Медичне страхування: виникнення та розвиток

Надання соціальної допомоги громадянам у разі хвороби має досить давню традицію. Ще в Стародавній Греції і Римської імперії існували організації взаємодопомоги в рамках професійних колегій, які займалися збором і виплатою коштів в разі настання нещасного випадку, отримання травми, втрати працездатності внаслідок тривалого захворювання чи каліцтва. У середні століття захистом населення в разі хвороби або настання інвалідності займалися цехові чи ремісничі гільдії (союзи) і церква. Це був перший етап у розвитку соціального страхування.

Однак форму медичного страхування соціальна допомога при хворобі придбала тільки в другій половині XIX століття. Саме в цей час почало активно проявляти себе профспілковий робітничий рух, одним з найважливіших результатів дії якого стало створення в багатьох європейських країнах страхових лікарняних кас. Піонерами в області лікарняного страхування виступили Англія і Німеччина. Саме в Німеччині в 1883 році був виданий перший державний закон про обов’язкове забезпечення на робочих, в 1884 р. — закон про страхування від нещасних випадків, в 1889 р. — закон про страхування на випадок старості та інвалідності. Таким чином, до системи соціального страхування як його найважливіша частина увійшло обов’язкове медичне страхування, а система охорони здоров’я, що виникла на його основі, отримала в історії назву «система охорони здоров’я Бісмарка» оскільки ці закони були прийняті за його правління. Слідом за Німеччиною в період з 1887 по 1910 рр. аналогічні закони були прийняті в Австрії, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Іспанії, Голландії, Франції.

Становлення системи допомоги населенню при хвороби в Російській Імперії пов’язується, в першу чергу, з розвитком в кінці 19 століття земської медицини, дотаціями за рахунок скарбниці, асигнувань губернських і повітових влади. У 1912 р. був прийнятий закон про введення обов’язкового страхування від нещасних випадків і хвороб працюючих громадян. Прийнятий закон мав обмежений характер. З 13 млн. робочих страхуванню від нещасних випадків і хвороб підлягали 2 млн. Страхування не охоплювало Сибір і Середню Азію. 60% витрат зі страхування оплачували робітники. Створені відповідно до закону лікарняні каси займалися страхуванням на випадок хвороби і видачею посібників.

Організація медичної допомоги в їх обов’язки не входила. До початку 1916 р. в Росії було 2 тис. лікарняних кас.

Проте медичне страхування в дореволюційній Росії не набуло такого поширення як у Європі. Медичне страхування розвивалося в основному тільки на великих підприємствах Москви та Санкт-Петербурга.

Після революції страхування за допомогою лікарняних кас виявилося неактуальним внаслідок введення державної монополії в страхуванні.