Сибірські першопрохідники

План:

Политико — правові відносини сибірських першопрохідників. Общинні організації селян. Організація сибірських служивих людей Воєводське управління. Боротьба за самоврядування. Класова боротьба. Общинні організації крестьян.

Російському селянству, стихійно заселявшему Сибір з кінця XVI в., належить основна заслуга у господарському освоєнні величезної Сибірській території. Протягом XVII в. воно закладало основу освіті в тайговій і лісостеповій частини Сибіру великих сільськогосподарських районів — Верхотурско-Тобольского, Томско-Кузнецкого, Енисейского, Илимо-Иркутского, і навіть за Байкалом й у Приамур’я, які надалі поступово зливалися на єдину сільськогосподарську смугу. На початку XVIII в. за загального чисельності чоловічого російського населення Сибіру майже 158 тис. чол. Селянство налічувало більш 80 тис. людина, майже вдвічі більше переважаючи над інший, наступній за чисельністю групою — служивими людьми.

У Сибіру XVII в. за умов дедалі більше централизующегося феодального держави громада північноруських переселенців відчувала вплив його адміністративного апарату і послідовно перетворюватися на низовий орган, відповідальний за управління, підтримку правопорядку, виконання різноманітних повинностей. Та й у умовах сільська громада зберігала першочергового значення соціального інституту, які визначали всю внутрішню — господарську, громадську, сімейну — життя деревни.

У історичної науки сільська громада характеризується як дуалістична соціальна організація, з одного боку, регулировавшая соціально-економічну, сімейноі общественно-бытовую життя села і поддерживавшая обычно-правовые норми цьому житті, з другого боку, яка забезпечувала надходження феодальної ренти на користь поміщика і структурі державної влади. Сибірська громада генетично пов’язана з поморським (северорусским) типом общинної організації. І півночі європейській частині країни, й у Сибіру селянство існувало за умов одному й тому ж формах феодального залежності - державної. Переселявшееся у Сибір селянство починало свою господарську діяльність у її тайговій смузі, схожою по природно-кліматичним умовам з Російським Північчю. Воно успішно використало наявний досвід господарювання, поступово вносячи до нього ці зміни під впливом сибірської действительности.

Дослідження з історії сільській громади у Сибіру дозволяють будувати висновки про її виникненні, становленні та розвитку. Мирське організація у районах Західної Сибіру складалася в першого ж покоління переселенців. Община як станову організація мала різноманітної сферою дії, у якій відбивалися самосвідомість її, їх представлення про общинних та особистих правах.

Виникнення громади першому етапі селянського освоєння нового краю означало відтворення в основі мирської традиції першими насельниками регіону з допомогою воєводської влади. Чималу роль у своїй грали «повальні «об'єднання селян, стихійно виникаючі для спільного приведення у культурну стан диких земель. Навіть якщо взяти нове поселення чи група поселень створювалися над результаті стихійного вольнонародной колонізації, а, по ініціативи влади, воно з самого початку вони повинні були враховувати своєї діяльності думка представників яка зароджувалась громади. Найчастіше вже вибір місця та відведення землі під нове поселення особи, уповноважені цього воєводської адміністрацією, робили що з майбутніми крестьянами-общинниками незалежно від цього, звідки їх вдалося завербовать.

Система державної феодальної експлуатації сибірської села і порядок її адміністративного підпорядкування влади до XVIIв. Мали свої особливості. Вони полягали у тому, що державна влада для забезпечення провіантом служивих покупців, безліч свого апарату відразу після приєднання Сибіру примусила селян-переселенців виконувати на свій користь панщинні повинності на десятини ріллях (чи государевих полях), а загальний адміністративно-господарський нагляд за селом, відповідальність за неї і навіть оборону від набігів кочівників поклала на назначавшихся прикажчиків, безпосередньо підвідомчих воеводам.

Протягом усього XVII в. у процесі колонізації феодальна влада мусила все поступатися своїми крепостническими устремліннями та зберігати за селянином право пересування власний розсуд і навіть зміни соціального статусу, але з обов’язковим заміщенням тягла., що з постійному припливі нових переселенців виконати було нескладно. Ця практика, поширена у першій половині XVII в, в 1670—1680-х рр. було узаконено. По прибутті в селяни новопоселенці давали владі поручные записи, у яких фіксувалося зобов’язання нести тягло (платити подати й виконувати повинності) та її не кидати. Нагляд за виконанням цієї умови мали забезпечувати як прикажчики, але й видних представників сільських світів — старости, целовальники, десятники. Сибірська громада у зв’язку з не прекращавшимся потоком ця земля новосельців не можна було замкнутим організмом; вона постійно поповнювалася прибульцями, котрі або сідали на повне тягло чи приселялись якого або дворовладельцу, знімаючи із нього частка повинностей. Селяниобщинники вважали прийом поселенців своїм правом однаково і оптуск світом бажаючих переселитися. Община була зацікавлена тому, щоб новий поселенець ніс тяглові зобов’язання в відношенню як до феодальної влади, і до громаді загалом. У окремих випадках світ допускав пільги і звільняв нового поселенця від мирських служб до того часу, що він не починає нести «державну пашенную повинність ». Община визнавала селянське декларація про переселення і нових земель. Але оскільки місцева адміністрація могла переверстать між які залишилися селянами десяткову ріллю, навіть якщо витрачених продали свої двори новоприходцам, громада який завжди визнавала такий перехід. Власті розглядали таких селян як втікачів. Нерідко прикажчики слобод, звідки воєводи сусідніх повітів вимагали повернення переселенців, їх видавали, спираючись на місцеві світи. У разі інтереси прикажчиків і світів у місцях нових поселень совпадали.

У другій половині XVII кількість поораних земель зростала, посилювалися тому й селянські переміщення. Встановлення владою круговою порукою за натуральні і грошові повинності створювало для громади складнощі у їхнього виконання. Воєводська адміністрація вимагала, щоб повинності за переселившихся (швидких, у її розумінні) виконували чи персонально поручителі за минулих чи, коли їх й не залишалося, світ цілому. Крестьянам-поручителям могло передаватися що залишилося після втікачів майно. Зіштовхнувшись із феодальними тяготами. Громади по-різному намагалися полегшити своє существование.

Якщо XVII в. складывающееся сибірська селянство завзято стверджувало у себе право «догляду «і «переходу », то XVIII в. у його сорому в свідомості селянства вона трансформувалася в право втечі, яке підтримувалося бытовавшей кругової порукою. Активність Сибірській громади не обмежувалася захистом прав її на пересування. Дуже чітко вона простежується й у боротьбі право землекористування. У сибиреведческой літературі неодноразово відзначався складний порядок землекористування в Сибірській селі, коли хлібороби володіли угіддями з урахуванням захоплення чи отводных пам’ят, які видавалися воеводскими управліннями цілим сільським світам, окремим групам чи персонально, причому людям різного соціального становища. Ці угіддя могли перебувати у загальному кресленні селищ чи складати окремі заїмки. Сибірські хлібороби нерідко нерідко наводили землі на культурне стан колективно. З цією метою створювалися «повальні «співтовариства. Створення нових ріллей змушувало хліборобів випалювати сотні десятин лісу відразу. З іншого боку, десятки і сотні десятин землі на окремих селищах зверталися до поклади. У результаті в володінні багатьох сіл перебували величезні земельні площі, перевищували норми. Ці землі вони суворо охороняли, спираючись на норми звичайного права. Діяльність земельних співтовариств сприяла освіті земельних кордонів громад. Тому ще першій половині XVII в. перед місцевої адміністрацією виникла потреба фіксації цих кордонів між західносибірськими слободами.

Уявлення селян переселенців і формувалися їх старожилів про права на пересування і землю, наведену у культурну стан, тобто. уявлення які становлять основу сословно-социальных поглядів, органічно відбивалися в общинному самосвідомості. Його дуалистичнось набувала у Сибіру свої особливості насамперед тому, що державному земельному праву протистояв сформований звичай, відповідно до якому селяни розглядали землі, де вони працюють, як собственные.

Структура сільських громад, функції світів та його виборних представників було принесено у Сибір з Помор’я, де у XVII в. трималася розвинена мирська організація сільського населення з низовими і всеуездными (вищими) органами. Збережена з середини XVII в. документація про вибори общинних представників немає сумнівів ні з общинної формі організації сільського населення Сибіру, ні з що виникають перед ній завданнях. Понад те в Сибірській селі склалася ієрархія общинних організацій. Крім сільських старост тим часом існували і старости слобод, тобто. волостные, возглавлявшие світи всіх сіл, які входили на округу слобідського управління. Щороку селяни кожної слободи вибирали штат общинного управління на чолі зі старостою — десятників (безпосередніх помічників старости) і целовальников — митного, відповідав за митні збори на місцевому торгу, житничьего, забезпечував збори оброчного хліба і низки коштів на мирські витрати, мірошницького, собиравшего грошей помел зерна на млині, польового, підлогу управлінням прикажчика котрий спостерігав станом огорож десятинних полей.

Сільські світи, центрами яких були слобідські поселення, у своїй повсякденні зовсім на були замкнутими співтовариствами, не пов’язані з округою, повітом і між містом. Сама система місцевого самоврядування допускала активну дорадчу роль мирських співтовариств їх право звернення до влади навіть апеляції їхньому рішення і дії. Селяни пручалися посиленню феодальної експлуатації. Селянство було солідарно коїться з іншими становими групами сибірського населення моменти загострення класових виступів, особливо з городах.

Найважливішим правом мирських співтовариств всіх груп сибірського населення було колективне поводження з своїми потребами до воєводської влади, а разі потреби — в Сибірський наказ (на царський ім'я). Це випливало із адміністративної практики, за якою воєводи, як прийняти ту чи іншу рішення, підняти перед Сибірським наказом якийсь питання, заручались думкою повітових станових групп.

Отже, у перші десятиліття XVII в. у Сибіру формувалися сільські світи. У разі міграційних переміщень, забезпечували постійне розширення сибірської ріллі, сільські світи не обмежували своїх членів в освоєнні нових територій. Право на пересування та володіння освоєним ділянкою були найважливішими елементами самосвідомості сибірських переселенців. Хоча держава встановило відповідальність за несення основний повинності з обробки десятинної ріллі (та оброчної), мирську початок панувало в посильної кожному за двору розверсткою інших державних, і навіть мирських «податок ». Державна влада запровадила специфічну для Сибіру систему приказчичьего управління сільськими округами. Прикажчикам як представникам воєводської адміністрації передавалися широкі адміністративні в судові повноваження. Проте цю систему не завадила виникненню та функціонування мирських організацій з виборним представництвом. Воєводська влада визнавала селянські співтовариства, намагалася використовувати в зміцненні свого адміністративного і фіскального нагляду разом із тим мусила все враховувати їхні думки. Мирські співтовариства відбивали станові й господарські інтереси селянства. Вони зберігали у себе право звернення до структурі державної влади до її вищих органів прокуратури та стримували самочинство представників місцевої адміністрації. саме у діяльності мирських організацій відбивалися соціально-психологічні уявлення створюваного сибірського крестьянства.

Складний питання освіті та існуванні в Сибірських містах посадской громади. Сибірські міста після їх підстави як адміністративних і військових опорних центрів економічно розвивалися уповільнена і мали своєрідну соціально-демографічну структуру. Вони далеко ще не відразу ставали центрами аграрної округи, їх населення саме продовжувало активно вести сільське господарство. У торгово-ремесленной діяльності брали участь різні верстви населення, передусім служиві, та був і власне посадські люди. Монополія посаду на торгово-ремесленную діяльність, затверджена Соборним укладенням 1649 р., на сибірські міста не поширювалася. Всі ці обставини не сприяли швидкому розвитку посадской общины.

Попри відносну економічну слабкість сибірського посаду, порівняно пізніше формування торгово-ремесленного населення, посадская громада Сході країни грала помітну роль суспільно-політичної життя краю. Хоча державі вона непотрібна нікому був у першу чергу, як безплатний административно-фискальный апарат, ця незамінність громади наводила за умов станово-представницької монархії до того що, як і воєводи, і столичні власті мали рахуватися з голосами виборних демократичних органів городян. Ці органи — самостійно, чи частіше у спілці з так само органами інших станів — стримували і «законну «феодальну експлуатацію, і незаконний невтримний грабіж населення корумпованої бюрократичної адміністрацією. Подібним стримуючим початком могли слугувати лише громадські організації, опиравшиеся на міцну національну традицію, побудовані на засадах виборності, підзвітності общинних влади світу, земської солидарности.

Організація сибірських служивих людей.

Формування сибірського служивого населення почалося з походу Єрмака. У подальшому під впливом структурі державної влади відбувалася трансформація її положення. після приєднання Сибіру до Росії сибірські служиві люди поруч із селянами стали своєю чисельністю найважливішої соціальної категорією населення. Їх роль полягала у приєднання окремих галузей Сибіру до Росії, у забезпеченні безпеки кордонів, передусім південних, з кочовим монгольським світом. Велике було значення служивих людей господарському освоєнні Сибіру, у повсякденному житті суспільства. У значної своєї частини служиві люди існували з допомогою власної праці, займаючись різними ремеслами і земледелием.

Щоб зрозуміти військову, політичну та соціальну сутність сибірського війська, насамперед слід пам’ятати історію його складання і особливості статусу. Тільки після цього можна реально уявити світогляд сибірських служивих людей, їх роль численних соціальних колізіях бурхливого життя Сибіру XVII в. «Козацький звичай «вирішувати свої справи на військовому колі чітко простежується переважають у всіх сибірських літописах. Своїм челобитьем придбання нового «царства «козаки Ермаки визнали з себе юрисдикцію верховної, царської влади. Не в стані через слабкість своєї адміністративної апарату, віддаленість сибірських земель, відсутності частнофеодального землеволодіння встановлювати у Сибіру централізоване військове управління, російське уряд змушений був як зберегти козацьку організацію, а й рахуватися з її традиційними формами.

Державна влада, особливо — по «туманних «років, стала звеличувати ореол подвигу дружини Єрмака. Це засвідчувало значимість і непорушність входження Сибіру склад Росії і близько водночас відбивало ідеологічне прагнення церкви, віддаючи пам’ять Єрмаку, зарахувати народного героя до офіційним носіям християнських чеснот. Складену посольством дружини Єрмака присягу на вірність служби у Москві відразу ж використали у політичних цілях. Вже з 1584 р. приєднання Сибіру обігрується у дипломатичній документації при зносинах із західноєвропейськими державами, як важлива політична подія, возвеличивавшее успіхи царської власти.

Обставини складалися отже військо у Сибіру поповнювалося дуже різними людьми, часто-густо близькими за духом козацької вольниці. Необхідність в служивих людях змушувала уряд поблажливо ставитися поваги минулому багатьох учасників «туманних років », а віддаленість Сибіру та складність ратною служби з її нескінченними «посилками «дозволяли йому сподіватися, що цей елемент не повернеться до свого «розкраданню ». У склад сибірських служивих людей потрапляло безліч засланців, дуже різних із соціального і етнічному походженню. Важливим джерелом комплектування служивих людей були вільні переселенці. В міру зростання сімей служивих людей дедалі більше значення стало набувати поверстание до служби їхніх дітей. У межах своїх чолобитних діти служивих людей посилалися на службу батьків як визнане урядом основу поверстания вони самі в службу. Відтоді уряд стало поступово обмежувати набір гулящих людей, що зміцнювало корпоративність війська. Корпоративність зливала воєдино різнорідні елементи й мала важливого значення і сила при виконанні служивими людьми їх численних і різнорідних обов’язків. Саме уряд змушений був її підтримувати, а підтримуючи вважатися з низкою прав війська. Військо зберігало у себе скарбницю, яка використовувалася на підготовку війська до походу й у оплати витрат за державним повинностям. Зберігалася виборність начальницького складу. Найважливішим правом було право безпосереднього звернення до Сибірський наказ. Козацьке військо широко користувалося цими правами, обстоюючи свій інтереси, викриваючи місцевих воєвод про зловживання. Військо вважало себе може мати та обстоювати свою професійну думка про військових справах — будівництві і стан оборонних споруд, забезпеченості озброєнням, необхідності, термінах і тактиці ходів і бойових дій в, про чисельності гарнізонів та його матеріальному снабжении.

Воєводське управление.

У XVII в. поширюється воєводське управління, яке відбиває дедалі більше усиливающуюся систему централізованого контролю що розвивається бюрократичного апарату над всієї територією держави. Воєводські посади заміщали це з двох верств господствовавшего класу: титулована знати і власники вищих палацевих звань — бояри, окольничии і стольники, з одного боку, й видних представників служивого дворянства, выслужившие ратною службою дарування на прибуткову посаду — з іншого. До компетенції сибірських воєвод входили й адміністративні, і господарські, і фінансові та судові, та військові питання управління. Воєводи розрядних й низки порубежных міст мали правом дипломатичних зносин з колишніми державними утвореннями монгольського світу, якщо їх представники прибували до меж Росії. Воєводи всіх сибірських міст були зобов’язані забезпечувати збір ясаку з корінного населення, захист його від нападників з півдня кочових племен і запобігати междоусобия між окремими родоплеменными групами. Всі ці обов’язки були специфічні системі адміністративного управління Сибіру, а відповідальність воєвод неминуче зміцнювала прагнення адміністраторів до влади. До того ж багато хто завдання ставившиеся перед воєводами, мали як адміністративний, а й соціальний характер. Так, уряд, освоюючи Сибір, у своїх інтересах прагнуло підпорядкувати своєму контролю процес стихійної народної колонізації із Заходу, з європейській частині країни. Потреба хлібних запасах для змісту служивих покупців, безліч адміністративного штату змушувала постійно зростає і наполегливо нагадувати воєводам необхідність множення селянського населення, видачі йому позичок на обзаведення. Ця господарська функція перепліталась із соціальної - воєводам ставилося обов’язок як закликати на ріллю селян, а й змушувати до них державну панщину під наглядом назначавшихся прикажчиків. Ще однією щонайменше істотною завданням воєвод було підпорядкування сибірського війська місцевої адміністрації, і збутися порядків козачого самоврядування. Воєводське управління влади здавалося потрібніші, ніж сословно-представительные співтовариства. Влада воєводського управління дедалі більше упрочивалась.

У станово-представницької російської монархії мирська організація та воєводське управління були двома взаємодоповнюючими частинами механізму влади. Для світів співробітництво з воєводою, наказами було з численних функцій, хоча й важливою. Державна ж ця влада була зацікавлена першу черга у фіскальної і розпорядницької діяльності миров.

Борьба за самоврядування в XVIII в Класова борьба.

Кінець XVII в. вважатимуться особливим етапом в суспільно — політичної життя сибірського населення, протягом якого особливо яскраво виразилося його громадське самосвідомість і за станові права прийняла чіткі та певні форми. Загострення цієї боротьби пояснювалося, з одного боку, посиленням воєводської влади, а тому й зловживаннями воєвод, і з з іншого боку звуженням прав служивого елемента. Військо тим часом представляє саму консолідовану силу. Посилюється рух старообрядців, прагнення піти з під воєводської влади. Повстання в Красноярську (1695) стало однією з великих народних рухів і послужили потужним поштовхом до наступним виступам інших містах: Нерчинске, Братському острозі, Удинске, Илимске.

Ускладнення соціально-економічного життя Сибіру 20−80-х роках XVIII в. істотно позначилося нахарактете та молодіжні організації народних виступів. Найбільш розвиненими були райони, примыкавшие до Уралу. Саме там класова боротьба виявлялася у найбільш активних формах. За рівнем активності можна намітити кілька етапів розвитку форм класового протесту: етап, попередній Селянської війні (50−60 роки), Селянську війну 1773- 1775гг., і період після його поразки. Особливістю селянських виступів був продиктований їхніми локальний характер, пассивно-оборонительная тактика.

Найактивніше брали участь у боротьбі приписні селяни, работные люди, майстрів. Так, Нерчинські сереброплавильные заводи обслуговувало, крім небагатьох майстрів і підмайстрів, робітніх покупців, безліч ссыльнокаторжных, велика кількість селян, приписаних до заводам для відпрацювання подушного окладу і казенного оброку. Зростання виплавки срібла досягався як збільшенням кількості приписних до заводам селян, а й посиленням експлуатації: зниженням розцінок відрядної плати, підвищенням норм вироблення, перевезень. І це стало причиною класової боротьби на Нерчинских заводах, выразившейся в стихійних виборах вибори до Покладену комісію 1767 р. й складання депутатських наказів. По формі це носила петиционный характер, а, по змісту в селянських наказах висувалися політичні й економічні вимоги. Політичний характер носили вже самі факти обрання депутатів і формування наказів. У Сибіру величину і гострота класової боротьби з соціально-економічних і географічних особливостей були слабше, ніж у Росії у целом.

Повсякденна стихійна боротьба за право переміщення та освоєння нових земель ставала однією з основних проявів соціального світогляду сибірського крестьянства.

Александров В.А., Покровський М. М. Владу та суспільство. Сибір в XVI в. .- Новосибірськ, 1991. Изгачев В. Г. Класова боротьба нерчинских гірничозаводських селян на дні виборів у покладену комісію 1767 г. // Селянство Сибіру XVIII — початок XX в. Класова боротьба, суспільну свідомість і «культуру. — Новосибірськ, 1975. — з. 3 -118. Історія Сибіру давніх часів донині. Сибір у складі феодальної Росії. Копилов О. Н. Нариси культурному житті Сибіру XVII — початку XX в.- Новосибірськ, 1974.