Русь під владою Золотий Орды

1.

Введение

… …3 2. Ситуація на Русі до початку вторгнення монголо-татарів …4 3. Освіта золотий Орди …4 4. Перші сутички з монгольськими військами …5 6. Вторгнення на Русь…5 7. Ординська політика на Русі. Монголо-татарське иго…7 8. Становлення Москвы…9 9. Боротьба за освобождение…9 10.

Заключение

…14 11. Використана литература…15.

У XIII в. народам нашої країни довелося винести важку боротьбу з іноземними загарбниками. З сходу на Русь, на народи Середній Азії і Кавказу обрушилися полчища монголо-татарських завойовників. Із заходу російські землі і землі народів Східної Прибалтики зазнали агресії німецьких, шведських і датських лицарів-хрестоносців, і навіть угорських і польських феодалів. Результат героїчної боротьби із бойовиками надовго визначив історичні долі більшості народів нашої країни, надав величезне впливом геть їх подальше економічний добробут і державно-політичне розвиток, призвів до значних змін в етнічної і політичною карті Східної Європи — й, Середньої Азии. В цій роботі ми зупинимося на монголо-татарському нашестя на Русь, встановленні оргдынского ярма і визвольних змагань російських земель з захватчиками.

Cлово «ярмо» по енциклопедії Кирила і Мефодія означає порабощаю-щую, гнітючу силу. Татаро-монгольською ярмом прийнято називати пе-риод часу, протягом якого Русь була під впливом Золотої Орди. Татаромонгольське ярмо трималося у Росії 240 років — майже на чверть тисячоліття. За цей час сталися безліч подій, вплинули Росію, тому значення цієї часу важко переоцінити. Попри давність подій, нам дуже багато відомо про неї. Багатьом людей, знайомих із курсом шкільної історії, татаро-монгольське ярмо нерозривно пов’язане з нашествем кочівників, руйнацією міст, багатьма тисячами загиблих, непомірною даниною, взымавшейся з народа.

Ситуація на Русі до початку вторгнення монголо-татар.

У XIII столітті Володимирське князівство було частиною колись могутнього і єдиного, але расхватанного на шматки, Київського князівства. Переяслав став самостійним князівством, князівства Чернігівське, Новгород-Сіверське, Галицько-Волинське, Смоленське як і стали самостійні. Колишня Київська Русь виявилася розсічена на частини: Південну і Северо-Восточную.

Центром Південної Русі через втрату Києвом своєї політичної значення стало Галицьке князівство, очолюване тоді Ярославом Осмыслом. В СевероСхідної частини переважна становище почала займати ВладимироСуздальская земля. Поруч із Галичем сформувався іще одна політичний центр — Володимир, від Дикого поля і південь від набігів половців який охороняли непрохідні лісу, болота, річки й Рязанско-Муромское князівство. Після Юрія Долгорукого та її сина Андрія Боголюбского суздальська земля початку відвикати від міжусобиць, але боярська розруха не дала братові Андрія Всеволоду спокійно княжити. Лише 1176 року почалося князювання Всеволода Велике гніздо, супроводжувана твердженням та розвитком традицій княжого самовладдя, закладеним Андрієм Боголюбським. Та після смерті Всеволода між синами його й іншими князівськими будинками знову розгорілася усобиця. Мстислав Удалий — син смоленського князя Мстислава Ростиславовича, правнук Мстислава Великого вступив у ворожнечу з всеволодовским домом, що призвело до того що, що у 1219 року Мстислав Удалий став галицьким князем. Суздальський князь Костянтин спокійно передав перед смертю володимирське князівство братові Юрію, а новгородським намісником став Ярослав Всеволодович.

Освіта золотий Орди .

У XII в. первісно-общинний лад у монголів почав розпадатися, відбувався процес феодалізації. З середовища рядових общинников-скотоводов (карачу—"черные" люди) стали виділятися нойони — феодализирующаяся родоплеменная знати, обладавшая великими пасовищами і чередами худоби. Маючи свої дружини нукерів (воїнів), нойони підпорядковували собі та своїм експлуатували рядових скотарів, віддаючи на випас свій худобу та экспроприируя частина їхньої молодняку. Нойони мали також рабів, захватываемых під час війн. Прагнучи зміцнення влади над закабаляемыми ними рядовими соплеменниками-скотоводами, нойони проголосили своєму з'їзді (курултаї) в 1206 р. річці Ононе своїм верховним вождем Темучина — однієї з щасливих степових ватажків і натиск назвали його Чингісханом. Цей курултай зіграв трагічну роль долі всієї Стародавньої Русі. Чингісхан силою об'єднав під власноручно всіх монголів, деякі сусідні племена на основі родового ознаки створив військо, якій у 12−13 століттях, за доби розвиненого феодалізму, в середньоазіатських державах, на Русі у Європі рівних не було. Золота Орда була однією із найбільших держав середньовіччя, володіння якого перебувають у Європі та Азії. Її військова міць постійно тримала у напрузі всіх сусідів та дуже довго ніким не оскаржувалася. Монархи навіть віддалених країн прагнули зав’язати із нею дружні стосунки та всіма силами їх підтримувати. Найбільш заповзятливі купці долали величезні відстані, щоб у її столицю, котра, за праву вважалася найбільшої торгової базою між Сходом і Заходом. З усього світу розносили мандрівники й торгові каравани, правдиві розповіді та неймовірні легенди про народи, які населяли Золоту Орду, їх своєрідних звичаї і кочовий життя, про багатство та мощі які правили тут ханів .

Перші сутички з монгольськими військами .

До 1211 року татаро-монголи завоювали Насамперед, Чингісхан спрямовував свій погляд багатющі держави Середню Азію. Мета Чінгісхана — розграбування міст Бухари, Самарканда, Мерва, Ургенча і інших. Все завоювання було виконано за 3 року — 1219−1221 рр. Хорезмхан Мухаммед недооцінив силу Чінгісхана, унаслідок чого змушений врятуватися втечею. У гонитву був відправлено військо (кошун) під керівництвом своїх «цінних псів» Джебе і Субэдея. Кошун вогнем і мечем пройшов з Північного Ірану, посів Кавказ, зруйнував кілька давніх часів і багатих міст, розбив грузинські війська, проник через Ширванское ущелині на Північний Кавказ і зіштовхнувся з половцями. Хитрістю і підступництвом татари, винищив половців, попрямували до Днепру.

Похід російських військ допоможе половцям було розпочато у квітні за повної розливання річок. Війська направлялися вниз Дніпром. Командування здійснювалося київським князем Мстиславом Романовичем і Мстиславом Відважним. Половці сповістили російських князів підступність татар. На 17-ї день походу військо зупинилося біля Ольшеня, десь березі Росі. Там його знайшло друге татарське посольство. На відміну від першого, коли послів перебили, цих відпустили. Відразу після переправи через Дніпро російські війська зіштовхнулися з авангардом противника, гналися його 8 днів, але в восьмий вийшли до берега Калки. Тут Мстислав Удалий з декотрими князями відразу ж потрапляє перейшли Калку, залишивши Мстислава Київського іншою берегу.

За даними Лаврентьевской літописі, битва відбулася 31 травня 1223 року. Війська, переправившиеся через річку були повністю знищені, табір ж Мстислава Київського, розбитий іншою берега і сильно укріплений, війська Джебе і Субэдея штурмували 3 дні й змогли узяти тільки хитрістю і підступництвом. Військо Джебе і Субэдея, розгромивши на Калці ополчення південних російських князів, увійшло Чернігівську землі і сягнуло Новгорода-Сіверського і повернуло тому, несучи всюди у себе власний страх і разрушение.

Вторгнення на Русь.

У 1235 року відбулася військовий рада (курултай) де було прийняте рішення вторгненні з російськими землі, головнокомандувачем був затверджений онук Чінгісхана — Батый.

Наприкінці 1236 р. монголи стрімким ударом розгромили Волзьку Болгарію, навесні і позаминулого літа 1237 р. підкорили собі половецькі орди в межиріччі Волги і Дону, захопили землі буртасов і мордви на Сред-•ней Волзі. Восени 1237 р. основних сил Батия зосереджені верхів'ях річки Воронеж для вторгнення Северо-Восточную Русь.

Кількісну перевагу стала однією з вирішальних чинників успіху завойовних я походів монголів. Батий послав на Русь 120—140 тис. своїх воїнів, у тому числі монголо-татарів налічувалося лише лише 40—50 тис. Русь, як та інші феодально роздрібнені країни Європи та Азії на той час, не могла протиставити полчищам монголо-татарської кінноти, спаяним залізної дисципліною і єдиним командуванням, рівноцінні за чисельністю військові сили. Уся Русь могла виставити понад 100 тис. воїнів, але об'єднання сил країни виявилося нездійсненним за умов княжих чвар і усобиц.

Взимку 1237 р. полчища Батия вторглися до меж Рязанського князівства. Для рязанських князів, які звикли до летне-осенним набігам половців, зимове наступ монголо-татарів стало несподіваним. Княжі дружини були розосереджені в стольных питомих містах. Звернення рязанських князів по допомогу до сусіднім володимирським і чернігівським князям залишилося без відповіді, що ні похитнуло, проте, рішучості рязанцев стояти упродовж свого землю до смерті. П’ять днів відбивали захисники міста запеклий штурм сменявших одне одного туменов Батия. На шостий день монголо-татари ввірвалися до місто, який розграбували і спалили, а усіх її жителів перебили.

Залишивши позаду спустошену і обезлюдевшую Рязанську землю, Батий послав свої сили на Володимирське князівство. Великий князь Юрій Всеволодич використовував місячну затримку монголо-татарів в Рязанської землі для зосередження значних військових сил у Коломни, яка приховувала єдино зручний зимовий шлях на Володимир по Москві-ріці і Клязьмі. У «січі великої» під Коломною загинула майже вся володимирська рать, що фактично обумовило долю всієї Північно-Східній Русі. Нездоланне опір загарбникам надали жителі Москви, невеликого тоді містафортеці, прикрывавшего шлях на Володимир із південного заходу. Лише на самій п’ятого дня штурму монголо-татарів вдалося заволодіти Москвою й цілком її уничтожить.

4 лютого 1238 р. Батий обложив Володимир. Кілька днів відбивали володимирці штурм його загонів. 7 лютого монголи ввірвалися через проломи в фортечному мурі до міста. Його останні захисники знищені були вогні підпаленого загарбниками Успенського собора.

З взяттям після двотижневої облоги порубежного із Володимирської землею новгородського «передмістя» Торжка перед загарбниками відкрилася дорога на Новгород, Полоцк інші міста СевероЗахідної Русі. Проте що настала весна перетворила новгородські лісу й до болота в багні, непрохідні для монгольської кінноти, обремененной незліченними обозами з награбованої здобиччю і полоненими. У кровопролитних битвах і штурмах російських міст загарбники понесли величезних втрат, їх бойова міць ослабла. Батий почав відхід у південні степу доведення в порядок своїх туменов.

Восени 1240 р. Батий послав свої полчища на Південну Русь. Форсувавши Дніпро рілля та подолавши завзяте опір «чорних клобуків», захищали укріплену лінію річкою Рось, монголо-татари наприкінці підійшли до Києву .

Оборону Києва очолив присланий князем Данилом Романовичем з невеличкий дружиною воєвода Дмитр, однак уся тяжкість боротьби лягла на плечі простого київського люду. Вісім днів мужньо відбивалися кияни від чисельно переважає ворога. На дев’ятий день монголо-татарів вдалося ввірватися до міста через проломи в стіні. Разграбленный і спалений, обезлюдевший Київ надовго втратив значення великого політичного центру Південної Руси.

Захопивши Київ, монголо-татари піддали Галицко-Волынскую Русь. Навесні 1241 р., залишивши у себе що лежить у руїнах і знекровлену Південну Русь, полчища Батия рушили на запад. К лету1242 р. вийшли до кордонів Північної Італії, а центр Європи, досягнувши Відня Австрія і Оломоуца в Чехії, виявилися біля кордонів Германии.

Ординська політика на Русі. Монголо-татарське иго.

Окупація Північно-Східній Русі фактично була у змозі Орді, але це землі були потрібні Орді як постійний та надійний джерело доходів у вигляді данини. «Гарнізонів монголи не залишили, своєї постійної влади думали устанавливать"[1] І, бачачи, що у це претендують інші країни-сусіди Русі, передусім шведи, російською престолі посадили сильного і політична гнучкого Олександра Ярославовича. Олександр Невський бачив для Русі єдиний шлях: влада великого володимирського князя має стати у північно-східній Русі единодержавной, хоч і, можливо, досить тривалий час залежною від Орди. За світ із Ордою, за спокій на Російської землі треба було платити. «…Олександра цікавила перспектива отримання від монголів військової допомоги для протистояння тискові Заходу і внутрішньої опозиції. Саме у передчутті цю допомогу Олександр Ярославович був готовий платити, і платити дорого». 2].

Проте попри це в1262 року він зробив висновок слитовским князем Миндовгом договір проти Ордени, що налякало ординську дипломатію. Не без її участі у 1263 року у княжої усобиці було вбито Миндовг, а Олександр була викликана в Орду і помер на шляху при загадкових обставин. Саме тоді на Северо-Восточную Русь стали бути одна одною ординські раті: 1273 рік — руйнування міст Північно-Східній Русі «царевыми татарами». 1275 рік — татарська рать погромила дорогою з Литви південні російські міста. 1281 рік — на Северо-Восточную Русь прийшли Кавгадай і Алче-гей. 1282 рік — ординська рать Турантемира і Алыни спустошила землі навколо Володимира Смалинюка й Переяславля. 1288 рік — рать в Рязанської, Муромской і Мордовської землях. 1293 рік — «Дедюнева рать» спустошила завжди, до ВолокаЛамского. 1318 рік — збір данини Копчей в Костромі й у Ростові. 1320 рік — Найдета за даниною прийшов у Володимир. 1321 рік — Таянгар пограбував Кашин. 1322 рік — Ахмыл пограбував Ярославль та інші низові города.

Усе це час Русь страждала як через татар. З запада Наши кордону постійно піддавалися навалам швдских і литовських войск. Изнутри Русь як і роздирали междуусобицы, які підтримує ординськими правителями. Не дивлячись цього економіка Північної Русі, зруйнована іще за Батиї, переживала процес тривалого становлення, утяжеленного при цьому постійними поборами як данини і розбійницьких набегов.

Та й у самої справи теж йшли ні благополучно. Там почався період розпаду.. Відображенням його й було перетворення Північно-Східній Русі у своєрідний полігон сутичок всередині ординських сил. Улуси колишньої імперії після тривалого переїзду у Пекін правителів Каракоруму придбали самостійність, що призвело у себе посилення їх суперництва між собою. Яскравим прикладом цих процесів став Ногай, колишній тёмник, фактично завладевший гирлом Дунаю та Галицко-Волынским князівством. Тривалий суперництво Ногая і хана Менту-Темира закінчилася лише в 1300 року, але до цього багатьом зрозуміли, що Орда розпадається. Після падіння Ногая правителі Волзької Орди шукали шляху подолання сформованій роз'єднаності російських міст, при цьому ж було загальросіянин центр, що розмістилося на Волзькому шляху, що порушувало б ще його економічне значення. На роль цього центру претендували Твер і, Рязань і Нижній Новгород. Відносини до ворожим сусідам лягає усією вагою на прикордонні області Великоросії, викликаючи їх у самостійну організацію місцевих зусиль і політичну діяльність. Твер перебирає, заради місцевих своїх інтересів, боротьбу з Литвою, захист Новгорода, підтримку західних торгових оборотів і культурних зносин. Рязань обороняє свої межі від неспокійного степового сусідства, обстоюючи росіян поселень південні кордону лісової смуги в басейні верхнього Дону. Нижній Новгород стяг себе уламки колишнього суздальського князівства, заради боротьби з немирними иногородцами і поволзькими татарами за торгові й колонізаційні пути.

У 1327 року сталося єдине повстання російських людей проти ординського ярма, над Руссю нависла загроза появи нової каральної раті. Настав годину Івана Калити. Без вибору, йому довелося вести татарську рать на опозиційну тоді Москві Твер, щоб уникнути великих набігів зі боку татар. За цю службу в 1332 року Іван став великим князем. Вже з часу Івана від данини стали збирати надлишки і зберігати, щоправда ще цілком представляючи, що із нею делать.

Під час правління Івана Калити набуло міжнародний політичної ваги і став на все давньоруський спадщину Литовско-Русское князівство, що об'єднувало у собі Смоленськ, Подольск, Вітебськ, Мінськ, Литву, в згодом Середнє Придніпров'я. Орда заохочувала і більше розпалювала протистояння між двома великими князівствами, по черзі стаючи на бік однієї зі сторін, слідуючи ще виробленої при Чингисхане политике.

Становлення Москви. Наприкінці 14 століття Москва посіла чільне місце серед усіх інших міст Північно-Східній Русі. Іван Калита зробив дуже багато посилення Москви й у тому, щоб у Русі большє нє з’являлися ординські баскаки і зграї ординських грабіжників. Зовні він висловлював, як ми бачили, повну покірність ординському хану, але водночас створював і заклав матеріальні передумови задля зміцнення Москви й вивищення її. Але, помираючи, Калита залишав крім казни й князівства недозволений питання з Новгородом, суперництво з литовським князівством і ординське иго.

Іван Калита помер березні 1341 року у одному року з Гедемином. Після їхнього смерті на Майдані сцену вийшли нові правителі: Ольгерд Гедеминович і Симеон Іванович Гордий, обидва владні і які мають сильним характером. Відразу по смерті Калити було розгорілася суперечка за князювання у Володимирі, але Орда на противагу Литві мусила все залишити в князювання московський будинок на чолі з Сімеоном, які мають Велике Володимирське князівство. Симеон зміг приглушити непрекращающуюся ворожнечу з Твер’ю й у 1346 року одружився з сестрою тодішнього Тверського князя Всеволода Александровича. Опасности підстерігали московського князя із боку Литви та Орди. Розв’язати змагання з Литвою було небезпечно через гніву Орди, воювати ж із Ордою в Сімеона досі був сил. Але головним проблемою Сімеона був Новгород. Тоді, як Орда контролювала політичну й економічну життя Північно-Східній Русі, оволодіння Новгородом сопрягалось з конфліктом з Литвою, яке вважало, що Новгород входить чи мусить входити до складу Великого Литовско-Русского князівства. Симеон все-таки навів Новгород до покірності, затвердив на Новгородської землі авторитет великокнязівської влади, але домогтися повного підпорядкування Новгорода Москві не намагався. І мав рацію, оскільки надмірне посилення Москви з допомогою Новгорода викликало невдоволення Орды («Но туп на Новгород, згідно з договором з Ордою, з’явився татарський загін на 500 гривень всадников… Новгород і Псков уцелели»)[3] Твер завмерла, з Орденом світ, Орда зав’язла у війні з хулагидами. На Російської землі наступала тиша. Здається, доля вручила Симеону до рук меч звільнення. Можливо, зіткнення з Ордою було б набагато раніше, ніж Куликовська битва, але із Європи охопила епідемія чуми. Русь і Литва знесилили і обезлюдели. После смерті Сімеона князівство перейшла його братові -Івану. Він правив із 1353 по 1359 рік, він поспішав зміцнити своє князівство, заохочуючи переселення людей ремесел і промисловості ближче до Москві. Іван помер, залишивши князівство своїй дитині, Дмитру. До 14 віці проголошення великим князем володимирським чого залежало від волі хана. Суперники роду Калити і московських князів іноді вгадували принципи ордынской політики і вважали, що з смертю Івана склалося сприятлива обстановка у тому, щоб вирвати велике князювання в московських князів. Основним суперником Дмитра вважатимуться Дмитра Суздальського, довге час соперничавшего з молодим Дмитром Івановичем, але у 1362 року вимушеного втекти з Владимира.

З 1362 роки можна розпочати відлік руху Русі до Куликовської битві, це рік, коли на великому княжении утвердився Дмитро Іванович, і коли літописці помітили в Орді темник Мамая. Никто тоді ще міг припустити, у майбутньому вони мають зіткнення — одне з найбільших історія середньовіччя, що перший очолить визвольні змагання російського народу, інший вийде захист царства, створеного Батиєм. Дмитро жадав об'єднанню Північно-Східній Русі, Мамай — до припинення феодальної усобиці і до відновлення единодержавия. Питання перебував у тому, чи встигне Дмитро Іванович об'єднати навколо Москви землі СевероСхідної Русі і колись, ніж Мамай зможе мобілізувати ординські сили подолання московської «крамоли». У 1367 року Дмитро заклав у Москві кам’яний Кремль. Будівництво велося нас дуже швидко, кам’яні стіни зросли очах. У 1371 року Дмитру було лише 20 років. Підготувати таке військо, щоб Орда вважала його небезпечним — справа одного дні й одного року. Безсумнівно, що у отроцтві й у юності Дмитро був оточений мудрими радниками, яких Симеон наказував слушать.

Треба сказати, що успішний розвиток військової справи на Русі було практично неможливо без розвитку торгівлі, і промисловості. Якщо судити з цьому, то Орда сама собі рила яму, оскільки своїми постійними поборами вона змушувала Русь розвивати ремесла і світову торгівлю. Щоб платити ханам ремесла і світову торгівлю як і заохочували і росіяни князі. Тобто монголо-татарське ярмо, на початковому етапі розгромивши економіку Русі, побічно стало заохочувати відродження економічного життя і могутності Північно-Східній Руси.

На той час російська армія була далекою від свого едеального стану ивряд-ли могла гідно протистояти ординському войску. Назрела необхідність виконання кардинальних реформ.

Щоб створити тактику сутички Ордою потрібно була насамперед знати її тактику і зважити, що протиставити військового мистецтва Орди. Перша тактичне завдання це, звісно відбити стрілецький удар боротьби, її вирішили просто: проти стрілків треба виставити стрілків ж. На початку 14 століття самостріл на Русі отримав масове поширення, є також непрямі докази, що у Русі у 14 столітті арбалет стало головним стрілецькою зброєю. Тут повстає питання озброєння і навчання Московського війська арбалетами, це запитання впритул ув’язується зі розвитком ремесел Москви. Проте, за стрілецькою ударом, у разі неослабевавшего опору, Орда переходила до фронтальній атаці в кінному строю; отже, потрібно запобігти кінний бій, і нав’язати Орді піший. Кінні полки виступу тут у ролі охорони флангів, сторожового і резервного полків. Для обрабатывания всіх тактичних прийомів Дмитру потрібен час. Русь готувалася до здійснення ординського ярма, й у Орді це могло пройти непомітно. У 1373 року Мамай в розвідувальних цілях напав на Рязань. 1 вересня 1375 року остаточно утихомирена Твер. Взимку 1377 року Дмитро Волинський відправлявся у похід на Булгар. Усі говорило через те, що вирішальний бій вже близко.

Боротьба за освобождение.

Первы каменем що пасує основою боротьби Русі за освбождение від монголотатарського ярма стала Куликовська битва що відбулася 8 вересня 1380 года. Орда мала чисельна перевага над русскими, но завдяки проевосходным тактичним задумкам Дмитра його війську взяти в оточення і знищити основні кораблі Мамая.

Розгром Мамая, і наступні для цього ординські негаразди, які сприяли остаточному розпаду грабіжницького держави, демонстрація переваги російського військового мистецтва над військовим мистецтвом ворога, посилення структурі державної влади на Русі - помітні наслідки битви на Куликовому полі. Разом з цим Куликовська битва започаткувала відродженню національної самосвідомості російського народа.

Величезну роль цієї перемозі зіграв Дмитро Донськой. Це історичний діяч, яке зуміло зрозуміти народні сподівання воєдино всіх російських людей з їхньої здійснення і для вирішальної сутичкою з гнобителями примирити найгостріші громадські протиріччя. У його заслуга у внутрішній політиці. Але не лише відродив кращі традиції військового мистецтва, він збагатив його новими принципами стратегії і тактики, у неймовірно складних умовах зумів озброїти для того щоб військо. Також сподвижниками його переважають у всіх його справах були митрополит Олексій і ігумен Троїцького монастиря Сергій Радонежский. З цих людей змогли під егідою російської церкви зібрати всіх гнаних людей під єдине прапор звільнення. Однією з найбільш значних полководців Київської Русі був Дмитро Волинський, зовсім на по капризу віддав князь у його початок засадний відділ. І керівництво всієї битвою. Це ж вища оценка?

Куликовська перемога створила Східної Європи якісно нову політичну ситуацію, коли він штучно сдерживавшиеся об'єднавчі процеси отримали простір свого розвитку. З Куликовської перемоги почалося неухильне сходження Москви, столиці Російських земель. Сьогодні ж прийшли й ознаки зрослого особистого впливу Дмитра Донского."Со усіх сторін щасливий Дмитро, одним ударом звільнивши Росію від двох грізних ворогів, послав гінців у Москві, в Переславль, Кострому, Володимир, Ростов інші міста, де народ, сведав перехід війська за Оку, денно і вночі молився в храмах.".

Після Куликовської битви Орда ще неразз намагалася відновити своє ослаблене впливом геть Русь і пресечьначавшеесе об'єднання земель навколо Москви. У 1381 року Тохтомыш, првивший втовремя ордою ризикнув провести вторгнення в межі Північно-Східній Русі, щоб зірвати плани Дмитра й його митрополита Купріяна зі створення загальноросійського антиордынского фронту. Йому вдалося дістатися Москви й взяти її. Оволодівши Москвою, Тохтамиш розпустив загони по волостях. Пограбували Юр'єв, Дмитров, Можайськ. Під Волоколамському загони зіштовхнулися з військом, яке збирав Володимир Андрійович, ординці були порубані у короткій січі. Дізнавшись звідси, Тохтамиш зібрав розсіяні загони і помчав проти як і скоро, як і став, не побажавши зустрічатися ні з отцем Володимиром Андрійовичем, ні про те більш Дмитром Донським, який послав своє військо з Костроми до Москви. Так закінчився похід Тохтамиша на Москву чи в 1382 року. Орді знову вдалося запобігти надмірне посилення однієї з держав Східної Європи — Московского.

Водночас Орда искуссно підігрівала конфлікт між Московським иЛитовским князівствами. вони збільшували розпал їх суперництва, і одночасно підігрівали сепаратиские настрої питомих князів всередині цих двох видатних княжеств.

Такий стан справ сохранялос аж до1405 року. Коли ординський хан Едигей послав свої війська вновый похід на Русь. Едигей вирушив на Москву. Одночасно удар йшов і з Рязані, Переяславля, Юрьеву-Польскому, Ростову і Дмитрову. Едигей обложив Москву. Розраховуючи допоможе опозиційних Василю князів Едигей помилився. Часи, коли з заклику Орди російські князі з легкістю піднімалися друг на друга, минули. Ще однією прикрою новиною для Едигея було те, що Василь зміг підняти проти хана БулатСултана, ставленика Едигея, ординських царевичів. У Орді почалися чвари і Едигей, знявши облогу Москви, поспішив в Орду. Саме тоді митрополитом Усієї Русі був Фотій. У його час католицька церква посилила свій тиск на поляків, для встановлення католицтва в якомога більшій кількості російських земель. Абсолютна більшість корінного населення цих земель було православним. Ослаблена і утихнувшее, але не всі ще остаточно не свергнутое татарське ярмо разом із спробами встановлення католицтва змушувало російський народ дедалі більше і більше згуртовуватись друг з одним. Політично ординський контроль над російськими землями вже було досить слабка, але економічно Русь ще цілком оговталася від навал Тохтамиша і Едигея і прекращавшихся дрібних татарських загонів. Монголо-татарське ярмо, ослабшее під впливом Куликовского поразки ще справляло свій вплив Московське князівство. І хоча у свідомості російських людей татарин не був страшним воїном, якого всі боялися, але рухаючись з покоління до покоління народний епос ще тримав русичів у якомусь страху й пошані перед монголотатарами.

У 1462 году, после смерті Василя II на престол взошёл його син ИванIII. Епоха Івана III — епоха найскладнішої роботи російської дипломатії, епоха зміцнення російського війська, який буде необхідний оборони Руської держави. Першим завоюванням Івана III було Казанське ханство, взатем було приєднання Новгорода і к1492 року Іван III став офіційно величатися «государ всієї Русі». Але ще 1480 року Іван III став готувати політичну грунт повалення ординського ярма. Щойно у Москві отримали з Дикиго поля точне звістка, що хан Ахмат із своєю силою до Дону, великий князь виставив полки на Оке. Хан Ахмат, дізнавшись, що у Оке виставлені сильні полки, пішов до Калузі, на з'єднання з Казиміром. Визначивши напрям походу Орди Іван III перехопив в річці Вугру. Москва тим часом була обложена. Ахмат погрожував розпочати наступ, коли лід скує Угру. 26 жовтня Угра стала. Стояв і Ахмат. 11 листопада хан Ахмат, як і раніше, що це переправи через Угру було відкрито, повернув проти. Кинувся в біг через литовські волості свого союзника Казимира. 11 листопада 1480 року, день догляду хана Ахмата з берегів Угри, прийнято вважати днем повного звільнення Російської землі та російського народу від ординського ярма, від будь-якої залежність від ханів Золотий Орды.

Заключение

.

У зриві монголо-татарських планів завоювання Європи, у порятунку європейської цивілізації вирішальну всесвітньо-історичну роль зіграла героїчна боротьба російського народу та інших народів нашої країни проти завойовників. Русь протягом століть прикривала Європу від які приходили з глибин Азії, і сменявших одне одного орд кочівників, приймала лише відбивала їх удари. Страшної собі ціною Русь прикрила Європу та від монголо-татарів. У кровопролитних битвах на російських полях й у запеклих штурмах російських міст полягла значної частини добірної монгольської кінноти. Цю втрату було неможливо заповнити насильно включаемые у складі туменов воїни з завойованих монголами країн. З глибини Європи орда Батия рушила ослабленою, втративши багато в чому свою наступальну міць. Визвольні змагання російського й інших народів нашої країни, що розгорнулася на тилу монгольських військ, змусила Батия відмовитися від подальшого поступу вглиб Західної Європи. Батия знадобилося решта 2 десятиліття, щоб завершити повне підпорядкування Русі. Роздерта Русь врятувала інші країни Європи від тієї долі, яка випала їхньому власну частку. Країни Центральній і Східній Європи були позбавлені багаторічного ярма й одержали можливість подальшого економічного і культурного развития.

Використана литература.

1. Гумилёв Л. Н. Давня Русь і велика степ. -М.:Мысль, 1993. 2. Гумилёв Л. Н. Від Русі до Росії. -М.:Прогресс.

3. Золота Орда: міфи й реальністьУ .Л. Єгоров, Москва, 1990, Видавництво «Знание».

4.Греков Б. Д., Шахманов Ф. Ф. Світ історії російських в ХІІ-XV століттях. М.: 1986 5. Каргалов В. В. Монголо-татарське навала на Русь XIII століття. М.: 1966.

6.Золотая Орда і її падінняБ.Д. Греков, О. Ю. Якубовский,.

Москва, 1950, Видавництво Академії наук СССР.

———————————- [1] Гумилёв Л. Н. Від Русі до Росії. — М.: Прогрес. з. 122 [2]Гумилёв Л. Н. Від Русі до Росії. — М.: Прогрес. с. 132 [3] Гумилёв Л. Н. Від Русі до Росії. — М.: Прогрес. с. 134.