Особистість Горбачова. 
Перебудовчі процеси в СРСР. 
Зростання соціально-політичної активності України у кінці 80-х-початку 90-х

Обрання Горбачова на пост керівника Комуністичної партії Радянського Союзу відбулося не в результаті раптового осяяння, а внаслідок процесу важкої боротьби всередині Політбюро і пошуку людини, який відповідав би вимогам ситуації, що склалася. У 1985 р., у свої 54 роки, Горбачов уже належав (і давно) до радянської номенклатури. Отже, ще під час хвороби Брежнєва його ім'я називали серед небагатьох можливих наступників як комуністичного керівника, що володів необхідними здібностями для вирішення проблем партії. Обрання Андропова і Черненко свідчило про навмисне проміжному рішенні, щоб дати можливість поколінню Брежнєва вичерпати свої кандидатури. Але у випадку з Черненко вибір явно означав звичайну спробу потягнути час і подолати останній опір при виборі реформатора.

Отже, Горбачов давно прагнув зайняти пост генерального секретаря, маючи чітку мету — зробити партію більш ефективною, більш сучасною, більш гідною. Спочатку він вирішив, що необхідно здійснити перебудову, тобто реформи, і ввести гласність, тобто свободу слова. Ось ті головні елементи, на які він, як лідер КПРС, спирався, щоб комунізм і держава в Радянському Союзі змогли дати відповідь вимогам часу. Не викликали сумнівів його лояльність як комуніста, і його наміри діяти в рамках партійної ідеології, щоб пристосувати її до нових часів. Про це свідчили виступи Горбачова, що відносяться до першого етапу його керівництва.

Щодо внутрішньої політики він стверджував, що не живить сумнівів у перевазі соціалістичної системи, в тих сприятливих результатах, які вона принесла радянському народові й у необхідності залишатися вірними соціалістичної ідеї. Він говорив: «Соціалізм повинен вести до прогресу по-своєму, своїми методами або, щоб бути точніше, радянськими методами». Тому необхідно згуртувати всі сили, щоб домогтися національного піднесення, завдяки твердій рішучості «поставити міцний бар'єр відхилень від соціалістичних принципів». Відданість справі і соціалістична дисципліна були тією базою, спираючись на яку, можна було йти далі, не компрометуючи вже досягнуті результати.

Це були старі ідеї, але Горбачов вніс до них сміливість, рішучість, гостроту в розумінні причин застою, свою волю і намір боротися з розбазарюванням коштів, зловживаннями і несправедливістю, з відхиленнями від правових норм. Але все це розглядалося в плані поліпшення комунізму. Горбачов розумів, і з плином часу все краще, масштаби кризи, що охопила країну, який був обтяжений ще й націоналістичними течіями в багатьох регіонах імперії, але він мав оптимізмом і енергією і був переконаний в тому, що хвороба ще можна вилікувати. Він був чужий думки, що СРСР доживає останні роки комуністичної епохи, також він був далекий від дійсного розуміння значення «демократії» в капіталістичному суспільстві. Його стратегія була пов’язана не з концепцією революції зсередини, а скоріше з концепцією реформ.