Екологічні зони

1. Яворівське ДГХП «Сірка»

Яворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка». Підприємство входить до Переліку 100 найбільших забруднювачів України. Воно розташоване в прикордонній зоні з Республікою Польща. На Язівському руднику відкритих гірничих робіт видобуток сірки припинено у 1998 році. Багаторічне пониження рівня підземних вод викликало зміни гідрологічної, гідрогеологічної та інженерної ситуації. Основною екологічною проблемою є розвиток карстово-провальних явищ (виявлено 1033 поверхневі форми), особливо в межах санаторію Шкло. Карстові лійки несвоєчасно ліквідовуються. Відсутня геофізична зйомка закарстованих зон. Інтенсивний розвиток зсувно-опливних явищ в долині р. Якші на місці прориву дамби водосховища продовжується; проект стабілізації зсуву не розроблений. Заходи, які вжитвалися для попередження бічної ерозії, виявилися неефективними.

Добовий водопритік становить до 100 тис. куб. м. Крім цього, на території родовища споруджено комплекс з відведення річок, побудовано 6 водосховищ, 3 хвостосховища, гідровідвал. Добове перекачування вказаних стоків сягає 300 тис. куб. м. В даний час насосні установки і напірні водоводи знаходяться в аварійному стані. Труби кородовані, насоси відробили свій термін експлуатації. За рахунок скидів фільтраційних мінералізованих вод гідровідвалу рудника відкритих гірничих робіт Яворівського ДГХП" Сірка" відбувається забруднення транскордонної р. Шкло. Роботи по завершенню будівництва насосної станції для їх перекачки не завершені. На Немирівському руднику підземної виплавки сірки, що виведений з експлуатації, накопичувачі пластових вод знаходяться в аварійному стані, не проводиться ліквідація сірковидобувних та водовідливних свердловин (понад 2000 одиниць).

На Староязівській дільниці підземної виплавки сірки не задіяна система ПВН для утилізації гарячого водовідливу.

Не вирішується питання рекультивації порушених гірничими роботами земель на площі 3145 га та повернення їх у сільськогосподарське виробництво.

Червоноградський гірничопромисловий район — головний вуглевидобувний район у Західній Україні. Розташований у центральній частині Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Добування вугілля здійснюється підземним способом, що призводить до порушення ґрунтового покриву і втрати значної частини родючих земель. Девастовані землі не лише спотворюють ландшафти, але й забруднюють довкілля. Рослинний покрив має важливе фітомеліоративне значення для оптимізації ландшафтів. Його формування відбувається на субстратах, де не було рослин, паралельно з утворенням едафотопу.

Характерно, що раніше у сукцесійній системі рослинності регіону не було угруповань, пристосованих до екологічних умов відвалів.

Екологічна структура флори виражається в розподілі видів за різними екологічними групами залежно від умов середовища і норми реакції на них рослинних організмів. Екотопи породних відвалів є специфічними за механічною, фізичною, хімічною природою заскладованих порід та мікрокліматом. Тут переважають крутосхили, з чим пов’язані зменшення кількості опадів на одиницю площі, характерні високі швидкості вітру у верхній частині відвалів, зміна гідротермічного коефіцієнта залежно від експозиції, наявність місцезростань з підвищеним локальним зволоженням у нижній частині схилів, місцях невпорядкованої виїмки породи і т.д., що знаходить відображення в екологічній структурі фітоценозів.

Детальні геодезичні спостереження за деформаціями форм рельєфу на території ЧГПР проводять практично від початку експлуатації відповідних вугільних шахт.

Зрозуміло, що за середні значення інтенсивності просідання земної поверхні певної території треба приймати відношення сучасних показників глибини просідання до кількості років від початку експлуатації шахти. Однак останні проміри абсолютних висот у районі дослідження засвідчили, що з часом на площах, де вже закінчено або тимчасово припинено видобування кам’яного вугілля (через 15−20 років), швидкість низхідних деформаційних рухів суттєво зменшується, досягає незначних розмірів і в деякий момент може взагалі припинитися. З урахуванням того, що територія ЧГПР зазнає постійних висхідних сучасних тектонічних рухів інтенсивністю 6−8 мм/рік, після закінчення розроблення покладів вугілля можливе настання стабілізації земної поверхні на певному гіпсометричному рівні, а потім поступове і довготривале її підняття одночасно з іншими площами, що не були деформовані просадочними процесами.

Зокрема, мінімальна швидкість вертикальних зміщень земної поверхні зафіксована в межах поля шахти «Великомостівська» (стара назва — № 1 «Великомостівська» («ВМ»)), яка коливається від 54 до 61 мм/рік. Водночас поверхні більшості шахт ЧГПР мають здатність знижуватися з інтенсивністю від 81 до 125 мм/рік. Висока динаміка деформацій властива полям шахт, що мають найліпші показники видобутку кам’яного вугілля за останні п’ять років. Зокрема, максимальна інтенсивність просідання зафіксована останніми геодезичними зніманнями на полі шахти «Степова» (№ 10 «ВМ») — найбільшої і найперспективнішої шахти ДП «Львіввугілля», — де цей показник у 1997 р. становив 132 мм/рік. У разі збереження високої швидкості посадочних рухів у найближчі десять років земна поверхня шахти «Степова» може додатково знизиться на 1,2−1,5 м, що зумовить виникнення нових зон підтоплення і заболочення.

Загалом за швидкістю просідання в межах шахтних полів ЧГПР доцільно виділяти три зони з різною інтенсивністю деформаційних процесів, а саме: з низькою інтенсивністю просідання земної поверхні (до 40 мм/рік), яким відповідають площі шахтних полів, що не потрапили під техногенний вплив гірничих розробок; з помірною інтенсивністю просідання земної поверхні (40−80 мм/рік), що виникають у разі розроблення шахтою одного вугільного пласта протягом певного часу; з високою інтенсивністю просідання земної поверхні (понад 80 мм/рік), що зумовлені одночасним видобуванням кам’яного вугілля з декількох пластів.

Зони з високою інтенсивністю просідання земної поверхні мають постійну тенденцію до зменшення швидкості просідання. Однак це не означає, що не може настати новий етап зростання інтенсивності просідання, пов’язаний з початком розроблення нових вугільних пластів на відповідній площі шахтного поля.

Площа просідань шахтних полів у межах ЧГПР з низькою інтенсивністю становить 2350 га (35%), з помірною — 1700 (25%), зі значною — 2200 (32%). Решта 8% території району, яка поки що перебуває поза впливом гірничих виробок, деформується з різною, але переважно незначною швидкістю (до 10 мм/рік). До таких слабко трансформованих територій належать площі міст Червонограда і Соснівки та селища Гірник, що зайняті багатоповерховою забудовою.

Гідроекологічну ситуацію в межах ЧГПР оцінено як напружену. Найсильніший її прояв зафіксовано у період водопілля та паводків, коли площа підтоплення і заболочення сягає 2−3 тис. га. На постійно підтоплені території, що займають площу понад 800 га із середнім шаром води 0,5−0,6 м, припадає 4−5 млн. м3 водних ресурсів різної якості, які можуть бути придатними для рекреаційного, рибальського і мисливського використання або переведені до природно-заповідного фонду. Відповідно, це потребує додаткових геоекологічних досліджень з метою виявлення тенденції розвитку та інтенсивності процесів просідання і підтоплення.

ВАТ «Миколаївцемент» створене в процесі приватизації майна Миколаївського цементно-гірничого комбінату згідно з рішенням Фонду державного майна України від 19 квітня 1995 року за № 13-АТ відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року № 686 «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства». Засновником товариства є ФДМУ.

ВАТ «Миколаївцемент» — підприємство з виробництва цементу у місті Миколаєві Львівської області. Основною сировинною базою є поклади вапняку, що знаходяться неподалік від села Добряни Миколаївського району.

Підприємство працює з 1950 року. Поточна виробнича потужність становить 1 млн. 450 тис. тонн цементу. Випускає цемент трьох марок, в т. ч. марка «ПЦ 1500», тарований по 50 кг і навальний. Надає послуги сертифікованої бетонної лабораторії.

Кількість працівників — 679 осіб. Займає близько 10% національного ринку. Натуральний ринок складають Західні області України (в т.ч. Закарпаття) та частково Київський регіон.

Підприємство розташоване в 38 км від Львова при автомобільній трасі Чоп-Львів. До складу підприємства входять:

— Демне-Добрянський кар'єр вапняку. Площа кар'єру 135.0 га, товщина шару вапняку до 22 м, розкривних порід 5−10 м, віддаленість від заводу 12 км.

— Кагуєвський кар'єр глини — його площа становить 56 га, запаси глини — 89 млн.тон.

— Щирецький кар'єр гіпсового каменю — площа становить 60 га.

— Рава-Руський кар'єр поки не експлуатується, знаходиться в стадії закриття.

Головна промплощадка заводу займає площу 70 га, включає в себе цех виробництва цементу, залізнично-пакувальний цех і допоміжні цехи.

1999 року ВАТ «Миколаївцемент», перебуває у складі Групи «Лафарж», якій належить 99,3% акцій, яка є світовим лідером у виробництві будівельних матеріалів, зокрема, цементу, гіпсу, бетону й наповнювачів.

«Лафарж» — єдина компанія у галузі будматеріалів, яка у 2009 році, і вже 5 років поспіль, буде внесена до переліку 100 найбільш стабільних світових корпорацій. Упродовж багатьох років свої головні зусилля спрямовує на стабільний розвиток компанії, працюючи в таких стратегічних напрямках як інновації в технології та підвищення ефективності виробництва, створення додаткової вартості, повага до працівників, охорона навколишнього природного середовища, збереження природних ресурсів та енергії. Для того, щоб досягти успіху у виробництві будматеріалів, «Лафарж» позиціонує споживача у центрі своєї бізнес-діяльності. Приділяючи велику увагу до якості продукції, безпеки та умов праці.

ВАТ «Миколаївцемент» займається:

— видобутком, виробництвом, переробкою та реалізацією цементної сировини;

— виробництвом та реалізацією цементу, клінкеру, будівельної продукції;

— надає послуги сертифікованої бетонної лабораторії

— виробництвом іншої власної продукції.

забруднювач підприємство утилізація заповідник

2. Природний заповідник «Розточчя»

На головному європейському вододілі, у межах території України і Польщі, розташований унікальний у фізико-географічному відношенні район — Розточчя. Його назва пов’язана з тим, що тут беруть початок багато річок і потічків, які стікають у Дністер і далі - в Чорне море, або у Сян, Буг і Балтійське море. Район Українського Розточчя — це крайній північно-західний відріг Подільської височини. Він починається в околицях міста Львова і простягається вузьким горбистим пасмом (15−20 км завширшки) на 60 км у північно-західному напрямку до кордону з Польщею і на її території до м. Красніка.

Природний заповідник «Розточчя» було створено постановою Ради Міністрів УРСР від 5 жовтня 1984 року № 403 на базі державного заказника місцевого значення «Страдчанський ліс», оголошеного у 1974 р., та заповідного урочища «Королева гора», оголошеного у 1978 р. Територія заповідника складається з двох ділянок — Верещицького і Ставчанського лісництв. Його площа становить 2084,5 га, протяжність території з півночі на південь — 8 км, із заходу на схід — 12 км. Контора заповідника знаходиться в кварталі 42 Ставчанського лісництва на відстані 35 км від районного центру — м. Яворова та 25 км від обласного центру — м. Львова. На півночі та сході заповідник межує з Яворівським національним природним парком.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані території з унікальним поєднанням природних комплексів Західноукраїнської лісостепової фізико-географічної провінції та забезпечення їх наукового вивчення.

В установі працюють 62 чоловіки, з них у науковому підрозділі - 10, у службі охорони — 24 особи.

Сучасний рельєф Розточчя складається з горбистих пасом і горбів.

Абсолютна висота окремих горбів становить 380−390 м, найбільша — 395 м (Гострий Горб), відносна висота над дном долини — 60 м. Обриси пасом і горбів заокруглені.

Територія заповідника представлена трьома грядовими підвищеннями. По її межах протікають річки Верещиця та її притока Ставчанка, на яких розташований каскад штучних водосховищ (ставів), найбільшим з яких є Янівський став площею 207 га. Безпосередньо на території заповідника протікає нижній відтинок каналізованого русла р. Ставчанки довжиною 650−700 м та обвідне русло р. Верещиці, завдовжки 3,4 км навколо північно-східного берегу Янівського ставу.

Рельєф Розточчя зумовлює шляхи перенесення повітряних мас: тут переважають вітри західного і південно-західного напрямків. Це спричинює часте надходження вологих мас з Балтики, що, у свою чергу, призводить до високої вологості повітря і значної кількості опадів (673 мм за рік), максимум яких спостерігається в літній період. Середньорічна температура повітря становить +7,6°С, січня — -3°С і липня — +17,5°С.

3. Національний природний парк «Яворівський»

Яворівський національний природний парк створений 4 липня 1998 року на базі однойменного природного ландшафтного парку і прилеглих територій Старичівського і Магерівського військових лісгоспів. Площа парку складає 7108 га.

Територія парку розташована своєрідним півмісяцем від с. Верещиця (Яворівський район) до с. Крехів (Жовківський район). Біля парку розташовано 13 населених пунктів, однак жоден з них не входить до меж парку (с. Верещиця, с. Старичи, смт. Шкло, м. Новояворівськ, с. Лелехівка й ін.).

Яворівський парк має важливе значення для збереження типових ландшафтів Росточчя. Місцеві природні умови сприяють розвитку рекреаційної діяльності. У прилягаючих до парку населених пунктах збереглися історичні об'єкти, пам’ятники дерев’яної архітектури, церкви і монастир. Тому створення Яворівського парку має не тільки природоохоронне, але й історико-культурне значення.

Територія Яворівського парку розділена на два природоохоронні, науково-дослідні відділення: Янівське (1436 га) і Млинківське (1479 га). До складу парку входять Майданське, а також Магерівське лісництва. На південний схід парк граничить із природним заповідником «Розточчя».

Клімат цієї території характерний для Розточчя, що знаходиться на стику впливу атлантичних повітряних плинів із заходу і континентальних — зі сходу. Клімат помірно-вологий. Середньорічна кількість опадів складає 700 мм, а середньорічна температура — +7,5°С. Найвищою крапкою на території парку є безіменна висота з оцінкою 403,6 м, розташована на захід с. Млинка. Серед інших вершин відокремлюються: Булава (397 м), Кубин (378 м), Березняки (378 м), Болтова Гора (360 м), Вівсяна Гора (387 м). Часто зустрічаються невеликі печери, штоки карстового походження.

Для Яворівського національного природного парку, як і в цілому для Розточчя, характерна висока лісистість. Найбільше тут розповсюджені грабово-дубові, сосново-дубові, соснові ліси, а в зниженнях — вільхові. Цікавими є острівні реліктові ялиці, явора. До реліктів середнього голоцену відносяться буково-соснові ліси. Трав’яна рослинність займає значно менші площі і сформувалася на природних лугах, а також місцях колишніх пасовищ і поселень, берегами річок і каналів. Флора Яворівського національного природного парку нараховує близько 700 видів рослин. З них до Червоної книги України занесений 18 видів: баранець звичайний, сальвінія що плаває, коручка широколиста й ін. Яворівським парком проходить флористична межа Середньої і Південно-східної Європи, що супроводжується переходом широколистих лісів у Лісостеп. Тут також проходить східна межа поширення дуба скельного, ялівця, бука, південно-східна — сосни звичайної, північно-східна — ялиці білої. У парку зростають понад 200 видів лікарських рослин. Крім того, серед найрідших видів, виявлених на території парку, 12 видів знаходяться під охороною Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CІTES), 2 види — під охороною Конвенції про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція). Серед птахів, занесених у Червону книгу України, на території парку і його окраїн зустрічаються: маленький баклан, косар, чорний лелека, білоока чернь, гоголь, скопа, орлан-білохвіст, маленький підорлик, змієїд, сірий журавель, сірий сорокопуд. З мисливських звірів зустрічаються білка, заєць-русак, куниця лісова, тхір лісовий, дикий кабан, козуля, єнотовидна собака, лисиця, а з занесених до Червоної книги — видра річкова, норка європейська, горностай. Узагалі на території парку зареєстровано 9 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 34 виду, занесені до Червоної книги України і 146 видів тварин, що підлягають особливій охороні відповідно до Бернської конвенції.

Завдяки сприятливим природним умовам національний парк має також значний рекреаційний потенціал і є цікавим об'єктом для туризму. Регіон, у якому знаходиться Яворівський національний природний парк, надзвичайно багатий на археологічні й історико-культурні пам’ятки. Тут відкрито ряд стоянок давньої людини і городища князівської пори. На території, що прилягає до національного парку, знаходяться такі історичні й архітектурні пам’ятки, як: Василіанський монастир Св. Миколи в Крехові (ХVІІ-ХVІІІ ст.), Троїцький костьол із дзвіницею (1614 р.) і церква Піднесення Господнього (1831 р.), Успенська церква, печера на Страдецькій горе і церква Успіня Пресвятої Богородиці (ХVІІІ ст.). На прилеглих територіях знаходиться 8 баз відпочинку, а також бальнеологічні курорти «Шкло» і «Немирів» з цілющою сірководневою мінеральною водою типу «Нафтуся». Функціонує 4 комплексних автобусно-пішохідних маршрути: «Страдч — Чорні озера», «Від Янова до Крехова», «Сповідь часу» (родинне гніздо Шептицьких), «Яворівський полігон — минуле і сучасність», а також 4 пішохідні еколого-пізнавальні тропи: «Тропа Івана Франко», «Лелехівка», «Верещиця», «Голуби». Завдяки сприятливим природним умовам і значному рекреаційному потенціалу Яворівський національний природний парк є цікавим об'єктом для туризму.

Взимку — гори та іскристий, блискучо-білий сніг. Влітку — гори і незабутні по красі альпійські луги. І цілий рік — цілюща дія унікального клімату, чудове гірське повітря, відмінний загар. Скільки курортів зможе похвалитися таким описом? Точно не багато, але курорт Трускавець — зачаровує кожного, хто надає перевагу відпочинку на курорті Трускавець всім іншим місцям відпочинку в Україні. Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1469 року. Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, який датується ІV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця могла бути ареною бойових дій готів разом з племенами Прикарпаття на чолі з карпами, — з одного боку, і легіонами Римської імперії - з іншого. Назва міста «Трускавець» донині викликає суперечки істориків. Одні вважають, що «Трускавець» — це видозмінена форма польського слова truskawka — полуниця. Але полуниця з’явилася в Європі тільки після 1712 року і була привезена з Чилі французьким офіцером Фрезье. А назва міста вперше зустрічається вже в XV ст. Інші учені вважають, що на назву міста вплинула литовська мова. По-литовськи druska — це сіль, а Прикарпаття — відомий центр солеваріння. З цим промислом пов’язані назви багатьох населених пунктів Львівщини, наприклад: Стара Сіль, Ясениця Сільна, Солець, Солонсько. На користь цього варіанту свідчать тісні міждержавні відносини Галицько-волинського князівства і Великого Князівства Литовського в XІІ-XV ст.

Окремо слід виділити діяльність Організації Українських Націоналістів в Трускавці (ОУН) і Української Повстанській Армії (УПА) до і після 1939 року. До 1939 року ОУН воювала з поляками, після 1939 року — з радянськими окупаційними військами. Два уродженці Трускавця — Василь Білас і Дмитро Данилишин — здійснили замах на депутата Польського Сейму Тадеуша Голувку. Відбулося це в Городку 24 серпня 1931 року. Це був виключно політичний акт на відомого польського шовініста. На жаль, акція не вдалася, але шуму вона наробила багато у всій Польщі. Обидва бойовики були спіймані та засуджені до смерті. Їх героїчна поведінка під час процесу і при виконанні вироку примусила задуматися українців на всіх окупованих Польщею територіях. Пам’ять про героїв зафіксована в назвах вулиць і пам’ятних знаках в Трускавці.

На момент виконання вироку Роману Макомацькому, племінникові Василя Біласа, було всього лише 11 років. Тоді хлопчик багато що зрозумів. А після смерті вуйка він вступає в лави ОУН і стає месником. Воював Роман Макомацький проти польської Армії Крайової, яка спалила Волинь, знищуючи все живе. А після створення УПА і відступу фашистів він вербує в інформатори дружину радянського генерала Сабурову Ніну, яка допомагає врятувати життя тисячам галичан, зірвати цілий ряд каральних операцій НКВС проти мирного населення. Під керівництвом Макомацького підпільники викрали самого генерала Сабурова і обміняли його на 200 арештованих повстанців. Це унікальний випадок в історії радянської армії, який більш нікому не вдалося повторити.

Датою офіційного заснування бальнеологічного курорту вважається 1827 рік, коли тут було побудовано приміщення для перших 8 ванн. Хоча лікувальні властивості Трускавецьких вод були відомі давно, вперше їх описав королівський лікар Войцех Глазок в 1578 році. Габрієль Жончинський, автор підручника «Гісторія натуральна», який був виданий в 1721 році, вказав, що в Трускавці, як і в інших селах біля Дрогобича, добували нафту, а воду, яка її супроводжує, селяни пили для лікування багатьох хвороб. Перші ж серйозні роботи провели тут німецькі учені Н. Фіхтель і Б. Хаке. Станіслав Сташиць в невеликій роботі, яка вийшла друком в 1805 році, писав, що окрім солі тут видобувають озокерит і нафту, з якої шляхом перегонки отримують гас, який використовується для освітлення вулиць. І це — на початку XІX століття! Хімічний аналіз мінеральної води «Нафтуся» вперше провів львівський учений, аптекар і хімік Теодор Торосевич в 1836 році. Цей знаменитий учений ще відомий завдяки винаходу гасової лампи. В той же час росте значення Трускавця в Австро-угорській імперії. У 1892 році тут побудовано приміщення для інгаляцій системи Вашмута. І цим Трускавець відразу піднявся на рівень таких оздоровниць європейського значення, як Ріхенгаль і Вісбаден. Будуються готелі, вілли, пансіонати.

У 1900 році був відкритий пам’ятник Адаму Міцкевичу. Розростається інфраструктура, будується нова водолікарня, прокладається об'їзна дорога. Окремо варто виділити діяльність Раймонда Яроша. У 1911 році Трускавець переходить до рук союзу, який він очолює. Новий господар відразу починає яскраву європеїзацію курорту. В першу чергу, він електрифікує Трускавець. Тепер, за допомогою електричної енергії освітлювали не тільки курортні приміщення і приватні вілли, але також вулиці і територію парку. Ще в 1909 році була побудована залізниця з невеликою станцією, а вже в 1912 споруджується новий вокзал. Трускавець був безпосередньо з'єднаний залізничним сполученням як зі Львовом, так і з Віднем, Краковом, Познанню, Прагою, Варшавою, Берліном. У 1913 році за великі успіхи в розвитку курорту — його лікувальної бази — Трускавець було нагороджено Великою золотою медаллю. А темпи змін були справді вражаючими. Той, хто пропустив декілька сезонів, після приїзду в Трускавець вже його не впізнавав. На Помірках за всіма європейськими стандартами було облаштовано купальне озеро, побудовані корти, спортивні майданчики. Береги озера були всипані золотистим морським піском. 17 серпня 1929 року освячений і відкритий музей природних наук. На жаль, з його багатющої колекції майже нічого не залишилося — після приходу радянських військ в 1939 році його експонати були частково передані до Дрогобича, а частково просто розкрадені. Одну з колекцій завантажили в контейнер і просто кудись вивезли.

А про розвиток курорту свідчать цифри. Якщо в 1923 році тут було 6080 відпочиваючих, то вже в 1927 році кількість гостей різко виросла — до 12 633 осіб. У 1931 році курорт відвідало 14 659 чоловік, а сезон 1933 року відзначився просто немислимою до того часу цифрою — в 17 000 осіб.