Вступ. 
Буржуазна революція у Франції 1789-1804 рр.

У процесі утвердження капіталістичного суспільства і буржуазної держави особливе місце належить французькій революції 1789−1794 рр. Її недарма називають Великою. Це була буржуазно-демократична революція, керівну роль в якій відіграла буржуазія. Але вона була народною за своїми рушійними силами і тому радикальною за своїми результатами. Революція зруйнувала підвалини феодального ладу, ліквідувала середньовічні економічні і політичні порядки у Франції.

Значення Великої французької революції XVIII ст. не обмежується рамками однієї країни й одного десятиліття. Вона дала могутній імпульс соціальному прогресу в усьому світі, визначила тріумфальний хід капіталізму як передового для свого часу суспільно-політичного устрою.

Революція 1789—1794 рр. була наслідком глибокого протиріччя між капіталістичним способом виробництва і системою феодальних відносин, що перешкоджали його розвитку (виключне право феодалів на землю, станово-корпоративні обмеження тощо). Головною перешкодою на шляху прогресивних соціальних перетворень був абсолютизм, що остаточно перетворився на той час на оплот феодальної реакції. Весь чиновницький і військово-поліцейський апарат королівської влади був спрямований насамперед на придушення селянських повстань, опозиційних політичних сил. До останньої третини XVIII ст. ще більше виявився паразитичний характер абсолютної монархії, який дістав вияв у його фінансовій політиці. Величезні суми з державної казни йшли на «підгодовування» верхівки дворянства і духовенства, на підтримку зовнішнього блиску королівського двору. Незважаючи на постійне зростання податків та інших поборів, стягуваних із третього стану, королівська казна завжди була порожня, а державний борг зріс до нечуваної суми.

Французька революція XVIII ст. визрівала і протікала в умовах, коли конфронтація буржуазії з феодальною монархією, дворянством і панівною церквою була значно гострішою, ніж це було півтора століття тому в Англії. Усвідомлюючи зростання своєї економічної сили, французька буржуазія усе більш болісно сприймала своє політичне безправ’я і свою станову приниженість. Вона не бажала більше миритися з феодально-абсолютистськими порядками, за яких представники третього стану не тільки усувалися від участі в державних справах, а й не були захищені від незаконної конфіскації майна, не мали особистих гарантій від сваволі королівських чиновників тощо.

Готовність до політичних дій і революційна рішучість французької буржуазії наприкінці XVIII ст. мали під собою і певні ідеологічні підстави. Видатні просвітителі XVIII ст. (Вольтер, Монтеск'є, Руссо та ін.) у своїх творах піддали критиці всі сторони феодального суспільного ладу, переконливо показали його «нерозумність». Французькі революціонери XVIII ст. мали у своєму розпорядженні досить чітку програму боротьби за буржуазну демократію, взяли на озброєння політичні гасла («свобода, рівність, братерство»), здатні підняти широкі народні маси на безкомпромісну боротьбу з феодальним ладом.