Из історії Камасутри

Из історії Камасутри

А. Я. Сыркин Слово «Камасутра» користується в усьому світі величезної популярності.

Однако, далеко не всі знає, у світі існує взагалі обмаль справжніх перекладів Камасутри.

Огромное кількість підробок під Камасутру, вільних переказів з фантазіями, розрахованих на вуличного читача наблизило Камасутру до нікому подобою дешевих порнографічних романів, котрі читають лише заради порушення еротичних фантазий.

На самому ж Камасутра — серйозний велика праця, завдяки якому вона вчені можуть вивчення історії Стародавньої Індії, звичаї і чесноти її народу, багато інших найцікавіших моментів із цивілізованого життя людей на той час. З іншого боку, Камасутра не втратила своє місце значення й по сьогодні. Через тисячі років залишаються так само актуальними питання любов і ненависть, відносини між чоловіком та жінкою. Здається, що тисяча років промайнула, як секунда, а люди як і не змінилися. Вони як і люблять, як і займаються любов’ю, як і ревнують, як і цілуються і мріють про зустріч, як та його далекие-далекие предки…

И, безумовно, Сексплорер неспроможна залишити поза увагою таку дивовижну пам’ятник людської любви.

Мы починаємо публікувати історію Камасутри, і навіть плануємо розмістити зі сторінок Сексплорера різні варіанти перекладів і тлумачень Камасутры.

«Когда прекраснобедрая, томимая любов’ю, сама дійшла чоловікові, він піде у пекло, убитий її зітханнями, а то й насолодитися ею…».

Это ще найцікавіше, що ви дізнаєтеся з вступної статті до Камасутрою, написаної А. Я. Сыркиным, унікальним фахівцем, вперше що зробили переклад на російську мову з санскриту давньоіндійського трактату про «мистецтві любви».

В частковості, Ви дізнаєтеся про великих і могутніх богів любові, про таємничому автора Камасутри, і багато інших, щонайменше цікавих фактів з історії Камасутри, минаючої у далеку прошлое.

Вступительная стаття до виданню Камасутри, зробленому у Росії професіоналами, а не переведеному з англійської чи німецької мови, (як це зазвичай було раніше), розповідає історію цього знаменитого твори, про раніше невідомих або ж відомих вкрай вузькому колу спеціалістів фактах і «моментах біографії» пам’ятника індійської культури, що є символом кохання, і секса.

Древнеиндийское наставляння в любви

Мы уявляємо Вашому увазі переклад «Камасутри» (Камасутра— буквально «Наставляння в камі», тобто. у сфері чуттєвих бажань людини) — однієї з найвідоміших пам’яток древнеиндийской дидактики, створеного майже півтора тисяч років тому.

Для людини інший культури, з іншою системою поглядів та ладом почуттів адекватне сприйняття подібного твори непросто; й тут можуть бути корисними деякі попередні замечания.

Следует підкреслити, що санскритське кама, маючи на увазі повне задоволення фізичних бажань, лише частково збігається за значенням з рос. «любов», що й змушує відмовитися від цього перевода.

Дидактическая установка твори як така ще визначає характеру текста;

(в частковості, давньоіндійська традиція підкреслювала виховну функцію не лише этико-философских чи законодавчих, але цілком белетристичних творів, наприклад, казок, розглядаючи їх як ілюстративний матеріал до тому чи іншому поділу знання), і стосовно «Камасутрою» відразу ж потрапляє постає питання — наукове це твір чи художнє?

Вопрос цей просте, бо, а про труднощі, пов’язаних із таким розмежуванням у деяких літературах, від відповіді нього великою мірою залежить належна установка читача.

Если звернутися до найбільш відомому, мабуть, європейським читачам античному аналогу «Камасутри» — поемі «Мистецтво любові» Овідія, слід відзначити, що за способом подачі матеріалу вона становить собою скоріш зразок художньої дидактики, ніж наукової. Істотно інший характер — і це з початку треба матиме у вигляді читачеві — носить виклад «Камасутри». Як жваво ні зачіпає нас древнє наставляння, автор його, Ватсьяяна, зовсім на оспівав, а дав «науку пристрасті».

«Камасутра» — передусім научно-дидактическое твір — як у характеру змісту і з своїм безпосереднім настановам, і про особливості мови, отразившего суттєві риси давньоіндійського наукового описания.

Ранние зразки научно-дидактических текстів древньої Індії виникали у значної мері як допоміжна література (смрити — літер. «запоминаемое»), покликана пояснити канонічні збірники гімнів («Ригведу» та інших.); характерно розуміння функції цих збірок, названих веди, тобто. «знание».

(Эти збірники разом із примыкающими до них міфологічними, ритуальними, этико-философскими настановами (соотв. брахмани, араньяки, упанишады) становили священний розділ літератури — шрути («почуте», тобто. одкровення, внушенное поэтам-мудрецам свыше).

Так, певне, вже у першій половині I тисячоліття е. відокремився ряд наукових дисциплін. Окремі традиція позначала як «допоміжні знання» (упаведа) — наприклад, медицина ((аюрведа); до речі, настанови у коханні розглядалися іноді як частину цієї науки), військову справу тощо. Шість інших називалися «частиною вед» (веданга): фонетика (сикса), просодія (чандас), граматика (вьякарана), етимологія (нирукта), астрономія (jyotisa), ритуал (kalpa).

Со часом спеціалізація наук в древньої Індії посилюється; свідоцтва останніх століть е. і перших століть н.е. налічують вже десятки різних галузей знання; багатьох, як ми знаємо, були присвячені спеціальні твори.

Соответствующие трактати носили назва сутра (сутра — літер. «нитку», також — стисле афористическое правило, що з поруч так само правив у рамках даного твори — порівн. параграфи «Камасутры»).

Характеристика цього розділу індійської культури за межі справжнього передмови, і тут у зв’язки й з подальшим викладом хотілося б вирізнити лише ті більш загальні особливості мови древнеиндийской науки. Мова цей, зокрема, вирізнявся ретельно розробленої, детальної термінологією; тенденцією до докладним перечислениям; рисами характерною системності методів описи, у дечому нагадують принципи сучасного наукового описи і вже тому які заслуговують пильної уваги. Відомо тяжіння давньоіндійських авторів до скрупульозним класифікаціям, що виявляється буквально в усіх галузях знання, що ні йшлося — тут класифікуються жести і мелодії, щаблі чергування звуків і періоди життя, види п'єс і людські афекти.

Подчас об'єкти подібного описи такі, що відповідна класифікація мимоволі сприймається нами як курйоз (ряд прикладів того зіпсований і «Камасутра»).

В такі випадки важливо абстрагуватися від звичних оцінок і асоціацій і треба постаратися сприйняти це (поруч із багатьма іншими специфічними особливостями індійської життя) ширшому контексті древнеиндийской культури як необхідне її ланка. Такий підхід виправданий, зокрема, і тих, що названа тенденція багатоманітно відбивається у теоретичних описах, а й у творчої практиці древніх індійців — у тому поезії, музиці, скульптурі тощо. Ми маємо тут на увазі досить стійку символіку різних засобів вираження, суворо соотносимых з деякими предметами, станами, властивостями, що й призводило мистецтво й літератури до створення своєрідних кодів (з допомогою музичних звуків, жестів, фарб та т.д.) — наприклад, співвіднесення тих чи інших емоцій з порами року, годинами діб, мелодиями.

Значительная частина пам’яток древнеиндийской дидактики постає маємо в обрамленні одній з таких класифікацій — відповідно до трьома замальовками або установками людської життєдіяльності, які нав’язували вищим станам і, певне, трохи згодом були доповнені четвертым.

Это, по-перше, дхарма (дхарма, від дхар — «тримати») — «встановлення», «закон», «моральний борг» — сукупність громадських, сімейних, релігійних обов’язків, визначальних належне поведінка людини; по-друге, артха — «суть», «користь», «вигода» — придбання і належне використання тих матеріальних цінностей, також наука управління й ширші — стратегія практичного поведінки у цілому; по-третє, кама — «любов», сфера чуттєвої, емоційної життя, порушення і задоволення почуттів, переважно ж — фізична любов.

Присоединяемый до них четвертий принцип: мокша — «звільнення», протиставлено перших трьох, означаючи відмови від активної життєдіяльності і мирських уподобань, досягнення вищого стану, святості. Ця класифікація отримує, очевидно, досить стала вельми поширеною у перших століттях е. і відіграє серйозну роль догматики індуїзму, багато в чому визначаючи тематику і композицію низки законодавчих, этико-философских, художніх творів.

Характерно цьому плані вже виголошення, яке відкриває «Камасутру» (див. Камасутра 1.1). Система ця допомагала багатьом поколінням індійців осмислювати й упорядкувати власну діяльність. У цьому треба пам’ятати, що дхарма, артха і кама ставилися як, а часом не стільки до найрізноманітніших вчинкам, як різним точок зору однією і хоча б вчинок, тобто., умовно кажучи, представляли відповідно етичну, прагматичну і гедонистическую його оцінки (у зв’язку характерні міркування «Камасутри», гол. 58). Традиція наказувала гармонійно поєднувати цих принципів — те щоб жодного з них шкодила іншому — і належним чином розподіляти їх за стадіям життя :

«В дитинстві — придбання знань та інші справи артхи. У молодості — кама. У старості — дхарма і мокша.».

Здесь напрошується зіставлення чотирьох зазначених принципів з іншого изоморфной класифікацією — чотирма життєвими стадіями, ашрамами, предписывавшимися брахманові: стану учня (брахмачарин), домохазяїна (грихастха), лісового самітника, піклується лише про міркуванні і належних обрядах (ванапрастха) і отрекшегося у світі жебручого мандрівника (санньясин). Перші три ашрамы в тій чи іншій мірою пов’язані з виконанням перших трьох принципів, четверта — з четвертим принципом, выдвигавшимся як кінцевою метою людського существования7.

В тріаді принципів, що з активної життєдіяльністю, кама посідає дуже істотне місце, тісно взаємодіючи з іншими. Зокрема, це у повною мірою стосується й її через відкликання дхармой* — тут треба пам’ятати важливу роль ками у системі поглядів індуїзму.

«Желание», як спочатку витворюючи сила, виступає вже у «Ригведе»; її персоніфікація — великий першонароджений бог Кама — не раз зустрічається на більш пізніх ведийских текстах.

Его закликають із єдиною метою домогтися на успіх любові, відновити втрачену собі силу й т.п. Кама визначається тут як «саморожденный», який із серця верховного творця Брахмана, син дхарми і чоловік віри. Шлюбні відносини, як у плані космогонічної і ритуальної символіки, і у конкретних рекомендаціях, позначилися в міркуваннях ранніх упанишад.

Кама в епосі і лирике

Еще значніша роль Ками в епосі і ліриці.

К його образу неодноразово вдаються великі епічні поеми — «Махабхарата» (де він, наприклад, порівнюється зі ненаситним полум’ям, порівн. VI. 31.11, і навіть XII. 167.33 і їв.; XIV. 13.12 і їв. та інших.), «Рамаяна», пураны.

Его називають сином богині щастя краси Лакшмі, його — Рати («любовна пристрасть»), його молодший брат — Кродха («гнів» — порівн. До 22.40 і їв.), його дочку — Тришна («жага») тощо.

Кама шанувався також однією з вишведевов — божеств, яким поклонялися при жертвопринесеннях душам предків і щодня підносили частина їжі.

Бога любові зображували юнаків, восседающим на папузі (також — на колісниці). У руках в нього цибулю з цукрової тростини з тятивою з бджіл і п’ятьма стрілами з квітів. На його прапора зображено фантастичне морське чудовисько (макара), у череві якого він, за переказами, жив кілька днів. Кама наділений безліччю епітетів: Манматха («який баламутить душу»), Манасиджа («що у душі»), Мадана («оп'яняючий»), Шамантака («згубник спокою»), Шрингарайони («джерело насолоди») тощо. Нехтувати дарами Ками вважалося нечестием, гідною кари: герой «Магабгарати» Арджуна, отвергший любов небесної діви Урваши, покарали при цьому.

Древнеиндийская література неодноразово повертається до такого мотивацію: героя попереджають, що він тяжко согрішить, а то й відповість взаємністю закоханої до нього жінці. У популярному збірнику оповідань «Шу-касаптати» («Сімдесят оповідань папугу») сказано: «Коли прекраснобедрая, томимая любов’ю, сама дійшла чоловікові, він піде у пекло, убитий її зітханнями, а то й насолодитися нею» .

Культ емоційного, любовного початку зіграв багато в чому визначальну роль шанування бога Крішни як втілення любові (міфи про Кришне і пастушках), у різних течіях бхакти, які висували любовну відданість, часом відверто почуттєвого характеру, як шлях до розуміння божества. Першорядне значення надавалося символіці чоловічих і жіночих геніталій (відповідно: лингам — божественне творче початок; йони — природна енергія, сприяюча його прояву) в шанування бога Шиви, в міфології і обрядовості окремих сект і тантристских культи ". Велика роль відповідних символів і сюжетів в древнеиндийском образотворче мистецтво (храмова скульптура Кхаджурахо, Конарака та інших.), можна вважати, несучих важливу функцію у системі индуизма12 і одночасно знаходить собі паралелі в «Кама-сутре» (див. далі, примеч. до 13.1).

Все ці факти, засвідчені тими численними літературними і іконографічними джерелами і мають паралелі за іншими культурах (як первісних, і достатньо розвинутих), показують, як значне місце займала кама в давньої і середньовічної культурі Індії, як тісно у неї пов’язані з ідеями індуїзму. Це дозволяє краще зрозуміти місце науки про камі (камашастра) серед інших давньоіндійських наукових дисциплін, зрозуміти оправданностью закономірність багатовікової традиції цієї науки, протягом тисячоліть передавалася індійцями з покоління в поколение.

В частковості, заслуговує на увагу тлумачення функції подібних сюжетів, як всеочисній. Разом про те ці зображення пов’язані, можливо, як (і навіть стільки) до нових норм, передбаченими наставляннями в камі, як з специфічної тантристской практикой.

Отдельные інформацію про як і традиції ми дізнаємося насамперед із самої «Камасутри». Характерна легенда будує науку ками до творця світу Праджапати, преподавшему її поруч із наставляннями в дхарми і артхе. Наступне міфічне ланка — слуга Шиви Нандин, який сповістив про цю науку «у 1000 частин» своєму пану. Подальші відомості мають вже зібрано понад достовірний характер. Ауддалаки Шветакету скорочує наставляння Нандина до п’ятисот частин, та був Бабхравья Панчала — до сто п’ятдесят. Семи розділам цього настанови (збігаються з розділами Камасутри) було потім викладено відповідно Чараяной, Суварнанабхой, Гхотакамукхой, Гонардией, Гоникапутрой, Даттакой і Кучумарой. Ватсьяяна ж, відповідно до його власному свідоцтву (1,19; порівн. 64.56), для зручності користування звів ці твори воєдино, використавши також настанови Бабхравьи. Так чи інакше, його працю, можна вважати, є раннім з дійшли до нас трактатів про камі. Без упину усім, очевидно, досить численних пам’ятниках цього були, значна частина відома нам лише з назві (таких назв нарахували свого часу близько ста), ми згадаємо тут окремі відоміші трактати, створені значно пізніше Камасутры.

По всіма ознаками, до XIII в. Коккокой було створено «Ратирахасья» («Таємниця любовної пристрасті»; інакше — «Кокашастра»). Тут 10 частин, викладених вишуканими віршованими розмірами. Порядок викладу загалом відповідає Камасутрою; у своїй автор називає Ватсьяяну та інші авторитети.

Книга ця неодноразово коментувалася і нині дуже популярний в Індії. Інший трактат — «Панчасаяка» («П'ять стріл [бога любові]») Джьотиришвары.

Последний жив, очевидно, до XI і пізніше XIII в. Його твір налічує близько 600 строф і ділиться п’ять книжок. Певне, згодом, в XV в., була створена «Анангаранга» («Арена Ананги», тобто. бога любові) Кальянамаллы удесятеро частинах, 446 строфах. Невеликий трактат в $ 60 строфах — «Ратиманджари» («Квітковий кущ любовної пристрасті») належить Джаядеве (який навряд чи ідентичний знаменитому творця «Гитаговинды»). Можна назвати також «Рати-шастру» («Наука любовної пристрасті») Нагарджуны; «Шригаради-пику» («Свічадо пристрасті») Харихары та інших. Окремі трактати у межах традиції створюються вже у нове час, в XVII—XVIII ст. і ще позже.

Произведения ці зазвичай охоплюють хоча б потреби, як і Камасутра, кілька варіюючи порядок викладу. По більшу частину вони поступаються їй у повноті відомостей, хоч і окремими деталях містять цікаві доповнення до неї. Такі, наприклад, відомості «Ратирахасьи», «Панчасаяки», «Анангаранги» та інших трактатів про чотирьох типах жінок, про відповідному користуванні ними, про деякі «таємних засобах» (порівн. примеч. до 6.1).

Автор Камасутри. Питання створення Камасутри

Об автора Камасутри, Ватсьяяне Малланаге, ми знаємо обмаль. Вочевидь, він був із брахманів, Малланага — його особиста ім'я, Ватсьяяна — фамільне. Традиція називала його аскетом (муни, літер. «мовчун»). Мабуть, він жив у західної частини Індії; можливо, у Києві Аванті Уд-джайне — але його географічних відомостей, причому, як вважають, найдостовірніших і відомих йому безпосередньо, а чи не через другі руки, належить до цих областям.

Время життя Ватсьяяны (і датування Камасутри) то, можливо уточнено, з одного боку, завдяки ремінісценціям самого тексту, з іншого — виходячи з непрямих свідчень і згадувань. Серед джерел, використаних Ватсьяяной, були, очевидно, поруч із «Артхашастрой» (див. нижче) законодавства Васиштхи, Баудхаяны, «Закони Ману», Вишнусмрити — (див., наприклад, До 19.30; 31.29 та інших.), — тобто. тексти, які складалися у перших століттях е.

Не виключено, що згадувані Ватсьяяной сюжети легенд про Ахалье, Авимараке, Шакунтале (див. 47.14) були відомі йому із знаменитого буддійського автора Ашвагхоши (прибл. П в. н.е.) — до речі, останній згадує камашастру серед наук, яким навчався Будда, — і драматурга Бхасы (прибл. III в. н.е.). Більше істотно визначення Камасутри нагадування про царя Шата-карни Шатавахане з Кунталы (15—16.28), правившем, мабуть, межі нашої ери. Свідчення про царя Котты Абхире (48.30;ср. 49.34), швидше за все, належить до III в. н.е.; приблизно про те саме періоді кажуть згадування про царів Андхры, Ватсагулмы, Видарбхи, Саураштры (48.32—36) — вважають, що такі дані пов’язані з роздробленістю відповідного району Південно-Західної Індії, але це може бути після ослаблення династії Шатаваханов, але до вивищення династії Гупт (яку Камасутра не згадує).

С з іншого боку, нагадування про Ватсьяяне ми бачимо у відомому збірнику байок «Панчатантре», причому, можливо, невипадково, — над порівняно ранньої редакції цієї збірки, висхідній, певне, до III—IV ст. н.е., а більш пізньої обробці. Твори Калідаса (прибл. V в. н.е.) виявляють явне ознайомлення з окремими деталями вчення про камі, і виключено, що джерелом його знань була б саме Камасутра. Серед перших згадує «Камасутру» письменник Субандху (прибл. VI в.). Точно обізнаний із нею драматург Бхавабхути (перша половина VIII в.). У цілому нині, якщо підсумувати ці дані, є підстави вважати, автора «Камасутри» жив до I і пізніше VI в.

В цьому проміжку і укладено знані нами датировки, часто вже не збіжні друг з одним. Відповідно до досить обережним міркувань X. Чакладара, порівняно надійніше віднести «Камасутру» до III—IV ст.

Читателя, втім, має дивувати така приблизність. Таке стан древнеиндийской хронології, і Камасутра не исключение.

Гораздо менше труднощів викликає визначення дати найвідомішого класичного коментарю до «Камасутрою» — «Джаямангалы», складеного Яшодхарой Индрападой.

Согласно свідоцтву одній з рукописів, цю роботу створили за царя Анкалвада (до. заходу від Удджайна) Висаладеве (1243—1261). Ці дані підкріплюються і деякими непрямими свідоцтвами. Так, перша з відомих нам посилань на Яшодхару належить до 1307 г.

Камасутра дійшло нашій семи розділах (адхикарана), кожен із яких ділиться на неоднакове (від 2 до 10) число частин (адхьяя) і водночас — на неоднакове (від 5 до 17) число глав (пракарана). Останні іноді збігаються з частинами, але частіше поступаються їм у обсязі (від 2 до б глав у частині) і мають наскрізну нумерацію з тексту; крім двох випадків (15—16 і 17—18), вони композиційно відокремлені друг від друга. Загальна кількість частин — 36, глав — 64 (див. 1.87 і соотв. примеч.). Далі текст ділиться на сутры; вони, зазвичай, мають суцільну нумерацію у межах окремих частин (див. примеч. до 1.87). Розміри сутр неоднакові — від однієї слова (порівн. 1.25 і їв.) до розгорнутих переліків (порівн. 3.16). Усього в який я використав нами виданні (КЗ) — 1683, причому число сутр в окремих частинах також неоднаково (від 25 до 87). Ця кількісна нерівномірність видно з такої таблицы:

Содержание і стиль Камасутри.

«Камасутра» викладено прозою, крім віршованих кінцівок, написаних традиційним розміром шлока.

Концовки зазвичай підбивають підсумок кожній частині, пропонуючи заключне більш загально наставляння; рідше — викладають конкретні сведения.

Завершающие вірші VII розділу (64.52—58) на відміну інших кінцівок резюмують всю книжку загалом. У кількох випадках шлоки становлять цілий розділ, останню у цій частини (глави 7, 24, 30, 39); зрідка завершують і окрему (не останню в частини) главу (б, 20); нарешті, іноді перебувають у середині глави (7.62 і 64; 15—16; 20 і 21; 19.29; 49.28—32). Розподіл їх за тексту ще дуже нерегулярно. Загалом у Камасутрою близько 160 шлок — від 11 (в VII розділі) до 63 (у II розділі), у своїй розміри кожної окремої кінцівки також неоднакові — від 1 (1.87) до 11 (19.31—41) шлок.

Стиль Камасутри

— стиснений, лаконічний, позбавлений прикрас і риторичних розтягнутості. Він характерний для жанру сутр, окремими поясненнях наближається до рідної мови давньоіндійських коментарів (бхашья) й у сенсі представляє собою мало оригінального. Дуже уживані номінативні пропозиції, відповідно до функцією розповіді частенько зустрічаються конструкції з бажаним нахиленням. Лексику Камасутри відрізняє велика термінологічна точність, послідовність у вживанні якось введеного і поясненого поняття. З з іншого боку, мову Камасутри відрізняється синонімічним багатством — особливо у найбільш уживаних тут обозначениях.

Оглавление Камасутры

Уже зміст книжки дає відоме уявлення про її упорядкованості. Остання проявляється насамперед у характері й послідовності тематики за окремими розділами і главам. Так, за більш загальними відомостей про традиції Камасутри та її місце серед інших наук (1) автор вдається до викладу самої науки.

В рамках останньої знов-таки спочатку викладаються загальніші, як кажуть «технічні», відомості (II), після чого розглядаються окремі випадки — дотримуючись певний порядок, автор переходить від однієї соціального кола до іншому: дівчини (III), дружини (IV), чужі жінки (V), гетери (VI). На закінчення ж (VII) вона досить послідовно відсилає читача до тих засобам, які треба застосувати, коли всі викладене у роки розділах не привело до бажаних результатів (порівн. 59.2). У цьому кожна гілка тим викладається у межах відповідного розділу з характерною деталізацією і послідовністю. Так, розділ II порядок викладу відбиває чергування пестощами, зростаючих по ступеня інтенсивності; розділ III за більш загальними рекомендаціями послідовно описуються стадії наближення до дівчини — до укладання шлюбу.

На деякі риси логічного послідовності глав вказує, до речі, і коментар Яшодхары (порівн. примеч. до 61.36). Як мовилося раніше, кожна частина полягає стиснутим резюме, подытоживающим неї давав, часто що дає їй практичне тлумачення. Іноді тут хіба що порушується неупередженість викладу — висловлені до того відомості отримують певну оцінку, читач дізнається, які їх слід використовувати, які кращим застосувати і т.п.

Можно допустити, що виклад у межах окремих частин (порівн. гол. 2; 8; 19; 48—49 і ін.) задається последовательностью:

I — вступні зауваження, II — виклад основних понять і керував співвідношень з-поміж них (власне наставляння), III — думки інших авторитетів і полеміка, IV — резюме. Але така послідовність стосовно Камасутрою загалом є дуже ідеалізованої — окремі її ланки (наприклад, I, III) відсутні у низці частин, а сам порядок цих ланок допускає відомі варіації.

Так, тема III неодноразово входить у I (порівн. гол. 3; 9; 44; 53) і найчастіше — у II (гол. 5; 13; 25; 26 та інших.). У цьому найбільша питома вага, природно, займає II (порівн. гол. 28 і їв.; 34 і їв. та інших.). Слід, ще, відзначити, що у тему II (також між II і III чи II і IV) неодноразово вставляються описи різноманітних місцевих звичаїв (наприклад, в гол. 12; 15—16; 19; 48 і др.).

Некоторые з композиційних і змістовних особливостей Камасутри зближують її з «Артхашастрой"(А.), вплив якої вона, певне, пережила. Таке подібне розподіл на розділи, частини, глави уряду та параграфи зі наскрізний нумерацією глав. І на А. частини полягають віршами, тож під кінець книжки (в І це, втім, не останній розділ, а передостанній) йдеться про «таємних» засобах. У цьому Камасутра містить і кілька текстових паралелей з А. (вони відзначені ниже).

Характерная особливість викладу, також зближуюча Камасутру з Проте й деякими іншими пам’ятниками древнеиндийской дидактики і законодавства, — систематичні посилання думки вчених авторитетів, праці яких Ватсьяяна використовував (порівн. До 1.19; 64.52 і 56).

Он неодноразово називає Ауддалаки Шветакету, Бабхравью Панчалу, а відповідних розділах — на Суварнанабху, Гхотакамукху, Гонардию та інших., іноді — просто на «наставників», не називаючи імен. У цьому автор часто наводить то відразу й власну думку, говорячи про собі у третій особі. У цьому зв’язку можна звернути увагу до одній особливості, виступала при порівнянні точок зору різноманітних авторитетів щодо безсумнівної користі самого Ватсьяяны, — щодо велика толерантність, властива останньому; досить широке тлумачення окремих випадків, надає часом велику волю действиях.

В трактуванні Ватсьяяной окремих питань привертають увага фахівців і певні риси внутрішньої системності, властиві древнеиндийскому науковому опису. Передусім це відбивається у установці автора розглядати свій предмет не ізольовано, а тісного зв’язку з іншими життєвим принципом, утворюючими загалом каркас людського доведення. Кама значущою йому не як така, а лише перебувають у певних відносинах до дхарми і артхе; проходження їй виправдано лише поєднані із виконанням відповідних обов’язків, жодна із котрих має здійснюватися на шкоду іншій — це вимога проголошується вже на початку книжки (2,1; порівн. також 2.49—51; 64.53, 58 і 59). Взаємини їх детально роз’ясняються у таких сутрах — автор спростовує погляди тих, хто заперечує потреби слідувати якогось з цих принципів, зокрема, полемізуючи з прибічниками гедонізму (2.25), Ватсьяяна встановлює ієрархію, відповідно до якої послідовності дхарма, артха, кама кожне попереднє важливіше наступного, і відразу з характерною прагматичністю вводить винятку і обмовляється, що з царів і гетер важливіше всього артха (2.14 і їв.). Турбота навколо взаємозв'язку трьох принципів виявляється у подальшому — наприклад, при наставляннях про вибір нареченої (23.1 і їв.), про наближенні до чужого дружині (40.1. 5.5—21). Характерний цьому плані VI розділ «Про гетерах», де всі рекомендації виходять насамперед із принципу артхи (2.17), причому від початку встановлюється певне взаємодія артхи і ками поведінці гетери, а окремі види вигоди і невигоди і з ними «ускладнення» і «сумніви» описуються з погляду відповідності кожному із трьох принципів — порізно й разом (58.5).

Классификация в Камасутре

Другая яскраво виражена закономірність Камасутри — послідовно классифицирующий підхід до опису.

Ватсьяяна класифікує геть усі. Тут, наприклад, виділено 64 мистецтва (3.16);

3 (чи за іншими цитованим Ватсьяяной авторам — більш) виду коханих (5.4);

по 3 типу чоловіків і жінок (6.1);

по 8 видів обіймів та інших пестощами (порівн. 8.5, 7 і 15; 10.4 та інших.);

8 вигуків (15—16.5 і їв.);

10 щаблів любові (40.4—5);

8 видів посередниць ;

6 видів колишнього відвідувача гетери (56.3);

по 3 виду вигоди і невигоди у гетер (58.5),.

9 типів самих гетер (58.54) і т.д.

В цьому разі йдеться про характері числової символіки Камасутри. Як очевидно з наведених прикладів, очевидно, найбільша питома вага належить тут тріадам, трапляються й дещо числа, кратні трьом (6, 9); значної ролі грають також вісім і кратну восьми 64 (порівн. 8.1 і їв.). Вживання інших чисел, певне, носить тут досить випадковий; зокрема, майже відсутня настільки істотна за ряд інших текстів (порівн. примеч. до 6.1) четырехчастное деление.

При цьому Ватсьяяна нерідко дає характеристики, створюють самостійне чи додаткове (до відповідної класифікації) членування. Таке дуже уживане в древнеиндийской літературі кількаразове запровадження вищого, середнього і нижчого розрядів — чоловікам (5.30), насолод (6.9—11); це узгоджується з розподілом насолод на «рівні» і «нерівні», а останніх — на «високі», «вищі», «низькі» і «нижчі» — 6.3—8), розрядів гетер (57.25—28).

Сходным чином люди діляться на «млявих», «середніх» і «жагучих» (6.14—15),.

мужчины — на «швидких», «середніх» і «повільних» (6.17);

родство у шлюбі окреслюється «вище», «однакову» і «нижчу» (24.22 і їв.).

Наслаждения гетер і знаходять способи набуття ними грошей різняться як «природні» і «штучні» (50.2;53.1);

их відвідувачі діляться на закоханих і байдужих, щедрих і скупих, багатих і бідних, корисних і непотрібних, вдячного і невдячних (57.9 і їв.) тощо.

При цьому окремі категорію осіб, властивості, ситуації піддаються сумлінному переліченню.

Таковы переліки, де послідовно названі :

наставники дівчини (3.15);

праздничные гри (4.42; 26.5);

женщины, які слід уникати (5.32);

друзья люблячого (5.35);

свойства посередника (5.40);

благоприятные і несприятливі ознаки нареченої (23.2 і 11−13); причини жіночої ухильності (41.17);

основания для успіху чоловіки (42.50);

причины жіночої доступності (43.52);

помощники гетери (50.9);

выгодные нею відвідувачі (50.10);

посетители, які слід уникати (50.16);

причины відвідин (50.17—18);

признаки байдужості в відвідувачі (54.28 і їв.);

виды плати гетері (57.7);

искусственные кошти (62.24) і др.

Следует сказати, що ці класифікації і переліки було неправильно розглядати лише як данина деяким формальним канонам — вони різняться певної значеннєвий впорядкованістю, часом цікавою для сучасного дослідника. Ось, наприклад, класифікація видів любові (див. 7.1; порівн. 21.28):

1) «звична» (яка «виникає від слів тощо і вирізняється звичними діями»;

2) «уявна» — «любов до незвичним раніше діям, що народжується немає від чуттєвих сприйняттів, але від думки» (зв'язку з аупа-риштакой, попередніми пестощами тощо.);

3) «що з вірою» — тобто. «викликана інший любов’ю» (коли уявляють собі, які перебувають ні з дійсним партнером, і з іншим, улюбленим, людиною);

4) «що з чуттєвими сприйняттями» — тобто. котра вважається найкращою «нормальна любов». Наведена класифікація представляє безсумнівний інтерес і з погляду сучасної психології (роль розумового початку будівництва і уяви; самонавіяння, що веде до «заміщенню»; значення звички, ступінь потягу цій особі і т.д.).

Указанные особливості Камасутри тісно пов’язані з прагненням до повноті описи. Ця тенденція проявляється вже у вичерпному вибірковому перераховуванні всіх елементів тієї чи іншої безлічі. Характерно накладення друг на друга різних класифікацій з урахуванням інтересів усіх можливих поєднань. Такі, наприклад, міркування про типах чоловіків і жінок (див. 6.1, 6.65).

Здесь передбачені все поєднання кожного із трьох типів (відповідно до розмірам) чоловіків зі кожним із трьох типів женщин.

Полученные дев’ять поєднань своєю чергою діляться на 3 «рівних», чи «кращих» (тобто. між подібними типами) і шість «нерівних», у тому числі виділено дві «високих» і «низьких» («середні») й поодинці «вищому» і «нижчого», тобто. з максимальною різницею між партнерами («гірші»).

Далее подібне розподіл втричі типу проводиться принципами «часу» (тобто. швидкості наступу оргазму) і «природи» (тобто. темпераменту); всі вони також утворює 9 поєднань; нарешті, суміщення всіх трьох принципів утворює в цілому, як і зазначає коментар Яшодхары, 9×9×9 =729 поєднань. (!!!).

Другие приклади — перерахування різних варіантів використання посередниці (47.1 і їв., 31—34), опис колишніх відвідувачів гетери, які від неї в іншу жінці (56.4); порівн. 58.4 і др.

Как зазначалось, з цих класифікацій не втратили інтересу й до нашого час. Але у тому випадку, коли така гра різними комбінаціями представляється виправданою скоріш суто формальними міркуваннями, ніж значимістю що перераховуються об'єктів і ситуацій, матеріал Камасутри зберігає своє значення для історії наукової методології, нагадуючи про шляху, якими давньоіндійська наука ішла повноті описи. Розмірковування Ватсьяяны про типах чоловіків і жінок або про вигоди гетер виглядають як своєрідні вправи в комбінаториці (зрозуміло, найелементарнішій); вони досить явно виявляють прагнення вичерпного аналізу логічних можливостей — проблемі, актуальною завжди і у сучасній науке.

Другая цікава риса Камасутри — певна двоплановість розповіді, систематичне запровадження тексту «другого порядку», у тому чи іншого формі опосредствующего «первинні» настанови (зрозуміло, не йдеться про коментарі). Треба сказати, що подібні, мабуть, ще навіть яскравіше виражені приклади дають та інших давньоіндійські трактати — порівн. заключну частину А., свого роду метатеорию артхи, що містить опис «методів науки», тобто. докладний перелік і характеристику усіх прийомів описи, вживаних автором.

Этот «другий порядок» менш суворо організований Камасутрою, але й він тут дуже цікавий. Сюди можна передусім віднести згадувані даних про традиції, і змісті До. (гол. I), зауваження про встановлення автора (64.57), розмірковування про допустимості прямування окремим наставлянням До. (наприклад, 19.37; порівн. 49.51—52; 64.55) зі своєрідним протиставленням теорії, тобто. сукупності рекомендацій самої Камасутри, практичному їх здійсненню.

Не раз зустрічаються оцінки дії Камасутри зі згадуванням її назви:

42.50 (порівн. 64.59) — про успіх в жінок чоловіки, розуміється на До; 44.8 — рада при певних обставинах розмовляти про Камасутрою, щоб дати знати жінці про свого кохання;

8.30 — про спроможність наставлянь про обіймах пробудити потяг; 50.14 — про искушенности в Камасутрою, як загальному гідність гетери і його відвідувача і т.д.

Среди таких прикладів дуже примітними видаються певні застереження — не рекомендується слідувати окремим з висловлених раніше рекомендацій, обгрунтовується обмеженість їх застосування тощо. Так, після скрупульозної класифікації обіймів залежно від різних стадій знайомства авторка у даному разі зводить нанівець ці раціональні рассуждения.

«Настолько лише простирається дію наук, — пише Ватсьяяна (8.32), — наскільки слабко почуття в людях; а коли колесо пристрасті закрутилося, то немає ні науки, ні порядку» .

Аналогичным зауваженням починається й така глава (9.1), де на кількох підставі заперечується сувора послідовність для поцілунків та інших пестощами. Подібним чином за перерахуванням місць, куди наносяться подряпини, автор каже: «Коли колеса пристрасті почали обертатися, то вже невідомо, де місце, де немає місце» (10.6, порівн. 24). При жагучому поєднанні, продовжує він (15—15.30), «не щось обмірковують і не йдуть розпорядженням… тут діє лише потяг «. Хай усвідомлюючи обмеженість можливостей власного описи, Ватсьяяна підкреслює, що явища, із якими має справу, піддаються суворому упорядкування лише за певному стані суб'єкта, що його рекомендації придатні тільки за дотримання «порядку», при міркуванні і неприйнятні до стану пристрасного порушення. Ці свідоцтва дуже короткі і уривчасті, проте у такому вигляді вони досить чітко свідчить про розрізненні автором двох установок, які можна відповідно є такі як раціональна і ірраціональна і як перебувають у відношенні взаємної додатковості.

Подобное розрізнення — ще одне риса Камасутри, находящая собі аналогій у сучасної наукової методикою і вони важлива для історика науки. Те, як описує Ватсьяяна свій матеріал, часом виявляється нам нітрохи щонайменше цікавим, ніж те, що він описывает.

Пожалуй, найскладніший аспект оцінки відомостей Ватсьяяны — хронологічний, тобто. співвіднесення його з будь-яким певним періодом історії Індії. Подібно багатьом іншим пам’яткам санскриту, Камасутра ставить нас перед проміжком на кілька століть.

С известною ймовірністю можна, наприклад, віднести її на період Гуптов, коли після падіння влади кушан склалося централізоване індійський держава. При засновника цієї династії Чандрагупте I (320—335), правившем в Паталипутре (Магадха), і найближчих наступників, передусім Самудрагупте (335—375), Гупты підкорили собі майже всю Північну Індію, держави Центральній, і Південної Індії опинилися у тій чи іншій ступеня залежать від них. Лише тиск гунів, усилившийся у другій половині V в., привів у VI в. до послаблення і розпаду імперії. Стало традицією називати період Гуптов «золотим століттям» в історії Індії — як століття Перікла в Давньої Греції. Загальновідомі чудові культурні досягнення Індії цих років — саме на період Гуптов з достатніми підставами відносять драми Калідаса і Шудраки, діяльність низки математиків і філософів, розписи Аджанти, скульптуру Сарнатха, Канчи, Матхуры. Разом про те вважати датування повністю доведеною (попри її Правдоподібності) аж ніяк не можна. Не слід забувати, що його доказ тут — посилання Камасутру, які свідчать про VI—VII ст., тоді як сам пам’ятник зовсім позбавлений ні одного прямої вказівки на на Гуптов цілком можливо, створили перед тим.

Состояние наших знання древнеиндийской хронології таке, що саме, як у питаннях багатьох інших пам’яток санскриту, видається більш надійним розпочати з виділення відомостей Камасутри, як основного матеріалу на реконструкцію середовища, де вона виникла, ніж явно виходити із порівнянь із творами якогось певного периода.

Камасутра — як джерело історичних фактів. Кому адресована Камасутра?

Как джерело, книга Ватсьяяны далеко за межі свого призначення.

Буквально з кожної її сторінці зустрічаються відомості — частиною перекликающиеся коїться з іншими текстами, частиною унікальні — про структуру давньоіндійського суспільства, його юридичних нормах, місцевих звичаї, домашнє господарство, міської культурі, про стан природничонаукових знань, про роль мистецтв у повсякденної життя тощо. Аналіз відповідних даних зачіпає компетенцію істориків, правознавців, етнографів, психологів, лікарів, мистецтвознавців, й тут (як й у коментарях) звертатимуть звернула увагу лише певні приклади таких сведений.

Уже у І розділі чітко введено одне з значимих для автора протиставлень: «міської житель», якому з суті й адресована Камасутра, — «сільський житель», вища чеснота якого — в наслідування першому.

Горожанин, хто розуміється на мистецтвах, оточений родичами і друзями, що у різних збіговиськах, святах, видовищах, іграх, соблюдающий певний розпорядок дня, правила туалету, їжі, прийому гостей, роботи з жінками, — центральний персонаж Камасутри, нормативний зразок коханого чи коханої.

Варновая приналежність городянина звичайно обмовляється, і його, певне, можна тлумачити досить — цього вказує вже початок відповідної глави (4.1), де йому пропонується придбання майна шляхом дарів, перемог, торгівлі або служіння, тобто. способами, передбаченими для чотирьох варн (див. примеч. 1.31), у тому числі тут у разі можуть матись у вигляді брахмани, кшатрії і вайшьи (порівн. М Х.74). Попри згадка брахманів (5.32; 31.11 і ін.), кшатриев (49.34) та інших., протиставлення міського жителя сільському, як та інших ознаки, для автора очевидно важливіше станових відмінностей.

Одинаковое походження зовсім на виключає переваги городянина над сільським жителем, поступається то знанні й умінні і підпорядковувалося його примх (порівн. 4.49; 21.37—38; 41.31; 43.52 і др.).

В книзі неодноразово згадуються окремі заняття та професії, властиві переважно вайшьям і шудрам, причому відомості Камасутри цікаво порівняти з законодавчої літературою .

Так, переліку помічників чоловіки (5.37) названі, зокрема: фарбар, брадобрей, плетельщик вінків, торговці пахощами, хмільним питвом, бетелем, золотих справ майстер та інших.; серед потрібних жінці осіб (порівн. 43.52; 50.9) — золотих справ майстер, шлифовальщик коштовностей, фарбар індиго і сафлором.

Сходный характер носить перелік помічників гетери (50.9). Важливу роль наставляннях грає масажист (19.5;51.22 та інших.).

Среди осіб, зайнятих сценічним мистецтвом, Камасутра називає танцівниць (38.78),.

актеров (43.52; порівн. 59.23),.

певцов (51.22),.

фокусниц (32.9).

Не раз згадуються тут лікарі (44.6; 50.10 і др.;

ср. 19.13 — про лікарської науці),.

а також провісники (50.9).

Любовь і міська влада. Любовні відносини з владиками і начальством.

Существенную роль у Ватсьяяны грають відносини адміністративної та його економічної залежності. Тут згаданий ряд офіційних і кількість впливових осіб, починаючи з царя, які мають владою над дружинами підданих, гетерами тощо., — «головний радник», «начальник», «державний службовець», «суддя» та інших.

Особенно склалася такому випадку глава «Про кохання владик» (48.5) — тут названі впливові обличчя на селі та місті: старійшина, сільський начальник, наглядачі за худобою, за прядильным справою, за торгівлею тощо., відповідно які розпоряджалися сільськими жительками, пастушками, бродяжничающими жінками, торговками та інших. (А 11.16; 23; 29 та інших.).

Определенная ієрархія встановлюється взаємовідносин між «коханими» та його наближеними — серед останніх неодноразово згадуються, з одного боку, особи, рівні ним походженню, але вони виявилися в матеріальної залежність від них: наближені, лакузи, блазні з іншого — різні слуги і служниці, аж до виконуючих примхи гетер рабів, погоничів слонів та інших «низьких людей» (19.35;48.27 — про обертання царем в рабиню дружини осужденного).

С погляду традиційного індуїзму установка Камасутри представляється досить ортодоксальної. Ми вважаємо тут згадки про ашрамах (див. вище) в цілому (2.31) про окремих із них (2.1, 4.1; 58.28).

Неоднократно згадуються різні релігійні церемонії, святкування, підношення богам. Характерні повідомлення про різноманітних ченцях. З одного боку, це нейтральні чи шанобливі згадки; з іншого — навряд з великою повагою згаданої ролі помічників в любовних справах старчихи і «бритоголові».

Нищие ченці названі також серед наближених закоханого (5.37) і помічників гетери (50.9). Серед осіб, із якими чоловікові категорично не рекомендується розпочинати зносини, згадані мандрівні черниці; вони ж названі на числі жінок, доступних наглядачу (48.8).

Добродетельная дружина має спілкуватися разом з іншими з старчихою, «странницей», «постящейся черницею».

Жилища старчих, «постящихся черниць», самітниць — найзручніші місця для побачень з заміжньої жінкою (47.42). Згадані тут особи навряд чи зможуть бути з повним упевненістю віднесено до визначених релігійним напрямам. Деякі їх є, має бути, найзагальнішими позначками;

Трудно сказати, якою мірою подібні свідоцтва дають підстави укладати про негативному відношенні саме до останніх — окремі виявлення таких виконавців «непорядних» ролей напевно можуть вказувати тут і индуистов.

Камасутра і географія. Відомості про різних районах Індії, та їх обычаях.

Значение даних Ватсьяяны про різноманітні сторони соціального життя збільшується систематичної локалізацією окремих відомостей, що становить одночасно і самостійну цінність з вивчення географії древньої Індії.

Таковы його посилання жителів Гауды, Махараштры, Анги, Калинги, Панчалы, Паталипутры, Каші цілого ряду інших галузей та міст.

Интересна класифікація населених пунктів з їхньої населеності (порівн. 4.2 і соотв. примеч.). Разом ці дані охоплюють всю Індію — від «кордонів» до «східних» і зажадав від «південних областей» до Гімалаїв. Як зазначалося, вони говорять про тому, що Ватсьяяна, очевидно, найкраще знав Західну Індію, де зараз його, можливо, і жив і області якої згадує найчастіше.

Эти відомості, зазвичай, невідомі з деяких інших текстів, становлять значну цінність й у етнографа.

Таковы, наприклад, специфічні стосунки між хлопчиком та її родичами по матері у областях (26.3); операція, проделывавшаяся у тих-таки місцях над юнаками (62.15 і їв.), і з ній штучні средства (12.27; 49.1 і їв., 62.4 і їв.); аналогичные («праву першої ночі») права на молоду у царів Андхры (48.32);

обычай многомужества в Північно-Західної Індії.

(Граманари, Стрираджья, Бахлика), який цікаво зіставити, з одного боку, зі свідоцтвами давньоіндійського епосу (шлюб пандавов в «Махабхараті»), з інший — з звичаями, засвидетельствованными вже у час в Кулу, Манди та інших районах Гималаев.

Камасутра. Давні звичаї городян і сільських жителей.

Если інформацію про тій чи іншій місцевості носять все-таки досить уривчастий характер, ілюструючи зазвичай відступу від «нормативних» звичаїв, то самі ці звичаї, наведені було без будь-якої локалізації і, можна вважати, досить поширені по крайнього заходу у районах Західної Індії, складають у сукупності унікальну, не заменимую жодним іншим джерелом картину.

Без свідчень Камасутри не обійдеться жоден дослідник давньоіндійського побуту, передусім — міського. Тут детально описаний спосіб життя городянина (гол. 4.1 та інших.) — його помешканні, розпорядок дня, туалет, пожива і т.д.; окремі, щоправда, менш численні, відомості даються і сільських жителів (4.49; 48.5 та інших.).

Ватсьяяна перераховує 64 мистецтва, знання яких наказувалося освіченим чоловікам, і жінкам (3.16); називає популярні гри (4.42; 26.5; 28.2 та інших.).

Детально викладено любовний етикет, дифференцируемый за рівнем знайомства, соціальної приналежності (наприклад, 21.35), родинним станом жінки (дівчинка, доросла дівчина, молода, вдова, чужа дружина тощо.) і чоловіки (наприклад, холостий або вже має дружину), майновому становищу.

Тщательно перераховуються різні види чоловіків і жінок, придатних чи непридатних для шлюбу, і навіть — як помічників і посередників; вказані їхньої людської гідності, обов’язки, і т.п. З Камасутри ми довідуємося деяких темах розмов, які діяли цих людей, про стилі їхні промови (4.50), популярні сюжетах, які чомусь заведено було розповідати у суспільстві (наприклад, історії про Шакунтале, Ахалье — 31.5; 47.14); про умовних мовами, у яких висловлювалися люблячі — з допомогою жестів, знаків на листі бетеля і прикрасах тощо. (3.16; 11.19 та інших.).

Камасутра повідомляє побут царських покоїв (гол. 38; 48; 49);

о господарстві заміжніх жінок (32.6 і їв. і 27).

и гетер (57.25) і т.п.

Камасутра. Закони та правові норми.

Ряд свідчень Ватсьяяны, очевидно, безпосередньо відбиває які діяли його час правові норми і запровадження — про це свідчать цікаві паралелі з «законами Ману» та інші законодавчими текстами, з А., з «Махабхаратой» і т.д. Передусім це належить для її даним про стан жінки, багато в чому дополняющим і уточняющим наші уявлення про цю сферу древнеиндийской життя. З одного боку, відповідно до традиційними установками, тут проголошується повна залежність жінки — дочки, дружини, матері — від чоловіків. Камасутра малює образ ідеальної дружини, які мають в усьому догоджати чоловіку, шанувати його, як бога, не показуватися йому без прикрас, старанно вести домашнє господарство, уникати чужих чоловіків, і т.д. (порівн. гол. 32—33; 52 та інших.). Характерний перелік жіночих недоліків, що перешкоджають шлюбу (23.11.; порівн. М 111.6;А 111.59.2). Найбільш бажаний блок з жінкою тієї самої стану, не выдававшейся до того за іншого за цьому важливо згоду батьків та інших рідних дівчини їхньому шлюб (23.4). Якщо дружина не народжує цих діток або народжує одних лише дівчаток, чоловіку взяти іншу дружину, причому перша сама повинна просити його звідси (34.1 і трьох).

Женщина обмежена у праві освіту — так, безперешкодно вивчати «Камасутру» можна лише чоловіки; жінкам ж, крім гетер і доньок головних радників, таке навчання дозволено лише заміжжі, причому з дозволу чоловіка (3.2).

В той час ми зустрічаємо тут і кілька відступів від традиційного законодавства, вільніше тлумачення окремих деталей поведінки, що, певне, відбиває реальний стан речей під часи Ватсьяяны. Так, відповідно до До 23.2 та дванадцяти, дружина мусить бути незгірш від ніж 3 роки молодший чоловіка, тоді як інші тексти рекомендують, щоб молода була приблизно тричі молодший нареченого.

(М 1Х.94 — відповідно вік о 12-й і 30 чи 8 і 24 року). З До 23.16; 36.18 та інших. можна вважати, що дівчини користувалися відомої свободою в відвіданні релігійних церемоній, свят, зборів. Перераховуючи поширені в древньої Індії форми шлюбу.

Ватсьяяна каже, що, шлюб за обрядом гандхарвов, що грунтується лише на взаємній згоді люблячих населення і традиційно оценивавшийся серед інших видів шлюбу як «середній», краще інших, бо «приносить щастя, не пов’язане з великими труднощами і з сватанням, і його властива любовна прихильність» (31.29—30; порівн. 23.14) .

Не такі суворі розпорядження ставлення до чужим (зокрема і царським) дружинам — за певних умов (наприклад, коли це від ворога, від помсти відкинутої тощо.) дозволяється наближення до чужого дружині (порівн. 5.5.; 40.1), до жінки нижчого походження (5.2—3, 5 та інших.).

Известной свободою мають Камасутрою вдови: вони теж мають декларація про друге і навіть третє заміжжя (36.39).

Интересны свідчення про сватовстве (3.4),.

о деяких обставин весільної церемонії (31.11),.

о шлюбах на двоюрідних сестер (26.3),.

о полигамных відносинах — переважно серед заможних осіб (3.22; 30.55—56; 31.6; 34.1).

о взаємовідносини між дружинами одного чоловіка (гол. 34).

Весьма систематичний характер носять відомості Камасутрою про гетерах — тут описані види гетер, їх помічники, їхні переваги й недоліки, доходи і тощо. (відзначимо, що у інших трактатах про камі немає скільки-небудь докладних даних про гетерах).

Наставления Ватсьяяны глибоко відбивають психологію своїх адресатів (навряд у противному разі було б можлива настільки широка і тривала популярність їх у своєї батьківщині) і відкривають нам найцікавіші закономірності в ладі почуттів, в характері переживань древніх індійців. Аналіз цих закономірностей належить до компетенції психологів., і ми звернемо увагу тільки деякі свідоцтва. Такі розмірковування про характері відчуттів жінки, відбивають погляди різних шкіл (6.17); досить яскраво виражене, хоч і варьирующееся (порівн. гол. 12), поєднання садистичного і мазохистического компонентів потягу — порівн., з одного боку, детальну розробку специфічних аксесуарів любовних відносин (гол. 10; 11; 15—16), опис любовної гри, зауваження на 6.45; характерні історичні ремінісценції (15—16, 27—29), з іншого — широку поширеність «наслідування чоловікові» (17—18.1—3).

Интересны порівняльні характеристики чоловіків і жінок (15—16.21), описи зовнішнього вигляду люблячих в тих чи інших афектах (17—18.9 і 31; 27.25; 46.19 та інших.) й формує відповідні психологічні спостереження (28.31 і 35; 52.56—57 та інших.), зауваження про стадіях любовного почуття (40.5), про «природному» і «штучному» насолоду (50.1 і їв.; порівн. 58.57) тощо.

Многие з цих спостережень й рекомендацій очевидно за рамки древнеиндийской життя і знаходять собі паралелі за іншими літературах — може бути тут.

суждения про обертання з дівчиною (гол. 25),.

о вплив веління жінки (ухильності чи доступності) на характер її подальших відносин із чоловіком (40.10—16; порівн. 26.23; 29.43;51.21).

о причинах відповідного поведінки (41.17 ;42.50; 43.52);

о любовної сварці (гл.22),.

о засобах відштовхнути чоловіка (59.12; 55.41 і їв.),.

о ознаках байдужості (54.27—35), негативного впливу певних наставлянь і оповідань (8.30; 26.17;ср. 47.2, 12 і їв. і 63 і їв.) і т.д.

Камасутра і образование.

«Камасутра» надає важливого значення освіченості. Придбання знань — основний борг людини, що йому слід виконувати з дитинства (2.2; порівн. 2.9; 3.1 та інших.).

Отличительная риса городянина — знання наук (4.1). Сам Ватсьяяна неодноразово називає думки вчених авторитетів. Рассматривавшаяся іноді як частину лікарської науки, Камасутра містить низку даних та про древнеиндийской медицині. Тут наведено конкретні настанови із гігієни ротової, догляду за тілом (4.16; 17—18.32 та інших.).

Предписания VII розділу, хоч і їх носять окремими деталях явно фантастичного характеру, в певною мірою відбивають рівень древнеиндийской фармакології. Цікаво свідоцтво про вірі в цілющі властивості собачого м’яса.

В число обов’язків господині входило зберігання вдома лекарств.

Камасутра містить інформацію про анатомії, окремими переліках згадані дефекти і гідності деяких частин тіла (наприклад, 10.8; 11.2—3; 23.12).

Как говорилося, тут неодноразово йдеться про лікарів, займали, очевидно, досить висока становище у суспільстві, — вони неодноразово згадуються поруч із головними радниками (порівн. 44.6; 53.15).

Среди Інших наук згадуються граматика, астрономія (порівн. 2.8—10; 20.21—22). Великий перелік наук, ремесел, знання яких наказувалося городянам, причому не лише чоловікам, а й жінкам, містить 3.16 — тут названі, зокрема, металургія, мінералогія, володіння умовними мовами місцевими говірками, знання словників і енциклопедій, просодії, військової науки, згадки різних мистецтв, і ремесел.

Встречаются свідоцтва гра на вини і дамаруке (3.16), очеретяного флейті (64,43), про спеціальних залах, де виконувалася музика (59.15), про співі (26.18; 52.22 і 32), інструменти, необхідних акторам (59.24), тощо. Повідомлення такого роду знайдемо й у вже згадуваних переліках відповідних професій (5.37; 44.12; 50.9 та інших.), в окремих описах обстановки у помешканнях городянина, гетери, царя.

(ср. 4.2 ;20.1; 32.3; 48.17; 53.6; 57.25—27; та інших.).

Любопытны інформацію про давньоіндійських марновірствах (порівн. крім багатого матеріалу VII розділу 23.9), про ворожінь по польоту птахів та оракулах під час виборів нареченої (52.45), про різних ознаках (32.20, порівн. 3.16 та інших.), про чаклунстві з допомогою коренів і т.д.

Камасутра. Флора і Фауна.

Наконец, Камасутра цікава й вивчення фауни і флори древньої Індії. Тут повідомляється про птахів і тварин, які були для розваг, — півнях, перепелах, баранах (3.16; 4.21 та інших.), про ручних тварин і звинувачують птахів в домашньому господарстві (32.33) і царському палаці (48.17) тощо. Ще багатшими відбито у книзі рослинний світ. Тут неодноразово перераховуються різноманітні дерева і трави. Такі переліки рослин, зокрема і тих, що вживалися для харчування (см. 4.38), що слід було розводити господині (32.6—7 і 29). Дуже цікаві у тому плані місто й рецепти розділу VII.

Камасутра та інші пам’ятки древньої литературы Ранее говорилося про значення культу ками в індуїзмі, у його обрядової практиці, в літературі й мистецтві. Можна припустити, що з IV—V ст. н.е. значної ролі тут почали виконувати й красномовні настанови самої «Камасутри». Про це кажуть посилання неї окремих літературних пам’ятниках. У одному із оповідань «Панчатантры» ткач, прийняв образ Вішну, проникає вночі до царівною і поводиться з нею «відповідно до наставлянням Ватсьяяны». Очевидне ознайомлення з Камасутрой виявляють герої Дандина (VI—VII ст.). Можливо, на Ватсьяяне грунтується перелік десяти стадій кохання тривалістю у «Двадцяти п’яти розповідях веталы» (16.14—17) і «Сімдесяти розповідях папугу».

Вообще давньоіндійська обрамлена повість багато в чому перегукується з Камасутрой, пропонуючи часом цікаві ілюстрації і до її наставлянням. Як було зазначено, вплив Ватсьяяны можна припустити у Калідаса, ще з більшою ймовірністю — в деяких інших драматургів.

Мотивы Камасутри простежуються на ліриці Амару і Маюры (прибл. VII в), в поемах Магхи (VII в.) Дамодарагупты (VIII в.), Кшемендры (ХІ ст.) — останньому, очевидно, належить і стисле вищенаведене викладення Камасутри.

Ряд паралелей ми бачимо у поетичному антології, складеної прибл. 1100 р. буддистом Видьякарой і об'єднуючою вірші 223 санскритських авторів.

Многочисленные посилання Ватсьяяну свідчить про тривалому і глибокому його вплив на індійську літературу до нової доби. Це вплив, судячи з спостереженням очевидців, жваво й у наші дні — відомі, наприклад, свідоцтва останніх десятиліть про використання Камасутри таки в Індії для настанови невесты.

Несомненный інтерес представляє зіставлення «Камасутри» з уявленнями в інших літературах Сходу та Заходу — і з погляду можливих впливів давньоіндійського зразка, і у плані незалежних відповідностей і розбіжностей (наведені нижче окремі приклади, природно, охоплюють тільки з відповідних творів, не зупиняємося ми тут і численних фольклорних паралелях).

Можно думати, що жанр подібних наставлянь існував вже у найдавніших літературах Сходу, наприклад, у стародавньому Єгипті. Більше достовірні приклади зі східних літератур (перської, арабської, турецької) ставляться вже безпосередньо до порівняно пізнього периоду.

Наряду зі спеціальними трактатами по цій проблемі цікавий матеріал порівнювати дають також частини наукових кадрів і малярських творів, загалом виходять далеко за межі любовної тематики. Така, наприклад, глава «Палка любов» в «Каноні лікарської науки» (год. 1, § 11) Ібн Сіни (980—1037).

Так, наприклад, «Сімдесят оповідань папугу» містять ще одне цікаву класифікацію: три типу (вищий, середній і нижчий) коханців і коханок — відповідно:

1) люблячий люблячу,.

2) не люблячий люблячу,.

3) люблячий не люблячу.

и.

1) гневающаяся у справі, добре обращающаяся, знаюча в мистецтвах;

2) гневающаяся безпричинно і нерівна;

3) жадібна, легковажна і неблагодарная.

(здесь ж наведено розмірковування про видах любовного ложа).

содержащая описи ознак закоханості (порівн. До 40.5), коштів позбутися пристрасть і т.д. Можна назвати відповідні глави в «Кабус-наме» Кей-Кавуса, написаному в 80-ті роки ХІ ст. — гол. 14 «Про любовних справах та звичаї їх» і 15 — «Про володінні і розпорядку його».

Тематика «Камасутри» позначилася в трактатах Мойсея Маймоніда (1135—1204).

Наставления у коханні були здавна поширені у Китаї. Цікаві вже найдавніші натурфилософские спекуляції, значної ролі у яких грали поняття чоловічого й основою жіночого почав (янь, інь). Першорядне значення тут надавалося регулюванню відносин із чоловіками — у ній бачили необхідна умова індивідуального безсмертя (даосизм) і придбання хорошого потомства (конфуціанство). На жаль, значної частини відповідних трактатів втрачено; зі збережених може бути, наприклад, «Дун сюань цзи» («Трактат який проник в таємницю»), реконструйований вже у час і относимый до IV—VII ст. н.е.

Язык цих трактатів, їх композиція в чомусь нагадують давньоіндійські тексти — такі скрупульозні переліки окремих деталей, систематичне виділення груп з певною кількістю елементів (п'ять ознак жіночої пристрасті, вісім благ і сім зол сполучення тощо.), перелік лікарських засобів наприкінці.

Физическая любов аналогічно розглядається тут у зв’язки з іншими сферами життєдіяльності, хоча, наскільки ми можемо бачити, в древнеиндийской літературі подібні співвіднесення, очевидно, носять загалом понад систематизований характер. У окремих трактатах позначилися даоські погляди, пов’язані з певною ритуальної практикою в окремих деталях, схожі на тантристские предписания.

Камасутра і антична литература Переходя до окремим прикладів з більше відомої читачеві літератури, починаючи з античної, слід зазначити, що на відміну, наприклад, від перських чи китайських творів для античності вже з хронологічним міркувань, очевидно, виключено вплив давньоіндійських зразків. Жанр наставлянь в любовному мистецтві існував вже у Греції класичного періоду. Найдавніше таке наставляння традиція приписувала Астианассе — служниці Олени, легендарної винуватця Троянської війни. Жанру цьому віддавали данина давньогрецькі філософи, у тому числі знаменитий стоїк Зенон (прибл. 300 р. е.). Широку популярність у Римі I в. н.е. отримали, судячи з упоминаниям Светония («Тіберій», 43) і Марциала (XII. 43, 95 та інших.), «Книги Элефантиды», якими користувався, в частковості, імператор Тіберій (14—37 рр. н.э.).

Все ці твори до нас потребу не дійшли відомі лише із побічних свідчень античних авторів. Перше збережений у європейській літературі наставляння такого роду — поема «Мистецтво любові» Публія Овідія Назона.

(43 р. е. — прибл. 17 р. н.е.).

Поэма Овідія складається з трьох книг:

1) у тому, де і знайти кохану як і домогтися її взаємності;

2) у тому, як утримати вологи.

3) поради жінкам у тому, як домогтися любові чоловіки.

Во що свідчить загальна тематика природно призводить до окремим паралелей між «З мистецтвом любові» і «Камасутрой», до подібним психологічним спостереженням (про відношенні жінок до любові, або уподібнення любові бою); цікаві у тому відношенні інформацію про посланнях, подарунки тощо.

Подобно Камасутрою, — твір Овідія незамінно вивчення побуту і бандитських звичаїв своєї епохи — століття Августа у Римі. І водночас зіставлення цих творів дуже повчально як приклад двох принципово різних підходів до лише до темі — белетристичного і наукового.

Дидактика Овідія далекою від дидактики Ватсьяяны. Повчання римського поета огорнуті легкої іронією, рясніють жартами, яке проходження традиційним у античній риториці прийомів часом межує з пародією.

Явно белетристичний характер носять численні міфологічні екскурси. Овідій далекий до скрупульозності Ватсьяяны і надто невчасно прагне повноті описи, чужий йому классифицирующий підхід — досить порівняти педантичні глави II розділу До з заключними віршами поеми, де за кокетливій застереженням («соромно навчати подальшому») дається кілька досить безладних рад.

Надо також пам’ятати неадекватність «любові» Овідія і ками у Ватсьяяны, виконували у межах давньоримському і древнеиндийской культур істотно різні функції.

Отсюда, зокрема, неоднакові установки авторів — нормативний характер сутр Ватсьяяны, близьких за стилем до законодавства, і «факультативность» досить грайливо викладених рекомендацій Овідія, призводять часом протилежні советы.

Можно назвати чимало й інших творів античності, містять аналогічні відомості.

Среди них, наприклад, «Шлюбні настанови» Плутарха.

(ок. 46 — після 127 р.), «Дві любові» Лукиана (ІІ.), XIII книга «Бенкетуючих софістів» Афинея (III в.).

В цьому разі цікаві та інших його произведения:

«Средства від любові», «Любовні елегії», «Героїні», «Про звільнення за лидом» і др.

Из зразків природничо-науковому літератури назвемо «Про природу речей» Лукреція (прибл. 95—55 р. е.) — спостереження над природою любовної пристрасті, психологією люблячих тощо.

(IX. 1037—1287).

Камасутра і середньовічна Європа

Среди середньовічних європейських авторів може бути теоретиків куртуазності в провансальської літературі XII—XIII ст. Такі «Три книжки про кохання» Андрія Капелана (прибл. 1200 р.).

Автора відрізняє певна систематичність викладу (наприклад, переліку достоїнств люблячого). Він диференціює любовний етикет залежно від соціального становища (між дамами і знатними лицарями, з одного боку, і обслугою чи селянами — з іншого), що нагадує окремі міркування Ватсьяяны про міських і сільських жителів. Інше твір — французького ченця і трубадура Матфре Эрменгауда (друга половина XIII в.) встановлює три виду природною любові — дружини, дівчини і іншу жінку (порівн. До 5.1 і їв.). Окремі спостереження Ватсьяяны можна порівняти з зразками моралістичного жанру в французької літературі — порівн. «Досліди» Монтеня (1533—1592) — наприклад, 111.5; «Максимы і моральні роздуми» Ларошфуко (1613—1680); «Характери» Лабрюйера (1645—1696). З творів нової доби назвемо «Про кохання» Стендаля (1783—1842), також відмінне своєрідною систематичністю.

В 1-ї главі тут визначаються чотири виду любові (любов-пристрасть, любовь-влечение, фізична любов, і любовь-тщеславие; (40.5), у 2-ї і наступних розділах детализируются стадії любовного захоплення. Цікаво увагу Стендаля до терминологии.

Интересным буде і зіставлення окремих рекомендацій Камасутри як індуїстського пам’ятника з відповідними вказівок за іншими релігіях. При розгляді таких аналогій може бути, зокрема, відзначені відомі обмеження, що накладалися культом, сакралізація окремих деталей у взаєминах із чоловіками, природно яка відрізняє як індуїзм, а й інші религии.

Камасутра і сучасна сексология

Наконец, мабуть, найактуальніше аспект вивчення Камасутри — оцінка їх у порівнянні із сучасною наукової і науково-популярної літературою лауреати з медицини, гігієну, психології.

Содержание Камасутри виразно перегукується із сучасною проблематикою, а окремі її спостереження як цікаві, а й злободенні. Вже висловлювали думку про тому, що До у разі набагато розумніше, наприклад, безлічі аналогічних наставлянь, що виходили друком в Англії до початку ХХ століття.

Ватсьяяну відрізняє глибоке розуміння людських почуттів та потреб; його настанови походять від тієї передумови, що щастя у коханні неможливо, якщо задоволеної залишається тільки один бік.

Камасутра проникнута увагою почуттів жінки, як рівноправного учасника в відносинах — до речі, ця риса, на думку ряду авторів, вигідно відрізняє його від аналогічних рекомендацій у інших класичних літературах (античної, китайської, арабської).

Характерны її поради максимально бережно поводження з молоді; особливо примітно тут вказівку (25.42—44) на можливі психічні травми, що охоплюють жінок через порушення чоловіком подібних розпоряджень, що цілком підтверджено і сучасними клінічними дослідженнями.

Чрезвычайно цікаві в у психологічному сенсі спостереження автора над реакцією, дедалі ближчої після близькості (20.13), зауваження про який вплив сором’язливості на міцність відносин, про амбівалентних рисах любовного потяги і т.д.

Неоднократно згадуючи про важливість чоловікам і покриток володіти певними знаннями (64 мистецтва) й уміти вести розмову, про обов’язок чоловіки навчати свою кохану чи наречену.

(25.36; 20.20), Ватсьяяна хіба що підкреслює значення спільних інтересів для люблячих — не випадково зв’язку, котрі переслідують суто фізичне задоволення, він відносить до найменш гідним.

(см. 21.35, 5.3).

Согласно основний установці Ватсьяяны, складової зміст її праці, поведінка людини у коханні, як та інших сферах життєдіяльності, повинна грунтуватися на дотриманні певним етичними нормами і конкретним розпорядженням, інакше кажучи — на відповідному освіті (порівн. 2.18 і їв.; 3.1 і їв.). Така установка якнайбільше актуальна — замовчування і заборони, як засвідчив досвід, не приносять тут можна нічого, крім шкоди, і більше, йдуть часом разом зі справжньою моральної деградацією.

Можно додати, що переслідуваний у своїй виховний ефект виявляється по суті ілюзорним — з розширенням забороненою сфери функція «непристойного» неминуче переноситься налаштувалася на нові, у деяких обставин «пристойні», об'єкти, пробуджуючі у ньому що такі відчуття, (залежить від соціальних умовностей, до яким він звик).

Вид жіночих щиколоток був достатнім стимулом для раннього викторианства, тим часом як сучасна людина залишається байдужим до всього, що від стегна. Це — лише питання моди у одязі. Якби модою була нагота, вона перестала б порушувати б нас і жінкам довелося б (як це й відбувається в деяких диких племен) звернутися до одязі, щоб зробитися сексуально привабливими. Ті ж точно міркування застосовні літератури і до образотворчому искусству…

Разумеется, сучасні рекомендації неможливо знайти адекватно замінені наставляннями, створеними, подібно Камасутра, інший культурою й у іншого суспільства. Разом з тим, навряд чи варто доводити, як і класичні пам’ятники цього жанру містять чимало повчального нам.

Можно не перебільшуючи сказати, що у всебічному охвату матеріалу, за суворістю викладу, по психологічної глибині спостережень й установки, не втратили значення і нині, працю Ватсьяяны займає одне з перших місць (а того часу, мабуть, і перше) у тому спадщині.

Древнеиндийская наука виступила піонером в систематичному описі даної сфери людської життєдіяльності, й у ще одне заслуга Індії перед світової культурой.

Но значення Камасутри не вичерпується її педагогічної чи терапевтичної цінністю. Вже зазначені вище особливості змушують з увагою поставитися і до деяким рис «плану висловлювання» цього тексту.

Несомненную общеметодологическую цінність представляють, зокрема, судження Ватсьяяны про обмежених можливостях власного описи. Древнеиндийский автор зачіпає методику підходи до явищам, сувора формалізація яких наштовхується на принципові труднощі. Тут повстає питання про можливість свідомого відволікання від окремих проявів та від елементів оточення аналізованих об'єктів, відомості їх до простішим, зручнішим для спостереження формам.

Споры про допустимих межах такого відома і про праві нього — у природничонаукових, а й у гуманітарних дисциплінах — ведуться по сьогодні, хоча така методика стало фактом. Можна навести чимало прикладів її плідного застосування у науці; щодо справи, цим шляхом вона триває вже Ватсьяяна, впорядковуючи певні явища і ізолюючи їхню відмінність від умов, що порушують такий порядок.

Чем більше охоронці моралі обмежують дозволені рамки сексуального залучення, тим менше потрібно здобуття права подібне залучення виявило себе. Дев’ять десятих привабливості, що йде від порнографії, викликано почуттями, які кажуть юнацтву моралісти: непристойністю те, що пов’язані з підлогою; одна ж десята коріниться у фізіології і… однак проявляється тим чи іншим шляхом, яким би не було законодавство. Тож я, хоч побоююся, що хто погодиться з мною, абсолютно впевнений, що стосовно непристойних публікацій взагалі було б установлювати будь-якого закону.

История культури чудово ілюструє цю думку — відзначимо хоча б характерні етнографічні спостереження над наготою.

Читатель може згадати тут і «глибоко символічний біблійний міф про гріхопадіння (Буття 2.25; 3.7), і — на рівні — його блискучий пародійний аналог у Анатоля Франса — оповідання про поширенні, «за порадою диявола, одягу серед пингвинов».

(«Несомненно, сором’язливість робить жінок непоборне привабливими…» — порівн. «Острів пінгвінів», кн. 2, гол. 1).

В тому випадку питання ці тим паче зачіпають нас, йдеться про описі наших власних відчуттів і переживань, які мають суттєвими рисами інтегрального характеру і неминуче искажаемых («возмущаемых») скільки-небудь суворою схемою.

Предубеждения проти спроб «повірити алгеброю гармонію» добре відомий і у минулому, й у теперішньому. Зокрема, можна послатися на приклади негативного ставлення до «Камасутрою» із боку, очікував, певне, знайти у ній досить емоційне письмо речей та шокованих саме її педантичністю у трактуванні свого предмета.

И Ватсьяяна (8.32; 10.6 та інших.), щодо справи, передбачав таку реакцію читачів, відділених від цього півтора тисячами років. (!).

При сучасний стан наших знань, очевидно, слід допустити взаємну доповнюваність — та терпимість — двох установок: науковий підхід, усвідомлюючий кордону своїх фізичних можливостей (чітке уявлення у тому, «що не можна зробити», взагалі видається дуже плідним історія науки), і відчуття, що визнавала право науки вторгатися у його область.

Можно сказати, що «Камасутра» являє нам з перших у світовій культурі прикладів такого сочетания.

Издание Камасутры

Издание Камасутри разом із традиційним коментарем було здійснено Дургапрасадом (1891).

Следующая, більш ретельна і потім переиздававшаяся, публікація Д. Госвами, також містить текст Яшодхары. Існують видання, які включають паралельні переклади і пояснення на бенгалі у, хінді тощо.

С кінця в XIX ст. починається наукове вивчення Камасутри таки в Індії і її межами. З того часу багато було зроблено аналізу древнеиндийской науки про камі й у визначення місця Камасутри у цій науці (роботи Р. Шмідта, X. Чакладара і ін.).

Сведения Ватсьяяны широко залучаються і аналізуються в дослідженнях давньоіндійського побуту, законодавства, сімейних взаємин держави і т.д. Нарешті, вельми багато більш-менш популярні нотатки про цю книге.

Камасутра була вперше переведено англійський Річардом Бёртоном (мандрівником, політичним діячем, сходознавцем, відомим, зокрема, своїм перекладом «Книги тисяча та однієї ночі») і Ф. Арбатнотом — останньому належить, очевидно, більшість праці.

Перевод цей вирушив у 1883 р. й неодноразово перевидавався.

Он виконано щодо окремих рукописам, наскільки можна судити, досить близьким, але кілька поступається цьому тексту в повноті. Хоча наукова цінність праці Р. Бёртона і Ф. Арбатнота піддається сумнівам, їх переклад, і навіть супутні йому зауваження, містять стислі відомості про деяких інших аналогічних текстах, зіграли свого часу позитивну роль, вперше познайомивши західного читача з цим жанром древнеиндийской літератури.

За минуле відтоді століття Камасутра багаторазово перекладалася — повторно на англійський, німецькою, французький й інших мов. Переклади ці варіюються — від порівняно більш повних і точних, до досить вільних переказів, часом розрахованих на самі невибагливі смаки.

По зрозумілих причин заголовок ця зустріч стала однією з популярних у світі санскритських слів.

И хоча множаться — особливо останні десятиліття — переклади і викладу інших класичних трактатів ту цю тему і багато створюються вже сучасні керівництва, «Камасутра» міцно зберігає свій ореол, своє майже символічне значення, що, втім, видається цілком заслуженным.

Насколько ми знаємо, Камасутра досі не перекладалася російською мовою з мови оригіналу.

Настоящий переклад було з видання Д. Госвами (КЗ) у роки роботи у Інституті сходознавства АН СРСР і був задуманий як наукова публікація, споряджена відповідним апаратом.

Для справжнього видання стаття і коментар зазнали значному зменшенню, а переклад був наново відредагований — з посильною збереженням стилістичних особливостей оригіналу. Для зручності цитування нами приведено в дужках нумерація сутр (по КЗ). При тлумаченні окремих місць був притягнутий коментар Яшодхары, доступні нам переклади Камасутри, деяких інших давньоіндійські тексти й відповідні дослідження. Перекладач прагнув наскільки можна точно слідувати змісту оригіналу (відповідно вірші, заключающие окремі частини Камасутри, переведені прозою) і утримувався від вживання латинських еквівалентів.

Слова, не які у санскритському тексті і додані за змістом, укладено в дужки. Окремі назви, що носять термінологічна характер (наприклад, ашраму, ганика та інших.), залишені не перекладена і виділено курсивом. Це ж належить до позначенням елементів тетрады: дхарма — арт-ха — кама — мокша, не у яких точних еквівалентів у російській.

В окремих випадках, коли, наскільки можна судити з контексту, зазначені слова не вживаються у тому спеціальному значенні, дається їх російський переклад (артха — «вигода», кама — «любов» тощо.). Можливо, таке розмежування потребує окремих коррективах.

Впрочем, і це переклад було піддано серйозному критике.

Без перекладу залишено і кілька ботанічних назв, перебування російських еквівалентів яких представляється важким, або навіть неможливим; одночасно використовуються деякі досить усталені, хоч і не цілком точні, відповідності (наприклад: «манго»,"алоэ", раата — «лотос», сапаапа — «сандал» і т.д.). Це інколи призводить до лексичному різнобою, не преодоленному, втім, й іншими перекладачами Камасутри, та й інших санскритських текстів, містять подібні перечни.

Несомненно, що з запропонованих тут тлумачень зовсім на незаперечні і може бути виправлені; попри те російське перекладення такого пам’ятника, як «Камасутра», навряд може бути уникло умовностей і искажений.

Неизбежно чіпаючи поясненнях до тексту Камасутри такі області знання, як, наприклад, психологія, фізіологія, ботаніка, ми, природно, не намагалися скільки-небудь докладно висвітлювати відповідні і питання лише дозволили собі звернути увагу читача на актуальність багатьох проблем, порушених Ватсьяяной, на беззаперечну наукову цінність його свідчень. Те саме стосується і до прикладів окремих міжкультурних паралелей, які, безперечно, може бути істотно уточнені й доповнено. Кваліфікований аналіз таких свідчень і аналогій — завдання специалистов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.