Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії «ПЗРУ» ВАТ Банк «Фінанси та Кредит»)

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії „ПЗРУ“ ВАТ Банк „Фінанси та Кредит“)»

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

1.1 Сутність і класифікація кредитів

1.2 Принципи і умови кредитування

1.3 Форми забезпечення повернення кредитів

1.4 Аналіз кредитного ризику та порядок формування резерву під його покриття

1.5 Ціна банківського кредиту та фактори впливу на неї

1.6 Процес банківського кредитування та його етапи

1.7 Оцінка економічної ефективності кредитної діяльності банку

2. Аналіз економічної ефективності кредитної діяльності банку та факторів її підвищення

2.1 Загальна характеристика банківської установи — об'єкта дослідження

2.2 Аналіз «Положення про порядок кредитування банку»

2.3 Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень

2.4 Аналіз погашення виданих позик

2.5 Аналіз простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення

2.6 Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення

2.7 Аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень

2.8 Аналіз структури кредитного портфеля банку

2.9 Аналіз структури кредитного портфеля банку за галузевою ознакою

2.10 Аналіз структури кредитного портфеля залежно від характеру забезпечення

2.11 Аналіз структури кредитного портфеля за видами забезпечення

2.12 Розрахунок зважених класифікованих позик за ступенем ризику

2.13 Оцінка якості кредитного портфеля банку з погляду ризику

2.14 Аналіз якості кредитного портфеля банку з погляду захищеності від втрат

2.15 Аналіз дохідності та ефективності кредитних операцій банку

3. Програма заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

3.1 Удосконалення державного регулювання системи банківського кредитування позичальників

3.2 Удосконалення кредитної політики банку на основі її оцінки

3.3 Впровадження системи управління прибутковістю банку

3.4 Впровадження контролю кредитної діяльності банку

3.5 Впровадження системного підходу до управління ризиками

3.6 Удосконалення овердрафтного кредитування в банку

3.7 Впровадження кредитування житла

3.8 Удосконалення оцінки кредитної діяльності банку

3.9 Удосконалення довгострокового кредитування

3.10 Удосконалення бізнес-планування діяльності банку

3.11 Загальна характеристика розроблених заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що сьогодні ефективне кредитування — одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової установи воно є провідним, адже значну частину доходів комерційних банків становлять проценти, що одержав від кредитних операцій. Ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської системи України, оскільки формування ринкового банківського сектору в Україні, на відміну від економічного, почалося лише в останнє десятиріччя. Вивчення процесів кредитування дасть змогу уникнути втрат від кредитних ризиків у діяльності банківської системи.

Одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє саме банківський кредит. Він є джерелом забезпечення грошовими ресурсами не тільки поточної господарської діяльності підприємств, але й фінансового забезпечення їх стратегічних цілей щодо реорганізації, реструктуризації форми власності та сфери господарювання.

Основну частину прибутку банк одержує від своєї кредитної діяльності. Кредитні операції є головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Надзвичайно важливою є роль кредитування у використанні досягнень науково-технічного прогресу: в технічному переоснащенні або реконструкції діючих підприємств у впровадженні прогресивної техніки на нових підприємствах.

Важливу роль відіграє банківське кредитування у становленні ринкової інфраструктури: організації і функціонуванні фондових та товарних бірж, бірж нерухомого майна та результатів інтелектуальної праці, посередницьких контор, торгових будинків, лізингових і факторингових компаній.

Метою дипломної роботи є розробка та детальне обґрунтування програми заходів удосконалення кредитної діяльності з урахуванням специфіки тих проблем. Які притаманні більшості сучасних комерційних банків, що здійснюють свою діяльність в умовах підвищеного ризику та певного розвитку конкуренції на ринку кредитних послуг.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення таких завдань:

— з'ясувати теоретичні основи кредитної діяльності комерційного банку;

— визначити місце кредитування в діяльності банків;

— визначити механізм формування джерела кредитування;

— вивчити технологію і організацію процесу кредитування в комерційному банку;

— дати оцінку економічної ефективності кредитної діяльності банку;

— дати аналіз «Положення про порядок кредитування банку»;

— проаналізувати кредитну діяльність;

— проаналізувати дохідність та ефективність кредитних операцій банку;

— проаналізувати кредитну діяльність банку;

— запропонувати заходи щодо удосконалення бізнес-планування діяльності банку;

— розробити заходи щодо удосконалення з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку.

Об'єктом дослідження є Рівненської філії «ПЗРУ» ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» .

Вихідними даними до роботи є: Закони України, нормативно-інструктивні матеріали НБУ, спеціальна література за темою дослідження, технологічні карти, оперограми, блок-схеми здійснення банківських операцій, прайс-видання, результати анкетування і усного опитування висококваліфікованих банківських працівників, результати власних спостережень за діяльністю банку під час виробничої практики, банківська звітність тощо.

Найбільший внесок у розробку даної проблеми зробили такі українські та російські вчені XX ст.: А. М. Мороз, М.І.Савлук, І.М.Лазепко, Ф. Ф. Бутинець, А. М. Герасимович, В.І.Колесников, Л. П. Кроливецька, В. Вітлінський, О. Пернарівський, Т. Т. Ковальчук, М. М. Коваль, В. М. Кочетков, Л. О. Примостка, І.П.Житна, А. М. Нескреба, В.М.Івахненко, С.М.Ільясов, І.Федоренко, Л. Д. Батракова, З. Щибиволок, А Степаненко та ін.

Тема недостатньо теоретично досліджена в спеціальній літературі (монографіях, підручниках, статтях тощо), потребує додаткового вивчення та підсилення, а також вирішення проблеми, що лежить в основі роботи принесе практичну користь національній економіці України.

В дипломній роботі використано такі методи дослідження: аналіз і синтез, метод порівняльного аналізу, економіко-математичні методи, розрахунково-аналітичний метод, метод систематизації та узагальнення, метод техніко-економічного обґрунтування, групування, порівняння, комплексний аналіз, сукупність прийомів соціологічного методу дослідження тощо.

Застосування перелічених методів допомагає розв’язати поставлені завдання і провести комплексний аналіз підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дипломна робота являє собою комплексне дослідження з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку, тому є внеском у розвиток економіки та банківської справи. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних програм, спеціальних та узагальнюючих праць, курсів та спецкурсів вищої школи з економіки та банківської справи.

1. Теоретичні основи підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

1.1 Сутність і класифікація кредитів

Кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності і цілісного характеру використання.

Кредитор — суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єктові господарської діяльності в тимчасове користування.

Позичальник — суб'єкт кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування грошові кошти і зобов’язаний у певний строк повернути їх і сплатити відсотки.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України і одночасно виступають у ролі як покупця, так і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті. Банківська система шляхом надання кредитів організовує і обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу/

Кредити, які надаються банками, поділяються:

За строками використання:

Короткострокові (до 1 року) — можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідний період.

Середньострокові (від 1 до 3 років) — можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові (строком понад 3 роки) — можуть бути надані для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

За забезпеченням:

— забезпечені заставою (майном, цінними паперами);

— гарантовані (банками, коштами або майном третьої особи);

— з іншим забезпеченням (порука, страховий поліс);

— незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику:

— стандартні;

— кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

За строками погашення:

— водночас (у строк, обумовлений у договорі);

— у розстрочку (періодичні платежі);

— достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

— з регресією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За кількістю кредиторів:

— надані одним банком;

— консорціумні, що надаються об'єднанням банків.

За основними категоріями позичальників:

— кредити галузям народного господарства;

— кредити населенню;

— кредити державним органам влади.

— За цільовим спрямуванням:

— виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

— споживчий (споживчі цілі населення).

Залежно від обумовленого в кредитній угоді строку погашення:

— до запитання (онкольні) — видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається за наявності можливостей у позичальника;

— прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

— відстрочені (пролонговані) — щодо яких за клопотанням позичальника банком було прийнято рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

Форми кредиту. Суб'єкти господарської діяльності використовують такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи отримують споживчі кредити (лише в національній валюті).

Відповідно до чинного законодавства, комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку кредитора останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Кредитні відносини між банками визначаються на договірних засадах шляхом укладення кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов’язання сторін з належним оформленням прав за міжбанківськими кредитами.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом сплати боржником за векселем, передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ), переоформлення комерційного кредиту на банківський. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит — форма майнового кредиту, за якої відносини між юридичними особами виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Об'єктом лізингу є різне рухоме й нерухоме майно, суб'єктами — лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач, виробник (суб'єкт господарювання, який здійснює виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит — особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки, позичальниками — юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, котрі надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Як предмет іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, ремонти і купівлю житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит може надавати комерційний банк тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпеченнятільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки лише надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальникові банківським об'єднанням шляхом:

— акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

— гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

— зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі в консорціумній операції.

Кредити, пов’язані з вексельним обігом. Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємство може виконувати роботи, відвантажувати продукцію, надавати послуги в кредит зі сплатою покупцем (споживачем) відсотків за користування цим кредитом. З 1992 р. в Україні впроваджено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів. Згідно з цим, комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при отриманні платежів під інші заборгованості по векселях. Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банкові здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індексованим векселем стає банк, внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується на банківський.

Умовою прийняття векселів до обліку в комерційних банках є їх висока ліквідність, яка визначається надійністю платника за векселем, чітко визначеним строком погашення боргового зобов’язання. Оскільки векселі зазвичай виставляються на строк не більш як 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим. Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем.

Акцептний кредит. Банк часто буває акцептантом, тобто платником за переказним векселем. Акцептний кредит, на відміну від дисконтного, не набуває характеру кредиту, а є лише гарантією, наданою банком. Акцептуючи вексель, банк гарантує здійснення платежу точно у визначений строк. Векселетримач вносить вексельну суму в банк до настання строку платежу за векселем (зазвичай за один-два дні), а також сплачує комісію за акцепт (зазвичай 0,5% суми).

Авальний кредит. Банки та інші кредитні установи часто виступають авалістами (поручителями за векселем). За видачу вексельної поруки банк стягує плату, так званий написний відсоток у разі надання авального кредиту, як і при акцептному кредиті. Йдеться не власне про позику, а лише про гарантії, що надаються банком для погашення вексельної суми або її частини.

Акцептна і авальна форми кредиту мають характер опосередкованого кредитування, безпосередньо не пов’язані з наданням позичальникові додаткових коштів у тимчасове користування.

1.2 Принципи і умови кредитування

Принципи кредитування — це правила поведінки банку і позичальника у процесі здійснення кредитних операцій.

Банківське кредитування здійснюється за принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності.

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки. Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальникові на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість обігу оборотного капіталу. Граничний строк кредитування позичальника на такі цілі не повинен перевищувати 12 місяців, тобто формування оборотного капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переустаткування і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надаються у строки, обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єкта. Ці строки зазвичай більші за 12 місяців. Інакше кажучи, основний капітал підприємства формується за допомогою середньострокового і довгострокового кредитів.

Від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості за позичками на прострочену. У разі порушення строків повернення та наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

Принцип цільового кредитування передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення щодо можливості та обґрунтованості надання позик і певною мірою слугує гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредиту визначає відповідність між вартістю майна, що є заставою позички, і заборгованістю за позичкою.

Його мета — захищати інтереси банку і не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Носієм гарантії повернення кредиту виступає різне майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові), проте вони мають обмежене застосування, оскільки вони є великим ризиком для банку і надаються під високий відсоток.

Надаючи кредити юридичним і фізичним особам, банки вимагають не тільки повернення кредитів у встановлений строк, але й сплати відсотків за користування ними. У цьому полягає принцип платності кредиту.

За ринкових відносин відсоток стає об'єктивним супутником кредиту, складовою частиною позичкової операції, яка є актом комерційного продажу грошових коштів на визначений строк. За рахунок доходів у вигляді відсоткової плати банки покривають свої видатки і отримують прибуток.

Основи організації банківського кредитування. Надання клієнтам позик здійснюється банками у межах наявних кредитних ресурсів.

Усі питання, пов’язані з кредитуванням, вирішуються банком і позичальником на договірних засадах шляхом укладення кредитної угоди, в якій зазначено мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобов’язань, відсоткові ставки, порядок плати за позикою, зобов’язання, права та відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, перелік документів, періодичність їх надання банку та інші умови.

У процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу та відсотків, належних кредиторові. Для кожної кредитної операції характерні специфічні причини і фактори, що означають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникнути у разі погіршення фінансового стану позичальника, відсутності необхідних організаційних здібностей у керівництва позичальника, недостатньої підготовленості працівника, що приймає рішення про кредитування, та за інших обставин.

1.3 Форми забезпечення повернення кредитів

Забезпечення виконання позичальником зобов’язань можна досягти за рахунок застави майна позичальника, гарантії (поруки), стягнення пені, угоди з банком про переуступку на користь банку позичальника до третьої особи (цесія), угод страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці.

Документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту, надаються банку до видачі кредиту.

Майно та інші форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком повинні відповідати таким вимогам:

1. Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміють здатність активів до конверсії в готівку.

2. Здатність до тривалого зберігання (як мінімум на строк користування позикою).

3. Стабільність цін на заставлене майно.

4. Мінімальні витрати на зберігання та реалізацію застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно відповідає зазначеним вимогам, визначається розмір кредиту, який установлюється у відсотках від ринкової вартості заставленого майна на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту компенсує ризик втрат внаслідок зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізувати заставу для погашення з виручених коштів боргу клієнта та видатків, пов’язаних із реалізацією застави. Залишок виручки повертається позичальнику. Якщо вирученої суми буде недостатньо, кредитор має право заявити фінансову претензію до позичальника.

Гарантія (порука) третьої сторони — це зобов’язання погасити борг позичальника у разі його неплатоспроможності. Гарантія (порука) оформляється як самостійне зобов’язання гаранта за допомогою передавального напису на вимозі боргу (індосаменту). У ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

Переуступка контрактів практикується при наданні позик будівельним компаніям чи фірмам, що здійснюють регулярні поставки товару (надають послуги) за контрактом. Позичальник переуступає контракт банку, що надає кредит, в результаті чого надходження від замовника (покупця) передаються банку в рахунок погашення заборгованості по позиці.

Переуступка дебіторської заборгованості означає передачу банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені позичальником товари, виконані роботи, надані послуги.

Є дві форми переуступки:

1) без повідомлення дебіторів; у цьому разі грошові надходження передаються позичальником банку;

2) з повідомленням дебіторів, коли дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

За форми забезпечення у вигляді товарних запасів як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто на які легко визначити ринкову ціну.

Умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення цього забезпечення:

1) під складські квитанції і під зберігальні розписки. За першого способу заставлені товари передаються позичальником на зберігання до складських компаній. Складські квитанції можуть слугувати забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарів позичальникові;

2) товари перебувають на відповідальному зберіганні у позичальника, але контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). При цьому забезпеченням слугують зберігальні розписки.

Переважає другий спосіб зберігання застави для позичальника, бо перший пов’язаний з високими видатками, що позначається на ціні позики. Другий спосіб дає змогу знизити видатки на зберігання застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребує високої надійності позичальника.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі. При цьому банк-кредитор сплачує товари фірмі-постачальнику позичальника. Позичальник, отримавши товар, котрий юридично належить банку, зобов’язується зберігати його до моменту повернення позики. Зобов’язання позичальника засвідчується векселем, який належить до сплати на першу вимогу банку-кредитора. Якщо партію заставлених товарів продано, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Без такого доручення виручка зараховується у рахунок погашення позики.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. У цьому разі як застава по короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів, — коносаменти і накладні. Коносаменти використовуються для оформлення відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні - іншим видом транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індексування названих документів їх власниками на користі, банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами стає страхування вантажу.

Забезпечення нерухомим майном застосовується переважно при видачі великих довгострокових кредитів, що називаються іпотечними.

Як застава за іпотечними позиками можуть виступати:

— для промислових, торгових фірм, фермерських господарств — земельні ділянки, виробничі й сільськогосподарські будівлі, приміщення, комунікації;

— для індивідуальних позичальників — житлові будівлі, квартири. Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов’язанням позичальника — іпотекою.

Забезпечення рухомим майном — як застава з позики використовуються такі види рухомого майна:

— для промислових, торгових та інших фірм, фермерських господарств — обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби тощо;

— для індивідуальних позичальників — товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі).

Забезпечення цінними паперами — в заставу приймаються державні цінні папери та папери корпорацій. Обов’язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Запозичені кошти не повинні використовуватись для придбання нових цінних паперів, що спрямовано на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення дорогоцінними металами — як застава по позиках приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту сьогодні використовується дуже рідко.

У практиці роботи комерційних банків держав з розвиненою економікою використовуються й інші способи забезпечення кредитів. Так, при видачі позик індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадний вклад, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні фермерських господарств — урожай тощо.

У практиці діяльності українських комерційних банків найбільш поширеними формами забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (порука) третьої особи, стягнення пені та штрафів на користь банку, вимоги і рахунки позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

Згідно з кредитною угодою, банк може стягувати з позичальника комісію за надану кредитну послугу. Здебільшого комісія нараховується на частину кредиту, що не була використана позичальником. За нецільове використання кредиту та порушення умов кредитної угоди банк може стягнути з позичальника штраф відповідно до обумовленого угодою порядку.

1.4 Аналіз кредитного ризику та порядок формування резерву під його покриття

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

— клас, А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

— клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

— клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

— клас Г — фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

— клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

— добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

— слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

— недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон’юнктуру ринку, комерційний банк зобов’язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору — під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Банк зобов’язаний продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

1.5 Ціна банківського кредиту та фактори впливу на неї

До ціни банківського кредиту належать відсотки за користування кредитом та різноманітні комісійні винагороди.

Ставка (норма) відсотка — це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до обсягу позики.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно, залежно від вартості кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, розміру витрат на утримання заходу, що кредитується, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших факторів з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку на залучення коштів, необхідних для надання кредиту, витрати на ведення банківських справ і забезпечувала одержання доходу банком.

Нарахування відсотків та комісійних винагород за користування кредитом здійснюється відповідно до правил бухгалтерського обліку відсоткових та комісійних доходів і витрат банків, що затверджені постановою Правління НБУ від 17.06.04 № 280, та до укладеного між позичальником і банком кредитного договору.

Рівень відсоткової ставки залежить від таких факторів:

— облікової ставки центрального банку;

— рівня інфляції;

— строку позики;

— ціни сформованих ресурсів;

— рівня кредитного ризику;

— розміру позики;

— попиту на банківські позики;

— якості застави;

— змісту заходів, що кредитуються;

— витрат на оформлення позики і контроль;

— ставок банку-конкурента;

— характеру відносин між банком і клієнтом.

Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені кредитним договором. Якщо в договорі встановлено умови щоквартальної сплати відсотків, до кредитного договору оформляється графік авансових щомісячних платежів. Суми авансових платежів визначаються щоквартально з урахуванням фінансових можливостей позичальника і банку.

При цьому строк сплати авансових щомісячних платежів може бути перенесено, але не пізніше строку квартального платежу.

Позичальник може сплачувати інші види комісійних винагород, які передбачені тарифами банку за кредитні операції.

Протягом часу дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової ставки за кредит, залежно від зміни відсоткової політики органами, до компетенції яких входить вирішення цих питань, попиту та пропозицій на кредитні ресурси, з оформленням цих змін додатковою угодою, що має бути обумовлено в кредитному договорі.

Розмір відсоткової ставки і комісійних винагород, умови їх нарахування і сплати позичальником обумовлюються у кредитному договорі.

Комерційні банки можуть використовувати різні методи нарахування відсотків за кредитами:

1. Метод простої відсоткової ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди.

Через п років загальна сума кредиту з відсотками:

де Р — сума кредиту;

г — річна відсоткова ставка.

2. Метод фактичної відсоткової ставки (актуарний метод), або складного відсотка, згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період. Якщо після першого року майбутня вартість позики:

То за наступний рік відсоток нараховується вже від цієї суми, і величина боргу:

Через п років загальна сума позик з відсотками

Інколи виникає потреба не тільки у визначенні майбутньої вартості, але й у зворотній дії, тобто в обчисленні початкової суми виходячи із відомої її вартості у майбутній момент часу. Процес розрахунку початкової вартості інвестицій, на яку вже нараховано складні відсотки, називається дисконтуванням. Отже, теперішня вартість майбутніх доходів — це просто зворотне значення майбутньої вартості, визначеної за допомогою складного відсотка. Якщо де ТВ — теперішня вартість майбутнього доходу; MB — майбутній дохід; СК — відсоток, або дисконтна ставка, річних; п — кількість років або періодів.

Кредити зі сплатою пільгових, знижених відсотків надаються тільки за умови відшкодування банку витрат, пов’язаних із пільговим кредитуванням, за рахунок коштів установ, що приймають таке рішення.

У разі несплати позичальником нарахованих відсотків у строки, передбачені кредитним договором, їх сума відноситься на відповідні рахунки простроченої заборгованості по нарахованих відсотках.

Банк призупиняє нарахування відсотків по прострочених кредитах відповідно до чинного законодавства у разі:

1) повного виконання зобов’язань позичальником;

2) оголошення позичальника банкрутом;

3) ліквідації позичальника;

4) закінчення строку позовної давності;

5) вчинення нотаріального напису про примусове стягнення боргу;

6) рішення суду про примусове стягнення;

7) прийняття банком на баланс заставленого майна;

8) укладення угоди про заміну кредитного зобов’язання іншим зобов’язанням між тими самими сторонами (оформлення векселем, прийняття банком на баланс майна позичальника).

Банк може призупинити нарахування відсотків по кредитах, які за класифікацією НБУ віднесено до небезпечних та безнадійних.

Рішення про призупинення нарахування відсотків приймається кредитним комітетом установи банку, який приймав рішення про надання кредиту, після детального опрацювання кредитної справи працівниками кредитних підрозділів, служби безпеки та юридичної служби, які подають обґрунтовані висновки про можливість призупинення нарахування відсотків.

1.6 Процес банківського кредитування та його етапи

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

Етапи кредитування:

1 етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, на прохання банку клієнт подає ряд документів: статутні та інші засновницькі документи, бухгалтерський баланс та фінансовий звіт на останню звітну дату, контракти або копії контрактів, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту, бізнес-план тощо. Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з’ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

2 етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

— матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

— матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

— відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з’ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Детально методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена в п. З теми 4 «Кредитні операції банку».

3 етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші деталі. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

4 етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватися одночасно, тобто у повному обсязі, або частинами в строки, обумовлені договором.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

5 етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з процентами. У ряді випадків сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація), для чого вносяться зміни або доповнення до кредитного договору.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником процентів за користування позичкою.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення.

Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід — порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

1.7 Оцінка економічної ефективності кредитної діяльності банку

Ефективність кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи показників:

— дохідність кредитних операцій;

— дохідність активів за рахунок кредитних операцій;

— питома вага доходів від надання кредитів в загальній сумі доходів;

— рентабельність кредитних операцій;

— прибутковість кредитних операцій;

— дохід на одного працівника кредитного відділу.

Дохідність кредитних вкладень — розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний період:

К _дох. = ^{Дохід від кредитних операцій}

^{Середня сума кредитних вкладень за період}

Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні. Вкладеної саме в кредитні операції. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою, лізингові операції тощо) і оптимізувати напрями використання банківських ресурсів, віддаючи пріоритети найдохіднішим видам діяльності. За умови ідеальної фінансової дисципліни позичальників, коли виконуються всі умови договорів і всі кредити та проценти за ними повертаються повністю, цей коефіцієнт дорівнюватиме середньозваженій процентній ставці за кредитами. Під час розрахунку даного коефіцієнта чисельник береться фактична сума отриманого доходу від процентів за кредитами. Для точнішого розрахунку вона може бути скоригована на суму втрат від списання безнадійних кредитів за аналізований період.

Дохідність активів за рахунок кредитних операцій — розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню сумі активів:

К _{дох. акт.} = ^{Дохід від кредитних операцій}

^{Середня сума активів}

Використання даного коефіцієнта менш поширене, ніж попереднього показника. Він характеризує внесок кредитних операцій у загальну дохідність активів. Різновидом цього показника може бути коефіцієнт, у знаменнику якого замість загальних активів беруться тільки дохідні активи. За високої частки кредитів у загальних активах його значення наближатиметься до значення першого коефіцієнта — дохідності кредитних вкладень.

Питома вага (частка) доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів розраховується діленням доходу від кредитних операцій на загальну суму доходів банку:

Ч _{дох. кр.} = ^{Дохід від кредитних операцій}

^{Доходи банку, всього}

Цей коефіцієнт характеризує частку доходів, отриманих банком від надання кредитів у загальних доходах банку від інших активних операцій. Аналізуючи його доцільно порівняти значення даного показника зі значенням коефіцієнта кредитної активності. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.

Рентабельність кредитних операцій може бути проаналізована за допомогою низки показників, які доповнюють один одного. Рентабельність кредитних операцій (Р₁) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на витрати, пов’язані із залученням ресурсів та функціонуванням кредитного відділу:

Р₁ = ^{Процентні доходи від кредитів — (Процентні витрати + Витрати кредитного відділу)}

^{Процентні витрати + Витрати кредитного відділу}

Різновидом показника рентабельності може бути також відношення процентних доходів від кредитів до процентних витрат, пов’язаних із залученням ресурсів.

Р₂ = ^{Процентні доходи від кредитів}

^{Процентні витрати на залучення ресурсів}

Цей показник характеризує ефективність обраної політики щодо регулювання співвідношення між ціною ресурсної бази та ціною розміщення ресурсів. Зростання даного коефіцієнта характеризує високу якість менеджменту в банку. Про ефективність процентної політики може свідчити і зворотний показник — відношення процентних витрат на залучення ресурсів до процентних доходів від кредитних операцій:

В = ^{Процентні витрати на залучення ресурсів}

^{Доходи від кредитних операцій}

Зниження даного показника є, безумовно, позитивним явищем, проте аналіз слід доповнити оцінкою абсолютної суми прибутку, яка в результаті жорсткої процентної політики не повинна призводити до зменшення обсягу залучених ресурсів та зниження попиту на дорогі кредити.

Прибутковість кредитних операцій розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на середні кредитні вкладення:

П = ^{Прибуток від кредитних операцій}

^{Середні кредитні вкладення}

Даний коефіцієнт показує, скільки отримано прибутку від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в кредитні операції. Зростання показника прибутковості кредитних операцій вищими темпами порівняно зі зростанням показника дохідності кредитних операцій свідчить про підвищення ефективності кредитних вкладень.

Для порівняльного аналізу ефективності роботи працівників кредитних відділів різних банків або філій банку можна розраховувати показник продуктивності праці як відношення доходу від кредитних операцій до середньооблікової чисельності працівників кредитного відділу.

Д_{1 прац.} = ^{Доходи від кредитних операцій}

^{Середньооблікова чисельність працівників кредитного відділу}

Даний показник не доцільно використовувати для порівняльного аналізу ефективності роботи різних відділів та департаментів у межах одного банку, оскільки продуктивність праці працюючих різних структурних підрозділів буває незіставною, і як правило, залежить не від зусиль конкретних працівників, а від ефективності тих чи інших операцій та ділової активності банку.

2. Аналіз економічної ефективності кредитної діяльності банку та факторів її підвищення

2.1 Загальна характеристика банківської установи — об'єкта дослідження

Філія КБ «Фінанси та Кредит» здійснює свою діяльність на підставі Положення про філію КБ «Фінанси і Кредит» ТзОВ в Рівненській області, затвердженого загальними зборами учасників комерційного банку «Фінанси та Кредит» 11. 10. 1999 р. (зареєстроване Управлінням Національного банку України в Рівненській області 19. 07. 2000 р. за реєстраційним № 18, зареєстроване в ДПІ м. Рівне за № 28−100/655 від 14.08.2000 р. Згідно Положення про філію Банк в особі його органів управління здійснює загальне керівництво діяльністю філії, виходячи з цілей Банку у регіоні, встановлює контрольні показники діяльності філії, визначає порядок, строки подання та обсяг бухгалтерської звітності, статистичної та інших звітностей, які подаються філією Банку.

Філія Банку «Фінанси та Кредит», ТОВ у Рівненській обл. проводить банківські та інші операції на підставі дозволу Головного Банку № 28/11 від 25.02.2003 р. і погодженого Управлінням Національного банку України в Рівненській області «18» березня 2003 року.

Рівненська філія створена за рішенням Правління комерційного банку «Фінанси та Кредит» і є структурним кредитно-фінансовим підрозділом банку, має окремий баланс, кореспондентський рахунок в КБ «Фінанси та Кредит», круглу печатку, кутовий штамп зі своїм найменуванням. Філія не є юридичною особою.

Головним банком розроблені внутрішньобанківські положення, процедури, що регламентують порядок здійснення банківських операцій Філії, а саме:

1. Положення про проведення депозитних операцій юридичних осіб в установах Банку «Фінанси та Кредит».

2. Положення про кредитування фізичних та юридичних осіб під заставу банківських металів у Банку «Фінанси та Кредит».

3. Порядок проведення аналізу майна, що пропонується у заставу Банку «Фінанси та Кредит», наказ № 452-о від 04.10.05 р.

4. Порядок моніторингу майна, що перебуває у заставі Банку «Фінанси та Кредит», наказ № 30-о від 30.01.2004 р.

5. Порядок передачі майна, що передається у заставу Банку «Фінанси та Кредит» на збереження третім особам, наказ № 316-о від 15.10.2004 р.

6. Інструкція з організації касової роботи в Банку «Фінанси та Кредит», ТОВ, затвердженої Рішенням Правління Банку від 26 січня 2004 р.

7. Положення «Про кредитування юридичних осіб на придбання автотранспортних засобів», наказ № 129-о від 22.04.04 р.

8. Положення «Про мікрокредитування», наказ № 220-о від 16 липня 2004 року.

9. Порядок надання кредитного продукту «Мультивалютної кредитної лінії», наказ № 221-о від 20 червня 2003 року.

10. Положення «Про кредитування юридичних осіб на придбання обладнання», наказ № 414-о від 24 грудня 2004 року.

11. Положення «Про надання овердрафту», наказ № 188-о від 15 травня 2003 року.

12. Положення «Про кредитування юридичних осіб для придбання с/г техніки».

13. Положення «Про аналіз інвестиційних проектів та порядок їх фінансування», наказ № 121-о від 01 квітня 2005 року.

14. Положення «Про кредитування суб'єктів підприємницької діяльності на придбання автомобілів КрАЗ», наказ № 206-о від 18 травня 2005 року.

15. Положення «Про проведення гарантійних операцій в національній валюті», наказ № 319-о від 18.11.2002 року.

16. Програма «Про кредитування лізингових компаній на придбання автомобілів КрАЗ».

17. Положення «Про порядок авалювання векселів, що видані на суму податку на додану вартість».

18. Положення «Про залучення вкладів фізичних осіб», наказ № 414-о від 08.09.05 р.

19. Положення «Про порядок відкриття і ведення карткових рахунків, та надання міжнародних платіжних карток систем Visa International, Master Сard», наказ № 387 від 01.12.2003 р.

20. Положення «Про еквайрінгові обслуговування клієнтів», наказ № 387, 01.12.2003 р.

21. Положення про порядок виплат пенсій і грошової допомоги через поточні карткові рахунки пенсіонерів і отримувачів пенсій, наказ № 330-о від 29.11.02 р.

22. Положення «Про порядок надання кредитів фізичним особам», наказ від 29.04.05 р.

23. Порядок довгострокового кредитування фізичних осіб на вторинному ринку нерухомості.

24. Положення «По кредитуванню фізичних осіб для придбання автомобілів через автосалони, наказ від 09.12.03 р.

25. Порядок кредитування фізичних осіб на інвестування в житлове будівництво.

26. Порядок кредитування фізичних осіб під заставу майнових прав на грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку, наказ від 31.05.05 р.

27. Положення «Про Малий Кредитний Комітет індивідуального бізнесу».

Банк «Фінанси та Кредит» зареєстрований 19 липня 1990 року як Комерційний Банк «Український Комерційний банк ділової співпраці», з 13 жовтня 1995 року перереєстрований як Комерційний Банк «Фінанси та Кредит». У грудні 2002 року відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» до Статуту Банку були внесені зміни. Банк був зареєстрований як Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ. Аудитор БанкуKPMG.

Членство в міжнародних об'єднаннях, біржах, асоціаціях і міжнародних організаціях:

— Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);

— Українська Фондова Біржа (УФБ);

— Асоціація Українських Банків (АУБ);

— Позабіржова Фондова Торгова Система (ВФТС);

— Київський Банківський Союз (КБС);

— Фонд гарантування внесків фізичних осіб;

— VISA International (Принциповий член);

— MasterCard International (Принциповий член);

— Western Union (Прямий агент компанії);

— МБРР (Банк-агент по обслуговуванню кредитних ліній, гарантованих Кабінетом Міністрів України);

— Професіональна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД).

Кореспондентський рахунок в грн. № 32 001 170 801 в Головному управлінні НБУ по м. Києву і Київській області.

Кореспондентський рахунок в дол. США — Citibank, New York.

Кореспондентський рахунок в євро — Сitibank, Frankfurt/Main.

МФО: 300 131

Код ЄДПОУ: 9 807 856

Банк пропонує клієнтам:

— розрахунково-касове обслуговування;

— систему «Клієнт-Банк»;

— овердрафт;

— поновлювані і непоновлювані кредитні лінії;

— депозити в національній і іноземній валюті;

— вексельні операції;

— кредити по лінії МБРР;

— документарні операції при міжнародних розрахунках;

— акредитиви в національній валюті;

— банківські гарантії;

— інтернет — банкінг.

Основний акцент в нарощуванні клієнтської бази зроблений на роботу регіональної мережі - філій і відділень як первинних точок продажів. Філії Банку, зокрема філія бази практики, активно ведуть роботу по залученню на обслуговування клієнтів — юридичних осіб в регіонах.

Комерційний банк — фінансовий інститут, що пропонує широкий спектр послуг з кредитування, заощадження коштів та проведення платежів. А головною метою банку є отримання прибутку від здійснення такої діяльності. Прибутковість — головний показник ефективності роботи банку, а надійність визначається розміром сукупного ризику, на який наражається банк, і саме ці дві категорії - прибуток та ризик — розглядаються як основні критерії оцінки рівня менеджменту.

Місія банку «Фінанси та Кредит», ТОВ полягає в тому, щоб завжди зберігати, приймати участь в створенні і створювати самому, всіляко сприяти збільшенню і збільшувати самому багатство своїх клієнтів, пропонуючи їм взаємовигідне партнерство, організовуючи партнерські взаємини на принципах стабільності, довгостроковості, надійності, компетентності і дотримання ділової етики, забезпечуючи ці взаємини інноваційними устремліннями і вольовими зусиллями персоналу, керівництва і власників банку, досягаючи гармонії у відносинах між ними.

Банківський менеджмент — наука про надійність та ефективність системи управління всіма процесами, що характеризують діяльність банку. Саме ефективне управління дає найкращі результати.

Об'єктом управління є комерційний банк як єдиний елемент, але може бути і окрема його ланка (активи, пасиви, капітал, персонал, тощо).

Суб'єкт управління — особа чи група осіб, що мають право приймати управлінські рішення та несуть відповідальність (члени правління, ради директорів, керівники, менеджери, тощо).

У випадку даного банку — це є керуючий філії банку «Фінанси та Кредит», ТОВ у Рівненській області, що діє на підставі Доручення, заступники керуючого, начальники управлінь та керівники відділів. Основними функціями менеджменту є:

— аналіз інформаційних потоків (всіх чинників, що впливають на діяльність банку);

— планування (бачення даної установи в майбутньому, що ґрунтується на попередній функції);

— регулювання (безпосередньо прийняття оперативних-поточних рішень);

— контроль (перевірка виконання поставлених завдань, прийнятих управлінських рішень).

Саме за допомогою досягнення та здійснення таких функцій вирішуються такі основні завдання:

— забезпечується прибутковість,

— задовольняються потреби клієнтів,

— контролюється рівень ризиків,

— створюються умови роботи аудиту, безпеки, інформаційних систем,

— створюються умови для набору кваліфікаційних кадрів, тощо.

Виділяють:

— фінансовий менеджмент, який охоплює питання, пов’язані з управлінням фінансовими процесами (управління активами, пасивами, капіталом);

— організаційний, який охоплює проблему організації та управління колективом.

Обидва є важливими і, в принципі, вони є невід'ємними.

Однією з найсерйозніших проблем, що постають перед керівництвом — це залучення та підтримка достатнього обсягу капіталу.

Ресурсна база Банку в 2005 р. на 81% складалася із засобів клієнтів — юридичних і фізичних осіб. Об'єм клієнтських засобів протягом 2005 року зріс на 73% і на кінець року склав 3167 млн. грн. З них засоби юридичних осіб в загальній сумі клієнтських коштів склали 44%, засоби фізичних осіб — 56%.

Позитивним чинником є динаміка зростання залишків коштів на поточних рахунках суб'єктів підприємницької діяльності - в 2 рази, в порівнянні із зростанням залишків коштів на рахунках до запитання — в 1,4 разу, що дало можливість здійснення раціонального планування і ефективного розміщення залучених засобів, а також щоденного контролю стану ліквідності і платоспроможності Банку.

В цілому зобов’язання Банку збільшилися на 88% і за станом на 31 грудня 2005 року склали 3 933 млн. грн. Оперативним інструментом для підтримки ліквідності Банку в 2005 р. як і раніше залишалося залучення засобів на міжбанківському ринку, їх питома вага в загальних зобов’язаннях Банку склала 9% або 359,7 млн. грн.

Збільшення чистих активів Банку «Фінанси та Кредит» в 2005 р. склало 52% (за станом на 01.01.2006 р. чисті активи склали 4 421,7 млн. грн.). Таке зростання в 2005 р. з’явилося наслідком збільшення практично всіх позицій активної частини балансу, зокрема, збільшення кредитно-інвестиційного портфеля в 2 рази (за станом на 01.01.2006 р. цей показник досяг 3 383,1 млн. грн.). Кредитування як і раніше залишалося одним з пріоритетних напрямів роботи Банку. Об'єм кредитів, виданих Банком своїм клієнтам, — юридичним особам виріс за рік в 1,86 разу і за станом на 01.01.2006 р. склав 3 100,7 млн. грн.

Частка кредитів, виданих корпоративним клієнтам загалом у кредитному портфелі Банку в 2005 р. склала 79%. Портфель споживчого кредитування Банку виріс за 2005 рік в 2,5 рази і за станом на 01.01.2006 р. склав 676 млн. грн.

За станом на 01.01.2006 р. Банком сформовано резервів на покриття ризиків по всіх видах активних операцій в об'ємі 103,138 млн. грн.

Отже, менеджмент посідає одне з важливих місць в діяльності банку. Керівництвом банку здійснюється ефективна робота по управлінню фінансами та персоналом. Адже за роки діяльності не було порушень чинного законодавства та не допущено збитків.

Ліцензії і дозволи, які має Банк «Фінанси та Кредит»:

— банківська ліцензія № 28 від 20.01.2003 р.;

— ліцензія ГКЦБФР АБ № 113 408 від 27.10.2004 р. на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів;

— ліцензія ГКЦБФР АБ № 113 408 від 27.10.2004 р. на право виконання професійної депозитарної діяльності хранителя цінних паперів;

Банківські операції, які Банк має право здійснювати на підставі банківської ліцензії НБУ:

— залучення внесків (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

— відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, зокрема перерахування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів і зарахування коштів на них;

— розміщення залучених засобів від свого імені, на своїх умовах і на свій ризик;

— Надання гарантій, поручительств і інших зобов’язань, що передбачають їх виконання в грошовій формі, від третіх осіб;

— Придбання права вимоги виконання зобов’язань в грошовій формі за доставлені товари або отримані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів (факторинг);

— лізинг;

— послуги з відповідального зберігання і надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів;

— випуск, покупка, продаж і обслуговування чеків, векселів і інших оборотних і платіжних інструментів;

— випуск банківських платіжних карток і виконання операцій з використанням цих карток;

— надання консультаційних і інформаційних послуг з банківських операцій;

— операції з валютними цінностями;

— ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті і клієнтів-нерезидентів в національній валюті України;

— ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів/нерезидентів) в іноземній валюті;

— ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) в національній валюті України;

— відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті і здійснення операцій по них;

— відкриття кореспондентських рахунків в банках (нерезидентах) в іноземній валюті і здійснення операцій по них;

— залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

— залучення і розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

— операції з банківськими металами на валютному ринку України;

— операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

— емісія власних цінних паперів;

— операції покупки і продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

— здійснення інвестицій до статутних фондів і акції інших юридичних осіб;

— перевезення валютних цінностей і інкасація грошових коштів;

— операції за дорученням клієнтів або від свого імені;

— операції з інструментами грошового ринку;

— операції з інструментами, що базуються на обмінних курсах і відсотках;

— операції з фінансовими ф’ючерсами і опціонами;

— довірче управління засобами і цінними паперами по договорах з юридичними і фізичними особами;

— депозитарна діяльність і діяльність по веденню реєстродержателів іменних цінних паперів;

— депозитарна діяльність хранителя цінних паперів.

НБУ згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Закону України «Про Національний банк України» НБУ має монопольне право емісії банкнот та розмінної монети, організації їх обігу та вилучення з нього.

Для реалізації емісійної функції НБУ створює резервні фонди для банкнот і монет у центральному сховищі.

Розміщення запасів готівки в Управління НБУ в Рівненській області забезпечує своєчасне обслуговування банків регіону і дає змогу оновлювати готівкову масу в обігу та регулювати обіг банкнот і монет різних номіналів. Установи НБУ зобов’язані вчасно вжити заходів щодо поповнення запасів готівки, вивезення надлишків готівки та зношених грошових білетів, а також встановити контроль за тим, щоб у сховищах були грошові білети та монети усіх номіналів, необхідних для грошового обігу.

Повноцінна діяльність КБ в умовах готівкових та безготівкових розрахунків у процесі господарсько-фінансової діяльності клієнтів передбачає організацію такого підрозділу банку, що забезпечує виконання операцій з готівкою, як операційна каса.

Операційна каса виконує функції забезпечення касового обслуговування юридичних та фізичних осіб та виконує інші операції з валютними цінностями.

Для виконання таких функцій створені видаткові, прибуткові, вечірні, розмінні каси, відповідні сховища для зберігання цінностей. Так як і будь-яка операція, касове обслуговування здійснюється на підставі ліцензії НБУ.

Банком здійснюються такі операції з готівкою й іншими цінностями:

— касове обслуговування юридичних осіб та підприємців;

— приймання комунальних платежів, зборів фізичних осіб готівкою,

— вкладні операції,

— операції з купівлі-продажу іноземної валюти та обмін валют,

— операції з дорогоцінними металами (золото, срібло),

— видача готівки фізичним особам за здійсненими переказами на їх ім'я.

Комерційний банк самостійно визначає обсяги готівки, необхідної для своєчасного та повного виконання заявок своїх клієнтів.

Касове обслуговування клієнтів здійснюється згідно Договору за визначену плату. Касовими документами оформляються операції по прийманню та видачі готівки.

До приходних касових документів належать:

— оголошення на внесення готівки,

— приходний касовий ордер.

До видаткових документів належать:

— чеки на отримання готівки,

— видатковий касовий ордер.

Загалом між будь-яким банком та НБУ існує тісний зв’язок. Адже НБУ не лише забезпечує безперебійну діяльність банківської установи, підкріплюючи її готівкою, а й контролює її діяльність, що в свою чергу не дає чинити порушення законодавства.

Існуюча у філії практика організації роботи з готівкою, як показала перевірка, спрямована на виконання вимог нормативних та інструктивних документів Національного банку України. Відповідно до вимог Інструкції про касові операції в банках України затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003р. № 337 (далі Інструкція № 337) Головним Банком доведена Інструкція з організації касової роботи в Банку «Фінанси та Кредит», ТОВ затверджена Рішенням Правління Банку 26.01.2004р. Щорічно на знання вказаних інструкцій проводиться залік, за результатами якого заповнюються атестаційні листи, які підшиваються в особові справи працівників філії.

Перевірки аналіз касових оборотів філії свідчить про стабільне зростання готівкових надходжень.

Готівкові надходження філії на 80,1% формуються з торговельної виручки, надходжень на рахунки за вкладами фізичних осіб, надходжень від продажу іноземної валюти. В структурі видач готівки основну питому вагу (75,5%) займають видачі з рахунків за вкладами фізичних осіб, за придбану валюту, за платіжними картками.

Якщо комерційний банк використав всі можливості для збільшення чи поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку чи міжбанківських кредитів, він звертається до центрального банку.

Проводячи відповідну грошово-кредитну політику НБУ може кредитувати комерційний банк через:

— закриті кредитні аукціони,

— операції РЕПО,

— рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів НБУ на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційного банку здійснюється емісія грошей в обіг та розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці.

На мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Оскільки філії на кредитні аукціони не допускаються, то не має допуску й ФБ «Фінанси та Кредит», ТОВ у Рівненській області.

З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів, значна частка операцій з купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП — облігації внутрішньої державної позики (ломбардний кредит) та операції РЕПО.

Операції РЕПО — продаж (купівля) державних цінних паперів на певний строк з зобов’язанням зворотнього продажу (купівлі) у визначений термін чи на вимогу однієї з сторін, із заздалегідь обумовленою ціною.

При ринковій економіці щодня укладається безліч угод. І всі розрахунки за угодами СПД, рахунки яких відкриті в різних банках є міжбанківськими розрахунками.

При виконанні будь-яких розрахунків та операцій не можна обійтися без системи електронних платежів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» до функцій Національного банку України відноситься визначення системи, порядку і форми платежів, координація та контроль за створенням електронних платіжних засобів та платіжних систем. Згідно зі статтею 40 зазначеного закону, Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України.

Особливо важливу роль в процесі залучення до обігу електронних грошей відіграє НБУ. На нього покладено обов’язок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів, гарантувати безпеку і конфіденційність банківської інформації завдяки засобам багаторівневого програмно-апаратного, технологічного і бухгалтерського контролю, які дають змогу відстежувати проходження платежів і запобігати спробам несанкціонованого доступу.

2.2 Аналіз «Положення про порядок кредитування банку»

Аналіз «Положення про порядок кредитування банку» складається з наступних розділів:

— принципи кредитування;

— види кредитів;

— суб'єкти та цілі кредитування;

— загальні положення;

— організація кредитного процесу та повноважень щодо кредитування;

— процедура надання кредиту;

— супровід кредитних проектів;

— порядок нарахування, сплати та списання процентів;

— порядок погашення кредитів та закриття кредитної справи;

— повернення кредитів за рахунок реалізації заставленого майна;

— формування та використання резервів на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій;

— особливості окремих видів банківського кредитування;

— бухгалтерський облік за кредитними операціями.

Перший, другий та третій розділи «Положення про порядок кредитування банку» визначають: принципи і види кредитування; його поділи за строками користування; за ознаками типу заборгованості; за методами надання; за термінами погашення; різновиди кредитів в залежності від кількості кредиторів та видів забезпечення.

Четвертий розділ передбачає суб'єкти та цілі кредитування, загальні положення, завдання суб'єктів господарювання, фізичних осіб, позичальників, центральних та місцевих органів державного управління, форми і методи надання кредитів, переваги надання кредитів.

У п’ятому розділі розглядається можливість надання кредиту кредитним, юридичним працівником та працівником служби безпеки банку, тобто проводиться всебічне вивчення суб'єкта та об'єкта кредитування, визначаються максимально допустимі розміри кредиту в національній валюті, визначається прийняття рішення щодо надання чи відмови кредиту.

Процедура надання кредиту визначається у шостому розділі «Положення про порядок кредитування банку» і здійснюється в три етапи. Визначені обов’язки кредитного працівника, який здійснює оформлення кредитної документації: укладання кредитного договору та договору забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором.

У сьомому розділі визначається, що протягом усього строку кредитування до повного погашення кредиту працівники банку здійснюють супровід кредитних проектів, тобто нагляд та контроль за виконанням позичальником умов кредитної угоди.

Восьмий розділ «Положення про порядок кредитування банку» — про порядок нарахування, сплати та списання процентів.

Порядок погашення кредитів та закриття кредитної справи зазначається у 9-му розділі.

10-й розділ — проведення претензійно-позовної роботи.

11-й розділ — повернення кредитів за рахунок реалізації заставленого майна.

У 12-му розділі визначається здійснення формування та використання резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

13-й розділ «Положення про порядок кредитування банку» — про особливості окремих видів банківського кредитування. Це кредитування в режимі кредитних ліній, надання кредитів під заставу доміцильованих та фінансових векселів, кредитування фізичних осіб, факторингові операції.

14-й розділ — бухгалтерський облік за кредитними операціями здійснюється відповідно закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів та витрат банків» (постанова НБУ від 25.09.97. № 316), Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України та інших нормативних актів НБУ та банку.

2.3 Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень

Масштаби кредитної діяльності проаналізуємо в таблиці 2.3

Таблиця 2.3 — Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень

Кредитна активність банку наведена в таблиці 2.3 Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень. Частка кредитних операцій на початок 2005 р. становила 26,6%, а на кінець року — 50, 53%, тобто підвищилася на 23,93 процентного пункту. Це можна розцінювати як позитивне явище.

Порівняно з 2006 р. у 2007 р. питома вага кредитів в загальних активах зменшилася і становить 49,1%.

На початок 2008 р. частка кредитних операцій по відношенню до 2007 р. підвищилася на 1,1% і становить 50,2%.

У 2007 р. по відношенню до 2006 р. темп росту у кредитні вкладення зменшився на 289,6% і становить 126,1%.

Темп росту в загальних активах у 2007 р. по відношенню до 2006 р. зменшився і становить 129,9%.

На початку 2008 р. по відношенню до 2007 р. темп росту збільшився і становить 157,9% позикових вкладень, а у загальні активи зріс на 154,4%. Темп приросту кредитних вкладень у 2007 р. становив 26,1%, а у 2008 р. збільшився і становить 57,9%.

Результати свідчать про збільшення кредитної активності банку.

Рисунок 2.3 — Обсяги кредитних вкладень у 2005;2008 рр.

2.4 Аналіз погашення виданих позик

Аналіз стану погашення кредитів виконуємо в таблиці 2.4

Таблиця 2.4 — Аналіз погашення виданих позик

Як видно з даних таблиці 2.4, у 2006 р. по відношенню до 2005 р. погашення виданих позик покращилося. Це стосується як короткострокових позик, так і довгострокових. Так, темп росту «проблемних» позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) збільшився і становить відповідно — 543,3%, 52,2%, 659,7%.

Стан повернення довгострокових кредитів у 2006 р. по відношенню до 2005 р. зріс, і становить 344,6%, а темп приросту 244,6%.

Нарощуючи обсяги кредитних вкладень, банк веде недостатню роботу щодо їх повернення. Так, у 2007 р. по відношенню до 2006 р. темп росту «проблемних» позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) знизився, а на початок 2008 р. стан погашення виданих позик покращився і темп росту порівняно з 2007 р. зріс як у короткострокових, так і у довгострокових кредитів. Зменшилася частка проблемних позик.

2.5 Аналіз простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення

Аналіз простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення проаналізуємо в таблиці 2.5

Таблиця 2.5 — Аналіз простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення

З таблиці 2.5 видно, що питома вага у 2006 р. по відношенню до 2005 р. простроченої заборгованості зменшилася з 5,5% до 0,7% і до початку 2008 р. продовжувала падати і становить на початок 2008 р. — 0,41%. Темп росту 2005р. — 2008 р. зменшився, як і темп приросту. Стан заборгованості покращився.

З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банк повинен проводити оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами погашення вести разом з окремими позичальниками за їх кредитними справами.

Контроль та оперативність при стягненні боргу передбачає обов’язок банку підтримувати з позичальниками контакти протягом усього терміну користування позикою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, вжити відповідних заходів до захисту своїх інтересів.

2.6 Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення

Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення визначимо за допомогою таблиці 2.6

Таблиця 2.6 — Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення

Дані таблиці 2.6 свідчать, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість до 1 місяця (47,1%), тривалість від 1 місяця до 6 місяців має 40,8%, більше 6 місяців до 1 року — 20,9% зобов’язань та більше одного року — 9,8% позикових зобов’язань. Водночас на початок 2005 р. строкова заборгованість тривалістю до 1 місяця становила 40,1%, від 1 до 6 місяців — 31,3%, від 6 місяців до 1 року — 20,9%, більше одного року — 7,7%.

До 2008 р. за рахунок тривалості поточної заборгованості показники покращилися. Стан погашення кредитів банку покращився. Питома вага прострочених, пролонгованих кредитів, середня тривалість поточної заборгованості та частка списання кредитів зменшується.

Банку слід проводити політику щодо надання кредитів.

2.7 Аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень

Проведемо аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень в таблиці 2.7

Таблиця 2.7 — Аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень

Розрахунки таблиці 2.7 свідчать, що банк має достатню кількість великих кредитів.

Показники диверсифікації кредитних вкладень з 2005 р. по 2008 р. поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3-х до 15-ти). Питома вага великих кредитів у 2006 р. по відношенню до 2005 р. зменшилася на 3,3%. На початок 2008 р. по відношенню до 2007 р. питома вага зменшилася на 0,3%. У 2007 р. по відношенню до 2006 р. питома вага великих кредитів становила 46,6% і 47,2% у 2006 р.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватися галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов’язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень). Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах.

Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.

Рисунок 2.7.1 — Загальна кількість великих кредитів Рисунок 2.7.2 — Загальна сума за всіма великими кредитами

2.8 Аналіз структури кредитного портфеля банку

Структуру кредитного портфеля банку проаналізуємо в таблиці 2.8

Таблиця 2.8 — Аналіз структури кредитного портфеля банку

З таблиці 2.8 видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля покращилася. Так, питома вага ризикованих та високоризикованих кредитів зменшилася на 1,78% (з 2,03% у 2005 р. до 0,25% у 2008 р.). При цьому у 2008 р. по відношенню до 2005;2006;2007 років значно знизилася частка сумнівних кредитів (на 1,16% або на 376,8 тис. грн.). Частка безнадійних кредитів зменшилася на 0,02 процентного пункту, або на 12,5 тис. грн. Це свідчить про те, що в банку проводиться достатня ризикована кредитна політика.

З огляду на такий стан у банку вчасно виявляються причини збільшення питомої ваги небезпечних та безнадійних (збиткових) кредитів і вживають заходів щодо їх усунення.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попереднім звітним періодом. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування.

2.9 Аналіз структури кредитного портфеля банку за галузевою ознакою

Структуру кредитного портфеля банку за галузевою ознакою проаналізуємо в таблиці 2.9

Таблиця 2.9 — Аналіз структури кредитного портфеля банку за галузевою ознакою

Як видно з таблиці 2.9 банк визначається нераціональною структурою кредитних вкладень, основна їх частка була вкладена в торгівельно-посередницьку діяльність — 44,0%. Це зумовлено великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі. Заінтересованість банку вкладати саме в цю галузь обумовлена високою оборотністю цих позик. Порівняно з попереднім періодом (2005;2006 рр.) у 2007 р. диверсифікація кредитних вкладень поліпшилася. Збільшилася частка кредитних вкладень у 2007 р. по відношенню до 2006 р. і 2005 р. у будівництво, промисловість і споживчі позики.

На початок 2008 р. порівняно з 2005;2006;2007 роками збільшилася частка кредитних вкладень у промисловість (з 8,2% у 2005 р. до 10% у

2007 р.), сільське господарство (з 2,3% у 2005 р. до 4,8% у 2008 р.), споживчі позики (з 13,7% у 2005 р. до 35,2% у 2008 р.).

Отже, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля банку, все ж слід з метою зниження ризику продовжувати політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Слід розробити банку обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.

Рисунок 2.9 — Структура кредитного портфеля за галузевою ознакою

2.10 Аналіз структури кредитного портфеля залежно від характеру забезпечення

Структуру кредитного портфеля залежно від характеру забезпечення проаналізуємо в таблиці 2.10

Таблиця 2.10 — Аналіз структури кредитного портфеля залежно від характеру забезпечення

З таблиці 2.10 видно, що за 2005;2007 рр. питома вага незабезпечених (бланкових) позик зменшилася і становить 4,9%. У 2005 р. питома вага становила 9,9%. Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення — це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування.

2.11 Аналіз структури кредитного портфеля за видами забезпечення

Структуру кредитного портфеля за видами забезпечення проаналізуємо в таблиці 2.11

Таблиця 2.11 Аналіз структури кредитного портфеля за видами забезпечення

Аналізуючи дані таблиці 2.11 формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

З таблиці 2.11 видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава товарно-матеріальних цінностей. У 2005 р. їх частка становила 41,1%, а на початок 2008 р. — 51,9%. Високою є частка таких видів забезпечення, як нерухомість (39,2%), а на транспортні засоби (9,8%). На початок 2008 р. по відношенню до 2005 р. частка кредитів без забезпечення була незначною і надавалася клієнтам даного банку на виплату заробітної плати (4,9% - на початку 2008 р., а 10% - у 2005 р.).

2.12 Розрахунок зважених класифікованих позик за ступенем ризику

Розрахуємо суму класифікованих позик у таблиці 2.12

Таблиця 2.12 Розрахунок зважених класифікованих позик за ступенем ризику

2.13 Оцінка якості кредитного портфеля з погляду ризику

Зробимо оцінку якості кредитного портфеля з погляду ризику в таблиці 2.13

Таблиця 2.13 Оцінка якості кредитного портфеля з погляду ризику

Коефіцієнт покриття зважених класифікованих позик власним капіталом значно поліпшився на 0,03. Це свідчить про те, що підвищення ризикованості кредитного портфеля було підстраховано значним зростанням власного капіталу, які гарантують фінансову стабільність роботи банку навіть за певних умов підвищення ризику. Тобто підвищення ризикованості кредитного портфеля (за умови підвищення прибутковості) було виправданим.

Коефіцієнт ризикованості можна вважати стабільно високим.

2.14 Аналіз якості кредитного портфеля банку з погляду захищеності від втрат

Якість кредитного портфеля банку з погляду захищеності від втрат проаналізуємо в таблиці 2.14

Таблиця 2.14 Якість кредитного портфеля банку з погляду захищеності від втрат

Як видно з наведених розрахунків таблиці 2.14, захищеність кредитного портфеля від можливих втрат зросла у 2008 р. по відношенню до 2005 р. Так, загальний коефіцієнт забезпеченості позик зріс із 0,89 у 2005 р. до 0,90 у 2007 році. Що стосується збиткових позик, то рівень забезпеченості за 2005;2008 рр. був достатній. Захищеність позик за рахунок створеного в банку резерву збільшилася. Всі збитки були списані за рахунок резерву. Так, коефіцієнт покриття збитків у 2005 р. становив 100,4%, а на початок 2008 р. зріс на 42,4% і становить 142,8%. Загальний висновок про рівень захищеності кредитного портфеля банку можна зробити такий: у банку створено додатковий резерв для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Проте слід уважно аналізувати якість та ліквідність наданого забезпечення кредитів, оскільки в даному банку може скластися тенденція недостатньої захищеності кредитного портфеля від можливих втрат за рахунок зовнішнього чинника.

2.15 Аналіз дохідності та ефективності кредитних операцій банку

Дохідність та ефективність кредитних операцій банку розглянемо в таблиці 2.15

Таблиця 2.15 Аналіз дохідності та ефективності кредитних операцій банку

Як свідчать дані таблиці 2.15, дохід від надання кредитів у 2008 р. зріс на 62 782 тис. грн. порівняно із 2005 р. Це обумовлено насамперед збільшенням масштабів кредитної діяльності. Проте, як свідчать розрахункові показники, ефективність кредитних операцій дещо погіршилася. Так, дохідність кредитних вкладень знизилась із 59% до 44% тобто на 15%. Це пов’язано передусім зі зниженням середньої процентної ставки за наданими кредитами. Основною причиною такої ситуації було зниження ставки рефінансування НБУ та зниження попиту на кредити на ринку капіталів у цілому. Тенденція зниження ефективності кредитних операцій підтверджується і динамікою решти показників. Так, рентабельність кредитних операцій (відношення доходу до витрат) знизилася.

3. Програма заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

3.1 Удосконалення державного регулювання системи банківського кредитування позичальників

Для розробки і реалізації удосконалення системи банківського кредитування позичальників необхідна державна програма, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечити таке:

1. Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України «Про банківське кредитування» з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо.

На наш погляд, Закон України «Про банківське кредитування» має:

— охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені - іпотечний кредит, консорціумні кредити, довготермінове кредитування, форми і методи кредитування (кредитна лінія, овердрафт, контокорент);

— регулювати проведення інших активних операцій, що не належать до категорії банківського кредиту, але, здійснюючи які, банк набуває прав кредитора, а особи, на чиюсь проведено операцію, зобов’язані згідно з укладеною угодою сплачувати певні грошові кошти (факторинг, форфейтинг, лізинг, авалювання, акцептування і врахування векселів, надання гарантій, порук тощо);

— визначити організацію контролю у процесі кредитування (обсяг контролю, аудит кредитних операцій);

— передбачати інфляційні моменти;

— розкривати проблеми страхування кредитних ризиків та інші важливі питання.

Прийняття нового Закону «Про банківське кредитування» дасть змогу збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.

2. Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо). Так, Національний банк України має розробити:

— нове положення «Про кредитування»;

— методику оцінювання кредитного ризику та управління ним;

— положення «Про роботу з проблемними кредитами»;

— рекомендації з аналізу кредитного портфеля тощо.

3. Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банк то банк зобов’язаний розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Перелік методичної документації, що її рекомендує Національний банк України не повний, що зменшує ефективність організації кредитування банку. Цей перелік доцільно доповнити такими методичними вказівками:

— положеннями про кредитні комітети банку та кредитні комісії філій;

— порядок встановлення і перегляду лімітів;

— кредитні послуги банківської установи;

— положення про порядок прийняття рішень щодо надання кредитів;

— регламент здійснення кредитного моніторингу;

— регламент роботи із заставою під час проведення кредитних операцій;

— порядок укладення договорів на страхування майна, наданого в заставу;

— методи управління проблемними кредитами тощо.

В економічному сенсі було б важливо здійснити такі заходи:

1. Знизити ціну кредиту та розширити його доступ для ширшого кола клієнтів. Процентні ставки банків за кредитами можна зменшити, якщо клієнт приносить банку значні доходи за валютними операціями, акредитивами, гарантіями тощо. Така політика потребує диверсифікації банківських операцій, надійної та ефективної системи контролю відносин з кожним клієнтом. Процентна ставка за кредитами може бути зменшена, якщо позика диверсифікує кредитний портфель банку. Пропонується при укладанні кредитних договорів передбачати постійне коригування процентної ставки у випадку зміни облікової ставки Національного банку України, темпів інфляції тощо.

2. Для стимулювання надання банками довготермінових позик на інвестиційну діяльність необхідно таке: по-перше, вирішити питання надання пільг щодо створення обов’язкових резервів, оподаткування доходів і використання банків; по-друге, створити умови для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необхідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього необхідно стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обов’язкових резервів залежно від складу депозитів, зниження податку на прибуток за процентами на термінові депозити.

3. Для банку основний акцент під час вибору рішення про надання кредиту позичальникам — юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення.

4. Щоб здійснити адаптацію міжнародного досвіду кредитування до української банківської практики, потрібно звернути особливу увагу на розвиток кредитних ліній, овердрафтів, контокоренту, консорціумних кредитів [58, с.46−47].

3.2 Удосконалення кредитної політики банку на основі її оцінки

Кредитна політика охоплює найважливіші елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, які фіксуються у письмовому вигляді і затверджуються на засіданнях кредитного комітету і комітету кредитного нагляду. Ця політика формується на основі факторів, що визначаються обсягом капіталу й активів банку, складом його клієнтури, спеціалізацією, місцезнаходженням, наявністю мережі філій, станом економічної кон’юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо. До зазначених факторів можна також віднести пріоритети у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментація ринку) та норми і правила, що регламентують повноваження персоналу банку, який реалізує ці пріоритети на практиці.

У процесі проведення кредитної політики банк виходить із необхідності забезпечити поєднання своїх інтересів та інтересів акціонерів банку, вкладників і позичальників. З огляду на це основним критерієм кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого банк незалежно від суми потенційного доходу має відмовити клієнту в наданні кредиту, якщо така операція пов’язана з недопустимим рівнем ризику.

Отже, банк має встановити для себе плановий рівень процентного доходу за кредитом (що вимірюється рівнем відсотка за кредитною операцією) та максимально допустимий рівень ризику, який він може взяти на себе, надавши цю позичку [40, с. 37].

Рекомендуємо оцінювати ефективність кредитної політики банку вигляді двох груп: показників ризику кредитного портфеля та його дохідності (див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1 Показники оцінки ефективності кредитної політики банку

Для підвищення ефективності кредитної політики можна застосувати такі напрямки:

1. Необхідно впроваджувати заходи, спрямовані на зниження рівня ризику кредитного портфеля, а саме: нарощувати власний капітал, збільшувати обсяги розміщення у кредитний портфель коштів, залучених на строкові вклади (при цьому банк має право проводити політику спрямовану на залучення коштів на триваліший термін, тобто формувати так звані «довгі» депозити, що дасть змогу використовувати їх для кредитування капітальних вкладень, а також мінімізувати ризик ліквідності);

2. Чітко визначати процедури, норми та повноваження персоналу банку під час оцінки рівня ризику за кожною окремою кредитною операцією, завдяки чому можна підвищити обґрунтованість рішень про надання кредиту, зменшити обсяги резервів для покриття кредитних ризиків і, як результат, збільшити рівень якості кредитного портфеля;

3. Слід здійснювати постійний контроль за станом кредитного портфеля з метою відстеження сигналів про погіршення його якості (реалізація кредитного моніторингу), що дасть змогу знизити питому вагу проблемних кредитів у кредитному портфелі банку;

4. Високі кредитні ризики, які навіть компенсуються підвищеним рівнем дохідності кредитного портфеля, не завжди свідчать про високу ефективність кредитної політики, адже у разі настання прийнятих кредитних ризиків банк зазнає збитків, наслідком яких може бути фінансова криза і навіть банкрутство[40, с. 39].

3.3 Впровадження системи управління прибутковістю банку

Прибутковість — один із найважливіших показників банківської діяльності. Будь-який комерційний банк — насамперед самостійний суб'єкт господарювання, цільовою функцією якого є отримання прибутку, який є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою для підвищення добробуту банківських працівників тощо [54, с. 47].

Банківська діяльність — це комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Відтак рівень прибутковості визначається як внутрішніми так і зовнішніми факторами Перші прямо залежать від організації роботи банку, другі - від зовнішніх умов. Цим поділом доцільно керуватися, моделюючи фінансово-господарську діяльність, здійснюючи комплексний пошук резервів для підвищення ефективності роботи банку та максимізації його прибутку.

Вирішальне значення для прибутковості банку має забезпечення взаємозв'язку між управлінням активами та управлінням пасивними операціями. При цьому важливо зважати не тільки на загальний обсяг прибутку, а й на структуру його розподілу, особливо на ту частку, яка спрямовується на розширення і вдосконалення операцій та банківських технологій, сучасне комп’ютерне, інформаційно-програмне забезпечення, рекламну та маркетингову діяльність, зниження затрат і підвищення якості обслуговування. Крім того, слід враховувати, що прагнення збільшити прибуток та необхідність вести конкурентну боротьбу в галузі фінансових послуг в умовах перехідної економіки веде до зростання ризику. Їх подоланню сприяє дотримання банком нормативів ліквідності, його спроможність формувати відповідні обов’язкові резерви на випадок можливого дефіциту платіжних ресурсів та резерви власного капіталу для відшкодування невиправданого ризику активних операцій, зокрема для покриття збитків за кредитами.

Прибутковість банку залежить від внутрішніх факторів, що поділяються на дві підгрупи: соціальні й економічні. До соціальних належать соціальна компетенція менеджерів банку, підвищення кваліфікаційного рівня його працівників, поліпшення умов їхньої праці та життя. Все це забезпечує ефективнішу роботу персоналу, а відтак — якісніше обслуговування клієнтів[54, с. 47].

Успішна робота комерційного банку суттєво залежить від політики, якою він керується при виборі концепції власного розвитку, від характеру його діяльності, продукту, який він пропонує ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрішньобанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним засобом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

Щодо впливу на фінансову стійкість і результативність роботи банку визначальними внутрішніми факторами є концепція його розвитку та внутрішня економічна політика.

Забезпечити фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за виконання таких принципів структуризації активів і пасивів:

— конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;

— скорочення витрат, не пов’язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;

— негайний продаж тих активів, які в даній кон’юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;

— професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон’юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться Україні;

— блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;

— участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками [54, с. 47].

Однак прибутковість діяльності банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які включають такі аспекти:

а) ринкові: економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники, структура ринку (кількість банків, які обслуговують один і той же ринок), конкуренція та пропозиція і попит на кредит, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

б) адміністративні: важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку тощо.

Для успішної діяльності банку особливе значення має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі й комерційних банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Відтак у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, й кількість банкрутств банківських установ.

Суттєво впливає на фінансову стійкість і прибутковість банку рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Від цього залежить стійкість депозитної бази банку. Рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу.

Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв’язків; істотно впливає неї і курс валют.

Фінансова стабільність і дохідність банку залежать також від ставлення держави до банківської справи, принципів державного регулювання банківської сфери, відносин власності, заходів захисту підприємницької діяльності. Одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні є інфляція[54, с. 49].

Необхідно приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит) плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізації структури балансу, формуванню кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо).

Досконале управління комерційним банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності.

Банківська діяльність — надто складний і комплексний економічний процес. Щоб дати однозначну відповідь на багато питань, що виникають при аудиті.

Перше і найскладніше з них — чи оптимально використовувалися соціальні й економічні фактори для досягнення максимального прибутку при максимальній стабільності та мінімальному ризику банківських операцій.

Друге — чи адекватно враховано банківським менеджером зовнішні та внутрішні фактори, щоб забезпечити максимально ефективний режим роботи банку. В результаті виникає запитання — чи були реалізовані прогнози, плани та банківська стратегія при управлінні діяльністю банку, тобто чи відповідають реальні ціни на кредитні ресурси прогнозованим, чи досягнуто оптимальної структури балансу та обсягів банківських послуг тощо[54, с. 49].

3.4 Впровадження контролю кредитної діяльності банку

Внутрішній контроль — це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами: запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також дотримання положень і виконання вказівок керівництва. Такий контроль здійснюється радою банку, його керівництвом, а також працівниками різних рівнів [34, с. 31].

Внутрішній контроль дає керівництву впевненість у тому, що:

— фінансова та управлінська інформація у його розпорядженні є надійною і повною;

— налагоджено належне управління ризиками;

— банк дотримується чинних нормативних актів; внутрішніх актів, внутрішніх положень, процедур планів; охорона активів достатня; ресурси використовуються раціонально та економно;

— цілі та завдання, намічені у планах розвитку банку, реальні та можуть бути досягнуті.

Робота системи внутрішнього контролю загалом будується за «принципом єдиного банку» та охоплює:

— контроль за дотриманням законів та вимог нормативно-правових актів, виконанням бюджету;

— періодичну звітність про здійснення операцій;

— економічний аналіз і використання його результатів;

— незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та окремих працівників;

— періодичну звірку даних балансу з фактичною наявністю активів;

— розподіл обов’язків (наприклад, право надання дозволу на операцію, реєстрацію операції тощо);

— перевірку доступу посадових осіб до активів;

— ревізії документації за конкретними операціями.

Внутрішній контроль передбачає дії, спрямовані на дотримання зовнішніх та внутрішніх нормативно-правових актів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку банку.

Система внутрішнього контролю налічує такі складові:

— середовище контролю (адміністративний контроль);

— система обліку (бухгалтерський контроль);

— процедури контролю [34, с. 31].

Організувати розробку та впровадження системи внутрішнього контролю — прямий обов’язок керівництва банку. Всі складові внутрішнього контролю обов’язково повинні відображатися у процедурах внутрішнього контролю, тобто у деталізованому проведенні кожної конкретної банківської операції.

Документування процесу внутрібанківського контролю є надзвичайно суттєвою вимогою, адже внутрішній контроль — це важлива умова ефективності функціонування банківської установи.

Кредитна діяльність є одним із основних джерел прибутку і водночас зоною підвищеного ризику для банку.

У внутрібанківському контролі кредитної діяльності можна виділити такі складові:

— перевірка якості кредитного портфеля;

— оцінка управління кредитною діяльністю банку;

— перевірка виконання внутрішніх положень і процедур кредитування та їх відповідності вимогам чинного законодавства;

— перевірка виконання рекомендацій внутрішнього аудиту, наданих за результатами попередніх перевірок;

— цільові перевірки.

Здійснюючи внутрішній контроль за кредитною діяльністю банку, необхідно звернути особливу увагу на дотримання нормативів, зокрема з’ясувати таке:

1. Чи зростає відношення суми активів з негативною класифікацією до суми капіталу?

2. Чи відбулося значне збільшення суми неприбуткових кредитів?

3. Чи спостерігається тенденція до значного зростання прострочених кредитів і нарахованих, але не отриманих відсотків?

4. Чи погіршилася загальна якість кредитного портфеля, і які фактори це спричинили?

Перевірка управління кредитною діяльністю банку полягає у з’ясуванні того, чи виконуються ці функції банку та наскільки ефективно.

У ході перевірки кредитних справ розглядаються основні функції управління кредитною діяльністю банку, такі як розробка та запровадження внутрішніх положень про прийняття рішень щодо надання кредитів, вимоги до документації про заставу, моніторинг кредитів, процедури стягнення боргів, контроль за пролонгованими кредитами [34, с. 32].

Основи управління кредитною діяльністю у банку мають бути викладені письмово і затверджені радою та правлінням банку. Правління зобов’язане контролювати їх виконання і при потребі доповнювати. У положеннях про кредитування слід визначати обсяг кредитної діяльності банку, напрями використання кредитних ресурсів, порядок надання, обслуговування та стягнення кредитів.

Якщо рада банку та його правління не впровадили положень про кредитування, не визначили порядок їх виконання. А також не здійснюють належного управління кредитною діяльністю банку. Це може призвести до значних проблем.

Для підвищення якості активів банкам необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме:

— здійснювати єдину кредитну політику;

— кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику;

— застосовувати політику ціноутворення на кредити;

— постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна;

— постійно аналізувати і перевіряти стан грошових потоків позичальника;

— дбати про відповідність кредитної документації вимогам законодавства України [34, с. 32].

Банк має удосконалювати методи адміністративного і внутрішнього контролю, а саме:

— контролювати процес добору кадрів, спираючись на досвід зарубіжних банків при впровадженні мікрокредитування;

— перевіряти ефективність обраної системи заохочення кредитних працівників, правильність критеріїв оцінки їх роботи при роздрібному кредитуванні;

— удосконалювати контроль за допомогою нового програмного забезпечення, яке б відповідало обсягам інформації щодо роздрібного кредитування;

— проводити періодичні суцільні перевірки діяльності працівників роздрібного кредитування з метою виявлення порушень, недоліків і прорахунків банку;

— розробити та контролювати ліміти роздрібного кредитування, так, як максимальна сума кредиту «в одні руки», враховуючи при цьому кредитну заборгованість інших членів сім'ї позичальника тощо;

— впровадити специфічну внутрібанківську звітність для роздрібного кредитування, яка б дала змогу оцінювати пов’язані з ним ризики банку [34, с. 33].

3.5 Впровадження системного підходу до управління ризиками

Сутність концепції полягає у необхідності створення кожним банком власних систем управління ризиками, орієнтованих на встановлений певним банком власних систем управління ризиками. Орієнтованих на встановлений певним банком рівень толерантності до ризиків, тобто прийнятий рівень ризику у відповідних умовах. При цьому функція нагляду полягає в аналізі та визнанні адекватності таких систем тим фактичним ризикам, які бере на себе банк. Метою нагляду на основі ризику є контроль та обмеження рівня можливих втрат банківського капіталу.

Принциповою умовою ефективності кожної системи управління ризиками є її організаційна незалежність від конкретної діяльності фахівців банку, пов’язаної з прийняттям відповідних ризиків, а також дотримання принципів корпоративного управління. Викладених у міжнародних стандартах банківського нагляду.

Управління ризиками — процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, здійснює оцінку їх величини, моніторинг і контролює свої ризикові позиції, здійснює оцінку їх величини, моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями ризиків.

З метою здійснення банківського нагляду НБУ виділив дев’ять категорій ризику. Ці категорії не підміняють одна одну; будь-який продукт або послуга може наражати банк на кілька ризиків. Однак для зручності аналізу НБУ виявляє й оцінює ці ризики окремо.

Відповідно до того, чи є залежність між ризиками і доходами, ризики можна вважати фінансовими, які піддаються кількісній оцінці; не фінансовими, що не підлягають кількісній оцінці.

Ризики, щодо яких є залежність між ризиками і доходами, розглядаються як такі, що піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками полягає в їх оптимізації. Ризики, щодо яких немає залежності між ризиком і доходами, кількісній оцінці не піддаються. Управління ними зводиться до їх мінімізації[39, с. 97].

Основні стратегічні напрями управління ризиками відпрацьовуються через програму управління ризиками, яку затверджує правління банку та погоджує рада банку. Цей документ містить відповідну політику управління ризиками: ліквідності, кредитним, процентним, валютним, ринковим, операційним, стратегічним, ризиком репутації тощо, які банк продукує (оцінює, контролює, управляє) в процесі діяльності.

Програма оцінки та управління ризиками має передбачати можливість попередження їх виникнення і впровадження системи раннього реагування на ризики. Із цією метою при плануванні діяльності установи доцільно впровадити прогноз-систему, за якої на стадії оцінки проекту проводиться всебічне дослідження операції та виявляється комплекс ризиків, що можуть виникнути. Виявлення ризиків на стадії прогнозування операцій дає можливість розробити комплекс дій для попередження виникнення ризиків та управління ними [33, с. 19].

Банк повинен мати схему дій (положення) на випадок надзвичайних ситуацій (так звані процедури антикризового управління) для прийняття керівництвом оперативних управлінських рішень у разі виникнення надзвичайних ситуацій та обставин, які можуть мати потенційно небезпечні наслідки для фінансової стійкості і прибутковості банку, ліквідності його балансу. Положення має містити процедури антикризового управління у випадку виникнення системної або близької до системної кризи ліквідності, надвисокого рівня процентного, ринкового, валютного ризику чи ризику репутації, інформаційних технологій, порядок прийняття рішень та дії правління банку, профільних комітетів, структурних підрозділів банку на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.

Управління ризиками слід розглядати як важливу компоненту комплексного управління діяльністю банку. При проведенні кожної значної за обсягом операції необхідно дослідити її вплив на всі сторони діяльності банку, а саме: на структуру активів і пасивів, фінансовий результат, рентабельність роботи банку, якість активів, дотримання вимог НБУ, досвіду світової практики.

Одним із основних інструментів управління ризиками є розрахунок і встановлення лімітів на величину прийнятних ризиків (очікуваних втрат), а також лімітів на обсяг відкритих позицій за фінансовими інструментами і видами ризиків. Важливим елементом системи управління ризиком є сценарне моделювання — розрахунок і прогноз найкращих, прийнятних і найгірших варіантів розвитку подій, що можуть виникнути в процесі проведення значних за обсягами операцій [33, с. 19].

Без щоденного аналізу і контролю за діяльністю банку, який можливий тільки за чіткої роботи автоматизованих аналітичних систем, управління ризиками не буде достатньо ефективним. Для належного управління ризиками аналітичні системи повинні діяти в реальному часі і за даними історичного періоду та відповідати таким вимогам:

— аналіз здійснюється за даними аналітичного і синтетичного обліку на щоденній основі, причому система контролює відповідність даних системи синтетичного й аналітичного обліку. Усі дані системи повинні автоматично поновлюватися з операційного дня банку;

— система групує дані як у розрізі валют, так і узагальнено у гривневому еквіваленті;

— дані аналізуються і накопичуються як консолідовано по банку, так і в розрізі структурних підрозділів банку;

— система повинна мати модуль розрахунку середньозважених показників (структури активів і пасивів, вартості активів і пасивів);

— система повинна мати функцію прогнозного вводу даних для моделювання сценаріїв;

— управління ризиками має адекватно враховувати показники діяльності банку [33, с. 19].

Для запобігання ймовірності втрат, яких може зазнати банк унаслідок виникнення помилок в операційній роботі, і попередження викривлення звітності (внутрішньої і зовнішньої) необхідно задіяти блок «Управління операційним ризиком», з допомогою якого здійснюється контроль за відповідністю аналітичного і синтетичного обліку, контролюється правильність внесення даних у систему спеціальних параметрів аналітичного обліку, виявляються невідповідності обліку при проведенні операцій, розраховується VAR операційних ризиків.

Важливо поєднати і скоординувати дії функціональних підрозділів і профільних комітетів банку, спрямовані на забезпечення діяльності в межах допустимого ризику. Це можна продемонструвати на прикладі управління ризиком ліквідності, що є однією з найважливіших задач управління банком.

Виконання нормативу миттєвої ліквідності перевіряється за результатами середньомісячних залишків. Тому можливе його порушення у щоденному виконанні може бути компенсоване надлишковою ліквідністю в інші дні з обов’язковим виконанням середніх значень за місяць. Можливість відхилення від щоденного виконання нормативу збільшує ризик порушення поточних платежів[39, с. 105].

Проблема розвитку систем оцінки фінансового стану банків потребує як розроблення комплексу загальних економічних показників — індикаторів поточного стану і динаміки фінансової стійкості, так і розвитку систем оцінки й управління ризиками, що забезпечують найефективніше управління розвитку систем оцінки й управління ризиками, що забезпечують найефективніше управління розвитком кожного банку та необхідний стан прозорості систем контролю за надійністю банків з боку нагляду. Зважаючи на вимоги щодо інтеграції України до ЄС, розроблення та впровадження систем управління ризиками стає пріоритетним напрямком науково-практичних досліджень[39, с. 105].

3.6 Удосконалення овердрафтного кредитування в банку

кредитний банк ризик ціна Овердрафтний кредит, або кредит за поточним рахунком, дозволяє суб'єкту господарювання протягом певного проміжку часу, як правило, від трьох місяців до одного року, мати дебетове сальдо без попереднього узгодження з банком. Користування таким кредитом надзвичайно зручне для підприємств торговельної сфери. Відповідно, основною метою такого кредиту є поповнення оборотних коштів. Крім того, стабільні великі банки мають можливість надавати такий кредит без забезпечення. Основною проблемою такого виду кредиту залишається його висока ціна, яка обумовлена тим, що банк точно не знає, в який момент часу клієнту знадобляться кошти, а також відсутністю забезпечення або ж його порівняно невисокою якістю, оскільки забезпеченням виступають найчастіше товари в обороті. Також більшість банків у зв’язку з проблемами платоспроможності суб'єктів господарювання накладають значні штрафні санкції за порушення умов кредитування, стягуючи за кредит подвійну процентну ставку [46, с. 71].

До «Положення про кредитування в банку» можна робити додаток, вносити в перелік найнадійніших клієнтів і пропонувати їм овердрафтне кредитування.

3.7 Впровадження кредитування житла

Основними складовими системи управління кредитними ризиками кредитування житла мають бути:

1. Розробка та маркетинг житлових кредитних продуктів.

2. Ініціювання, підготовка та надання кредиту.

3. Ініціювання кредиту третіми особами.

4. Управління оцінкою застави.

5. Управління кредитними рахунками.

6. Управління кредитним ризиком портфеля.

7. Операції обслуговування та отримання платежів за наданими кредитами.

8. Операції кредитування на вторинному ринку житла.

9. Класифікація кредитних портфелів, резервування за кредитами та оцінка капіталу фінансових установ.

Під час розробки будь-якого нового продукту чи внесення змін до нього, здійснюючи маркетингові інновації, керівники повинні мати у своєму розпорядженні достатні важелі для забезпечення процесів аналізу та схвалення рішень, щоб гарантувати відповідність внутрішній політиці банку, законам і нормативним актам, а також оцінювати кредитний, відсотковий, операційний, репутаційний та правовий ризики.

У випадку, коли кредити на житло пропонуються на ринку третьою стороною, банку потрібно мати стандарти, які гарантують те, що третя сторона також дотримується відповідних законів і нормативних актів, у тому числі тих, які стосуються маркетингу та документації по кредиту. Керівництво банку також повинно мати належні інструменти моніторингу та системи управлінської інформації для вимірювання віддачі від різних маркетингових новацій, включно з пропозиціями щодо збільшення розміру кредитних ліній, розширення періоду відстрочки погашення боргу або коригування ставки відсотка чи терміну дії кредитної угоди.

Всі ризики, характерні для житлового кредитування, потрібно розглядати і детально вивчати ще на етапі ініціювання та підготовки до надання кредиту [32, с. 6].

Згідно з нормативними документами регулюючих органів стосовно стандартів кредитування нерухомості надання кредитів на житло має включати оцінку здатності позичальника адекватно обслуговувати борг. Стандарти, яких вимагають органи нагляду, мають передбачати, що банки не повинні здійснювати оцінювання здатності позичальника погасити кредит переважно на основі реалізації їх прав на майно або на основі ліквідної вартості застави без врахування здатності позичальника погасити кредит у строк.

З метою розширення клієнтської бази та ініціювання позик банки часто залучають треті сторони — іпотечних брокерів або кореспондентів. У разі застосування такої схеми банк повинен мати надійну систему контролю і гарантування якості ініціювання кредитів, а також дотримуватися вимог відповідних законів і нормативних документів з метою уникнення шахрайства.

Моніторинг якості кредитів за джерелами їх ініціювання дозволяє виявити такі проблеми, як дефолти на перших платежах та неповний комплект документації, і це надає керівництву достовірну інформацію про якість кредитів. Якщо виявлені певні проблеми з кредитом або документацією на його отримання, то установа повинна вжити щодо третьої сторони адекватні заходи, які можуть передбачати навіть скасування договору про співробітництво.

Одним із найважливіших елементів управління ризиком є оцінка застави. Конкуренція у фінансово-кредитній сфері. Необхідність економії на витратах. Розвиток новацій у технологіях стимулюють банк вдосконалювати методи оцінювання кредиту застави.

Коли банк самостійно здійснює оцінювання майна, фахівці, щоб запобігти або знизити невизначеність чи неоднозначне трактування отриманих результатів, повинні періодично перевіряти дієвість моделей і методів оцінювання, які використовуються. Водночас, слід враховувати, що процедура оцінювання має передбачати зворотне тестування показової вибірки оцінок порівняно з ринковими цінами. Перевірка надійності таких моделей повинна охоплювати представницьку вибірку майна за регіонами і типами майна, для яких застосовується певний інструмент оцінювання [32, с. 8].

Банк повинен використовувати процедури оцінювання та схвалення додаткових кредитів за лініями, що вже існують, або продовження періоду виплати лише відсотків. Практика управління кредитним рахунком має бути адекватною розміру кредитного портфеля та ризиків, пов’язаних з певним типом кредитування житла.

Практика управління кредитним рахунком, за якої неадекватно контролюються повноваження кредитора і позичальника та не здійснюється своєчасне погашення сум, що перевищують ліміт, може значно збільшити рівень ризику портфеля. Перевищення лімітів за кредитними лініями має бути обмеженим і визначається відповідними програмами та охоплюватися системою контролю. Банк повинен вимагати від позичальників, які перевищили ліміт, своєчасно погасити суми перевищених кредитних ліній.

Ефективне управління кредитним ризиком портфеля для житлових позик має базуватися на розробці відповідних програм кредитування, диверсифікації ризиків, моніторингу показника LTV та методик стрес-тестування портфелів.

Ефективне управління кредитним портфелем також має передбачати чітке доведення завдань стосовно портфеля, таких як планові показники зростання та використання, бажана ставка дохідності, очікування щодо рівня дефолтів та витрат і вимагати врахування різних факторів ризику для портфеля житлових кредитів.

Банк повинен періодично оцінювати адекватність своїх інформаційних систем з урахуванням зростання та змін своїх вимог до рівня ризику, детально відстежувати обсяги кредитів з високим показником LTV та звітувати про сукупну величину таких кредитів перед радою директорів установи.

Банку слід здійснювати такі заходи:

— детально вивчати стрес-тести, які враховують підвищення відсоткових ставок та зниження вартості житла, періодично аналізувати ринки в основних регіонах;

— розробляти особливі стратегії на випадок несприятливих надзвичайних обставин для різних сценаріїв та наслідків, які збільшують кредитний ризик до розмірів, що перевищують встановлений рівень ризику;

З метою забезпечення безпеки своїх позицій за вимогами на майно банку слід:

— перевіряти розмір та пріоритетність будь-яких першочергових вимог на майно за боргами, перш ніж укласти угоду про кредит;

— мати затверджені програми та процедури для роботи з проблемними кредитами та стратегії зменшення збитків.

Такі програми мають відповідати вимогам документа «Уніфікована класифікація роздрібних кредитів та політика управління рахунками», виданого організацією FFIEC у червні 2000 р.

Операції з кредитування на вторинному ринку житла пов’язані з випуском цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами типу HELOC.

З метою вдосконалення класифікації кредитних портфелів, резервування за кредитами та оцінки капіталу банку в документі організації FFIEC «Уніфікована класифікація роздрібних кредитів та політика управління рахунками» визначено порядок класифікації споживчих позик та встановлено загальні межі класифікації, з огляду на прострочення погашення позик. Банк має право на власне бачення класифікації портфелів кредитів населення або їх компонентів, коли кількість слабких місць в наданні кредитів або обсяги прострочення погашення збільшуються та становлять значний рівень кредитного ризику. Портфелі кредитів з високим значенням показника LTV для позичальників, котрі демонструють неадекватну здатність погашати борг в межах визначеного часу, можуть класифікуватися як проблемні.

У таких випадках банку слід визначити адекватний обсяг резервів на покриття ризиків за кредитами та тримати капітал, що відповідає рівню ризику їхніх портфелів.

Кредитування під заставу житла є перспективним видом банківської діяльності, і протягом найближчого часу його обсяги будуть постійно зростати, а тому, запровадження надійної практики надання таких кредитів і створення ефективних систем управління ризиками буде мати надзвичайно важливе значення для зниження рівня ризиковості банківської діяльності.

3.8 Удосконалення оцінки кредитної діяльності банку

Щоб оцінити кредитну діяльність банку, потрібна інформаційно-аналітична підтримка такої діяльності, завдання нагляду, сприйняття, вимірювання та фіксування кредитної діяльності виконує облік кредитної діяльності банку. Кредитна діяльність банку облікується через вартісну оцінку одиничних фактів посередницької діяльності. Саме завдяки обліку вартості окремих фактів та обліку руху цієї вартості виникає можливість формування інформаційно-аналітичного забезпечення регулювання кредитної діяльності банку. Через постійне ускладнення господарської (посередницької) діяльності облік розрізняють за ознаками. Так, за видами ознак облік поділяють на оперативний, статистичний і бухгалтерський, а за характером — на фінансовий та управлінський.

Оцінка кредитної діяльності банку, окрім обліку вартості і руху цієї вартості, включає складання звітності, розроблення систем показників та вдосконалення методики розроблення й аналізу систем показників. Умовно оцінку кредитної діяльності можна розподілити на три складові: статистичну оцінку як основу отримання інформації про закономірність і тенденції розвитку кредитної діяльності банку, фінансову оцінку як джерело формування вартісних показників кредитної діяльності банку та управлінську оцінку як засіб визначення показників для регулювання кредитної діяльності банку.

Оцінка є практичною діяльністю, спрямованою на збирання, групування, опрацьовування та інтерпретацію даних щодо кредитної діяльності банку.

Метою оцінки кредитної діяльності банку є отримання інформації про закономірність та тенденції розвитку кредитної діяльності банку, що дає інформаційну підтримку її регулюванню [29, с. 103].

Узагальнювальними завданнями оцінки кредитної діяльності банку є: організація обліку кредитних операцій. Розроблення системи показників кредитної діяльності, виявлення закономірностей розвитку кредитної діяльності, вдосконалення розробки та аналізу системи показників з урахуванням досягнень економічної науки. Завдання оцінки кредитної діяльності банку пов’язані з основними принципами кредитування[29, с. 104].

Оцінка кредитної діяльності банку базується на принципі двоїстості (актив — пасив), що забезпечується такими методами: безперервність, собівартість, доказовість, опис, оцінка вартості та калькуляція. Метод безперервності зумовлює отримання інформації про кредитну діяльність банку в кожний часовий момент у минулому. Метод собівартості забезпечує постійне порівняння вартості кредитних ресурсів та їхніх джерел. Метод доказовості забезпечується документуванням через первинний нагляд за фактичними аспектами кредитної діяльності банку. Метод опису виконується через складання документів обліку кредитної діяльності банку на паперових або електронних носіях із обов’язковими реквізитами та підписами відповідальних осіб.

Метод оцінки вартості передбачає оцінку результату кредитної діяльності банку — прибуток чи збиток — на підставі зіставлення отриманого прибутку від розміщення кредитних ресурсів та вартості залучених кредитних ресурсів. Метод калькуляції дає можливість групувати витрати та визначати фактичну собівартість одиниці кредитних ресурсів. Відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Національним банком України розроблено та запроваджено План рахунків фінансових банківських установ (постанова від 21 листопада 1997 року № 388). План рахунків дає можливість здійснювати детальний і повний облік кредитних операцій, а також своєчасно надавати детальну, достовірну і змістовну інформацію для здійснення регулювання кредитної діяльності банку 29, с. 105].

Універсальної методики оцінки кредитної діяльності банку поки що не існує, але варто запропонувати систему статистичних показників кредитної діяльності банку професора А. В. Головача у співавторстві з іншими науковцями, за якими варто проводити оцінку кредитної діяльності.

Для досягнення мети й виконання завдання щодо оцінки банківської кредитної діяльності варто розглядати цю діяльність за певними напрямками: кредитно-інвестиційний портфель банку та фінансова оцінка кредитної діяльності банку. Напрямки статистично-фінансової оцінки кредитної діяльності банку кількісно характеризуються за різними ознаками на підставі показників та коефіцієнтів.

Оцінка кредитної діяльності банку проводилася за такими оцінними характеристиками: обсяг та структура кредитно-інвестиційного портфеля, активи й зобов’язання (в тому числі чисті активи та зобов’язання), обсяг і структура депозитів фізичних та юридичних осіб, капітал і фінансовий результат банку [29, с. 106].

3.9 Удосконалення довгострокового кредитування

Довгостроковим вважається кредит, наданий на термін більший ніж один рік. До цієї категорії належать також комерційні кредити на поповнення оборотних коштів, і пролонгована кредитна заборгованість на термін більше одного року. Залишки кредитної заборгованості на пластикових картках, які вже надаються багатьма банками на строк до двох років. Отже, з банківських балансів проблематично вибрати саме довгострокові кредитні проекти, що мають термін погашення 10 р. і більше [45, с. 89].

Довгострокове кредитування здатне вирішити чимало економічних і соціальних проблем у країні.

Проблема придбання житла стає з кожним роком все актуальнішою для кожної української сім'ї. Без задоволення цієї потреби, не можна говорити про інші соціальні пріоритети суспільства. Важливою соціально-політичною та економічною проблемою є реалізація конституційних прав громадян на житло.

Довгостроковий кредит є послугою з надання коштів, ціна якої постійно зазнає впливу різних чинників: політичних, економічних, соціальних, психологічних [45, с. 86].

Прибутковість, забезпеченість і ресурсозалежність довгострокового кредитування як фінансового інструменту потребує глибшого вивчення, теоретичних і практичних досліджень аналізу.

Метою таких досліджень мають стати як розвиток теоретичних основ і розробка методики формування та впровадження моделей довгострокового кредитування, так і аналіз ціноутворення, моделей фондування активів пасивами і способів забезпечення зобов’язань за довгострокового кредитування. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

— узагальнити історичні, теоретичні, економічні та правові підоснови довгострокового кредитування: проаналізувати історичні приклади, що діють в світовій практиці моделей іпотечного кредитування і проектного фінансування, наявний український досвід та ін.;

— проаналізувати результати практичних вирішень найактуальніших питань довгострокового кредитування крізь призму міжнародного досвіду та вітчизняної практики функціонування кредитних відносин;

— виробити практичні рекомендації, пов’язані з проведенням довгострокових кредитних операційна загальноукраїнському рівні (на прикладах іпотечного кредитування на житлове будівництво і проектного фінансування);

— виявити і узагальнити сучасні тенденції розвитку довгострокового кредитування на державному і регіональних рівнях, визначити основні проблеми розвитку ринку довгострокових кредитів в Україні, а також спробувати знайти найбільш прийняті на сьогодні шляхи їх вирішення.

Рекомендується застосовувати методи статистичного, економіко-математичного і системного аналізу, соціологічні методи і графічний інструментарій.

За результатами можна скласти модель ретроспективного розвитку кредитування, узагальнити теоретичні економічні та правові основи розвитку фінансових і кредитних відносин; проаналізувати практичний досвід розвитку ринку довгострокового кредитування не тільки на державному рівні, а й на рівні окремих регіонів з виробленням практичних рекомендацій з розробки можливих схем довгострокового кредитування.

Проведення дослідження при довгостроковому кредитуванні може сприяти розумінню процесу ціноутворення за такого виду кредитування. Аналіз термінів повернення кредитних вкладень допоможе розвинути впровадження моделей довгострокового кредитування з більшим строком погашення. У результаті все це може спричинити зниження процентних ставок за довгостроковими кредитами. Крім того, банки та кредитні установи, які першими скористаються результатами дослідження, зможуть раніше за інших вийти на ринок довгострокового кредитування і захопити значну його частку [45, с. 93].

3.10 Удосконалення бізнес-планування діяльності банку

Метою складання бізнес-плану банку є встановлення основних кількісних показників його діяльності та основних пріоритетів і напрямів діяльності в умовах загострення міжбанківської конкуренції. Основне завдання бізнес-планування — спрямувати філії банку на досягнення максимальних результатів діяльності.

Бізнес-план банку визначає перспективні обсяги і джерела формування кредитних ресурсів банку та їх розміщення. Розраховуються планові темпи росту заборгованості за кредитами. Плануються структура та обсяги активів і пасивів банку в розрізі статей. Окреслюються основні джерела отримання доходів банку, наводиться його прогнозний баланс. Встановлюються раціональні пропорції між показниками та визначаються інструменти реалізації бізнес-плану, прогнозується тенденція економічного розвитку банку. Аналіз показників бізнес-плану дає можливість сконцентрувати ресурси і здійснити організаційні заходи на найперспективніших напрямах діяльності банківської установи з метою досягнення поставлених цілей.

Бізнес-плани залежно від цільових підрозділів поділяються на:

— стратегічні;

— довгострокові;

— середньострокові;

— бюджетні;

— індивідуальні.

Найпоширенішими є середньострокові (річні) плани, де чітко визначено кількісний орієнтир і можна встановити дієвий контроль за їх виконанням.

Бізнес-план складається з розділів, які охоплюють основні напрями діяльності банку, і додатків, що містять конкретні плани діяльності структурних підрозділів банку і кількісні планові показники. Зведений бізнес-план складається з таких розділів:

1. Аналіз діяльності банку за попередній рік.

2. Прогнозні тенденції стану економіки та основні напрями діяльності банку.

3. Порядок визначення кількісних показників бізнес-плану банку.

4. План роботи та заходів із вдосконалення діяльності банку. Це якісна частина плану.

5. Планові показники діяльності банку (таблиці) у розрізі регіонів.

Кожний розділ бізнес-плану складається з таких частин:

Текстові розділи плану містять:

— аналіз виконання плану за минулий рік;

— прогноз тенденцій розвитку фінансово-кредитної системи, основні параметри грошово-кредитної політики та прогнозні оцінки стосовно розвитку економіки;

— порядок визначення кількісних показників банку;

— основні напрями та заходи, що планується здійснити по відповідному напряму в плановому році з деталізацією термінів їх проведення та виконавців.

Табличні матеріали містять: зведені таблиці (баланс банку) в таблиці в розрізі регіонів, у яких наведено кількісні показники результатів діяльності банку по відповідному напряму за попередній рік (фактичні дані на початок планового року), та перспективні показники, яких банк планує досягти. З розбивкою по кварталах. Табличний матеріал складається з таких таблиць: баланс банку; план зобов’язань; план кредитних операцій на небанківському ринку; план залучення коштів фізичних осіб; план доходів від банківських послуг (без міжфілійних); план доходів від банківських послуг (без міжфілійних); план випуску міжнародних платіжних карток.

Дані в усіх таблицях повинні відповідати одні одним і балансу банку. Всі суми вказуються про банку в цілому та в розрізі регіонів і філій наростаючим підсумком.

Бізнес-план складається на рік з поквартальною розбивкою, включаючи стан на початок і на кінець планового року. Він є обов’язковим для виконання всіма філіями банку і постійно контролюється. За результатами виконання бізнес-плану здійснюються висновки про роботу керівників філій банку.

Одним із важливих напрямів виконання бізнес-плану є активізація роботи з населенням, залучення на обслуговування пенсіонерів, розширення видів вкладів, збільшення обсягів надання послуг з прийому комунальних та інших платежів, обміну готівкою іноземної валюти, здійсненню грошових переказів за допомогою системи Money Gram, випуску і обслуговуванню пластикових карток міжнародних систем.

Плануючи роботу з клієнтами, слід враховувати такі два її важливі напрями: кількісний приріст клієнтів як юридичних, так і фізичних осіб та заходи. Пов’язані із залученням і закріпленням важливої дохідної клієнтури. До них додається ще один, принципово новий напрям — робота з клієнтами щодо реалізації їхнього потенціалу зі збільшення обсягів реалізації продукції.

Питання клієнтської бази і обсягів ресурсів знаходиться на щоденному контролі керівництва банку.

Нарощування кількості клієнтів є джерело збільшення ресурсів, кредитних вкладень, отримання комісійних доходів. Тому для збиткових клієнтів слід підвищувати тарифи. Щоб компенсувати витрати на їх утримання. Необхідно розраховувати прибутковість, яка включає розрахунок фактичних доходів від клієнта (відсотки, комісійні, інші доходи), потенційних доходів від розміщення його коштів і визначення прямих витрат на обслуговування клієнта. Завдання стоїть навіть ширше: тестувати не тільки діючих, а й потенційних клієнтів з метою ефективного управління клієнтською базою.

Усі клієнти щодо їх дохідності для банку розподіляються за законом «нормального розподілу»: найбільш дохідні, середньо дохідні й мало дохідні. Для кожної групи має бути складено відповідний план роботи. Для найбільш дохідних — персональне обслуговування, вивчення і задоволення потреб, недопущення переходу в інші банки. Такі клієнти повинні відчувати себе надійними партнерами банку.

З клієнтами із середнім рівнем доходів необхідно працювати щодо підвищення їх дохідності для банку. Насамперед це вивчення грошових потоків клієнтів і переведення їх у банк. Частка грошових потоків, що залишається у банку, має постійно збільшуватися. Важливий напрям роботи з клієнтами-середнячками — це селекційна діяльність. Потрібно вибрати найкращих, проаналізувати їхній потенціал і розробити спільні заходи з їх розвитку. Це кредитна підтримка, різні банківські послуги, допомога в організації виставок продукції клієнтів, фінансове консультування тощо.

На жаль, є мало хідні та збиткові для банків клієнти. Кожний банк повинен ретельно аналізувати своїх клієнтів, щоб уникнути збитків. Ставки за депозитами клієнтів обов’язково мають бути меншими. Ніж ставки за кредитами, інакше втрачає сенс сама банківська діяльність.

Проаналізувавши клієнтську базу і визначивши основні стратегічні напрями роботи з кожною групою клієнтів, необхідно розробити конкретний план дій. Перш за все це постійні ділові зустрічі як зі своїми клієнтами, так і з клієнтами інших банків. Не менш важливо постійно досліджувати попит на банківські послуги з боку клієнтів, і на основі цього з урахуванням досвіду роботи з клієнтурою, в тому числі закордонного. Розробляти відповідні методичні матеріали.

Розробляючи плани роботи з клієнтурою, не слід забувати й фізичних осіб. Якщо аналіз виконання плану показує, що той чи інший напрям роботи з клієнтурою не виконується, необхідно терміново вживати відповідних заходів.

Важливим заходом, передбаченим планом банку, є формування бази даних щодо провідних підприємств регіонів, включаючи контрагентів, на фінансування діяльності яких відволікаються значні грошові потоки. Це вкрай важлива робота, що дає можливість реально управляти грошовими потоками, яка повинна проводитись у кожній філії банку.

Таким чином, робота з нарощування ресурсної бази має такі складові:

— концентрація грошових потоків клієнтів у банку;

— залучення нових клієнтів і утримання дієвої клієнтури;

— допомога щодо розвитку потенціалу клієнтів;

— заходи з нарощування вкладів населення, надання послуг, які збільшують ресурсну базу банку;

— продаж ощадних сертифікатів, проведення інших операцій, що збільшують ресурсну базу банку.

Реалізувати плани залучення ресурсів покликана система індивідуальних завдань.

Індивідуальні плани — це конкретні плани працівникам щодо залучення нових клієнтів, нарощування ресурсів, збільшення доходів за результатами своєї роботи чи зменшення витрат. Індивідуальні плани розвивають і конкретизують загальні показники розвитку банку, доведені до філій, є інструментом реалізації загальних планів банку. Індивідуальні плани повинні бути чіткими, точними і зрозумілими для людей за всіма своїми параметрами. Вони складаються для працівників відповідного профілю діяльності залежно від реальних можливостей працівника. Особливо важливі розробка й доведення індивідуальних завдань за пріоритетними напрямами роботи.

Керуючим банку важливо заохотити насамперед тих працівників, які досягають високих результатів з виконання індивідуальних планів. Індивідуальні плани слід розглядати як частину новаторсько-інноваційної роботи працівників. Це нові прийоми роботи, пропозиції щодо розвитку нових послуг. Посилення позицій філій, ефективні досягнення в тих сферах, в яких індивідуальні плани не встановлено.

Необхідно створити банк професійних ідей, який дасть можливість визначити інтелектуальний потенціал подальшого розвитку банківської справи. В нього необхідно включити не тільки ефективні рішення щодо розвитку нових послуг, впровадження технологій, розширення мережі філій тощо, а й прізвища людей, які забезпечили ці досягнення. Така база може стати основою для виконання планів, обміну досвідом і розробки нових стратегій розвитку.

Таким чином, індивідуальне планування — це дієвий, важливий механізм реалізації загального бізнес-плану банку.

Мета кредитного планування — визначити, коли, в яких обсягах, валютах і на який термін з’явиться попит у клієнтів на кредитні ресурси. Порівнявши цей попит з прогнозним обсягом ресурсів, визначають достатність ресурсів для кредитування. Якщо їх недостатньо, можна наперед домовлятися з клієнтом про зміну терміну видачі кредиту, визначати його обсяг і т.д.

Плануючи кредитну роботу можливо, не тільки виходячи з потреб клієнтів, а й пропонуючи даний продукт провідним надійним клієнтам. З цією метою впроваджено задачу порівняльного аналізу даних балансів позичальників з даними ОДБ банку. Вона дає змогу вирішувати два основних завдання для визначення:

— обсягів ресурсів позичальників, які знаходяться поза межами банку, і здійснювати заходи з їх залучення;

— обсягів кредитів, які отримують наші позичальники в інших банках, і на цій основі досягти виконання загальних завдань щодо кредитування доведених бізнес-планом банку.

Дана задача дає можливість проаналізувати ситуацію щодо ресурсів і кредитів як за окремими позичальниками, так і за філіями та регіоном у цілому.

Крім того, планом передбачено впровадження задачі «Планування кредитного портфеля», формування бази даних привабливих інвестиційних проектів, розширення кредитних послуг населенню на придбання житла, транспорту, в тому числі з використанням карток.

Для того, щоб правильно сформувати план свого структурно-організаційного розвитку, необхідно детально проаналізувати свою позицію на місцевому банківському ринку. Цьому допомагає так званий СВОТ-аналіз: сильних і слабких сторін, загроз з боку конкурентів і потенціалу розвитку. За даною методикою можна проаналізувати кожну сферу діяльності і навіть людину.

Детальний аналіз ринку можливий як на основі даних різних достовірних джерел (преса, органи статистики і т.д.), так і самостійної оцінки ситуації шляхом анкетування клієнтів.

Крім маркетингових досліджень. Треба мати збірник, що містить прийоми вдалих рекламних акцій. Досвід засвідчує, що й з невеликим рекламним бюджетом можна ефективно рекламувати свої послуги. План рекламної діяльності містить конкретні заходи з рекламування банківських послуг установи банку. Одним із найдешевших і найефективніших засобів інформування є розміщення відповідно оформленої інформації на фасаді будівлі, обмінних пунктах, банкоматах.

Результативними можуть бути окремі рекламні кампанії з впровадження нових продуктів і розширення обсягів продажу діючих послуг, дні відкритих дверей, особливо до річниць створення банку. Під час таких заходів усі бажаючі можуть ознайомитися з досягненнями і діяльністю банку, отримати відповіді на свої запитання.

Доцільно об'єднуватися з клієнтами і випускати спільні рекламні листівки, що буде зменшувати витрати на таку продукцію й посилювати співпрацю з клієнтами і на інших напрямах роботи.

План дослідження ринку і реклами повинен містити конкретні заходи і бути підпорядкованим тим цілям і стратегіям, які ставить керівництво банку і самої філії відповідно до конкретних умов свого регіону.

Впровадження принципово нових послуг, як правило, передбачає відповідні розробки на центральному рівні банку.

Їх повинен здійснювати відповідний підрозділ з підготовленими для цього кваліфікованими фахівцями.

Доходи від послуг залежать від їх обсягів і тарифів, які, в свою чергу, визначаються умовами обслуговування і тарифами конкурентів. Якщо умови (надійність, режим, організація, реклама) є кращими, ніж у конкурентів, то й тарифи можуть бути дещо вищими.

Зворотний бік медалі - собівартість послуг. Для цього в банку має бути розроблена методика розрахунку собівартості послуг, яка передбачає визначення рівня витрат як на діючі, так і на нові послуги.

Плануючи нові послуги, необхідно розраховувати як очікувані доходи, так і витрати на їх надання. Важливо враховувати всі види витрат, включаючи оплату персоналу, амортизацію, комісійні тощо. Очікувані доходи повинні перекривати витрати і забезпечувати прибуток за наростаючою динамікою. Тому планування рівня прибутковості є обов’язковим елементом планування нових послуг, встановлення банкоматів, відкриття нових відділень.

Необхідно проводити функціонально-вартісний аналіз чинних послуг. Він полягає в оцінці вартості кожної функції з надання послуги, її порівнянні з вартістю аналогічних функцій та зменшення на цій основі вартості найдорожчих функцій.

Наприклад, можна розробити карту відділення банку. На ній позначити своїх клієнтів, потенційних клієнтів, конкурентів, місця скупчення населення, де можна відкрити нові відділення і т.д. Важливо мати декілька варіантів розрахунку доцільності відкриття нових без балансових відділень. Щоб вибрати найкращий варіант. Як і при прийнятті рішень щодо відкриття нових відділень, систему альтернативної оцінки різних варіантів доцільно запровадити у разі проведення ремонтів, закупівлі техніки, обладнання і т.д. Наприклад, якщо планується проведення ремонту, необхідно мати дві, а то й три пропозиції різних фірм, щоб вибрати найоптимальнішу, особливо якщо фірма — клієнт банку. Така практика планування розвитку значно знизила б витрати і дала можливість спрямувати їх на нові проекти.

Серед банківських послуг виділяється випуск міжнародних пластикових карток. Безумовно, основним шляхом збільшення кількості карток є реалізація зарплатних проектів. Перспективним у цій сфері є розширення послуг користувачам платіжних карток.

Виконання завдань бізнес-плану дає змогу банку пропорційно розвиватися, вдосконалювати свою діяльність. Удосконалення системи бізнес-планування в банку може йти у таких напрямах:

— розширення числа показників, які плануються, особливо за такими напрямами, що є найактуальнішими в той чи інший момент;

— оптимізація планування на рівні філій шляхом затвердження їх планів на центральному рівні банку;

— розвиток індивідуального планування за різними напрямами діяльності;

— удосконалення якості планування: проведення заходів із співпраці з клієнтами, розвиток нових послуг і т.д.;

— посилення системи контролю за виконанням показників бізнес-плану заходів удосконалення діяльності банку на всіх рівнях;

— введення в плани нових якісних показників: рентабельність та прибутковість діяльності, якість активів, продуктивність праці та ряду інших.

3.11 Загальна характеристика заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

Розроблені заходи та механізм їх впливу на рентабельність активів охарактеризуємо в таблиці 3.11

Таблиця 3.11 Загальна характеристика заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

Висновки

Сьогодні ефективне кредитування — одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової установи воно є провідним, адже значну частину доходів комерційних банків становлять проценти, що одержав від кредитних операцій. Ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської системи України, оскільки формування ринкового банківського сектору в Україні, на відміну від економічного, почалося лише в останнє десятиріччя. Вивчення процесів кредитування дасть змогу уникнути втрат від кредитних ризиків у діяльності банківської системи.

Одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє саме банківський кредит. Він є джерелом забезпечення грошовими ресурсами не тільки поточної господарської діяльності підприємств, але й фінансового забезпечення їх стратегічних цілей щодо реорганізації, реструктуризації форми власності та сфери господарювання.

Основну частину прибутку банк одержує від своєї кредитної діяльності. Кредитні операції є головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредитна активність банку наведена в таблиці 2.3 Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень. Частка кредитних операцій на початок 2005 р. становила 26,6%, а на кінець року — 50, 53%, тобто підвищилася на 23,93 процентного пункту. Це можна розцінювати як позитивне явище.

Порівняно з 2006 р. у 2007 р. питома вага кредитів в загальних активах зменшилася і становить 49,1%.

На початок 2008 р. частка кредитних операцій по відношенню до 2007 р. підвищилася на 1,1% і становить 50,2%.

У 2007 р. по відношенню до 2006 р. темп росту у кредитні вкладення зменшився на 289,6% і становить 126,1%.

Темп росту в загальних активах у 2007 р. по відношенню до 2006 р. зменшився і становить 129,9%.

На початку 2008 р. по відношенню до 2007 р. темп росту збільшився і становить 157,9% позикових вкладень, а у загальні активи зріс на 154,4%. Темп приросту кредитних вкладень у 2007 р. становив 26,1%, а у 2008 р. збільшився і становить 57,9%.

Результати свідчать про збільшення кредитної активності банку.

Як видно з даних таблиці 2.4, у 2006 р. по відношенню до 2005 р. погашення виданих позик покращилося. Це стосується як короткострокових позик, так і довгострокових. Так, темп росту «проблемних» позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) збільшився і становить відповідно — 543,3%, 52,2%, 659,7%.

Стан повернення довгострокових кредитів у 2006 р. по відношенню до 2005 р. зріс, і становить 344,6%, а темп приросту 244,6%.

Нарощуючи обсяги кредитних вкладень, банк веде недостатню роботу щодо їх повернення. Так, у 2007 р. по відношенню до 2006 р. темп росту «проблемних» позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) знизився, а на початок 2008 р. стан погашення виданих позик покращився і темп росту порівняно з 2007 р. зріс як у короткострокових, так і у довгострокових кредитів. Зменшилася частка проблемних позик.

З таблиці 2.5 видно, що питома вага у 2006 р. по відношенню до 2005 р. простроченої заборгованості зменшилася з 5,5% до 0,7% і до початку 2008 р. продовжувала падати і становить на початок 2008 р. — 0,41%. Темп росту 2005р. — 2008 р. зменшився, як і темп приросту. Стан заборгованості покращився.

З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банк повинен проводити оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами погашення вести разом з окремими позичальниками за їх кредитними справами.

Контроль та оперативність при стягненні боргу передбачає обов’язок банку підтримувати з позичальниками контакти протягом усього терміну користування позикою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, вжити відповідних заходів до захисту своїх інтересів.

Дані таблиці 2.6 свідчать, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість до 1 місяця (47,1%), тривалість від 1 місяця до 6 місяців має 40,8%, більше 6 місяців до 1 року — 20,9% зобов’язань та більше одного року — 9,8% позикових зобов’язань. Водночас на початок 2005 р. строкова заборгованість тривалістю до 1 місяця становила 40,1%, від 1 до 6 місяців — 31,3%, від 6 місяців до 1 року — 20,9%, більше одного року — 7,7%.

До 2008 р. за рахунок тривалості поточної заборгованості показники покращилися.

Стан погашення кредитів банку покращився. Питома вага прострочених, пролонгованих кредитів, середня тривалість поточної заборгованості та частка списання кредитів зменшується.

Банку слід проводити політику щодо надання кредитів.

Розрахунки таблиці 2.7 свідчать, що банк має достатню кількість великих кредитів.

Показники диверсифікації кредитних вкладень з 2005 р. по 2008 р. поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3-х до 15-ти). Питома вага великих кредитів у 2006 р. по відношенню до 2005 р. зменшилася на 3,3%. На початок 2008 р. по відношенню до 2007 р. питома вага зменшилася на 0,3%. У 2007 р. по відношенню до 2006 р. питома вага великих кредитів становила 46,6% і 47,2% у 2006 р.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватися галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов’язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень). Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах.

Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.

З таблиці 2.8 видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля покращилася. Так, питома вага ризикованих та високоризикованих кредитів зменшилася на 1,78% (з 2,03% у 2005 р. до 0,25% у 2008 р.). При цьому у 2008 р. по відношенню до 2005;2006;2007 років значно знизилася частка сумнівних кредитів (на 1,16% або на 376,8 тис. грн.). Частка безнадійних кредитів зменшилася на 0,02 процентного пункту, або на 12,5 тис. грн. Це свідчить про те, що в банку проводиться достатня ризикована кредитна політика.

З огляду на такий стан у банку вчасно виявляються причини збільшення питомої ваги небезпечних та безнадійних (збиткових) кредитів і вживають заходів щодо їх усунення.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попереднім звітним періодом. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування.

Як видно з таблиці 2.9 банк визначається нераціональною структурою кредитних вкладень, основна їх частка була вкладена в торгівельно-посередницьку діяльність — 44,0%. Це зумовлено великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі. Заінтересованість банку вкладати саме в цю галузь обумовлена високою оборотністю цих позик. Порівняно з попереднім періодом (2005;2006 рр.) у 2007 р. диверсифікація кредитних вкладень поліпшилася. Збільшилася частка кредитних вкладень у 2007 р. по відношенню до 2006 р. і 2005 р. у будівництво, промисловість і споживчі позики.

На початок 2008 р. порівняно з 2005;2006;2007 роками збільшилася частка кредитних вкладень у промисловість (з 8,2% у 2005 р. до 10% у

2007 р.), сільське господарство (з 2,3% у 2005 р. до 4,8% у 2008 р.), споживчі позики (з 13,7% у 2005 р. до 35,2% у 2008 р.).

Отже, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля банку, все ж слід з метою зниження ризику продовжувати політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Слід розробити банку обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.

З таблиці 2.10 видно, що за 2005;2007 рр. питома вага незабезпечених (бланкових) позик зменшилася і становить 4,9%. У 2005 р. питома вага становила 9,9%. Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення — це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування.

Аналізуючи дані таблиці 2.11 формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

З таблиці 2.11 видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава товарно-матеріальних цінностей. У 2005 р. їх частка становила 41,1%, а на початок 2008 р. — 51,9%. Високою є частка таких видів забезпечення, як нерухомість (39,2%), а на транспортні засоби (9,8%). На початок 2008 р. по відношенню до 2005 р. частка кредитів без забезпечення була незначною і надавалася клієнтам даного банку на виплату заробітної плати (4,9% - на початку 2008 р., а 10% - у 2005 р.).

Коефіцієнт покриття зважених класифікованих позик власним капіталом значно поліпшився на 0,03. Це свідчить про те, що підвищення ризикованості кредитного портфеля було підстраховано значним зростанням власного капіталу, які гарантують фінансову стабільність роботи банку навіть за певних умов підвищення ризику. Тобто підвищення ризикованості кредитного портфеля (за умови підвищення прибутковості) було виправданим.

Коефіцієнт ризикованості можна вважати стабільно високим.

Як видно з наведених розрахунків таблиці 2.14, захищеність кредитного портфеля від можливих втрат зросла у 2008 р. по відношенню до 2005 р. Так, загальний коефіцієнт забезпеченості позик зріс із 0,89 у 2005 р. до 0,90 у 2007 році. Що стосується збиткових позик, то рівень забезпеченості за 2005;2008 рр. був достатній. Захищеність позик за рахунок створеного в банку резерву збільшилася. Всі збитки були списані за рахунок резерву. Так, коефіцієнт покриття збитків у 2005 р. становив 100,4%, а на початок 2008 р. зріс на 42,4% і становить 142,8%. Загальний висновок про рівень захищеності кредитного портфеля банку можна зробити такий: у банку створено додатковий резерв для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Проте слід уважно аналізувати якість та ліквідність наданого забезпечення кредитів, оскільки в даному банку може скластися тенденція недостатньої захищеності кредитного портфеля від можливих втрат за рахунок зовнішнього чинника.

Як свідчать дані таблиці 2.15, дохід від надання кредитів у 2008 р. зріс на 62 782 тис. грн. порівняно із 2005 р. Це обумовлено насамперед збільшенням масштабів кредитної діяльності. Проте, як свідчать розрахункові показники, ефективність кредитних операцій дещо погіршилася. Так, дохідність кредитних вкладень знизилась із 59% до 44% тобто на 15%. Це пов’язано передусім зі зниженням середньої процентної ставки за наданими кредитами. Основною причиною такої ситуації було зниження ставки рефінансування НБУ та зниження попиту на кредити на ринку капіталів у цілому. Тенденція зниження ефективності кредитних операцій підтверджується і динамікою решти показників. Так, рентабельність кредитних операцій (відношення доходу до витрат) знизилася.

Для розробки і реалізації удосконалення системи банківського кредитування позичальників необхідна державна програма, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечити таке:

1. Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України «Про банківське кредитування» з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо.

Прийняття нового Закону «Про банківське кредитування» дасть змогу збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.

2. Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо).

3. Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банк то банк зобов’язаний розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Для підвищення ефективності кредитної політики можна застосувати такі напрямки:

1. Необхідно впроваджувати заходи, спрямовані на зниження рівня ризику кредитного портфеля, а саме: нарощувати власний капітал, збільшувати обсяги розміщення у кредитний портфель коштів, залучених на строкові вклади (при цьому банк має право проводити політику спрямовану на залучення коштів на триваліший термін, тобто формувати так звані «довгі» депозити, що дасть змогу використовувати їх для кредитування капітальних вкладень, а також мінімізувати ризик ліквідності);

2. Чітко визначати процедури, норми та повноваження персоналу банку під час оцінки рівня ризику за кожною окремою кредитною операцією, завдяки чому можна підвищити обґрунтованість рішень про надання кредиту, зменшити обсяги резервів для покриття кредитних ризиків і, як результат, збільшити рівень якості кредитного портфеля;

3. Слід здійснювати постійний контроль за станом кредитного портфеля з метою відстеження сигналів про погіршення його якості (реалізація кредитного моніторингу), що дасть змогу знизити питому вагу проблемних кредитів у кредитному портфелі банку;

4. Високі кредитні ризики, які навіть компенсуються підвищеним рівнем дохідності кредитного портфеля, не завжди свідчать про високу ефективність кредитної політики, адже у разі настання прийнятих кредитних ризиків банк зазнає збитків, наслідком яких може бути фінансова криза і навіть банкрутство.

Забезпечити фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за виконання таких принципів структуризації активів і пасивів:

— конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;

— скорочення витрат, не пов’язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;

— негайний продаж тих активів, які в даній кон’юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;

— професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон’юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться Україні;

— блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;

— участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками.

Необхідно приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит) плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізації структури балансу, формуванню кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо).

Досконале управління комерційним банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності.

Для підвищення якості активів банкам необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме:

— здійснювати єдину кредитну політику;

— кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику;

— застосовувати політику ціноутворення на кредити;

— постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна;

— постійно аналізувати і перевіряти стан грошових потоків позичальника;

— дбати про відповідність кредитної документації вимогам законодавства України.

Банк має удосконалювати методи адміністративного і внутрішнього контролю, а саме:

— контролювати процес добору кадрів, спираючись на досвід зарубіжних банків при впровадженні мікрокредитування;

— перевіряти ефективність обраної системи заохочення кредитних працівників, правильність критеріїв оцінки їх роботи при роздрібному кредитуванні;

— удосконалювати контроль за допомогою нового програмного забезпечення, яке б відповідало обсягам інформації щодо роздрібного кредитування;

— проводити періодичні суцільні перевірки діяльності працівників роздрібного кредитування з метою виявлення порушень, недоліків і прорахунків банку;

— розробити та контролювати ліміти роздрібного кредитування, так, як максимальна сума кредиту «в одні руки», враховуючи при цьому кредитну заборгованість інших членів сім'ї позичальника тощо;

— впровадити специфічну внутрібанківську звітність для роздрібного кредитування, яка б дала змогу оцінювати пов’язані з ним ризики банку.

До «Положення про кредитування в банку» можна робити додаток, вносити в перелік найнадійніших клієнтів і пропонувати їм овердрафтне кредитування.

Оцінка кредитної діяльності банку проводилася за такими оцінними характеристиками: обсяг та структура кредитно-інвестиційного портфеля, активи й зобов’язання (в тому числі чисті активи та зобов’язання), обсяг і структура депозитів фізичних та юридичних осіб, капітал і фінансовий результат банку.

Проаналізувавши клієнтську базу і визначивши основні стратегічні напрями роботи з кожною групою клієнтів, необхідно розробити конкретний план дій. Перш за все це постійні ділові зустрічі як зі своїми клієнтами, так і з клієнтами інших банків. Не менш важливо постійно досліджувати попит на банківські послуги з боку клієнтів, і на основі цього з урахуванням досвіду роботи з клієнтурою, в тому числі закордонного. Розробляти відповідні методичні матеріали.

Розробляючи плани роботи з клієнтурою, не слід забувати й фізичних осіб. Якщо аналіз виконання плану показує, що той чи інший напрям роботи з клієнтурою не виконується, необхідно терміново вживати відповідних заходів.

Важливим заходом, передбаченим планом банку, є формування бази даних щодо провідних підприємств регіонів, включаючи контрагентів, на фінансування діяльності яких відволікаються значні грошові потоки. Це вкрай важлива робота, що дає можливість реально управляти грошовими потоками, яка повинна проводитись у кожній філії банку.

Реалізувати плани залучення ресурсів покликана система індивідуальних завдань.

Для того, щоб правильно сформувати план свого структурно-організаційного розвитку, необхідно детально проаналізувати свою позицію на місцевому банківському ринку. Цьому допомагає так званий СВОТ-аналіз: сильних і слабких сторін, загроз з боку конкурентів і потенціалу розвитку. За даною методикою можна проаналізувати кожну сферу діяльності і навіть людину.

Детальний аналіз ринку можливий як на основі даних різних достовірних джерел (преса, органи статистики і т.д.), так і самостійної оцінки ситуації шляхом анкетування клієнтів.

Перелік посилань

1. Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. № 898-IV. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 грудня 2005 р. № 3201- IV, від 22 грудня 2005 р. № 3273- IV, від 23 лютого 2006 р. № 3480- IV.

2. Конституція України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222- IV). — С.47.

3. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

4. Указ Президента України від 20.07.2007 р. № 659/207.

5. Бюлетень Національного банку України, № 6/2007 (171).

6. План рахунків бухгалтерського обліку банків України: Затверджений постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 280; Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затверджений постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. № 279.

7. Аналіз діяльності комерційного банку. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Банківський менеджмент» / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця та проф. А. М. Герасимовича. — Житомир: ПП «Рута», 2001. 384 с.

8. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Гереасимович, М.Д.Алексеєнко, І.М.Парасій-Вергуненко; За ред. А. М. Герасимовича. — Київ: КНЕУ, 2004. — 600 с.

9. Банковское дело: Учебник — 4-е изд., перераб. и доц. / Под ред. проф.В. И. Колесникова, проф.Л. П. Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 2000. 464 с.

10. Бобович И. М., Семенов А. А. История экономики: Учебник. — М.: ООО «ТК Велби», 2002. — С. 79.

11. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — 2-ге вид., випр. І доп. — К.:КНЕУ, 2002. — С.15.

12. Батракова Л. Д. Экономический анализ деятельности коммерческого банка. — Москва «Логос», 1998. — 342 с.

13. Гроші та кредит: Підручник. — 4-те вид., перероб. і доп. / М.І.Савлук, А. М. Мороз, І.М.Лазепко та ін.; За заг. ред. М.І.Савлука. — К.: КНЕУ, 2006. — С. 70, 668, 672.

14. Економіка підприємства: Підручник. /За заг. ред. Й. М. Петровича. — Львів: «Новий світ — 2000», 2004. — 680 с.

15. Экономическая история зарубежных стран: Учеб. Пособие / Н. И. Полетаева, В. И. Голубович, Л. Ф. Пашкевич и др.: Под ред. проф. В. И. Голубовича. — 4-е изд., доп. и перераб. — Мн.: Интерпрессервис; Экоперспектива, 2003. — С.130.

16. Економіка підприємства: Навч. посібник. / За ред. А. В. Шегди. — К.: Знання, 2005. — 431 с.

17. Житна І.П., Нескреба А. М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. — К.: Вища школа, 1992.

18. Жуков И. В., Щербаков А. И. Ипотечное кредитование затрат на приобретение и строительство жилья // Экономика и предпринимательство в строительстве: Сб. науч.тр. / Отв. ред. А. И. Щербаков. — Вып.4. — Новосибирск: НГАСУ, 1998. — С.100.

19. Завіновська Г. Т. Економіка праці. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.

20. Івахненко В.М., Курс економічного аналізу. — Київ: Знання-Прес, 2000. 207 с.

21. Івахненко В.М., Горбаток М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз. — Київ: КНЕУ. 1999. 176 с.

22. Ковальчук Т. Т., Коваль М. М. Ліквідність комерційного банку. Навч. посібник. — К.: Знання, КОО, 1996. — 120 с.

23. Кочетков В. Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект: Монография. — К.: МАУП, 1999. 192 с.

24. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. 280 с.

25. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П.І., Петрова К. Я. — 2-ге вид., перероб і доп. — К.: Либідь, 2003. — 384 с.

26. Фещур Р. В., Барвінський А.Ф., Кічор В. П. Статистика: Навч. посіб. — Львів: «Інтелект-захід». -2001. — С.19.

27. Шваб. Економіка підприємства. Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. — 2-ге вид. — К.: Каравелла, 2005. — 568 с.

28. Анатолій Степаненко. Деякі актуальні питання удосконалення управління банківською системою. // Банківська справа. — 2007. — № 4(76). — С. 35−43.

29. Аванесова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку. // Фінанси України. — 2005. — № 6. — С. 103.

30. Андрій Камінський. Експертна модель кредитного скорингу позичальника банку. // Банківська справа. — 2006. — С.57.

31. Вітлінський В. Ю, Пернарівський О. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку // Банківська справа. — 2000. — № 6. С. 48−51.

32. Володимир Міщенко. Удосконалення управління кредитними ризиками при кредитуванні житла. // Банківська справа. — 2006. — № 4. — С.85.

33. Валерій Тичина, Оксана Задніпровська. Впровадження системи управління ризиками в банку. // Вісник НБУ. — 2004. № 8. — С. 18.

34. Г. Мумінова-Савіна. Сутність внутрібанківського контролю кредитної діяльності банку. // Вісник НБУ. — 2002. № 12. — С.31.

35. Грищук Н. Правове регулювання іпотечного кредитування та іпотечних ринків в Україні. // Вісник НБУ. — 2005. — № 4. — С.15.

36. Грищенко Р. Оцінка якості менеджменту банку. // Вісник НБУ. — 2002. № 3. — С.34.

37. Джулакідзе К.Ю., Невмержицький В. В. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку. // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.107.

38. Євген Бублик. Моделі іпотечного кредитування: зарубіжна та вітчизняна практика. // Банківська справа. — 2006. — № 5−6. — С.57.

39. Заруцька О. П. Управління ризиками — провідний чинник фінансової стійкості вітчизняних банків. // Фінанси України. — 2006. — № 3. — С.94.

40. І.Пасічник, В.Вовк. Розробка аналітичного інструментарію оцінки ефективності кредитної політики банку. // Вісник НБУ. — 2008. — № 1. — С.36.

41. Климова О. О. Аналіз прибутковості комерційних банків України. // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.112.

42. Костянтин Чернявський. Формування попиту на кредитні ресурси. // Банківська справа. — 2008. — № 1(79). — С.34.

43. Марцин В. С. Особливості оцінки фінансово-кредитної діяльності банку з використанням рейтингової сиситеми. // Фінанси України. — 2006. — № 11. — С.68.

44. Малярец Л. М., Вовк В. Я. Аналітичний інструментарій діагностики етапів розвитку кризи в діяльності комерційного багнку // Галицький економічний вісник. — 2005. — № 1. — С. 96−100.

45. Михайло Бодрецький. Проблеми довгострокового кредитування. // Банківська справа. — 2006. — № 4. — С.85.

46. Надіра Жукова. Особливості кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання в Україні. // Банківська справа. — 2006. — № 2. — С.65.

47. Олександр Любунь. Фінансова стратегія банків з довгострокового кредитування підприємств. // Банківська справа. — 2006. — № 3. — С.80.

48. О.Мещенкова. Інтервальні оцінки ризиків в інноваційних банківських проектах. // Вісник НБУ. — 2008. № 1. — С.40.

49. Олег Васюренко, Валерія Подчесова. Ціна кредитних ресурсів як ключова складова системи управління кредитним ризиком. // Банківська справа. — 2008. — № 1(79). — С. 28.

50. Павлюк С. М., Кажан В. А. Базельські принципи: світовий досвід упровадження та застосування. // Фінанси України. — 2006. — № 10. — С.116.

51. Писарев А. Г. Методика определения кредитоспособности (надежности) банков-контрагентов (резидентов Украины) и расчет лимитов по операциям межбанковского кредитования // Финансовые риски. — 2003. — № 2. — С. 59−66.

52. Прасолова С. Особливості формування кредитної політики банків України з довгострокового інвестування // Вісник НБУ. — 2004. — № 11. — С.58−61.

53. Структура активів комерційних банків України за станом на 01.01.2004 р. // Вісник НБУ. — 2004. — № 3. — С.51.

54. Світлана Осташ. Деякі аспекти прибутковості та фінансової стійкості комерційного банку. // Вісник НБУ. — 2001. — № 2. — С. 47.

55. Федоренко І., Колесніченко Н. Оптимізація ліквідності комерційних банків // Банківська справа. — 1999. — № 1. — С. 33−40.

56. Щибиволок З. Аналіз ліквідності банку // Банківська справа. — № 5. — с.33−37.

57. Юрій Драчук. Прострочена заборгованість за гарантованими державою кредитами і методи роботи з нею в Україні. // Банківська справа. — 2005. — № 4. — С. 71.

58. Ярослав Чайковський. Сучасний стан та перспективи розвитку банківського кредитування. // Банківська справа. — 2005. — № 2. — С. 36.

59. http://www.uafr.com.ua/konseption.dok.

60. http: www.creditcafe.ru.