Основний зміст дисертації

У першому розділі «Теоретичні основи становлення національної системи соціального страхування найманих працівників» розглянуто концептуальні основи соціальної політики, уточнено місце і роль соціального страхування в процесі використання трудового потенціалу найманих працівників та підвищення рівня їх платоспроможності.

В роботі сформована теоретико-методична база досліджень соціального страхування, яка включає напрацювання різних вчених і дає змогу розглядати соціальне страхування з різних точок зору. Дослідження економічного змісту визначення соціального страхування дало змогу встановити, що більшість науковців визначають соціальне страхування як форму соціального захисту населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів.

Поглиблене розкриття економічної природи, суті та значення соціального страхування найманих працівників зумовило відстеження основних тенденцій його розвитку. Доведено, що поява соціального страхування прямо пов’язана із суспільним розвитком, який завжди супроводжувався наявністю чисельних соціальних ризиків. Рушієм виникнення соціального страхування послужила необхідність вирішення проблеми утримання найманих працівників, які втратили трудовий дохід. Еволюційність процесу передбачає розвиток соціального старування від благодійності до взаємного страхування, потім переважало державне страхування, а згодом було визнано, що більш ефективною є добровільна форма соціального страхування.

На основі аналізу і порівняння досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених щодо компенсації та мінімізації соціальних ризиків за допомогою соціального страхування встановлено, що засобом реалізації цієї мети виступає система замкнутих перерозподільчих відносин між учасниками, об'єктом яких є формування централізованого цільового фонду з внесків найманих працівників, підприємств, дотацій держави і відшкодування з нього збитку в разі настання соціального ризику.

Вивчення природи та сутності ризиків показало, що соціальним ризиком є ймовірність втрати заробітку найманим працівником.

Обґрунтовується, що інститут соціального страхування повинен сприяти створенню належних економічних умов, за яких наймані працівники зможуть самостійно підвищувати свій добробут через особисті трудові зусилля; вони повинні бути менш залежними від державного фінансування в соціальній сфері, а увагу держави в регулюванні соціальних процесів слід зосереджувати на тих верствах населення, які з об'єктивних причин не беруть участі в суспільному виробництві.

В розумінні автора поняття «соціальне страхування найманих працівників» можна представити як сукупність правових, економічних та інституціональних відносин щодо захисту інтересів найманих працівників у разі настання страхових випадків (загальнообов'язкове) або передбачених договором страхування (добровільне) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати роботодавцями та найманими працівниками у пропорційних розмірах страхових внесків та доходів від розміщення та використання цих коштів у інвестиційних проектах.

Запропоноване трактування поняття «соціальне страхування найманих працівників» передбачає участь у соціальному страхуванні усіх, хто працює на умовах трудового договору; більш точно відображає джерела формування фондів соціального страхування; виключає участь держави у формуванні таких фондів.

Правова складова соціального страхування передбачає самостійну відповідальність найманих працівників, зобов’язання щодо сплати страхових внесків та отримання страхових виплат у разі реалізації того чи іншого страхового випадку. З точки зору економіки, у процесі страхування має місце солідарна взаємодопомога, зв’язок між страховими внесками і майбутніми страховими виплатами.

Уточнено змістовне наповнення і запропоновано ієрархічну послідовність функцій соціального страхування. Так, функціями першочергового рівня, на думку автора, є захисна, превентивна, відтворювальна, перерозподільча. Другорядними функціями можуть бути контролююча, стимулююча, акумулююча, інвестиційна, стабілізуюча.

Пропонується соціальне страхування найманих працівників класифікувати залежно від страхового випадку (на випадок тимчасової втрати працездатності, хвороби, безробіття, нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, настання пенсійного віку) і за формою проведення (обов'язкове і добровільне).

У дисертаційній роботі доведено, що вивченню стану та перспектив розвитку усіх видів соціального страхування в Україні до сьогодні приділялося недостатньо уваги; більш популярними темами для дискусій було пенсійне та медичне страхування.

Як свідчить проведений аналіз, реформування системи пенсійного страхування ускладнюється рядом обставин: не дотримання страхових принципів функціонування солідарної системи; не створено належних умов для ефективного функціонування трирівневої пенсійної системи; високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення; наявність у значної частини працюючих пільг із сплати внесків; тіньовий сектор економіки; фінансова нестабільність солідарної системи; не відпрацьованість системи управління ресурсами соціального страхування на принципах соціального партнерства. Єдиним позитивним моментом є запровадження персоніфікованого обліку, що варто використати при реформуванні системи соціального страхування і запровадження єдиного соціального внеску. На разі спостерігається несправедливе призначення пенсій (не виправдані пільги при виході на пенсію, велика диференціація серед пенсіонерів, диспропорція між мінімальною і максимальною пенсіями досягає тридцяти разів), їх малий розмір (станом на 1.01.2009 р. середній розмір пенсії складав 898 грн.), із загального числа пенсіонерів, п’ята частина — це працюючі пенсіонери.

На фоні зростання захворюваності, бюджет держави не забезпечує основні потреби охорони здоров’я, тому запровадження страхової медицини є головним завданням як на державному рівні в плані прийняття нормативних актів, так і на місцевому — проведення організаційно-підготовчої роботи. На сьогодні медичне страхування досі залишається на стадії обговорення, а нормативно-правова база не сформована; тим часом існують лише поодинокі випадки медичного страхування, що проводять приватні компанії із заможними клієнтами та лікарняні каси, а вітчизняна медицина знаходиться в занедбаному стані, до того ж рівень якості наданих послуг не відповідає елементарним стандартам.

Для вдосконалення національної системи соціального страхування найманих працівників пропонується використати зарубіжний досвід таких країн як Німеччина, Словаччина, США, Велика Британія, Швеція, Росія. На думку автора найефективніша система пенсійного страхування сформована у Чилі та Казахстані, а медичного страхування — у Польщі. Дослідження показали, що у різних країнах мають місце досить різні ставки внесків на соціальне страхування та існують різні підходи до вирішення питань, щодо розподілу страхових внесків між роботодавцем і найманим працівником. Врахування передового досвіду соціального захисту найманих працівників дозволило провести оцінку рівня забезпечення працюючих в Рівненській області, котрий реально характеризує стан розвитку національної системи соціального страхування.

У другому розділі «Трансформація системи страхових відносин в ринкових умовах» досліджено стан розвитку національної системи соціального страхування найманих працівників. Встановлено, що передумовами її розвитку повинна бути подальша адаптація до європейського законодавства прийнятих в Україні базових законів, які визначають принципи, фінансові та організаційні засади соціального страхування.

У дисертаційній роботі представлено авторське розуміння інституціонального середовища, яке забезпечує функціонування системи соціального страхування найманих працівників (рис. 1).

Система соціального страхування сьогодні представлена такими фондами як Фонд соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування на випадок безробіття, Пенсійний фонд України. Доведено, що специфіка діяльності та розгалужена структура чотирьох фондів соціального страхування має істотний вплив на адміністративно-управлінські витрати, які до того ж працюють дотаційно.

Аналіз розподілу страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування між роботодавцями та найманими працівниками показав, що немає чіткої тенденції щодо зміни їх розмірів. Більше того, високі розміри соціальних внесків обумовлені демографічною кризою, низьким пенсійним віком, значною кількістю пільгових пенсіонерів, непослідовною соціальною політикою і необґрунтованими обіцянками.

Вважаємо, що легалізація виплати заробітної плати сприятиме зниженню навантаження на фонд оплати праці, а в результаті цього є можливість зменшити розміри внесків до фондів і запровадити в Україні єдиний соціальний внесок.

Слід зазначити, що у Фонді соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у Рівненській області (ФСС НВ) щороку збільшується чисельність страхувальників в середньому на 10%. Такі тенденції зумовили позитивну динаміку сплачених страхувальниками коштів (темп приросту за 2007 рік склав 24,58%) і, відповідно, за 2007 рік, матеріальну допомогу розміром 12 265,52 тис. грн. отримали 2900 чоловік, середній розмір допомоги склав 4229 грн. Скорочення кількості страхових випадків свідчить про покращення дисциплінованості найманих працівників і ефективні заходи охорони праці.

Рис. 1. Інституціональне середовище функціонування системи соціального страхування найманих працівників

Між тим до недоліків функціонування ФСС НВ слід віднести відсутність координації між заходами державних галузевих програм, спрямованих на поліпшення стану безпеки, гігієни та навколишнього середовища, які передбачають здійснення профілактики нещасних випадків та професійних захворювань; неефективно функціонує система економічного стимулювання роботодавців щодо покращення умов праці, впровадження системи управління охороною праці на виробництві; практично не працює норма закону про право ФСС НВ застосовувати знижки чи надбавки до страхового внеску підприємства з урахуванням результатів його роботи за минулий календарний рік.

Структура доходів Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП) є типовою для усіх досліджуваних років — переважають внески на соціальне страхування (понад 80%), у 2007 році їх частка становила 90,8%. На другому місці - надходження від платників спрощеної системи оподаткування і незначна частина коштів надходить від часткової сплати вартості путівок. Однак, як свідчать результати досліджень доходна частина бюджету не відповідає потребам на видатки ФСС ТВП, який змушений працювати на дотаційній основі (табл. 1).

Таблиця 1.

Характеристика доходної та видаткової частини бюджету ФСС ТВП за 2002;2007 рр., тис. грн.

В цілому доходи ФСС ТВП на одну застраховану особу в 2002 році складали 125,4 грн., а у 2007 році вони становили 342,6 грн. Відповідно й витрати на одну застраховану особу зросли з 148,8 грн. в 2002 році до 373,7 грн. в 2007 році, зокрема: 1) середньоденна допомога по тимчасовій непрацездатності зросла з 12,09 грн. у 2004 році до 47,74 грн.; 2) середньоденний розмір заробітної плати збільшився у 3,5 рази (з 14,02 грн. у 2002 р. до 50,22 грн. у 2007 р.); 3) витрати на допомогу у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності складають 50% усіх витрат; 4) п’ята частина витрат — це витрати на допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами. Стільки ж витрачається на оздоровчі заходи. 5) на виплату допомоги на поховання було направлено 1% витрачених коштів і 4% на виплату допомоги громадянам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС 6) 5% коштів було витрачено на організаційно-управлінські потреби.

Дефіцит бюджету ФСС ТВП свідчить про збільшення кількості звернень найманих працівників за допомогою з тимчасової непрацездатності, а запровадження системи обов’язкового медичного страхування дає можливість перерозподілити кошти соціального страхування і зменшити таке навантаження.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття (ФСС НБ) формується за рахунок страхових надходжень і дотацій з інших областей. Так, незважаючи на щорічне зростання надходжень до ФСС НБ, їх загальна сума покриває витрати фонду лише на 45%. Типова структура витрат наступна: 48% усіх коштів ФСС НБ було витрачено на виплату допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги, решта коштів були використані на заходи активної політики зайнятості (в середньому 28%) і на утримання державної служби зайнятості (приблизно 14%). Із загальної чисельності безробітних 85,7% протягом 2007 року отримували допомогу по безробіттю, середній розмір якої у 2007 році становив 245,8 грн., що більше на 31,1% ніж у 2006 році.

Проте наслідки економічної кризи в другому півріччі 2008 року негативно вплинули на кон’юнктуру ринку праці, рівень безробіття та виплату заробітної плати; через низьку економічну активність більшості підприємств наймані працівники почали працювати неповний робочий день, або йти у неоплачувані відпустки. Так, лише протягом січня 2009 року кількість зареєстрованих безробітних збільшилася на 14 460 осіб і становила 43 660 осіб. Більшість з них отримували матеріальну допомогу, середній розмір якої становив 572,46 грн., що, на жаль, нижче прожиткового мінімуму. Найменш захищеними категоріями надалі залишаються жінки, жителі сільської місцевості, молодь, особливо випускники ВНЗ.

У третьому розділі «Вдосконалення національної системи соціального страхування найманих працівників» визначено перспективні напрямки розвитку системи соціального страхування найманих працівників.

Автор пропонує соціально-трудові відносини розвивати на принципах соціального партнерства, з максимальним врахуванням інтересів найманих працівників, роботодавців та держави (табл. 2).

Забезпечення розвитку соціального партнерства як засобу досягнення балансу потреб та інтересів між державою, об'єднаннями роботодавців, профспілкових організацій вимагає конструктивної співпраці на основі досягнення компромісу у вирішенні суспільно важливих питань, таких як отримання доходів, рівень життя найманих працівників, їх доступ до соціальних гарантій тощо.

Таблиця 2.

Характеристика інтересів соціальних партнерів в системі соціального страхування найманих працівників.

Автором пропонується замість чинної системи збору страхових внесків на соціальне страхування, що передбачає внески в окремі фонди за різними ставками, запровадити механізм сплати єдиного страхового внеску до Пенсійного фонду. Це передбачає використання персоніфікованого обліку застрахованих осіб, єдиної бази нарахування внесків, спрощення процедури сплати внесків для роботодавців. Зібрані кошти через Державне казначейство будуть перерозподілятися між фондами соціального страхування відповідно до їх потреб (рис. 2); відтак фонди не будуть здійснювати реєстрацію, облік та перевірку страхувальників, збирати платіжні доручення, а лише контролюватимуть адресність виплат.

Системний підхід до вдосконалення соціального страхування найманих працівників полягає у об'єднанні окремих компонентів системи, а розмір страхового внеску повинен бути в межах 30−35% від бази нарахування.

У роботі рекомендується соціальні, економічні, правові проблеми в галузі охорони здоров’я, вирішувати шляхом формування в Україні системи загальнообов’язкового медичного страхування, що дозволить найманим працівникам отримувати якісну медичну допомогу та забезпечить ефективний контроль за діяльністю медичних установ.

Рис. 2. Логічна модель взаємозв'язку між суб'єктами системи соціального страхування

соціальний страхування найманий працівник На основі проведених досліджень дійшли висновку, що обов’язкове медичне страхування (ОМС) має забезпечити рівний доступ до отримання медичної допомоги усіма категоріями найманих працівників і оптимальний розподіл фінансових ресурсів серед застрахованих. Суб'єктами управління в системі медичного страхування повинні виступати: страхувальники (громадяни, організації), страховики (фонд ОМС, страхові медичні та універсальні компанії), медичні установи.

Авторське бачення процесу взаємодії між учасниками обов’язкового медичного страхування наступне: роботодавці і наймані працівники сплачують страхові внески, а Регіональний фонд ОМС співпрацює з страховою медичною організацією (на підставі угоди) та відповідним лікувальним закладом. Результатом такої співпраці є надання медичної допомоги найманим працівникам. Весь цей процес відбувається під наглядом профспілок та держави. На думку автора, розмір внеску повинен бути в межах 3,7% від бази нарахувань.

Об'єктивне навантаження на соціальне страхування зумовлює необхідність отримання додаткових медичних послуг понад нормативи обов’язкового медичного страхування, що можливе на засадах добровільного медичного страхування (ДМС), яке забезпечує медичну допомогу громадянам за рахунок особистих засобів (індивідуальне страхування) та за кошти підприємств, організацій, установ (корпоративне страхування). Запропонований механізм реалізації моделі добровільного медичного страхування регулюється договором між страхувальниками (роботодавці, наймані працівники), страховими компаніями та спеціалізованими медичними установами.

Зважаючи на останні світові тенденції та демографічні процеси, пропонується концепція 5_рівневої пенсійної системи: 1) перший рівень не передбачає сплати внесків та забезпечує мінімальний соціальний захист. Отже, це фінансована за рахунок податків (з державного бюджету, а не пенсійного фонду) соціальна програма, метою якої є запобігання бідності; 2) другий рівень — це обов’язкова державна солідарна пенсійна система, яка залежить від розміру заробітної плати та суми сплачених внесків; 3) третій рівень є обов’язковою накопичувальною системою з визначеними внесками (в межах 20%); 4) четвертий рівень передбачає добровільну участь громадян у недержавному пенсійному страхуванні. У дисертації представлена схема організації корпоративного пенсійного фонду і розроблено комплексну пенсійну програму підприємства; 5) п’ятий рівень передбачає фінансову та не фінансову підтримку людей похилого віку в середині родини або іншими поколіннями. Тобто це не фінансовий і навіть неформальний рівень, який має охоплювати ширший спектр соціальної політики: підтримка осіб похилого віку їхніми сім'ями, забезпечення доступу до медичних та житлово-комунальних послуг.

Таким чином, при переході на модель п’ятирівневої пенсійної системи необхідно передбачити наступне: 1) переглянути працездатний і пенсійний вік (для жінок пенсійний вік має становити 60 років); 2) забезпечення пільгових пенсіонерів перекласти на недержавні пенсійні фонди (обов'язкова участь найманих працівників, які мають пільги або працюють у шкідливих умовах); 3) створити економічні, фінансові та організаційні умови для запровадження накопичувальної пенсійної системи; 4) регулювання та контроль системи пенсійного страхування зі сторони держави, профспілок; 5) популяризація п’ятирівневої пенсійної системи серед найманих працівників.