Генріх Шліман

Гімназія р. Калача-на-Дону.

Генріх Шліман: історичний портрет його судьбы.

Роботу выполнила.

учнівська 11 «Б» класса.

Алєєва Татьяна.

Руководитель:

Викладач истории.

Пимкина Л. И.

2001 г.

Більшість 1. Дитинство Генріха Шлімана. 2. Злет молодого юнги. a) «Блискучий розум» b) Прагнення слави 3. Друга половина життя Р. Шлімана a) У пошуках загадкової Трої b) Сенсаційне відкриття з) В кінці прірви — Генріх проти скептиків усього світу d) Почесті на схилі лет.

Заключение

.

Библиография.

Якось читаючи журнал, я побачила маленький епізод, котрий привернув і зацікавив мене. У цьому вся епізоді було написане: «Р. Шліман, народжений бідності, нажив чотири великих стану. Без освіти, самостійно вивчив 17 мов. Але найбільший тріумф приходить до нього у другої половини його життя, що він довів скептикам усього світу, що сказання Гомера про Троянської війні грунтувалися на фактах».

Я захотіла дізнатися побільше про цю загадкової особистості. Проглянувши кілька енциклопедій і побувавши на читальному залі мене всі більше захоплював матеріал, пов’язані з Генріхом. Які були мети цього неординарного людини? Шліман стає мені загадкою, адже таємниці люблять усі. Якщо ж у яких замішані знамениті особистості або вони пов’язані з історичними подіями, які залишилися нерозгаданими, то розповіді про неї стають особливо захоплюючими — й ніяка твір художньої літератури неспроможна зрівнятися із нею за напруженістю интриги.

У енциклопедії «Великі таємниці минулого» дається характеристика усього життя Шлімана, але одне із розділів присвячується дитинства Генріха. У ньому розповідається, що сім'я Шлімана була неблагополучної, адже батьки зневажали одне одного. Дитина зростав у бідності та рано пішов, не знавши труднощі усього життя. У енциклопедії «Як це були» порушується зрілий вік Шлімана. Доля Генріха різко змінилася. З допомогою своїх старань, зусиль у вивченні мов, до нього з’явився справжній успіх. Генріх — торговий агент великої фірми «Шрьодер, і До», яка спрямовує його до Росії. У Санкт-Петербурзі у Генріха починається новий етап життя. З тижневика «Коммерсант-Деньги» я дізналася про торговому бізнесі Генріха; Шліман — купець першої гильдии.

Передача «Цивілізація» дає короткий огляд життя Р. Шлімана і більше докладно охоплює матеріал про розкопках Генріха у пошуках Трої. Удача не залишає його й, нарешті, «перший слід» — золотий скарб з бронзового века.

Журнал «Караван історії» знайомить нас думками багатьох ученых-скептиков, хто стверджує, що Шліман розкопав не Трою, а інше місто й наводять свої докази, факты.

Я пропоную прочитати мій реферат, який відкриє перед вами хвилюючі сторінки прошлого.

Про дитинство у Генріха Шлімана збереглися важкі спогади. Він народився в 1822 року у сім'ї протестантського пастора, де батьки зневажали друг одного й ріс серед марновірних селян на безвісної німецькому містечку Нойбукофф, неподалік польської границы.

Його батько, незважаючи на благочестиву професію, був людиною буйним, люблячим випити, транжиром та очі великою дамським догідником. У пастора Шлімана були світ своїх фантазій. Він любив хорошу кампанію, карта народження і трубку, ялівцеву горілку міцних сільських девушек.

Мати Генріха, Луїза, покірно зносила неприємності, що дісталися на її. Але колись і її терпінню настав край — коли чоловік привів у будинок нову служницю, свою коханку Фикен Бенке.

Коли Луїза Шліман померла пологами і Фикен прийшла б у кирху[1] у її кращому атласному сукню, хто б сумнівався у цьому, що бідну жінку просто отравили.

У консисторию[2] полетіли доноси, пастор Шліман усунутий з посади: ознак вбивства слідство не виявило, зате відкрило у підпорядкуванні церковної касі велику нестачу. Ернст Шліман ганебно залишив місце, одружився з Фикен, присвоїв гроші, які покійна дружина заповідала дітям, і відкрив ними невеличкий трактир. Генріх Шліман була потрібна ні батькові, і його нової дружині - та її збули з рук, відправивши жити до дядькові, теж пастору. Дядько зустрів у долі племінника саме живе участь. Спочатку він виділяв грошей навчання Генріха в гімназії, а після закінчення подав у крамницю бакалійних товарів, цим, розлучивши його з Мінної - дівчинкою, до якої він його з дитинства влюблен.

Бакалійник, яка має майже п’ять пропрацював Шліман, практично нічого їй немає платив, вважаючи, що розплачується з нею знаннями, які Генріх отримує, торгуючи в магазинчику. «Бідність не ганебна, вона лише обтяжлива. Ганебна дурість», — любив повторювати бакалейщик.

Але був у початку його життя один епізод, про яку Генріх зберіг світле спогад. Холодними зимовими вечорами пастор розважав дітей, переказуючи їм історії з «Іліади», знаменитої епічної поеми сліпого грецького поета Гомера про Троянської війні. Серця дітей тріпотіли від розповідей про героїчних діяннях Гектора і Ахілла, вивертах вмешивавшихся в події богів і красі Олени, из-за якої греки взяли в облогу великий місто Трою. Коли Генріху було сім років, батько подарував йому ілюстровану історію, і хлопчик відразу ж потрапляє знайшов Давню Грецію. Те, що він побачив, запам’яталося йому протягом усього життя. На гравюрі, изображавшей палаючу Трою, Еней — як дві краплі води схожий на пастора — рятував свого батька, виносячи його з вогню. Хлопчику захотілося побільше дізнатися славу і пишноті Стародавньої Греции.

Будучи фаталістом, вже у зрілому віці Шліман дійшов висновку, що з важку й нудотного роботи у бакалійної лавці його врятував барило з цикорієм: как-то, піднявши його, він надірвався, і вона пішла горлом кров. Генріх звільнився і пішов пішки до Гамбурга, де кілька днів закінчив бухгалтерські курси, розраховані рік. Шліман був переконаний, що Американський континент 1840-х років обіцяв великі багатства; й тому він продав свої годинник, і сів у корабель, що йшов у Венесуелу. 12 грудня 1841 року корабель із вантажем рейнських вин потрапив у сильний шторм і пішов до дну. Коли Генріх вибрався нагору, хвилі вже захльостували палубу і він кинувся в кишеню в крижане море, вода підкинула його, як величезні гойдалки, заюшила до рота й ніс, зросила очі - вона зрозуміла, що вмирає. І тоді у його життя знову вплив барило. Він учепився для неї і тримався на воді, поки його, нарешті, не підібрав корабель, врятував ще 13 людина, уцілілих після кораблетрощі. Бідолашні дісталися узбережжя Голландії, де виявилося, що багаж Шлімана, єдиний із усіх, доплив до берега в цілості. Через війну Генріх залишився у чужої країни без грошей, на друзів і знань іноземних мов. Жив в котячою мансарді. Пропонував свої послуги до вступу до голландські війська: лікар, одягнений у форму голландських колоніальних військ, вислухав і простукав його груди, сказавши, що сухотних на військову службу не берут.

Шліман взявся пояснювати меланхолічне посасывавшим довгі трубки голландським офіцерам, що у Амстердамі його сухоти пройшла. Він був хворий вдома — минулого року. Нині ж вона цілком здоровий: після кораблетрощі і купання крижаної воді кашель і кровохаркання зникли бесследно…

Голландці вийняли з ротів трубки, перезирнулися і насупилися; майор запропонував Генріху чашку гарячого чаю, капітан засунув то руку гульденом, вістовий проводив до дверей. Так скінчився день. Засинаючи, Генріх згадував особи одягнених у синю форму офицеров.

Практично у злиднях, ледь заробляючи на окраєць хліба, Шліман береться за самоосвіта і винаходить власну систему. Грошей на вчителя в нього немає, зате є свій власний метод навчання. Потрібно багато читати вголос іноземною мовою, щоб навчитися як вимовляти слова з правильної інтонацією, а й їх чути. Користуючись в такий спосіб, менше за рік став побіжно говорити: по-голландки, англійською, пофранцузькою, іспанською, по-італійськи і португальською. Проте його методи викликають здивування й навіть осуд оточуючих. Дивака звільняє з одного місця одним. Але не сумує, а сміливо іде у найбагатшу фірму Амстердама «Шрьодер, і До («й уряд пропонує себе як торгового агента для роботи з іншими партнерами. «Божевільних не беремо» (відразу ж розгортає його управляючий. Проте Шліман так наполегливий, що його — лише б відбутися — екзаменують і з результатів тестування відразу беруть на роботу. Фірма «Шрьодер, і До («вела свої торгові справи практично з усього світу, тому мала великим штатом перекладачів. Шліман як знав мови, а й вмів торгувати, тобто працював за двох, одержуючи одне платню. Для «Шрьодер, і До («що вона знахідкою. Протягом року копіткої праці Генріх домігся великих успіхів — директор фірми зробив його своїм особистим помощником.

Про те час найвигіднішою ринком для фірми була Росія — ринок величезний і ненасичений, конкуренції майже немає. Технічна складність його освоєння зводилася до того, що представники російських торгових компаній, як правило, не володіли ніякими мовами, крім рідного. Проводити переговори було важким. Шліман береться виправити ситуацію й починає вчити російський язык.

Несподівано він стикається з великий проблемою — у Європі немає жодної вчителя російської. Тому його доводиться розробити іще одна метод вивчення мови. Він в букініста російські тогочасні книги й починає їх заучувати. Основою йому служить русско-французский разговорник.

Після трьох місяців і каторжної праці Генріх постає перед російськими купцями і пробує їм щось сказати. У відповідь їй чуються дикий регіт. Річ у тому, що з куплених їм книжок виявилося заборонене у Росії видання непристойних віршів Баркова. Їх поетичну лексику і усвоил.

Потому, як і самостійно вивчив російську мову обсягом, що дозволяє йому вести листування мовою, у якому ніхто не вмів читати, йому, 25-річному бізнесменові, було запропоновано посаду головного представника компанії, у Санкт-Петербурзі. Знову чужа країна, але Шліман не той юнга. Він має зв’язку, ділова хватка, а головне є прагнення, велике бажання вибитися в люди. Він поселяється на Поштамтській вулиці поруч із поштою, бо початковому етапі нього — кореспонденція. Протягом року доводить дохід фірми до 7,5 тисяч гульденом. Відкриває власну справу, стає купцем другий гільдії. Разом із ранку до вечора сушив мізки, хіба що тугіше «затягти» гаманець. В нього навіть почалася нервова лихоманка, але до порту приходять 18 пароплавів з товарами, Генріх дедалі більше став забувати про лихоманці. Його коник «індиго» — природна фарба для текстильних мануфактури. До того ж Шліман возив діаманти, бавовну й, звісно, саму кращу оселедець з Голландії, причому барило дарував друзям, купцам.

Він цінував у людях, переважно, діловитість. Свята не любив і ніколи собі розваг не дозволяв. Він був постійно зайнятий. Був перейнятий торгівлею, вивченням мов, писав листи, вів щоденники. Генріх стежив за своїм здоров’ям, їздив верхом, не курив, був байдужий алкоголю, купався цілий рік, не цікавлячись температурою води та якістю водойми. І це діялося скрізь: у Петербурзі, Китаї, Африці і др.

Заробляючи більше, чим він міг коли-небудь мріяти, він, нарешті, попросив у листі руки Минны. Її батько відповів, що вона нещодавно вже вийшла заміж за фермера. Ця новина вразила блискучого молодого бізнесмена до самого сердце.

Важко переживаючи втрачену любов, у наступні кілька років Шліман постійно переїжджав з місця місце й працював, як одержимий, намагаючись забутися. Після смерті свого молодшого брата — шукача пригод, виїхав до Каліфорнії і нажившего під час «золотий лихоманки» невеличке стан, Шліман оголосили спадкоємцем і він вирішив збільшити капітал. Він добрався морем до Нью-Йорка, і потім до Панами і перетнув її верхом на мулі - подорож, де можна було зустрітися ще з аллигаторами і кровожерливими розбійниками чи занедужати жовтої лихоманкою. Допливши до Каліфорнії, в Сакраменто, то побачив, що партнер його зник разом зі спадщиною. Не падаючи духом, Шліман відкрив фірму з продажу золотого піску. За 9 місяців він потрапив у страшний пожежа в Сан-Франциско, переніс два майже які згубили його нападу жовтої лихоманки але що зумів нагромадити 400 000 доларів. Знайшовши американців невихованими, а американок непривабливими, його знову пішов у Росію. Цього разу перехід через Панамський перешийок майже виявився йому фатальним. Тащившихся під безперервним зливою подорожніх залишили провідники. Їм довелося ловити ящірокігуан це і є їх сирими. Багато померли від дизентерії чи то з лихоманки. Розгублені, погибающие з голоду, роздратовано кидающиеся друг на друга супутники Шлімана ставали небезпечними. Щоночі він, озброєний кинджалом і пістолетом, не спав, охороняючи свої золоті зливки та банківські чеки, (навіть, коли рана на нозі нестерпно боліла від заснованої гангрени. Але він выжил.

Після повернення Санкт-Петербург, Генріх замислюється про особистому житті. У 27 років він домігся цього у суспільстві, що господині у домі було б залишатися нерозумно. Він знайомиться з певним петербурзьким адвокатом Петром Лыжиным, який одержав освіту у Оксфорді. Лыжин знайомить його з своєю сім'єю: Павлом Лыжиным — старший син, який був успішний адвокат, Миколою, який був учителем російської мови й дочкою Катериною. Шліман захоплюється Екатериной.

19 жовтня 1852 р. він вінчається із нею у Ісаакієвському соборі. Медовий місяць молода пара проведе у маленькому, затишному особнячке, у центрі Петербурга. Генріх зробив крок, який спричинив у себе 17 років страждань, іншого роду, — одружившись із Катериною Лыжиной. Хоча напередодні їх весілля у жовтні 1852 року писав, що вона «дуже хороша, проста, розумна і розсудлива жінка», насправді дружина була такою холодна щодо нього, що це жагучий людина опинилася за межею безумства. Через кілька тижнів після шлюбної ночі разом з головою впав у роботу, сколотивши ще одне состояние.

Незабаром, у 1853 р. Шліман перебирається до будинку на першу лінію Василівського острова ближчі один до біржі, де зараз його веде свої справи. Він приписується до нарскому купецтву, саме звільнялося від рекрутської повинності і особливі пільги щодо налогов.

Ділова хватка будь-коли змінювала цієї людини, а й втім, щастило йому несказанно!

Якось у 1854 р. спалахнула пожежа, що знищила все купецькі склади, Шліман був переконаний, що свій стан і він дуже здивований, коли я довідався, що з пожежі уціліли лише його товары.

Кримська війна відкривала для компанії Шлімана нові перспективи. Використовуючи великі зв’язку, Генріх домігся, що його фірма стала генеральним підрядчиком російської армії. Шліман почав безпрецедентну по своїм масштабам аферу. Спеціально для іноземних армії розробили чоботи з картонної підошвою, мундири з неякісної тканини, ремені, провисающие під вагою амуніції, фляги, пропускають води і т. буд. Зрозуміло, усе це уявлялося як товар щонайвищого ґатунку і продавалося по найвищої ціні. До того ж російським заводам поставлялося: селітра, порох, свинець. Складно сказати, наскільки таке постачання російської армії вплинув поразка Росії, але у будь-якому разі Шліман поводився преступник.

На кінець війни Генріх був відомий у купецькому світ із позитивної і негативними сторонами. З одного боку у бізнесі нього була репутація афериста, з другого він був одружений зі жінку з почесного сімейства. В нього народився первісток. У межах своїх листах він писав, що «Росія — моя батьківщина! Петербург — милий місто!». Йому подобалося читати Пушкіна, Лермонтова, російську классику.

Працюючи, звісно ж, шість днів тиждень, неділю залишав для серйозних занять грецьку мову. «Її мене п’янить!» — захоплено вигукував він. Міжнародний фінансову кризу 1857 року Шліман пережив легко. Але він шукав пристрасть, якої так і не вистачало то сімейному житті. Він жадав подорожей у країни своєї мрії - Грецію, Єгипет, Палестину, Індію, Китаю і Японію. Він володів достатньо грошей і вільного часу, щоб постійно змінювати спосіб життя: міг стати професійним письменником, міг оселитися на маленькій фермі, а міг діяти за Сорбонну. Влітку в 1858 році їде до Африки, Єгипет. Навчає арабська мова і їде через пустелю у Єрусалим. Та незабаром, вперше вступає на священну йому Афінську землі. У 1859 року повертається у Петербург, а ще через кілька років 42-річний Шліман — купець першої гільдії, голова родини, батько вже трьох дітей залишає затію про комерційної діяльності. «Мушу залишити торгівлю. Я дуже хочу на свіжому повітрі» — говорив он.

Генріх вибуває з купецького стану уже й стає почесним громадянином Петербурга. Його дружина писала: «Не розумію, як ти в твої роки хочеш розпочати цілком нову діяльність. Ти зробив собі становище почесне, незалежне у суспільстві. Ти здібні й здорові діти. Приїжджай, я обіцяю повне щастя тобі.». Проте Генріх повне щастя без подорожей не представляв. Петербург ставав йому тісний, він рветься до Європи. Катерина проти подорожей і Шліман їде як Париж. Купує там кілька будинків, випускає свою першу книжку «Нотатки про мандри» і слухає лекцій з археології. Пише лист дружині: «Моя дорога дружина! Не тягну я з дітьми проти волі в до чужої країни. Твої вимоги — це відмовка… я тебе люблю і уявляю життя без будь-яких тебе й дітей. Але ти мене не розумієш. Отже, мені треба забути тебе, взявши у дружини другую…».

У одній з поїздок США він дізнався, що штат Індіана збирається прийняти нового закону про розлучення, здатний допомогти йому вирішити його подружню диллему. Шліман відкрив Індіанаполісі справу з торгівлі крохмалем, і минуло й року, і почав американським гражданином.

Після повернення Санкт-Петербург, Генріх приймає дуже непроста собі рішення, він назавжди залишає у грудні 1869 року Росію. Його заповітної мрією стало знайти «Знамениту Трою».

Тим часом, порожнеча життя стала пригнічувати Шлімана. Влітку наприкінці 60-х років, захоплений нової ідеєю — стати археологом, він поїхав Ітаку і організував невелику аматорську експедицію для розкопок замку свого кумира, Улисса.

Він зібрав досить древніх дрібничок, аби переконатися, що він побачив спальню Улісса та його вірної дружини Пенелопы. Далі він пішов на рівнини неподалік Константинополя, котрі за традиції вважаються місцем, де стояла міфічна Троя. Базуючись на подіях, описаних у «Іліаді», Шліман віддав перевагу пагорб Гиссарлык, возвышавшийся неподалік берега. З притаманними нього енергією і одержимістю він став закидати турецьке уряд проханнями про дозвіл початку раскопок.

Але хіба що Шліман був би зайнятий, не залишав поза увагою вічну проблему пошуків своєї Пенелопы. Після повернення Индианаполис у тому, щоб розпочати шлюборозлучний процес із дружиною, вирішив, що тепер має одружуватися на грекині. Написавши до Афін старому другу, він попросив фотографію якийнибудь молодий жінки, що б гарна, любила поезію Гомера, потребувала грошей і було здатна подарувати любов людині, за якого вийде заміж. Друг запропонував Софію Энгастролинос, 17-річну дочку афінського торговця мануфактурой.

За першої зустрічі майбутній чоловік запитав чарівну дівчину, хоче вона зробити довге подорож, чи знає дату приїзду імператора Адріана у давні Афіни і чи може прочитати щось із Гомера. Відповіддю попри всі питання було «так», але чесний відповідь дівчини наступного року питання мало не зіпсував річ. Коли Шліман поцікавився, чому її хоче вийти за нього заміж, вона відповіла: «Тому, що своїх батьки сказали, що ви багаті». Фінансовий магнат довго дувся, як скривджений хлопчисько, а Софія змусила його змінити думка неї, проявивши надзвичайну чутливість і природну мудрість, зробили їх шлюб міцним і сердечным.

Перші розкопки Шлімана на Гиссарлыке принесли розчарування. Після кількох пробних траншей місцеві землевласники прогнали його, а турецьке уряд продовжувало робити вигляд, що ні чує його благання про офіційному вирішенні вести розкопки. Але Генріх працював, як одержимий в болотного лихоманці, під вітрами, під палючим сонцем, часто без питної води. І двох років, але не всі у величезну порожню. Проте Шліман — досвідчений комерсант, знав ціну добре поставленої рекламі, тримав увесь світ знає своїх розкопок, готуючи європейських читачів до чудовим відкриттям. І, насамкінецьто довгоочікувана удача. Він наштовхується велику стіну архаїчної кладки.

Оцей мур Трої, побудована присутності своїх богів. Ворота, яких веде дорога до Скейски. Ту саму вежа, з якою поглядала прекрасна Елена.

Протягом наступних кількох років він продовжував розкопки, ми інколи з дозволу чиновників, а часом без, раз у раз їхав у Афіни, аби роздивитися свої знахідки. Вони з Софією стояли, із яким нетерпінням спостерігаючи, як робочі занурюють свої киркомотыги в курну землю, але переважно траплялися незначні залишки старовини. Вирішальною стала четверта експедиція. 30 травня 1873 року натрапив на скарб, що з 10 000 золотих предметів, які становлять, як він вважав, скарб Приама, останнього царя Трои.

«Сьогодні ж йди сюди. Це дуже важливо. Нікому слова». Таке безмовне послання прийняла любляча Софія, напружено спостерігала за Генріхом одним спекотним курним вранці на руїнах Трої. Це було, коли Шліман побачив щось металеве, він миттєво здогадався, що досяг мети свого життя. «Піди і порадила негайно оголоси paidos!» — видихнув він. Софія повідомила робочим, що він дається несподівана перепочинок на вшанування дні народження чоловіку. Коли робочі пішли, Гайнріх та Софія стали і відкрили великий мідний скриня. Зазирнувши всередину, Шліман побачив блискаюче золото, якому судилося стати найбільшої археологічної знахідкою 19 століття. Софія моторно згребла тисячі дрібних виробів на поділ своєї спідниці і віднесла в маленький будиночок, котрий стояв неподалік місця розкопок, аби роздивитися за запнутими фіранками. Одягнувши жодну з двох сліпучо яскравих золотих діадем на голову Софії, Шліман вигукнув: «Коштовність, яку носила Олена Троянська, тепер прикрашає мою дружину». Шліман таємно вивіз чудовий скарб до Греції, де родичі Софії сховали дорогоцінні кубки, діадеми і сережки у своїх фермах. Проте Генріх не поспішає своїм чудовим відкриттям. Він готує друкований працю, докладає щодо нього 218 фотографій і видає його грунтовно на 3-х мовами. Турецьке уряд, природно, висловило глибоке обурення поведінкою Шлімана, але він твердо стояв своєму, стверджуючи, що врятував спадщина Трої від нечистих на руку охоронців і. Турки подали позов у грецький суд, звинувачуючи Генріха в утайке державних цінностей. Шліман платить компенсацію, з колишнім купецьким розмахом, вп’ятеро більше, ніж у суду.

У книжці Генріх прямо заявив ученым-скептикам, місто Гомера існував насправді і пояснив світу цю дивовижну историю.

Науковий світ приголомшений розкопками Трої і шокований наївністю у книжках Шлімана. Археологи заперечують успіх усіх її розкопок, звинувачують у безграмотності їх проведення та все ставлять під. Скептики стверджували, що скарб знайшли інших рівнях розкопок (а, отже, воно з деяких інших століть історії); навіть звинувачували Шлімана у цьому, що він зібрав цієї колекції на ринках антикваріату. Питання досі залишається открытым.

Генріх захищається. Він знову копає, як одержимий, копає все життя життя. Він став нові розкопки, оскільки давно мав на думці, що вчені помиляються у визначенні місцеположення царських гробниць в Микенах.

У цьому вся великому, що стояв на вершині пагорба місті правил Агамемнон, приходившийся Олені дівером. Вчені вважали, що як більш-менш значні гробниці повинні розташовуватися за зовнішніми стінами міста, але інтуїція Шлімана підказувала йому, що це найкраще місце має бути з внутрішніх стін, неподалік знаменитих Скейских воріт. І він виявився правий. Були знайдено гробниці із чудовими золотими прикрасами, включаючи посмертні маски.

У піку всім скептикам нього чекає удача, успіх. Він випускає десять наукових книжок. Він змушує вчених поставитися до нього зі великою повагою. Генріх 4 разу повертається до розкопок Трої, знаходить мужність визнати чимало своїх ошибки.

Останні 10 років життя Шліман прожив у своєму афінському домі, напоминавшем палаци, виявлені їм під час розкопках. Генріх пише останній звіт про розкопках Трої і право нащадкам будувати висновки про його археологічних достижений.

Серед сили-силенної питань, куди ще немає відповіді і це: «розкопав чи Генріх Шліман Трою?». Цей трудний питання, але набагато важче знайти в нього відповідь. Шліман все життя вірив у «Іліаду» Гомера, він вірив і вважав усе, що написано, правдою. Багато скептики стверджують, що Генріх розкопав не Трою, що це різні міста. Вчені вважали, що Шліман розкопав місто на 1000 років древнє, ніж Троя. То справді був егейський світ, світ епохи бронзы.

Археолог Еллі Криш «намалював» нам цікаву картину, виходячи з факти і що підтримав, і навіть виклав такі думки багатьох скептиков:

1) Місце, дату й обставини «знахідки скарбу Приама» Генріх не зазначив, підкоригувавши це запитання дивну плутанину. Ніяких переконливих доказів те, що він розкопав «гомеровскую Трою» Шліман не предоставил.

2) Є також підстави підозрювати Генріха у цьому, що він замовив якимось ювелірам виготовити «античні золоті драгоценности».

Тут слід нагадати, що Шліман був дуже багатим человеком.

Підозри ще більше посилюються, коли дізналися, що Генріх, виявляється, вів якісь загадкові переговори з ювелірами, він пояснював своє бажання тим, що бажає мати «дублікати» віднайдених ним золотих «античних» украшений.

А багато повірили Шлиману, що якщо Генріх не обманював б нас і він натрапив на скарб «Приама» і розкопав «Трою». Так, це припущення, але й Еллі Криш теж висунув припущення. Ця палиця з двома концами…

Цікаво, за якимось дивному замовлення долі Росія колись «відчинила» двері перед молодим невідомим комерсантом, а «захлопнула» перед знаменитістю в усіх країнах Європи, відомим археологом. І це сталося порушення російських законів. Він був двоєженцем і людиною, яка має було дві громадянства, і відтак йому відмовили не лише провести розкопки на Закавказзі, а й приїхати з Росією побачити дітей: Сергія, Надію, Наташу. Генріх знав про всіх справ, листувався із нею, давав вартість навчання, хоча від Софії в нього було двоє дітей. Долі російських дітей склалися невідь що щасливо. Наталя померла 10-річній дівчинкою. Сергій прожив до глибокій старості в злиднях. І лише Надія отримала блискучу академічну освіту, вдало вже вийшла заміж за російського вченого, народила п’ятьох дітей. Саме ця російська гілка Генріха Шлімана, на відміну грецької, залишила численне потомство. Попри все успіхи Шлімана, йому судилося померти самотиною й практично зволікається без жодної медичної допомоги. Перебуваючи Неаполі, раптом знепритомнів посеред людній площі, але, бо в нього з собою ні грошей, ні документів, його відмовилися покласти до лікарні, прийнявши за жебрака. Коли Шлімана розшукав його особистий лікар, його вже паралізувало і не міг говорить.

Генріх помер 26 грудня 1890 року, трохи не доживши до свого 60-річчя. Його убита горем вдова писала: «Я мав незвичайна можливість глибоко зрозуміти сенс усього життя. Я зобов’язана моєму коханому чоловіку Генрі». З великим працею долаючи безліч перешкод, Шліман здійснив свої мрії - придбав велике багатство, довгу славу і любов чудовою женщины.

До залу його афінського вдома, де стояли труну, віддати останні почесті прийшов весь світло тодішнього суспільства: придворні, міністри, дипломатичний корпус, представники академій і університетів Європи, членом яких був Шліман. Було сказано безліч промов. Кожен із ораторів вважав покійного що належить своєї країни: німці претендували нею як у земляка, англійці - як у доктора Оксфордського університету, американці - як у людини, що втілив справжній дух американських піонерів, греки — як у глашатая їх древньої истории.

Заключение

.

Я закінчила писати реферат, який простежує основні етапи життя Генріха Шлімана. Мій реферат містить цікавий і пізнавальний матеріал про людину, який народився бідності та став багатою знаменитої особистістю завдяки своїм стараниям.

Р. Шліман постарався знайти Трою, що отримав? Закиди, брехня, недоведені факти із боку ученых-скептиков усього світу. Не підтримали Генріха у скрутну хвилину, не зреагували на нього з повагою, але не мені було прикро, а продовжував копати, де «очікувала» його удача. Вчені стверджують, що Шліман розкопав не Трою, а інше місто. Але слід забувати, що це лише припущення. Коли Генріх знайшов «золотий скарб Приама», історики вирішили вступити так; відповідати прямими питаннями: «А звідки це відомо? Які є тому доказательства?».

Хіба якщо Шліман нас потребу не обманював, і вони справді знайшов під час розкопок у Гиссарлыке якісь старі золоті прикраси? А ще археологи відповідали таке: «Так, це скарб Приама. Але він значно більше древній, ніж думав самого Шлиман!».

На закінчення я використовую цитату, зі статті Еллі Криша: «Серед сили-силенної питань, куди ще немає відповіді і це: розкопав чи Генріх Шліман Трою?».

Коли Шліман помер, віддати останні почесті прийшов увесь цвіт тодішнього суспільства. Але треба цінувати, що вони живые!

Ось такий фразою я закінчу підсумок свого реферата.

Библиография.

1. «Великі таємниці прошлого».

1996 р. Видавничий будинок Ридерз Дайджест.

Переклад з англійської 1996 г.

2. «Як це было».

1994 р. Видавничий будинок Ридерз Дайджест.

Переклад з англійської 1994 г.

3. «Коли, де, як і чому це произошло».

1996 р. Видавничий будинок Ридерз Дайджест.

Переклад з англійської 1996 г.

4. Передача «Цивілізація» — видеозапись.

5. Статті з тижневика «Коммерсант-Деньги» за 2000 г.

6. Журнал «Караван історії», жовтень 1999 г.

———————————- [1] Лютеранський храм [2] Церковно-административный і церковно-судебный орган при єпархіальному архиерее.