Киевская Русь і Велике князівство Литовське під час становлення та розвитку державності

Киевская Русь і Велике князівство Литовське під час становлення та розвитку государственности Великое князівство Литовське — держава на частини території сучасних Литви та Білорусі в 13−16 ст. Наприкінці 13−14 ст. розширилося за рахунок захоплення білоруських, українських й західних російських земель. Столиця — Тракай, потім Вільнюс. З метою боротьби з німецькими лицарями зблизилося із Польщею (Кревская унія 1385 року).

Литва до 1285 року представляла сильне централізовану державу, які з відношення до своїх сусідів проводила жорстку завоевательскую політику. Вже 20−30 роки 13 століття зафіксовано часті нападу литовців на землі Новгорода, Полоцька, Смоленська. Особливо ця політика посилилася стосовно роздрібненої Русі, котру піддали двом татарським навалам. (Якщо радянської історії завжди обвинувачувався Німецький орден що його скористався татарським навалою і напав на знесилену Русь що не жодному разі невідомо, то Литва надійшла саме так що видно протягом усього історії 13−14 веков) Если на початку двадцятих років литовські напади проти Русь виливалися в набіги з захоплення полонених й пограбування сіл, то с1238 року, коли правителем став Миндовг (Миндаугас) розпочалося справжнє експансія Литвы.

В 1245 році відбулося найбільше на той час і саме рішуче литовське вторгнення на російські землі. Яке Започаткували як набіг воно переріс у грандіозний похід на східні і південні райони Новгородської землі. У 1248 року литовське вторгнення повторилося.

Миндовг представляв для Олександра (Невського) велику загрозу, чому німці північ від. Початок війни з Литвою скінчилася початку 50-годов захопленням Чорній Руси.

Политикой Миндовга стає поступове проникнення на сусідні території. Ще підходу Німецького ордена до литовським кордонів, зі боку Пруссії. Литвою на початку 1950;х років 13 століття вони були захоплено залишки Полоцького князівства, західна частина колишнього Туро — Пінського князівства в верхів'ях Прип’яті та північний трикутник Волинської землі з Брестом.

Продолжить активні територіальні завоювання на Русі Литві завадив Німецький орден, що з закінченням завоювання Пруссії, почав військові дії проти язичницької Литви. У 1283 року розпочалися походи ордена в Жемайтию. Наступного року було здійснено похід на Гродно та її околиці. Лише у п’ять років (1290−94) було виконано вісім великих походів. У відповідь Литва перенесла свої зусилля захід, Саме це стало перервою в литовському натиску на схід. З 1269 по 1306 роки Литвою було виконано 16 походів на Лівонію, 9 без походів у Пруссію і лише п’ять на Русь.

Но, освоївшись у ситуації й скориставшися розпочатої війною Тевтонського ордена із Польщею, Литва знову головний «упор направила Схід. З 1316 по 1341 князем Гедиміном /Гедиминасом/ були захоплено Мінськ, Пінськ (1318), Брест (1319), Могилів, Турів, Вітебськ (1330), Орша, Мозир. У на самому початку його управління у російських Літописах згадуються його сутички з князями Галицькими, Волинськими та інші російськими князями. Є відомості, що це князі хотіли що з Німецьким орденом протиставитися Литви. У 1320 року Гедимин зробив похід на південь захопив Волинь передавши це князівство своїй дитині. Після цього захопили Луцьк. У 1321 року Гедимин вирушив Київ. На річці Ирмени він розбив об'єднані війська російських князів. Після цієї перемоги він посів Бєлгород і осадив Київ, який, протримавшись два місяці, здався. Багато російські міста взяли приклад із Києва. Гедимин у тих містах поставив своїх намісників і литовські гарнизоны.

За час правління Гедимінаса Німецьким орденом було провели понад 50 походів проти Литви, що стало досить стримуючим чинником, бо в ці походи литовцям довелося постійно відволікатися у відповідь організувати більш 20 походів на Пруссию.

После смерті Гедимина його політику продовжив син Ольгерд з братом Кейстутом (Кейстутисом). Але якщо головний «упор Гедимина направили проти Південно-Західної Русі, то Ольгерд свою завойовницьку політику націлив проти Північно-східній Русі. Невдовзі до Литви відійшло Вітебське князівство, потім нанесли удару Можайску. У 1346 року Ольгерд вторгається в Новгородські землі. У 1349 він нападає на псковські території, Псков відповідає йому тим самим. Потім Литовці захоплюють Ржев (1356), якого невдовзі розстріляли відбитий назад (1358). Однак у 1360 захопили Ольгердом опять.

В 1356 року Брянське князівство після 110 років самостійності перестало існувати, перейшовши під владу Литви. Тоді як російські князі плазували перед татарами Ольгерд в 1362 чи 63 року завдав татарам поразка при Синіх Водах. Результатом цієї перемоги з’явився захоплення Подолии.

К 1363 року Литовська експансія докотилася розширюється до кордонів Московського князівства, де правил онук Івана Калити Дмитро Иванович (1359−1389) який вів боротьбу велике князювання з князями суздальско-нижегородскими і тверськими. На початку 1960;х років 14 століття суздальско — нижегородський князь визнав права Дмитра Івановича на велике Володимирське князювання. У розпочатої боротьбі між Твер’ю і Москва ситуація перетворювалася на війну Москви з Литвою, яку (Литву) підтримала Твер.

В 1368 року Ольгерд зібравши великі військові сили, організував похід на Москву. Разом з нею рушили також тверський князь Михайло Потебенько та смоленський князь Святослав відносини із своїми полками. Напад Ольгерда захопив Москви несподіваним. Виступивши назустріч литовцям полки московські, коломенські і дмитровские були у бою 21 листопада, після чого литовці взяли в облогу Москву. Облога тривали лише дні, після чого Ольгерд несподівано здійнявся і пішов у Литву. Причиною поспішного відступу як у С. М. Соловйов, послужило напад ордена на Литву.

Наступление Литви Схід постійно стримувалося ніяких звань небезпечної боротьбу з Німецьким орденом, який ще 1362 року взяв Ковно (Рига) і спалив його. Понад те, орден вже пробував, закріпиться на литовської території, в 1369 року він у однієї милі від Ковно заклав замок Готтерсвердер. Невдовзі цей замок був литовцями знищено.

В наступні роки походи ордена на Литву стали досить рідкісні, через перейшов у наступ Ольгерда який кожен похід ордена відповідав контрударом. Збройні сили литовського князя постійно зростали з допомогою захоплених російських територій, увійшли до складу литовського держави.

На кілька років литовці було залучено до боротьби на два фронту, проти Москви й Ордена.

В 1370 року Ольгерд з Кейстутом вторглися територію Пруссії з великим військом, що складається з литовців, жмуді, російських, татар і підійшли до замка Рудау, що у 20 км. Від Кёнигсберга. 17 лютого сталося велике бій, у якому Ольгерд зазнав велике поразка. Скориставшись цим, Москва починає наступ на смоленські землі. Потім московський князь Дмитро посилає війська до Брянску й виступає проти Твері спільниці Литвы.

Быстро оговтавшись, Ольгерд з більшими на військовими силами, в різдвяний посаду (грудень, за новим стилем у листопаді) вирушив на Москву, все грабуючи і спалюючи на своєму шляху, 6 грудня вони підійшли до Москви і взяли в облогу її. Взяти Москву штурмом вони змогли, а витрачати час на облогу був можливості т.к. у них перебував Німецький орден, який марнував можливості завдати їм чергового удару.

Летом 1372 року Ольгерд зробив третій похід проти Московського князівства, організований разом із Тверським князем. Брат Ольгерда Кейстут (Кейстутис) із сином Вітовтом захопили Дмитров, Переяслав-Северный і Кашин. Від Кашина вони підійшли до Торжку й узяли його. Відтак до ним на з'єднання підійшов Ольгерд. Московський князь Дмитро Іванович перехопив ініціативу до рук і завдав удару литовському авангарду, що у бою з’явився. Після цього, противники за кілька днів стояли друг, проти друга не наважуючись дати бій. Московські війська не вирішувалися перейти у настання, воліючи оборонний бій, а Ольгерда тривожили повідомлення з прусської границы.

В цей період наступ ордена розвивається з великим розмахом, не обмежуючись як раніше Жмуддю, а охоплювало як і Аукштоту (центр Литви) і росіяни землі, захоплені Литвою.

Ольгерд змушений був відступити, визнавши вимога князя Дмитра Івановича про невтручання стосункам Москви з Тверью.

В 1376 року Ольгерд спустошив смоленські землі. У цей час орден знову активізував своєї діяльності проти Литви, кількість походів різко збільшилося. Практично щороку після 1377 года стали відбуватися великі виходи з великим розмахом. Литва, стурбована ситуацією ніяких звань, а також у результаті внутрішніх усобиць змушена була припинити своє наступ на Росіяни земли.

Новый Великий князь Литви Ягайло змушений був у 1380 року укласти світ із орденом і розпочати блок з татарами (Мамаєм) проти Москвы.

Но допомогти Мамаю він усе — таки не зважився, і той розбитий в Куликовської битві Дмитром Івановичем (Донским).

Процесс еволюції державних організмів супроводжувався і зміною податкової системи великого князівства Литовського. Протягом XIV-XV ст. тут існували архаїчні давньоруські податків і повинності (полюдье, дари тощо.), які лише поступово змінювали своє обличчя. Істотні зміни у податків і повинності вносило імунізоване землеволодіння, оскільки під час передачі землевласнику колишніх повинностей чимало їх просто исчезли.

В російських землях Великого князівства Литовського лише поступово змінювався і характеру соціальної боротьби. Боротьба, характерна давньоруського періоду — боротьба між вільними, котрі під час неї розпадалися на партії, очолювані боярськими угрупованнями. Ці архаїчні форми соціального протистояння змінювалися протиборством між різними станами, які формувались у державі, і навіть боротьбою громад державним аппаратом.

Список литературы

С. М. Соловйов. Історія Росії із найдавніших часів. Том-2 Москва. 1960.

Джон Феннел. Криза середньовічної Русі 1200−1304. Москва. 1989.

В. Волохів. Брянськ. Тула 1968.

Всемирная історія. Том 3. Москва 1957.

И.М. Карамзін. Історія держави російського. Книжка друга (т.4−6) Ростов — на — Дону. 1994.