Освіта СРСР

Тема: «Освіта СРСР «.

[pic].

План:

1. Запровадження 3.

2. Проекти об'єднання радянських республік 5.

3. Прийняття Декларації и.

Договору про утворення СРСР 10.

4. Розробка і прийняття Конституції СРСР. 14.

5. Укладання 20.

6. Список використаної літератури: 22.

Після революції біля колишньої Російської Імперії виникла низка автономних і самостійних національних республик.

Між радянськими республіками встановилися міцні зв’язки. Для затвердження союзу націй були необхідні умови: народи у тісному єдності зробили революцію, вони мали одна мета — соціалізм. Важливим чинником єдності було існування загальної Комуністичної партії - РКП (б). Компартії республік діяли під неї управлінням Мінпаливенерго і користувалися правами обласних комитетов.

Обстоюючи завоювання революції, зокрема свою національну незалежність, РСФРР та УСРР інші радянські республіки ще роки Громадянської війни уклали між собою низку обопільних умов, створивши таким чином тісний військово-політичний союз. Зв’язки між республіками міцніли рік у рік. Так, за договором, підписаного листопаді 1920 року, сталося об'єднання низки державні органи РСФРР та УСРР Азербайджану у сферах оборони, економіки, зовнішньої торгівлі, продовольства, транспорту, фінансів і зв’язку. Після тим, наприкінці 1920 — початку 1921 років, аналогічні обопільні умови з РСФРР було укладено також Україною, Білоруссю, Вірменією й Грузією. То справді був важливий етап в національнодержавному строительстве.

На одній із альтернативних форм об'єднання республік дав досвід Закавказзя. Навесні 1922 року повноважна конференція представників ЦВК Азербайджанської РСР, ЦВК Вірменській і ЦВК Грузинської РСР затвердила договору про створенні Федеративного Союзу Соціалістичних Радянських Республік Закавказзя. Склався конфедеративный союз, вищим органом якої була Повноважна конференція представників, обраних у рівному числі урядами республік, а об'єднаним виконавчим органом — який обирається конференцією Союзний совет.

У грудні 1922 р. I Закавказький з'їзд Рад перетворив ФС ССРЗ в єдину Закавказскую Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку (ЗСФРР), за збереження самостійності які входили на неї Азербайджанської, Вірменській і Грузинської РСР. Затверджено був і Конституція ЗСФСР.

Отже, до початку двадцятих років було виявлено три основні форми соціалістичної федерації: одна грунтувалася на автономії (РРФСР), інша полягала у двосторонніх договорах РРФСР коїться з іншими самостійними радянськими республіками, третя виходила з нової (проти РРФСР) формі федерації, у якій складові її республіки мали більш широкими правами, ніж автономні в РСФСР.

Проекти об'єднання радянських республик.

Навесні та влітку 1922 р. партійні організації як такі, Білорусії та Закавказзя, обговорюючи шляху тіснішого об'єднання РРФСР, звернулася до ЦК РКП (б) з проханням виробити принципи і форми єдиного Радянського держави. Було створено комісію Оргбюро ЦК РКП (б) із помітних представників ЦК РКП (б) і ЦК компартій республік. Головою комісії був І. У. Сталін, який ще з моменту створення першого радянського уряду очолював наркомат у справі национальностей.

У процесі сумлінної роботи комісії І. У. Сталін висунув план «автономізації «, що передбачав входження радянських республік у складі РРФСР на правах автономних республік. У цьому вищими органами державної влади й управління залишалися ВЦВК, РНК і СТО РСФСР.

Сталінський план «автономізації «був закономірним результатом боротьби між тими, хто під комуністичним прапором рухався до ізоляціонізму і сепаратизмові й тими, хто намагався домогтися єдності республік під егідою центрального московського уряду. Принаймні того, як посилювалися сепаратистські настрої серед націонал-комуністів, значно зміцніли позиції централістського крила партії. Ідея об'єднання республік на правах автономій у складі РРФСР, яку крім І. У. Сталіна відстоювали У. М. Молотов, Р. До. Орджонікідзе, Р. Я. Сокольников, Р. У. Чічерін і інші, дозріла у вищих ешелонах влади, а й висувалася на нижчих щаблях державної машини та мала чимало прихильників серед комуністів окраин.

Проект схвалений партійним керівництвом Азербайджану, Вірменії і Закавказьким крайкомом РКП (б).

ЦК КП Грузії виступив проти, заявивши, що об'єднання у вигляді автономізації передчасно, об'єднання господарської та спільної політики необхідно, але зі збереженням усіх атрибутів незалежності. Фактично, це означало оформлення конфедерації радянських республік, заснованої на єдності військової, політичної, дипломатичної і лише частково — господарської деятельности.

У цілому нині, не спростовуючи резолюції, Центральне бюро КП Білорусі висловилося за перевагу договірних відносин між незалежними союзними республиками.

ЦК КП України проекту не обговорював, але заявив, що виходить із принципу незалежності Украины.

Становище змінилося, коли 23 вересня 1922 року представників республік викликали Журбі комісії Оргбюро ЦК РКП (б) у справі «Про взаємовідносинах РСФРР та УСРР незалежних республік ». Вже у перший день проект І. У. Сталіна проголосували представники всіх республік, за винятком який утримався представника Грузії. 24 вересня було ліквідовано все спірні питання — центр зробив певні поступки. Республікам дозволили мати своїх представників ув Президії ВЦВК, погоджувати призначення уповноважених загальносоюзних наркоматів, призначати в закордонні представництва наркоматів закордонних справ і до зовнішньої торгівлі своїх представників. Наркомат фінансів з загальносоюзного було переведено до розряду союзно-республіканських. Комісія прийняла проект в основі і рекомендувала його пленуму ЦК.

Проте У. І. Ленін, який був хворий, і було брати участь у роботі комісії, ідею автономізації відкинув. 26 вересня 1922 р. він направив членам Політбюро лист, у якому піддав різкій критиці проект «автономізації «і сформулював ідею створення союзу рівноправних радянських республік. Формулу «вступу «республік в РРФСР запропонував замінити принципом їх «об'єднання разом із РРФСР «в союзному Радянському соціалістичній державі з урахуванням повного рівноправності. Ленін наполягав на необхідності створення загальносоюзних органів, що стоять над РРФСР в той самий мері, як і з інших республіками. Обстоюючи принцип повного рівності об'єднувалися радянських національних республік, він писав: » …ми визнаємо себе рівноправними з Українською СРР та ін. й разом і які з ними входимо у новий союз, нову федерацію, «Союз Радянських Республік Європи та Азії «[1]. І. У. Сталін змушений був визнати свій план автономізації ошибочным.

6 жовтня 1922 року Пленум ЦК схвалив позицію У. І. Леніна і від на її основі нову резолюцию.

18 грудня 1922 року Пленум ЦК прийняв проект Союзного договора.

Протягом грудня 1922 року з'їзди Рад Білорусі, України та ЗСФРР прийняли постанови про утворення СРСР і обрали делегації на I Всесоюзний з'їзд Советов.

Х Всеросійський з'їзд Рад зібрався 23 грудня 1922 року. Нею були присутні понад 2 тисяч делегатів із вирішальним і дорадчим голосами.

З доповіддю про утворення СРСР виступив І. У. Сталін. Він оголосив проект резолюції, схваленої Президія ВЦВК і РНК що включає моменти, прийняті з'їздами інших республік: добровільність і рівноправність республік зі збереженням за кожної їх права вільного виходу з Союза.

27 грудня 1922 року Х Всеросійський з'їзд Рад прийняв запропоноване Президія ВЦВК постанову про утворення СРСР. З'їзд закінчився схвильованими словами М. І. Калініна, баченими тривалими оплесками: «Я бачу, як з нас майорить червоний прапор із п’ятьма священними літерами — РРФСР. І ми, делегати Х з'їзду Рад, повноважні представники всієї Радянської Російської Федерації, схиляємо це дороге, овіяна битвами й перемогами, укреплённое жертвами робітників і селян прапор перед Союзом Радянських Республік. Ми, як вже піднімається нове червоний прапор Союзу Радянських Республік. Я бачу, товариші, прапор цього прапора до рук товариша Леніна «[2].

У цьому вся підготовчу роботу за освітою Союзу була завершено. Останнє слово залишалося за I Всесоюзним з'їздом Советов.

Прийняття Декларації і Договору про утворення СССР.

29 грудня 1922 року у Москві зібралася конференція представників повноважних делегацій Російської Федерації, України, Білорусії та Закавказької Федерації. Вони обговорили і схвалили проекти Декларації і Договору про утворення СРСР, і навіть порядок роботи I Всесоюзного з'їзду Советов.

30 грудня 1922 року було відкрито І Всесоюзний з'їзд Рад. Діяльність з'їзду взяли участь понад дві тисячі делегатов.

З'їзд відкрив найстарший делегат, член Президії ВЦВК Петро Гермогенович Смидович, учасник російських революцій, член партії з 1898 г.

У. І. Ленін, відсутній з'їзд через хворобу, був обраний його почесним головою. Робітникам головою з'їзду став М. І. Калінін. Він надав слова доповіді про утворення СРСР І. У. Сталіну, який оголосив Декларацію і Договір про утворення СРСР, схвалений напередодні делегаціями чотирьох об'єднувалися республик.

Потім слово було надано М. У. Фрунзе, який запропонував прийняти Декларацію і Договір в основі, доручивши ЦВК СРСР передати цих документів для додаткового обговорення ЦВК союзних республік, аби, врахувавши їх поправки та пропонування, розробити остаточний текст основного закону союзної держави й внести його за твердження II Всесоюзного з'їзду Советов.

Пропозицію було принято.

У Декларації перераховувалися три причини створення Союзу РСР — економічна, військова і ідеологічна: «Розорені поля, зупинені заводи, зруйновані продуктивні сили та виснажені господарські ресурси, успадковані від «війни, роблять недостатніми окремі зусилля окремих республік щодо господарського будівництва. Відновлення народного господарства неможливо було при окремому існуванні республик.

З іншого боку, нестійкість у міжнародному становищі і небезпека нових нападів роблять неминучим створення єдиного фронту радянських республік перед капіталістичного окружения.

Нарешті, саме будова радянської влади, інтернаціональної зі своєї класової природі, штовхає трудящі маси радянських республік на шлях об'єднання одну соціалістичну семью.

Всі ці обставини повелительно вимагають об'єднання радянських республік за одну союзну державу, що може забезпечити і зовнішню безпеку, і внутрішнє господарське успіх, і політичну волю національного поступу народів " .

Там було написано: " …що Спілка цей є добровільною об'єднанням рівноправних народів, що з кожної республікою забезпечене право вільного виходу зі Спілки, що доступ в Радянський Союз відкритий усім соціалістичним радянським республікам, як існуючим, і здатним виникнути у майбутньому… нове союзну державу з’явиться… новим рішучим крок з шляху об'єднання трудящих в Світову Соціалістичну Радянську Республіку " .

У Договорі про утворення СРСР підкреслювалося, що незалежні радянські республіки РРФСР, ЗСФРР, УРСР та БРСР добровільно і рівноправних засадах входять у державний спілку і стати передають низку повноважень верховним органам центральної структурі державної влади. Договір визначав сферу повноважень Союзу Радянських Соціалістичних Республік я, передбачав формування загальносоюзних органів структурі державної влади. Народні комісаріати закордонних справ, зовнішньої торгівлі, по військовою і морським справам, шляхів, пошти і телеграфу тепер ставали загальносоюзними. А комісаріати фінансів, народного господарства, продовольства, праці та робітничо-селянської інспекції створювалися як союзнореспубліканські. Республіканськими ж залишалися комісаріати землеробства, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, внутрішніх справ, юстиції, тобто. ті, які мають прямий стосунок до особливостей побуту, нравам, специфічним формам землевпорядження і судочинства, мови оригіналу й культурі народов.

У заключній 26-ї статті було записане, що «за кожної з союзних республік зберігається право вільного виходу зі Спілки ». У Договорі разом про те зовсім не було вказівок на терміни його існування й до можливості отмены.

Потім з'їзд обрав верховний орган Союзу РСР — Центральний Виконавчий Комітет СРСР, до складу якої увійшов 371 депутат від усіх об'єднувалися республік. Головами ЦВК було обрано М. І. Калінін, Р. І. Петровський, А. Р. Хробаків і М. М. Нариманов.

Розробка і прийняття Конституції СССР.

Остаточне юридичне оформлення освіти СРСР завершилося прийняттям Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік я — першої Конституції союзного государства.

27 квітня 1923 року Президія ЦВК СРСР першого скликання утворив Конституційну комісію у складі представників усіх союзних республік завершення підготовки зведеного проекту Конституції СССР.

6 липня 1923 року на третю сесію ЦВК СРСР вирішила затвердити і порадила негайно запровадити Конституцію СРСР, а текст її внести на остаточне твердження 2-го з'їзду Рад СССР.

Сесія ЦВК СРСР обрала перше радянське уряд — Рада Народних Комісарів на чолі з У. І. Лениным.

31 січня 1924 року Конституція СРСР було одноголосно затверджена II Всесоюзним з'їздом Советов.

Конституція складалася з двох розділів: Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР. У ньому детальніше регламентувалися система органів держави, предмети ведення органів влади й управління СРСР і союзних республік. Договір складалася з 72 статей і подразделялся на 11 глав:

1. Про предметах ведення верховної влади СССР.

2. Про суверенних правах Союзних Республік і Союзному гражданстве.

3. Про з'їзді Рад СССР.

4. Про ЦВК СССР.

5. Про Президії ЦВК СССР.

6. Про РНК СССР.

7. Про Україні та СССР.

8. Про народних комісаріатах СССР.

9. Про ОГПУ.

10. Про Союзних Республиках.

11. Про гербі, прапорі та в столиці СССР.

За вмістом перша Конституція СРСР було дуже своєрідна. У ньому були відсутні характеристики суспільного ладу, глави про права та обов’язків громадян, виборче право, місцевих органах влади й управління. Всі ці питання вирішувалися республіканськими конституциями.

У виняткове ведення Союзу входили:

а) представництво Союзу у міжнародних зносинах, ведення всіх дипломатичних зносин, висновок політичних лідеріва і інших договорів із іншими государствами;

б) зміна зовнішніх кордонів Союзу, і навіть врегулювання питань про зміну меж між союзними республиками;

у фіналі договорів прийняття склад Союзу нових республик;

р) оголошення війни" та висновок мира;

буд) висновок зовнішніх й міністром внутрішніх позик Союзу Советских.

Соціалістичних Республік я і дозвіл зовнішніх й міністром внутрішніх позик союзних республик;

е) ратифікація міжнародних договоров;

ж) керівництво зовнішньою торгівлею встановлення системи внутрішньої торговли;

із) встановлення підвалин життя і загального плану всього народного хозяйства.

Союзу, визначення галузей в промисловості й окремих промислових підприємств, мають загальносоюзне значення, висновок концесійних договорів, як загальносоюзних, і від імені союзних республик;

і) керівництво транспортним і поштово-телеграфним делом;

до) організація та керівництво Збройними силами Союзу Советских.

Соціалістичних Республик;

л) твердження єдиної державної бюджету Союзу Советских.

Соціалістичних Республік я, в. склад якого входять бюджети союзних республік; встановлення загальносоюзних податків і доходів, і навіть відрахування від нього і надбавок до них, вступників освіту бюджетів союзних республік; дозвіл додаткових податків і збирання освіту бюджетів союзних республик:

м) встановлення єдиної грошової та кредитної системы;

зв) встановлення загальних почав землевпорядження і землекористування, так само як користування надрами, лісами і водами у всій территории.

Союзу Радянських Соціалістичних Республик;

про) загальносоюзне законодавство про міжреспубліканських переселеннях встановлення переселенського фонда;

п) встановлення основ судоустрою і судочинства, і навіть громадянського обов’язку і кримінального законодавства Союза;

р) встановлення основних законів про труде;

з) встановлення загальних почав у сфері народної просвещения;

т) встановлення спільних заходів у сфері охорони народного здравия;

у) встановлення системи заходів і весов;

ф) організація загальносоюзної статистики;

x) основне законодавство у сфері союзного громадянства щодо прав иностранцев;

ц) право амністії, розповсюджуване всю територію Союза;

год) скасування що порушують справжню Конституцію постанов съездов.

Рад і центральної виконавчих комітетів союзних республик;

ш) дозвіл спірних питань, виникаючих між союзними республиками.

Затвердження і зміна основних почав Конституції перебував у виняткової компетенції з'їзду Рад СССР.

Суверенітет союзних республік обмежувався тільки у межах, зазначених у Конституції, і тільки з предметів, що належать до компетенції Союзу. За союзної республікою було збережено право виходу зі Спілки, територія могла бути змінена тільки з її согласия.

Встановлювалося єдину союзну гражданство.

Вищим органом влади СРСР оголошувався З'їзд Рад СРСР, обиралася від міських рад і зажадав від губернських з'їздів Советов.

У період між з'їздами вищим органом влади було Центральний Виконавчий Комітет СРСР. ЦВК складалася з Союзного Ради, який обирався з'їздом із тих представників республік пропорційно їх населенню, та рекомендації Ради Національностей, що складається з представників союзних і автономних республік, автономних областей. ЦВК працював у сесійному режиме.

У проміжках між сесіями ЦВК СРСР вищим законодавчим і виконавчим органом був Президія ЦВК СРСР, обиралася спільному засіданні палат. Президія ЦВК міг припиняти дію постанов з'їздів Рад союзних республік і скасовувати постанови РНК СРСР, Наркоматів СРСР, ЦВК, і РНК союзних республик.

Вищим виконавчим і розпорядницьким органом ЦВК СРСР, котрий очолював всієї системи органів управління, був Рада Народних комісарів СРСР. До нього входили: Голова Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік я; Заступники Голову, Народний Комісар з закордонних справ, Народний Комісар з військовою і морським справам, Народний комісар зовнішньої торгівлі, Народний комісар шляхів, Народний комісар почт і телеграфів, Народний комісар робітничо-селянської інспекції, Голова Вищої Ради Народного Господарства, Народний комісар праці, Народний комісар продовольства, Народний комісар финансов.

У межах своїх повноважень РНК СРСР видавав декрети, постанови і розпорядження, обов’язкові до виконання біля СРСР. РНК був подотчётен з'їзду Рад й ЦВК СССР.

Владні органи союзних республік будувалися приблизно таке ж, як і органи СССР.

Конституція передбачала створення Верховного Судна при ЦВК СРСР, на який покладалися і функції конституційного надзора.

Заключение

.

Територіальний розпад Російської імперії, у результаті якого до кінцю 1918 року РРФСР розташовувалася приблизно тієї ж межах, як і середньовічна Московія до завоювань Івана Грозного, завершився через лише чотири року об'єднанням різних частин держави, за невеликим винятком, в Радянський Союз Радянських Соціалістичних Республік я. Це здійснення є видатний результат діяльності У. І. Леніна і І. У. Сталіна. Російська комуністична партія (більшовиків) забезпечила необхідне твердий ядро, навколо якого розрізнені території могли знову объединиться.

Центром, навколо якого споювалися республіки, була РРФСР. Російської Федерації дала перший зразок національно-державного будівництва, вона утвердилася, як союз народів, які об'єдналися з урахуванням соціалістичної національної автономії. «Будучи першим багатонаціональним Радянським державою, РРФСР стала прообразом Союзу РСР «[3].

Для об'єднання республік навколо РРФСР був радий передумов: ідеологічна спільність, і навіть необхідність економічної інтеграції для боротьби з імперіалістичної агресією і внутрішньої контрреволюцией.

Відзначаючи видатну роль У. І. Леніна на створенні Союзу РСР, мушу згадати про його помилках, стали для Союзу смертельними. Принцип вільного виходу республік зі складу СРСР, введений договір з наполяганню У. І. Леніна і сохраняемый в конституціях Союзу РСР протягом десятиліть, послужив 1991 року підвалинами розтягування союзних територій за національними кутках. Російської Федерації, у формуванні якої найбезпосереднішу особисту участь прийняв І. У. Сталін посаді наркома у справі національностей, продемонструвала велику опірність сепаратизмові й націоналізму. Сталінський план «автономізації «довів свою історичну вірність і обоснованность.

Список використаної литературы:

1. Ісаєв І. А. Історія держави й права Росії: підручник. — М.:

Юристъ, 2000.

2. Історія держави й права. — М.: Юрайт-М, 2001.

3. Історія Комуністичної партії Радянського Союзу. Підручник. — М.:

Госполитиздат, 1963.

4. Історія СРСР: Епоха соціалізму. Навчальний посібник для іст. фак. пед. ин-тов / З. А. Сераев, З. Ф. Найда, У. І. Погудин,.

Ф. У. Носов; під ред. З. А. Сераева. — М.: Просвітництво, 1983.

5. Карр Еге. Історія в Радянській Росії. Кн. 1: Том 1 і 2.

Більшовицька революція. 1917;1923. Пер. з анг. / Предисл.

Ненарокова А. П. — М.: Прогрес, 1990.

6. Мікоян А. І. На початку двадцятих… — М.: Политиздат, 1975.

7. Недавній А. Л. Органи державного управління СРСР. Для унтов марксизму-ленінізму. — М.: Думка, 1967.

8. Новітня історія Батьківщини: ХХ століття: Учеб. Для студ. высш. учеб. закладів: У 2 т. / Під ред. А. Ф. Кисельова, Еге. М. Щагина. — М.:

Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002. — Т. 1.

9. Нариси історії КПРС. Учеб. Посібник для шкіл основ марксизмуленінізму. — М.: Политиздат, 1967.

———————————;

[1] Ленін У. І. Про освіту СРСР. — ПСР, т.45, с. 211.

[2] «Десятий Всеросійський з'їзд Рад. Стенографічний звіт ». М., 1923, стор. 223.

[3] Про 60-ї річниці освіти Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Постанова цк кпрс від 19 лютого 1982 р. М., 1982, з. 4.