Зимостійкість й морозостійкість деяких сортів озимої пшениці в Притисянській низовині

Міністерство освіти України.

Ужгородський Державний університет.

Біологічний факультет.

Кафедра фізіології рослин та біотехнології.

Монда М. В.

Зимостійкість й морозостійкість деяких сортів озимої пшениці в.

Притисянській низовині.

Курсова робота, IV-й курс.

Науковий керівник: ст. в. Вайда П.В.

Ужгород — 1999.

З М І З Т.

1. Вступ…3 2. Огляд літератури…5.

2.1.Фізіологічні основи морозостійкості озимої пшениці…5.

2.2. Морозостійкість кореневої системи озимої пшениці …7.

2.3. Грунтове живлення й зимостійкість…9.

3. Експериментальна частина…13 3.1. Грунтово-кліматичні умови в низинній зоні Закарпаття…13 3.2. Методи та об`єкти досліджень …15 4. Результати та їхнього обговорення…17 Висновки…20 Література…21.

Вступ.

У успішному розвитку зернового господарства велике значення має отримання високих й стійких урожаїв озимої пшениці, Яка займає значну ваги в зерновому балансі країни.

При використанні агротехніки й внесенні добрив озима пшениця зимостійких сортів забезпечує отримання високих й стійких врожаїв в основних зонах її вирощування.

Озима пшениця, розвиваючись із осені, понад використовує осінні й ранньо-весняні запаси вологит в грунті, краще переносити несприятливі умови весняно-літньої вегетації й дозріває раніше ярових колосових культур. У меншій мірі піддається шкідливій дії високих температур й суховіїв в період формування й наливання зерна.

Важливо відмітити, що тільки в й тихий самих кліматичних умовах різниця в попередниках, рядках посіву, виборі того чи іншого сорту, внесення органічних й мінеральних добрив призводить доти, що в одному і тому ж році на одному полі озимі хліба добро перезимовують й дають високий врожай, але в інших — гинуть чи зменшуються в кількості.(Ястрембович М. І., 1962).

Найбільш висока зимостійкість при різному сполученні осінньо-зимніх умів формується после багаторічних трав, гороху, зібраного зерна. По цим попередникам в умовах оптимальної вологості грунту й поживного режимові у осінній період формується оптимальний габітус пшеничного куща із 5−7 стеблами на одній відстані, висота якого досягає 22−27 див. Такі посіви краще переносять низькі температури й при довгій сніжній зимі менше піддаються вимочуванню.

Дослідження показали, що внесення органічних й мінеральних добрив под озимі посіви значно послаблює негативний вплив несприятливих умів зимівлі. Внесення добрив в помірні по умовах зимівлі рокта підвищувало зимостійкість й врожай озимої пшениці, а перерослі із осені посіви випрівали значно більше, ніж оптимально розвинуті посіви в варіантах без добрив.

Більш всього змінюються умови проростання озимої пшениці в залежності від строків посіву.

Низькі врожаї зерна при ранніх рядках посіву в основному пояснюються значним пошкодженням переріслих із осені рослин також в умовах сприятливої зими.

Більш міцними вважають рослини оптимальних строків посіву. Вони мають найбільший коефіціент кущіння й укорінення, помірну висоту рослин й достатньо високу масу.

Оптимальний розвиток вегетативної маси пшениці являється важливою умовою високого врожаю зерна.

2. Огляд літератури.

2.1. Фізіологічні основи морозо-зимостійкості пшениці.

Висока зимостійкість сорту тієї чи іншої культури залежить від його пластичності. Ця властивість рослинного організму виражається в швидкому пристосуванні рослини до різних умів середовища. Завдяки цьому забезпечується нормальний ріст, висока продуктивність, навіть при несприятливих умовах посухи, морозів, грунтового засолення та інших факторів.

Одним з фізіолого-біохімічних показників зимостійкості являється стан пластидного апаратуі пігментної системи протягом зимівлі.

У зимостійких сортів пластидний апарат піддається перетворенню. У кожній клітині міститься певна кількість хлоропластів, котрі розпадаються на велику кількість гранул. Виникнення їхьне пов`язане із вицвітанням хлорофілу, так як смердоті залишаються зеленими, внаслідок чого пігментна система у зимостійких сортів не вицвітає.

Перетворення пластид виявляється являється одним з своєрідних резервів, котрі підвищують стійкість сортів до морозів. У прикінці зими й ранньою весною проходити зворотнє перетворення пластид, стуктура їхнього відновлюється, гранули об`єднуються, що Веде до повного відновлення хлоропластів.

Характерним показником зимостійкості є також підвищення вмісту непластидних пігментів-антоціанів, особливо в осінній період й ранньою весною.(Шаповал Про. І., 1965).

Успішна зимівля озимих культур визначається чи залежить від їхнього фізіолого-біохімічного складу й напряму метаболічних процесів. Цей напрямок пов`язаний із активним перетворенням нерозчинних вуглеводів в розчинні цукри.

Зимостійкість залежить від вмісту в зимуючих органах рослин не лише розчинних цукрів, але й і інших захисних сполук. До них відносяться високоатомні спирти, глюкозиди та інші речовини. Максимальний вміст їхнього виявлений у всіх випадках в найбільш відповідальний період зимівлі, що свідчить про визначений напрямок метаболічних процесів. У менш зимостійких сортів ці речовини чи відсутні, чи виявляються в незначній кількості.

Вивчаючи природу морозостійкості, необхідно звернути увагу на інтенсивність перетворення білкових речовин й активність протеолітичних ферментів. Показовим в цьому відношенні є утвороення при дії морозів амінокислот, їхнього склад, динаміка, утворення амідів. Захисне значення мають деякі амінокислоти, імінокислоти, особливо пролін та аміди. Їх утворення залежить від активності й напрямі дії протеолітичних ферментів. Дослідження, в цьому напрямі тісно пов`язані із умовами зовнішнього середовища для вияснення сортових відмінностей й особливо протікання цих проценсів протягом зими.(Бєлкін М. І., 1957).

Різні перетворення проходять зимою також й при сильних морозах. Вони потребують затрати енергії.

Інтенсивність перетворення й активність життєдіяльності у різних сортів неоднакова, а отже й енергетичні процеси виражаються різними величинами. Тому одним з показників стійкості організму до впливу морозу й заморозків є інтенсивність дихального процесу. У різних сортів вон може порушуватись при дії морозів як при поглиненні кисню, то й при виділенні вуглекислоти.

Також слід звернути увагу на оводненість листка, вузла кущіння, кореневої системи й на динаміку води в грунті напротязі зими. Вміст води обумовлює особливості фізико-хімічних сполук протоплазми та її органоїдів.

Проблема морозостійкості озимої пшениці являється одною із найважливіших в економіці сільського господарства, рішення якої якщо сприяти збільшенню зернового балансу в країні.

2.2. Морозостійкість кореневої системи в різних сортів озимої пшениці.

При вивченні морозостійкості озимої пшениці основна увага дослідників був спрямовано вивчення стану вузла кущіння, який є основною складовою частиною рослини, в якому зорієнтовані прцеси регенерації.(Туманов, 1940; Васильєв, 1956; Власюк та інших., 1959; Бєлкін, 1961).

Коренєва система рослин в зимній період знаходиться в сприятливих умовах, це у грунті вона захищена від шкідливої дії морозу.

При пошкодженні кореневої системи прцеси регенерації ррслин озимої пшениці проходять слабше (Власнюк та інших., 1959), так как она безпосередньо приймає доля в обміні речовин й відіграє важливу роль рості й розвитку рослин (Сабинин, 1949; Курсанов, 1954, 1961; Рубін, 1963).

У зв`язку із відсутністю даних по морозостійкості кореневої системи озимої пшениці по сортам в Інституті фізіології рослин АН УРСР проведено вивчення цого запитання. Були взяті сорті Одеська 16, Миронівська 808, Безоста 1, різні по морозостійкості й широко розповсюджені на Україні.

П. А. Власюк, Д. Ф. Проценко, М. А. Гурилева (1959) встановили, що при заморожуванні рослин озимої пшениці при високих температурах — 4 й — 60С протягом 24 часів ушкоджень не спостерігається. А, щоб встановити фізіологічну характеристику морозостійкості кореневої системи окремих сортів озимої пшениці, проводили заморожування шляхом пропусканя вегетаційних судин із рослинами через холодильні камери при низьких температурах: — 12, — 14, — 16 й — 180С протягом 24 часів. Після цого посуд поміщають в теплицю для вирощування. Для вияснення характеру пошкодження перевіряли стан кореневої системи.

При порівнянні отриманих даних видно, що Безоста 1 є менш морозостійкою, ніж Одеська 16 й Миронівська 808. Однак, Одеська 16 более морозостійка, ніж Миронівська 808.

Після 20 діб був проведена статистична обробка рослин, що загинули. Пошкодження визначали по природньому забарвленню. Непошкоджені частини первинних коренів малі світло-сірий колір, а вторинних коренів — білий. Пошкоджені корені ставали бурими. У неморозостійкої пшениці Безоста 1 корені починали гинути уже при — 120С, у Миронівської 808 зазагибель коренів був незначною, у Одеської 16 зазагибель коренів взагалі не спостерігалася. При — 180С кореневі системи у всіх трьох сортів гинули повністю.

При порівнянні даних загибелі первинних й вторинних коренів ми можемо бачити, що у різних сортів смердоті пошкоджуються нерівномірно. Необхідно також відмітити, що у всіх сортів в основному гинули тих вторинні корені, котрі малі довжину до 5 див. Убільш довгих коренів спрстерігалося пошкодження лише нижньої частини.

Умови, котрі створилися под годину розвитку кореневої системи сприяють бо розміщені глибше частини кореня слабше пристосовуються до низьких температур. У зимовищ період температура грунту із підвищенням глибини підвищується. Тому, промерзання грунту на велику глибину в безснігові зими може призвести до значного пошкодження кореневої системи, особливо в нижній й середній частинах, у тому годину коли для вузла кущіння такі морози не шкідливі.

Цікаво також відмітити, що при — 180С коренева система повністю гинула. Однак, вузли кущіння рослин Одеської 16 та Миронівської 808, котрі не були пошкоджені, зберегли здатність до регенерації вторинних коренів.

Так, через 20 діб відростання у Одеської 16 з`явилося у два, а й у Миронівської - 1,8 корінців на кожну рослину. Деякі рослини у обидвох сортів малі по 3 корінці. Рослини, вузли кущіння які були сильно пошкоджені над змозі дати нових коренів.

2.3. Грунтове живлення й зимостійкість.

Природу зимостійкості зернових культур потрібно розглядати в зв`язку із умовами грунтового живлення. Повітряне живлення знаходиться в тісному взаємозв`язку із зимостійкістю, так як процес загартування обумовлює, насамперед накопичення пластичних речовин, серед які є розчинні цукри, котрі на свій чергу є продуктами фотосинтезу. Нажаль, запитання про залежність зимостійкості рослин від умів живлення недостатньо розроблене, але й вивчення його має не лише практичний сільськогосподарський інтерес, але й й промисловий інтерес, бо сорті озимих зернових культур висівають на великих площах в різних грунтово-кліматичних умовах країни.

Цьому питанню особливу увагу приділяють в своїх роботів Мосолов [146], Авдоник [1,2] та ін.

У південих й центральних районах країни поширені чорноземи, малогумусні, середньогумусні, темно-каштанові та інші.

У цих умовах цілий комплекс агроміроприємств винен бути напрямів на повне використання рослинами високої природньої врожайності, що досягається своєчасним правильним обробітком й доглядом за грунтом.

Підвищенню стійкості до низьких температур при внесенні добрив приділяли мало уваги. Туманов, вивчаючи вплив мінеральних добрив, котрі вносили перед посівом, прийшов до висновку, що мінеральне живлення не показує помітного впливу на морозостійкість. Також проводили дослідження в цьому напрямі такі вчені, як Шаффнит й Вільгельм; котрі прийшли до висновку, що внесення добрив не підвищує морозостійкість сортів рослин.

На відміну від них Кукса встановив, що найбільший вплив має калій. Відсутність однієї думи про вплив мінеральних добрив відіграло негативну роль розробці цого запитання й в постановці дослідів в промислових умовах по вивченню впливу різних систем добрив под озимі культури із метою підвищення стійкості протягом зимівлі.

Позитивний вплив добрив на підвищення зимостійкості пшениці показано в дослідженнях Калоші. Дослідами, проведеними на глибоких чорноземах показано, що зазагибель листя зимою в залежності від внесення добрив характеризується певними даними. Звідси, випливає, що внесення добрив зменшує зазагибель листя за зимівлю. Посилення азотного живлення обумовлене тенденцією до загибелі листяного апарату за за зимовищ період. Позитивно вплинуло на стійкість рослин до низьких температур внесення гною в кількості 20 т/га.

Бауман пояснював захисний вплив калійних добрив кращим забезпеченням тканин рослин вуглеводами, котрі не лише підвищують концентрацію клітинного соку, але й й знижують точку замерзання й є основним джерелом енергетичного матеріалу для дихання. У процесі окислення вуглеводів при диханні виділяється велика кількість енергії й тепла. Тому достатнє забезпечення рослин калієм сприяє вмісту вуглеводів в тканинах. Такі рослини вимерзають при более низьких температурах (по Мосолову [146]).

Позитивний вплив мінеральних добрив можна посилити, додаючи їхні із невеликими дозами органічних добрив. Найбільш помітно це на малобуферних грунтах, де мінеральні добрива підвищують концентрацію грунтового розчину. У цих умовах рослини розвиваються слабше, їхнього стійкість набагато нижче.

Рослини проморожувалися при температурі - 15 й — 170С. На основі середніх даних встановлено, що найменша морозостійкість й у рослин, батьківські форми які вирощувались на неудобрених площах грунтів. Внесення гною й мінеральних речовин добрив відіграло позитивну роль у розвитку наступних поколінь. Найвища морозостійкість спостерігалася у рослин наступного покоління, батьківські форми які вирощувалися на ділянках, де перед посівом вносили повний комплекс добрив в кількості 50 кг/га поживних речовин. При цьому морозостійкість підвищувалася у два рази. Збільшення дози фосфорно-калійного живлення не сприяє подальшому підвищенню морозостійкості в наступному поколінні.

На підвищення морозостійкості можуть впливати деякі елементи, що входять у склад ферментів, котрі приймають доля в азотному обміні, окисновідновних та інших процесах.

Внесення мікроелементів може впливати на окремі етапи обміну речовин, тобто посилювати хід тихий фізіолого-біохімічних процесів, котрі позитивно впливають на підвищення морозостійкості рослин.

Різні мікроелементи по-різному впливають на морозостійкість рослин. Одночасово помічена відповідність сортів тім, чи іншим мікроелементам. Так, наприклад, внесення мікроелементу марганцю підвищує морозостійкість сорту пшениці Миронівська 264 й Безоста 1. Внесення йоду не сприяло підвищенню зимостійкості Миронівської 264 й обумовило зниження стійкості Безостої 1.

Позитивний вплив мікроелементів на стійкість до несприятливих умів середовища відмічали багато дослідників. Так, Васильєва й Лебедєва спостерігали позитивний вплив марганцю, цинку та міді на підвищення морозостійкості й врожайності озимої пшениці.

Для широкого застосування мікроелементів в промисловості Власюк й Дарменко розробили метод опудювання насіння солями різних мікроелементів. Цей метод економічно вигідний, й при невеликих витратах дає можливість підвищувати стійкість й продуктивність рослин.

Формування високої стійкості рослин озимої пшениці залежить від правильного співвідношення між поживним речовинами при їхні внесенні. Оптимальне співвідношення основних елементів живлення в мінеральних добривах для забезпечення високої морозостїйкості неоднаково на різних грунтах й залежить від їхні проиродньої врожайності й наявності рухомих форм поживних речовин. Мікроелементи також збільшують стійкість рослин до несприятливих факторів зовнішнього середовища, таких як понижені температури та інші.

3. Експериментальна частина.

3.1. Грунтово-кліматичні умови.

Закарпатська область розташована на крайньому південному заході України. Чотири п`ятих територї займають міські - Українські Карпати. Південно-західна частина області являє собою рівнину й носити назву Закарпатської чи Притисянської низини й становить 1/5 територї області. Орні землі займають 20,5%, луки й пасовища — 26,7%, виноградники — 3% території.

Грунти низинної зони, в основному, дерново — підзолисті, й тепер майже однорідні. Поскільки процес грунтоутворення в низинній зоні проходив по дерновому типу при високому оівні грунтових вод, з дохідними статтями сформувались й дерново — глеєві грунти, котрі залягають в понижених місцях (Вернандер, 1977).

Дерново — підзолисті й дерново — глеєві грунти багаті на окисли. Вони спричинюють світле із буримо відтінком забарвлення грунтового профілю. За виключенням заболочених, ця ознака й у всіх грунтів Закарпаття. Верхні горизонти цих грунтів безструктурні, розпилені. Грунтові грудочки не володіють високою водоутримуючою здатністю. Тому, при надлишку вологи смердоті сильно запливають, а под годину підсихання утворюють щільну кірочку. Це призводить доти, що у вологі рокта рослини відчувають нестачу кисню в зоні кореневої системи, а посушливі - нестачу вологи.

Клімат Закарпаття помірно-континентальний, вологий, пом`якшений впливом Атлантичного океану. Літо спекотне, осінь тепла й тривала зима відносно тепла й коротка. Найбільш тепла низинна частина області - Виноградівський, Берегівський й Мукачівський райони.

Річна кількість на низині 600 — 700 мм.

Вегетаційний період на низині триває до 230 діб.

Кліматичні умови, де проводилися польові дослідження, такі сам як й в низинній зоні області (р/з ім. Т. Р. Шевченка Виноградівського району). Весна тут починається в третій декаді березня й триває до середини травня. Літо продовжується до кінця вересня. Зимовий період триває 70 — 90 діб. Характеризується малою кількістю снігу, товщина снігового покриву сягає 40 й понад сантиметрів.

Коли стосується низинної зони, з дохідними статтями сприятливі кліматичні фактори та тривалий вегетаційний період створюють сприятливі умови для вирощування всіх сільськогосподарських культур.

3.2. Методи та об`єкти досліджень.

Дослідження проводилися в лабораторних та польових умовах. Досліди закладені в Притисянській низовині.

Про морозостійкість й зимостійкість судили, досліджуючи відновлення тургесцентності та вивчаючи вплив низьких температур на об`єм та вбирну здатність кореневих систем деяких сортів пшениці.

Вбирну здатність кореневої системи визначали методом Д. А. Сабініна та І. І. Колосова (1950), про якої судили за величиною робочої адсорбційної поверхні. Д. А. Сабінін та І. І. Колосов показали, що явище адсорбції є першим етапом поглинання речовин коренями рослин. Загальна адсорбційна поверхня складається із величини активної й неактивної поверхонь.

Дослідження проводилися на важливій сільскогосподарській культурі - озимій пшениці. Озима пшениця відноситься до родини злакових (Poacea Barnhart). Є два основні види пшениці - м`яка (Triticum aestivum) та тверда (Triticum durum). Тверда пшениця належить до тетраплоедної групи.

Для дослідження використовувались такі сорті озимої пшениці:

Миронівська 40 — виведеній Миронівськам науково-дослідним інститутом селекції й на сінництва пшениці, шляхом схрещування ліній Лютесценс, виділеної із ярої пшениці Артемівка (зміненої в озиму) із Безостою 4, із наступним індивідуальним добором. Автор — академік У. М. Ремесло. Вперше районований в 1971 році. Різновид Лютесценс стійкий до осипання, вилягання, посухостійкість вище середньої. Ураження Бурою іржею й Горошнистою росою середнє. Сорт високоврожайний, має добрі хлібопекарські якості.

Одеська 66 — сорт селекції Всесоюзного селекційно-генетичного інституту. Одержаний в результаті добору гібридів від схрещування сортів Кавказ й Одеська 51. Різновид еритроспермум. Сорт середньостиглий. Посухостійкість сорту така ж, як й в Одеськлї 51, а, по стійкості до полягання переважає її.

3.3. Результати досліджень та їхні обговорення.

Дослідження проводили в лабораторних та польових умовах. У лабораторних умовах ми займалися вивченням відновлення тургесцентності рослин, после їхні проморожування в холодильній камері та визначали вбірну здатність коренів, про якої судили із величини робочої адсорбційної поверхні кореневої системи. У польових умовах вивчали вплив низьких температур на об`єм коренів та продуктивність озимої пшениці.

Таблиця 1.

Відновлення тургору рослин озимої пшениці после їхні проморожування.

|Сорти озимої пшениці |Відновлення тургору, % рослин | |Миронівська 40 |52 | |Одеська 66 |16 |.

Наші дослідження по вивченню морозостійкості із двома сортами озимої пшениці (Миронівська 40 й Одеська 66) показали, що сорт Миронівська 40 виявився более стійким до дії низьких температур. як можна побачити із таблиці 1, понад 50% рослин пшениці цого сорту после проморожування відновили тургор, у тому годину, як у Одеської 66 цей показник був значно нижчим.

Отже, як видно із отриманих нами даних сорт Одеська 66 значно глибше реагував на несприятливі зовнішні умови, ніж сорт Миронівська 40.

Таблиця 2.

Вплив проморожування на об`єм коренів, см3.

|Сорти пшениці |Непроморожені |-100С |-160С | | |рослини (контр.) | | | |Миронівська 40 |6,1 |3,5 |1,1 | |Одеська 66 |3 |1,5 |0,4 |.

Рис. 3.

Пояснення до рис. 3.

1 — оптимальна температура;

2 — мороз.

як видно із таблиць 2 й 3, дія низьких температур негативно впливає на об`єм та вбирну здатність кореневої системи рослин пшениці, причому у більшій мірі у сорту Одеська 66. Так, якщо после проморожування у сорту Миронівська 40 об`єм кореневої системи становив 3,5 см³, те в сорту Одеська 66 всього 1,5 см³ .

При цьому вбирна здатність складала у сорту Миронівська 40 1,6 м² на контролі й 1,45 после дії низьких температур. На тому годину, як у сорту Одеська 66 ці показники були, відповідно, 1,45 й 1,1 см².

Миронівська 40 є более морозостійкою, ніж Одеська 66.

Таблиця 4.

Урожайність озимої пшениці.

|Сорті |Центнерів/га | |Миронівська 40 |45 +/- 1,8 | |Одеська 66 |42 +/- 3,2 |.

Серед досліджуваних пшениць дещо вищою продуктивністю характеризуються сорті Миронівської селекції.

Висновки.

На основі проведених експериментальних досліджень можна зробити висновки.

1) Низькі температури негативно впливають на фізіолого-біохімічний стан паростків пшениці, що супроводжувались зменшенням об`єму та вбірної здатності кореневої системи.

2) Відновлення тургесцентності рослин после дії ними морозу значно гальмувалося, особливо у сорту Одеська 66, що, мабуть, пов`язано із певними пошкодженнями клітинних структур, особливо мембранної системи.

3) Вплив низьких температур на рослини озимої пшениці мав ступінчастий характер. При цьому дія 10 — 110С морозів в основному супроводжувалась загибеллю молодих коренів, у тому годину як более низькі теммератури призводили до майже цілковитої загибелі кореневої системи, особливо це стосується сорту Одеська 66.

4) За величиною врожаю досліджуваних пшениць, сорт Миронівська 40 має перевагу над Одеською 66.

Література.

1) Авдонин М. З., Кузіна Є. У. Про причини загибелі озимих в нечернозёмной смузі. — Хліборобство, 1954,№ 7, ст. 67.

2) Авдонин М. З., Кузіна Є. У. Вплив властивостей грунтів, добрив і умов зимівлі на стійкість і врожай озимої пшениці. — Вести.

Московського університету. Біологія, грунтознавство, 1962, № 3, ст. 77.

3) Бєліков П. З., Семенова Т. Т. Вплив гарту холодом утримання сульфгидрильных і дисульфгидрильных груп білка проростків. — Докл.

Моск. с.-х. акад. їм. До. А. Тімірязєва, 1966, ст. 156.

4) Бєлкін М. І. Біохімічний метод визначення зимостойкости озимих пшениць. — Тр. Яросл. с.-х. Инс-та, 1956.

5) Бєлкін М. І. Зимостійкість рослин. — М., Вид-во АН СРСР, 1961.

6) Васильєв Й. М. Зимостійкість рослин. — М., Вид-во АН СССР,.

1953,ст. 140.

7) Вікторів Р. І. Вплив зниженою температури утримання аскорбінової кислоти в прорості пшениці. — Изв. Воронеж. отд.

Всесоюз. ботан. Об-во, Воронеж, 1952, ст. 112.

8) Власюк П. А., Проценко Д. П. Причини загибелі та заходь, що підвищують зимостійкість озимих на Україні. — До., 1964.

9) Вобликова Т. У. Про зимостойкости озимої пшениці. — Физиол. раст.,.

1965, 12, № 1, ст. 69.

10) Грюнтух Р. Про. Про загартовуванні озимих злаків до морозу. — Тр. по прикл. ботан., ген. і селекц., 1935, № 6.

11) Задонцев А. М., Кононенко М. У. Зимостійкість і продуктивність озимої пшениці, у залежність від терміну посіву. — Результати робіт Укр.

НДІ зерн. хоз-ва їм. У. У. Куйбишева, 1939, год. 3, вип. 11, ст. 57.

12) Іванов З. М. Про причини морозотривкість рослин. — Сов.

Субтропіки, 1939, № 1, ст. 435.

13) Звинувачення І. Л. Біологічні особливості озимої пшениці залежно від її удобрення. — Ін. Київ. с.-г. ін-ту, 1947.

14) Звинувачення Про. І. Вплив калійних добрив на морозостійкість окремих сортів озимої пшениці. — У кн. Добрива з полів Київщини, До., 1967, ст. 63.

15) Кукса М. М. Мінеральне харчування і холодостойкость озимої пшениці. -.

Селекція і насінництво, 1940, № 4.

16) Мусіч У. М. Морозостійкість кореневої системи різних сортів озимої пшениці. Зростання і стійкість рослин. — «Наукова думка»,.

До., 1966.

17) Новиков У. А. Дослідження над холодостойкостью рослин. — Журнал опытн. агр. Південного Сходу, 1931, вип. 2, 9, ст. 92.

18) Нохріна До. П., Кравець У. З. Жирно-кислотний склад фосфоліпідів кукурудзи в процесі її адаптації до холоду на ранніх етапах онтогенезу. — Фізіологія й біохімія культурних рослин, 1988, 30, №.

4, ст. 238.

19) Нохріна До. П., Кравець У. З. Зміни фосфоліпідного складу проростків кукурудзи в процесі загартування до низьких температур. ;

Фізіологія й біохімія культурних рослин, 1998.

20) Янкес До. П. Вплив низькотемпературного стресу на метаболізм фосфатидимінозитолів у холодочутливих рослин. — Актуальні проблеми фізіології рослин й генетики. Тези доповідей 6 конфер. молодих вчених, До., 9 — 11.10.96 Київ 1996, ст. 69.

21) Mudra A. Zur Physiologie der Kaltezsistezder Winterweizens. -.

Planta, 18, 1932, p. 435 — 478.

22) Schalfnitt E. Studien uber den Einfluss niederer Temperatur auf die Planzelniche Zelle. — Mitt Lanohvittsch Bromberg, 1910, p. 3.

Монда М. В.

Зимостійкість й морозостійкість деяких сортів озимої пшениці в.

Притисянській низовині.

Курсова робота Керівник — ст. в. Вайда П. У. Рецензент — Робота представлена на кафедру «____» __________ 1999 р. Об'єм роботи: «_22_» стор. машинопису, в тексті «4__» табл., «_1_» рис. Захист відбувся «____"_________1999 р. Протокол ДЕК №_________ від «____» ______ 1999 р.

———————————- [pic].