Болгарська тематика на сторінках «Українського історичного журналу» (1985-1991 рр.)

У статті розглядається дослідження радянськими та болгарськими фахівцями історії Болгарії на шпальтах часопису «Український історичний журнал». З 'ясовано внесок, оприлюднених у щомісячнику публікацій, у розробку проблем болгаристики.

Ключові слова: радянська українська історіографія, історіографія, історія Болгарії.

Українсько-болгарські зв’язки витримали випробування не тільки часом, але й різними політичними режимами. При цьому взаємний інтерес один до одного був незмінним. Поряд з іншими історичними свідоцтвами, його зафіксувала й наукова періодика, зокрема «Український історичний журнал» (далі - УІЖ). Часопис уже більше 55 років сприяє розвитку всього комплексу славістичних досліджень. Заснування 1957 р., на хвилі хрущовської «відлиги», цього видання стало, безсумнівно, важливою подією в культурному та громадському житті України, розвитку вітчизняної історичної науки. На той момент це був єдиний такого роду щомісячник у всіх республіках СРСР. Журнал від початку був друкованим органом Інституту історії АН УРСР, Інституту історії партії при ЦК Компартії України — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, що й зумовило пріоритет так званих «історикопартійних» тем на його сторінках. Проте, попри всю заангажованість, він відображав основні тенденції розвитку вітчизняної історичної науки, в тому числі й щодо болгаристики [1, 66].

Вітчизняні дослідники вже намагалися з’ясувати внесок часопису у розвиток досліджень світової історії [2] та історії Болгарії [3] як її складової в Україні. Проте, доба другої половини 1980;х рр. ще не виокремлювалася в самостійний об'єкт вивчення. Хронологічні рамки проблеми, винесеної в назву статті, кореспондуються із загальноприйнятою періодизацією двосторонніх відносин [4, 5−23] та зумовлені спільністю процесів, які мали місце в житті Народної Республіки Болгарії та Української Радянської Соціалістичної Республіки (як частини СРСР). Адже, проголошена в середині 1980;х рр. компартійним керівництвом, лібералізація усіх галузей життя в межах «соціалістичного вибору» не могла не знайти відбиток у соціо-гуманітарному знанні. Початок 1990;х рр., якій знаменувався розпадом СРСР та відмовою від соціалістичної перспективи в країнах Центральної та Південно-Східної Європи, зумовив драматичні зіткнення з реальною практикою теоретичних та конкретно-історичних уявлень попередньої доби. Тому наукова періодика, в умовах швидких суспільних змін, покликана була оперативно реагувати на них. Їй належала провідна роль у реалізації нових, більш адекватних вимогам суспільства, підходів до висвітлення минулого: створення фундаментальних праць принципово нового характеру було справою нереальною. «УІЖ», як і решта наукових періодичних видань соціо-гуманітарного змісту, мав можливість оперативно готувати наукову громадськість до серйозних зрушень в історичному мисленні. Звідси і мета цієї статті - простежити основні напрями історичної болгаристики у висвітленні «УІЖ» за доби Перебудови.

З огляду на завдання, яке стояло перед редакцією [5, 154], головна увага приділялася вітчизняній історії. За 50 років існування журналу (1957;2007) лише 7,4% усіх матеріалів (наукові статті, повідомлення, огляди, рецензії, нариси, інформації) стосувалися проблем міжнародних відносин та всесвітньої історії [6, 179]. Можна стверджувати, що з проблем всесвітньої історії найбільше публікацій висвітлювали країнознавчу тематику, де минуле та сьогодення Болгарії посідало одне з провідних місць [6, 178] - наступне після публікацій, присвячених Польщі. Висвітлення болгарської тематики на сторінках часопису впродовж 1985;1991 рр. не виходило за межі цієї загальної тенденції. Всього у зазначений період з’явилась 41 публікація різної жанрової та тематичної спрямованості, де історія балканської країни розглядалась у зв’язку з різними проблемами [7]. Матеріали про Болгарію готували як вітчизняні (і. Іванцев, Т. Татолі, Н. Балтажи, М. Станчев, М. Знаменська, О. Шевченко, Т. Луханіна, В. Кравченко, П. Сохань, Г Чернявський, М. Тараненко, В. Чорній, С. Копилов та ін.), так і болгарські (С. Радєв, А. Анчев, Д. Данчев, П. Панайотов, А. Веков, Б. Григоров, В. Коцев, Т. Добриянов та ін.) автори. За жанрами — це статті, нариси, рецензії на наукові дослідження, повідомлення про наукові конференції з проблем болгаристики та слов’янознавства. Серед авторів були як досвідчені фахівці, співробітники консульства Народної Республіки Болгарії в Києві, так і аспіранти, які представляли не тільки провідні (Київ, Одесу, Харків) на той час, але й регіональні (Рівне, Ужгород, Івано-Франківськ) славістичні центри України.

Завдяки УІЖу, наукова громадськість республіки мала унікальну можливість отримати інформацію стосовно наукових форумів, про які інші республіканські періодичні видання не повідомляли. Це зокрема стосувалося ХІ Всесоюзної наукової конференції істориківславістів [8, 158], наукового зібрання [9, 149], присвяченого піонеру болгаристики, якій відкрив у першій чверті ХІХ ст. болгар для освіченої Європи, Ю. Венеліну-Гуці [10, 43], симпозіуму з питань розвитку громадських рухів у Східній Європі другої половини ХІХ ст. [11, 160−161], ІІ Міжнародному конгресу болгаристів [12, 148−149]. На таких форумах, як правило, визначилися перспективи досліджень і вони відігравали важливу прогностичну роль у розвитку болгарознавства, з’ясовуючи коло недостатньо вивчених проблем, зосереджуючи увагу дослідників саме на них, сприяли у такий спосіб їхньому вирішенню. Редакція намагалася відобразити наукове життя у цій галузі науки, інформуючи про зустрічі з болгарськими колегами українських вчених [13], а також через рецензії на розвідки з історії Болгарії та українсько-болгарських контактів на двосторонній та багатосторонній основі [14]. Рецензії з’являлися оперативно, але аналітичних історіографічних оглядів бракувало, що стало прямим наслідком недостатнього розвитку історіографічних досліджень у галузі болгарознавства у вітчизняній науці. Виключенням стали стаття І. Іванцева [15, 109−116], де проаналізовано близько 50 наукових та науково-популярних праць, та огляд І. Мельникової [16, 88−95], в якому болгаристична проблематика з’ясовується побіжно. Попри те, що сюжети деяких розглянутих на сторінках УІЖа досліджень, як правило, мали відверту політичну та кон’юнктурну складові, адже ці видання виконували конкретні ідеологічні завдання державної ваги, рецензії були об'єктивними та критичними за характером. Так, розглядаючи наукову працю щодо зв’язків комуністичних партій, рецензенти висловились не тільки з приводу недосконалості їх інтерпретації (відсутність історіографічного огляду, недооцінка контактів на рівні регіонів), але й фактичної помилки [17, 155], що для характеристики подібного роду видань у доперебудовчу добу виглядало радше як виняток, аніж правило.

Стосовно тематики публікацій, то майже половина матеріалів присвячувалась історичним радянсько-болгарським або українсько-болгарським контактам на різних етапах їх розвитку [7]. У статтях знайшли відображення культурні, економічні, дипломатичні взаємини [18], а також широке розуміння культурного впливу радянського політичного, історичного, соціального контенту на болгарське суспільство, головним чином у новітню добу. Пріоритет надавався висвітленню класової солідарності [19] трудящих двох країн. Це питання активно вивчалося вітчизняними фахівцями [15, 109−116]. На шпальтах УІЖа вперше було висловлено необхідність концептуально нових його досліджень [15, 116]. Дві статті присвячувалися процесу соціалістичній модернізації в Болгарії та стосувалися науковотехнічної й освітньої політики держави [20], що було актуальним у наукових розвідках другої половини 1980;х рр. Складність досліджень соціалістичної модернізації полягала в тому, що цей процес не мав історичних аналогів та розглядався до його завершення. Зазначені статті систематизували багатий фактичній матеріал, проте ступінь його узагальнення поступалася кількості наведених даних і прикладів. Вочевидь, більш ґрунтовні висновки із нього — це завдання майбутнього часу.

Попри те, що переважна частка публікацій не виходила за межі сталої марксистської інтерпретації минулого, можна констатувати появу нових підходів. Це, безсумнівно, було викликано вимогами часу, прагненням суспільства до адекватної оцінки сьогодення та стало можливим завдяки доступу до більш широкого кола архівних фондів. У цьому зв’язку привертає увагу дослідження діяльності Х. Раковського, відомого діяча ІІ Інтернаціоналу, болгарського соціал-демократичного руху, чия політична біографія тривалий час перетиналася із долею Радянської України. Так, в УІЖі з’явилися наукові розвідки В. Мельниченка, які започаткували ствердження об'єктивної оцінки позиції Х. Раковського у питаннях щодо державних відносин України з Радянською Росією (1919;1920) та доводять неспроможність звинувачень його у конфедералізмі в контексті утворення СРСЗ (адже останнє тривалий час панувало у вітчизняній історичній літературі) [21]. З такою позицією кореспондується ґрунтовна рецензія на працю В. Волковинського і С. Кульчицького про Х. Раковського [22].

Автори рецензії наголошували, що це була перша в радянській історичній науці та одна з перших спроб взагалі створити портрет цього видатного діяча. ЇЇ справедливо розцінили як відповідь на актуальну для українського суспільства другої половини 1980;х рр. потребу персоніфікації історії і політики. На шпальтах часопису було згадано, незаслужено забутого, організатора антифашистського руху в Болгарії, жертву культу особи В. Червенкова, Першого секретаря Центрального Комітету Робітничої молодіжної спілки Т. Чернколева [23]. Він з’явився у спогадах академіка П. Тронька, якій зустрічався з Т. Черноколевим у березні 1945 р. в Софії на V вільній конференції РМС Болгарії, у складі делегації ВЛКСМ. Невеликий за розміром фрагмент мемуарів сприяє адекватному розумінню переломної доби в житті балканської країни, коли вирішувалася її історична перспектива на тривалий період і суттєво доповнює уявлення про покоління людей, захоплених революційною романтикою, так званого бригадирського покоління. болгаристика український історичний журнал Отже, в публікаціях на болгаристичну тематику, які не виходили за межі сталої марксистської традиції, на сторінках УІЖу узагальнено багатий фактичний матеріал, який може бути корисним для подальшого дослідження соціальної та культурної історії Болгарії. Залучення широкої джерельної бази, нових документів стало підґрунтям для звільнення наукової методології від догм, які тривалий час панували у науці.

Література

• 1. Радєв С. Болгаристика — наука про Болгарію // Укр. істор. журн. (далі — УІЖ). 1990. № 3.
• 2. Віднянський С. В. Стан, проблеми та перспективи досліджень зі всесвітньої історії в Україні // УІЖ. 2010.
• 3. № 5; Кудряченко А.І. Дослідження з проблематики всесвітньої історії у сучасній Україні // УІЖ. 2011. № 3.
• 4. Жебокрицкий В. А., Кулинич И. М. Вопросы истории зарубежных славян на страницах «Украинского исторического журнала» // Советское славяноведение. 1967. № 6.
• 5. Сохань П. С. Деякі методологічні аспекти дослідження радянсько-болгарського співробітництва // Історичні дослідження. Історія зарубіжних країн. К., 1975. Вип. 4.
• 6. Горбік В. О. Обговорення роботи «Українського історичного журналу» // УІЖ. 1973. № 9.
• 7. Віднянський С.В. Рецепції всесвітньої історії на сторінках «Українського історичного журналу» // УІЖ. 2007. № 6.
• 8. Підраховано за: УІЖ. 1985—1991. №№ 1—12.
• 9. Павлюченко О. В. ХІ всесоюзна наукова конференція істориків-славистів // УІЖ. 1988. № 5.
• 10. Гранчак І.М., Зимомря М.І. Конференція, присвячена вивченню наукової спадщини Ю. І. Гуци-Венеліна // УІЖ.
• 11. 1989. № 8.
• 12. Лаптева Л. П. Значение творчества Ю. И. Венелина для болгарского национального Возрождения // Дриновський збірник. Х., 2011. Т. IV
• 13. Полянський О. А., Усенко П. Г. Науковий симпозіум «Революційно-демократичні рухи у країнах Східної Європи у другій половині ХІХ ст. і його роль у розвитку інтернаціональних зв 'язків» // УІЖ. 1986. № 2.
• 14. Павленко В. В. ІІ Міжнародний конгрес болгаристів // УІЖ. 1986. № 9.
• 15. Знаменська М. В., Шевченко О. В. Зустріч в Інституті Історії АН УРСР з болгарським ученим професором Г Бояд-жиєвим // УІЖ. 1991. № 3; Шевченко О. В. Діалог українських і болгарських істориків // УІЖ. 1988. № 10.
• 16. Чернявський Л. С. З історії міжнародного руху антифашистської солідарності // УІЖ. 1988. № 12; Віднянський С.В., Даниленко В. М. Співробітництво в ім 'я миру, соціального прогресу // УІЖ. 1987. № 3; Анчев А., Данчев Д. Идеологическое сотрудничество КПСС и братских партий социалистического содружества //
• 17. УІЖ. 1990. № 9; Кравченко В. В. Марин Дринов — историк и общественный деятель // УІЖ. 1991. № 11.
• 18. Іванцев І.Д. Радянська історична література про інтернаціональну солідарність трудящих Болгарії та СРСР у 1919—1939рр. // УІЖ. 1987. № 4.
• 19. Мельникова І.М. Вивчення історії країн соціалістичної співдружності // УІЖ. 1986. № 7.
• 20. Сохань П. С., Чернявський Г. Й. Непорушна єдність радянських і болгарських комуністів // УІЖ. 1987. № 2.
• 21. Знаменська М. В. Участь Української СРСР у співробітництві СРСР з європейськими країнами соціалізму в галузі туризму (70-ті — початок 80-хрр.) // УІЖ.1986. № 1; Калінков Ю. Л. Зростання добробуту трудящих країн-членів РЕВ в умовах соціалістичної економічної інтеграції // УІЖ. 1986. № 9; Самойленко Н.І. Популяризація радянської літератури та мистецтва на сторінках болгарських газет (друга половина 50-х — 60-тірр.) // УІЖ.1987. № 1; Добріянов Т. Підтримка радянською дипломатією боротьби трудящих Болгарії проти приєднання країни до Берлінського пакту (березень 1941 р.) //УІЖ.1987. № 7; ТараненкоМ.С. Участь УкраїнськоїРСРу боротьбі Радянського Союзу за прийняття до ООН Болгарії, Румунії та Угорщини // УІЖ. 1987. № 2; Черній В.А. Зміцнення співдружності робітничого класу СРСР і НРБ (70-ті — перша половина 80-х рр.) // УІЖ. 1988. № 12.
• 22. Панайотов П. Болгарські інтернаціоналісти в боротьбі за перемогу і захист Радянської влади // УІЖ. 1986. № 11; Веков А. Ленін і революційний рух в Болгарії // УІЖ.1986. № 10; Григоров Б. Вивчення ленінської спадщини в фашистських тюрмах, концтаборах та партизанських загонах // УІЖ. 1986. № 10; Татолі Т.В. Солідарність болгарських трудящих з боротьбою народних мас Росії проти самодержавства в період революції 1905—1907рр. // УІЖ.1986. № 9.
• 23. Балтажі Н. Ф. Деякі аспекти розвитку науково-технічної політики Народної Республіки Болгарії (1944—1986) // УІЖ — 1986. № 12; Луханіна Т. В. Розвиток вищої школи в НРБ // УІЖ. 1988. № 2.
• 24. Мельниченко В. Ю. Раковський і державні відносини Радянської України з Радянською Росією // УІЖ. 1989. № 3; Мельниченко В. Ю. ХІІ з'їзд РКП (б): Раковський проти Сталіна // УІЖ. 1989. № 12.
• 25. СтанчевМ., ЕпштейнА. В. І. Волковинський, С. В. Кульчицький. Християн Раковський. Політичний портрет // УІЖ. 1991. № 11.
• 26. Тронько П. Т. Тітко Черноколев // УІЖ. 1989. № 5.