Державотворча праця Івана Геля у Львівській обласній раді першого демократичного скликання (1990-1991 рр.)

Іван Гель — відомий громадсько-політичний діяч, політв'язень, дисидент, публіцист, голова Комітету захисту УКЦ. На зламі 80-х — 90-х рр. ХХ ст. він активно включився у виборчу кампанію до Верховної ради УРСР та місцевих органів влади 1990 р. Не зумівши потрапити до складу нового депутатського корпусу вищого законодавчого органу республіки, він розгорнув державотворчу роботу у Львівській обласній раді першого демократичного скликання.

Державотворча робота Івана Геля у Львівській обласній раді розглядається істориками та політологами у руслі значно ширших проблем. З цих причин стаття базується на архівних документах Державного архіву Львівської області (далі - ДАЛО) (ф.Р-221 «Львівська обласна рада», ф. П-3 «Львівський обласний комітет Комуністичної партії України»), мемуарах тогочасних відомих громадсько-політичних діячів, періодичній пресі. Мета представленої розвідки — аналіз громадсько-політичної діяльності Івана Геля на посаді заступника голови Львівської обласної ради (1990;1991 рр.).

Після ухвалення виборчого закону восени 1989 р. Компартія України та Демократичний блок поринули у вир передвиборчої боротьби. Авторитет І. Геля політичні сили хотіли використати для піднесення власних рейтингів. Тому, перед І. Гелем постало декілька складних запитань:

1) Чи йти на вибори? 2) Якщо йти, то з якою політичною силою; 3) Якщо не йти, то як далі впливати на перебіг демократичних процесів? Заручившись підтримкою НРУ, дисидент вирішив взяти участь у передвиборчій кампанії.

І. Гель не зумів перемогти у передвиборчій боротьбі до Верховної Ради УРСР представника демократичних сил — Т. Стецьківа. Натомість, беззаперечну перевагу український правозахисник отримав на виборах до Львівської обласної ради. У першому турі виборів до Львівської обласної ради народних депутатів у Залізничному виборчому окрузі № 27 за І. Геля було подано 2168 голоси «за» та 2790 голосів «проти». У другому турі виборів до списку виборців було внесено 8033 особи. У голосуванні взяли участь 4478 громадян із правом голосу. «За» І. Геля проголосувало 2330 виборців («проти» — 1889), за його конкурента Т. Стецьківа — 1485 голосів «за» та 2734 — «проти». Таким чином, депутатом Львівської обласної ради було обрано безпартійного І. Геля.

Після перемоги національно-демократичних сил на виборах у Львівській області одне з питань, яке постало одразу ж після проведення народного плебісциту: «Хто очолить Львівську обласну раду?». Реальних кандидатів було двоє: В. Чорновіл та І. Гель. Останній у цей період входив до складу організаційного Комітету з підготовки першої сесії Львівської обласної ради, члени якого збиралися у приміщенні Товариства української мови ім. Тараса Шевченка.

Оргкомітет висунув кандидатом на посаду голови Львівської обласної ради В. Чорновола. І. Гель мав усі шанси обійняти цю посаду. Рейтингове опитування депутатів («Кого вони хотіли би бачити головою обласної ради?»), показувало, що В. Чорновіл набирав 86 голосів, натомість І. Гель — 82. Значно поступалися їм Є. Гринів (53 голоси), В. Іськів (51), М. Швайка (42), Д. Футорський (41), С. Давимука (39), С. Хмара (37), Т Пахолюк (35). Ситуація навколо обрання голови Львівської обласної ради ставала непередбачуваною, проте І. Гель зняв свою кандидатуру.

Дисидент у цей період переживав важкі дні, адже він «не асоціювався цілком з командою В. Чорновола і не міг ефективно висловлювати претензій на особисте лідерство». Однак у Львівській обласній раді І. Гель мав беззаперечний авторитет. Невміння «гнутися», перед посадами, жорсткий, безкомпромісний підхід щодо членів КПРС, загострене почуття справедливості вирізняли його серед інших членів депутатського корпусу.

9 квітня 1990 р. у Львівському оперному театрі розпочала роботу сесія Львівської обласної ради першого демократичного скликання. Її головою було обрано В. Чорновола (141 голос «за», 41 — «проти»). Інші претенденти набрали значно менше голосів: Н. Гнатів — 33, М. Бойко — 8. І. Гель, як й І. Сало, Й. Лось, М. Флис, зняли свої кандидатури. І. Геля, відповідно до домовленостей, рекомендовано обрати заступником голови Львівської обласної ради.

Голова Ради, пропонуючи обійняти цю посаду І. Гелю, одразу ж зазначив, що у випадку позитивного голосування він залишить посаду голови Комітету захисту УКЦ. Відомий дисидент ознайомив присутніх із програмою своєї діяльності [9, арк. 84−85]. «Насамперед, — відзначив він, — моя діяльність буде направлена на розвиток українського національного відродження, яке передбачає свободу совісті, свободу слова, утвердження української національної символіки. А духовний суверенітет буде запорукою суверенітету політичного».

І. Гель у доповіді також виступив за вивчення релігії у школах, вузах, профтехучилищах. Виступаючий наголосив, що в економічній площині він прихильник різноманітні форми власності, проте повинна відбутися приватизація комунального майна. Також, на думку І. Геля, необхідно розширити мережу кооперативів, встановити чіткий контроль за якістю сільськогосподарської продукції. Претендент на посаду виступив за встановлення тісних зв’язків з діаспорою «для впровадження більш досконалих технологій на підприємства області».

В обговоренні кандидатури І. Геля взяли участь 17 депутатів, серед яких — А. Кривенко, Я. Рибак, І. Набитович, М. Присяжний, В. Козловський, М. Драк, О. Вітович, І. Макар та ін. Обрання кандидата проводилося шляхом відкритого голосування. «За» кандидатуру І. Геля було подано 127 голосів, «проти» — 27; 19 — «утрималися». Згодом головою облвиконкому став С. Давимука. Було вирішено, що дисидент опікуватиметься національними та соціальними проблемами, М. Горинь — міжконфесійними взаєминами, політичними питаннями. Проте, поступово І. Гель «з формального першого заступника опинився на становищі другого. У команді В. Чорновола йому значною мірою відводилася репрезентативно-символічна роль», — справедливо резюмував Т. Батенко.

Чи «знайшов себе» І. Гель на новій посаді, адже він завжди наголошував, що не був політиком? Т. Батенко відзначав, що у Львівській обласній раді дисидент намагався поєднати власну органічну опозиційність з умовами природної лояльності в апараті влади. «Звісно ж, він міг цілком залишитися поза системою влади, поряд з політологами та істориками піддавати неупередженому аналізові подальший хід політичного процесу… Але політичний момент вимагав подальшого зламу політичної системи.», — відзначав український політолог.

Перші дебати у сесійній залі засвідчили безкомпромісність та принциповість І. Геля. Вихідною тезою його виступів була думка про те, що «все майно на території Української РСР належить українському народові, а не КПРС». Він відзначав, що уже на першій сесії Львівської обласної ради було ухвалено «винятково важливі історичні рішення, що докорінно змінювали тоталітарну систему політичної диктатури КПСС на загальнонародну, демократичну».

Уже 28 квітня 1990 р. за активної підтримки І. Геля було прийнято ухвалу «Про проголошення української національної символіки та національного гімну офіційно прийнятими на території Львівської області», «Про український національний прапор», «Про святкування національних та основних релігійних свят на території Львівської області». В ухвалі «Про розмежування функцій радянських і партійних органів» наголошено, що «рішення керівних органів КПРС усіх рівнів — від ЦК КПРС до парткомів, які стосуються державних, господарських і культурних справ, віднесених у виключну компетенцію рад та підлеглих їм структур, вважати такими, що втратили свою чинність на території Львівської області».

Львівська обласна рада спробувала вирішити комплекс проблем, які виникли у міжконфесійній сфері. Цій проблемі було присвячено не одне засідання Львівської обласної ради. 4 травня 1990 р. Львівською обласною радою прийнято підготовлену І. Гелем ухвалу «Про релігійні конфесії на Львівщині», згідно з якою виконкомам місцевих рад надавалося право реєструвати релігійні громади.

Активізувалися міжнародні контакти І. Геля. У червні 1990 р. у Берліні відбувся Конгрес католиків Німеччини, де дисидент виголосив доповідь «Християни Сходу і Заходу бувають спільний європейський дім». Їдучи до Берліну, він у Мюнхені зустрівся з єпископом Штімфле, який подарував І. Гелю друкарню вартістю 250 тис. марок. Також український правозахисник домовився про передачу до Львова Біблій, молитовників, іншої релігійної літератури. Такою ж продуктивною видалася зустріч із екзархом Німеччини, кардиналом Веттером: він став фундатором 20 стипендій для українських студентів для навчання у Мюнхенському університеті. Наприкінці серпня 1990 р. І. Гель взяв участь у конференції «Європа: необхідність перемін». На початку вересня того ж року він разом з іншими представниками Львівської обласної ради зустрічався з послом Великобританії в СРСР Р. Брейуейтом.

Осінь 1990 р. пройшла під знаком «Революції на граніті». Напередодні початку голодування студентів, Львівська обласна рада безуспішно намагалася стримати розгортання страйкового руху у краї. Звичайно у доленосний для студентів період заступник голови Львівської обласної ради безапеляційно підтримав студентів, які голодували у Києві. І. Гель, зокрема, відзначив: «Львівська обласна Рада повністю солідарна із студентами, які голодують, підтримує позицію політичних організацій Львівщини, позицію Народної Ради українського парламенту щодо їхніх політичних вимог і не виключає можливості проведення загальноукраїнського страйку, якщо він буде ретельно підготовлений і в ньому виникне крайня необхідність».

В умовах «наступу реакції», 1 грудня 1990 р. відбулася позачергова сесія Львівської обласної ради. З емоційною доповіддю виступив заступник В. Чорновола — І. Гель. «Привид бродить по імперії, привид необільшовизму, — такими словами розпочав він виступ. — На розширеному засіданні Президії Ради Міністрів СРСР голова КДБ Крючков запропонував створити спецфонд, який повинен наповнюватися за рахунок грошей, конфіскованих у злочинців. І не лише грошей, а й картин, скульптур, фарфору, особняків тощо. У кагебістів знову засвербіли руки: політична ситуація вкрай напружена, ї легко можна довести до військового стану і тоді - гуляй душа».

Наприкінці 1990 р. — на початку 1991 р. розгорнувся новий виток протистояння між націонал-демократами та обкомом КПУ Скликання т.зв. Галицької асамблеї, підготовка до місцевого та всесоюзного референдуму, події у Литві - далеко не вичерпний перелік питань, які викликали розходження в обох сторін. Політичний досвід І. Геля у цей доленосний період став особливо корисним для депутатів Львівської обласної ради.

Важливий тогочасний напрям діяльності І. Геля, який відійшов від організації проведення Галицької асамблеї, — робота над поверненням на Батьківщину кардинала М.І. Любачівського. Напередодні приїзду кардинала, митрополит В. Стернюк нагородив медалями за заслуги у відродженні УГКЦ відомих громадсько-політичних діячів Львова, зокрема І. Геля, В. Шпіцера, Б. Котика, Я. Кендзьора, Е. Миська, І. Юхновського та ін. (загалом вручено 50 пам’ятних медалей). дисидент комуністичний львівський рада.

І. Гель очолив оргкомітет, який опікувався поверненням М.І. Любачівського до УРСР. 30 березня 1991 р. він прибув на Батьківщину. В аеропорту його зустрічали вищі церковні ієрархи УГКЦ, на чолі з митрополитом В. Стернюком, керівництво Львівської обласної та міської рад, (І. Гель, В. Шпіцер, В. Чорновіл), місцеві та народні депутати УРСР. Наступного дня кардинал відслужив святкову літургію у Соборі Святого Юра. Не обійшлося також без слів подяки відомих громадсько-політичних діячів. Особливою емоційністю відзначався виступ ексголови Комітету захисту УКЦ І. Геля, який зауважив, що саме УГКЦ «врятувала Галичину від національної смерті, витворила з неї справжнє ядро українського національного духу».

Проте всі «внутрішні питання», які розглядала Львівська обласна рада та ті проблеми, які порушувалися на львівських мітингах, втратили актуальність 19 серпня 1991 р. — в СРСР розпочався державний переворот. Владу намагалися захопити члени Державного комітету надзвичайного стану (ДКНС). Події в Москві застали зненацька членів Львівської обласної ради, яка 19 серпня 1991 р. була «обезглавлена» — В. Чорновіл перебував у відрядженні в Запоріжжі, а М. Горинь — у відпустці.

З першого дня державного перевороту у Львівській обласній раді було встановлено оперативне чергування. «Першого дня та ночі на посту чергував Степан Давимука, а вже наступного дня, коли розгорнувся наступ танків на Москву та Ленінград, чергував я», — зауважив дисидент. Тоді ж І. Гель зателефонував до канцелярії Б. Єльцина і поспілкувався з Г. Бурбулісом. Він, відповідаючи на запитання заступника голови Львівської обласної ради: «Що нам робити?», констатував: «Пане Гель, якщо ГКЧП переможе у Москві, воно переможе і у Львові. Тому, якщо у Вас немає наступу, не провокуйте ситуацію. Зараз потрібно робити все, щоб перемога була в Москві». «Їхній „заколот“ виглядав дуже млявим і нерішучим, настільки, що ми навіть почали підозрювали, що це була просто якась гра», — згодом згадував І. Гель. Нова суспільно-політична ситуація в СРСР дозволила не тільки «придушити бунт», але й проголосити 24 серпня 1991 р. відновлення незалежності України. 5 вересня 1991 р. І. Гель підписав Звернення представників української інтелігенції до народу України.

Таким чином, після завершення виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих органів влади, І. Геля було обрано депутатом Львівської обласної ради першого демократичного скликання. На посаді заступника голови цього радянського органу влади він утверджував національні ідеали, викривав комуністичні злочини, гостро критикував всіх тих, хто своїми діями перешкоджав наближенню суверенітету Української держави.

Найвищим досягненням Львівської обласної ради першого демократичного скликання І. Гель вважав мобілізацію сил Львівщини та Галичини загалом на розвал і демонтаж комуністичної системи не тільки у західних областях УРСР, але й в Україні, наслідком чого стало відновлення української державності. Дисидент справедливо відзначав, що сьогодні «немає сенсу називати і аналізувати сотні рішень, прийнятих упродовж чотирьох років діяльності Обласної ради, чи хоча б десятки тих, що лягли в основу всеукраїнських законів та постанов, уже прийнятих Верховною Радою України».