Начало першої світової войны

Початок Першої світової войны.

вибухнула Перша світова війна виникла результаті розпочатого загальної кризи капіталістичної системи світового господарства, стала наслідком нерівномірного розвитку капіталізму на стадії імперіалізму. Це була загарбницька, несправедлива війна" між двома великими імперіалістськими угрупованнями — австро-германским блоком й Антантою. Побоювання зростання революційного руху спонукала імперіалістів прискорити розв’язання Першої світової. У підготовці першої Першої світової винні імперіалісти всіх країн. Головним же, провідним імперіалістичним протиріччям, який прискорив розв’язання цієї війни, було англо-німецьке противоречие.

Також причиною початку Першої Першої світової стало зіткнення інтересів і прагнень Росії, Австро-Угорщини, Німеччини, Франції, Великобританії, Сербії, Болгарії та Греции.

У чиїх інтересах Росії панування на Балканах, оволодіння Босфором і Дарданеллами, оскільки до Росії, єдину зі країн Європи, вони мали вільного доступу до відкритих, незамерзающим морях. І оскільки нікому в Росії це вдавалося з давнини (і якщо й вдавалося лише частково), то Росії це вважалося національної історичної завданням. З іншого боку, Росія вважала за свій обов’язок захист православних народів, ув’язнених під турками. Зі свого сторони, і слов’яни, як православні, які під ярмом турків, а й католики-чехи, словаки, хорвати, насильно приєднані до Австро-Угорщини, — усі свої сподівання на звільнення пов’язували зі спектаклем Росію безкультурну й чекали від нього помощи.

. Англія збиралася послабити Німеччину зі Туреччину з допомогою захоплення їх колоній і розділу Турции.

. Франція мала намір послабити Німеччину, повернути Ельзас і Лотарингию.

. З метою Німеччини було встановлення світового панування з допомогою захоплення більшої Європи і Близького Востока.

. Австро-Угорщина: контроль над рухом судів у Адріатичному море.

. Італія: панування на Середземному морі і Півдні Европы.

На початку війни сформувалися два блоку: Антанта, до якої належали Англія, Франція, Росія; і Троїстий союз: Німеччина, Австрія, Италия.

15(28) червня 1914 р. У місті Сараєво було вбито спадкоємець австроугорського престолу ерцгерцог Франц-Фердинанд членом конспіративній групи «Молода Боснія «Р. Принципом. Убивство Сараєво послужили потужним поштовхом до початку війни. У якнайшвидшому розв’язанні війни були призвані зацікавлені німці, хоче розпочати воєнних дій доти, як здійсниться програма реформування та посилення Російської Армії, яка б закінчиться до 1917 р. Підбурюване Берліном австро-угорське уряд пред’явило Сербії ультиматум, оскорблявший її національну гідність і посягавший на її суверенітет. Австрія зажадала надання їй права провести розслідування в справі вбивства біля Сербії, й у ультиматумі передбачалося введення у Сербію обмеженого контингенту войск.

Ультиматум збіглася в часі із масовими страйками пітерських робочих, сопровождавшимися вуличними демонстраціями й заворушеннями. У розпал липневих революційних виступів у Петербург прибув французький президент Пуанкаре, щоб підштовхнути Росію до війни. У зустрічі з царем та її міністрами він переконував їх бути «твердими «і відступати перед погрозами Австро-Угорщині та Німеччині. За порадою Росії Сербія заявила, що виконає всі умови ультиматуму. Але, попри це 15 липня Австрія оголосила Сербії войну.

Після довгих коливань, під тиском Ради міністрів та начальника генштабу Микола II погодився на оголошення мобілізації. І 18(31) липня було оголошено загальна мобілізація у Росії. Того ж день Німеччина зажадала скасувати мобілізації і по тому, як царський уряд відмовилося виконати цю вимога, 19 липня (1 серпня) Німеччина оголосила війну России.

Франція, на виконання своїх союзницьких зобов’язань стосовно Росії, 21 липня як і вступив у війну. Італія, пославшись те що, що війну оголосила Німеччина, радше — його прибічники, оголосила нейтралітет. Німеччина, для обхідного напади проти Францію, втрутилася у межі Бельгії, порушивши її нейтралітет. Це забезпечило Англії привід оголосити війну Німеччини. Війна відразу придбала загальноєвропейський характер, а невдовзі світової. У неї було залучено 38 держав із населенням понад 1,5 млрд. людина, чи ¾ населення земного шара.

Ставлення до війни різних класів та партій на России.

На відміну від Російсько-японської війни, що була непопулярною, війна 1914 року викликав серед населення вибух патріотизму. Війна почалася в ім'я захисту Сербського народу. У російський народ століттями виховувалося співчуття до молодшим братам слов’янам. Заради звільнення від турецького ярма було пролито чимало російської крови.

З оголошенням мобілізації відразу припинилися все страйки. Робітники, що напередодні влаштовували демонстрації із гаслами: «Геть самодержавство! », тепер стали набік царя. На засіданні Державної Думи 26 липня 1914 р. лідери всіх буржуазно-помещичьих фракцій виступили з закликом згуртуватися навколо «свого державного царя, ведучого Росію у священний в бій із ворогом слов’янства », відклавши «внутрішні суперечки та рахунки «з урядом. А на цьому засіданні Дума одноголосно (соціал-демократи відмовилися від голосування) схвалила військові кредити. П.Н. Мілюков, формулюючи мети російської буржуазії у цій війні, заявив: «Тільки результаті війни має настати дозвіл нашої вікової національної завдання: вільного виходу на море ». Також Мілюков заявив, що в ім'я цієї завдання кадетська партія тимчасово війни цурається оппозиции.

На початку війни були призвані створено всеросійські союзи — Земський і Міський, поставили за мету залучити широкі суспільні верстви до спільно з урядом заходів із обороні держави. Але царська бюрократія сприйняла цих організацій із недовірою, обмеживши їхня діяльність лише допомогою хворим і пораненим, і дозволивши їхня діяльність лише з період войны.

Верховним головнокомандувачем російської армії призначили великий князь Микола Миколайович, який користувався величезної популярності як і армії, так й у народі. Росія вступив у війну непідготовленою. Після Русскояпонської війни було пророблено велику роботу з реорганізації і переоснащення російської армії й флоту, яка б закінчиться до 1917 року, війна ж почалася на три роки раньше.

Початок першої Першої світової призвело до розпаду II-го Інтернаціоналу, змінила принципам пролетарського інтернаціоналізму, і який би на підтримку буржуазії у війні. 22 липня (4 серпня) 1914 р. німецькому рейхстазі соціал-демократична фракція проголосувала іншого за надання військових кредитів уряду. Англійські, бельгійські і французькі соціалісти увійшли до складу імперіалістичних урядів. У Росії її думська фракція меншовиків, боючись втратити всяке вплив у народі, голосувала разом із більшовиками проти військових кредитів. Однак під тиском голови бюро II-го Інтернаціоналу меншовики заявили, що з боку Росії її союзників війна є «справедливою «і відійшли від дел.

Єдиною партією, чітко що стояв у своїх позиціях, виявилася партія більшовиків. У маніфесті ЦК РСДРП, опублікованому 19 жовтня 1914 р. у московському Центральному Органі партії «Соціал-демократ », проголосили гасло перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську, в революцію проти експлуататорських класів. Першими кроками шляху до цієї великої мети мають стати безумовна від схвалення військових кредитів і вихід соціалістів з буржуазних урядів, повний розрив із політикою «національного світу », створення нелегальних організацій, підтримка братання на фронті, організація різного роду революційних виступів пролетаріату на теренах. Більшовики протиставили социал-шовинистскому гаслу захисту буржуазного батьківщини гасло революційного поразництва. У цьому вся полягає справжній інтернаціоналізм більшовицької тактики, розрахований братерський союз робочих всіх країн боротьбі проти імперіалістичної війни, за повалення всіх буржуазних урядів, за встановлення загального світу. Тактика революційного поразництва струменіла з інтересів розвитку світової соціалістичної революції. У водночас вона суперечила і зрозумілим національних інтересів. На думку більшовиків, розвиток продуктивних сил суспільства — концентрація виробництва й капіталу, зрощення промислового капіталу з банківським, формування системи державно-монополістичного капіталізму — все це має створити матеріальні передумови соціалістичної революції. Але оскільки революцію не можна викликати штучно, вона має зрости з об'єктивно назрілого загальнополітичного кризи. вибухнула Перша світова війна прискорила дозрівання переважають у всіх воюючих країнах революційної ситуації. По думці більшовиків, що ситуація могла виникнути у будь-якій стране.

Більшовики були першими, хто пішов таким шляхом. Вже 16−18 липня 1914 р. на петербурзьких заводах і фабриках з’явилися листівки більшовиків, закликали робочих до активним виступам проти воєнної загрози і до міжнародної солідарності трудящих. 20 липня минуло хід «патріотичної «маніфестації по тверський вулиці із гаслами: «Геть війну! », «Не треба крові! ». По офіційним, явно заниженим даним, антивоєнні виступи робітників і селян випали на 17 губерніях, деякі їх вилилися в збройні сутички полицией.

У травні 1915 р. на Всеросійському з'їзд представників в промисловості й торгівлі були засновані, з єдиною метою «організувати всю невикористану міць російської промисловості задоволення потреб оборони держави », Центральний військово-промисловий і районні комітети у провінції, до якої увійшли визначні промисловці, банківські діячі, представники технічної інтелігенції. У водночас розширили своїх функцій союзи земств та міст, які створили у липні 1915 року в паритетних засадах Головний комітет із постачання армії. Об'єднуючись в військово-промислові комітети, розширюючи коло діяльності Земського і Міського спілок і встановлюючи через Особливе нараду при військовому міністрі зв’язку з вищим командним складом, буржуазія претендувала на загальне керівництво військово-економічній мобілізацією в стране.

Що Тривав відхід російських військ, зростання революційного руху викликали побоювання, що уряд не чи впорається з ситуацією. У раді міністрів панувало сум’яття. Міністри скаржилися на ізоляцію уряду, яка має опори «ні знизу, ні згори ». Більшість міністрів прийшло до висновку, що єдиним виходом із політичної безвиході то, можливо лише угоди з Думою з урахуванням певної програми. На нараді членів Думи та Державного ради 11 та дванадцяти серпня 1915 року був належить початок так званому Прогресивному блоку. платформа блоку мала забезпечити «збереження внутрішньої злагоди й усунення ворожнечі між національностями і класами ». На догоду правим членам блоку було вирішено не включати до програми соціальні реформи і зберігати виняткову стриманість у політичних питаннях. Та головне завдання блоку полягала у зміні уряду, тобто у створенні «об'єднаного з осіб, які мають довірою країни й які з законодавчими установами щодо виконання у найближчий термін певної програми ». Така формула означала освіту коаліційного, змішаного кабінету, що складався з бюрократів, буржуазних лідерів і відповідального перед царем. У основі ж блоку лежав компроміс між двома угрупованнями — помірковано правими (прогресивні націоналісти й Народної партії центру) і буржуазними (октябристи, кадети і прогресисти) елементами з равнением на самі помірні - фракцію російських националистов.

Успіхи російського флоту по Ризькій затоці і військ Південно-Західним фронтом у Тарнополя зміцнили реакційні течії в правлячих колах. Цар прийняв на себе Верховне командування армією. Це була спроба зміцнити підмочений трон, спроба навіяти народу, що у лихоліття «сам цар став право на захист своєї країни ». Це означала також припинення коливань власти.

Позбавлений масової опори і шматований внутрішніми протиріччями, прогресивний блок виявився тендітним і безплідним. В нього, власне, не було програми, яка стала альтернативою урядовому курсу і імпонувала б масам. Тому правляча середовище після нетривалих коливань відкинула політику поступок і угод з думськими большевиками.

Робочий клас" і война.

Війна внесла значних змін в чисельність і склад робочих. Ці зміни були викликані перебудовою промисловості обслуговування потреб війни, відволіканням з посади у промисловості внаслідок мобілізації частини робочих, і особливими умовами поповнення робітничого класу роки войны.

За 3 роки (1914;1916) чисельність робочих, зайнятих у фортепіанній обробці металів, збільшилася на 65%. Близько 25% робітників покликане у перших роки мобілізації. З січня 1914 по 1 січня 1917 року питому вагу робітниць на фабриках і заводах зросла з 31 до 40% а підлітків з 10,5 до 14%.

Навесні 1915 року під впливом зростання дорожнечу життя спостерігається підйом страйкового руху. У травні відбулася загальний страйк до ІвановаВознесенську. У в Костромі розстріляли тисячна демонстрація робочих Великий лляний мануфактури. Події у Иваново-Вознесенске викликали масові страйку і насторожуючі демонстрації протесту на Петрограді, Москві, Нижньому Новгороді, Катеринославі. 2 вересня почалася страйк на Путиловском заводі у Петрограді, яка швидко поширилася інші підприємства. У ньому брало участь 83 тис. людина з 70 предприятий.

Відтак усі більш разгоравшегося масового страйкового руху падала продуктивності праці. Перший Всеросійський з'їзд военнопромислових комітетів у липні 1915 року вирішив створити у цих комітетах робоче уряд. Це мало, на думку учасників з'їзду, пробудити у робочих «активний і здоровий інтерес до діла національної оборони », паралізувати стачечное рух й забезпечити класовий світ. Капіталісти сподівалися провести від робітників у військово-промислові комітети соціал-шовіністів отже, домогтися хоча б видимості співробітництва буржуазії з пролетариатом.

Російське бюро ЦК РСДРП прийняв постанову про тактику бойкоту военнопромислових комітетів, передбачила на це використання виборчої компанії, у агітаційних цілях при неодмінному відмови від входження до ці комітети. У Петрограді у виборах взяли участь понад 200 тис. робочих від 101 підприємства. На заводських зборах обиралися виборщики за нормою: один вибірник на тисячу робочих. Виборщики на загальноміських зборах мали обрати своїх представників ув Центральний й Петроградська военнопромислові комітети. Петербурзький комітет РСДРП виробив проект наказу выборщикам, де йшлося, зусилля пролетаріату повинні прагнути бути спрямовані на завоювання влади шляхом перетворення імперіалістичної війни на війну громадянську І що участь військово-промислових комітетах було б зрадою революционно-империалистическому прапора. На зборах співчуття робітників явно за більшовиків. Петроградські робочі, грав провідної ролі у робочому русі Росії, своїм відмовою працювати з буржуазією, надали великий вплив на результат компанії з виборів військово-промислові комітети. Керівники військово-промислових комітетів, врахувавши досвід виборчій кампанії у Києві, прагнули провести вибори у обласні та місцеві комітети «втемну ». Багато робочі було невідомо, куди й навіщо вибирають. У багатьох міст спроба фальсифікувати думка робочих шляхом устрою «сліпих і темних «виборів виявилася цілком невдалою. На 23 травня 1916 року в 239 військово-промислових комітету було створено всього 39 «робочих груп ». Робітники підприємств бойкотували «робочих групах », на адресу яких посилалися резолюції профспілок та інших робітників суспільств, із вимогою скласти свої полномочия.

Підйом робочого движения.

У 1916 року стачечное рух посилилося. Загалом нинішнього року на підприємствах, підлеглих нагляду фабрично-заводської і гірської інспекцій, страйкувало 1172 тис. людина проти 571 тис. в 1915 року. У порівняні з повоєнним підйомом робітничого руху різко змінилося співвідношення економічних і полі-тичних страйків. Якщо 1914 року учасники економічних страйків становили 22%, то 1915 і 1916 роках — 72 і 73% відповідно. Це різким погіршення становища робочих, оновленням їх складу і труднощами проведення політичних страйків в військовий час. Ці робочі брали участь у революційної боротьбі передусім за поліпшення матеріального становища. Мобілізація в промисловості й недолік робочих рук створювали сприятливі умови для боротьби за підвищення зарплати. У 1915;1916 роках повним чи частковим задоволенням вимог робітників закінчилося 70% всіх економічних страйків, тоді як і 1911;1914 — менше 38%. Маючи солдатів із робочих, більшовики проводили самовіддану працю у війську і на флоті. У діючої армії більшовицька пропаганда з найбільшим розмахом велася в арміях Північного фронту, що близькістю його до Петрограду і Ризі. Під впливом більшовицької агітації солдати стали розуміти, війна вигідна лише панівним класам обох воюючих сторін. Серед солдатів міцніла думка про міжнародної солідарності трудящих незалежно від національностей. Більшовики роз’яснювали, що неможливий без революції, і як кроку до виходу з війни переконували солдатів не у наступление.

вибухнула Перша світова війна, загостривши економічні та соціальні протиріччя, стала вихідним пунктом загальної кризи світової імперіалістичної революції. Початок 1917 року ознаменувався потужним підйомом робітничого руху. 9 січня, щодня солідарності з революційними борцями 1905 року, в Петрограді число страйкуючих, офіційними даними, перевищила 144 тис. людина. Страйки і насторожуючі демонстрації відбулися також у Москві, Харкові, Баку. Усього за січень-лютий 1917 року лише з підприємствах, підлеглих нагляду фабричної інспекції, страйкувало 676 тис. людина, їх учасників політичних страйків у грудні було 66%, а лютому 95%. Зростало революційне настрій діючої армії. У 1917 року в ЮгоЗахідному фронті відбулося повстання 223-го піхотного Одоєвського полку. Дуже бродіння спостерігалося селянам. Невдоволення охопило демократичну інтелігенцію. Студенти Московського університету 12 січня влаштували вуличну демонстрацию.

У другій половині лютого РСДРП звернулися до робітників Петрограда з закликом «повісті боротьбу з всієї царської клікою, щоб назавжди покласти край давящим Росію ганьбою ». Особливу увагу більшовики приділяли Путиловскому заводу, виступ котрого зазвичай подымало боротьбі весь пролетаріат столиці. 18 лютого припинила роботу лафетно-штамповочная майстерня: робочі домагалися збільшення розцінок на 50%. Адміністрація відмовилася задовольнити ці вимоги, і звільнила страйкарів. Тоді зупинилися все цеху. 22 лютого до розпорядженню військового начальства завод закрили. Конфлікт на Путиловском заводі з’явився провісником масових революційних виступів пітерських робочих, що призвели до повалення царизма.

23 лютого (8 березня) на заводах і фабриках столиці сталися збори на честь Міжнародного дня. Більшовики закликали до розширення руху. Робітники з вигуками «Хліба! », «Геть війну! «виходили на. Страйкувало 80 тис. робочих. Царські влади, прийнявши спаленілі хвилювання за голодний бунт, розпорядилися збільшити випікання хліба. 24 лютого число робочих збільшилося до 200 тис. людина. 26 лютого не Невському проспекті розстріляли демонстрація робочих. У цей самий день солдати 4-ой роти західного батальйону лейб-гвардії Павловського полку перейшли набік робітників і революції. У ніч на 17 лютого навчальна команда Волинського полку відмовилася стріляти межи простих людей. Вранці було вбито начальник команди, інші офіцери бігли. До повсталим солдатам також приєдналися Преображенський і Литовський полки. Збройні солдати і створить робочі звільнили політичних в’язнів і зайняли Петропавловській фортеці. До 27 лютого число повсталих становила 66 700. Вранці 28 лютого останні захисники царського режиму, склавши зброю, залишили Адміралтейство. Столиця була цілком до рук повсталого народа.

27 лютого було опубліковано маніфест ЦК більшовицької партії «До всіх громадянам Росії! ». Маніфест закликав робітників і солдатів вибирати представництво у Тимчасовий революційне уряд, якого ставилися завдання встановлення республіканського ладу, конфіскації поміщицької землі і хлібних запасів, запровадження 8-часового робочого дні й припинення імперіалістичної війни шляхом безпосереднього звернення до народам всіх воюючих государств.

Переможний повстання робітників і солдатів кинуло членів Державної Думи у відчай. 27 лютого думі був зачитаний царський указ про перерві думській сесії, після чого члени думи пішли на приватне нараду. На відкритті зборів Родзянко повідомив, що хвилювання у Києві перетворилася на озброєний бунт, уряд цілком бездіяльна й хіба що відмовилося влади і що зволікати з придушенням бунту не можна. Було запропоновано передати влада хто користується довірою воєначальнику, але у цей час надійшли дані про те, що революційні війська взяли Арсенал, Петропавловській фортеці, Виборзьку тюрму й підпалили Окружний суд. Тоді поспіхом було винесено пропозицію про створення особливого комітету з 12 осіб в главі з Родзянко. Головне завдання Тимчасового комітету було оселення ладу у країні - думці ще втрачали надії навести «порядок «разом з царськими властями.

Вже у перші дні революції пітерські робочі розпочали творення нової влади у формі Рад. Більшовики палко підтримали ініціативу робочих. У листівці, виданій 27 лютого, вони, звертаючись до робітників, писали: «Для перемоги потрібна організованість, потрібен керівний центр руху. Приступайте негайно на заводах до виборів у заводські страйкові комітети. Їх представники становитимуть Рада робочих депутатів, що створить Тимчасовий революційне уряд ». Перше засідання Ради відкрилося ввечері 27 лютого. Нею були присутні близько 50 депутатів. Більшість їх дійшло до усним мандатам. Ніякої перевірки вмотивованості виборів не було. Під тиском мас Рада діяв як революційна влада. Для подальшої організації революційних виступів Рада вирішила створити військову комісію. У першому засіданні виконкому Петроградського Ради було вирішено організувати робочу міліцію на фабриках і заводах. На вимогу солдатських мас Рада 2 березня ухвалила спеціальну постанову про залишення у місті революційного гарнізону. 8 березня Рада прийняв рішення про арешт сім'ї Романовых.

Переговори про утворення Тимчасового правительства.

У перші ж дні революції реальна влада змушена була до рук Петроградського Ради робочих депутатів. У розпорядженні перебували вокзали, телеграф, друкарні. Такий стан не влаштовувало ні Думу ні Ради. І тому останні ішли шляху переговорів із Тимчасовим комітетом про утворення урядової влади. Більшовики запропонували скласти уряд тільки з представників соціалістичних партій. Відкинувши це пропозицію, Виконком ухвалив надати формування уряду Тимчасовому комітету Державної Думи. Своїх представників ув нове уряд Виконком Ради вирішив не посилати, але пред’явити йому такі вимоги: негайне проголошення демократичної республіки і скликання Установчих зборів від, повна амністія за всі політичним і релігійним справам, надання всім громадянам і робочим політичних свобод, скасування станових, національних інтересів та релігійних обмежень, залишення військ Петроградського гарнізону у місті. З огляду на недовіру робочих до буржуазії, есери і меншовики висунули формулу про умовної підтримці уряду та запропонували зі складу Ради вибрати особливу комісію з «революційного контролю «її діями. Збитий із пантелику пропозиціями використанні Тимчасового уряду у інтересах революції, пленум Ради схвалив пропозицію виконкому про передачу влади буржуазії. У цьому рішенні проявилося одне з разючих протиріч Лютневу революцію: Рада робітників і солдатських депутатів єдино правомочне орган перемігшого народу, добровільно погодився віддати влада буржуазии.

Спроби буржуазії врятувати монархию.

Ввечері 1 березня цар, котрий у Ставці, погодився призначення уряду, відповідального перед законодавчими палатами. Але ситуація країни розвивалася настільки стрімко, що коли і новини сягали царя, стан справ у країні кардинально змінювалося. Після довгих коливань Тимчасовий комітет переконався, що тільки зміна монарха зможе призвести до відносного заспокоєнню. Склали акт про зречення царя на користь сина. З цією документом Родзянка мав 2 березня виїхати до Ставку, але Виконком Ради заявили, що ця поїздка може відбудуться за умови, тоді як проекті акта про зречення буде опущений пункт про передачу престолу синові. Тоді Тимчасовий комітет вирішив таємно відправити своїх делегатів до царя. 2 березня А.І. Гучков і В.В. Шульгін виїхали Ставку. Прибулі пізнього вечора, вони переконали царя, що єдиний шлях порятунку династії - це передати управління інші руки. Близько 12 годин ночі цар підписав маніфест про зречення престолу на користь свого брата Михайла. Потім за проханні делегатів він підписав укази про призначення головою Ради міністрів князя Г. Е. Львова і верховним головнокомандувачем — великого князя Миколи Миколайовича. Проте спроба врятувати монархію, пожертвувавши Миколою II, швидко наштовхнувся. Під тиском виконкому Ради робочих депутатів, Тимчасовий комітет погодився залишити питання формі правління відкритим до Установчих ради. Після передачі з ставки тексту маніфесту про зречення, було досягнуто згоди із Верховною Радою про складі - й програмі Тимчасового правительства.

3 березня опубліковано декларація складу Тимчасового уряду. Міністром внутрішніх справ України та головою Тимчасового уряду призначався великий поміщик князь Г. Е. Львів. Міністром закордонних справ — П.Н. Мілюков. Військовим і морським міністром — лідер «Союзу 17 жовтня «А.І. Гучков. Міністром торгівлі, і промисловості - текстильний фабрикант, прогресист А.І. Коновалов. Міністром фінансів — найбільший землевласник М. И. Терещенко. Також у уряд ввійшов есер А. Ф. Керенський, призначений другорядну посаду міністра юстиції. За винятком Керенського, Тимчасовий уряд складався з представників крупно-буржуазных партій: октябристів, кадетів і прогрессистов.

Двовладдя та її класова сущность.

Через війну Лютневу революцію утворилося безпрецедентне в історії переплетення двох диктатур: диктатури буржуазії від імені Тимчасового уряду його місцевих органів прокуратури та революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства від імені Рад робітничих і солдатських депутатів. У дивовижній країні сформувалася цікава ситуація: Ради «не вірили «у те, влада перейшов у їх руками і діяли обережно, звертаючись по медичну допомогу до Тимчасового уряду; Тимчасовий уряд ж, навпаки, хотіло узяти владу до рук, але боялося Рад, і тому діяло разом із нею. Революція пробудила до політичного життя багатомільйонні маси селянства. Крутий перехід від найжорстокішого гніту до свободи викликав загальний тріумф, настрій примирення і братання. Маси на початку справді повірили Радам, що розмова після лютневого перевороту війна зі боку Росії втратила імперіалістичний характері і тепер треба захищати Батьківщини від іноземного нашествия.

Несвідоме і довірливе ставлення мас до буржуазії підігрівалося легендою про революційної ролі Державної Думи в лютневі дні. Члени думи покірно підпорядковувалися указу царя про перерві думській сесії разом із царськими владою вживали заходів подолання революції. Але щойно повстання перемогло у Петрограді, думці різко змінили свою тактику: вони повернули до «визнанню », та був і до «прославляння «революції. Дума поспішила зобразити лютневий переворот як «національну революцію, саму коротку й безкровну із усіх революцій », які знає історія і, яку нібито «здійснила вся Росія згори донизу » .

Всесвітньо-історичне значення Лютневої революции.

Лютневу революцію зробили мільйонні маси робочих, солдатів, селян, боролися за, хліб, землю, свободу, за повалення царату, крім і теж усупереч буржуазії. Союз робітників і селян під керівництвом більшовицької партії з’явився тієї громадської силою, яка скинула царську монархію і забезпечила перемогу революції. Головним поштовхом до революції послужила перша світова війна. Використовуючи досвід 1905 року, робітники і солдати створили Ради. Це мала вирішальне значення у дальшій боротьбі трудящих завоювання диктатури пролетаріату, за ліквідацію капіталізму і побудова соціалістичного суспільства. Революція пробудила до політичної життя мільйони малих господарів, не розбиралися в политике.

Лютнева революція посилила антивоєнне і революційне стачечное рух робочих переважають у всіх воюючих країнах. Страйкуючі робочі поруч із економічними вимогами висували і політичні: укладення Вестфальського миру без анексій і контрибуцій, скасування облогового стану та цензури, надання політичних свобод. Революція отримала підтримку і фронтах. На Східному фронті стала вельми поширеною одержало братання російських вояк із німецькими і австрійськими. Росіяни солдати постачали німців брошурами і газетами, роз’яснювали їм імперіалістичний характер війни" та значення революційних подій у Росії. Братання посилювало прагнення солдатів до миру.