Религиозные вірування древніх бриттів і друидизм

Религиозные вірування древніх бриттів і друидизм

Древнейшие кельтські мешканці Британії - гэлы і бритти, — як було зазначено, ставилися до одної з гілок арійської раси. Точніше, сам це термін належить й не так до самої раси, як великої групі мов, висхідних, як і довели дослідники, до єдиного загальному джерелу — гіпотетичному прамові, іменованого арійським, чи, точніше, індоєвропейським. Цей найдавніший мову, очевидно, був поширений на більшу частину великої рівнини, простирающейся від Центральної Європи до великих гірських хребтів Азії, витісняючи мови інших народів чи, навпаки, активно змішуючись із нею, і різних гілках цієї мови колись говорили жителі майже Європи і більшості Азії. Такі, відчутно відмінні друг від друга, мови, як латинський, грецький, слов’янські, німецькі і кельтські, ведуть свій походження від індоєвропейського; це саме можна сказати і до перському та інших азіатським діалектам, висхідним до Древнього мови зенд і незліченним мовам народів Індії, розвинувся з урахуванням санскрита.

Не недавно вважалося, що спільна прамову є свідченням біологічної спорідненості за кров’ю, тобто походження загальних предків. Ентузіасти такого єдності наголошували на генетичному кревність всіх основних народів Європи, забутими троюродными кузенами яких є також індуси і перси. Однак згодом було встановлено, що, попри кревність мов, претерпевших дуже серйозні зміни, в жилах їх носіїв практично зникла кров арійських предків, розчинившись у морі генофонду інших народів та рас, підкорених арійцями чи навіть мирно жили пліч-о-пліч із нею. Отже, можна буде усвідомити, що сьогодні у Європі немає жодної народу (а то й вважати окремих народностей, які живуть замкнуто і ізольовано), який представляв б собою складне й багатоаспектний змішання найрізноманітніших елементів. Арійці і неарійці давним-давно перемішалися друг з одним, у результаті постали нові народи і нации.

Подобно тому, як праарийский мову вплинув на новітні мови, а звичаї арійців — на формування нових цивілізацій, ми можемо говорити, що у релігійних віруваннях народів, які говорять індоєвропейських мовами, містяться подібні ідеї, й постулати, висхідні до спільного джерелу міфологічних концепцій. Тому, ми вивчаємо міфологію індусів, греків, германців чи кельтів, ми переконуємося, що у основі її лежить сама й той самий міфологічна канва. У кожній з цих міфологій ми зустрічаємо сили природи, уособлені і втілені подібних антропоморфних образах і персонажах, за деякими винятками які різняться один від друга лише іменами. Кельтські (це у рівній мірі належить і до гэлам, і до бриттам) барди, як і брахмани індійських вед, і давньогрецькі і латинські поети, і норвезькі скальди, вважали, що небесами, сонцем, місяцем, землею, морями і підземним царством пітьми, і навіть горами, ріками, струмками і лісами правлять якісь вищі істоти, схожі на їх своїх власних вождів і правителів, але значно більше могутні. Будь-які пристрасті, чи це любов чи війна, будь-які мистецтва і ремесла, такі, як поезія чи ковальське справа, мали свого бога-основателя, вчителя й заступника, і про всіх ці божествах, і навіть про їхнє гаданих дітях складалися поетичні і алегоричні перекази, про які і розповідається у цій книге.

Подобно іншим націям, однаково — арійського чи неарійського походження, кельти, крім багатою міфології, мали й релігійної системою. Як виявляється, мало лише розповідати перекази про богів з похмурого царства тіней. Треба, щоб їх можна було в зримих образах, статуях, встановлених в святилищах чи храмах, де у їх честь влаштовувалися ритуальні містерії і відбувалися жертвопринесення. Хранителями культу кожного з цих божеств були жерці, кормившиеся з його алтаря.

Жрецы кельтів за назвою друїдів. У основі слова «друїд «лежить корінь «ДР », що означає у деяких арійських мовами [1] дерево й у першу чергу — дуб. Це найчастіше тлумачиться провісниками того, що друїди віддавали особливе вшанування царю дерев. Відомо, що омела — дивне растение-паразит, облюбовавшее дуб, — вважалося у друїдів головним серед «могутніх трав «і відігравала істотну роль їх ритуалах; те самісіньке можна сказати про шанування омели в інших арійських племен. То в норвежців омела присвячувалася Богу Бальдеру, а римляни вважали її «золотим сучком », який відкриває вхід в аид.

[1] Порівн. слов’янське слово «древо «з тим самим коренем (прим. перев.).

Свидетельства латинських і гэльских авторів дають нам дуже повне уявлення служіння друїдів про те особливому шанування, яких вони оточили. У давнину вони для свого племені і жерцями, і врачевателями, і волхвами, і віщунами, і богословами, і вченими, і історіографами. Вони була зосереджена всю повноту духовної сили та все людські знання; тому друїди завжди займали почесне друге місці після королів і відсутністю вождів. Вони повинні були повністю позбавлені сплати податків у скарбницю короля і зажадав від участі у воєнних походах, що дозволяло їм повністю присвятити себе своєму божественному служінню. Їх рішення вважалися остаточними, й ті, хто хотів підкоритися їм, піддавалися жорстоким гонінням і загальному бойкоту. Класичні латинські автори розповідають сьогодення пануванні друїдів в Галлії, де останні, безсумнівно, запозичили пишні ритуали своїх більш цивілізованих сусідів. Жерці найвищого рангу і гордо зневажали знаки поваги із боку простих смертних, прагнучи ввійти у касту обраних, провозгласивших себе прямими посередниками для людей і богом небес чи богомгромовержцем. У цьому плані із нею можна порівняти успіхів хіба що представників екклесиастических сект середньовічної Європи на пору їх найбільшої могутності, котрі користувалися найвищими духовними і світськими почестями і були носіями найвищої культури свого часу. І, тим щонайменше справжньої столицею друидизма була Галію з її величними язичницькими храмами, пишними жрецькими одіяннями і вишуканими ритуалами. За свідченням тієї самої Цезаря, друїди Галлії вірили, що й релігія приміром із Британських островів, і навіть існувала практика посилати своїх «студентов-богословов «в інший берег Ла-Маншу, в Британію, аби ті ознайомилися з вченням друидизма у його чистому вигляді. Простежити сліди тієї чи іншої культу — отже погортати назад історію розвитку. Саме Британію мав на оці Пліній Старший, кажуть, що вона «міг би повчити самих персів магії «- тобто цим досить примітивним і первісним ритуалам, які набули поширення у друїдів Галлії, знайшовши ще більше примітивні і архаїчні риси. До речі, цікаво відзначити, що Британію вважали прабатьківщиною друидизма й давні ірландці, які вважали, що це культ був зарахований до їхньої країни з сусіднього острова. Їх герої, й пророки отримували вищі сакральні знання лише по тому, як робили паломництво в Альбу (див. главу 12, «Ірландська Іліада »). Проте, яке було походження друидизма, він, безсумнівно, був загальновизнаною релігійної системою древніх кельтів. Деякі вчені, намагаючись встановити витоки друидизма, йдуть ще, стверджуючи, що похмурі пророцтва і дикі ритуали, практиковані у ньому, несуть у собі печатку більш низького рівня свідомості, ніж поетичні і гуманні вірування кельтів. Професор Рис схильний думати, що у епоху римського панування на Британських островах існували цілих трьох релігійні системи: «друидизм «іберійських аборигенів, чистий політеїзм бриттів, які, влаштувавшись у Великобританії трохи згодом, ще встигли змішатися з тубільним населенням, і синкретичні арійські і неарийские культи гойделов, ассимилировавшихся серед аборигенів. Однак багато вчених відкидають цю гіпотезу. У насправді, щоб пояснити примітивні або відверто варварські риси, що у релігії вищого рівня, ми зовсім не від зобов’язані думати, ніби були запозичені у племен, що є більш низькою стадії розвитку. Арійці, як й інші народи, неминуче мали пройти через стадію первісної дикості; чому ми знаємо, що релігійні вірування античних греків, настільки гуманні й світлі, зберігали риси справжнього варваства та запеклості, нітрохи які поступаються цьому плані легендованому варварством кельтов.

К жалю, нам малий, що відомо про знаменитих вероучителях друїдів, що пояснюється їх звичаєм будь-коли записувати свої вероисповедальные доктрини. Проте в Цезаря можна знайти стисле вищенаведене викладення їх релігії. «Один із головних догматів, — пише він, — ось у чому: душі після смерті не зникають і гинуть, а й просто переселяються вже з тіла до іншого; кельти вірять, що це вчення надихає чоловіків виявляти вищу доблесть, оскільки це дозволяє подолати страх смерті. Вони також охоче розмовляють із молодими, розказуючи їм про всілякі речах, що стосуються небесних тіл та його руху небом, розмірів Всесвіт і нашого світу, математично-природничої грамотності, і навіть влади і впливу безсмертних богів ». Римляни, очевидно, ревниво оберігали своє знання в науках, хоча не можна виключити можливості те, що друїди могли якимось чином запозичити з культури класичної античності деякі знання у галузі науку й філософії. Проте чи викликає жодних сумнівів, що віра кельтів переселення душ зовсім на була пізнім запозиченням у греків (метемпсихоз), оскільки вона відбито у найдавніших гэльских міфах. У владі вищих істот було лише вміння здійснювати магічні перетворення, що вирізняло вірувань всіх народів, але спроможність до справжньої реінкарнації. Так було в саги «Сватання Эмера «ми дізнаємося, що мужі Ольстера буквально змушували героя Кухулина одружуватися, оскільки їм це було відомо, що «його нащадок буде втіленням її самої «, і вони побоювалися, що така великий воїн то, можливо втрачено їхнього клану. Інша легенда, згадувана в «Викраденні бика з Куальгне », розповідає у тому, як знаменитий Фін Мак Кумхайл через років після смерті відродився знову, прийнявши образ короля Ольстера під назвою Монган.

Впрочем, такі ідеї були надбанням метафізичної боку друидизма. Набагато більше важливого значення для примитивно-практического свідомості древніх мали різноманітні священні ритуали і жертвопринесення, з яких люди намагалися піддобрити богів, отримати наділ землі побільше та подовжити свої дні землі. У друїдів це набуло форми людських офірувань. «Весь народ галлів, — пише Цезар, — в найсильнішої ступеня вірить у надприродні магічні ритуали; й ті, хто страждає різними важкими недугами, вирушає до битву чи піддається будь-якої іншої небезпеки, або приносять богам кількість людських жертв, або клянуться віддати у жертву себе, і совершителями таких жертвопринесень виступають друїди, бо галли вірять, що, оскільки людське життя можна викупити лише ціною життя іншого людини, воля богів, у цьому випадку нічого очікувати порушена. З іншого боку, вони влаштовують жертвопринесення від імені всього народу. За інших місцях жерці роблять величезні подоби людських постатей, заповнюють їх живі люди і віддають вогню ». Свідчення так само жахливих поганських обрядів ми читаємо і в Ірландії. Серед найдавніших гэльских текстів до нас дійшов, і трактат «Диннсенхус », у якому перераховуються знамениті святилища давнини і з ними легенди. Такі інформацію про сакральної топографії виявлено у складі кількох найбільших середньовічних ірландських манускриптів; останню «редакцію «їх текстів, природно, що його християнські монахи-переписчики. Але ці церковники рідко дозволяли собі вносити зміни у вишукану архітектоніку стародавніх поем. Ще важче уявити монастирського переписувача, котрий вирішив і який наважився скласти легенду, у якій описані людські жертвопринесення, практиковані у древніх ірландців. Ця поема (збережена у складі Лейнстерской, Баллимотской і Леканской книжок, соціальній та старовинному компендіумі, так званому Реннском манускрипті) розповідає, чому містечко біля сучасного селища Баллимагавран у графстві Каван одержало назву Маг Слехт, «Рівнина Поклоніння «[1]:

[1]Три пропущені строфи з цього поеми наведені у главі 12 «Ірландської Іліади » .

Здесь височів Войовничого виду грізний ідол, Який Носив ім'я Кромм Круах;

На всіх сусідів наводив він страх.

Какая мерзость!

Ему здавна поклонялися гэлы.

Они просили в нього Земель побільше в земне цьому мире.

Он не був їхнім богом, Ошуканець Кромм, огорнутий туманом.

И натовпам тих, хто проти нього молився, Тим до царства божа не ввійти вовеки.

Ему ганебно Вони потомство на поталу приносили, Творячи жахливі лиходійства І кров’ю червонячи Кромм Круаха.

Пшеницу з молоком Вони поспішно в нього просили За третину потомства, на поталу принесенного;

Велик був власний страх і жах перед ним.

Пред ним покірно Ниць валилися гэлы благородные.

С того часу, в воспоминанье справ ганебних, Те місце стали кликати «Рівниною поклоніння » .

.. .. .. .. .. .. .. ... .

Они творили зло, Рубали руки їм, тіла простромлювали, Волаючи до демонам, поработившим их;

И сльози з очей текли ручьями.

.. .. .. .. .. .. .. ... .

Пред Кромм Круахом З благанням і плачем натовпу сягали, Його дивився ними очима смерти;

Лишь відлуння імена їх разносило.

По сторонам [стояли] Чотири рази по три так само истукана.

Чтобы привернути увагу натовпу, Сам ідол Кромма зроблено був із золота.

Со часу правленья Шанованого здавна Геримона Тут люди поклонялися тим камінню, Поки не прийшов блаженний Патрик.

Он молотом по Кромму, Від голови до п’ят по ідолу пройшовся, І розколов на дрібні шматки Ганебний ідол, древле там стоявший.

Таким чином, старовинне переказ, яку ми матимемо є підстави вважати автентичним, свідчить у тому, що у древньої Ірландії відбувалися людські жертвопринесення. Відповідно до процитованими строфам, на заклання прирікалася третина здорових малюків, і це, цілком імовірно, щороку. Це робилося через те, щоб умилостивити сили природи й випросити вони врожай збіжжя і трав, якими харчувалися люди та його худобу. У першому прозовому диннсенхусе, що зберігся у складі Рейнского манускрипту, наводиться цікавий варіант перекази. «Там (тобто у Маг Слехт), — йдеться у ній, — стояв король ідолів Еріна [1], під назвою Кромм Круах, а навколо неї височіло дванадцять інших кам’яних ідолів; сам Кромм Круах був зроблено з золота. Аж по приходу святого Патріка він шанувався богом всіх народів, які населяли Ірландію. Жителі приносили йому первістків і простий від будь-якої речі, і навіть нащадків вождів кожного клану » .

Этот ж джерело повідомляє, такі жертвопринесення відбувалися на Хелловін, який в християнському календарі замінив знаменитий свято Самхейн — «кінець літа », що відбувалося, коли тепло сонця помітно ставало слабкішим, а сили пітьми, зимової холоднечі і підземного царства, навпаки, набирали силу.

[1] Эрин (Erin, Eyre) — древнекельтское назва Ирландии.

Кем було це кровожерливе божество? Звати його, Кромм Круах, означає «Наклонившийся з пагорба », і очевидно, вона стала вживатися стосовно до нього по тому, як ідол втратив свій божественного статусу. За свідченням Тричастинного житія св. Патріка, компіляції XV в., що поєднувала три старовинні гэльские рукописи, це перегукується з переказам у тому, що з наближенні всемогутнього Патріка «демон «залишив своє золоте статую, яке відразу ж нахилилося і впала додолу з покірності силі, незрівнянно яка перевершує силу самого ідола. Відповідно до іншого джерелу, слово кромм є каламбурный варіант слова кенн, і, отже, справжній титул «короля ідолів Еріна «- Кенн Круах, тобто «Глава «чи «Повелитель «Холма. Це засвідчує тому, що у давнини він, мабуть, вважався гэльским богом неба, поклоніння якому, як і поклоніння еллінському Зевсу, відбувалося на «піднесених місцях «- як природних пагорбах, і штучних насипах. У кожному разі, ми знаємо, що він був шанованим богом гэлов, якого оточувала почет з дванадцяти ідолів інших верховних божеств гельської пантеона.

Таким чином, цілком імовірно, що державний культ кельтів ставився до так званому солярному типу. Усі головні свята цього культу однак пов’язані з фазами сонячного циклу, причому дні весняного і осіннього рівнодення вважалися важливішими, ніж дні сонцестояння. Саме день весняного рівнодення (який носив у кельтів назва Белтэйн) раз на дев’ятнадцять років, за свідченням Діодора Сицилійського, латинського автора, сучасника Юлія Цезаря, Аполлон був своїм шанувальникам, отже молільники змогли побачити бога граючим на арфі і танцюючим в небі до того часу, доки зійде сузір'я Плеяд. Іншим «парним «святом вважався так званий Самхейн, день осіннього рівнодення. Приблизно так, як Белтэйн знаменував собою початок літа, Самхейн служив символом його закінчення. Крім того, великим святом у кельтів вважався і літнього сонцестояння. Він відзначалося початку серпня і був присвячений Богу, якого галли називали Лугус, гэлы — Луг [1], а бритти — Ллеу, свого роду панкельтскому Аполлону, а коли його культ бога війни відійшов до минулого — верховному божеству місцевого пантеона.

[1] Луг — перший король синів Міл Эспэйна. Найчастіше його називають Эремоном.

Нет жодних сумнівів у цьому, що британського Аполлона бачили танцюючим і граючим на арфі не де-небудь, а знаменитому Стоунхендже. Це грандіозна споруда цілком відповідає опису «величного храму Аполлона », розташованого, за свідченням Діодора, «у центрі Британії «. «Це круглий спорудження, — пише він, — стіни якого прикрашені різноманітними дарами, які приносить за обітницею, і плитами із написами грецькою, залишеними прочанами. Правителі храму й міста звуться «бореадки «[1]; вони успадковують владу від предків відповідно до законів свого племені. Прості громадяни музичать, грають на арфах і виконують піснеспіви на вшанування сонця ». Отже, Стоунхендж у минулому був сакральним релігійним центром, належав одночасно всім племенам і народам Британії, подібно Єрусалима чи Риму епохи античного язычества.

[1] Є припущення, що титул «бореадк «є спробу передати звучання древнебританского слова «бард » .

Эти великі боги, безперечно, користувалися особливим шануванням у кельтів як Великій Британії та Ірландії, а й континентальної Галії. Іноді шляху їхнього мандрівок можна простежити за назвами, збережені у древнього кельтського світу. За інших випадках одні й самі персоніфікації сил природи мають на різних роботах однакові атрибути, але виступають під різними іменами. Крім них, існувала безліч дрібніших божеств, почитавшихся у межах якоїсь однієї племені, вважало їх своїми предками і покровителями. «Присягаюся богами мого народу » , — так звучить клятва героя в древніх гэльских сагах. У племен a6opигенов також існували свої власні божества, проте вплив останніх формування кельтського друидизма залишається недоведеним. І ми можемо вбачати в безіменних духів струмків і рік, крейдяних гір і лісів, ледве помітні сліди культів яких збереглися донині, богів неозорого пантеону древніх иберийцев. Ці місцеві божества, природно, будь-коли брали конфлікт за великими кельтськими богами — персонификациями сил природи, й інші дві релігійні системи існували бік об бік, паралельно одна одній, та його ритуальні священнодійства нерідко робив і той ж жрець. Щоб заперечувати буття інших богів, необхідні суворо монотеїстичні погляди. Народи, сповідуючи політеїзм, дуже рідко, а то й сказати — ніколи, піднімаються таких висоти духу. Скоряючи інші народи і беручи контакти із нею, переможці, природно, вважають своїх богів найбільш сильними. Однак цьому де вони заперечували, що боги переможених теж мають право жити у своїй землі. Вони, як кажуть, здавна знають своєї країни і мають невичерпною силою, здатної творити зло! Ну, а якщо, бажаючи помститися за себе і своїх шанувальників, вони перетворять скорені землі на безплідну пустелю, марну для переможців? Тому язычники-победители з готовністю простягали руку дружби і визнання богам своїх нових підданих, прагнули умилостивити їх жертвопринесеннями і навіть нерідко приймали у власний пантеон.

Так виникає запитання про «національному походження «богів, з легендами про що їх хотів би познайомити читачів. Можливо, вони всі без винятку мають арійське походження, чи комусь із великих богів аборигенів Британії вдалося посісти потрібне місце у тому числі, поруч із богинею Дану гэлов чи Дон — жіночим божеством бриттів? Деякі кельтські божества, на думку вчених, мали характерні риси, розмовляючі про їхнє неарийском походження. Правду кажучи, це питання дуже непростий. У той самий час боги античних греків — одні їх мали арійське чи еллінське походження, інші були запозичені із доарийских і пелазгианских культів, і деякі з’явилися торік у Елладі завдяки семитическим народам — запланували на єдину велику сім'ю богів, тож і ми має право вважати рівноправними мешканцями своєї національної Олімпу всіх божеств, легенди про які лежать у основі «Міфології Британських островів » .

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.