Сталінізм

Культ Сталіна — однієї з жорсткіших і своєкорисливих диктаторів в історії всього людства, і з сьогодні залишається, мабуть, найменш проясненной громадському свідомості людини та зрозумілою їм безмірною трагедією, якої відзначений XX століття. Інакше, звідки б узятися настільки наполегливо рождаемой потужної хвилі закликів «покласти край критикою », «не тривожити пам’ять », «не гудити минуле »? Якщо ми поступимося агресивному небажанню знати всю правду і лише правду про минуле, не приречемо ми вже нині нові трагедію себе і «долі безвісні «наших детей?

В Україні вже у цій галузі сумний досвід. Нищівна, здавалося б, хвиля викриття Сталіна та її культу, проведена після XX з'їзду, окремо не змогла викорчувати з народної свідомості демонічних міфів, що з іменем Тараса Шевченка, — минуло трохи времени, изменились умови, і весь ця демонологія знову взялася бурхливо зростати. І справа у волі згори, диктовавшей реабілітацію вождя, спочатку спроквола й непомітно, а потім вони більш відкритий і цілеспрямовано — цьому сприяли і потужні струми знизу, горезвісним символом яких стали сталінські фотографії на шибках трудяг-грузовиков.

Ми твердо переконані, що така поворот, наприкінці 50-х — початку 60-х здавався немислимим, багато в чому стало можливим оскільки викриття Сталіна не супроводжувалося глибоким осмисленням його — а головне, породженої ним моделі розвитку — у свідомості нашої страны.

Час історії, звично і сострадательно перетворюючи на шрами вчорашні болісні опіки драм і трагедій окремих осіб і аж народів, здатне утримати чіпкої і непідкупної пам’яттю своєї правду фактів, дають в природною зчіпці і послідовності єдиний і вірний шифр до прочитанню интерпритации історії. Понад 30 років було недоступний нашої широкої общественностий доповідь М. Хрущова про культі особи Сталіна, і з позицій сегоднешнего дні ми бачимо його обмеженість і недомовленість, надмірну зосередженість на особистості, а чи не на феномен сталінізму. Лише рік-півтора тому крізь товщу спрессовавшихся років прорвалися до нинішніх поколінням голоси М. Бухаріна, Ф. Раскольникова, М. Рютина. Можливо, саме під його впливом накопиченої енергії що нескінченним очікування так стрімко розкручується нині пружина історичній пам’яті, як доносячи до нас правдиву картину нашої власної минулого, а й даючи суспільству силу рухатися у бік кращого будущего.

Які Є тепер відомими нам факти, свидительства, спогади, дуже мізерні поки документи багатьох потрясли, перевернули їхню свідомість, викликавши болісну переоцінку те, що вони вважали усталеними життєвими цінностями. Страждання ці можна було зрозуміти. Однак у основі їхньої не щоправда, сказана зараз, а брехня, що сіялася у минулому. Жити на брехні неможливо. Ця давня істина в наші дні знайшла зовсім не від абстрактне, а вельми конкретна, майже відчутне наполнение.

Інколи питають: «А так усе, що зараз говориться про Сталіна? », «Може, це — нова брехня? «Такі питання можна було зрозуміти: народ наш стільки обманювали, що ми можемо вимагати від цього нової сліпий віри. Часто звучать українські й такі застереження: «Почекаємо, поки відкриються архіви — тоді дізнаємося всю правду ». Але істина черпається з сховищ документів, хоч як були важливі. И, кроме того, де гарантії, що насамперед Сталін і його підручні не знищили найбільш компрометировавшие документы.

Йосип чи Сосо, четвертий дитина у ній шевця У. Джугашвілі, народився маленькому місті Горі Тифлиской губернії 21 грудня 1879 р. У 11 років Йосип вступив у духовне училище. Там він вивчив російський язык, который назавжди залишився йому чужим, і став атеїстом. З нижчою духовної школи молодий атеїст перевелся, однако, у духовну семенарию у Тифлисі. Його перші політичні думки були яскраво вирізняються національним романтизмом. Сосо засвоїв собі консперативную прізвисько Коба, під назвою героя грузинського патріотичного роману. Близькі щодо нього товариші його називали цим ім'ям до останніх; зараз вона майже всі розстріляні. Вже роки товариші відзначали в Йосипа схильність знаходити в інших лише погані сторони, і із недовірою ставитися до безкорисливим спонуканням. Він вмів на чужих слабкостях і зіштовхувати своїх противників лобами. Хто намагався опиратися або йому хоча б засвідчити йому те, що він не розумів, той накликав він «нещадну ворожнечу » .

Коба хотів командувати іншими. Закінчивши духовну школу двадцятирічні, Коба вважає себе революціонером і марксистом. Він — пише прокламації на грузинському і поганому російською мовою, працює у нелегальної друкарні, у робочих гуртках таємницю прибавачной вартості, бере участь у місцевих комітетах партії. Його револяционный шлях відзначений таємними переїздами вже з кавказького міста до іншого, тюремними висновками, посиланням, утечами, новим коротким періодом нелегальної праці та новим арестом.

Після розколу між більшовиками і меншовиками в 1903 г. обережний і повільна Коба вичікує півтора року і осторонь, а згодом примикає до більшовикам. На Кавказі, де живі були ще традиції розбою та кривавою помсти, терористична боротьба знайшла сміливих виконавців. Вбивали губернаторів, поліцейських, захоплювали казенні для революції. Про Сталіна ходили чутки, що він брав що у терористичні акти, це був доведено. Проте, це отже, що він у не стоїть осторонь терористичну діяльність. Він діяв із-за куліс: підбирав людей, давав їм санкцію партійного комітету, а сам своєчасно відходив убік. Це більш відповідало його характеру.

Тільки 1912 року Коба, котра довела у роки реации свою твердість і вірність партії, перекладається з провінційної арени на національну. З цього часу кавказець засвоює російський псевдонім Сталін, виробляючи його від стали. У цей час це означало й не так особисту характеристику, скільки характеристику направления.

Поверхносные психологи зображують Сталіна як урівноважене істота, свого роду целосное дитя природи. Насправді він весь складається з протиріч. Головне їх: невідповідність честолюбної волі і потрібна ресурсів потужні мізки і таланту. Що характеризувало Леніна, — це гармонія духовних сил: теоритическая думку, практична проникливість, сила волі, витримка, — усе було пов’язано ньому одне активне ціле. Він без зусиль мобілізував водночас різні боки свого духу. Але його розумові здібності будуть вимірюватися якимись десятьма-двадцятьма відсотками, якщо взяти за еденицу виміру Леніна. Натомість, у сфері інтелекту в Сталіна нова диспропорція: надзвичайний розгул практичної проникливості і хитрості з допомогою здібності узагальнення і творчої уяви. Ненависть до сильних світу цього завжди була головним двигуном як революціонера, а не симпатія до пригнобленим, яка настільки зігрівала і облагороджувала людську подобу Леніна. Його честолюбство не давало йому спокою як внутрішній нарив і труїло його ставлення до видатним особистостям, підозрілістю і зависливостью. У Політбюро майже завжди був мовчазним і похмурим. Тільки колу людей первісних, рішучих і пов’язаних забобонами він ставав рівніше і приветливие. У тюрмі він легше сходився з кримінальними арештантами, ніж із політичними. Грубість представляє органічне властивість Сталіна. Але з часом він зробив від цього властивості свідоме орудие.

У боротьбі Сталін будь-коли спростовує критики, а негайно повертає її проти противника, надавши їй самий грубий і нещадний характер. Чим чудовищнее обвинувачення, краще. Політика Сталіна, — каже критик, — порушує інтереси народу. Сталін відповідає: мій противник — найманий агент фашизму. Цей прийом, у якому побудовано московські процеси, міг стати сміливо увічнений підручників психології як «рефлекс Сталіна » .

Сталін — людина військовий чи, у кожному случае, разыгрывающий роль военного. Свое пристрасть до військовому чину і мундиру він остаточно реалізував пишному титулі генералісимуса, що він собі присвоил.

Проте й ранні революційні роки Сталін носив чоботи, шинель і свої знамениті вуса — натяк на належність до військової касті російського большевизма.

Головною пружиною політики самого Сталіна є страх перед породжених їм страхом. Сталін особисто не боягуз, та його політика відбиває страх касти привілейованих вискочок за завтрашнє. Сталін завжди не довіряв масам; нині він боїться їх. Настільки паразивший всіх союз Сталіна з Гітлером неминуче виріс із страху бюрократії перед врагом.

У фюрера господар Кремля знаходить як те у ньому самому, але і те, що їй бракує. Гітлер, зле або добре, ініціатор великого руху. Його идеям, как ні жалюгідні вони, вдалося объеденить миллионы.

Не Сталін створив апарат, а апарат створив Сталіна. Але апарат є мертва машина, яка здатна творчості. Бюрократія наскрізь проникнута духом посередності. Сталін є найвидатніша посередність бюрократії. Сила у тому, що інстинкт самозбереження правлячої касти він висловлює твердіше, рішучіше і нещадніше інших. Однак у цьому її слабкість. Він проникливий на невеликих расстояниях.

Історично він короткозорий. Видатний тактик, не стратег. Свідомість своєї посередності Сталін несе на собі. Звідси й його потребу до лестощів. Овації задля слави собі Сталін заохочував і, траплялося, розстрілював тих, хто мало йому аплодував. Сталін впивається власної владою. Він виявляв особисту мстивість, злопам’ятність, садизм й інші темні пристрасті, властиві його натурі. І водночас не вважався ні з якими класових інтересів і діяв навіть всупереч цим інтересам — виявляючи виняткову особисту жорстокість, особисте підступництво і особисту спрагу власти.

Кульмінація Сталіна — 1937 р., що він ліквідував всіх своїх мнимих і дійсних противників партії. Сталінська ірраціональність в тому, що садили й вбивали вчорашніх героїв революції, вбивали своїх, найвідданіших членів партії, які вмирали часом з клятвою вірності Сталіну на вустах. Це видається безумством. І є версія, що Сталін просто був божевільним, який усе це влаштував й навіть організував, всупереч власним партійним інтересам. Насправді Сталін надходив цілком логічно зі своїми погляду, і у чомусь слідуючи ленінської політиці. Але якщо ж допустити, що був безумцем, який правив державою протягом кількох десятиліть, не зустрічаючи жодних перешкод та опору, отже сама держава, створене Леніним, несло у собі таку возможность.

У сталінську епоху будь-яке висловлювання, лист про легку критику держави й Сталіна, розглядали як буржуазна агітація і пропоганда. Та й висловлюватися було обов’язково. Досить було підозри, що людина мислить якось інакше. Досить було випадкової застереження чи опечатки.

І колективізацію, й чищення 1930;х, й багато іншого, що проводив Сталін, у принципі припустимо розглядати, як перманентну революцію. Але тут важливо інше — те, що Сталін свої портрети і радість на свій честь розглядає як перемогу над Троцьким, колись його ворогом і конкурентом. У той час Сталін провину власний культ намагається зіпхнути на міфічних «шкідників », які бажають його дискредитувати. Тим самим він розв’язує собі руки для подальших розстрілів — зокрема і тих, хто був відданий. Нарешті, Сталін виправдати цей культ наївністю робітників і селян, яким він править. Потім приховується таємна думку Сталіна, яку і здійснив практично, що тільки так цим наївним народом і народом загалом і можна, і треба правити. Дослідники кажуть, що мав виключно геніальною здатністю. Він вимагає як ніхто знався на людей та бачив їхні насквозь.

Тому дуже вміло підбирав кадри. Людей талановитих чи самостійних у керівництві він знищував і оточив себе виконавцями, які могли конкурувати з нею та й боялися цього пущі огня.

З іншого боку, дивовижно розбираючись у людях, він умів та їх розставляти і шахта межды собою, що в рахунку це користь йому одному. У результаті його жертви розташовувалися хіба що ланцюгами, часом попередньо зігравши роль палачей.

Сталін вмів чарувати людей своїми м’якими і увічливими манерами. Умів зберігати маску непроникності, яку приховувалося щось непредсказуемое… И вмів — лише неквапливою інтонацією повідомляти найглибшу мудрість простою й пласким речением.

Сама влада його приваблювала, крім іншого, як людськими життями. Глибоко знаючи покупців, безліч глибоко їх попри, Сталін до них належав як до сирому матеріалу, з яких можна робити що велять, здійснюючи в історії якийсь задум своєї постаті і доля. Він був у власних очах єдиним актором-режисером, а сценою була вся країна та ширше — весь світ. У цьому сенсі Сталін був за натурою художником. Звідси, зокрема, і багато відхилення Сталіна Леніна убік культу власної особистості. Звідси теж та її примхливий деспотизм, і навіть підготовка і розгортання судових процесів над як сложно-увлекательных детективних сюжетів і барвистих спектаклів. І його спокійна маска перед публікою, маска мудрого вождя, який я цілком переконаний у своїй правоті і непогрішності і завжди спокійний. Хоча у душі, напевно, в нього клекотали страсти.

Сталін любив заманювати свою жертву що пошаною й те водночас, іноді трохи лякати, вибиваючи з рівноваги, граючи як кішка з мишею. Сталін любив тримати особи на одне приколе, оставляя його за високій посаді, але заарештувавши дружину, брата чи сина. Перш ніж розстріляти, він, траплялося, підвищував людини у посади, породжуючи в того хибне відчуття, що це благополучно.

Сталін хіба що перевіряв на людях собі силу й магію своєї місцевої влади, і, якщо людина виявляв покірність, іноді надавав милість. Але не було суворої закономірності. Людина міг ні завгодно плазувати проти нього на черево, а Сталін його топтав. У грі з людиною та контроль людиною Сталіну важливо було надати своєї місцевої влади незбагненну загадковість, вищу ірраціональність. У ньому была, по всієї ймовірності, та справжня ірраціональність, але Сталін її ще густішав, театрализовывал і декорировал.

Це відповідало і яка жила ньому художньої струні, і прагненню надати своєї місцевої влади религиозно-мистический акцент, та її потайливому, завжди хіба що затаенному характеру.

Сталін насолоджувався, володіючи життям і смертю людей, яким міг принести зло, а міг і принести добро. Сталін стояв, як вже з іншого боку добра і зла. І, усвідомлюючи це, найчастіше вдавався до чорного гумору, який був у коливаннях сенсу, отже зло могло обернутися про добре та навпаки. Коли, скажімо, Сталін виявляв пестливість до людини й те ж час показував пазурі, погрожуючи його вбити. Однак сама загроза вбити могла закінчитися винагородою. У цьому безмежної можливості підміняти добро злом і навпаки виявлялася незбагненна загадковість Сталіна. І тому найкращим вираженням сталінського гумору був — труп. Але це непросто труп і не труп ворога, а труп друга, який любив Сталіна і якого все-таки Сталін чомусь доверял…

Це виявлялося й у великої політики. Сталін убив Кірова, та був, приписавши це вбивство своїм ідейним противникам, розв’язав ланцюг показових судових процесів над. То справді був геніальний хід сталінської тактики і политики.

Сталін — людина, розбещений владою, але, як ніхто розумів прирроду влади. І одне з найголовніших пружин сталінської влади таємниця, якій він себе оточив. Сталін вгадав, що сила влади в що свідчить у її таємниці. Сталін непросто безжалісний диктатор, але свого роду гіпнотизер, зумівши себе цього разу місце Бог і погода переконати людей соответствуещее ставлення. Сталін розумів, що має бути таємничої, і цієї таємничістю хіба що наповнене культ Сталіна. Звідси й відчуття, що усе відомо, все бачить. Тобто, присвоєння собі божественних повноважень — усевідання. При Сталіна неймовірно розрісся апарат таємницею поліції, проникаючи в усі пори радянського суспільства. Але крім своїх прямих, каральних функцій, це мало ще значення найбільшої таємничості, з який здійснює свою справу всеведущая і всемогутня власть.

Магічне вплив Сталіна розпадається на частини — світлу і темну. Днем радіють народи, зводяться будівлі, відбуваються паради, розцвітає мистецтво соціального реалізму. Але головні справи виробляються вночі - і арешти, і розстріли, і політичні інтриги, і держ. засідання. Цей нічний стиль життя відповідав таємниці, яку Сталін вклав у саме поняття, у саму зміст власти.

Сталін був важким суперником, партнером на переговорах. Про це кажуть багато визначні політичних діячів, дипломати тієї епохи, колись всього Черчиль. Сталіна вона найчастіше сягав того, чого хотів досягти переговорів. Багато пояснюють його акторськими здібностями, оскільки вона вмів зачарувати співрозмовників. Сталін розбирався у цьому, як треба виробляти хороше вразити партнерів у переговорам, як і точно це робити у питаннях масс.

Сталін був вдумливим політиком, який виявляв увагу до малими деталями, незалежно від цього, ставилося це до дипломатичним переговорам або до змісту його виступів. Його промови завжди відповідали вимогам на даний момент. Він акурат знав, як треба у напрямі поставленої мети: прямо, через трупи ворогів чи друзів, чи треба було йти на маневр, вибирати кружные пути.

Пояснювати лише хворобами чи садизмом не можна навіть ті факти, у яких цілком виразно виявлялися симптоми його душевного захворювання. Перш всього слід зазначити ж на таку його риску, як схильність піддавати арештам родичів своїх самих найближчих співробітників. Навіть іноді не приховував, що це арешти переслідують на одне — якнайближче прив’язати щодо нього людини, членів сім'ї якого він тримав своєрідними заложниками.

Диктатура стала хранителькою його адміністративно-бюрократичної системи. Сталін намагався придушити будь-які історичні тенденції, які погрожували його влади. Сталінська система діяла за законам мафії, але пренимала її певні риси. У зв’язку з цим насамперед слід зазначити систему круговою порукою: або ти становишся частиною механізму знищення, або погибал.

Сталін завжди прагнув замаскувати за свої вчинки, приховати своєї ролі в керівництві машиною террора.

У історії періодично возобновлявшихся хвиль репресій мали місце випадки, коли декого зізнавалися невинними в інкримінованих їм злочинах. У таких випадках Сталін втручався до справи і знімав тих, хто був винний порушення законності. Сталін завжди вмів знайти винних в скоєних «помилках «і тим самим направляв невдоволення народу певне русло. Певне, людина з іншим характером навряд чи можна було б здійснювати таку политику.

Сталін, проте, не терпів, щоб сяйво влади, що йде від цього, якимось чином торкався тих, хто стояв поруч із, його або членам семьи.

Свої основні рішення Сталін будь-коли приймала ВРЦ у стані неосудності. Він вивчав інші погляду, часто-густо запитував думка тієї чи іншої специалиста.

Сталін далеко переступив рамки репресивних заходів, хто був необхідні збереження його особистою диктатури. Тут першому плані виступають риси особи, незалежні від історичної обстановки, проявляється надзвичайно мстивий характер цієї людини. Знаковою рисою характеру Сталіна було те, що він не забував і прощав конфліктів, що мають місце у ще дореволюційний період, під час дискусій у Комуністичній партії, ні критики, нападок на адресу своєї персоны.