Лізинговий кредит

Дипломна робота на тему:

«Лізинговий кредит»

Зміст Вступ…3

Розділ 1. Теоретичні основи лізингового кредитування…6

1.1 Економічна сутність і функції лізингу…6

1.2 Класифікація та основні види лізингових відносин…11

1.3 Народногосподарське значення лізингового кредиту…18

Розділ 2. Характеристика лізингового кредиту в Україні…21

2.1 Інституційно-правове забезпечення лізингу в Україні…21

2.2 Стан ринку лізингових послуг в Україні…25

2.3 Механізм надання лізингового кредиту…31

Розділ 3. Перспективи розвитку лізингових відносин в Україні…42

3.1 Особливості лізингового кредитування у зарубіжних країнах…42

3.2 Напрями вдосконалення системи лізингових відносин в Україні…47

Висновки…51

Список використаних джерел…54

Вступ Непослідовність і суперечливість інвестиційної політики стала однією з причин кризового стану господарської системи України. Тому, з огляду на об'єктивні закономірності розширеного відтворення стабілізація економіки значною мірою залежить від кардинальної зміни інвестиційної політики, модифікації функцій інвесторів та інших учасників інвестиційного процесу.

Усі галузі економіки України (в тому числі найважливіші базові галузі включно з машинобудуванням) потребують якнайшвидшого здійснення технічного переозброєння і реконструкції. Виходячи з цього, пошук нових форм і методів фінансово-кредитного їх забезпечення за обмеженості фінансових ресурсів та недостатності власних фінансових коштів промислових підприємств набуває глибокої значущості. Формування фінансових ресурсів на оновлення машин та обладнання на нинішньому етапі розвитку стає складною проблемою. Традиційна система фінансування і кредитування витрат на придбання обладнання виявилася неефективною, оскільки вона не змогла істотно вплинути на стан наднормативних запасів обладнання. Це негативно відбивалося на кінцевих результатах діяльності підприємств і знижувало ефективність функціонування всього народного господарства в цілому. В умовах становлення ринкових відносин не виправдало себе також і використання довгострокового кредиту.

За наявного дефіциту державного бюджету, враховуючи повсюдну тенденцію нагромадження машин та обладнання, технічний рівень яких часто значно відстає від світових стандартів і не може забезпечити випуску продукції високої якості, конкурентоспроможної на світовому ринку, стає необхідним пошук нетрадиційних форм вирішення цієї проблеми. Однією з форм вирішення цієї проблеми є використання інституту лізингового кредиту, спроможного значно пожвавити процес оновлення виробництва та інтегрування економіки України у структуру світового ринку.

Концептуальні основи здійснення лізингу, методики розрахунку лізингових платежів, дослідження світового досвіду розвитку лізингу одержали висвітлення в роботах вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких Човнюк Ю, Рязанова Н., Різник В., Горобець Л., Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф., Меренгс Е., Лагутін В.Д., Шумелда Я. П., Шевчук Ю., Лещенка М. Теоретичні питання відносин нагромадження в системі ринкових трансформацій досліджувалися в роботах українських і російських економістів: В. Гейця, А. Гальчинського, І. Лукінова, Р. Нурєєва, С. Мочерного, А. Чухна, А. Куліша та інших.

Хоча дослідженню методологічних, методичних та прикладних проблем і питань доцільності та ефективності використання лізингу приділяли увагу багато вчених-економістів, проте на сьогоднішній день і в чисельних вітчизняних публікаціях, і в законодавчих актах України подаються суперечливі тлумачення як самого поняття «лізинг», так і його форм та видів. Немає загальноприйнятої методики оцінки ефективності лізингу інноваційної продукції. Практично відсутні напрацювання, за допомогою яких можна було б вирішити питання зменшення лізингових ризиків в сучасних умовах господарювання при наявності кризових процесів, недостатності фінансових ресурсів, невирішеності ряду нормативно-правових питань. Усе це зумовило вибір теми дослідження та її актуальність, визначило мету та завдання дипломної роботи.

При написанні даної роботи було поставлено наступні завдання:

визначити роль і місце лізингу в системі фінансування діяльності підприємства;

дослідити теоретичну сутність лізингу як особливого інструмента у системі кредитування, визначити його види, форми здійснення;

розробити економічний механізм лізингового кредитування;

визначити та проаналізувати світові тенденції розвитку лізингових відносин;

дослідити сучасний стан ринку лізингового ринку в Україні, виявити певні недоліки та запропонувати подальші шляхи розвитку лізингового кредитування.

Метою дослідження є розробка теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення процесу лізингового кредитування в умовах ринкових перетворень економіки України.

Об'єктом дослідження даної роботи є система організації лізингового кредиту. Предметом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають в процесі фінансового забезпечення діяльності підприємства на засадах лізингу.

Відповідно до поставлених завдань побудовано структуру даної дипломної роботи, яка включає вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

Інформаційну базу роботи включають законодавчі та нормативні акти України, вітчизняні та закордонні навчальні та методичні видання з даної теми, матеріали періодичної літератури, статистичні дані, матеріали всесвітньої мережі Internet.

Розділ 1. Теоретичні основи лізингового кредитування

1.1 Економічна сутність і функції лізингу Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів інвестування виступає лізинг.

В українській мові немає аналога терміну «лізинг». Корінь «ліз» в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської - орендувати, здавати в найм. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Аристотеля (384/383 — 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в «Риториці»: «Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності». Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход [8, с. 42].

Перше відоме вживання терміну «лізинг» відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв’язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання «ноу-хау». Аналогічно «Белл», компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований одинадцяти граний бур тільки на умовах оренди. Компанія «U.S. Shoe Machinery», яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов’язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж [9, с. 36].

Загальновживаним визначенням лізингу є наступне: «лізинг — це комплекс майнових відносин, в яких одна сторона (лізингодавець) надає майно в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін і за певну плату» [9, с. 13]. Це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку.

У широкому розумінні лізинг виступає як організаційна форма підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності і інвестування, особливу систему господарювання, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст і різноманітні форми прояву, які можна уявити з різним ступенем конкретності. Лізингова форма підприємництва базується на системі принципів (правил, положень), які визначають єдність і зв’язки загальних, власних і особливих її властивостей і зовнішніх проявів, зокрема: платність, терміновість, добровільність відносин, інноваційність, економічність, цілеспрямованість і конкретність, майнова відповідальність тощо.

Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого — веде до її подолання, зміні власника та розпорядника.

Якщо порівнювати оренду і лізинг, то останній вирізняється вищою формою організації бізнесу, яка передбачає наявність ґрунтовних знань та навичок у фінансовій сфері, сфері маркетингу й виробництва, нерухомості, обладнання. Тобто лізинг передбачає поєднання таких форм організаційно-оперативних відносин, як орендні, кредитні та торговельні. Для розмежування понять «лізинг» і «оренда» пропонуємо таблицю лізингових та орендних відносин.

Проте найдоцільнішим прийнято вважати, що за своєю сутністю лізингові операції є кредитними угодами. Одержання лізингоотримувачем у тимчасове користування на умовах повернення і платності вартості, втіленої в машинах і обладнанні, свідчить про присутність тих конструктивних ознак, які властиві кредиту.

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика лізингових та орендних відносин [22с. 108]

З точки зору змісту кредитних відносин лізинг дещо схожий із банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави). Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (таблиця 1.2.).

Узагальнюючи різні підходи до визначення сутності лізингових відносин, можна виокремити те, що об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку. 14, c. 111]

Таблиця 1.2.

Порівняльна характеристика банківського та лізингового кредиту [24, c. 261]

На ряду з цим, суб'єктами лізингу виступають сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.

Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:

лізингодавець, тобто суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який преді в користування об'єкти лізингу;

лізингоодержувач, тобто суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна (постачальник) — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, як об'єкт лізингу.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод [19, с. 344].

Як складне економічне явище, лізинг виконує важливі функції у формуванні багаторівневої економіки і активізації виробничої діяльності. Серед різноманітних функцій лізингу, можна виділити такі, які якнайширше розкривають його природу, зокрема: фінансову, виробничу та збутову.

Фінансова функція полягає:

у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних повної оплати основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту у використанні підприємством податкових та адміністративних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподаткований прибуток підприємства. Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному розв’язанні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій і техніки Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно [24, c. 262].

Отже, у результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій спектру товарів та послуг, залучає нові об'єкти у свою сферу, тим самим розвиваючи і диференціюючи ринок засобів виробництва.

1.2 Класифікація та основні види лізингових відносин Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. Характер і склад лізингових відносин, з нашої точки зору, є дуже важливою насамперед для лізингодавця, бо саме він повинен аналізувати попит лізингоодержувачів, займатися маркетингом. За допомогою класифікації лізингових угод лізингодавець може вирішити таке коло завдань:

Упорядкування існуючих лізингових угод Визначення питомої ваги угод фінансового та оперативного лізингу в сукупності лізингових угод; визначення пріоритетності попиту з боку лізингоодержувачів на ту чи іншу техніку або обладнання; визначення питомої ваги банківського капіталу у фінансування лізингових угод; визначення рівня зацікавленості та можливості участі в лізингових операціях іноземних лізингодавців; визначення рівня та спектра послуг, що надаються лізингоодержувачем при здійсненні лізингових операцій;

Визначення негативних наслідків чи позитивних тенденцій, напрямків роботи; можлива переорієнтація в роботі, розширення чи звуження асортименту техніки та обладнання, що пропонується в лізинг, введення у свою діяльність попутних послуг;

Підвищення ефективності роботи; підвищення рівня функціонування економічного механізму лізингових відносин [12, c. 30−31].

Отже, до ознак класифікації лізингових угод, як правило, відносять: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов’язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, де здійснюються операції, характер лізингових платежів та інші.

1) Так, відповідно до складу учасників лізинг поділяють на:

прямий лізинг, при якому виробник або власник певного майна одночасно є його лізингодавцем. В такому випадку має місце двохстороння угода. Слід зазначити, що в світі це переважно угоди оперативного лізингу. Майно, яке є власністю лізингодавця, надається в лізинг неодноразово. Двосторонні угоди фінансового лізингу не набули такої широкої популярності. Як для виробника, так і, наприклад, для банку при збільшенні лізингових операцій доцільніше створити власну лізингову компанію, та надавати послуги непрямого фінансового лізингу через таку компанію.

Зворотній лізинг, ідея якого полягає в тому, що юридична особа (майбутній лізингоодержувач) має обладнання, але потребує оборотних коштів для ведення свого бізнесу. В такому випадку ця особа пропонує лізинговій компаній купити в неї обладнання та надає його в лізинг цій юридичній особі. У юридичної особи з’являються грошові кошти, та, як правило, договір лізингу укладається таким чином, що після закінчення строку його дії особа має право викупити обладнання і тим самим повертає собі право власності.

Левередж-лізинг, або лізинг з додатковим залученням фінансових ресурсів. В світовій практиці це найбільш складний різновид лізингу, оскільки пов’язаний з багатоканальним фінансуванням та використовується для реалізації лише значних проектів. Лізингодавець при придбанні обладнання виплачує постачальнику із своїх коштів не всю суму, а тільки його частину. Решту коштів він залучає від декількох кредиторів.

Ще однією особливістю левередж-лізингу в світі є те, що лізингодавець запозичує ресурси на певних умов, які не є характерними для вітчизняних фінансово-кредитних установ. При цьому позичальник-лізингодавець не відповідає перед кредиторами за повернення позики, оскільки вона погашається за рахунок лізингових платежів. Тому, як правило, лізингодавець не тільки заставляє на користь кредиторів майно, яке є предметом лізингу, але й уступає їм права на отримання частини лізингових платежів в рахунок погашення позики. Таким чином, основні ризики по угоді перекладаються на кредиторів — банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші фінансові установи, які фінансують лізингові операції. На Заході більше 85% лізингових угод побудовано за основі такого виду лізингу.

Левередж-лізинг в свою чергу поділяється на роздільний (при якому відбувається об'єднання декількох кредиторів для фінансування лізингового проекту) та груповий (коли в якості лізингодавця виступає група учасників) [35, c. 5−6].

2) у залежності від типу майна розрізняють:

лізинг рухомого майна — лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив’язки до нерухомих об'єктів (автомобілів, тракторів, комбайнів, літаків та інші), і майна, що легко переміщується;

лізинг нерухомості - лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив’язку;

великомасштабний лізинг, або «біг-тікет-лізинг» застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових платформ, літаків, суден) і є різновидом лізингу нерухомості.

лізинг обладнання — лізинг окремих машин і механізмів або їх груп, що не є замкнутим виробничим циклом.

лізинг «секонд-хенд», або лізинг майна, що вже було в експлуатації - лізинг машин і обладнання, що вже були у використанні або морально застаріли за час зберігання.

Лізинг обладнання, що вже було в експлуатації, на внутрішньому ринку країни може мати перспективи у зв’язку із скороченням платоспроможного попиту на певні товарно-матеріальні цінності, із розбалансованої роздрібної торгівлі засобами виробництва, з відносно невеликими масштабами діяльності товарних бірж. У цьому випадку об'єкт лізингу передається у використання не по первісній, а по оціночній вартості. Звернення до цього виду лізингу вигідно як постачальникові, так і користувачеві [18, с. 22].

3) відповідно до обсягу майна, що передається в лізинг:

чистий лізинг (net leasing) — це відносини, при яких все обслуговування предмету лізингу бере на себе лізингоодержувач. В такому випадку витрати по обслуговуванню предмету лізингу не включаються в лізингові платежі.

" мокрий" лізинг (wet leasing) — це лізинг, з повним набором послуг, який передбачає обов’язкове технічне обслуговування лізингодавцем предмету лізингу, його ремонт, страхування, а також послуги з підготовки кадрів, консультаційні послуги тощо.

лізинг з частковим набором послуг, при якому на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

4) за способом фінансування виокремлюють:

лізинг за рахунок власних коштів (передбачає використання власного капіталу для фінансування придбання об'єкта лізингу, який будуть здавати в лізинг;

лізинг за рахунок залучених коштів означає, що лізингодавець для фінансування придбання об'єкта лізингу одержує кредити від одного або декількох кредиторів;

роздільний, або пайовий лізинг передбачає укладення участі суб'єктів лізингу багатостороннього договору та залучення одного або декількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При пайовому лізингу сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості набутого для лізингу майна. Решта суми виплачується у міру отримання лізингових платежів протягом усього строку лізингу. В цьому випадку лізингодавець несе відповідальність перед постачальником за посне і своєчасне погашення раніше не оплаченої ним частини вартості об'єкта лізингу [19, c. 347].

5) відповідно до сектора ринку, де здійснюється лізинг, розрізняють внутрішній (національний) і зовнішній (міжнародний) лізинг.

За внутрішнього лізингу суб'єкти угоди перебувають під юрисдикцією однієї країни, за зовнішнього — різних країн або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

У свою чергу, міжнародний лізинг поділяється на:

експортний лізинг — угода, за якою постачальник і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а орендарем є зарубіжна компанія. Така угода називається експортним лізингом, оскільки стосовно свого постачальника лізингова фірма виконує функцію стимулювання експортного збуту.

транзитний лізинг — угода, всі учасники якої перебувають у різних країнах. Це найбільш складна операція для лізингових компаній. Вона потребує знань правових податкових та інших особливостей обох іноземних ринків.

імпортний лізинг — операція, за якої лізингова фірма і орендар належать до однієї країни, а постачальником є закордонна компанія. Така угода називається імпортним лізингом, оскілки щодо орендаря лізингова компанія виконує функцію стимулювання імпорту [11, c. 358−359].

6) за цільовим призначенням лізинг може бути:

дійсний, якщо лізингодавець має право на податкові та амортизаційні пільги, а лізингоодержувач може зменшувати на суму лізингових платежів доходи, які оподатковуються податком;

фіктивний (спекулятивний) лізинг, якщо угода має за мету виключно одержання високого прибутку за рахунок необґрунтованих податкових та амортизаційних пільг.

7) за характером лізингових платежів існує:

лізинг з грошовими платежами, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

лізинг з компенсаційними платежами, коли всі платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

лізинг із змішаними платежами, коли поєднуються перелічені вище дві форми платежів [19, c. 346]

8) у залежності до умов амортизації виокремлюють:

лізинг з повною амортизацією;

лізинг з неповною амортизацією.

9) у залежності від тривалості:

короткостроковий — до 1 року;

середньостроковий — від 1 до 3 років;

довгостроковий — більше 3 років.

Основними видами лізингу, визнаними у всьому світі, є оперативний та фінансовий лізинг, а правовими критеріями для такого розмежування визнаються строк використання майна та обсяг обов’язків лізингодавця. Основні розмежування в сутності фінансового і оперативного лізингу подано в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Порівняльна характеристика основних видів лізингу [13, c. 73]

Так, оперативний лізинг характеризується тим, що строк лізингу набагато коротший, ніж строк служби майна, та лізингові платежі не покривають повної вартості майна, яке є предметом лізингу. У зв’язку з цим лізингодавець вимушений його здавати в тимчасове користування декілька разів, оскільки для нього зростає ризик по відшкодуванню залишкової вартості предмету лізингу. В таких випадках лізингові платежі при оперативному лізингу вищі, ніж при фінансовому лізингу [28, c. 11]

Навпаки, при фінансовому лізингу строк користування майном наближується до строку експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. При цьому лізингоодержувач практично повністю сплачує вартість майна лізингодавцю. Як правило, обов’язок по технічному обслуговуванню та страхуванню предмету лізингу покладається на лізингоодержувача [35, c. 5].

Безперечно, вищезазначеними термінами галузь лізингу не обмежується. Проте знання про базові поняття та терміни лізингу неодмінно сприятимуть плідному та взаємовигідного діалогу та порозумінню сторін лізингової угоди, особливо якщо участь в них бере іноземний учасник.

1.3 Народногосподарське значення лізингового кредиту Народногосподарське значення лізингового кредиту полягає в тому, що він є особливою фінансово-кредитною формою розвитку технологічного базису виробничого процесу. Лізинг дозволяє проводити якісне технічне переозброєння виробництва в умовах дефіциту капіталу у товаровиробників, що особливо важливо за умов кризової економіки.

Кожен із суб'єктів лізингового кредитування має у ньому свої переваги.

Так, підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що:

з його допомогою підтримується тісний зв’язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки у використовуваному устаткуванні находить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції, та розширює можливість її збуту;

збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище;

створюються передумови для скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів. Тут за виробника все це робить лізингова компанія, а він може сконцентрувати свої зусилля, в тому числі фінансові, на вирішенні виробничих завдань щодо зниження собівартості продукції;

в особі лізингової компанії виробник знаходить постійного оптового споживача, який готовий оплатити 100-відсоткову вартість замовлення зразу, тому виробник може надати знижку у зв’язку з відсутністю ризику неплатежу;

збільшуються обсяги продажу за рахунок підвищення попиту на допоміжне обладнання, оснащення, інструмент, що використовується під час експлуатації об'єктів лізингової угоди. [18, c. 606].

З погляду лізингоодержувача переваги лізингового кредиту такі:

лізинг припускає 100% фінансування придбання основних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошовими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості;

він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути об'єктом лізингу, без значних одноразових витрат власного капіталу;

зменшується ризик морального старіння об'єкта лізингу, тому що лізингоодержувач бере його не у власність, а в лізинг;

підприємству простіше отримати майно в кредит, ніж кредит на його придбання, тому що об'єкт лізингового кредиту є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю;

лізинговий кредит створює лізингоодержувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, виробленої на взятому в лізинг обладнанні;

лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток лізингоодержувача;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує його ліквідність;

надається право придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення строку договору;

лізингоодержувач, укладаючи договір лізингового кредиту, може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових послуг, зокрема інформаційних, консультативних та юридичних [19, c. 353].

Щодо лізингодавця, то нині доцільність створення лізингових компаній банками пояснюється тим, що для проведення лізингових операцій потрібні великі кошти для закупівлі сучасної техніки і устаткування. Комерційні банки мають необхідні ресурси, тому лізинговий бізнес міг би стати вигідною сферою вкладення капіталів і одержання додаткового прибутку.

Так, у лізингових операціях можна виділити наступні переваги для комерційного банку:

вигідне вкладення коштів шляхом фактичного кредитування прибуткових інвестиційних проектів;

упровадження на внутрішньому ринку банківських технологій нового зручного інструменту, підвищення своєї конкурентоспроможності;

розширення сфери активних операцій і залучення додаткової кількості фінансово забезпечених клієнтів;

посилення контролю за цільовим використанням коштів; мінімізацію кредитних та інших ризиків [33, c. 83−85].

Отже, можемо дійти висновку, що лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу, підвищити обсяги реалізації нового обладнання, збільшити обсяги інвестицій у національну економіку, поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку, здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.

Розділ 2. Характеристика лізингового кредиту в Україні

2.1 Інституційно-правове забезпечення лізингу в Україні

На сьогодні в законодавстві України визначення лізингу містяться на рівні цивільного, господарського та податкового законодавства України.

У ч. 1 статті 806 ЦК України встановлено визначення лізингу як різновид орендного (найманого) договірного типу, згідно якого за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було ним набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналіз зазначеного визначення вказує на те, що договір кваліфікуватиметься як договір лізингу, якщо домовленість між лізингодавцем та лізингоодержувачем свідчить про те, що:

а) лізингоодержувач передає чи зобов’язується передати лізингоодержувачу майно (предмет договору лізингу) у користування;

б) предмет договору лізингу належить лізингодавцю на праві власності та придбаний ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем або спеціально придбаний лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов;

в) лізингоодержувач зобов’язується сплачувати лізингодавцю за користування предметом договору лізингу протягом певного строку визначені платежі (лізингові платежі) [27, c. 11].

Схоже за суттю визначення лізингу як господарської діяльності міститься у ч. 1 статті 292 ГК України, згідно якої лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови плати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Дане визначення лізингу, в цілому повторюючи ознаки лізингу, що визначені у ЦК України, вводить ще декілька його додаткових критеріїв, а саме:

а) лізингодавець інвестує у придбання об'єкта лізингу власні чи залучені фінансові кошти;

б) об'єкт лізингу передається лізингоодержувачу у виключне користування.

Слід мати на увазі, що зазначені визначення лізингу розроблялися із урахуванням положень Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 року. Згідно ч. 1 та 2 статті 1 цього Закону, лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий чи оперативний, визначення яких були наведені у статті 4 даного Закону.

Як вже зазначалося, в світовій практиці існує два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. До 2004 року в Україні існував Закон «Про лізинг», згідно статті 1 якого лізинг також поділявся на оперативний та фінансовий. Зазначений Закон був замінений новим Законом «Про фінансовий лізинг», норми якого регулюють питання тільки фінансового лізингу.

Під фінансовим лізингом згідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» розуміється вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, «згідно якого лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)».

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Наведене визначення фінансового лізингу в певній мірі повторює ознаки непрямого лізингу, що містяться у ч. 1 статті 806 ЦК України.

Із цього визначення також можемо зробити висновок, що домовленість між лізингодавцем, лізингоодержувачем та/або продавцем (постачальником) має містити у сукупності такі ознаки:

а) спочатку лізингоодержувач зобов’язується перед лізингооодержувачем набути право власності на річ, визначену останнім, у продавця (постачальника);

б) потім лізингодавець зобов’язується передати річ у володіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк та за сплату визначених лізингових платежів;

в) строк володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу має становити не менше одного року.

З огляду на те, що згідно статті 19 Закону України «Про фінансовий лізинг», закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить чинному законодавству.

Ще одне визначення фінансового лізингу передбачено у підпункті 1.18.2 пункту 1.18. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно нього, фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

У цьому ж законі наводяться критерії, яким має відповідати договір лізингу, щоб у цілях оподаткування певні правовідносини кваліфікувалися як лізинг. При цьому, для того, щоб правовідносини вважалися лізингом, достатньо щоб у договорі лізингу містилася б хоча б одна із таких умов:

— об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов’язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

— сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

— якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

— майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоодержувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [27, c. 12].

Ці критерії законодавець не змінює, а лише уточнює загальне визначення фінансового лізингу, що встановлено цим Законом.

Поняття «оперативний лізинг (оренда)» залишилось тільки в податковому законодавстві, а його суть співпадає із суттю понять «найм (оренда)» (стаття 759) та «прямий лізинг» (стаття 806) Цивільного кодексу.

Таким чином, міжнародне поняття «оперативний лізинг» ідентичне українським термінам «найм (оренда)», «прямий лізинг» та «оперативний лізинг (оренда)». Міжнародному поняттю «фінансовий лізинг» відповідає український термін «фінансовий лізинг», який є різновидом «непрямого лізингу».

Нове законодавство є позитивним з точки зору створення дієвого правового механізму для функціонування лізингу у державі, оскільки в ньому задекларована свобода договірних відносин, більш чітко окреслені права й обов’язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови, закріплена можливість сублізингу, прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку недобросовісності лізингоодержувача тощо.

Однак, незважаючи на прогресивність прийнятих норм, в цілому законодавство в сфері лізингу не є досконалим.

2.2 Стан ринку лізингових послуг в Україні

За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.

Сьогодні стратегічними завданнями держави є сталий розвиток національної економіки шляхом значного збільшення обсягів інвестицій, оновлення техніки та технологій на вітчизняних підприємствах, забезпечення конкурентноздатності їх продукції, створення нових робочих місць, підвищення матеріального забезпечення та рівня життя населення. Зокрема, необхідні такі структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності.

Упродовж останнього десятиріччя показник ступеню зносу основних засобів підприємств в Україні в цілому та у розрізі окремих видів економічної діяльності постійно зростав і станом на 1 січня 2005 року досяг майже 50 відсотків. При цьому, у таких видах діяльності, як рибне господарство, обробна промисловість, виробництво та розподіл електроенергії, газу та води, будівництво, водний транспорт, освіта — зношеність основних засобів складає майже 60 відсотків (додаток А). За експертними оцінками зношеність активних елементів основних засобів, тобто машин, обладнання та транспортних засобів, досягає 80−90 відсотків.

Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу.

Стартувавши з дуже низького рівня, за останні роки лізинг в Україні значно розвинувся. Так, на виконання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2004 року № 2664-ІІІ Указом Президента України від 11.12.2002 № 1153/2002 року в Україні було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг [22, c. 111−112].

Реєстраційна статистика Комісії являє собою гарне джерело інформації про український сектор лізингу. Станом на 1 липня 2005 року в Комісії було зареєстровано 74 лізингові компанії, однак, тільки близько 40 з цих компаній дійсно проваджують лізингові операції. Потенційний попит на послуги лізингу в Україні складає щонайменше 85 млрд. грн. Разом із тим, на початок 2005 року обсяг ринку лізингу в Україні досяг трохи більше 1 млрд. грн.

Зростання ринку лізингу в Україні можна проілюструвати, використавши різні показники зростання, наприклад:

загальну вартість лізингових активів протягом року;

загальну вартість договорів лізингу, укладених протягом року;

обсяг портфелю договорів лізингу.

Загальна вартість лізингових активів в Україні збільшилася майже на 90% у порівнянні з 2003 роком. За той же самий період загальна вартість договорів лізингу збільшилася на 120% та загальний портфель договорів лізингу (як зазначено вище) збільшився на 135%. Незважаючи на збільшення деяких показників, український ринок лізингу перебуває на початковій стадії розвитку. [16, c. 3].

Базуючись на типовому для ринкової економіки співвідношенні рівня ВВП та обсягів ринку лізингу та, враховуючи частку лізингового ринку у загальному обсязі інвестицій у основні фонди підприємств, можна можна спрогнозувати, що загальна вартість укладених договорів лізингу досягне 395 млн. дол. США у 2005 р. та 452 млн. дол. США у 2006 р., зокрема на рис. 2.1 наведена динаміку вартості укладених договорів з фінансового лізингу за 2004;2006 роки.

Інтерес фінансових установ до цього ринку пояснюється просто: фінансовий лізинг зазвичай дорожчий за кредит. Лізингова схема відрізняється від кредитної — лізингові компанії оперують таким поняттям, як подорожчання предмета лізингу. Це подорожчання в різних компаніях коливається від 5 до 15% на рік. Якщо перевести його у звичайні банківські відсотки, то вийде, що навіть у деяких лідерів ринку вартість лізингу становить понад 30% річних. Водночас кредит на придбання автомобіля обійдеться у 17−25% річних у гривні.

Аналіз структури портфелю договорів лізингу у розрізі вартості лізингових активів демонструє, що на 1 січня 2005 р. літаки складають найбільшу частку лізингового портфеля (майже 29% або трохи більш ніж 68 млн. дол. США) (рис. 2.2). Це пояснюється великою вартістю таких активів. Другу за розміром частку в структурі лізингового портфелю складають вантажні автомобілі (трохи більш ніж 24% або 57 млн. дол. США), в той час як легкові автомобілі займають третє місце (трохи більш ніж 21% або 50 млн. дол. США). Однак, слід зазначити, що легкові автомобілі присутні в портфелях лізингових активів 67,7% українських лізингових компаній.

Серед невеликої кількості діючих лізингових компаній наявний суттєвий ступінь концентрації. Приблизно 75% нових лізингових угод у 2004 році уклали сім провідних компаній. 79% українських лізингових компаній розташовані в Києві, 6% - в Одесі, ще 6% - в Донецьку та 9% - у Львові. Існує великий потенціал для розширення лізингової діяльності в регіонах.

На даний момент є лише шість лізингових компаній, які працюють в областях країни через створені ними агентські мережі.

Очікується, що упродовж найближчих років все більше лізингових компаній з’являтимуться в регіонах, оскільки потреба в придбанні нової техніки та технологій особливо гостро відчувається саме тут.

Розглянувши склад засновників лізингових компаній, ми можемо визначити таку закономірність: у 16,1% компаній серед засновників переважають банки та інші фінансові установи, у 3,2% - державні лізингові компанії, та у 80,7% - фізичні або юридичні особи. В той же час, у 23% лізингових компаній, що взяли участь у дослідженні, повністю володіють іноземні юридичні особи, та ще в 9% компаній присутній іноземний капітал.

Згідно з результатами дослідження 29% лізингових компаній створені при банках; це надає можливість цим компаніям використовувати кредитні ресурси банку. Лише 19% компаній, що взяли участь у дослідженні, створені при продавцях або виробниках. Ці компанії, в основному, активно працюють в галузі легкових автомобілів.

Цікавим є той факт, що до сьогоднішнього дня банківський сектор був порівняно незначним гравцем на ринку лізингу. Зараз же ця ситуація швидко змінюється, беручи до уваги кількість банків, які нещодавно запровадили лізингові операції або проявили інтерес до запровадження лізингових операцій.

Найактивнішими іноземними гравцями ринку лізингових послуг передбачаються французький Societe Generale (придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту), BNP Paribas (придбав УкрСиббанк з лізинговою компанією), австрійський Raiffeisen International (купивши Аваль, вирішив створити дочірню лізингову структуру), скандинавська фінансова група SEB (придбала банк «Ажіо» і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг»). Охоче долучаються до лізингових схем і виробники обладнання й транспорту. Багатьом з них саме співпраця з лізингодавцями дозволяє суттєво збільшити обсяги продажу. Peugeot та Scania реалізують авто в Україні через дочірні лізингові компанії «Ілта» та «Сканія Україна», а лізингова компанія «Дуац» є офіційним постачальником в Україні автомобілів Volkswagen та Audi [21, с. 7].

Розбивка лізингових операцій за видами (рис. 2.3 і додаток Б) демонструє, що більшість лізингових компаній (61%) займаються як фінансовим, так і оперативним лізингом. Із загальної кількості лізингових компаній тільки 29% займаються виключно фінансовим лізингом та тільки 10% - виключно оперативним. 26% лізингових компаній зазначили, що вони здійснюють операції зворотного лізингу. Щодо міжнародного лізингу, то лише 3% компаній зазначили, що займаються такими угодами.

Рис. 2.3. Розподіл лізингових компаній за видами операцій у 2005 році [39]

Щодо клієнтів лізингових послуг, то згідно з результатами дослідження Комісії (рис. 2.4), 73% лізингових компаній пропонують лізингові послуги підприємствам малого бізнесу (рівень продажів до 0,6 млн. дол. США), 83% лізингових компаній пропонують лізингові послуги підприємствам середнього бізнесу (рівень продажів — 0,6−6 млн. дол. США) та 60% лізингових компаній пропонують лізингові послуги великим підприємствам (рівень продажів більш ніж 6 млн. дол. США). Лише 37% компаній — респондентів укладали угоди з фізичними особами.

Рис. 2.4. Клієнти лізингових компаній станом на 1 січня 2005 року [39]

Сьогодні економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій. Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал.

2.3 Механізм надання лізингового кредиту Економічний механізм взагалі розглядається як сукупність економіко-організаційних і правових форм і методів управління у всіх сферах економічної діяльності. Економічний механізм лізингового кредитування — це система організаційних і правових форм і методів управління та взаємодії між елементами лізингових відносин. Останні являють собою комплекс відносин, що виникають у зв’язку з передачею об'єкта лізингу лізингодавцем у тимчасове користування лізингоодержувачу з метою отримання прибутку.

Враховуючи їх, можна виділити такі основні етапи лізингового кредитування (рис. 2.5):

Рис. 2.5. Механізм лізингового кредитування [14,c. 118].

Ці чотири етапи є ключовими. Проте на практиці операція лізингу є складнішою, та її можна поділити на більшу кількість етапів, кожен з яких має певні особливості.