Західники

На кордон 30—40-х років відбувається помітне пожвавлення ідейній життя російського суспільства. На той час вже чітко позначилися такі течії і напрями російської суспільно-політичної думки, як охоронне, либерально-оппозиционное, повинно бути початок формуванню революційно демократичного движения.

У разі реакції і репресій найбільшого поширення в ідеології отримала ліберальна думку. У роздумах про історичні долі Росії, її історії, її нинішньому і майбутньому народилися дві найважливіші течії 40-х рр.: західництво і славянофильство.

Найвидатнішими представниками західників були П. В. Анненков, В.П. Боткін, А.І. Гончаров, І.С. Тургенєв, П.О. Чаадаєв, М. А. Бакунин. З власного соціальному походженню і за становищем більшість західників належало до дворянам-помещикам і дворянській інтелігенції. Серед західників перебували відомі професора Московського університету — історики Т. Грановський, З. Соловйов, правознавці М. Каков, До. Кавелін та інших. З запитань до ним примикали А.І. Герцен і В. Г. Белинский.

Західники були гарячими патріотами, панувала тверда переконаність у велику майбутнє своєї Батьківщини, різко критикували Миколаївську Россию.

Особливо різко західники виступали проти кріпацтва. Герцен і Грановський подчёркивали та інших. подчёркивали, що кріпосне право—лишь одне із виявів того сваволі, який пронизував все життя Росії. Адже й «освічене меншість» страждало від безмежного деспотизму, теж був у «фортеці» при владі, самодержавно-бюрократического строя.

Західники противопостовляли себе слов’янофілам в суперечках про шляхи розвитку Росії. Вони доводили, що Росія хоч і «запізнилася», але — йде з такого самого шляху історичного поступу, що й західноєвропейські країни, боролися за європеїзацію. Західники виступали за конституционно-монархическую форму правління західноєвропейського зразка, обмеженням самодержавства, з політичними гарантіями свободи слова, друку, гласного суду, недоторканності личности.

Західники виступали за скасування кріпацтва згори, негативно ставилися до полицейско-охранительной политике.

Західники вирішальне значення надавали розуму, а чи не вірі. Вони стверджували самоцінність людської як носія розуму, протиставляли від своєї ідеї вільної особистості ідеї кооперативності (чи «соборності» славянофилов).

Західники звеличували Петра I[1], який, як вони говорили, «врятував Росію». Діяльність Петра вони розглядали як першу фазу відновлення країни (початок входження Росії у всесвітню історію), друга повинна розпочатися проведенням реформ сверху—они з’являться альтернативою шляху революційних потрясінь. Професори минуле й права (С.М. Соловйов, К.Д. Кавелін, Б.М. Чічерін) велике значення надавали ролі державної влади у Росії і вони основоположниками так званої державної школи російської историографии (основывались на схемою Гегеля).

Свої ідеї західники пропагували з університетських кафедр, в статтях, друкувалися, а «Московському спостерігачі», «Московських відомостях», «Вітчизняних записках», згодом у «Російському віснику», «Атенее». Великий суспільного резонансу мали читаються Т.ЗВ. Грановским в 1843—1851 гг. цикли публічних лекцій з західноєвропейської історії, у яких доводив спільність закономірностей історичного процесу у же Росії та західноєвропейських країнах, за словами Герцена, «історією робили пропаганду». Західники як і широко використано і московські салони, де вони боролися зі слов’янофілами і куди з'їжджалися освічена еліта московського суспільства. Виступи заздалегідь готувалися, писалися статті і трактати. Це була віддушина в мертвої обстановки миколаївської России.

1. Ш. М. Мунчаев, В. М. Устинов «Історія Росії» підручник для вузов.

М., 2003.

2. Н.І. Павленко Історія Росії із найдавніших часів до 1861 года. М.,.

1998.

3. Л. А. Кацва Історія Батьківщини: Довідник для старшокласників і вступників у вузи. М., 2001.

———————————- [1] У той самий короткий час вони розуміли, що вони Петра пов’язані з багатьма витратами. Витоки більшості самих огидних чорт сучасного розуму деспотизму Герцен бачив у кривавому насильство, яким супроводжувалися Петровські реформы.