Росія XVII столітті

ПЛАН:

Запровадження 3.

Соляний бунт 3.

Мідний бунт 4.

Повстання Степана Разіна 6.

повстання у Москві 13.

Література 15.

Становище соціальних низів за умов важких поборів і повинностей послесмутной доби була дуже нелегким, їх невдоволення вирвалося назовні, у роки Смоленської війни (1632—1634), що вони громили дворянські маєтки у районі воєнних дій та у сусідніх повітах. Найпотужніші народні руху почалися середині столетия.

Соляний бунт.

У 1648 р. спалахнуло рух, яке здобуло у поновлюваних джерелах й у дожовтневої історіографії назва «соляного бунту». Повстання почалося 1 червня, коли Олексій Михайлович повертався з богомілля з Троїце-Сергієва монастиря. У місті його зустріла велика натовп москвичів і приїжджих. З криками оточили карету царя і скаржилися на К.С. Плещеєва, начальника Земського наказу, який би відав управлінням столиці. Цар поїхав далі. Повсталі намагалися подати чолобитну цариці. Але стрілецька охорона розігнала їх, заарештувавши у своїй 16 людина. Це призвело до в лють народ, і в царський почет полетіло каміння. Наступного дня відбулося хід в Сретенский монастир. Повстанці зажадали у царя звільнити заарештованих, дати відставку Плещеєву, припинити утиски і хабарництво наказових людей. Після молебню цар повернувся Кремль. Після ним туди ввійшли кілька тисяч повсталих. До руху приєдналися стрільці і холопи. 2 червня і наступного день повсталі перейшли від вимог, і загроз до діям: постраждали десятки дворів московських бояр і дворян, дяків і багатих купців. М. Чистого, який був відомий у народі як відвертий хабарник, ініціатор величезного податку сіль, введеного за кілька років до повстання скасованого за півроку перед ним, повсталі порубали, кинувши тіло на купу навоза.

Змушений під напором стихії народного руху поступитися, Олексій Михайлович наказав «всьому народові видати головою» Плещеєва. Кат вивів його з Кремля, і натовп буквально розтерзала «бургомістра». 4 червня тривали погроми дворів знатних і осіб. Повсталі зажадали видачі Траханиотова — начальника Пушкарского наказу, 5 червня вони його страчували. Народ вимагав видачі глава уряду боярина Морозова для розправи. 12 червня загін дворян і стрільців виїхав із Москви, щоб конвоювати Морозова, відправленого в ссылку.

Дворяни і верхи посаду, використовуючи обстановку, розгубленість та послаблення уряду, подали царю чолобитну. У ньому висувалися вимоги упорядкування судочинства, правильного ведення всіх справ у наказах, скликання Земського собору і розробити нового «Уложения».

Власті скликали Земський собор, який вирішив підготувати нове «Покладання». Хвилювання у Києві не припинялися кінця року. Уряду вдалося на той час стабілізувати положение.

Під упливом подій у Москві південноруських містах найсильніші руху припадають на Курську, Козлове, Яльці, Ливнах, Валуйках, Чугуєві і інших; північ від — в Сольвычегодске, Устюгу Великому. У Сибіру — в Томську, Єнісейському острозі, Кузнецьку, Верхотурье; вони продовжувалися і на другий половині XVII в.

Два роки після повстань у Москві інших містах піднімаються боротьбі посадські й інші люди Пскова і Великого Новгорода — проти спекуляції хлібом, дорожнечу, голода.

Мідний бунт.

Потужне, хоч і скоротечное повстання спалахнуло у Москві — «мідний бунт» 25 липня 1662 р. Його учасники — столичні посадські люди і частина стрільців, солдатів, рейтар московського гарнізону — пред’явили царю Олексію Михайловичу свої основні вимоги: зниження податків, сильно зрослих у зв’язку з війнами з Польщею та Швецією, скасування мідних грошей, випущених величезних кількостях і прирівняних до срібним. До того ж, над ринком з’явилося багато фальшивих грошей. Усе це призвело до сильному знецінення мідної монети, дорожнечі, голоду.

У своїх лихоліттях, страждання простий люд звинувачував І.Дз. Милославського, царського тестя та голову уряду, інших бояр, богатых"купцов В. Г. Шорина і др.

Про майбутньому виступі проти бояр-«изменников», влади у Москві велися іще навесні. А кілька днів бунту майданами і вулицях з’явилися «злодійські листи» — прокламації зі звинуваченнями за адресою тієї ж бояр і гостей і закликами до повстання. Скаржилися упорядники «аркушів» на мідні гроші, високі ціни на всі сіль та інші, на насильства, й хабарництво бояр-«изменников», вимагали їх покарання. Вимоги низів, які позначилися в «аркушах», полягали в зниження податків, припинення зловживань адміністрації, багатіїв, їх наказанию.

Підготовлений заздалегідь виступ почалося рано-вранці 25 липня. Багато тисячі москвичів слухали читання «злодійських аркушів» на Луб’янці, Червоній площі. До 4—5 тис. повсталих з «листами» і суплікою пішли у село Коломенське, де був цар зі двором. На столиці почалися погроми дворів бояр, гостей, наказових начальников.

У Коломенському повсталі, ворвавшиеся через ворота, зламавши опір стрілецької охорони, вручили свої основні вимоги царю Олексію. Олексій Михайлович і бояри умовляли повсталих, закликали проявити терпіння, «дорікали» за «заколотницький» поведінка, обіцяли розслідувати провину «зрадників», зменшити податки. У результаті подальших розмов їх зуміли переконати, і з повсталих «з царем бив через руки». Учасники руху, царисты за своїми переконаннями і ілюзіям, заспокоїлися і попрямували у Москві. На півдорозі їх зустріла нова натовп москвичів, які йшли до Коломенського. Обидві партії повстанців поєдналися майстерність і попрямували до царської резиденції. Уже до 9—10 тис. людина. На двір до царя вони прийшли знову «силно», тобто. долаючи опір охорони. Велі переговори з боярами, «сердито і неввічливо» розмовляли з царем. Знову вимагали бояр «убивства». Олексій Михайлович «відговорювався» тим, що нібито їде до Москви для розшуку. Повсталі погрожували царю: «Буде добром нам тих бояр не віддаси, і ми в тебе учнем имать самі в своєму обычаю!».

На той час до Коломенського за наказом царя вже було стягнуто війська (від 6 до 10 тис. людина). Олексій Михайлович «закричав й звелів» стрільцям, придворним і холопам «побивати» повсталих, «січ і рубати без милості, имавши їх, вішати… й у річках топити й у болотах». Почалася кривава і нещадна розправа. Було вбито чи заарештовано щонайменше 2,5—3 тис. людина (убитих налічувалося, за даними деяких документів, трохи менше тисячі человек).

На початку 1663 р. скасували мідні гроші, відверто мотивуючи цю міру бажанням запобігти нове «кровопролиття» — «аби ще чого між людми про денгах не учинило-ся», цар велів їх «отставить».

Повстання Степана Разина.

Введення ЄІАС у дію нового кодексу законів, «Соборної уложення» 1649 р., жорстокий розшук швидких, зростання податків війну розжарювали і так напружене становище у государстве.

Війни з Польщею та Швецією розоряли основну частину трудових верств населення. У ці ж роки неодноразово траплялися неврожаї, епідемії. Погіршилося становище служивих людей по прибору—стрельцов, пушкарів та інших. (запровадження податків навчання ремеслом і торгівлею, зменшення платні, насильство командирів), «ясачних людей» (неросійських Поволжя і інших ра-йонів). Багато бігли на околиці, особливо у Дон. У козацьких областях з давніх-давен ввійшло серед звичаїв не видавати втікачів. «З Дону видачі немає», — з гордістю відповідали місцеві козаки царським воєводам і агентам при найменшої спробі організувати перепис швидких, повернути кошти помещикам.

Переважна більшість козаків, особливо новоприхожих втікачів, жила бідно, слабо. Землеробством козаки займалися. Платні, яке одержували доходи з Москви (хліб, гроші, сукна, зброю, припаси щодо нього), бракувало. Щоб прожити, влаштовували походи «за зипунами» — за здобиччю — на Волгу чи «за море». Царські влади, російські феодали насторожено і невдоволенням стежили за Доном та інші багатьма козацькими областями. Їх опорою ставали домовиті, багаті козаки, які у змову із московськими боярами.

Область Війська Донського до середини століття з трьох боків — півночі, заходу та Сходу — оточували царські володіння. Походи на Волгу ставали важче, рікою ставилося дедалі більше сильних фортець, міст, вихід на Каспій перепиняла Астрахань із сильним кремлем і сильним гарнізоном. У 1660 р. турки перегородили ланцюгами Дон у Азова, і можливість вирватися на азовські і чорноморські простори майже исчезла.

На середину 1960;х років становище на Дону погіршилося украй. Тут зібралося дуже багато швидких. Почався голод. Перша спалах невдоволення відбулася у 1666 р. —до 700 донських козаків прийшли з Дону до Тулі. Ватажок козаків В. Р. Ус послав до Москви станицю (посольство) з проханням прийняти їх у царську службу, що вони могли прогодуватися. Але вони отказали.

Мирний спочатку похід переріс у повстання — до козаків приєдналися кілька тисяч селян, холопів Підмосков'я, близького і далекого. Проти повстанців вислали військо князя Ю. Н. Борятинского. Усовцы пішли себе на Дон, із нею бігли багато російські холопи і, готові, як і з й їхні побратими, піднятися боротьбі проти гнобителів. Згодом усовцы влилися в військо, що його очолив Степан Тимофійович Разін (рід. прибл. 1630 г.).

С.Т. Разін, як та її батько (виходець, мабуть, з воронезького посаду), належав до домовитому козацтву. На початку повстання чимало побачив і відчув. Тричі бував у Москві, а якось — верб Соловецькому монастирі. Його вирізняли сміливість і вправність, вміння керувати людьми в військових підприємствах, обумовити по важливих справ. Неспокійну, волелюбну натуру, допитливий розум З. Разіна подорожі й походи, спілкування із багатьма людьми збагатили знаннями про життя, страждання пригноблених, про утиски бояр. Жорстокість влади відчула вже й сім'я З. Разіна. У 1665 р. страчували його старшому братику Івана. Він очолював полк донських козаків, після участі у війні із Польщею через Україну. Восени донцы запросилися додому, та їх не відпустили. Але вони пішли самовільно. Головнокомандуючий боярин князь Ю. О. Долгорукий, людина жорстокий і нещадний, розпорядився страчувати командира.

Обстановка на Дону загострювалася. Кількість швидких збільшувалася. Суперечності між бідними і багатими козаками посилювалися. У 1667 р., з закінченням війни із Польщею, на Дон й інші місця ринули нові партії беглых.

Разін очолив рух, підняв боротьбі сотні, тисячі незадоволених і пригноблених. До ньому і його сподвижникам напровесні 1667 р. йдуть маси бідних козаків, готові до походу на Волгу і Каспійське море. У Паншинского містечка, на островах («буграх»), у переволоки на Волзі, влаштовують табір. Разинский загін збільшується близько тисячі людина. Разинцы збирають човни, зброю, продовольство, всякі припаси. У травня його загін перебрався з Дону на Волгу.

Дії повсталих від початку їхніх походу на Дон і Волгу, крім суто «розбійних» моментів (грабунки та розправи), відрізняють чіткі та ясно виражені антифеодальные риси: розправи над багатими козаками, купцями, прикажчиками, боротьби з царськими ратниками, включення до загін звільнених від неволі засланців, і навіть незадоволених своїм становищем робітніх та інших людей.

У Разіна вже було 1,5 тис. людина, коли загін пропливав повз Царицина. Він намагався швидше вирватися з Волги на Каспії, щоб звідти на Яїк. Повз Чорного Яру, Астрахані, розгромивши кілька астраханських загонів, вирушив у море, потім піднявся рікою Яїк до Яицкому містечку і взяв его.

Московська влада, з одного боку, посилають проти «злодіїв» війська, змінюють астраханських воєвод; з іншого — «милостиву грамоту» Роззявлю з обіцянкою вибачення, коли він повернеться на Дон, «від злодійства відстане». Але він та її ватажники відмовилися від «милости».

Зиму 1668 р. разинцы провели в Яицком містечку. Розбили тритисячний загін Я. Безобразова, вийшли у Каспійське море. У Астрахані розгромили загін Р. Авксентьєва. Разинцы пливуть вздовж південного і західного берега моря. Але вони — десятки стругов з гарматами і припасами. Вони грабують Торговельні судна, володіння шамхала тарковського і шаха перського, звільняють чимало російських бранців, різними шляхами й у час яких спіткало ті краї. Багато гинуть фінансовий боєць і, хвороб і голоду. Так проходять літо і осінь 1668 р., потім зима і весна наступного. Разін веде з шахом, якому пропонує прийняти його з козаками на службу, а й за це дати землю і для поселення де-небудь на Курці. Шах, отримавши грамоту від царя йшла з Москви, переговори припиняє, а казаков-повстанцев страчує. Під Рештом велике військо шаха несподівано нападає на табір разинцев. Козаки під час запеклого бою несуть великих втрат. Потім мстяться шахові, віддають вогню і мічу Ферахабад (Фа-рабат), Астрабад інші міста і селения.

Зимують разинцы у Миян-Кале, в південно-східної частини Каспію, терплять холод і голод. Навесні 1669 р. перебираються до західного узбережжя. Два місяці відпочивають на Свинячій острові. Тут влітку відбувається запеклий морське бій, поріділий разинский загін вщент розбиває військо Мамед-хана (3,7 тис. осіб у 50 судах). Після цієї блискучої перемоги Разін та її козаки, збагачені казковою здобиччю, але дуже стомлені і зголоднілі, беруть курс — на північ. 22 серпня вони в Астрахані, і місцеві воєводи, взявши з них обіцянку вірно служити царю, скласти всі суду й гармати, відпустити царських служивих людей, пропускають їх догори Волгою на Дон.

Астраханські жителі, передусім біднота, захоплено зустріли разинцев, овіяних славою далеких ходів і боїв і щедро оделявших дарами багатьох бідних людей. Разін протягом двох тижнів встиг багато чого — не лише бенкетував, відправлявся у гості, і вів переговори з воєводами, але, і це головне, спілкування з жителями, впізнавав їх настрої, обіцяв звільнити «від ярма і рабства боярського». Він задумував новий похід, цього разу проти «бояр».

На початку жовтня Разін повернувся на Дон. Тут встановилося двовладдя. Справами у Війську Донському як і керувала козацька старшина в Черкасске. Але котрий у Кагальнике Разін не рахувався з військовим отаманом Корнилой Яковлєвим, своїм хресним батьком, та всіма його помічниками. Бунтівний отаман, сутнісно, блокував Черкасск.

«Бездомовные», «голутвенные люди» тягнуться зусебіч до Роззявлю. Той збирає, купує зброя терористів-камікадзе і припаси щодо нього, хліб, і човни. Чисельність разинского війська швидко зростає зі 1,5 до 4—5 тис. людина. Ватажок робить все енергійно й у таємниці ворогів. Але невдовзі, провівши необхідну підготовку, не приховує своїх планов:

«Итить мені Волгою із бояры повидатца!», «І б, усім постояти і зрадників з Московської держави вывесть і чорным людем дати свободу». Його заклики й прагнення торкалися головна складова життя кріпосного люду, серцевину феодальних відносин — існування або винищення фортечної зависимости.

Разинское войско—7 тис. повстанців— 15 травня 1670 р. вийшло Волгу вище Царицина. З допомогою його мешканців взяли місто. Близько нього розбили тисячний стрілецький загін І. Лопатіна. Потім пішли перемога над царським військом під Чорним Яром, штурм і взяття Астрахані (22 червня). Тут військо Разіна виросло до 13 тис. людина. 20 липня Разін з 11 тис. повстанців залишив Астрахань, залишивши у місті 2 тис. Їх мета — похід вгору Волгою, потім — на Москву. Одночасно посилалися загони на Дон, Сіверський Донець. У серпня Роззявлю без бою здаються Саратов і Самара. Разинцы входять у райони з великими феодальними володіннями і численним селянським населенням. Стурбовані влади стягують сюди багато дворянські, стрілецькі, солдатські полки.

Разін квапиться до Симбирску — центру сильно укріпленої засечной лінії міст і фортець. У місті гарнізон в 3—4 тис. ратників очолює родич царя за дружиною І.Б. Милославський. До нього в допомогу прибуває 31 серпня князь Ю. Н. Борятинский з цими двома полками рейтар та ще кількома дворянськими сотнями.

Повстанці підійшли 4 вересня. Два дня — 5 і шість вересня тривав бій. Разін штурмував острог на схилах «Венца» — симбірської гори. Почалося, як та інших містах, повстання для місцевих жителів — стрільців, посадских людей, холопів. Разін посилив тиск і увірвався в острог буквально обов’язок розгромлених полків Борятинского, який біг до Тетюшам. Милославський відвів свої сили у кремль. Обидві боку понесли чималі втрати, повстанці полонили до 300 человек.

Саме на цей час полум’я повстання охоплює величезну територію: Поволжі (як Нижнє, а й Середнє й Верхнє), Лісове Заволжя, багато південні, південно-східні, центральні повіти Росії, Слобідської України, Дон. Основний двигуном стають маси кріпаків. Активно беруть участь у повстанні міські низи, работные люди, бурлаки, служива дрібнота (городові стрільці, солдати, козаки), представники нижчого духівництва, всякі «гулящі», «бездомовные» люди. У рух включаються чуваші і марійці, мордва і татары.

Розіслані Разіним та інші ватажками чарівні грамоти піднімали боротьбі нові маси пригноблених. За повідомленням сучасникаіноземця, тим часом — розпал руху — у ньому брало участь до 200 тис. людина. Багато дворян було вбито, спалені їх маєтку. Повстанці використовують імена царевича Олексія Олексійовича і власності колишнього патріарха Никона, хіба що що у лавах, бажаючи в такий спосіб надати видимість законності повстанню, вони розправляються із багатьма дворянами.

Головне повстанський військо (20 тис.) у вересні й початку жовтня осаждало Симбирский кремль.

Налякані розмахом руху, влади мобілізують нові полки. Цар Олексій Михайлович головнокомандувачем призначає боярина князя Ю. О. Долгорукого, досвідченого полководця. Той виїжджає нового театр військових діянь П. Лазаренка та робить своєї ставкою Арзамас. Сюди стягуються царські полки, по шляху відбиваючи нападу повстанських загонів. Обидві боку несуть чималі втрати. Проте Долгорукий повільно й неухильно долає опір хоробрих, але слабко організованих й погано збройних повстанців. Поступово перевага виявляється з його боці. На початку жовтня під Симбирском військо Разіна зазнає приголомшливої поразки. Пораненого Разіна товариші винесли з поля бою, поставили у човен рано-вранці 4 жовтня відплили вниз Волгою. Попри катастрофу під Симбирском і поранення Степана Разіна, повстання тривало впродовж усієї осені і зиму 1670/71 г.

Карателі жорстоко розправилися із повсталими. У першому Арзамасі було страчено до 11 тис. людина, і у ці місяці, за відгуками сучасників, нагадував «лімб». Усього карателі, повідомляють деякі сучасники, вбили, замучили до 100 тис. повстанцев.

На початку 1671 р. основні осередки руху придушили. Але знадобилися майже цілий рік продовжувала боротися Астрахань. 27 листопада впала і она.

Степана Разіна схопили 14 квітня у Кагальнике домовиті козаки у главі з До. Яковлєвим. Невдовзі його привезли до Москви і після катувань страчували на Червоній площі, причому безстрашний ватажок у свій останній, смертний годину «жодним зітханням не виявив слабкості духа».

По запеклості сутичок, протистояння двох ворожих таборів Разинское повстання стала однією з найпотужніших народних рухів «бунташного века».

повстання в Москве.

Найбільшим рухом наприкінці століття стали Московські повстання 1682 і 1698 рр. Перше їх відрізнялося тривалістю і упорством.

Після смерті царя Федора 27 квітня 1682 р. виступили стрільці і солдати Московського гарнізону. Їх почасти підтримали московські низи, особливо розкольники. Стрільці, будучи частиною російської армії, несли охорону Кремля, стежили за порядком у Києві, пригнічуючи принагідно народні хвилювання, виступи проти влади, знаті. За службу отримували платню, але видавали його нерегулярно і при цьому з середини XVII в. зменшили вдвічі. Щоб прожити, стрільці із дозволу влади займалися торгівлею і ремеслом, що дозволило певний дохід, від якого їх змусили сплачувати податки (доти їх звільняли від такої тяготы).

Наростання невдоволення стрільців (як та солдатів, пушкарів та інші дрібних служивих людей) погіршили насильства, вимагання, хабарі наказових і військових начальників — керівників Разрядного, Стрелецкого та інших наказів, які відали військовим справою, стрілецьких і солдатських полковників. Стрільці вже взимку і 1682 р. неодноразово скаржилися на полковників, але не вийшло. Розлютовані відмовами уряду Наришкін, які до влади з царювання 10-річного Петра I, погіршенням свого становища, стрільці збиралися на таємні сходки і відкриті наради, обговорювали свої основні вимоги. Складали списки осіб, допускавших зловживання, щоб потім і з ними розправитися. 30 квітня, вони пред’явили уряду ультиматум: видати на розправу 16 військових командирів. Царицярегентша пані Наталя і його помічники, розгублені і безсилі, уступили—этих начальників знято з постів, били батогом Власті сподівалися, що що тепер заспокоїться. Терміново викликали із заслання О.С. Матвєєва, який очолював уряд у кінці життя царя Олексія. Наришкін розраховували те що, що у приїзд до Москви він наведе лад. Однак ці сподівання не сбылись.

Повсталі стрільці і солдати заздалегідь наміченим плану прийшли о Кремль і почали розправи. 15—17 травня було вбито Матвєєв, батько із сином Довгорукі, кілька Наришкін, стрілецьких начальників, наказових дяків Повсталі оволоділи становище у столиці, диктували своєї волі уряду. Кінець весни, літо і почав осені 1682 р. пройшли під знаком політичного усесилля повсталих стрільців і прихильників. Стрелецкое військо у Москві почали називати «надвірній піхотою», на вшанування їх заслуг (у час подій 15—17 травня) на Червоній площі спорудили «стовп» (обеліск). Стрільці отримали затримане за багато років платню, подарунки; зі своїми колишніх полковників справляли, часом з допомогою кийків, утримані зі стрільців та солдатів гроші (по складеним заздалегідь списками) і повертали обиженным.

За всієї силі у перших тижня і місяці руху повстанці виявилися і було неможливо не виявитися дуже слабкими у плані — на безпосередню влада де вони претендували, оскільки правити просто більше не вміли. Князі Хованские, батько із сином, знатні Гедиміновичі (нащадки великого князя литовського Гедимінаса), очолили Стрєлецький наказ і пояснюються деякі інші закладу і виявилися хіба що на чолі стрельцов-повстанцев.

Насправді Хованские, звісно, зовсім на ватажки повстання; мету учасників, насамперед стрільців — вихідцями з народних низів (селян, ремісників, холопів), були ним чужі. Простіше вир подій, бурхливих і драматичних, захопив цих мисливців до влади, грошей, привілеїв, і вони за велінням долі опинилися у одному човні з соціально чужими їм людьми, намагалися взяти за основу них же в боротьбі власть.

Це не вдалося: виграли регентша Софія і боярин князь В.В. Голіцин, став з її вказівкою главою уряду, канцлером. Нові правителі, використовуючи авторитет царської влади, урядову машину, яка опинилася у їх руках, а чи не Хованских, політично просто бездарних, зрештою оволоділи становищем. Зібрали дворянське військо, зосередивши окремі його полки у містах Підмосков'я, і примусили восени цього року повсталих капитулировать.

Спроба чотирьох московських стрілецьких полків 16 років організувати нове повстання закінчилася їх повне ураження від урядових військ під стінами Воскресенського монастиря (під Істрою, до заходу від столиці). У результаті «стрілецького розшуку» сотні заколотників страчували. Петро, не хотевший врахувати їх скрутне становище (вони голодували, жебракували дорогою з недавно взятого Азова до західному кордоні Росії), жорстоко помстився тим, кого помилково вважав сліпим знаряддям царівни Софії, всім Милославским, хто був його заклятими врагами.

16 московських стрілецьких полків Петро наказав раскассировать; стрільців разом із сім'ями вислали у різні міста Київ і там занотовували у посадські люди (ремісники, торговці). Цю операцію у народі назвали «стрілецьким разорением».

1. Історія Росії: давніх часів остаточно XVII століття, — М.: АСТ,.

1996 г.

2. Платонов З. Ф. Лекції з російської історії, — Петрозаводськ, Фолиум,.

1996 г.

3. Бушев З. У. Історія держави Російського: Историкобібліографічні нариси, XVII — XVIII століття, — М.: Книжкова палата,.

1996 г.