Особливості внутрішньої політики та сучасні проблеми в Євросоюзі

Особливості нинішньої ситуації в ЄС характеризуються ослабленням евроінтеграційних прагнень, триваючою фінансово-економічною кризою в державах-членах ЄС, яка стає причиною росту безробіття, що супроводжується посиленням євроскептичних і ультраправих настроїв, а також радикально-екстремістських та джихадистських рухів серед європейців.

На сьогоднішній день Євросоюз є піонером в області інтеграційних процесів, демонструючи здатність до розвитку за рахунок як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Однак деякі з них, які на ранніх етапах європейської інтеграції виступали каталізатором розвитку, нині перешкоджають йому. Ці фактори можна розділити на внутрішні, викликані самою інтеграцією, і зовнішні, обумовлені глобалізацією світової економіки.

До перших відносяться протиріччя, що виникли в результаті реформування наднаціональних інститутів ЄС у зв’язку з новим розширенням 2004 р., а також протиріччя між багатими й бідними, що проявляються в зростаючій поляризації між країнами й регіонами за рівнем життя.

До групи зовнішніх факторів відносяться розбіжності між країнами-членами з питань зовнішньої й оборонної політики й тісно пов’язане із цим питання про подальшу передачу функцій з національного рівня до наднаціонального; наростання із введенням євро конкуренції між ЄС, з одного боку, і США/Японією — з іншого; складності з доступом іноземних товарів на ринок ЄС. Єдина аграрна політика має у своїй основі суперечливі зовнішню (між США/ВТО і ЄС) і внутрішню складові, тому може бути віднесена як до першої, так і до другої групи.

Одна з найголовніших проблем, викликана самою інтеграцією, її розвитком углиб і вшир, реформування наднаціональних інститутів. Особливо актуальна ця проблема у світлі розширення 2004 — 2007 р. З кожним наступним розширенням організація й координування вироблення спільних рішень усе більше ускладнювалися.

Лобіювання інтересів і система прийняття рішень в інститутах Євросоюзу також сильно ускладнюють процес реформування останніх і поглиблення інтеграції. Лобіювання інтересів особливо актуально у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів через бюджет ЄС. Більш бідні країни ЦВЄ із сукупним населенням в 110 млн. зможуть, захищаючи свої інтереси, блокувати багато важливих рішень і тим самим сприяти неефективному розподілу матеріальних і фінансових ресурсів. Нове розширення робить також більш складним вироблення спільних рішень. Крім того, по найбільш складних питаннях у наднаціональних інститутах ЄС прийнята система тільки одностайного голосування. Іншими словами, кожна країна має право накласти вето. Тому не виключено, що в розширеному ЄС дуже важко буде домогтися «одностайного голосування» .

На міри соціального захисту країни ЄС витрачають щорічно в середньому 28% ВВП. Вироблення спільної політики в цій сфері ускладнюється різними історично сформованими моделями в європейських країнах, що по-різному трактують співвідношення між економічною ефективністю й соціальною справедливістю.

Одна з важливих проблем — функціонування єдиної аграрної політики (ЄАП) Євросоюзу в умовах розширення. Незважаючи на те, що частка сільського господарства в ВВП ЄС не перевищує 2.5%, ЄАП є найдорожчим напрямком діяльності Союзу, поглинаючи майже половину всіх коштів видаткової частини його бюджету. Значні субсидії фермерам, істотно завищені ціни для споживачів і надлишки сільськогосподарських продуктів традиційно викликають критику як усередині ЄС, так і з боку його основних торговельних партнерів.

Одне з головних протиріч, викликаних інтеграцією — поляризація, що збільшується, між країнами й регіонами за рівнем життя. Значення даної проблеми особливо зросло з розширенням 2004 — 2007 рр. Проблема перерозподілу фінансових коштів через євросоюзний бюджет від багатих до бідних є одним з наріжних каменів формування бюджету, виділення регіонів-бенефіціарів і лобіювання національних інтересів в євросоюзних інститутах.

Одним з основних конфліктів, що гальмують перехід Євросоюзу на нову ступінь інтеграції - політичний союз, — є розбіжності між країнами-членами з питань зовнішньої й оборонної політики й тісно пов’язана із цим подальша передача функцій з національного рівня до наднаціонального. Можна виділити кілька перешкод, що гальмують вироблення погодженої зовнішньої політики й політики безпеки по основних питаннях і, таким чином, що сильно ускладнюють перехід до політичного союзу. По-перше, Євросоюз не є державою, не має єдиний національної території, щоб відстоювати свої національні, політичні, соціальні й культурні інтереси. По-друге найбільш великі країни (особливо Великобританія, Німеччина й Франція) не готові втратити свій вплив на світовій арені на користь єдиного «євросоюзного» голосу [6, c. 256−257].

Високий обмінний курс євро є головним чинником, що робить негативний вплив на стан експорту європейських товарів на зовнішні ринки.

Можна зробити висновок, що розвиток інтеграції вшир і вглиб не можна однозначно оцінювати тільки з позитивної сторони. З кожним новим розширенням і переходом на більш просунутий ступінь інтеграції зростає число труднощів, подолання яких ускладнюється проблемами інституціонального, економічного, соціального, культурного характеру.