Поняття та правовий статус пацієнтів

Одним з основних питань, досліджуваних у рамках медичного права, є нормативно-правове забезпечення прав людини у сфері медичної діяльності. Практика багатьох сучасних країн, та й України також, показує, що можна мати досить ґрунтовне і показове законодавство в галузі прав людини у сфері охорони здоров’я, але це ніяк не відображається на конкретному правовому статусі окремо взятої особи. Причин тут може бути безліч, але одна з ключових — невирішені проблеми забезпечення прав людини у сфері медичної діяльності. Дійсно, найбільш якісні, але не підкріплені системою забезпечення, правові норми в сфері охорони здоров’я залишаються лише деклараціями, тобто нормами, що не супроводжуються створенням системи їхньої реалізації, охорони й захисту.

Права людини у сфері медичної діяльності - це передбачені міжнародними і внутрішньодержавними нормативно-правовими актами положення, що гарантують людині охорону здоров’я і надання медичної допомоги при виникненні захворювання.

Класифікація прав людини у сфері медичної діяльності. Класифікація, що найбільш задовольняє потреби медичного права, є такою:

І. Права людини у галузі охорони здоров’я.

• 1. Право на охорону здоров’я.
• 2. Право на інформацію про фактори, що впливають на здоров’я.
• 3. Право на медико-санітарну допомогу.

II. Права окремих груп населення у галузі охорони здоров’я.

• 1. Права членів сім'ї.
• 2. Права вагітних жінок і матерів.
• 3. Права неповнолітніх.
• 4. Права військовослужбовців.
• 5. Права людей похилого віку.
• 6. Права інвалідів.
• 7. Права фізичних осіб, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, що проживають в екологічно несприятливих районах.
• 8. Права осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, на одержання медичної допомоги.

III. Права пацієнтів.

• 1. Загальні права пацієнтів.
• 2. Права пацієнтів в окремих напрямах медичної діяльності (трансплантологія, психіатрія, імунопрофілактика й ін).

Права людини у галузі охорони здоров’я можуть мати відношення як до здорових людей, які не потребують медичної допомоги, так і до осіб, які мають певне захворювання, що зумовлює їх звернення до закладів охорони здоров’я. Іншими словами, ці права є у громадян завжди, незалежно від факту наявності або відсутності захворювання і звернення до лікувально-профілактичних закладів. У той же час права пацієнта — це права людини, яка вступила у взаємовідносини з лікувальною установою, тобто особи, що звернулась за медичною допомогою.

В українському законодавстві не закріплено загального визначення поняття «пацієнт». В п. 2,15 Інструкції про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженої наказом МОЗ України від 01.11.2000 p., передбачено спеціальне визначення пацієнта, а саме пацієнт (доброволець) — це особа, яка безпосередньо контактує з закладами охорони здоров’я та пропонує себе за добровільною згодою в якості досліджуваного в клінічних випробуваннях лікарського засобу.

Аналіз проектів законів про права пацієнтів дає можливість з’ясувати бачення законодавців щодо формулювання (визначення) поняття одного з ключових суб'єктів медичних правовідносин:

• — пацієнт — це будь-яка особа, що звернулась за медичною допомогою або скористалась нею, незалежно від того, в якому вона стані, хвора, здорова чи особа, що погодилась на медико-біологічний експеримент (проект Закону України про права Пацієнтів від 16 січня 2003 p.);
• — пацієнт — це особа, що має потребу в медичній допомозі і/чи звернулась по неї, одержує медичну допомогу або бере участь у якості випробуваного в біомедичних дослідженнях, знаходиться під медичним спостереженням, а також споживач медичних і пов’язаних з ними послуг незалежно від стану його здоров’я (проект Закону України про права пацієнтів від 21 лютого 2005 p.).
• — пацієнт — це особа, яка звернулася за медичною послугою (проект закону «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування» від 19 вересня 2006 р.) пацієнт — це здоровий або хворий споживач медичних послуг (проект закону «Про правові основи біоетики і гарантії її забезпечення» від 08 червня 2005 р.).

Враховуючи вищезазначене, можна запропонувати як варіант таке визначення поняття «пацієнт» — це особа, яка звернулась за наданням профілактичної, діагностичної, лікувальної чи реабілітаційно-відновної допомоги до закладу охорони здоров’я будь-якої форми власності чи медичного працівника індивідуальної практики незалежно від стану здоров’я або добровільно погодилась на проведення медико-біологічного експерименту.

Іншими словами, для набуття статусу пацієнта у людини повинні виникнути реальні відносини (правовідносини) з лікувально-профілактичним закладом незалежно від його форми власності (державна, комунальна, приватна), які ґрунтуються на зверненні людини до цього закладу за медичною допомогою або участі її в експерименті.

Найповніше регламентуються права пацієнтів Основами законодавства України про охорону здоров’я (далі - Основи), так званою декларацією прав людини у сфері охорони здоров’я. Окрім цього, права пацієнтів можемо визначити виходячи з норм Конституції України (далі - КУ), Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Клятви лікаря, затвердженої Указом Президента України (даліКлятва).

Аналіз вітчизняного законодавства дає підстави говорити, що в Україні пацієнт має право на:

• 1) життя (ст. 27 КУ, ст, 281 ЦК);
• 2) медичну допомогу (ст. 49 КУ, ст. 284 ЦК, п. «д» ст. 6, п. «а» ст. 78 Основ, п. 1 ч. 1 Клятви);
• 3) свободу вибору (ст. 284 ЦК, п. «д» ст. б, ст.ст. 34, 38 Основ), тобто на вільний вибір лікаря, методів лікування та лікувального закладу, вимогу про заміну лікаря, лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України;
• 4) особисту недоторканність (ст. 29 КУ, ст. 289 ЦК, ст.ст. 42, 43 Основ), тобто на інформовану згоду на медичне втручання, відмову від медичного втручання;
• 5) медичну інформацію (ст.ст. 32, 34 КУ, ст. 285 ЦК, п. «є» ст. 6, 39 Основ), тобто на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування;
• 6) медичну таємницю (ст.ст. 32,34КУ, ст. 286 ЦК, ст. 39−1,40, п. «г» ст. 78 Основі п. З ч. 1 Клятви), тобто на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості" одержані при медичному обстеженні;
• 7) чуйне ставлення, на дії і помисли, що ґрунтуються на принципах загальнолюдської моралі, з боку медичних і фармацевтичних працівників (п. «г» ст. 78 Основ, п. 2 ч. 1 Клятви);
• 8) допуск інших медичних працівників (ч. 1ст. 287 ЦК, п. «к» ст. 6 Основ);
• 9) допуск членів сім'ї, опікуна, піклувальника (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. «к» ст. б Основ);
• 10) допуск нотаріуса та адвоката (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. «к» ст. 6 Основ);
• 11) допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ч. 2 ст. 287 ЦК, п. «к» ст. 6 Основ);
• 12) повну інформованість і добровільну згоду на медико-біологічний експеримент (ч. З ст. 28 КУ, п. З ст. 281 ЦК, ст. 45 Основ);
• 13) донорство крові та її компонентів (ст. 290 ЦК, ст. 46 Основ);
• 14) трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування (ст. 47 Основ);
• 15) штучне запліднення та імплантацію ембріона (п. 7 ст. 281 ЦК, ст. 48 Основ);
• 16) застосування методів стерилізації (її. 5 ст. 281 ЦК, ст. 49 Основ);
• 17) добровільне штучне переривання вагітності (п. 6 ст. 281 ЦК, ст. 50 Основ);
• 18) зміну (корекцію) статевої належності (ст. 51 Основ);
• 19) незалежну медичну експертизу (п. «й» ст. 6, розділ 9 Основ);
• 20) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди (п. «і» ст. 6 Основ);
• 21) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я (п. «и» ст. 6 Основ);
• 22) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст.ст. 40, 55, 56 КУ, п. «ї» ст. 6 Основ).

Як бачимо, є необхідність чіткого визначення прав пацієнтів, розширення їх каталогу та систематизації шляхом прийняття спеціалізованих актів, а саме Медичного кодексу України, Закону України «Про правовий статус пацієнтів в Україні», у яких би закріплювались права й обов’язки пацієнтів і гарантії їх забезпечення.

В Україні вже розроблено два проекти Закону «Про права пацієнтів», один з яких був зареєстрований 16 січня 2003 року, а інший — 21 лютого 2005 року, метою яких є систематизація і розширення, порівняно з діючим законодавством, прав пацієнтів у нашій державі, а також закріплення юридичних гарантій їх забезпечення. Досліджуючи права пацієнтів, що визначені у проектному законодавстві, можемо виділити такі тенденції, що намітились у вітчизняній законопроектній практиці, як:

• * розширення переліку прав пацієнтів;
• * інколи невиправдана їх деталізація;
• * проектне законодавство не в повній мірі відповідає чинній вітчизняній нормативній базі;
• * необхідність подальшого вивчення і врахування при розробці та прийнятті національних нормативно-правових актів у цій галузі міжнародних стандартів у сфері охорони здоров’я.

Цікаво буде проаналізувати більш детально деякі з прав пацієнтів, але це зробимо на практичному занятті.