Переживання важкої невиліковної хвороби

особистість хвороба соматичний Велику медико-психологічну проблему становлять невиліковні хвороби. Хворий з невиліковною хворобою, наприклад, злоякісним новотвором, може по-різному переживати свою хворобу:

• А) Він не знає про своє захворювання і не гадає, що воно таке серйозне. Хворого слід обережно підготувати до необхідності лікування, можливо тривалого.
• Б) Хворий не інформований про свою хворобу, однак передчуває її серйозність і небезпечність, вимагає точних пояснень. З юридичної точки зору хворий має право знати свій діагноз, однак з точки зору етики не завжди психологічно виправдано повідомляти хворого про наявність у нього смертельного захворювання. В таких випадках Гарді говорив про «правду по чайній ложці» Іноді, коли лікар не наважується повідомити онкологічний діагноз хворому, він може говорити про хворобу з подібними симптомами і хронічним перебігом.
• В) Хворий дізнався про важкість свого захворювання. Слід пояснити йому можливість позитивного результату лікування при будь-якій хворобі і в будь-якій стадії, наводячи конкретні приклади таких успіхів. Слід триматись спокійно і впевнено, відволікаючи увагу хворого на теми. Що не стосуються хвороби і особисто цікаві для хворого. Дуже важливим при цьому є злагоджена тактика усього медичного персоналу.

На жаль, перед деякими хворобами медицина залишається безсилою і кожен медичний працівник рано чи пізно стикається з проблемою помирання і смерті. В минулому «душевну втіху» помираючим хворим надавали священики. Нині цей обов’язок розповсюджується також на лікарів, медсестер, психологів.

Типові реакції на небезпеку чи близькість смерті:

• а) покора і спокійне прийняття невідворотного;
• б) пасивна капітуляція, що проявляється в апатії і байдужості;
• в) втеча в звичайні балачки і спогади;
• г) втеча в фантазії про безсмертя;
• д) компенсаторна діяльність корисна (завершення роботи, подорож) або шкідлива (зловживання токсичними речовинами, сексуальні ексцеси).

Е.Кеблер-Росс виділяє наступні фази хронічного смертельного захворювання:

• А) усвідомлення наявності важкої хвороби;
• Б) внутрішнє заперечення небезпеки;
• В) роздратування і гнів (за схемою «Чому я?»);
• Г) депресія з суїцидними думками і спробами, частіше спонтанними;
• Д) домовленість — строк в уявленні відкладається («фаза угод»);
• Е) активне примирення із смертю, хоча зберігається певна надія;
• Ж) якщо надія зникає - пасивна капітуляція, втрата інтересу до оточуючого.

Фази можуть бути більш чи менш вираженими, повторюватись, в залежності від ходу хвороби і лікування.

Медичні працівники прагнуть полегшити стан невиліковного хворого симптоматичним, паліативним лікуванням, незначними маніпуляціями, що можуть мати сприятливий вплив як плацебо. Слід дотримуватись принципу доброго догляду і намагатись зменшити фізичний дискомфорт. Слід уникати маніпуляцій, що самі по собі болючі чи неприємні. Слід намагатись переключити увагу хворого на більш приємні чи цікаві враження або спогади. Забезпечити належний контакт з близькими. В розмовах з хворим бажаний партнерський, не авторитарний стиль, «вміння слухати», навички подолання складних і неприємних елементів контакту.