Румунія. 
Країни центральної та Східної Європи у 1918-1939 роках

Як відомо, Румунія брала участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Післявоєнні мирні договори забезпечили їй збільшення території більш як у два рази. Країна мала значні сировинні ресурси, досить розвинуту промисловість, особливо нафтову. Проте в цілому вона була аграрною. Більшість селян були малоземельними або безземельними.

Політичне становище після війни характеризувалося нестабільністю. Перші повоєнні вибори в 1919 р. привели до влади коаліційний уряд, який згодом змінився урядом генерала Авереску. Проте він не зміг вивести країну з кризи. Після виборів 1921 р, до влади прийшла Національно-ліберальна партія.

1923 р. було прийнято нову конституцію, що проголошувала країну конституційно-монархічною державою, запровадила загальне виборче право, демократичні права і свободи.

Становище в країні почало поліпшуватися. За аграрною реформою селяни одержали 66% поміщицьких земель. 1924 р. було перевищено рівень довоєнного промислового виробництва. Іноземний капітал мав право лише на 50% акцій добувної промисловості, що сприяло розвитку національного підприємництва.

Проте в 1925 р. в країні загострилася політична ситуація. Спадкоємець румунського престолу Кароль був звинувачений у зловживаннях і розтратах. Тому парламент позбавив його права на спадкоємність престолу і вислав із країни. Національно-ліберальна партія зазнала поразки на виборах. Після смерті короля Фердінанда королем став його шестирічний син Михай. До того ж у країні погіршилися справи і в економіці.

У1928 р. противники націонал-лібералів — націоналцараністи (національно-селянська партія) — зібрали ряд народних сходів, свій з'їзд проголосили Національними зборами, пообіцяли відновити місцеве самоврядування, скоротити податки і надати селянам дешеві кредити. Це дало їм можливість на чергових виборах до парламенту здобути перемогу і сформувати уряд, що широко відкрив двері іноземному капіталу, дозволив вільну купівлю-продаж землі.

У зовнішній політиці Румунія орієнтувалася на Італію, Францію та Англію, підписала договір з Німеччиною і Грецією про ненапад, займала досить жорстку позицію щодо СРСР.

В умовах світової економічної кризи промислове виробництво в Румунії занепало. Ціна на нафту знизилася в 5 разів.

1930 р. до країни повернувся Кароль і проголосив себе королем, хоча і продовжував діяти парламент.

З метою виходу з кризи був розроблений «план оздоровлення»: скорочувалась чисельність державних службовців, знижувалася заробітна плата. Через Лігу Націй країна одержала значну фінансову позику, що сприяло стабілізації економічного розвитку.

З 1933 до 1937 р. уряди країни формувалися й очолювалися націонал-лібералами. Частина керівної верхівки дедалі більше схилялася до союзу з Німеччиною. 1937 р. фашисти одержали право носити свастику. Наступного року було проголошено створення єдиної партії - Фронту національного відродження, що мала право брати участь у виборчих кампаніях.

Наступ реакції та фашизму супроводжувався посиленням маневрів правлячих кіл на світовій арені. Приєднання до фашистського блоку уявлялося румунському урядові гарантією проти претензій хортистів Угорщини на Трансільванію, для закріплення українських земель Буковини і Бессарабії та загарбання нових земель.

Проте радянсько-німецькі договори про ненапад, дружбу і кордони розв’язали руки СРСР, війська якого влітку 1940 р. вступили у Бессарабію і Північну Буковину. Згодом між Румунією і Німеччиною було погоджено про всі спільні дії проти СРСР.