История православних храмів міста-курорту Анапа

I.

Введение

…2.

II. Християнські храми історія Анапи. …4.

1. З виникнення християнства місті Анапа.

Найдавніший християнський храм на анапской земле…4.

2. Повернення православ’я на анапскую землю…9.

3. Історія Осиевского храма…12.

4. З храмів святого Онуфрія про Великого і святого.

Серафима Саровского…18.

5. Перспективи храмостроительства в Анапе…20.

III.

Заключение

…22.

Література …24.

I.

Введение

.

Мало знайдеться у Росії, та й у інших країнах міст, вік яких перевищує 2500 років. Як вважають археологи і історики, 25 століть тому за місці сучасної Анапи з’явилося поселення під названием.

Синдская гавань.

Минали роки і століття, народжувалися і зникали держави, змінюють одним народам, які колись населяли Північне Причорномор’я, приходили другие.

Змінювалися назви поселення, що у VI столітті е. березі морської бухти, де рівнинне плато Тамані перетворюється на початок Большого.

Кавказу: Синдская Гавань, антична Горгиппия, генуезька колонія Мапа, турецька фортеця Анапа.

У 1998 року виповнилося 170 років остаточного входження Анапи у складі же Росії та 100-ліття анапского курорта.

Біографія Анапи давніх часу і до сьогодні увібрала сторінки трагічного і героїчного, відбила яскраву і суперечливу історію Північного Причорномор’я, політику Російської держави у тому регионе.

Про багатовікову історію Анапи, про унікальних природнокліматичних чинниках курорту, про найцікавіших і пам’ятних подіях у житті міста написано чимало книжок, статей в газетах і часописах. Їх автори — археолог М. Веселовський і педагог Виктор

Щепетев, письменник Василь Попов і краєзнавець Леонід Баклыков, врачи.

Володимир Будзинский і актор Володимир Аванесов, багатьох інших, кого з права може бути патріотами і пропагандистами города.

Серед численних робіт з історії Анапи однією з найменш освітлених є питання давнини традиції храмостроительства і публічного поширення християнства на анапской землі. Цю тему цікава і оскільки анапская земля здавна була прикордонним кордоном політичних лідеріва і релігійних інтересів різних народів, місцем їх зіткнення, часом непростого. У разі сучасного багатонаціонального заселення Кубані, співіснування різних релігійних навчань і конфесій треба добре уявляти собі питання історії православ’я на регіоні, знати його причини .

Історія виникнення, руйнації та відновлення православних храмів в мене був відбиває увесь перебіг історії міста, ставлення правлячих еліт до церкви, свідчить про вічний пошук людьми високих духовних і моральних ориентиров.

II. Християнські храми історія Анапы.

1. З виникнення християнства мене був. Найдавніший християнський храм на анапской земле.

Християнство у районі Анапи має давнє коріння. Ще лежала.

Російська Земля в темряві язичництва, ще предки наші приносили криваві жертви Перунові і Велесу, а тут, у Причорномор'ї від, в православних громадах і храмах люди вже славили Христа. За переказами, один в. н.е. у цих місцях проповідував як апостол Андрій. Як свідчать дані археології, невеличка християнська громада вже у IV-V ст. була в.

Горгиппии, тут під час розкопок знайдено культові тарілки з християнською символікою й надгробка із зображенням хрестів. Проте, чи серед ранніх християн були ієрархи, здатні власні кошти спорудити храм.

Багато століть землі були полем боїв готовий піти з гунами, гунів з эвдусианами, яких змінили войовничі хазари. У Х століття Тамані з’являються славяне-руссы. Вочевидь, це було пов’язано з походом київського князя Ігоря на Візантію в 944 году.

Його син Святослав Игорьевич під час хазарського походу захопив город.

Тмутаракань (cегодня станиця Тамань Темрюкського района).

У 985−986г.г. Тмутараканское феодальне князівство, південні кордону якого відбувалися у районі нинішнього Анапи, перейшли під власть.

Київської Руси.

Будучи відособленим з інших давньоруських княжеств,.

Тмутаракань стає важливим політичним, стратегічним і культурним центром Північного Причорномор’я. Найбільшого расцвета.

Тмутараканское князівство припав на ХI столітті. Тут зводилися монастирі і Церкви, чеканилась своя монета, були добре розвинені різні ремёсла.

.Двічі побував на князівстві і тривалий час жив у ньому з перших російських літописців — Никон, за припущенням якого тут, у городищі станиці Голубицкой сталося хрещення русів в 869 г.

Кирилом і Мефодієм («Фотиево крещение»).

З історією християнства пов’язана гора Бориса і Гліба у.

Ахтанизовского лиману, де у ХІ ст побудували летописцем.

Ніконом чоловічої монастир; тут і Фанагорія, де у ХІ ст грунтувалася християнська єпархія;, у цих місцях і станица.

Тамань, де, повідомляє «Повістю временних літ», князем.

Мстиславом в ХІ ст було споруджено церкву Покрова Богородиці з перемоги над касожским князем Радедею; і зовсім поруч мыс.

Панагія, де містився християнський храм, повалений в море.

У 1894 р. київський археолог Ю. А. Кулаковский доставив в.

Керченський музей старожитностей кам’яну плиту з грецької написом, знайдену «в 25 верст Анапи в виноградниках Хан-Чокрака». Тоді сама фотографія плити і эстампаж написи було передано відомому эпиграфисту В. В. Латышеву, який переклав її і ввімкнув в виданий через два роки «Збірник грецьких написів християнських часів із Південної России».

Напис, відповідно до запропонованому перекладу, проголошувала: «Преображение.

Христове. За душевне згоду себаста Артемия".

На думку В. В. Латышева, це повідомлення про спорудженні якимось духовним сановником себастом Артемієм церкви чи каплиці у имя.

Преображення Господнього за своє душевне порятунок. Погана схоронність написи не дозволила досліднику датувати пам’ятник. Зрозуміло лише, що вона належить до середньовіччя і свідчить у тому, що у районі Анапи у середні віки було споруджено християнський храм.

Виникало питання, де і коли це произошло?

Визначенню місця й часу споруди храму Преображения.

Господнього допомогло детальне вивчення історичної топографії Анапского района.

«Виноградники Хан-Чокрака» очевидно слід ототожнювати з землями, які належать відомої сім'ї Пиленко, маєток яких іменувалося Хан-Чокрак. Безперечно, що така церква могла перебувати лише у досить великому населеному пункті і, необхідно відшукати його археологічні остатки.

В1927 року археологічної експедицією під руководством.

А.С.Башкирова околицями хутора Уташ Анапского району було зафіксовано великий християнський могильник. Давнє цвинтарі було знайдено завдяки численним знахідкам кам’яних надгробків із зображенням хрестів, зібраних місцеві жителі для будівельних потреб. Тільки кам’яною огорожі ділянки А. Мазанкова археологи нарахували 70 таких памятников.

Кілька християнських надгробків знайшли околицями Уташа в.

70-х рр. анапским археологом А. И. Саловым. Нині вони експонуються в Анапском музее.

Усі пам’ятники виготовлені із лідерів місцевого вапняку і мають форму стелл з напівкруглим верхом, у яких в низькому рельєфі виконано зображення хреста з розширеними кінцями, укладеного у круг.

Такі надгробка добре відомі по знахідкам на християнських некрополях Криму, де їх існували який досить довго — з IV по V вв.

Відкриття великого могильника з велику кількість християнських надгробних пам’яток, безсумнівно, вказувало те що, що поблизу має перебувати залишки великого середньовічного назви населеного пункту, що є християнським центром. І такий археологічний пам’ятник був найден.

В1986 року на протилежному від могильника березі річки Уташ співробітники Анапского археологічного музею знайшли рештки великого ранньосередньовічного поселення. Зібрані на розораній його частину уламки керамічної посуду та інші предмети дозволили датувати пам’ятник VIII-X ст. Рясне скупчення золи, шматки обпаленої глиняній обмазки, розрізнені людські кістки вказували, що поселення загинуло внаслідок подій, супроводжуваних пожежею. Знахідки дозволили віднести Уташское поселення до старожитностей салтово-маяцкой культури — археологічної культури Хазарського каганата.

Відкриття поселення дозволило згадати про деякі давніх знахідки. Так А. С. Башкиров у своїй звіті згадує про мармуровому карнизі, виявленому 1923 р. навколо Уташа. У дневниках.

А.И.Салова є повідомлення про перебування там-таки капітелі мармуровій колони. Насправді поселенні за його огляді було порушено уламки керамічної черепиці. Всі ці деталі, безсумнівно, належали якийто монументальної культової будівництві, колись перебувала біля Уташского поселения.

Узвишшя, котру займав цей середньовічний населений пункт, від місця, де розташовувалося маєток сім'ї Пиленко, відокремлює лише 5 км. Безсумнівно, що наприкінці ХІХ століття землі займали «виноградники Хан-Чокрака». Отже, десь тут і було знайдено плита з написом, а перелічені архітектурнобудівельні фрагменти, з великою часткою впевненості, вважатимуться деталями згаданого у ній храму Преображення Христового, спорудженого в.

VIII-X вв.

Очевидно, Уташский храм відповідав ранньосередньовічним християнським канонам. Це, мабуть, було невеличке, крите черепицею, прямокутне будинок із напівкруглої апсидою, де розміщався вівтар, можливе з портиком з колон перед входом. Зазвичай вісь храму (від вхідних дверях до центрального вікна апсиди) збігалася з напрямком на схід сонця щодня того святого чи свята, якому він був присвячений. У разі, мала це бути точка сходу світила 19 августа.

Уташское поселення, як, загинуло в X столітті у результаті якихось подій. З писемних джерел відомо, що у 932 року населення Алании, потерпіле поразка у війні за незалежність, з Хазарією, відповідно до умов договору, був змушений вигнати грецьких єпископів і священиків, і навіть зруйнувати храми. Юдейські правителі Хазарии вбачали у православної Візантії серйозного супротивника й розцінювали проповіді християнських священиків як антииудейскую пропаганду.

Швидше за все, що гонінням зазнали як христиане.

Алании, а й православне населення у інших регіонах Хазарського каганату. Відголоском цих драматичних подій і став гибель.

Уташского поселення, а із нею, мабуть, припинення існування найдавнішого на анапской землі християнського храма.

2. Повернення православ’я на анапскую землю.

З 15 століття до у першій половині ХІХ століття анапские землі були під турецьким пануванням, тому плани Росії з присоединению.

Чорноморського узбережжя Кавказу пручалися в Анапи. Відомий історик професор Н. И. Веселовский писав: «Не першокласна, але дуже злоблива у сенсі турецька фортеця Анапа зажадала від Російської держави такої кількості військових походів, як армії, і флоту, якого не викликала жодна інша ворожа міцність і сильнішого сооружения».

Для повного своїх планів з захоплення фортеці Анапа було зроблено шість військових походів, останній відбувся 1828 року. Він підготували особливо старанно, та дванадцяти червня 1828 року російські війська по пробитою в фортечному мурі проломи вступив у Анапи і поставили імператорський флаг.

Крім великих військових трофеїв російські взяли його в полон близько чотирьох тисяч турків. Так закінчилася 40-річна боротьба між Туреччиною й Росією за володіння фортецею Анапа. По Андрианопольскому світу вона остаточно перейшла до России.

Будівлі фортеці, розбиті бомбами і ядрами, за описом військового історика В. А. Новицкого, перебувають у жалюгідному стані. Навіть зусиллями місцевого гарнізону вони були ледь були пристосовані для тимчасового житла. Більше населена була північна частина, близько кріпаків воріт, обращённых на море. При взяття фортеці тут перебувало до 50 будинків культури та крамниць з землебитного цегли. А південно-східна частина Анапи вони мали якихось особливих строений.

Будинку школярів у фортеці будувалися де доведеться, стіни виводилися без віконець назовні чи огороджувалися парканом. Звивисті проходи між рядами будинків були криві й такі вузькі, що дві вершника ніяк не могли проїхати рядом.

Поступово в мене був налагоджувалося мирне життя. Головна мечеть фортеці була перебудована в православну церковь.

У архівах зберігся рапорт командира Анапской інженерної команди інженера-полковника Окинца від 31 жовтня 1833 р. з проханням використовувати взаимообразно на будівництво будинків поселенців матеріал, готовий до греко-російської церкві та «Наказ про дозвіл використання матеріалів». Будівництво храму було до 1837 р, тоді ж таки відбулися висвітлення храму святых.

Онуфрія про Великого і Петра Афонского, день пам’яті яких святкується 12 липня, щодня, коли Анапа зайняв російськими войсками.

У 1836 року у південній частині Анапи вищому морському узбережжі було відкрито міський цвинтар, у якого було побудовано каплиця. «Росіяни» ворота, збережені від турецької фортеці, також виконували функцію каплиці, де служили панахиди на згадку про російських воїнів, які загинули у російсько-турецьких войнах.

Знаменною подією в біографії Анапи стало її відвідання імператором Миколою I в 1837 року. 23 вересня у 11 годині ранку постріл з фортечної гармати сповістив прибуття Государя. Насамперед, він поїхав до Онуфриевскую церква, потім оглянув бастіони, прийняв парад анапского гарнізону. Після закінчення огляду імператор відвідав госпіталь, обійшов усі палати, причому двом солдатам особисто подарував по Георгієвському кресту.

Минали роки, але умови життя жінок у мене був майже змінювалися, і було в.

1846 року царським Указом Анапа було оголошено містом, мало що змінило у його образі. Затримала її і Кримська війна, під час якої російські війська змушені були залишити місто, який зайняли загони горців під керівництвом Сефер-бея.

Кримська війна закінчилася, і десяти липня 1856 року російські війська знову увійшли до город.

3. Історія Осиевского храма.

Анапа зберегла пам’ять храмі, побудовану честь святого пророка Осії. Історія споруди Осиевского храму в мене був починається з події, котре потрясло як Росію, а й увесь цивілізований мир.

17 жовтня 1888 року царський поїзд, у якому уся сім'я Олександра ІІІ поверталася з Лівадії до Петербурга, на 227 версті Курско-Харьковской залізниці, між станціями Борки і Тарановка, зазнав крушение.

З царського супроводу загинуло 19 людина, 14 були поранені. Сам цар і весь його родину дивним чином врятувалися. Невдовзі опісля катастрофи з’явилася легенда у тому, Олександр сам врятував сім'ю, прийнявши дах вагона за свої могутні плечі і утримавши її, доки всі вибралися. Легенда ця передавалося у народі із різних вуст у вуста, що свідчить про особливому ставлення до царю-миротворцу.

Про чудовому порятунок царя молилася вся Росія. На згадку і подяку Богу рятувати царської сім'ї від смертельній небезпеці церква встановила святкування 30 жовтня (17 жовтня за старим стилем) на віки вічні. Цього дня Православна Церква шанує пам’ять старозавітного пророка Осії й Андрій Критского.

Ім'я Осія означає «порятунок «чи «порятунок », він жив у IX столітті е. в царстві Ізраїльському пророкував тоді, коли відійшли від істинного Бог і погода поклонялися ідолам. Осія викривав моральне розбещення, передрікав заслужену кару за порок й агітував людей повернутися до Бога. На пам’ять про ньому 17 жовтня 1888 року у Росії створено православне братство святого пророка Осії, філії якого виникли в Краснодарі, Майкопі і мене був. Релігійні братства у Російській Церкви вирішували завдання боротьби з розколом і сектами, надавали допомогу у будівництві церков, шкіл, займалися благотворительностью.

Газета «Кубанські обласні відомості «за 1893 рік сообщает:

«15 серпня о мене був після виконання вдячного молебню, при великому великій кількості людей, совершена урочиста закладання нової церкви в ім'я святого пророка Осії й Андрій Критського, на згадку про чудесного порятунку життя Їх Імператорських Величеств і Царсь-кої родини під час катастрофи 17 жовтня 1888 року царського поезда.

Однією з ініціаторів споруди Осиевского храму в мене був був генерал Дмитре Васильовичу Пиленко, колишнього начальника Чорноморського округу. Автором проекту й керівником будівництва церкви почав її зять — відомий тогочасний російський архітектор Володимире Петровичу Цейдлер, автор проектів понад 34 будинків лише у Петербурзі, академік архитектуры.

Споруджувався храм коштом городян і пожертвування котрі приїжджають у Анапи на морські купання. У 1897 р. міська влада домагаються дозволу отримати грошовий позику з запасного капіталу р. Анапи спорудження церкви.

В.А.Будзинский в 1900 року у брошурі «Анапа. Її минуле, нинішнє та майбутнє» пише: «…Храм цей чернетково закінчено — вона триває вже внутрішнє оздоблення, а граничну убогість місцевих коштів позбавляє населення можливості доводити розпочату свята справа до бажаного кінця. Навіть якщо, попри нестачу коштів, на будівництво все-таки йде вперед, вона цим зобов’язана виключно невтомною діяльності голови будівельного комітету И.Д.Толмазова».

Будівництво Осиевской церкви було завершено за часів Юрія Дмитриевиче.

Пиленко, який очолював міське самоврядування в мене був в 1900 ;

1904 годах.

Осиевский храм стояв площею, що перед будинком нинішній адміністрації міста Анапи. За спогадами анапчан, нова церква дуже красивою, просторій, була справжньою окрасою міста. То справді був високий гарний храм зі дзвіницею, побудований червоної цегли, тому його нерідко називали Червоної церквою. На території церкви було відкрито церковно-приходская школа.

Збереглися метричні книжки Осиевской церкви за 1906 -1917 гг.

Вони — жива історія невеликого курортного містечка з основними віхами життя — народився, хрестився, одружився, народив дітей, хрестив їх, женив тощо. Потомствені дворяни, купці 1-ї та 2-ї гільдій, титулярные і статские радники, колезькі реєстратори і асессоры, полковники, штабс-капітани, поручики, відставні фельдфебелі, урядники, пристави, аптекарі, інженери, вчителя, почесні громадяни, міщани міста Анапи, турецко-, болгарско-, австрийско-, швейцарско-, германско-подданые — в різних титулах, званнях і посадах знайомі «анапские» прізвища, нащадки яких нині трудяться задля слави рідного міста. Тут зустрічаються прізвища, які є для Анапи историческими.

З метричних книжок відомо, що ці роки у Осиевском храмі служили священики: Павло Базилевський, Микола Преображенський, Митрофан.

Гречухин, Йосип Берзенов, Віктор Воїнов, Олексій Деянов, Николай.

Сокольский. Посада псаломщика виконували: диякон Василь Печка,.

Григорій Разумцев, Олексій Шинкаренко, Євдоким Горбунов, Дмитрий.

Мазурок. За кожним із цих імен життя доброго пастиря, присвятив себе служінню Богові і людям. Поза церкви не проходило жодна важлива події життя городян, які до священиків як як до духовним батькам, глибоко шануючи їх, а й вбачали у них носіїв образу Христа, звіряючи із них свої і дела.

Осиевский храм розділив долі багатьох православних храмов.

Росії. На початку 1930;х він закрили, а 1937 року — зруйнований повністю. Газети тієї суворої пори зберігають повна мовчанка. Анапчане згадують, що у місті хто б вірив чуткам у тому, що храм буде. Того дня площею перед храмом зібралося дуже чисельна, люди молилися і плакали, брали в хусточки землю з церковної огорожі .

Священик роздавав парафіянам ікони і їх зберегти від уничтожения,.

На руйнація храму зібрали працівників кузні, що знаходилася неподалік, і навіть робітників і будівельників з усього міста. Це було жахливе зрелище.

Коли підтяли підставу великого хреста, він впав і пішов у землю. Про це у вони одностайно подейкують очевидці происшедшего.

Невідома подальшу долю цих священнослужителів храма.

Напевно, вони розділили доля своїй церкві: у ті страшні ж роки були вбито й заслані до таборів, як і більше 600 000 священнослужителів мільйони мирян, репресованих за віру. Так збіглося, що день, коли чтится пам’ять знищеного храму, збігаються з 30 жовтня — днем пам’яті жертв сталінських репрессий.

Місце, де стояли храм, зрівняли з землею, та якщо з що залишився цегли почали будувати клуб. Але будівництво йшла повільно, все щось ладилося: «раптом «обрушилися лісу, і кількох людей залишилися каліками, а, по стінах майже готового будинку «раптом «поповзли тріщини, та такі, як і укладати нього були небезпечно, Клуб не відкрили, будинок використовують як зерносховище, а після війни його розібрали на стройматериалы.

Про цю історію храму святого пророка Осії не знав майже ніхто із сучасних жителів Анапи, доти, поки настоятель храму святого преподобного Серафима Саровського отец.

Олександр Карпенко не доніс цю трагічну історію всього православного народу, що у районі Анапи. Адже, коли бачиш сучасний місто, хто б здогадувався, що у місці, де знаходиться вродлива клумба перед будинком адміністрації, стояв ще більше гарний храм. Батькові Олександру варто було великих зусиль зібрати ту малу частину інформації, розташовану в архівах, і спробувати знайти людей, що завгодно знали про этом.

Ураганні революційні, і військові вітри не залишили майже ніякої пам’яті про «храм. Не залишилося навіть зображення. Фахівцям довелося відновлювати образ храму за старими фотографіям і листівок, де храм випадково виявився зображений на задньому плані. Історія храму відновлено за останні 67 лет.

30 жовтня 1999 року в головній площі Анапи, де раніше височів пятикупольный храм святого пророка Осії, батько Олександр відслужив молебень на згадку про зруйнованому храмі, і більше 300 людина, схиливши коліна, в покаяному почутті, об'єдналися у бажанні відродження храма.

1 листопада раді отаманів Анапского козачого округу було винесено звернення мешканцям міста-курорту про найменуванні безіменною площі дома зруйнованого храму Свято-Осиевской площею, організували збирати підписи на підтримку цієї доброї дела.

Через рік, опівдні 30 жовтня площею проти будинку анапской адміністрації батько Олександр знову відслужив молебень на вшанування святого пророка Осії, на той час було вже зібрано 2050 підписів на підтримку звернення Анапского козацтва. 0бращение передана у міську адміністрацію, але були розглянуто до пам’ятному дня. Проте постановою глави своєї адміністрації площею було встановлено камінь у пам’ять що стояв тут храмі, і прийняте рішення будівництві пам’ятної каплиці дома зруйнованого храма.

Протягом року будівництво каплиці навіть починалося, тому після молебню 30 жовтня 2001 року був відновлено збирання підписів. Справа щодо цього питання розглядається адміністрацією Анапи. І все-таки головне, що тепер пам’ять храмі живе у серцях багатьох жителів міста Анапи, і з кожним роком таких жителів стає дедалі більше й больше.

4. З храмів святого Онуфрія про Великого і святого Серафима.

Саровского.

B зараз у місті з постійно зростаючим населенням діють лише два храму — св.пр. Серафима Саровського і св.Онуфрия.

Великого. Храм святого Онуфрія Великого було побудовано 1829 року дома турецької мечеті, а 1855 року він зруйнували турками в ходе.

Кримської войны.

У Харківській друкарні «Друковане справа» в 1900 року вийшов книга під назвою «Анапа. Її минуле, нинішнє та майбутнє». Її автор приховується за ініціалами «В.Б.», але, безсумнівно, написав цієї книжки і видав лікар Володимир Адольфович Будзинский, з ім'ям пов’язано становлення Анапи як курорту. В. А. Будзинский повідомляє, що у 1874 року було відновлено служба у церкві Святого Онуфрія і Петра.

Афонского. Тоді церква поки лише восстанавливалась.

Остаточно відновлений храм був знову відкритий 12 червня 1876 р. Він був практично наново побудований коштом міського суспільства, переважно, «на раскладочные по громадському вироку зі збиранням 7 рублів з кожного». Будівництво храму обійшлося приблизно в.

24 тисячі рублей.

У 1964 року, у період хрущовських гонінь, Онуфріївський храм закрили, та, від нього зняли купол, та її переобладнали под.

Будинок піонерів і школярів. У роки тут проводилися піонерські зльоти і пленуми міської Ради піонерської організації, працювали піонерські гуртки. Важко було уявити, що колись цьому будинку була церковь.

Коли віруючі з 0нуфриевского храму ніхто не звернув єдиного притулку, вони зібрали гроші й купили будинок у відставного офіцера на ул. Гребенской. Будинок перероблений під невелику церкву й отримав назву на вшанування тієї самої св. Онуфрія Великого. З 1964 по 1993 р. цей храм був єдиним все Анапский район.

25 грудня 1991 року адміністрація передала Будинок піонерів віруючим, і відразу ж почалася його реконструкції. Коли в1993 року храм відновили, половина приходу перейшла туди, іншу половина залишилася у храмі надворі Гребенской. Спочатку його хотіли зробити обійстям 0нуфриевскаго храму, але з проханням багатьох віруючих він залишався храмом і з благословенню митрополита Ісидора був на честь святого преподобного Серафима Саровского.

Пам’ять про «храм св. Онуфрія зберегли наших земляків, віддалена від імені Росії. У 2001 року у мене був проходила конференція, присвячена 110-ї річниці Матері Марії - людини, який усе життя присвятив служінню людям. Ім'я Матері Марії (Е.Ю.Кузьминой-Караваевой, уродженої Пиленко) знане в цілому світі. На конференцію до Анапи приїжджав двоюрiдний брат Єлизавети Юріївни — Пиленко Сергей.

Володимирович Пиленко, який у даний час живе у Парижі. Сергей.

Володимирович відвідав в мене був церква св. Онуфрія, де була хрещений у дитинстві. Проживши 80 років у Парижі, він усе одно вважає себе російським, анапчанином. Радіє, що знову побачив оновлений храм…

Церква св. Онуфрія Великого — унікальну архітектурну споруду, що з’явилися на фундаменті головною мусульманської мечеті. Вона пережила і радянські часи, будучи переобладнаній до Будинку піонерів і школярів. Нині ж відновлено і відреставрували наново, знову її золотий купол тішить жителів і гостей наше місто має. Дзвоновий дзенькіт нагадує про перебіг времени…

5. Перспективи храмостроительства в Анапе.

За столітню історію міста-курорту на анапской землі було зруйноване понад п’ять храмових будівель і зведене жодного храма.

У святкові дні два діючих храму міста що неспроможні вмістити всіх парафіян. Новий храм потрібен також і духовно-морального і духовно-патріотичного виховання молоді, для соціальноблагодійної роботи серед нуждающихся.

Нині планується спорудження великого храмового комплексу, що включає у собі 3-престольный храм місткістю щонайменше 500 людина, церковно-парафіяльну школу, благодійну їдальню, благодійний медичний центр, бібліотеку та приміщення для гурткової і виховної роботи з молодежью.

Православний центр буде зводитись з нового житловому районі міста з лиця найбільшої щільністю населення. Благоустрій території комплексу передбачає наявність садово-паркового пояса.

Будівництво храма-комплекса і подальша його дозволять створити додаткові робочі місця для горожан.

Храм буде освячений в ім'я святого рівноапостольного великого князю Володимиру, оскільки у час, власне, відбувається друге хрещення Русі, а майже всі князе-Владимирские храми затрималися у території суверенної України. Як у період князя.

Володимира Київська Русь межувала переважно з поганським світом, і зараз Кубань виявилася за українсько-словацьким кордоном з нехристиянським миром.

У день святкування хрестителя Русі - князю Володимиру 28 липня 1998 р. з благословення архієпископа Єкатеринодарського и.

Новоросійського Ісидора їм в урочистій обстановці, при великому великій кількості людей були освячені хрест, і заставної камінь майбутнього православного храму. На освяченні були присутні: головного архітектора міста Ю. В. Рысин, посадові особи, представники міських установ і, громадських організацій, громадяни і гості курорту, воїни, козацтво і. Освячення очолив й провів з участю священиків протоієрей Новоросійського округу батько Георгий.

(Федоренко). У закладного каменю під час будівництва відбуватимуться молебні святому великому князю Володимиру і читатися акафисты.

III.

Заключение

.

У важкий період історії, який нині наше.

Батьківщину, всюди знову витають ідеї поділу. І тому дуже важливо звернутися до духовним основам російської державності, згадати про споконвічних цінностях нашого народу. Храмостроительство — це одне з чеснот, від якої залежить наш спільний будущее.

Плекаючи храми, люди визначають як свій особистий долю, а й доля своїх ближніх, нинішніх і усопших.

Християнський храм на російській землі він був центром духовної і суспільної практики. У містах біля собору жив Владика і князь, скликались по дзвінком дзвони віче. Сам місто вважався приналежністю собору. Новгород був містом Святої Софії, Псков.

— Святої Трійці, Володимир — Богородиці. Близько храму збиралися общинні сходи, де вирішувалися насущні справи, відразу стояла парафіяльна школа і богодельня.

У сучасному мене був для духовної віднови суспільства робиться дуже багато: те й православна газета «Слово», видавана під керівництвом отця Олександра, яка завдяки спонсорам стала безплатної. Це концерти, які ставлять дітей із недільної школі свята Різдва, Великодня, 9Мая (для ветеранів), тут і інтернатах, і навіть православна бібліотека, освячена на вшанування св. Кирила і св. Мефодия.

На території двох анапских храмів існують недільні школи, у яких діти навчаються церковної грамоти та благочестивої життя. А вже недавно батьком Олександром Карпенко було відкрито першу за историю.

Анапи православна гімназія, у якому приймають дітей від 7 до 13 лет.

Священнослужителі, віруючі і українська громадськість міста докладають всіх зусиль спорудження у місті нових осередків духовного возрождения.

Так 22 жовтня 2000 р. архієпископом Екатеринодарским і Новороссийским.

Исидором було освячено Свято-Вознесенский храм у самій ближньої до міста станиці - Анапской. Будинок храму, пристосоване приміщення, передали Церкви 1994 року, коли було зареєстровано і парафіяльна громада. Нині це правдивий православний храм.

Хоч би які періоди історії взяли, починаючи з Київської Русі і по нашого часу, — у переважній більшості російський народ спільно, «усім світом» споруджував Божі храми, хіба що бідно він і жив, хіба що важко не було. Бо несхитно і свято вірив: стоятимуть храми — буде жива і Русь.

1. Анапа і анапчане./Исторический і біографічні очерки./.

-Під загальною редакцією Боюра М.И.- Анапа, 1999.

2. Веселовський Н.І. Воєнно-історичний нарис Анапи. — Спб, 1995. 3. Мартинова Є. Анапчане почувалися пасажирами «Титаніка», — газета «Анапа», № 126, 2001.

4. Новичихин А. М. Найдавніший християнський храм на Анапской землі. — газета «Слово», № 12, 1999. 5. Созиждем в мене був храм (до спорудження храму Святого рівноапостольного великого князю Володимиру в мене був) , — газета «Слово», № 13, 1999. 6. Харалдина З. Е. Повернення пам’яті (пам'яті Свято-Осиевского храму в.

мене був) — газета «Слово», № 11, 1999. 7. Харалдина 3.Е. Пам’яті Осиевского храму.- журнал «Санаторнокурортне лікування та відпочинок у мене був», № 4, 2000.

Міністерство вищої й фахової образования.

Російської Федерации.

Кубанський державний университет.

Реферат.

ІСТОРІЯ ПРАВОСЛАВНИХ ХРАМОВ.

МІСТА-КУРОРТУ АНАПА.

Виконав: студент 1 курсу ПХГФ.

Калачев.

Александр

Преподаватель:…

г.Краснодар