Грошовий ринок та взаємозв'язок його окремих сегментів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ"

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«ГРОШІ ТА КРЕДИТ»

на тему

«ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЙОГО ОКРЕМИХ СЕГМЕНТІВ»

Виконав: студент групи БС-53

Бондар Сергій Сергійович

Перевірив: асистент Черкашина

Катерина Федорівна

Суми — 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1. Сутність і поняття грошового ринку

1.2. Структура грошового ринку

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

2.1. Міжнародний грошовий ринок

2.2. Функціонування грошового ринку України

2.3. Проблеми та перспективи розвитку грошового ринку України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Невід'ємною складовою сучасних товарно-грошових відносин є грошовий ринок. В умовах розвитку соціально орієнтованої і регульованої ринкової економіки організації цього ринку і рівень ефективності його функціонування — це один з вирішальних важелів вирішення економічних і соціальних завдань, які ставить перед собою суспільство. Грошовий ринок сприяє розвитку економічних відносин між суб'єктами ринку та економіки в цілому, перерозподілу грошових ресурсів у країні, підвищує ліквідність фінансових активів в економіці.

Сьогодні грошовий ринок має складну внутрішню структуру, що складається з низки взаємопов'язаних між собою елементів. Їх взаємозв'язок і спосіб функціонування врешті - врешті і формують механізм грошового ринку. Об'єктивні основи дії цього механізму, його особливості і припустимі межі втручання держави в його роботу — усе це стає занадто значущим моментом не тільки для пізнання та формування певного світогляду, але й практичних дій щодо необхідного втручання держави в механізм ринкового саморегулювання.

Актуальність дослідження грошового ринку полягає в тому, що для нормального розвитку та функціонування економіки потрібна мобілізація тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб та їхній розподіл на комерційній та конкурентній основі між різними секторами економіки. Головним чином ці процеси повинні відбуватися на грошових ринках.

Саме ці аспекти зумовлюють мету даної роботи — дослідження грошового ринку та вивчення взаємозв'язку його окремих сегментів.

Для реалізації даної мети треба вирішити наступні задачі:

а) визначення сутності і поняття грошового ринку;

б) характеристика його структури;

в) формулювання механізму функціонування грошового ринку;

г) дослідження закономірностей розвитку міжнародного грошового ринку; міжнародний грошовий ринок

ґ) аналіз грошового ринку України;

д) визначення проблем та перспектив розвитку грошового ринку України.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є грошовий ринок, а предметом — його структура та взаємодія окремих сегментів.

У процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: системної оцінки (при визначенні грошового ринку як однієї з складових економічної системи); вибірки, узагальнення, порівняння та групування (при дослідженні функцій та структури грошового ринку); методи графічного зображення даних (при оцінці показників розвитку ринку); методи математичного моделювання (при дослідженні моделей та інструментаріїв грошового ринку); методи прогнозування (при визначенні проблем та перспектив розвитку грошового ринку України).

Теоретико — інформаційну базу дослідження становлять монографічні роботи і статті вітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково — практичних конференцій та семінарів з питань функціонування грошового ринку, фінансова та статистична звітність грошового ринку тощо.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1 Сутність і поняття грошового ринку

В економічній літературі немає чіткого, однозначного тлумачення поняття «грошовий ринок». Воно найчастіше підмінюється терміном «фінансовий ринок». Останній же нерідко просто асоціюється із «ринком цінних паперів» або «фондовим ринком» чи навіть з іншими його структурними складовими [31, с. 288]. Такий підхід висвітлюється у відому підручнику А. І. Щетиніна «Гроші та кредит», автор якого оперує лише поняттям «фінансовий ринок» [22, с. 75]. Аналогічне ототожнення допускають також професор В.М. з Росії, український науковець А. В. Мартенс та інші [При такому підході грошовий ринок як самостійний об'єкт аналізу зникає з поля зору дослідників.

В Україні цей ринок тільки розпочали серйозно досліджувати. Одними з найперших грошовий ринок ґрунтовно почали аналізувати А. С. Гальчинський, М.І. Савлук, які вважають його самостійним економічним явищем, хоч і пов’язаний з фінансовим ринком. Так, М.І. Савлук зробив висновок про можливість вивчення закономірностей монетарної сфери через фінансовий ринок, якщо його трактувати широко — як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових активів, а відтак і на гроші. Аналогічної точки зору дотримується англійський економіст Л. Харріс, який вважає тотожнім грошовий і фінансовий ринки і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку [33, с. 280 — 284]. Ототожнює грошовий ринок з фінансовим і Б.С. Івасів [10, с. 74].

А.С. Гальчинський вважає грошовий ринок самостійним механізмом урівноваження попиту і пропозиції грошей [6, c. 92]. він називає цей ринок монетарним і дає йому таке визначення «Монетарний ринок (ринок грошей) є мережею спеціальних (банківсько-фінансових) інститутів, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар, їхнє взаємне врівноваження» [6, c. 93]. В цьому визначенні відбито функціональне призначення цього ринку — врівноваження попиту та пропозиції на гроші. Жоден інший ринок, у тому числі і фінансовий, такої функції виконувати безпосередньо не може. Воднораз два моменти у цьому твердженні дискусійні. По — перше, якщо монетарний ринок асоціюється лише з ринком грошей, у ньому не залишається місця для ринку капіталів (хоч сам А. С. Гальчинський, посилаючись на Й. Шумпетера, визнає, що ринок капіталу теж грошовий, а тому є складовою монетарного ринку). По — друге, торгівля грошима може здійснюватися і поза межами банківсько-фінансових інститутів.

Грошовий ринок як самостійне явище висвітлюється і в роботах М.І. Савлука, на його думку, «грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля — продаж грошей, як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар». Таке визначення підтверджує те саме функціональне призначення грошового ринку, на якому наголошував і А. С. Гальчинський.

Втім, трактування М.І. Савлука теж викликають певні зауваження. По — перше, акцентується увага на тому, що це особливий сектор ринку, який функціонує як самостійний «торгівельний майданчик». Насправді це не так: обидва ринка співіснують на одному й тому ж ринковому полі. По-друге, вип’ячування купівлі-продажу грошей на цьому ринку найшвидше явище абстрактне, уявне і навіть віртуальне, ніж реальне. Реально продаються і купуються цінні папери, банківські депозити, банківські вимоги і т.п., що й формує попит і пропозицію грошей. Тому, на мій погляд, доцільніше робити наголос на розумінні грошового ринку як такого, де формуються попит і пропозиція, а не лише купівля-продаж грошей.

Виходячи з викладеного, грошовий ринок можна визначити як сукупність економічних відносин, що забезпечують урівноваження попиту і пропозиції грошей і формування їх ціни.

Для кращого усвідомлення сутності грошового ринку важливо розібратися в таких його структурних елементах, як об'єкт, суб'єкти та інструменти.

Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Операції продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційного продажу на товарних ринках. Продаж грошей відбувається переважно у формі кредитування. Продавець виступає у ролі кредитора, покупець — у ролі позичальника. Операції продажу не є еквівалентним обміном однакових цінностей, не веде до втрати продавцем права власності на відповідну суму грошей [1, с. 28] і тому повинна передбачати механізм забезпечення цього права і повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які називають фінансовими інструментами.

Суб'єкти грошового ринку — це будь-які економічні структури — фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники, іноземці. Кожний із них може виступити або в ролі продавця грошей (кредитора), в ролі покупця (позичальника), або в тій та іншій одночасно, як, наприклад, банки та інші фінансові посередники.

Інструментами грошового ринку є певні носії зобов’язань покупців грошей перед їх продавцями і одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців. Інструменти можуть мати різноманітні форми — це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо. Для продавців грошей вони є об'єктами грошових вкладень або фінансовими активами, які здебільшого продаються та купуються на ринку. Ставши власниками фінансових активів, ці суб'єкти дещо змінюють і свій статус на ринку — вони здійснюють продаж фінансових активів, а не купівлю грошей. Для них об'єктом ринку стають ці активи, а гроші лише посідають своє традиційне (для товарних ринків) місце — посередників в обміні. З цієї позиції грошовий ринок набирає вигляду ринку фінансових активів або фінансового ринку.

З викладеного вище стає зрозумілішою внутрішня єдність грошового і фінансового ринків. Вони мають спільні просторові межі. На них діють одні й ті самі суб'єкти, багато спільного є між їхніми об'єктами та інструментами. Схоже у них і функціональне призначення — забезпечити капіталізацію вільних (тимчасово чи постійно) грошових засобів у юридичних та фізичних осіб.

Внутрішня єдність грошового та фінансового ринків дає підстави для застосування єдиних критеріїв класифікації кожного з них. Тому в літературі часто одні й ті самі сегменти виокремлюються як у грошовому, так і у фінансовому ринках. Це стосується перш за все таких елементів, як ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів, ринок банківських позичок тощо. Класифікація обох ринків за трьома єдиними критеріями наведена у таблиці 1.1 (див. додаток А)

Як видно з таблиці 1. 1, при використанні єдиних для обох ринків критеріїв класифікації можна одержати однакові результати щодо їх сегментації. Проте ця аналогічність не виключає того, що для аналізу економічних явищ у монетарній сфері з позиції грошового ринку більш представницьким може виявитися один сегмент, а з позицій фінансового — інший. Так, для аналізу закономірностей динаміки банківського процента більший інтерес викликає стан справ на ринку грошей, а для аналізу дохідності фінансових активів — стан справ на ринку капіталів.

Внутрішня єдність грошового і фінансового ринків не виключає певних відмінностей між ними, хоч вони стосуються лише деяких їхніх ознак. Якщо на грошовому ринку об'єктом виступають гроші, а інструментом їх реалізації - фінансові активи, то на фінансовому ринку — навпаки: об'єктом виступають фінансові активи, а інструментом їх реалізації - гроші, як і на традиційних товарних ринках. На фінансовому дещо складніше, ніж на грошовому ринку, проявляється ціна. На величину й динаміку останньої впливають не лише банківський процент як базова ціна грошового ринку, а й попит і пропозиція на самому ринку фінансових активів. Тому з позицій фінансового ринку курсова ціна фінансових активів може істотно відхилятися від банківського процента [7, с. 43].

Спробуємо схематизувати прояви єдності та відмінностей грошового і фінансового ринків в таблиці 1. 2

Таблиця 1.2 — Порівняльні характеристики грошового й фінансового ринків

Показники

Грошовий ринок

Фінансовий ринок

1. Об'єкти

Гроші

Фінансові інструменти

2. інструменти

Фінансові інструменти

Гроші

3. Суб'єкти

а) продавці

б) покупці

Кредитори

Позичальники

Позичальники

Кредитори

4. Ціна

Процент

Ринкова вартість об'єкту

З таблиці 1.2 видно, що гроші й фінансові інструменти, кредитори й позичальники присутні на обох ринках, тільки в різних якостях.

Підбиваючи підсумки проведеного аналізу, можна зробити такі висновки:

а) незважаючи на внутрішню єдність грошового і фінансового ринків, є підстави розглядати їх як самостійні економічні явища. Як не можна ототожнювати поняття «фінанси» та «гроші» (хоч ці категорії взаємопов'язані), так і відповідно мають бути розмежовані і сфери грошового та фінансового ринків, хоча таке розмежування багато в чому має умовний характер;

б) внутрішня єдність грошового й фінансового ринків визначає тісний взаємозв'язок їх окремих сегментів, перш за все ринку грошей і ринку капіталів, ринку банківських кредитів, фондового й валютного ринків тощо.

в) для ґрунтовнішого дослідження макроекономічних процесів у монетарній сфері важливо опиратися переважно на механізм грошового ринку, а для аналізу мікроекономічних процесів, пов’язаних із формуванням капіталу — на механізм фінансового ринку;

г) для кращого забезпечення аналізу грошового ринку і його складових — ринку грошей і ринку капіталів — доцільно використати для позначення загального явища грошового ринку назву «монетарний ринок» і ввести її в науковий і практичний обіг.

1.2 Структура грошового ринку

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація [11, c. 112]. Грошовий ринок має складний механізм функціонування [12, c. 114].

Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

а) за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

б) за інституційними ознаками грошових потоків;

в) за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно — правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одній й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасне чи поперемінне на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на ринку боргових зобов’язань з допомогою своїх депозитних сертифікатів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зобов’язання чи на придбання валютних цінностей [4, c. 308]

А. Ринок позичкових капіталів — система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Особливістю відносин у цьому секторі ринку є те, що:

а) об'єктом стають не самі гроші, а лише право (грошове зобов’язання) на тимчасове користування кредитними ресурсами, тобто споживча вартість, корисність цих грошей;

б) йому притаманна функція економії витрат обігу і створення додаткової купівельної спроможності.

Б. Ринок цінних паперів — частина ринку позичкових капіталів, де

здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин [19, c. 68]. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників -- інвесторів, емітентів, посередників -- він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни [34, c. 113]

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально — економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерii для оцiнки ефективностi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для «захисту» пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв [30, c. 180]

Ринки цiнних паперiв (особливо короткостроковi) вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це пов’язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає зв’язати частину невитрачених грошових ресурсiв споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забеспечує iх збереження. За недостатнього розвитку (або вiдсутностi) ринку цiнних паперiв може скластися проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв’язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та «переливу» коштів через ринок цінних паперів. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ [13, c. 124].

В даний час у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями [32, с. 183].

В. Валютний ринок — це сукупність конверсійних і депозитно-кредитних-операцій в іноземних валютах, що здійснюються між учасниками валютного ринку по ринковому курсу або відсотковій ставці [2, c. 20].

Валютні операції - контракти агентів валютного ринку по купівлі - продажу, розрахунку і наданні позичок в іноземній валюті на конкретних умовах (сума, обмінний курс, відсоткова ставка, період) із виконанням на певну дату [3, c. 307]. Поточні конверсійні операції (обмін однієх валюти на іншу), а також поточні депозитно — кредитні операції (на термін до одного року) складають основну частку валютних операцій. Головна відзнака конверсійних операцій від депозитно — кредитних полягає в тому, що перші здійснюються в деякий момент часу, тоді як депозитні операції мають [28, с. 13].

Валютний ринок можна класифікувати за певними ознаками:

а) за видами операцій. Наприклад, існують світовий ринок конверсійних операцій (у ньому можна виділити ринок конверсійних операцій типу долар/японська єна або долар/швейцарський франк), а також світовий ринок депозитних операцій;

б) за територіальною ознакою. Прийнято виділяти наступні крупні ринки: європейський, північноамериканський, далекосхідний. В них виділяють крупні валютно-фінансові центри: в Європі - Лондон, Цюрих, Франкфурт-на-Майне, Париж та ін.; в Північній Америці - Нью-Йорк; в Азії - Токіо, Сінгапур, Гонконг[9, c. 9]. Існують також національні валютні ринки (наприклад, валютний ринок України) із широким комплексом валютних операцій;

в) як перетинання територіальних ринків і ринків за видами операцій. Наприклад, існують європейський ринок доларових депозитів або азіатський ринок конверсійних операцій німецька марка/японська єна.

Активи валютного ринку не зводяться тільки до грошових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють у вузькому значенні цього поняття — грошові знаки іноземних держав; у широкому розумінні - у дане поняття включаються також цінні папери — платіжні документи (чеки, векселя, акредитиви, сертифікати та ін.), фондові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння і т.д.) [5, c. 261].

Основними учасниками валютного ринку є:

1) комерційні банки;

2) фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції;

3) компанії, що здійснюють вкладення активів за кордоном;

4) центральні Банки;

5) фізичні особи;

6) валютні біржі;

7) валютні брокерські фірми [8, c. 188].

Саме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва [15, c. 84].

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку як фондовий ринок, ринок банківських кредитів та ринок послуг небанківських фінансово — кредитних установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи.

Перша група — це акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації;

Друга група — це боргові зобов’язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов’язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення. Кожна з цих груп інструментів фондового ринку має певні недоліки і переваги перед іншою. Так, дохід за борговими зобов’язаннями фіксований і має високий ступінь гарантії його одержання. Цієї переваги не мають акції, зате вони дають власникам пряму вигоду від збільшення прибутковості корпорації, а також від зростання номінальної вартості активів корпорації, оскільки власники акцій мають право власності на відповідну їх частку. Водночас з погляду корпорації акції мають і такий істотний недолік, як необхідність оплати вимог власників акцій після виплат за вимогами власників боргових зобов’язань. Через зазначені недоліки акцій їх ринок у розвинутих країнах, як правило, вужчий, ніж ринок боргових зобов’язань [7, c. 43].

Банки як фінансові посередники проявляють свою сутність і роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв’язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів.

Небанківські фінансово-кредитні установи є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). Небанківські фінансові посередники — об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавче заборонено банкам.

Економічна відмінність між банківськими і небанківськими установами полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію.

3. За третім критерієм — економічним призначенням купівлі грошей — грошовий ринок поділяють на ринок грошей та ринок капіталів.

На ринку грошей здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов’язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки оборотного капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на ринку грошей більш ліквідні та характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори:

1) міжбанківський ринок;

2) відкритий ринок.

Міжбанківський ринок — частина грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни. Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через, відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Найпоширеніші терміни депозитів — один, три і шість місяців, граничні - від одного дня до двох років. Засоби міжбанківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних банків.

Міжбанківські депозити пов’язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладенням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками у Центральний банк у межах обов’язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційні банки мають право на одержання від НБУ, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Міжбанківські кредити — одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

а) овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

б) кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

в) кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов’язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

Міжбанківські позики — одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів — найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів [10, с. 237]

Відкритий ринок — це ринок, на якому відбувається купівля та продаж: цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним банком [15, c. 162].

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного та оборотного капіталів. На ринку капіталів надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності -- акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капіталів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробництва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації залучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінансові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забезпечують економічне зростання та економічну стабільність фінансовому інституту.

У цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприємницькі структури і населення отримують за визначену плату в довгострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними перспективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні. Відмінності ринку капіталів й ринку грошей зображені в таблиці 1.3 (див. додаток Б)

Розмежування грошового ринку на ринок грошей та капіталів має досить умовний характер. Адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збільшиться протягом цього терміну. І, навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон’юнктуру ринку грошей. Проте навіть умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб'єктам здійснювати свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно[11, c. 115].

Якщо всі три види структуризації грошового ринку звести у єдину систему, то її можна подати у вигляді такої схеми (див. рис. 1. 1)

4

/

Рисунок 1.1 — Схема системної структуризації грошового ринку

Як видно з наведеної схеми, між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями вони були вичлененні, існує внутрішній взаємозв'язок.

РОЗДІЛ 2

ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

2.1 Міжнародний грошовий ринок

Міжнародний грошовий ринок — це ринок вільних, придатних для інвестування за межами свого утворення та походження грошових ресурсів, міграція яких знаходиться під дією попиту та пропозиції, існуючих в окремих країнах та регіонах, а також під контролем держав та міжнародних валютно — фінансових центрів. Ця міграція здійснюється вже більш двох століть у формі експорту та імпорту капіталу із країни в країну. Значення міжнародного грошового ринку важко переоцінити, достатньо лише відмітити, що експорт капіталу із країн «Старого світу «таких як Великобританія, Франція, Німеччина став однією з головних причин економічного розвитку США, Канади, Австралії, Індії, Китаю та інших країн

Взагалі, виникнення міжнародного грошового ринку можна розглядати як наслідок інтернаціоналізації господарської діяльності та виникнення міжнародного підприємництва. Формування міжнародного грошового ринку пов’язано з науково — технічною революцією та породженими нею велетенськими за капіталоємністю проектами та необхідністю пошуку для їх реалізації відповідно потужних джерел фінансових ресурсів. Можна виділити ряд факторів, що сприяють формуванню міжнародного грошового ринку та розширенню його географії. До їх числа можна віднести:

А. Зростаючий взаємозв'язок між національним та іноземним секторами економіки як наслідок посилення значення зовнішньої торгівлі.

Б. Перегулювання з боку держави грошових, капітальних потоків, валютних курсів та міграції трудових ресурсів.

В. Посилення ролі та значення міжнародних фондових бірж та фінансових інститутів в результаті впровадження новацій в торгівлю фінансовими інструментами та удосконалення платіжних розрахунків.

Г. Розвиток електронних міжбанківських телекомунікацій, електронний переказ фінансових активів.

Характерною ознакою міжнародного грошового ринку є те, що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни. Учасниками міжнародного грошового ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, фізичні особи окремих держав, а також міжнародні організації, міжнародні фінансові інститути, наднаціональні корпорації.

Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституційні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи. Всі вони при цьому переслідують різні цілі і мають різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків. Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу. Фінансові посередники вкладають кошти на міжнародному ринку для підтримання ліквідності, страхування від валютного та процентного ризиків, а також з метою отримання спекулятивного прибутку. Позичальниками на міжнародному ринку виступають великі багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, центральні й комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша частина всіх кредитно-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти промислове розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн «третього світу», які становили значну частину позичальників на міжнародному ринку в 80-х роках.

Банки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної торгівлі, фінансування окремих держав. Діяльність міжнародних банків в іноземних державах досить різнобічна і значною мірою залежить від банківського та валютного регулювання конкретної країни. Банківські установи міжнародних банків переважно здійснюють свою діяльність як оптові банки. Обсяг операцій в іноземних валютах міжнародних банків постійно збільшується.

На міжнародному ринку банки залучають кошти переважно на короткий термін і під процентні ставки, розраховані на основі відповідних процентних ставок на національних ринках так, щоб інвестиції на міжнародному ринку були привабливими для інвесторів. Крім вкладів банки залучають на ринку кошти, емітуючи комерційні цінні папери, депозитні сертифікати, векселі тощо [32, c. 303 -305].

За даними Дослідного центру МсКіnsey Global Institute (МGІ), у 2005 році загальний обсяг світових активів зріс порівняно з 1980 роком з 12 до 119 трлн дол США, тобто майже в 10 разів. Середньорічний темп приросту перевищував 10% і був значно вищий, ніж темп приросту ВВП. До 2010 року, за прогнозами Центру, обсяг світових активів сягне майже 209 трлн дол США [35]. Для аналізу обсягів міжнародних фінансових активів у 1993 — 2010 роках використаємо дані таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 — Обсяги міжнародних фінансових активів у 1993 — 2010 роках

Інструменти

1993

1999

2003

2004

2010

трлн дол

%

трлн дол

%

трлн дол

%

трлн дол

%

трлн дол

%

Акції

14,3

27,0

36,1

37. 6

31,9

27,0

33,1

27,Є

56,9

27,2

Корпоративні облігації

11,7

22,1

20,5

21,4

30,8

26,1

31,5

26. 5

60,8

29,1

Державні

облігації

10,5

28. 3

14,5

15,1

20. 5

17,4

21,2

17,8

32,4

15,5

Депозити

16,5

31,1

24,9

25,9

34,8

29,5

33,2

27,9

58,9

28,2

Усього

53,0

100

96,0

100

118,0

100

119,0

100

209,0

100

На сьогодні загальну структуру світових грошових ринків майже на 80% формує ринок США, Європи, Великобританії, Японії та Китаю. Упродовж останніх років зростає роль США та Європи, скорочується частка Японії й Південно-Східної Азії і стрімко підвищується частка Китаю. Сегментом, що динамічно розвивається, можна вважати Індію та країни Центральної і Східної Європи, міжнародні активи яких перевищують один трильйон доларів США. Регіональна структура міжнародного грошового ринку у 2005 році відображена у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 — Регіональна структура міжнародного грошового ринку у 2005 році

Показники

США

Єврозона (ЄС-15)

Велико- британія

Східна Європа

Японія

Китай

Індія

Акції, %

33

19

35

31

17

27

32

Корпоративні облігації

36

29

ЗО

3

12

5

1

Державні облігації

12

21

7

20

35

6

22

Депозити, %

20

36

28

40

36

62

45

Обсяг ринку, трлн дол США

44

26

7

1

16

5

1

Основними інструментами міжнародного грошового ринку сьогодні є акції, облігації та депозити.

Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій та корпоративних облігацій. Так, якщо загальна сума міжнародних фінансових активів за період 1993--2005 років зросла у 2,25 разу, то обсяги емітованих акцій -- у 2,3, а корпоративних облігацій -- у 2,7 разу, тоді як обсяги депозитів -- лише на 69%. Аналіз використання окремих інструментів грошового ринку та ринку капіталів показав, що частка акцій, за винятком 1999 року, лишається практично незмінною на рівні 27%. Частка корпоративних облігацій зросла з 11,7% у 1993 році до 26,5% у 2005 році, державних облігацій знизилася з 28,3% до 17,8%, а депозитів скоротилася з 31,1% до 27,9%, тобто відбувається зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Найімовірніше, що такі самі тенденції збережуться і в перспективі до 2010 року.

Наведені дані свідчать про істотне зниження на міжнародному грошовому ринку ролі комерційних банків і відповідне посилення ролі ринкових інституцій, таких як фінансові посередники [20, c. 23]. Регіональна структура міжнародного ринку свідчить, що близько 37% припадає на США, 22% -- на Європу, 15% -- на Японію, 8% -- на Великобританію і близько 5% -- на Китай. Фінансові ринки країн Центральної та Східної Європи, а також Індії належать до таких, що розвиваються [28, с. 19]. Однак ринок Китаю на сьогодні найдинамічніший і, зважаючи на те, що за обсягами виробництва Китай посідає четверте місце у світі, китайська складова міжнародного грошового ринку постійно зростатиме. При цьому більшість дослідників вважає, що частка Китаю зростатиме за рахунок Японії та країн Південно-Східної Азії [28, c. 19]. Особливо динамічно змінюватимуться такі активи, як депозити та державні цінні папери, які є досить перспективною складовою майже для всіх сегментів міжнародного грошового ринку, оскільки найтісніше пов’язані з національними грошовими ринками. Регіональна структура активів міжнародного грошового ринку представлена у таблиці 2. 3

Таблиця 2.3 — Регіональна структура активів міжнародного грошового ринку у 1993 і 2004 роках, %

Країна (регіон)

Акції

Корпоративні облігації

Державні облігації

Депозити

1993

2004

1993

2004

1993

2004

1993

2004

США

37

45

46

51

39

25

27

25

Європа

22

28

30

34

31

33

28

32

Японія

21

10

18

7

20

30

29

18

Китай

3

4

0

1

0

2

5

9

Інші країни

17

13

6

7

10

10

11

16

Усього

100

100

100

100

100

100

100

100

Як показує аналіз даних у таблиці 2.3 за 1993--2003 роки частка державних облігацій на американському сегменті міжнародного фінансового ринку скоротилася на користь Японії та Європи. Однак упродовж 2004--2005 років утрачені позиції практично було відновлено. Так, за даними Standard & Роог’s, у 2006 році позики уряду США зросли порівняно з 2005 роком на 14 % і становлять близько 364 млрд дол США, тобто 34% загальносвітових державних запозичень. Це означає, що за обсягами державних запозичень США вийшли на перше місце у світі [20, c. 22].

За результатами аналізу статистичних даних, на американському ринку для акумуляції капіталу емітенти найчастіше використовують, а інвестори, відповідно, придбають акції та боргові зобов’язання. Європейські інвестори віддають перевагу банківським депозитам, хоча протягом останніх років зростає інтерес і до цінних паперів. Азійські ринки хоча й динамічні, однак дуже неоднорідні. У різних країнах використовують різні інструменти, що здебільшого зумовлено не лише економічним рівнем розвитку країни, а й рівнем участі країни у діяльності міжнародного фінансового ринку. В Японії найдинамічніше розвивається ринок державних цінних паперів, у Китаї, ринок фінансових активів який уже досяг 40% ринку Японії, найдинамічніший банківський сектор, що особливо активно почав розвиватися після доступу на нього іноземних інвесторів (див. таблицю 2. 2).

Зростання боргових зобов’язань у Франції та Італії відбувається за рахунок емісії урядових запозичень, а у Великій Британії -- переважно за рахунок емісії корпоративних облігацій. При цьому активізація європейських ринків та зростання їхньої фінансової глибини значною мірою завдячують створенню ЄМС та запровадженню єдиної європейської валюти, частка якої у світовому обороті постійно зростає, що призводить до подальшої інтеграції грошових ринків європейських країн, посилення конкуренції між доларом і євро та, відповідно, економікою США і Європи[16, с. 66].

Значно зросли обсяги прямих іноземних інвестицій міжнародних корпорацій, міждержавного банківського кредитування, проектного фінансування тощо. За статистичними даними упродовж 1983--2003 років у структурі використання міжнародного капіталу більше ніж утричі зросла частка портфельних інвестицій -- з 12% до 41%. Частка банківського кредитування неухильно знижувалася -- з 78% до 44% і, найімовірніше, знижуватиметься й надалі, незважаючи на надзвичайно високі темпи розвитку банківського сектору та концентрації банківського капіталу переважно шляхом його консолідації (через банківські холдинги й таке інше). Частка прямого інвестування до 2000 року спочатку стрімко зростала з 10% у 1983 році до 35% у 2000-му, а потім знизилася до 15%, що значною мірою було зумовлено подіями 11 вересня 2001 року та спадом американської економіки [14, c. 71]. Звернемо увагу на статистичні дані щодо структури використання міжнародного капіталу за цільовим призначенням у 1983 — 2004 роках, подані у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 — Структура використання міжнародного капіталу за цільовим призначенням у 1983--2004 роках, %

Напрями вкладень

1983

1990

2000

2004

Пряме інвестування

10

17

35

15

Портфельне інвестування

12

22

32

41

Банківські позики

78

61

33

44

Усього

100

100

100

100

Необхідно зауважити, що інвестування на міжнародному грошовому ринку здійснюється здебільшого з метою покриття дефіцитів платіжних балансів та дефіцитів держаних бюджетів. Так, у 2004 році дефіцит бюджету США перевищив 520,7 млрд дол, що становить близько 5% від ВВП, а у 2005 році дефіцит бюджету становить 363 млрд дол. Очікується, що упродовж 2005--2014 років накопичений бюджетний дефіцит США становитиме 1.9 трлн дол, а загальний державний борг зросте у 2009 році до 10,5 трлн дол.

Валютний сегмент міжнародного грошового ринку у сучасній економічній системі має винятково важливе значення і базується на доларі США. (!!)

Так, у світі долар США займає лідируючи позиції поміж валютообмінних операцій, операцій з випуску облігацій та емісії акцій. А також на сьогодні золотовалютні резерви центральних банків становлять понад 3 трлн дол. США.

Внаслідок падіння відсоткових ставок упродовж останніх років істотно знизився курс долара США та дохідність практично усіх видів облігацій, а тому перспективнішими стали вкладення в реальні активи. Це сприяло підвищенню цін на нерухомість, золото, метали та енергоносії. Наприклад, у США вже в 2000 році почали підвищуватися ціни на нерухомість, а з 2002 року значно зросли обсяги продажу житла [20, с. 24 -30].

На основі розглянутих закономірностей та тенденцій розвитку міжнародного грошового ринку можна сказати, що він розвивається циклічно, є дуже масштабним і динамічним, національні та регіональні грошові ринки тісно пов’язані між собою, а ефективність участі на ньому певної країни залежить не лише від рівня розвитку національного ринку, а й від ступеня інтеграції грошового ринку країни до світового грошового простору.

2.3 Функціонування грошового ринку України

Грошовий ринок є невід'ємною частиною національного фінансового ринку, сприяє розвитку економічних відносин між суб'єктами ринку, перерозподілу грошових ресурсів у країні, підвищує ліквідність фінансових активів в економіці. Становлення грошового ринку України відбувалося у три етапи. Послідовно серед них: 1992−1998 рр. — період так званої «хаотичної» капіталізації та групоперсоніфікованого привласнення суспільних до цього ресурсів, який закінчився відомим обвалом 1998 р.; 1998 — 2000 рр. — післяейфорична стагнація із спробами відновити докризову ділову активність; 2001 р. і донині - збереження і підтримання продуктивної платформи розвитку ринку, коли його спекулятивна складова залишається підпоряд кованою [17, с. 21].

Вибір з трьох моделей розвитку грошових ринків (англо-американської, євроконтинентальної та ісламської) прийнятної для України залежить від багатьох факторів. Зокрема, це історичні умови та прогнозні сценарії розвитку фінансової системи, особливості вітчизняного господарського (комерційного) права, форми первісного та наступного перегрупування власності, функціонування інфраструктурних інститутів, стан взаємозумовленого захисту прав інвесторів. Загальні та особливі риси національної економіки, які, поряд з інтернаціоналізацією господарювання, позначаються і на особливостях розвитку українського грошового ринку, тяжіють саме до євроконтинентального типу його організації, з переважним використанням боргових інструментів для фінансування потреб економічного розвитку. Тим часом у вітчизняних умовах має місце непоодинокий симбіоз елементів усіх трьох зазначених моделей.

В Україні, у рамках загальносвітової тенденції до універсалізації діяльності фінансових структур, банки займають домінуюче становище. Проте не-банківські фінансові установи завойовують ринкові ніші досить агресивно. Щонайменше, чотири причини (які частково є й результатами перетворень) сприяють їх динамічному наступу: прогресуючий розвиток фондового ринку і сек’юритизація активів; необхідність задоволення вузького або вибіркового попиту, при якому присутність банків обмежено; потреба у більш прибутковому інвестуванні заощаджень домашніх господарств; спроби ухилення від порівняно жорсткіших вимог банківського регулювання. Інакше кажучи, кількість фінансових інститутів і професіональних учасників ринку постійно збільшується. Зростання конкуренції у вітчизняному фінансовому секторі відображається у диверсифікації спектра фінансових послуг, коли ініціаторами новацій виступають не тільки спеціалізовані установи, але й дедалі частіше — їх клієнти.

Послуги фінансових посередників об'єктивно зумовлюються диверсифікацією можливостей розміщення (акумуляції) капіталу і поглиблення спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів. Двоєдність пропозиції та затребуваності фінансової послуги визначає «імпульс» до розвитку фінансового посередництва в економічному середовищі. Фінансові посередники виступають одночасно як:

а) ініціатори фінансових послуг при задоволенні сервісного попиту клієнтів;

б) центри обміну фінансовими послугами, де ринкові контрагенти — продавці та покупці фінансових активів задовольняють свої потреби у розміщенні надлишкового й залученні необхідного капіталів. Посередники, у свою чергу, теж в окремих випадках виступають споживачами послуг, тобто клієнтами інших аналогічних структур.

Грошовий ринок як система інтегрованих фінансових інститутів, де реалізуються, контрактні відносини щодо переміщення капіталу з використанням фінансових інструментів і послуг, структурується через множинність взаємозв'язаних секторів (субринків) і стає дедалі більш сегментованим за окремими групами клієнтів. Створюються нові та розширюються апробовані ніші фінансового сервісу. На вітчизняному грошовому ринку, як і в зарубіжній практиці, активно розвивається надання роздрібних послуг для населення, тобто йдеться про персоналізацію послуг. Поступово зростає роль індивідуального консультування щодо проведення фінансових операцій, а також удосконалюється комунікативна база з використанням інформаційно-технологічних нововведень [34, с. 92].

У сучасній світовій грошовій системі фондовий ринок відіграє визначну роль. Він може розглядатися як один з найефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів. Саме операції на відкритому ринку (купівля — продаж державних облігацій) є основним інструментом грошово — кредитної політики для будь — якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир — рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня безризикової процентної ставки. Залучення коштів на грошових ринках (внутрішній чи зовнішній) за допомогою державних боргових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету [26, c. 172].

Фондовий ринок в Україні, як і за кордоном, виступає центральною ланкою ринку фінансового, оскільки «є відмінною лабораторією для випробування теорій: зміни відображаються кількісно, а необхідні дані легко доступні, фондовий ринок найбільше відповідає критерію досконалої конкуренції» [27, c. 9]. Тому оцінка показників їх розвитку (і зокрема — капіталізації) взаємозумовлюється.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой