Окремі види кредитних операцій

Кредити, пов’язані з вексельним обігом

Банки можуть здійснювати такі кредитні операції з векселями:

Кредитні операції з векселями.

Активні:

— Врахування векселів.

— Надання кредитів під заставу векселів.

Пасивні:

— Перерахування придбаних векселів.

— Одержання кредитів під заставу векселів. [33.c.97].

Подані до врахування і в заставу векселі мають перевірятися з позиції їх юридичної дійсності та фінансової надійності з врахуванням умов:

Критерії надійності векселів.

Вексель може бути прийнятий до врахування або в заставу:

— на векселі є підписи не менше ніж двох осіб;

— вексель належним чином індосований.

Не рекомендується приймати вексель до врахування і в заставу:

— векселі, які мають перерву у повних індосаментах;

— неакцептовані переказні векселі;

— іменні векселі;

— опротестовані векселі [36.c.108].

Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, по якому одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індосованим векселем стає банк. Внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується на банківський.

Кредити під заставу цінних паперів

В умовах ринкової економіки банки надають своїм клієнтам кредити під цінні папери. Це найзручніша форма кредитних відносин між банком і позичальником, оскільки процедура взяття цінних паперів під заставу відносно нескладна, а витрати на їх зберігання (на рахунку «депо» в Депозитарії) невеликі.

Комерційні банки можуть приймати цінні папери під заставу на принципах юридичного права і права справедливості тобто взаємного довір'я.

При заставі на принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку і підписує юридичний документ ѕ заставне свідоцтво в якому засвідчує передачу права власності на пакет акцій. Таким чином, банк стає абсолютним власником цінних паперів на строк дії застави. При необхідності банк може продати цінні папери і задовільнити свої вимоги стосовно клієнта боржника. Після закінчення строку дії застави, якщо не має претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документ на ім'я клієнта і видає йому новий сертифікат, згідно якого він знову стає зареєстрованим власником цінних паперів. Для оформлення застави цінних паперів на принципах права справедливості клієнт надсилає в банк тільки сертифікат акцій, заповнює і підписує заставне свідоцтво, але без всякого юридичного оформлення про передачу права власності. У даному випадку банк формально користується правом власності на цінні папери.

Іпотечний кредит

Іпотечний кредит — це економічні відносини з приводу надання позик під заставу нерухомого майна. Кредиторами в іпотечному кредиті можуть виступати іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компанії, комерційні або інші банки [16.c.414]. Позичальниками в іпотечному кредиті можуть бути фізичні або юридичні особи, головним чином фізичні, що мають у власності об'єкт іпотеки.

Для оформлення іпотечного кредиту використовуються закладні, векселі, цінні папери, що можуть йти на вторинний ринок цінних паперів. Закладна являє собою документ, що передає кредитору законне право власності на заставу за позичкою. Закладна під нерухомість є основним забезпеченням іпотечного кредиту. Якщо погашення боргу відбувається у визначений строк, то передача права власності на нерухоме майно, яке було використано як застава, втрачає силу.

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит — це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту [ [21.c.59]. Його специфіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. Правові та економічні засади здійснення лізингової діяльності визначені в Законі України «Про лізинг» (від 16 грудня 1997 р.).

Лізинг — це довгострокова оренда машин, обладнання, промислових товарів інвестиційного призначення, куплених орендодавцем для орендаря для їх виробничого використання, при збереженні права власності на них за орендодавцем на весь термін договору оренди.

Суб'єктами лізингу, як правило, є три особи:

• 1) постачальник або продавець предмету лізингу — підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;
• 2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингодавцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);
• 3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.

Сільськогосподарський кредит

Банківські кредити сільськогосподарським підприємствам на поточні потреби включають кредити на покриття сезонних витрат, а саме: заготівлю кормів, добрив, робочу силу та пальне, а також на купівлю тварин. Кредитами на сезонні витрати найчастіше користуються сільськогосподарські підприємства, оскільки в них зростання витрат відб.

увається в один період року, а надходження доходів — в інший.

Особливістю кредитування сільськогосподарських підприємств є те, що банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника. Лише у цьому випадку може бути впевненість, що банківські кошти не будуть «заморожені» на якійсь стадії виробництва.

Забезпеченням позичок можуть слугувати (крім звичайних видів майна) врожай та сільськогосподарська техніка.

Споживчий кредит

Споживчий кредит — важливий засіб задоволення споживчих потреб населення. Він прискорює отримання певних благ чи послуг значно раніше, ніж вони могли б бути отримані в майбутньому за умови нагромадження заощаджень для купівлі товарно-матеріальних цінностей чи оплати послуг, будівництва тощо. Інколи без споживчого кредиту набуття деяких товарів чи послуг взагалі було б недоступне. Усі види і форми споживчого кредиту мають соціальний характер, бо цей вид кредиту відіграє значну роль у задоволенні соціальних потреб населення, підвищенні рівня його життя. А тому споживчий кредит (його умови, доступність) мають регулюватися державою. Регулювання державою надання споживчих кредитів, зокрема, допомагає регулювати грошовий обіг.

Об'єкти споживчого кредиту пов’язані із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з набуванням населенням товарів у особисту власність, витрати капітального (інвестиційного) типу на будівництво і придбання нерухомого майна.

Суб'єктами споживчого кредиту є фізичні особи (позичальники), в ролі кредиторів виступають банки, установи небанківського типу, торговельні організації. До споживчого кредиту належить кредит у ломбардах, що надають позички під заставу предметів особистого використання і домашнього вжитку.

Консорціумний кредит

Банківський консорціум утворюється банками на паритетних засадах. На постійній основі консорціуми можуть створюватись для проведення операцій на валютних ринках або великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталу. Банківські консорціуми можуть формуватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Координує дії учасників головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його витрати.

У разі настання строків погашення зобов’язань позичальник повертає кредиторам не тільки суму позички та проценти за кредит, але й відшкодовує всі витрати по організації та здійсненню кредитних операцій. Повернення кредиту, сплата відсотків і комісійних, які покривають витрати банків-учасників, здійснюються пропорційно їх ролі та частці участі, передбачених консорціумною угодою. Деяку схожість з консорціумним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кожний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. Повернення кредиту і сплата процентів здійснюються позичальником кожному банку-кредитору окремо. Формами консорціумного кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительства банків за зобов’язанням сплатити борг. При цьому оформляється угода зі стягненням плати залежно від виду вимоги, строку та суми кредиту.