Политика економічного роста

Министерство освіти і науки.

Республіки Казахстан.

Костанайский инженерно-экономический.

Университет.

КОНТРОЛЬНА РАБОТА.

По дисципліни: Державне регулювання экономики.

на задану тему: Політика економічного розвитку і структурних перемен.

виконав: студент грн. Э-41 по специальности.

Бухоблік і аудит.

Качеткова В.І. проверил:________________.

________________.

________________.

Костанай 2002.

Політика економічного розвитку і структурних перемен.

Список використовуваної литературы.

Для розвинутих країн проблема взаємодії ринку України і держави в припустимою мері втручання у умовах тієї чи тієї іншої країни. У Казахстані, здійснює складний, болючий період від тотального одержавлення економіки (повної монополії держави) до формування елементів ринкової системи, держава мусить допомогти освіті ринкових структур і взаємодіяти із нею. Тут корисний ж досвід інших країн із регулювання экономики.

У вересні 1997 р. У Гонконгу відбулася щорічна сесія Світового банку й форуми Міжнародного валютного фонду, де було висунуть гасло дня: «Уміле управління — сильна економіка». Колективний розум макроэкономистов закликав засукати рукави й збільшити ефективність і якість державного регулювання экономикой.

Експерти банку на макроекономічному рівні запропонували модель нового економічного порядку. Використання цієї моделі дозволило Китаю чотириразове збільшення економічного потенціалу протягом двадцяти років, звільнення від злиднів 220 мільйонів китайців, перетворення з відсталого аграрного в стрімко розвивається індустріальне держава. Поступовий перехід від командної економіки до ринкової з допомогою державний важелів дозволив уникнути Китаю шоку, і хаосу. Було дотримано також першорядне вимога — інтереси широкого загалу були принесено на поталу перетворенням, і реформи отримали громадську підтримку. Сесія запропонувала Китаю не послабляти, а посилювати регулюючі функції государства.

ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ І СТРУКТУРНЫХ ПЕРЕМЕН.

Завдання згладжування циклічних коливань економічного розвитку має у сенсі структурний характер. Її вирішення потрібно, щоб економіка країни була збалансованої, що, своєю чергою, обумовлює її спроможність до експансії. Експансія ж основною маси суб'єктів економіки та є економічного зростання. У цілому нині цей процес обумовлений внутрішніми законами самою економічною системи. Проте є певні обставини, які спонукають до державної активності у цій сфері. До них слід, передусім, віднести: підвищення ступеня зрілості ринкової системи в усій групі країн, утягнутих у світову торгівлю, зростання продуктивності їх національних комплексів: обмеженість економічного простору, дедалі більше його ущільнення, у результаті змозі легкої експансії зникають. У разі зростання напруженості конкурентної боротьби між суб'єктами світового ринкового господарства уряд кожної країни прагне забезпечити переваги, передусім своїм національним виробничим единицам.

Щоправда, дії держав (особливо більш розвинених) здійснюються і з певним інтересами інших партнерів у світовому ринку. Але це пов’язані з дотримання певних умов: партнер може бути розвинений, вміти розмовляти тому самому економічному мові, ніж забезпечується поважне підгрунтя для взаємовигідного співробітництва. Проте, партнера слід економічно випереджати, бажано — широкими гамі показників. Сьогодні ця зустріч стала практично неможливим, позначилася сама природа конкуренції: прагнення кожного суб'єкта економіки до експансії, до лідерству неминуче наводить перениманию досвіду, знань, виробничих та менеджериальных технологій. Результатом стрімко загострення конкуренції в умовах перенасиченого ринку виявилося зосередження підтримують зусиль держави як (не стільки) у сфері економічного зростання загалом, скільки стосовно певним сферам.

Розглянемо спочатку заходи держави, які може брати участь у плані на загальну динаміку економічного зростання. Ці заходи можуть бути прямими і косвенными.

Прямі заходи — система кроків, вкладених у стимулювання науковотехнічного прогресу у Раді національної экономике.

Непрямі заходи — заохочення найпрогресивніших деяких галузей і видів виробництва, у народному господарстві (свого роду «моторів економіки»). Наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу йде з наступним напрямам: підтримка фундаментальних наукових досліджень про; фінансування та вдосконалення системи середньої й вищої образования.

Наукові дослідження, у західні країни здійснюються, зазвичай, в рамках кількох інституціональних напрямів. У Німеччині, наприклад, це відбувається у науково-дослідних інститутах (мають, зазвичай, змішану форму власності), в університетах й у дослідницьких центрах фирм.

Зазвичай держава дотримується такий установки: бюджетне фінансування має бути націлене, передусім, для підвищення інтелектуального рівня всієї нації, що можна, насамперед, у вигляді відповідного розвитку системи освіти. Досягнення ж високих прикладних результатів, потрібних щоб одержати переваги над ринком, — завдання приватного сектору экономики.

Економічна політика у сфері структурні зміни представляє собою сукупність заходів, що впливають, насамперед міжі внутрішньогалузеві сдвиги.

Мета цього напрями — стимулювання науково-технічного прогресу, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, рішення низки соціальних проблем.

Форми реалізації цієї політики — селективна підтримка державою певних деяких галузей і видів производства.

Структурну політику розглядають у широкому і вузькому смысле.

У широкому значенні - вплив протягом усього сукупність структурних аспектів економіки. Йдеться тут про який вплив на галузеві, територіальні і организационно-институциональные пропорции.

У вузькому значенні - непряме вплив держави щодо розміри фірм, перебування оптимального співвідношень між дрібними, середніми та великими господарюючими суб'єктами. Державні заходи для формуванню інфраструктури теж належать в широкому значенні до поняття «структурна политика».

За більш вузької трактуванні цього поняття зазвичай мають на увазі вплив тільки галузеві і міжгалузеві пропорции.

Структурні зрушення економіки країн відбуваються, як відомо, під впливом безлічі чинників. Держава втручається у ці процеси тоді, коли, наприклад, для формування нових пропорцій необхідно інтенсифікувати розвиток тих чи інших деяких галузей і виробництв чи ліквідувати соціальні витрати, викликані структурними переменами.

Спроби державного втручання у структурування економії зазначалося вже на початку ХХ в. Досить заходи із стимулювання розвитку військового виробництва, у Першої і друге світових війн. Відновлення зруйнованої економіки також передбачало певну структурну спрямованість впливу, але що термін «структурна політика» сталь інтенсивно використовуватися лише з 1960;х років, коли дії держави стосовно микропропорциям придбали більш цілісний характер. Найактивніше дане напрям економічної політики у Німеччині й у Франции.

Визначаючи коло чинників, який привів до активізації держави у області структурних преобразований.

1) екстремальні економічні події (підготовка до війни, її ведення й усунення її последствий);

2) істотне посилення конкурентної війни на світовому рынке;

3) вища необхідність підтримки аграрного сектора економіки в умовах об'єднання європейського ринку виробництва і посилення у ньому міжнародної конкуренции;

4) структурний криза 1970;х років; зниження попиту продукції традиційних галузей промисловості, вироблену в розвинених країн (сталь, суду, текстиль);

5) прискорення науково-технічного прогресу в 70−80-х годах.

При практичної реалізації структурних заходів виникає немало проблем. Це було пов’язано, зокрема, про те, що й розуміння не завжди однаковий у політиків різних політичних сил. Обираний варіант вирішення даної в чому залежить від цього, яка парія в момент при владі. Щоправда, в розвиненому суспільстві розходження між економічними рішеннями різних парій щодо невелики.

Яка ж сама конкретна технологія структурної підтримки галузей? Остання проявляється, передусім, використання фінансового і кредитного механізму економічної політики. Сукупність способів регулювання можна розділити на дві группы:

I група — непрямі заходи (податків і податкові пільги), зокрема, в області прискореної амортизації, пільгові кредити, субсидії, і т.п.);

II група — прямі заходи (державні замовлення продукцію, послуги і поставки благ, інвестиції, певні заборони уряду виробництво низки товаров).

Проблема й тому, що завдання держави у сфері структурні зміни об'єктивно складні, і суперечливі. Скажімо, пряма допомогу передовим галузям — це, слід сказати, порушення правил конкуренції, на все повинен мати рівних прав. Звісно ж з наданням допомоги старим, деградуючим галузям, шанси що у конкуренції значно знизилися. Йдеться в таких галузях, як сільське господарство, текстильна, суднобудівна, вугільна, металургійна промышленность.

Підтримка у вигляді перенавчання звільнених працівників може бути опинятися структурно ослабленим галузям у прямій формі. Щодо стабільно та розвитку галузей доречна лише непряма допомогу. Держава підтримує наукових досліджень, полегшує швидку зміну обладнання цілому в на всій промисловості. Проте, питання, яка з стабільних галузей стане лідером, вирішується під час конкурентної боротьби. Отже, допомогу слабким галузям має адресний характер, підтримка ж передових сфер йде у вигляді заходів загального стимулирования.

У цілому нині структурну політику може бути «корекцією економічного розвитку», причому держава звичайно може скласти точний план структурних изменений.

Міністерство економіки Німеччини, наприклад, даючи рекомендації приватному сектору, з надією очікує виконання запропонованого варіанта, які мають можливості вимагати обов’язкових дій. Інший позиції, зазвичай дотримується профспілка, який постійно висуває дуже конкретні вимогами з розробці структурного плану, пов’язані насамперед із рішенням проблеми безробіття. Проте розмірковує так, що головний метод зменшення наслідків — поліпшення кон’юнктури розвитку на країні, а чи не жорсткі настанови з відношення до окремим сферам экономики.

Довгострокові тенденції розвитку структурної політики у західних країнах свідчить про постійному переході від кейнсіанської моделі регулювання, яка передбачає впливом геть ринковий попит, до неоліберальної, що робить ставку регулювання пропозиції. Але тут можливі (і реально відбуваються) і зворотні руху. Діалектику кейнсіанських і монетариристских методів у здійсненні структурної політики особливо важливо враховувати в условиях.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Алимбаев А. А. Державне регулювання ринкової економіки: Навчальний посібник. Караганді, 1998.

2. Е. Чувилин, В. Дмитрієва «Державне регулювання контроль цін капіталістичних країнах », Москва, «Фінанси і статистика », 1991.

3. К. Макконнелл, С. Брю «Економікс », Таллінн, 1993.