Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х — початок 80-х рр. ХХ ст.)

Після усунення від влади М. Хрущова, нове керівництво СРСР на чолі з Л. Брежнєвим взяло курс на згортання демократичних процесів у суспільно-політичному житті. Проте, постала потреба пошуків нових стимулів розвитку суспільства та підвищення авторитету радянської системи і комуністичної партії, яку проголошували авангардом комуністичного поступу до світового масштабування. Таким стимулами тодішнього керівництва були реформи у господарській сфері суспільних відносин, насамперед сільському господарстві та промисловості - основи усього курсу «стабілізації» суспільного життя.

Спроби реформування сільського господарства

Сигналом змін у сільському господарстві став виступ Л. Брежнєва на березневому Пленумі ЦК КПРС 1965р. з доповіддю «Про невідкладні заходи по розвитку сільського господарства СРСР». Основу реформ становили наступні заходи:

Підвищення закупівельних цін на сільському господарську продукцію в 1−2 рази.

Встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції.

Встановлення 50% надбавок на здану продукцію понад план.

Перерозподіл національного доходу на користь розвитку сільськогосподарської та соціальної сфер села.

Збільшення кількості радгоспів і доведення їх до 40% господарств у аграрній сфері (як конкуренти колективним господарствам — колгоспам).

Переведення радгоспів на госпрозрахунки та надання цілковитої самостійності планування виробництва.

Списання боргів колгоспів державі.

Різке скорочення кількості звітних показників.

Необхідно відзначити, що заходи були необхідними, хоча і запізнілими, мали на перших порах позитивні, у деяких господарствах враховуючи результати, проте в довгостроковій перспективі успіхи 1966;1970рр., восьмого п’ятирічного плану, який назвали «золотою п’ятирічною», були нівельовані прорахунками 80-х рр. та загостренням кризових явищ у суспільному житті.

Спроби реформування промисловості.

Початок реформ у промисловості пов’язують з виступом Голови Ради міністрів СРСР Олексія Косигіна на вересневому пленумі ЦК КПРС у 1965р. з доповіддю «Про покращення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислових підприємств». У доповіді було запропоновано перейти на принципово нову модель господарювання, а саме — поєднати в межах радянського соціалістичного господарства централізоване керівництво з розширенням господарської самостійності підприємств. Це була своєрідна відповідь на успіхи капіталістичної моделі, запропонованої спочатку у США у 1932р., а в повоєнні роки у більшості розвинених країнах. ЦЕ так звана економічна модель розвитку Дж.М.Кейнса (лорда В. Британії) під загальною назвою «Загальна теорія зайнятості, відсотку на капітал і грошей» (1936р.). У своїй моделі Дж. Кейнс запропонував, а уряд Ф. Рузвельта втілив у життя принцип оптимального поєднання механізмів ринкового господарювання з державним централізованим, при цьому державний механізм мусив бути доповненням ринкового, в основі якого є конкуренція і приватна власність. Програма О. Косигіна зберігала монополію державної власності, а конкуренцію як раніше пробували підміняти соціалістичним, й було головною причиною поразки реформ наприкінці 70-х рр. — початку 80-х рр. ХХ ст.

Суть реформ у промисловості:

Скорочення кількості директивних планових показників з 30 до 9.

Оцінювання ефективності роботи підприємств не за валовими показниками виробництва продукції, а за обсягами реалізованої (в капіталістичних економіках за ВВП (ВНП): обсяг реалізованої продукції в грошах та рівнем зайнятості населення і його споживчих можливостей).

Залежність розмірів фонду зарплати від рентабельності продукту (доходності господарюючого суб'єкта).

Утвердження госпрозрахунку.

Зміцнення прямих договірних зв’язків між підприємствами.

Встановлення економічно обґрунтованих цін.

Залишення значної частини прибутку у розпорядженні підприємств з метою розширення виробництва, його оновлення та розвитку соціальної сфери (остання мала серйозний підйом у 70-х рр. — початку 80-х рр., в тому числі й у Бердичеві, та нажаль,і разом парадоксальною, соціальна сфера витіснили на нижчий рівень модернізацію економіки, яка з кінця 70- рр. стала суттєво відставати за результатами від розвинених капіталістичних країн).