Роль інститутів спільного інвестування у розвитку національної економіки

Роль інститутів спільного інвестування у розвитку національної економіки

Дніпропетровськ 2012.

Розвиток національної економіки країн залежить від багатьох різноманітних факторів, серед яких є як загальні, що притаманні всім без винятку державам, так і специфічні, що характерні для окремих національних систем. Одним з найважливіших факторів розвитку, що притаманний всім країнам, є наявність фінансових ресурсів у достатньому обсязі. Особливо це стосується країн, що розвиваються, у т.ч. і України.

У нашій країні тотальний дефіцит фінансових ресурсів призводить до зниження темпів соціально-економічного розвитку суспільства та вимагає постійного пошуку додаткових коштів на здійснення модернізації національної економіки. На сьогодні відомо два шляхи залучення фінансового капіталу до національного господарства. Перший пов’язаний із надходженням коштів із-за кордону, тобто залученням іноземних інвестицій та отриманням міжнародних позик, другий — формування внутрішніх інвестицій на території країни. Процеси акумулювання фінансових ресурсів і першим і другим шляхами мають свої особливості і вимагають напрацювання та реалізації низки складних економічних, соціальних, політичних та інших заходів. Насамперед, важливого значення набуває формування внутрішніх інвестицій, які є більш стабільними для розвитку національного господарства і менш піддаються впливам, що відбуваються на світових фінансових ринках.

Серед основних джерел формування внутрішніх інвестицій найвагомішими є кошти підприємств різних форм власності та фінансові ресурси громадян країни.

Однак, дослідження показали, що для більш ефективного залучення цих ресурсів у країні повинен реально працювати фінансовий ринок, який дає можливість залучати до розвитку національної економіки тимчасово вільні кошти економічних суб'єктів.

Функціонування фінансового ринку передбачає діяльність фінансових посередників, які умовно можна поділити на дві групи: банківські та небанківські фінансові установи.

В Україні, з урахуванням банкоцентричної моделі розвитку національної економіки, банківський сектор на сьогодні є головним інвестором національної економіки. Однак, діяльність небанківських фінансових установ знаходиться на початкових стадіях розвитку, хоча, як показує світовий досвід, ці установи мають значний потенціал функціонування і можуть формувати величезні обсяги фінансових ресурсів.

Інститути спільного інвестування (далі - ІСІ) є видом небанківських фінансових посередників, що зарекомендували себе як важливе джерело формування фінансових ресурсів у постіндустріальних країнах (США, Великобританія, Японія, Німеччина та ін.). В Україні ці установи теж функціонують, але їх розвиток є надзвичайно повільними, причинами чого є різноманітні історичні, політичні, економічні, соціальні фактори.

Питання розвитку ІСІ вивчалися у працях багатьох вітчизняних вчених, серед яких варто відмітити Дація Н.В., Камінського А.Б., Корнєєва В.В., Науменкову С. В., Філіповського О.В., Циганова Н. В., Швеця В. Я., які у своїх дослідженнях детально аналізують різноманітні аспекти діяльності цих установ, у тому числі вивчають питання їх інформаційної прозорості, розглядають сучасну систему державного управління зазначеними установами, їх економіко-інформаційне середовище функціонування, аналізують світовий досвід їх розвитку.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Однак, у дослідженнях зазначених науковців розглядаються, насамперед, питання діяльності ІСІ з точки зору функціонування фінансового ринку, але не акцентується увага на дослідженнях їхнього впливу на загальний розвиток національної економіки.

Історія розвитку ІСІ нараховує вже не одне століття, однак, на сьогодні серед науковців існує декілька точок зору щодо виникнення цих установ. Більшість дослідників вважають батьківщиною інвестиційних фондів Сполучені Штати Америки, пов’язуючи дату їх виникнення із створенням у 1924 р. першого американського пайового фонду — Massachusetts Investory Trust, який був утворений трьома керівниками із Бостона. Всього за рік число пайовиків цього фонду збільшилось з 3 до 200 чоловік, а сума активів — з 50 000 до 392 000 доларів.

Згідно другої концепції історія ІСІ розпочалася значно раніше, ще у ХІХ ст. в Нідерландах, коли наказом короля Вільгельма І в 1822 р. був створений перший фонд взаємного інвестування. Однак, масштабності таке інвестування почало набувати із виникненням інвестиційних трастових компаній, створених в Англії в середині ХІХ ст. Вони випускали фіксовану кількість акцій, що підлягали вільному обігу на вторинному ринку цінних паперів і погашалися після закінчення терміну діяльності компанії. Ці компанії мали всі ознаки сучасних закритих інститутів спільного інвестування.

Прихильники третьої точки зору вважають автором концепції спільного інвестування датського комерсанта Едріана Ван Кетвіча, який стверджував, що диверсифікація активів збільшує привабливість інвестування для людей з малим початковим капіталом. У 1774 р. Едріан Ван Кетвіч заснував інвестиційний фонд Eendragt Maakt Magt, що перекладається як «консолідація створює прибуток».

Саме цей фонд став прототипом усіх інших європейських (а потім і американських) фондів спільного інвестування. Поворотним моментом в історії становлення пайових фондів став 1928 р., коли був створений Vanguard Wellington Fund — перший фонд спільного інвестування, що вклав 100% коштів в акції і облігації (раніше фонди віддавали перевагу прямому інвестуванню в бізнес-проекти і торгівлю).

В Україні перші ІСІ почали виникати після проголошення незалежності країни у 1991 р. Протягом 90-х років ХХ ст. ці установи відіграли значну роль у приватизаційних процесах, що масово відбувалися у країні. Однак, суперечлива та недосконала нормативна база та відсутність зваженого та ефективного державного контролю за діяльністю зазначених установ призвели до значних зловживань ІСІ на фінансовому ринку країни, що негативно відобразилося на довірі економічних суб'єктів, особливо фізичних осіб, до діяльності цих установ. Така ситуація мала значний вплив на подальшу діяльність зазначених фінансових установ, і є однією з причин їх повільного розвитку.

Важливою передумовою функціонування ІСІ було прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» у 2001 році. Згідно цього нормативного акту інститут спільного інвестування — це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд.

Відповідно, корпоративний інвестиційний фонд створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Діяльність із спільного інвестування — діяльність, яка провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів) ІСІ шляхом емісії цінних паперів ІСІ з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, дозволені законами України та відповідними нормативно-правовими актами. Прийняття відповідного закону мало позитивний вплив на розвиток інститутів спільного інвестування.

Взагалі, за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу на 01.01.2010 в Україні функціонувало 985 ІСІ, що більше аналогічного показника 2008 року на 97 од. Серед загальної кількості найбільшу питому вагу займають пайові інвестиційні фонди — 81,5%, або 803 од. у абсолютному вимірі. Відповідно корпоративні інвестиційні фонди складають 182 од. або 18,5%. Варто відмітити, що вже на 30.09.2010 р. в країні функціонувало 1069 ІСІ, з яких 216 — корпоративні інвестиційні фонди, а 853 — пайові інвестиційні фонди, що говорить про досить динамічний розвиток цих установ, враховуючи наслідки фінансово-економічної кризи, що мала доволі відчутний вплив на їх діяльність (табл.).

Активи ІСІ теж зростають протягом останніх трьох років. Так протягом 2009 року їх обсяг збільшився на 19 275,88 млн. грн., а протягом 9 місяців 2010 року — на 171 857,59 млн. грн. Найбільшими темпами зростали активи закритих (не венчурних) та венчурних фондів, питома вага яких у загальному обсязі за 9 місяців 2010 р. складала 99,5%. Така ситуація, як свідчать статистичні дані, пов’язана, насамперед, з доходністю цих фондів. Так, під час фінансово-економічної кризи, коли дохідність відкритих, інтервальних фондів становила приблизно -30%, то закритих — всього -6%, а венчурні фонди все одно показували позитивну дохідність, яка на той час була аналогічна дохідності за депозитними вкладами деяких банків.

Таблиця — Основні показники розвитку ІСІ в Україні:

Джерело: офіційний сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу.

Відповідно у 2009 році, коли зростання фондових індексів в Україні було одним з найбільших у світі, спостерігається зростання доходності за всіма фондами.

Однак, якщо дохідність за відкритими фондами не перевищували відсоткові ставки за депозитними вкладами, то у інтервальних, закритих (не венчурних), венчурних фондів вона була надзвичайно високою. Так, у закритих (не венчурних) фондів вона становила майже 100%. Таку дохідність отримати, наприклад, за депозитними вкладами банків або за операціями з нерухомістю просто неможливо, що свідчить про здатність ІСІ забезпечувати отримання надприбутків своїм клієнтам.

У 2010 році (9 місяців) спостерігається зменшення дохідності за цінними паперами всіх фондів, що, насамперед, обумовлено ситуацією, яка склалася на фондовому ринку країни, темп зростання загальнонаціональних індексів значно зменшився, що і відбилося на рівні дохідності ІСІ. Так, відкриті та інтервальні фонди показали доволі низьку дохідність (менше відсотків по депозитним вкладам у декілька разів).

Дохідність закритих (не венчурних) фондів на сьогодні є більшою за дохідність від депозитних угод, однак не набагато, що не спонукає юридичні особи вкладати кошти у ці фонди і йти на значні ризики, які притаманні діяльності всім ІСІ.

Особливої уваги заслуговує також те, що значна дохідність ІСІ притаманна, насамперед, тим фондам, які залучають згідно законодавства виключно фінансові ресурси юридичних осіб (закриті, венчурні), що, насамперед, пов’язано із особливостями національного законодавства. Відповідно, така ситуація не спонукає ІСІ активно здійснювати діяльність щодо залучення коштів і фізичних осіб, обсяг яких, за різними підрахунками науковців, становить на сьогодні 10−15 млрд. дол. США, тобто сума, що майже рівнозначна обсягу активів усіх ІСІ, що залучені ними за 20 років незалежності країни. Така ситуація свідчить про значний потенціал функціонування ІСІ у нашій країні та їхні можливість для розвитку національної економіки.

Про важливу роль ІСІ у розвитку національного господарства свідчить також і світовий досвід розвитку цих установ. За даними асоціації європейської індустрії інвестиційного менеджменту сукупні чисті активи інвестиційних фондів, зареєстрованих у Європі, за 4 квартал 2009 року збільшилися на 2,9%, а за весь 2009 рік — на 15,6% або на 951 млрд. євро і, станом на початок 2010 р., становили 7039 млрд. євро [8]. І це у рік фінансової кризи. За станом на 01.01.2010 р., найбільший обсяг чистих активів серед інвестиційних фондів європейських країн спостерігався у фондів Люксембургу. На їхню частку припадало 26,2% загального обсягу активів (1841 млрд. євро). Друга позиція належала інвестиційним фондам Франції - 20,3% (1426 млрд. євро), третє місце посіли інвестиційні фонди Німеччини — 14,5% (1017 млрд. євро), на четвертому місці опинилися фонди Ірландії - 10,6% (749 млрд. євро), а п’яте посіли фонди Великобританії - 9% (631 млрд. євро).

Відповідно, акумулюючи такі значні обсяги фінансових ресурсів, ІСІ виступають важливими інвесторами національних економік європейських країн. Так, у 2009 році відношення активів інвестиційних фондів до ВВП Європейського Союзу становило 55%. В Україні цей показник у 2009 році склав 6,67%, а відношення ВВП до банківських депозитів — 37,74%.

Отже, розвиток ІСІ є надзвичайно важливою складовою подальшого розвитку національної економіки України, адже ці установи, насамперед, мають здатність акумулювати тимчасово вільні кошти економічних суб'єктів і перетворювати їх на інвестиційний ресурс, що може становити значну частину внутрішніх інвестицій. Розглянемо більш детально всі можливості та вигоди, що може надати розвиток зазначених фінансових установ з точки зору окремих суб'єктів національної економіки, тобто домогосподарств, підприємств (організацій), центральних та місцевих органів влади.

Для домогосподарств розвиток ІСІ має такі переваги:

• — можливість отримувати додаткові доходи у результаті надання своїх тимчасово вільних коштів у користування фондам, що підвищує купівельну спроможність фізичних осіб;
• — можливість отримувати більш підвищений дохід за власними коштами у порівнянні з іншими фінансовими інструментами (депозитними вкладами, операціями з нерухомістю і т.д.);
• — відсутність необхідності постійного моніторингу ринку цінних паперів та наявності спеціальних знань та вмінь;
• — не потрібно витрачати додаткові кошти на здійснення торгівлі цінними паперами (придбання спеціального обладнання, отримання консультацій спеціалістів і т.ін);
• — можливість постійного моніторингу (за допомогою системи Internet) зміни вартості вкладених коштів в ІСІ;
• — можливість постійно отримувати якісну та більш кваліфіковану інформацію про розвиток фінансових ринків у працівників ІСІ;

Для підприємств та організацій діяльність ІСІ має такі переваги:

• — можливість залучення фінансових інвестицій для розвитку власних підприємств;
• — можливість залучення інвестицій у ті сфери, які інші фінансові установи відмовляються фінансувати;
• — можливість диверсифікувати напрями вкладення власних тимчасово вільних коштів з метою отримання додаткового прибутку;
• — отримання більш високих доходів на вкладені кошти у порівнянні із середньо-ринковими показниками;
• — відсутність необхідності створювати структурні підрозділи щодо аналізу та здійснення інвестиційної діяльності на ринку цінних паперів.

Центральні та місцеві органи влади отримують такі переваги від діяльності ІСІ:

• — залучення додаткових коштів цих установ до державного та місцевого бюджету через продаж державних та місцевих облігацій;
• — залучення коштів у розвиток державних та комунальних підприємств.

Також, розвиток ІСІ призводить і до синергетичних ефектів у розвитку національної економіки, що проявляється через наступне:

• — зростає рівень розвитку промисловості;
• — зменшується рівень безробіття, що викликано зростанням кількості робочих місць;
• — збільшується рівень споживання у країні;
• — зростають надходження до бюджетів всіх рівнів;
• — збільшуються надходження до соціальних фондів;
• — конкуренція на фінансовому ринку призводить до зменшення вартості залучення фінансових ресурсів і т.ін.

На сьогодні у розвитку ІСІ виявлені такі основні проблеми:

• 1) значна недовіра економічних суб'єктів до діяльності цих установ;
• 2) недостатній рівень державного регулювання розвитку цих установ;
• 3) значна регіональна асиметрія розвитку ІСІ та компаній управління активів.

За даними української асоціації інвестиційного бізнесу на кінець вересня 2010 р. у 8 регіонах країни не було зареєстровано жодної компанії управління активів (Луганська, Сумська, Вінницька, Житомирська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська області), а у 7 регіонах було зареєстровано від 1 до 2 компаній управління активами (Херсонаська, Миколаївська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька, Луцька області), тоді як у м. Києві зареєстровано аж 241 компанія;

4) недостатня інформаційна обізнаність економічних суб'єктів щодо розвитку ІСІ та фінансових послуг, що надають ці установи.

Таким чином для покращення діяльності ІСІ необхідно:

• 1) розвивати фінансову інфраструктуру (розвиток фондових бірж та позафондових торговельних систем, депозитаріїв, клірингових установ і т.ін.), що сприятиме активізації діяльності ІСІ і призведе до покращення обслуговування ними своїх клієнтів та полегшить ведення інвестиційного бізнесу;
• 2) сприяти покращенню інвестиційного клімату загалом, що полягає у нівелюванні передусім, політичних чинників, що впливають на інвестиційні процеси у країні;
• 3) активізувати участь населення у розвитку ІСІ шляхом інформування громадян про послуги, що надаються цими установами;
• 4) забезпечити інформаційну прозорість діяльності ІСІ, оскільки по деяким фондам взагалі відсутня інформація про напрямки вкладання фінансових ресурсів, особливо це стосується закритих та венчурних фондів;
• 5) посилити адміністративну та кримінальну відповідальність за протиправні дії на фінансовому ринку компаній по управлінню активами у процесі розпорядження коштами інвестиційних фондів;
• 6) запровадити механізми гарантування інвестицій, що вкладені громадянами до ІСІ з одночасним посиленням контролю за діяльністю компаній по управлінню активами, особливо, відкритих та інтервальних фондів.

Запропоновані заходи дадуть можливість ІСІ більш динамічно та ефективно функціонувати на фінансовому ринку країни та сприятимуть посиленню впливу цих установ на розвиток національної економіки загалом.

Отже, діяльність ІСІ для розвитку національної економіки є надзвичайно важливою. Про це свідчить як світовий досвід розвитку цих установ, так і аналіз стану їх діяльності в Україні, де ІСІ на кінець вересня 2010 року володіли активами обсягом майже 100 млрд. грн. У 2009 році відношення активів інвестиційних фондів до ВВП склало 6,67%, а відношення ВВП до банківських депозитів — 37,74%. Це говорить про значний потенціал розвитку ринку спільного інвестування у країні. Подальший розвиток цих установ пов’язаний із запровадженням низки заходів політичного, економічного, та організаційного характеру, реалізація яких сприятиме динамічному розвитку ІСІ в країні.

національний економіка інвестування.

Список використаних джерел

• 1. Дацій Н.В. Механізм функціонування інституту спільного інвестування в державі /Н.В. Дацій //Інвестиції: практика та досвід. — 2010. — № 14. — С. 6−8. (С. 7)
• 2. Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 15.03.2001 р., № 2299-ІІІ /Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парлам. вид-во, 2001. — № 21. — C. 103.
• 3. Історія розвитку ринку спільного інвестування [Електронний ресурс].
• 4. История институтов совмесного инвестирования [Электронный ресурс].
• 5. Коллективные инвестиции [Электронный ресурс].
• 6. Корнєєв В. В. Розвиток ринку фінансових послуг небанківських посередників /В.В. Корнєєв //Економіка і прогнозування. — 2001. — № 3. — С. 79−96.
• 7. Офіційний сайт Української асоціації інвестицінйого бізнесу [Електронний ресурс].
• 8. Савченко Л. Європейська індустрія спільного інвестування в 2009 році /Л. Савченко //Цінні папери України. — 2010. — № 12. — С. 12.
• 9. Стан розвитку інститутів спільного інвестування на міжнародному рівні [Електронний ресурс].