Украинский романтизм і Російська Троица

1. Український романтизм. 2. «Руська трійця» та їхні Перші збірки. 3. «Русалка Дністрова». 4. Діяльність «Руської трійці» на тлі Галицького відродження. 5. Зв’язки із іншими слов’янськими діячами. 6. Вплив на подальший розвиток західно-української літератури.

Український романтизм має багато спільного із романтизмом загальноєвропейським. Алі водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям й російською історією. Окрім цого, «Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився із власних національних джерел філософської думи, успадкувавши весь її попередній розвиток» [Бовсунівська, ст.17]. як європейський романтизм вибудовував свої естетичні подивися на філософії Гердера, так Український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. «Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності"[Франко, ст.399]. Якщо поєзія сприймалася як божественне откровення, то співає уявлявся пророком.

Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, Український, як й російський, виступав не скільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, стільки проти феодальної дійсності. Східнослов'янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. Доти ж на нього значною мірою, як й на західнота південнослов'янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Для західноєвропейських літератур «світова туга» трансформувалася тут у «національну тугу». Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов’янського об'єднання. Українці виробили власний варіант «теорії нації», розроблений Фіхте та Гердером, «заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях"[Бовсунівська, ст 19].

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а уже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. А народ в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умів смердоті вважали можливим існування гармонійного суспільства.

Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. «Лірика й був тім жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі усі інші жанри. Роман ставши ліричним, драма стала ліричною». 1] Романтики значно збагатили її можливості, «широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст й синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність"[Комаринець, ст.9]. Істинним пізнанням смердоті вважали пізнання чуттєве, емоційне.

М. Грушевський датує качани національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст., коли серед нового уніатського духівництва з’являються «освічені й тямущі люді, котрі думають не лише про інтереси своєї церкви, а і про інтереси народні, національні, заходяться коло піднесення народної освіти й добробуту, коло розвою національної культури». 2].

На початку 30'х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. У цей годину починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі із «Руською трійцею», який ставити собі за завдання «вправлятися в слов’янській й руській мовах, вводити в руських кілках розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ й, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині». 3] До складу «Руської трійці» входили Маркіян Шашкевич (Руслан), Іван Вагилевич (Далибор), Яків Головацький (Ярослав). Тією годину усі смердоті були студентамисемінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811−1843), літературна діяльність якого припадає на 1833−1843 рокта, належати понад тридцять віршів, недовершена поема «Перекинчик бісурманський», казка «Олена», переспіви та переклади із давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статтей та нотаток, а також перша українська «Читанка» для народних шкіл (видана у 1850). Іван Миколайович Вагилевич (1811−1866) у двох своїх поетичних творах російською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький (1814−1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить ряд романтичних віршів.

Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. «Сін Русі"(1833) — рукописна збірка, про якої Б. Лепкий сказавши, що це «перший в Галичині збірний прояв народної думи, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід із занепаду». До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького із Бовшева й Левицького із Августівки, обробка народної легенди «Хрестец камінний край Любачева». Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але й загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було б властиво для усієї тогочасної української літератури[Нахлік].

У квітні 1834 року до львівської цензури було б подано збірку «Зоря», девізом якої були слова-«Світи, зорі, попри всі полі, закіль місяць зійде». Алі того годину у Львові не було б цензора, який бі займався українськими виданнями. Тому «Зорю» було б відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких й слов’янських книжок — Вартоломея Копітара [Степан Шах, ст. 77 ]. Віденський цензор не ставши брати у собі відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки й відправив її до Львова із таким висновком: «1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові. 2. Так саме привітає його 6−7 мільйонів російських русняків тієї самої мови. 3. Отже, його коло діяння простягається на 9−10 мільйонів душ! 4. Алі треба брати до уваги, що наші і російські поляки дивитимуться із заздрістю й ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…"[4].

Після Повернення збірки до Львова остаточною рецензією був заборона. Її рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити лише зі спогадів Я. Головацького та заміток В. Копітара. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б. Хмельницьког роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б. Хмельницького та літературна обробка колядки «Хмельницького обступленіє Львова» Шашкевича. Гуртківці усунули із правопису збірки И та И, а замість них послідовно вживали И та И.

До 1835р. належить перший друкований виступ Шашкевича — публікація його оди «Голос галичан», зміст якої не становить особливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цого твору полягає до того, що він написань російською мовою.

На 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах «Руської трійці» под назвою «Русалка Дністрова» (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). «У «Русалці Дністровій» найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові подивися М. Шашкевича та його товаришів"[М. Вальо, ст.145]. До її складу ввійшли народні пісня, власні оригінальні твори, переклади із сербського та уривки із «Каледворського рукопису», а також з статтею літературно-критичного, фольклористичного і історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури й у вересні 1836р. Головацький переславши рукопис «Русалки» сербському громадському й культурному діячеві, із яким познайомився под годину свого перебування у Пешті на початку 1835р., Георгію Петровичу до Пешту, де був цензор слов’янських книжок й друкарня. Там її й було б надруковано. Львівський цензор У. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило лише 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). «Русалка Дністрова» — перше видання в Галичині, надруковане «гражданкою». Її автори активно відстоювали фонетичний правопис, й, хоча в самій назві альманаху смердоті використали И, але й читалася вон уже як І. Вони також відмовились від Ъ та И, Перші застосували до «громадянки» Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, котрі вживаються і зараз.

«Творчість літературно-культурницького угрупування «Руська Трійця», насамперед виданий ними альманах «Русалка Дністрова», засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30'х років 19 ст."[В. Горинь, ст. 33] Це видання рішуче поривало із церковно-книжною літературою, котра побутувала тоді на Галичині, й започатковувала нову літературу народною мовою й на народній основі. До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична «високоштильна поєзія» та принципи шкільного класицизму. «Русалка Дністрова» відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях"[М. Вальо, ст.147]. Шашкевич, Вагилевич й Головацький своєю «Русалкою» впроваджували ідеали Романтизма.

Найяскравіше їхні романтичні подивися відбилися у їхнього ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ «Трійця» значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але й на діалектику людини й світу суб'єкта й об'єкта, години й вічності, індивідуума й природи смердоті уже малі яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах смердоті пропагували цей підхід до тихий явищ, котрі зображували. Їхня поєзія, зокрема Шашкевича, значною мірою вплинула й спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо й німецького романтизму періоду «Бурі і тискові» через свою поезію діячі «Руської Трійці» знайомили своїх земляків із кращими надбаннями романтизму західного й східного. Усі, що смердоті пропонували, було б новим й незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, — але й виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це був нова література на народній основі, й нерідко її героєм виступав сам народ, чи його представник. Наприклад, ватажок народного повстання. «У творчости «Руської трійці"(найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажок народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, Яка страждає у пошуках особистого щастя, й просвітительсько-романтичний тип Сучасної освіченої молодої людини, котра прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу"[Нахлік, ст.336].

Вони вболівали за частку рідного народу й піклувались його освітою, що їхні самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають «будителями Галичини». Їхня діяльність був спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте смердоті не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, — М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у з статтею «Абетка й Abekado», якою він вступивши у т. зв. «азбучну війну», що розгорілася в Галичині после появи у додатку до «Gazety Lwowskie» «Rozmaitosciach» за 1834р. з статтею «Про запровадження польського абецадла у Письменство руське» українського фольклориста й мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних й граматичних особливостей української мови й, навпаки, — цілковитої непридатності для цого польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, Яка мала поступово трансформуватися у «цивільний» шрифт. У цій з статтею він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: «Література будь-якого народу є чином його життя, його способу мислення, його душі; винна вколоситися, вирости із власного народу й розквітнути на тій ж самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти й чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, Яка не прихилиться до народу». 5]Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.

Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання вводити на українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писавши: «Колі б в 30'х роках прийняли польське абецадло — зникла б руська індивідуальна народність, пропавши бі руську дух й із Галицької Русі зробилась бі друга Холмщина». 6].

У 1836 р. М. Шашкевич уклав першу в Україні «Читанку для малих дітей, Яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей у сільських школах грамоті рідною мовою. І. Вагилевич у 1845 р. написавши й опублікував «Grammatyku jezyka maloruskiego w Galicji». Яків Головацький склав й видав 1849 р. «Граматику руської мови». Йому також належить один із перших нарисів із історії освути в Галичині «Про перший літературнорозумовий рух русинів у Галичині» [Кирчів, ст. 29- 30].

Значний внесок був зроблений діячами «Руської трійці» в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їхнього етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки: «Краледворський рукопис"(1818) та «Зеленогорський рукопис"(1819) (чеські підробки под народну поезію) В. Ганки та Й. Лінди (Шашкевич й Вагилевич переклали окремі уривки російською мовою) та збірки російського фольклору К. Данилова, М. Чуркова, М. Попова та ін. М. Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчости, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського. І.Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп — бойків, гуцулів та лемків. Йому належати фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці. А також збірка легенд й оповідань под назвою «Kronika Ludu z demologii slowianskiej». Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом — фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Йому належати такі роботи як «Поділ години у русинів», «Слова вітання, благословенства, чемності й обичайності у русинів», «Нарис старослов’янської баснословия, чи Міфології». Разом із Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.

Навчаючись в університеті, діячі «Трійці» активно знайомились із творами європейського відродження. Львів в тієї годину був одним з центрів слов’янської літератури та наукового взаємообігу. До їхні послуг був бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писавши про молоді рокта Шашкевича: «Книгосховища університетские й Оссолинського достарчали немало поживи для єго дедалі більше лакнучого духа». 7] Там смердоті малі змогу ознайомитись із творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького і П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього «Дочка Слави», із якої Вагилевич переклав російською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора «Про літературну взаємність між слов’янськими племенами й говірками» (1836), на якої на свій чергу сильно вплинули преромантичні подивися Гердера. Шашкевич, Вагилевич й Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Окрім цого їхні також значною мірою цікавила література: творчість «української школи» у Польщі (Шашкевич переклав російською мовою уривок із поеми С. Гощинського «Канівський замок»), творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненко, а також літературноетнографічні збірки, котрі у тому годину видавалися на Східній Україні.

Окрім ознайомлення із творами діячів слов’янського романтизму, гуртківці налагоджували й особисті стосунки із деякими із них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся із сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світло «Русалка Дністрова»), Теодором Павловичем, із хорватом Ф. Курелацом, а його наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії ставши Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки із В. Ганкою, Я. Коларом, М. Максимовичем, О. Бодянським, І.Срезневським, П. Лукашевичем та П.Шафариком. З 1836 року розпочалося листування П. Й. Шафарика і І.Вагилевича. У своїх аркушах Вагилевич подавши багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався не лише із Вагилевичем, а і із С. Головацьким, О. Бодянським та Могильницьким. А також систематично публікував у журналі «Casopis ceskego museuma» матеріалів із української етнографії, фольклору, палеографії. Вагилевич також листувався із Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки із В. Залеським, чеськими письменниками й вченими, того годину львів'янами, Я. П. Коубеком й К. Ф. Запом.

Західна Україна географічно ближче до Європи, ніж до Росії, тому не чудово, що західноєвропейські впливи були в ній сильнішими, ніж російські. Нерідко твори наших авторів (як «Русалка Дністрова») друкувалися за кордоном. Алі в цілому, нова література на народній мові, котра виникла завдяки діяльності «Руської трійці», орієнтувалася на Східну Україну. Західноукраїнські діячі пропагували возз'єднання України й створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів «Трійці» російською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників. Найвизначнішим із які безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича [Нахлік, ст. 334], за типом митця, що зумів синтезувати у своїй творчости громадські мотиви із ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, У. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою «Олена», в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой — легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь твір носити на собі печатку таємничості.

Для творчости Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як й для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: «Болеслав Кривоустий под Галичем, 1139», фольклорні стилізації «Про Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова» М. Шашкевича, «Dumy», легендарно — історична балада «Мадей» Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулого стали уже твори Т. Шевченка («Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін.). Також для Шашкевича, Вагилевича і Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: «Підлиссє», «Сутінок вечерній» Шашкевича, «Весна», «Річка» (котрі мають алегоричний зміст) Головацького. Значний вони доробок й любовної лірики: «Туга», «Вірна» Шашкевича, «Wspomnienie», «Spotkanie» Вагилевича, «Два віночки» Головацького. Алі найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був співуче започаткований ними жанр послання: «Слово до чтителей руського язика», «Руська матір нас народила» Шашкевича, «До L***» Вагилевича, «Руський із руським повстрічався…», «Братові з-за Дунаю» Головацького. Пізніше до цого жанру зверталися М. Устиянович («До перемишлян», «До «Зорі галицької»), А. Могильницький («Ученим членам Руської Матиці»), Ю. Федьковича («Оскресни, Бояне») та багатьох, багатьох інших.

Етнографічні дослідження «Трійці» започаткували українське карпатознавство, їм належати Перші у Галичині твори із історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

Література: 1. Нахлік Є.К, Нова література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн.1. — Київ, 1995. 2. Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці» — Киів, 1990. 3. Шапірко І., «Руська Трійця» й проблеми народної освіти в галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996. 4. Вальо М., Літературно-критичні ідеї «Русалки Дністрової» й розвиток літературно-наукової думи на західноукраїнських землях у 30−40'х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996. 5. Горинь У., Естетичні подивися «Руської Трійці"(До генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996. 6. Стеблій Ф., «Руська Трійця» в концепції українського національного відродження М.С.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1−2. ЛьвівБроди-Вінніпег, 1996. 7. Гольберг М. Я., Південнослов'янські зв’язки «Руської трійці"// Міжслов'янські літературні взаємини. — Київ, 1961. 8. Журавська І.Ю., Франко й розвиток чесько-українських літературних зв’язків. — Київ, 1958. 9. Кирилюк Є.П., Український романтизм у типологічному зіставленні із літературами західной південнослов'янських народів (перша половина 19 століття). Сьомий Міжнародний з'їзд славістів. — Київ, 1973. 10. Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. — Київ, 1980. 11. Шах З., О. Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. — Париж-Мюнхен, 1961. 12. Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основи українського романтизму. — Львів, 1973. 13. Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. — Київ, 1997. 14. Плющ В. П., Нариси із історії української літературної мови. — Київ, 1958. 15. Колесса Ф., Фольклористичні роботи. — Київ. 16. Українські поети-романтики 20−40'х рр. 19 століття. — Київ, 1968. 17. Українські поети-романтики 20−60'х рр. 19 століття. — Київ, 1987.

———————————- [1] Берковский М. Я. Эстетические позиції німецького романтизма//Литературная теорія німецького романтизма: Документы.Л., 1934.Ст.35. [2] Грушевський М. Ілюстрована історія України. Київ-Львів, 1913. Ст. 481. [3] Головацкий Я. Спогад про Маркияне Шашкевиче і Івана Вагилевиче//Литературный сборник.-Львов, 1885. Вып.1/3- ст. 11. [4] Возняк М. Століття «Зорі» Маркіяна Шашкевича//Діло.-1934.-5трав. [5] М.Шашкевич. Абетка й абецадло// Шашкевич Маркіян. Твори.- До., — 1973. У розділі ст. 126. [6] Горак Р. Д. Задля празника. У сутінках: Романи-есе.- До., 1989. У розділі ст. 287- 288. [7] Я. Головацький. Пам’ять Маркіяну Руслану Шашкевичу// Вінок русинам на обжинки.- Ч. 2. Відень.- 1846. У розділі ст. 5.