Загальні питання охорони праці

Вступ

1. Мета лекції

введення в лекційний курс;

ознайомлення з метою, предметом, об'єктом, завданнями дисципліни та її призначення;

ознайомлення з навчальною літературою, характером проведення занять та підготовки до них;

особливостями поточного та підсумкового контролю;

подання інформації про основні поняття про охорону праці, чинники що впливають на процес трудової діяльності, законодавчі та нормативну базу з охорони праці;

навчання студентів загальноприйнятим методам засвоєння нового навчального матеріалу, сприяння системному, науковому, гносеологічному, орієнтовно-цільовому, творчому підходу до вивчення дисципліни;

розвиток дедуктивного мислення студентів.

• 2. Ключові слова: охорона праці, ергономіка, інженерна психологія, трудова діяльність, важкість праці, напруженість праці, виробничий ризик, захворювання, виробниче зумовлене захворювання, виробнича травма.
• 3. План заняття (розрахунок навчального часу)

Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Основна:

• 1. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 //Голос України.- 1991.
• 2. Закон України «Про охорону праці». — К.: Основа, 1995.
• 3. Кодекс законів про працю України. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
• 4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 46−47, ст.403) із змінами станом на 01.01.2015 р.
• 5. Гандзюк М. П. Основи охорони праці: Підручник / Гандзюк М. П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. — 5-е вид. — К.: Каравела, 2011. — 384 с.
• 6. Катренко Л. А. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: навчальний посібник / Катренко Л. А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. — 4-те вид., стереотипне — Суми: Університетська книга, 2015. — 540 с.

Додаткова:

• 1. Основи охорони праці: Навч. Посіб. [В.В. Березуцький, Т. С. Бондаренко, Г. Г. Валенко та В. В. Березуцького. — [2-ге вид.]. — Х.: Факт, 2007. — 480 с.
• 2. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці: Підручник. [Валерій Цезарійович Жидецький]. — Львів.: Афіша, 2004. — 317 с.
• 3. Охорона праці: Навч. Посіб. За ред. Проф. З. М. Яремка. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 345 с.
• 4. Медвецький О. О. Організація і стимулювання праці: Навч.-метод. Посібник для `раці`т. Вивч. Дисц. Олександр Олександрович Медвецький] - К.: КНЕУ, 2002. — 180 с.
• 4. Організація виробництва: навч. посіб. / В. В. Козик, А. С. Гавриляк. — К.: Знання, 2011. — 222 с.

Порядок проведення заняття

Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

Після привітання лектор називає вид заняття, номер та назву теми, визначає мету, завдання, час та порядок проведення. Оголошує план лекції (навчальні питання) та особливу увагу приділяє актуальності й значенню теми, а при необхідності і кожного навчального питання для майбутньої професійної діяльності. Називає літературу, вказує на взаємозв'язок теми з іншими дисциплінами.

Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

Після вступного слова викладач називає перше навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання систематизує навчальний матеріал і доводить його до студентів. Навчальний матеріал представлений у вигляді визначень, класифікацій, схем, таблиць рекомендує студентам законспектувати в робочі зошити. Під час читання лекції лектор з метою активізації пізнавальної діяльності студентів ставить перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання викладач робить висновок і плавно переходить до наступного питання. Процес розгляду інших навчальних питань повторюється, і лекція закінчується заключним словом викладача.

Заключна частина лекції

Викладач формулює висновок з теми, визначає завдання на самостійну роботу, дає методичні поради щодо самостійної роботи та підготовки до наступного виду заняття, відповідає на запитання студентів.

Зміст навчальних питань

Вступ

Дисципліна «Основи охорони праці» є вибірковою складовою частиною освітньо-професійної програми циклу професійно-орієнтованих дисциплін.

Програмою курсу передбачено вивчення півтора кредита ЕСТS, трьох розділів та 8 тем, що складає 54 години. З них, лекції складають 14 годин, семінарські заняття — 10 годин, практичні заняття — 10 годин, на самостійне та індивідуальне опрацювання матеріалу відведено 26 годин. Формою підсумкового контролю в 5-му семестрі є залік.

З метою перевірки якості навчання здійснюються контрольні заходи, які включають в себе поточний та підсумковий контроль.

Для організації поточного контролю набутих теоретичних знань та практичних навичок і вмінь застосовуються як усне індивідуальне і фронтальне опитування, так і контрольно-перевірочні письмові роботи, тестування, вирішуються індивідуально-дослідні завдання.

Для перевірки отриманих знань за кредитами проводиться рубіжний контроль. Використовуються тести, які складаються з теоретико-практичних питань.

Перше питання.

1 Охорона праці та її призначення

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,.

санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини у процесі праці. На жаль, абсолютно безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Завдання охорони праці - звести до мінімуму імовірність ураження або захворювання робітника з одночасним забезпеченням комфорту для досягнення максимальної продуктивності праці. Реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю певних небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Отже.

• · законодавство про працю;
• · техніку безпеки;
• · промислову (виробничу) санітарію.

Охорона праці як наука належить до комплексу наукових дисциплін, що вивчають людину в процесі праці, таких, як наукова організація праці, ергономіка, інженерна психологія, технічна естетика. Ці дисципліни мають єдину мету — сприяти підвищенню продуктивності праці, зменшенню впливу на людину несприятливих чинників виробничого середовища, збереженню здоров’я працівників, підходячи до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.

Наукова організація праці досліджує трудовий процес, на підставі чого розробляє та впроваджує в практику такі його схеми, при яких забезпечується максимальна продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров’я працівників, збільшення періоду їх трудової діяльності.

Ергономіка досліджує знаряддя праці, розробляє та дає рекомендації щодо їх конструювання, виготовлення та експлуатації з метою забезпечення необхідної зручності, збереження сили, працездатності та здоров’я працюючих.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з технікою і встановлює функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення таких умов праці, при яких зберігаються високі психофізіологічні можливості людини.

Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень — всього, що оточує людину на виробництві.

Як і кожна наука організація та охорона праці має свій понятійний апарат, а саме:

Трудова діяльність — це джерело розвитку суспільства, створення матеріальних, культурних і духовних цінностей, передумова існування як кожної окремої людини, так і людства в цілому. Під нею розуміється не лише праця в класичному її розумінні, а будь-яка діяльність (наукова, творча, художня, надання послуг тощо), якщо вона здійснюється в рамках трудового законодавства. охорона праця важкість напруженість У процесі трудової діяльності розвиваються здібності людини, мислення, чуттєве сприйняття світу. З точки зору фізіології будь-яка трудова діяльність — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але ці витрати необхідні і корисні для неї. Виконуючи трудові обов’язки, людина працює не лише заради свого блага, а задля блага суспільства в цілому. З економічної точки зору трудова діяльність повинна забезпечувати максимально можливий рівень продуктивності, тому одним із завдань суспільства є забезпечення таких умов її, коли вона не буде спричиняти негативного впливу на здоров’я працюючих, не буде завдавати шкоди оточуючим людям та довкіллю. В ідеалі трудова діяльність повинна надавати людині задоволення і не бути надмірно важкою чи напруженою. Важкість та напруженість праці є одними з головних характеристик трудового процесу.

Важкість праці — це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним (динамічним і статичним) навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженість праці — характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Під час виконання людиною трудових обов’язків на неї діє сукупність фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Ці чинники звуться виробничим середовищем.

Виробниче середовище забезпечує життєдіяльність під час виконання трудових обов’язків, в тому числі і працездатність, але за певних обставин ці ж чинники можуть являти небезпеку і причиняти шкоду людині. Будь-які реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю деякої небезпеки для працюючого, що полягає у можливості захворювання, отримання травми чи іншого ушкодження організму.

Сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров’я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов’язків складають умови праці.

Люди, знаряддя праці, оточуюче середовище та завдання, що вирішуються в процесі трудової діяльності, являють собою динамічну систему, зміна в якій будь-якого з компонентів веде до зміни інших, а результуючий вплив на безпеку інколи буває важко оцінити заздалегідь. Під безпекою розуміється стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Запровадження нових технологічних процесів, навіть тих, що спрямовані на полегшення праці чи підвищення її безпеки, часто пов’язане з появою нових чинників, загроза яких життю та здоров’ю працюючих часто може бути неусвідомленою або навіть невідомою.

Реальне виробництво супроводжується шкідливими та небезпечними чинниками (факторами) і має певний виробничий ризик. Виробничий ризик — це ймовірність ушкодження здоров’я працівника під час виконання ним трудових обов’язків, що зумовлена ступенем шкідливості та/або небезпечності умов праці та науково-технічним станом виробництва.

Шкідливий виробничий фактор — небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання, виробничо зумовленого чи професійного, і навіть смерті, як результату захворювання.

Захворювання — це порушення нормальної життєдіяльності організму, зумовлене функціональними та/або морфологічними змінами.

Виробничо зумовлене захворювання — захворювання, перебіг якого ускладнюється умовами праці, а частота якого перевищує частоту його у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих факторів.

Професійне захворювання (профзахворювання) — це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

Небезпечний виробничий фактор — небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і дія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

Виробнича травма — пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві.

Нещасний випадок на виробництві — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Поділення несприятливих чинників виробничого середовища на шкідливі та небезпечні зумовлене різним характером їх дії на людський організм, тим, що вони потребують різних заходів та засобів для боротьби з ними та профілактики викликаних ними ушкоджень, а також рядом причин організаційного характеру. В той же час між шкідливими та небезпечними виробничими факторами інколи важко провести чітку межу. Один і той же чинник може викликати травму і захворювання (наприклад, високий рівень іонізуючого або теплового випромінювання може викликати опік або навіть призвести до миттєвої смерті, а довготривала дія порівняно невисокого рівня цих же факторів — до хвороби; пилинка, що потрапила в око, спричиняє травму, а пил, що осідає в легенях, — захворювання, що зветься пнев-моконіоз). Через це всі несприятливі виробничі чинники часто розглядаються як єдине поняття — небезпечний та шкідливий виробничий фактор (НШВФ).

Питання збереження людиною здоров’я, працездатності, а іноді і самого життя під час її трудової діяльності зростало у міру розвитку науково-технічного прогресу. Зараз це питання стало настільки актуальним, що воно вже давно перетнуло кордони окремих держав і вийшло на міжнародний рівень. Ще у 1919 році була створена Міжнародна організація праці (МОП), яка зараз організаційно входить до ООН. До основних напрямків діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів з питань умов праці та життя працівників; розроблення та впровадження міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем; надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності. МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. Україна також є членом МОП і ратифікувала 50 конвенцій цієї організації, серед яких — найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці. За статистикою МОП, рівень виробничого травматизму у світі зростає. Щорічно відбувається близько 125 млн. нещасних випадків на виробництві. У країнах Євросоюзу від них та від професійних захворювань потерпають щорічно близько 10 млн. осіб, з яких майже 8000 гине. Порівняно з ЄС в Україні нещасні випадки на виробництві трапляються у 5−8 разів частіше. Щоденно у нашій країні на виробництві травмуються 80−85 осіб, з них до 10% стають інвалідами, а до 2% взагалі гинуть. У Сумській області щороку гинуть 70−80 осіб, 90−100 стають інвалідами. У зв’язку з цим в Україні проводиться державна політика з охорони праці, яка виходить з конституційного права кожного громадянина на відповідні безпечні та здорові умови праці (ст.43), а також пріоритету життя та здоров’я робітника по відношенню до результатів його виробничої діяльності (ст. 4 Закону України «Про охорону праці»). Про значну увагу щодо охорони праці свідчить той факт, що в Україні Указом Президента запроваджений Всесвітній день охорони праці, який щорічно відзначається 28 квітня.

Друге питання

2 Предмет «Основи охорони праці»

Предмет «Основи охорони праці» не завжди викладався в системі освіти вищої школи. Однак чим гострішою ставала проблема охорони праці в галузі виробничої діяльності людини, тим більше поставала проблема підготовки спеціалістів і фахівців для вирішення цих питань в умовах реальних виробництв і проблема навчання з питань охорони праці взагалі. Тому в кінці 19-го та на початку 20-го сторіч у найбільш розвинених країнах Європи та в США починають приділяти все більшу увагу не лише впровадженню в практичну діяльність людини прийомів безпечної праці, а й створенню системи навчання керівників і фахівців з питань охорони праці. В колишньому Радянському Союзі вперше ця дисципліна з’явилася в системі підготовки інженерів залізничного транспорту — у відповідному московському інституті в 1929 році. У 1966 році «Охорона праці» як самостійна спеціальна дисципліна офіційно увійшла в навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а в усіх технічних вищих навчальних закладах були створені кафедри охорони праці. В Україні з 1999 року в усіх вищих закладах освіти незалежно від фахового спрямування проводиться обов’язкове вивчення дисципліни «Охорона праці». Таким чином, предмет «Основи охорони праці» — це.

нормативна, тобто обов’язкова дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових та організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними.

державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритету охорони життя та здоров’я працівників щодо результатів їх виробничої діяльності.

Курс «Основи охорони праці» як комплексна дисципліна базується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика) та суспільних (економіка, право, соціологія) наук. Структурно курс складається з таких розділів: основи охорони праці; особливості навчання з питань охорони праці; безпека на виробництві.

Третє питання

3 Законодавча та нормативна база з охорони праці

В Україні всі закони та нормативні акти відповідають Конституції нашої держави. Не є винятком і закони, які регулюють питання охорони праці. Всю нормативно-законодавчу базу України з питань охорони праці можна умовно поділити на три групи:

• — основні закони в галузі охорони праці;
• — суміжні закони;
• — нормативно-правові акти з питань охорони праці (НПАОП).

До основних законів відповідно до Закону України «Про охорону праці» належать:

• -Закон України «Про охорону праці»;
• — Кодекс законів про працю (КЗпП);
• — Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».

До суміжних законів належать такі закони, які містять статті та норми, що спрямовані на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Це, наприклад, такі закони:

• -«Про пожежну безпеку»;
• -«Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
• -«Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з

тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими.

народженням та похованням";

• -«Про охорону здоров’я»;
• -«Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» та ін.

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) — це найбільш численна група різноманітних документів, що регулюють діяльність людини у сфері її трудової діяльності. До них належать:

• -стандарти;
• -норми;
• -положення;
• -статути;
• -інструкціі та ін.

Закон України «Про охорону праці» вперше був прийнятий Верховною Радою України.

14 жовтня 1992 року, потім він був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 року, яка є чинною і зараз. У статті 4 перелічені принципи державної політики України в галузі охорони праці. Основними з них є: пріоритет життя та здоров’я людини перед результатами його виробничої діяльності; повна.

відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці; повне відшкодування шкоди, заподіяної працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві; безкоштовне забезпечення працівника спецодягом, спецвзуттям та ЗІЗ; адаптація технологічних процесів під фізичні можливості працівника; інформування та навчання з питань охорони праці; економічні методи управління охороною праці та ін.

Також у Законі «Про охорону праці» наведені гарантії працівникам на охорону праці. Це насамперед укладання трудового договору при прийомі на роботу, обов’язкове попередження працівника при прийомі на роботу про умови праці, наявність на робочому місці шкідливих або небезпечних виробничих факторів, а якщо вони є, — які працівнику будуть надані пільги або компенсації за роботу в таких умовах; зафіксовано право працівника відмовитися від роботи, якщо це загрожує його здоров’ю і життю та ін.

У законі також є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Особи до 18 років не можуть бути залучені до важких, небезпечних, підземних робіт, робіт у шкідливих умовах, а також вночі (з 22-ї до 6-ї години), у вихідні, до надурочних робіт. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин. Неповнолітні приймаються на роботу тільки після попереднього медичного огляду, який вони повинні далі.

проходити щорічно до досягнення 21 року. Відпустка неповнолітнім надається у зручний для них час. Праця жінок також заборонена на важких, небезпечних, шкідливих роботах та роботах під землею. Робота жінок обмежується в нічний час. Дозвіл на роботу жінок вночі отримується лише у разі виробничої необхідності та розцінюється як тимчасовий захід. Вагітні жінки та такі, що мають дітей віком до 3 років, не залучаються до робіт вночі, до надурочних робіт, вони не можуть направлятися у відрядження. Жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Вагітним жінкам надається відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами: 70 календарних днів до та 56 після пологів. Вагітність жінки або наявність у неї дітей не можуть бути причинами для звільнення або відмови прийняття на роботу. Інвалідів не можна залучати без їх згоди до робіт вночі, а також до надурочних робіт.

Кодекс законів про працю України (КЗпП) регулює всі питання взаємовідносин «робітник-роботодавець», сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих. Глава II містить положення про колективний договір. Іншою законодавчою базою для колективного договору є Закон України «Про колективні договори і угоди». Колективний договір повинен укладатися на будь-яких.

підприємствах, в установах і організаціях незалежно від їх форми власності та виду економічної діяльності. Колективний договір укладається між роботодавцем та колективом найманих працівників і підписується відповідно власником або уповноваженою особою, з одного боку, і профспілковим комітетом від імені трудового колективу — з іншого. Однак той факт, що договір підписується профспілками, не означає, що його дія поширюється лише на членів профспілки — він поширюється на всіх працівників підприємства і охоплює всі сфери діяльності підприємства. Розділ «Охорона праці» в колективному договорі обов’язковий, і в ньому обов’язково повинні міститися зобов’язання сторін щодо захисту прав та соціальних.

інтересів осіб, що потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих. Також обов’язково повинні бути зазначені комплексні заходи щодо створення безпечних і здорових умов праці та визначення обов’язків сторін із цих заходів.

Згідно із Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і до Кримінального кодексу України» адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладення, внесення змін або доповнень до колективного договору; порушення строків переговорів або ухиляння від переговорів роботодавців, уповноважених трудових колективів або незабезпечення роботи комісій із представників сторін щодо укладення, змін або доповнень до колективного договору і передбачає накладення на порушника штрафу у розмірі десяти мінімальних заробітних плат. Порушення чи невиконання умов колективного договору передбачає накладання штрафу у розмірі до ста мінімальних заробітних плат. Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (налічується 20 класів).

Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу Фонду соціального страхування і відповідно сплачують більші страхові внески. Пільги зі страхових внесків, які також можуть надаватися підприємствам, скасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці. Кожен працівник підприємства автоматично страхується від нещасного випадку на виробництві і від профзахворювання при прийомі на роботу.

В Україні затверджено положення про створення державних нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП). Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов’язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами. Затверджені НПАОП вносяться до Державного реєстру, який видає Держгірпромнагляд. НПАОП кодуються. Промисловість України кодується відповідно до класифікатора за галузями і підгалузями чотиризначним кодом.

Приклад кодування для міжгалузевих нормативних актів:

НПАОП 0.00 — 3.05 — 97 назва документа, де НПАОП — скорочена назва нормативного акта; 0.00 — державні органи, що затвердили нормативний акт.

Існують такі коди державних органів:

• 0.00 — Держгірпромнагляд;
• 0.01 — Пожежна безпека (МНС);
• 0.02 — Безпека руху (МВС);
• 0.03 — Міністерство охорони здоров’я;
• 0.04 — Держатомнагляд;
• 0.05 — Міністерство праці України;
• 0.06 — Держстандарт;
• 0.07 — Мінбудархітектура.
• 3 — вид нормативного акта.

Види державних нормативних актів:

• 1 — Правила;
• 2- Стандарти;
• 3- Норми;
• 4- Положення, статути;
• 5- Інструкції, керівництва, вказівки;
• 6- Рекомендації, вимоги;
• 7- Технічні умови безпеки;
• 8- Переліки, інші.
• 05- порядковий номер нормативного акта (в межах

даного виду);

97 — рік затвердження.

В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ), що невдовзі повинні замінити ще частково чинні міждержавні стандарти ГОСТы Системы стандартов безопасности труда (ССБТ) (рос.), як вид нормативно-технічної документації в галузі охорони праці. Цю документацію почали впроваджувати після того, як ще у 1970 р., за часів СРСР, у промисловості була проведена комплексна перевірка стану документації з техніки безпеки. З 1977 року вимоги безпеки стали стандартними. В конструкторській документації став обов’язковим розділ охорони праці і техніки безпеки.Існуючі на цей час Державні стандарти, що належать до ССБТ, діють як міждержавні стандарти. Вони мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надані такі шифри (шифри підсистем):

• 1) організаційно-методичні стандарти — 0 ;
• 2) стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих

виробничих чинників — 1 ;

• 3) стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання — 2 ;
• 4) стандарти вимог безпеки до виробничих процесів — 3 ;
• 5) стандарти вимог до засобів захисту працівників — 4 .

Приклад позначення міждержавного стандарту:

ГОСТ 12.1.005−88 ССБТ «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» (у зв’язку з тим, що стандарти не перекладалися українською мовою, застосовується російський варіант), де ГОСТ — государственный общесоюзный стандарт; 12 — стандарти безпеки праці; 1 — шифр підсистеми; 005 — порядковий номер; 88 — рік затвердження.

Крім ДСТУ, ГОСТов і НПАОП, в Україні діють санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії; будівельні норми і правила (СНиП — строительные нормы и правила — застосовується російська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної безпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть траплятися посилання на ОНТП — Общесоюзные норми технологического проектирования (рос.).

Висновок з теми

Охорона праці являє собою комплекс заходів технічного, організаційного, санітарно-гігієнічного, економічного і правового характеру, спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці, який поєднує такі напрямки наукової і практичної діяльності:

• · законодавство про працю;
• · техніку безпеки;
• · промислову (виробничу) санітарію.

Охорона праці як наука належить до комплексу наукових дисциплін, що вивчають людину в процесі праці, таких, як наукова організація праці, ергономіка, інженерна психологія, технічна естетика. Ці дисципліни мають єдину мету — сприяти підвищенню продуктивності праці, зменшенню впливу на людину несприятливих чинників виробничого середовища, збереженню здоров’я працівників, підходячи до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.

Охорона праці повинна захищати робітників від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створювати найбільш сприятливі умови праці.

Сучасне виробництво потребує кваліфікованої робочої сили. Навчання робітника стає все біль складним, тривалим, з більшими витратами коштів. Тому відповідно повинні збільшуватись строки активної працездатності діяльності людини.

Отже курс ООП є соціально-технічною наукою, яка розглядає правові, організаційні, методичні, інженерні основи охорони праці, загальні принципи створення безпечної техніки та технології.

Головне завдання курсу — надати майбутньому працівнику знання наукових умов охорони.

праці, сформувати навчання творчого вирішення проблем поліпшення умов праці.

Питання для самоконтролю

• 1. Що таке охорона праці і яка мета цієї сфери діяльності людства?
• 2. Статус дисципліни «Основи охорони праці» і з якою метою вона викладається у вищих навчальних закладах України?
• 3. Що належить до основних законів про охорону праці?
• 4. Що належить до суміжних законів про охорону праці?
• 5. Принципи державної політики України в галузі охорони праці.
• 6. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.
• 8. Що таке колективний договір, його мета і на кого він поширюється?
• 9. Державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та від профзахворювань.

Рекомендована література

Основна:

• 1. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 //Голос України.- 1991.
• 2. Закон України «Про охорону праці». — К.: Основа, 1995.
• 3. Кодекс законів про працю України. — К.: Юрінком Інтер, 1998.
• 4. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 46−47, ст.403) із змінами станом на 01.01.2015 р.
• 5. Гандзюк М. П. Основи охорони праці: Підручник / Гандзюк М. П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. — 5-е вид. — К.: Каравела, 2011. — 384 с.
• 6. Катренко Л. А. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: навчальний посібник / Катренко Л. А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. — 4-те вид., стереотипне — Суми: Університетська книга, 2015. — 540 с.

Допоміжна:

• 1. Основи охорони праці: Навч. Посіб. [В.В. Березуцький, Т. С. Бондаренко, Г. Г. Валенко та В. В. Березуцького. — [2-ге вид.]. — Х.: Факт, 2007. — 480 с.
• 3. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці: Підручник. [Валерій Цезарійович Жидецький]. — Львів.: Афіша, 2004. — 317 с.
• 3. Охорона праці: Навч. Посіб. За ред. Проф. З. М. Яремка. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 345 с.
• 4. Медвецький О. О. Організація і стимулювання праці: Навч.-метод. Посібник для `раці`т. Вивч. Дисц. Олександр Олександрович Медвецький] - К.: КНЕУ, 2002. — 180 с.
• 5. Організація виробництва: навч. посіб. / В. В. Козик, А. С. Гавриляк. — К.: Знання, 2011. — 222 с.