Війна за незалежність Мексики

Вступ

Кожна держава колись проходила становлення своєї державності і у кожного він проходив по особливому із своїми нюансами. Дана робота є актуальною оскільки розглядуваний період є не достатньо висвітлений у вітчизняній літературі.

Роблячи дослідження по здобуттю незалежності Мексики ми можемо прослідкувати та виділити певні риси Мексиканської війни, охарактеризувати її етапи та здобутки та особливості.

Історія Мексики нараховує близько 3000 років. На території сучасної Мексики до прибуття європейців мешкало декілька цивілізацій. Найбільш розвинуті серед них були ольмеки, майя й ацтеки. У 1521 році Ернан Кортес підкорив імперію ацтеків і започаткував нову колоніальну добу в історії Мексики.

Зруйнувавши цивілізацію ацтеків іспанці назвали цю територію Нова Іспанія. Колоніальний період Мексики тривав до 1810 року, коли 16 вересня того ж року Мігель Ідальго проголосив незалежність Мексики від Іспанії. Фактично не залежність була досягнута після тривалої війни в 1821 році, коли була проголошена Перша Мексиканська Імперія.

16 вересня 1810 року коли жителі Долорес мирно спали, раптово розлетівся гучний церковний дзвін. Всі зрозуміли, що тільки події досить вагомого значення могли заставити абата у не святковий час бити у церковний дзвін. Досить скоро біля церкви з’явилось багато людей. Перед населення з’явився горбатий чоловік, одягнутий у сутану. Він провів поглядом зібравшихся людей та почав промовляти про боротьбу за свободу та повернення собі землі, що було віднято іспанським завойовниками. Його промова викликала у населення захоплення та схвалення.

Людиною що підбурювала народ на повстання був місцевий приходський священик Мігель Ідальго.

Скоро біля дому священика зібралась невелика кількість патріотів. То були його родичі і друзі, працівники місцевих мануфактур і декілька десятків жителів Долорес — всього близько трьох десятків чоловік. На чолі цієї групи Ідальго направився до місцевої тюрми і визволив звідти в’язнів, що примкнули до нього. Скоро повстанців вже нараховувало 80 чол., було захоплено у казармах зброю. Вслід за тим повстанці заарештували місцевих колоніальних чиновників та інших представників іспанської верхівки.

Прагнучи застати зненацька колоніальну владу і не дати прийняти їм міри до придушення повстання, Ідальго вважав за потрібне швидко просуватись до столиці інтендантства — Гуанахуато. Рано 19 вересня, його армія чисельність якої невпинно зростала направилась на південь до важливого економічного центру Селає. Дізнавшись про приближення повстанців місцевий гарнізон, а також іспанська верхівка покинули місто. 20 вересня повстанці вступили у місто. На наступний день повстанці зробили огляд військ та проголосили Ідальго «генерал-капітаном Америки» 23 вересня повстанці рушили далі.

24 вересня 1810 року на острові Леон, поблизу Кадіса, відкрилось засідання кортесів. 15 жовтня кортеси заявили, що заморським володінням Іспанії гарантуються такі самі права що й і у європейських провінціях. Також був виданий у подальшому декрет, що засвідчував повну амністію за всі політичні злочини, але за умови, що звинувачені визнають безвідмовно владу іспанського монарха. 10 листопад було оголошено свободу друку.

Однак не дивлячись на маневри роялістів і понесені важкі втрати, визвольна боротьба продовжувалась, хоча масштаби її на протязі деякого часу були далеко не ті, що в 1810 році. Не зважаючи на все це у 1811 році у полум'ї повстання охопило велику частину віце-королівства. Але тепер форма визвольного руху дещо змінилась. Після захоплення в полон Ідальго і його соратників не стало визнаного всіма прибічниками керівництва єдиного центру. З’явилось багато великих і мілких повстанських загонів, які діяли не організовано кожний по своєму на свій розсуд. Вони були майже не пов’язані один із одним, військові дії, які ішли із перемінним успіхом, прийняли локальний характер.

У Владолідє Ідальго поставив наступне завдання — оволодіти столицею віце-королівства. 19 жовтня він пішов із військом до Акамбаро, де провів огляд війська, яке складалось із 80 тис. чол. Його армія була розділена на піхотні і кавалерійські полки по тисячі чоловік кожний. В Акамбаро воєнна рада проголосила Ідальго генералісимусом. Далі повстанці направились уверх по течії Лерми, і через декілька днів досягнули Істлаукі і продовжували рухатися в сторону Мехіко.

Коли віце-король дізнався про наближення повстанців, він кинув їм на зустріч місцевий гарнізон під командуванням полковника Торкуато Трухільо. Повстанці мали велику численну перевагу, але іспанці були набагато краще вишколені та озброєні. До кінця дня Трухільо, втратив третину своїх людей і використав всі свої боєприпаси, відступили і на наступний день повернулися у Мехіко.

Від Гуанахуато, повстанські сили пішлм на Мехіко після того, як захопили Сакатекас, Сан-Луїс-Потосі і Вальядолід. On October 30, 1810, they encountered resistance at Monte de las Cruces and, despite a rebel victory, lost momentum and did not take Mexico City. 30 жовтня 1810, вони зіткнулися з опором у Монте-де-лас-Крусес, де фактично здобули перемогу. After a few more victories, the revolutionary forces moved north toward Texas. Після кількох перемог, революційні війська рушили на північ у напрямку Техасу. In March of the following year, the insurgents were ambushed and taken prisoner in Monclova (in the present-day state of Coahuila). У березні наступного року, повстанці потрапили в засідку і були взяті в полон Монклова (у сучасній державі Коауїла). Hidalgo was tried as a priest by the Holy Office of the Inquisition and found guilty of heresy and treason. Ідальго був засуджений, як священник. Управлінням інквізиції був визнаний винним в єресі і зраді. He was later condemned to death. Пізніше він був засуджений до смерті. On July 31, 1811, Hidalgo was executed by firing squad. 31 липня 1811, Ідальго було страчено через розстріл. His body was mutilated, and his head was displayed in Guanajuato as a warning to other wouldbe insurgents. Під час розстрілу було знівечене його тіло, а голова його була показана в Гуанахуато як попередження для інших потенційних бунтівників.

After the death of Hidalgo, Jose Maria Morelos Pavon assumed the leadership of the revolutionary movement. Після смерті Ідальго, Хосе Марія Морелос очолив революційний рух. Morelos took charge of the political and military aspects of the insurrection and further planned a strategic move to encircle Mexico City and to cut communications to the coastal areas. У червні 1813 року, Морелос скликаний національний з'їзд представників від всіх провінцій, які зустрілися в Чільпансінго в сучасному штаті Герреро, щоб обговорити майбутнє Мексики як незалежної нації. The major points included in the document prepared by the congress were popular sovereignty, universal male suffrage, the adoption of Roman Catholicism as the official religion, abolition of slavery and forced labor, an end to government monopolies, and an end to corporal punishment. Основні питання, включені в документ, підготовлений з'їзду були народний суверенітет, універсального чоловічого виборчого права, прийняття католицизму в якості офіційної релігії, скасування рабства та примусової праці, до кінця державні монополії, а покласти край тілесним покаранням. Despite initial successes by Morelos’s forces, however, the colonial authorities broke the siege of Mexico City after six months, captured positions in the surrounding areas, and finally invaded Chilpancingo. Незважаючи на початкові успіхи силами Морелос, однак, колоніальні влади порушили облогу міста Мехіко через шість місяців, захоплених позицій в прилеглих районах і, нарешті, вторглися в Чільпансінго. In 1815 Morelos was captured and met the same fate as Hidalgo. У 1815 р. Морелос був схоплений і його спіткала та ж доля що й Ідальго.

Взяття в полон і у подальшому страта Ідальго завдало сильний удар по мексиканських патріотах. Не організовані і погано озброєні повставши маси не змогли вистояти проти об'єднаних сил колоніальної адміністрації. Підриваючи революційний рух силою зброї Іспанці разом з тим намагалися підірвати його із середини впроваджуючи в життя різноманітні реформи в інтересах жителів колоній.

24 лютого 1821 року в поселені Ігуала було опубліковано таємне відруковане в Пуебле, яке одержало назву «План Ігуала». У ньому формувалася програм, на трьох основних принципах: «релігія, єднання, незалежність».

«План Ігуала» проголошував тільки незалежність Мексики, а всьому іншому був направлений на збереження і утвердження існуючих порядків, також залагоджувались суперечки між різноманітними прошарками колоніального суспільства.

«План Ігуала» передбачав встановлення конституційної монархії («Мексиканської імперії») на чолі із Фердинандом 7, або із іншим представником династії Бурбонів. До прибуття в Мексику монарха правити країною повинна правляча хунта. Всю систему правлінського апарату було запропоновано залишити без змін. У ролі державної релігії затверджували римо-католицьку, при чому гарантувалися привілеї (фуеро) духовенства та невідємність церковного майна.

Велику увагу у «Плані Ігуала» приділялось інтересам колонізаторів. Якщо Ідальго проголошував смерть гачу пінам то Ітурбіде наголошував про єдність і закликав до єднання із європейськими іспанцями. Він також передбачав недоторканість особи і власності громадян Іспанії, а також зберігав за ними воєнні і громадські посади. Щоб забезпечити реалізацію трьох пунктів «Плану Ігуала» повинна була сформуватися армія «трьох гарантій»

Одночасно із публікацією «Плану Ігуала» його автор направив віце-королю листа. У листі було сказано, що не будемо себе обманювати, що Нова Іспанія хоче стати незалежною. Для того щоб не було кровопролиття Інтурбіде запропонував віце-королю очолити правлячу хунту.

2 березня Інтурбіде поклавши ліву руку на Євангелію, а праву на ефес шпаги прийняв присягу.

«План Ігуала» являвся у своєму роді компромісом між іспанськими торговцями, чиновниками, вищим духовенством — із одної сторони і зароджуваними буржуазними елементами із іншої. Даний компроміс був досягнути за рахунок народних мас, які зіграли важливу роль у збройні боротьбі. Повність ігноруючи соціально-економічні, а в значній мірі і політичні задачі революції «План Ігуала» означав великий крок на зад порівнюючи із прагненнями Ідальго, Морелоса та їх прихильників.

На протязі першої половини жовтня 1821 року були ліквідовані останні вогнища супротиву іспанців в Акапулько і Пероте, а в кінці місяця зайнято Веракрус.

Таким чином, багаторічні зусилля мексиканського народу були увінчені успіхом. Але багато соціально економічних та політичних задач революції не було вирішено. Це пояснювалось у першу чергу тим, що у наслідок слабкості радикального крила визволення від іноземних загарбників проводилось консервативними силами — великі землевласники, вище духовенство, які бажали увіковічнити ті порядки які були найбільш для них вигідні.

Висновки

Визвольна війна від іспанського гніту — результат сильного революційного руху, основою якого була тривала боротьба місцевого населення. Визвольна війна мексиканського народу мала на меті, відділитися від Іспанії та покінчити із порядками та формами експлуатації землеволодіння, що насаджувались колонізаторами. Будучи по своєму характеру антифеодальною, і об'єктивно відбиваючи потреби капіталістичного розвитку, якому перешкоджав колоніальний режим, вона носила по суті характер антиколоніальної буржуазної революції, хоча і не вирішила корінні соціальні проблеми.

На першому етапі (1810 — 1815 рр.) в Нової Іспанії проходили народні повстання, очолюване Ідальго, а пізніше Морелосом. У запропонованих ними лозунгах і програмах звучали заклики проти чужоземного панування та проти докапіталістичної експлантації, вимоги землі та демократичних свобод. Бачачи в антифеодальному русі загрозу свої класовим інтересам, більшість креольських поміщиків і купців, на початку приєдналися до повставши, перейшли на сторону іспанської монархії. Однак патріотично налаштовані кола колоніальної еліти залишились у революційному лагері, склавши його помірковане крило Таким чином мексиканська революція увінчалась визволенням Мексики від колоніального гніту, створенням незалежної держави і ліквідацією ряду феодальних інститутів. У результаті склались більш сприятливі умови для розвитку капіталізму і входження країни у світову торгівлю. В ході визвольної війни помітно зміцнилось національна самосвідомість і єдність мексиканців. Все більше число стало усвідомлювати себе як націю, яка має не від ємне право на незалежність, суверенітет і власну державність.

Перетворення безправної колонії у самостійну республіку, проведення деяких прогресивних реформ, створили значні умови на формування мексиканської нації, на багато прискорило її утворення і консолідацію.

незалежність мексика ідальго

Список використаної літератури:

1. М. С. Альперович. Рождениє Мексиканского государства. Москва 1979 р.

2. Артур Говард Нолл. 1890, A Short History of Mexico. (Chicago, IL: AC McClurg & Co.), 148. Короткий нарис історії Мексики. 1890.

3. Альперович М. С. Война за независимость Мексики (1810—1824), М., 1964.