Генетика історії народів біля Росії

Генетика історії народів на території России

Сегодня більшість учених дотримуються теорії африканського походження чоловіки й вважають, що майбутній переможець в еволюційної земної гонці виник сході Африки близько 200 тис. років і протягом останніх 100 тисячі років розселився звідти у всій планеті. Це то, можливо відправною точкою й історію «хомо сапієнс» у Росії. А не набили оскому шаблони «древнерусскости» (изначальности) лише з середньовіччя, у яких видно стійкі інформаційно-політичні інтереси зацікавлених груп геополітиків.

Явно землі півдня Росії (у Ра-Волги) грали близько сорока тис. років як розв’язано дуже значної ролі у розповсюдженні людей сучасного типу у Європі, Північної Азії, і Америці. І виконували таку роль десятки тисячоліть, до цього часу. На рахунку цих пращуров-земляков росіян багато тисяч технологічних і лінгвістичних досягнень, славних дат імен від епохи Homo sapiens. Проте історію і землях Росії завзято намагаються зводити до останнім кільком тисячоліть (а медієвісти — навіть до останньому тисячоліттю, нарікаючи середньовіччя «древнерусскостью» — за явної апологетиці даних християнських літописів, які завжди об'єктивних).

В роботах «Русь до Русі», особливо у сьомому випуску, мною докладно підсумовані дані на користь багатотисячолітньої Росії. Докази сучасних генетиків ще 1974 р. передбачив академик-антрополог В. П. Алекссев «Географія людських рас» (М.: Думка, 1974), подібні ідеї є й в інших відомих антропологів, та й в працівників так само глибинах історії лінгвістів — які враховують ностратическое («ностры» — наші) і більше раннє співдружність мов. Але російському історичному офіціозу досі року до цих глибин, а умовах інформаційного диктату так офіціоз позбавляє особливо школярів та студентів сучасних наукових уявлень. І це стратегічно небезпечний країни.

Раз людина вийшла Африки, то наші далекі африканські прабатьки хіба що нагадують сучасних жителів цього континенту. Разом про те, деякі дослідники доводять, перші люди, навіть що з’явилися Африки, були ближчі один до монголоидам (азіатам). Ця расова група має і найбільш глибоку епічну пам’ять, що підтверджено дослідженнями фольклористів за багатьма азіатським народам, зокрема й азіатські народи Росії.

Ряд архаїчних чорт монголоидов (китайців, корейців, японців, етносів Сибіру), зокрема, у структурі зубів, йдуть — за деякими параметрами — навіть від неандертальців і Homo erectus (Людини прямоходящего), хоча звідси тривають суперечки. До того ж популяції монголоидов мають високої адаптивностью до різноманітних умов проживання, від арктичною тундри до екваторіальних вологих лісів. Тоді як в дітей негроїдної раси у високих широтах за браку вітаміну D швидко виникають захворювання кісток, рахіт тощо. — тобто. тільки історично адаптувалися до місцевих умов високої інсоляції.

На землях Росії адаптація відбувалася близько тридцяти — 40 тисяч років тому. Якби перші люди були до лише сучасним африканцям, то сумнівно, що вони змогли успішно здійснити міграції на всій земній кулі, особливо у полярні зони. Щоправда, цю крапку зору заперечується більшістю антропологів, але вони дані генетиків дедалі більше враховують. Люди вже у пізньому палеоліті виявляють на порівняно локальних територіям — наприклад, на землях Російської рівнини — різноманітні антропологічні типи. Це почасти з міграційних змішань.

Ныне передбачається, що неандерталець еволюціонував з Homo erectus у Європі вимер, нездатна конкурувати з які прийшли Африки Homo sapiens. Причиною вимирання могло бути й занадто висока спеціалізація — неандертальці були сотні тисячі років пристосовані до життя лише умовах льодовикової Європи. І за зникнення мамонтів на початку голоцену (поточного межледниковья) остаточно зникли. Хоча є й даних про «сніжних людях» і «волосатих леших-лесных», які можуть почасти продовжувати побічні лінії етногенезу.

Вопросов для досліджень залишається багато. Наприклад, чи міг відбуватися схрещування між Homo erectus і Homo sapiens у період їхнього співіснування десятки тисячоліть? Якщо схрещування було, то сучасні європейці мають деякі гени неандертальців. Відповідь отримано генетиком Сванте Пэбо щодо ДНК з єгипетських мумій і ДНК останків неандертальця, віком кілька десятків тисячі років. ДНК древніх все була і сильно фрагментована, але удалося за допомогою найсучаснішого методу аналізу ДНК — методу полімеразної ланцюгову реакцію (ПЛР) — встановити нуклеотидну послідовність невеликого ділянки мітохондріальній ДНК.

Соблюдались умови найвищої стерильності - вчені працювали у костюмах, нагадують скафандри. Але отримані дані засмучують — вимерлі неандертальці становили окремий, хоч і споріднений людині вид. Найімовірніше, схрещування цих два види було неможливо — дуже великі з-поміж них генетичні відмінності. Отже, в генофонді людини немає генів, отримані від неандертальців.

По послідовності ДНК було оцінений час істотне розбіжності гілок неандертальця і сучасного людини, що склало 550−690 тис. років.

Все зрозуміліше і доводиться, що багатотисячолітня історія людини записана в генах й у наших засобах дій, мовою й культурі. Професор Стенфордського универститета (США) Лука Кавалли-Сфорца становив карти розподілу частот кілька сотень генів у європейських популяціях (він їх назвав ці карти «генетичними ландшафтами») і з генетичним дистанциям між популяціями обчислив дати їх поділу. Цей напрям своєї досліджень нині підтримується поруч генетиків, що потрібно ретельніше враховуватиме й історія Росії.

Исследование протягом 16 років крові й інших генетичних даних людей дозволило створити досить значний генетичний атлас світу. Вийшла така собі тысячестраничная книжечка вагою 3,4 кг. І особливо якщо вірити його висновків, необхідно визнати, що все люди вийшли Африки, що розбіжності у колір шкіри — результат різниці кліматичних умов І що європеєць на 65% складається з азіата і 35% - з африканця. А єдина європейська плем’я, те що безпосередньо від європейських аборигенов-кроманьонцев, жили цій території 15 тисяч років тому, — баски, чиї гени від генів інших європейців. Аналогію між науковим прогресом та генетичної еволюцією з допомогою природного відбору особливо докладно розглянув Карл Поппер (Karl Popper). Та й поруч із генетиком Л. Кавалли-Сфорца (L. L. Cavalli-Sforza), як і антропологом Ф. Жмутом (F. T. Cloak) і этологом Дж. Калленом (J. M. Cullen).

Вот останні цивілізаційні хвилі генетичних міграцій. Повз них завзято проходять багато археологи, лінгвісти, антропологи консервативних позицій з середини сучасності. Досі помітне прагнення притягти росіянам предків Західної Європи чи «початкової Гипер-Бореи», від просторів Сибіру або з Азії. Південна версія, поддеживаемая та даними епосу, іноді когось року влаштовує.

Первая, залишила найбільш помітний генетичний слід відповідає експансії неолітичних землеробських народів з місць зародження землеробства (район Анатолії і Месопотамії) північ захід Європи. Її датування з урахуванням генетичних дистанцій збігаються з археологічними датировками (6−9 тис. років тому я). Землі між Волгою і Доном потрапляють у третю генетичну хвилю поширення хліборобів, поруч із Грецією, Болгарією, півднем Італії. Це знаходить усе більше і археологічних підтверджень, у цьому напрямі вказують поширення доиндоевропейских мов і культур лінгвісти.

Наши пращуры-земляки у низовий Дону і Волги близько 8 тис. років тому вони генетично тяжіли до найдавнішим хліборобам округи майбутнього Шумера, жили до 10 тис. років тому вони. І вони близькі ним мовам (ностратическим), епосу та інших характеристикам, чого багато маститі історики знати й уміти враховувати США. Їм среднековья як «абсолютної давнини» вистачає. У маститих є шлейф догідливих підспівував. У результаті підручники і курси історії Батьківщини вкрай далекі від досягнень науки. І академічна історична наука свідомо чи несвідомо цьому сприяє.

Эта генетична лінія докладно відбито епосом багатьох народів Росії, зокрема й славено-русов («російських»). Гине на далеких горах Араратских билинний Святогор. Беруть участь у будівництві Вавилонської вежі літописні «нарци суть словене». Кивають на результат пращурів скіфів з Азії Геродот і Диодор Сіцілійський. Їм почасти вторять багатостраждальна «Велесова книга» і такі джерела. З півдня північ йдуть і навіть герої Повісті про Словенске Великому (про Словене і Руса).

Вторая важлива міграційна хвиля пов’язані з частотою народження іншого комплексу генів. Вона найвища Півдні Росії (тут епіцентр і архаїка вихідного индоевропейства, за даними низки лінгвістів і антропологів) і знижується — як у напрямі на північ, і південніше цій галузі. Слід залишили міграції скотарів-кочівників 4−6 тис. років тому вони. Саме звідси величезному полиэтносе вершників (кентаврів епосу) античні римські історики (Помпей Трог, Юстін, Павло Оросий та інші) ще 20 — 16 століть тому казали, що скіфи — перший цивілізований народ землі, древнє єгиптян. І сколоти (так самі себе називали скіфи) досягли панування в Європі та Азії за 2800 років до освіти Риму. Приблизно о 3553 року до нашої ери.

Так що у 2002 року непомітно минуло 5555-летие вітчизняної державності - доведеною археологічно, антропологічно, генетично, загальноісторично… Комусь така давнина Скіфії (майбутньої Росії) вкрай небезпечна. Але треба змінювати багато шаблони всесвітньої історії, робити нові акценти у ній. Хоча начебто лінія етногенезу трипільці і среднестоговцы — сколоти — склавины (сакалибы у арабів) — слов’яни простежується у цій хвилі дедалі чіткіше.

Эпических відображень цього прошарку історії - безодня. Найбагатший индоарийский епос, починаючи з Авести і Ригведы. Найдавніші пласти грецького епосу, боготворящего Гипер-Борею як землі Аполлона (Феба). Звідти походив мудрець Абарис — одне із символів почав філософії від варварів. Звідти приходили зі священними дарами на південь гиперборейские дівчини Лаодика (Ладога?) і Гипероха (переклад: Велика, Чудова), Карга і Опис, гімни їм присвячував поет Олен. Ці епічні імена, наведені Геродотом, мають чимало співзвучання на Російському Півночі. І те — також зі свідчень істотною этногенетической пам’яті епосу, хіба що недруги такий пам’яті повсюдно не злобували (вони, «злобствующих» — одні народи можуть своє многотысячелетнее минуле свято та порівняно точно до боготворения, абсолютизації, пам’ятати, інші - з визначення, немає).

Волна скотарів на землях майбутньої Росії вимагає найпильнішої уваги, позаяк у поєднані із поширенням землеробства створювала очевидні передумови у розвиток реальної Великої Скіфії як близько 6 тисяч років тому. Невдовзі трипільські протоміста цей рівень державності з досить розвиненою ідеологією сколотів (так самі себе традиційно називали скіфи) і це підтвердили. Нині цьому періоду присвячені десятки добротних наукової праці, зокрема й книжку по поганству древніх слов’ян академіка Б. А. Рыбакова.

Еще одна хвиля свідчить про зміна поширеності комплексу генів, відповідних експансії грецької культури у II — I тисячолітті до нашої ери. І потім знову наші пращуры-земляки об'єктивно (генетично) були дуже близькій частиною античного світу часів древніх Греції та Риму — 30 і 20 століть тому. Але вже за тисячі років доти і вони багато в чому дали генофонд прагреков і праримлян. І це почасти дозволяло потім позднеантичным римським історикам стверджувати, що «скіфи древнє єгиптян».

Конечно, як міграції призводять до змін концентрації генів у популяціях. Наприклад, частота народження генів, що з адаптацією до холоду, плавно зменшується з півночі на південь. Крім порівняння частот народження генів у популяціях для реконструкції історії використовують і метод «молекулярних годин». Адже швидкість зміни нуклеотидної послідовності молекули ДНК з допомогою точкових мутацій (тобто. зміни лише однієї пари нуклеотидів) настільки постійна, що яку можна використовуватиме датировки отхождения даної еволюційної галузі від загального стовбура.

Эти «молекулярні годинник» були відкалібровані при порівнянні швидкості зміни ДНК тих видів, час розбіжності яких неможливо було надійно встановлено по копалинам останках. Так уточнена дата поділу гілок чоловіки й мавп — від 5 до 7 млн років тому вони. Доти палеонтологи вважали, що розмежування сталося близько 25 млн років тому вони. Проте тепер «молекулярна» датування усталена. Вважається, що предки чоловіки й шимпанзе розділилися майже п’ять млн років тому я, відділення горил сталося раніше, ще раніше, близько 10−15 млн років тому вони, відокремилася від проточеловеческой гілка орангутанов. Зрозуміло, що імовірні й побудувати нові відкриття. Але чи можна викладати історію (та й інші науки) в сучасному університеті на рівні піввікової (котрий іноді багато більшої) давності?!

Современное інформаційне суспільство з оперативність будь-яких звірок Інтернетом ніякої заданості (завзятій обмеженості аналізованих фактів) не терпить. І виправдань такий кланової заданості з урахуванням застарілих методів досліджень немає. Історія людської Росії починалася десятки тисяч років тому. І пращури росіян тієї пори гідні докладнішою пам’яті - археологія Сунгири, Костенок, Мальти і десятки інших палеолітичних пам’яток Росії дозволяє бути такою пам’яті дуже яскравою.

Генохронологию нині доповнює геноглоттохронология — обгрунтування хронології розвитку мов за даними генетики і антропології (з урахуванням можливостей людської гортані). Зрозуміло, що — як й у генохронологии — матеріал для зіставлень дають археологічні дослідження.

Замечено, метод «молекулярних годин», дозволяє встановити ступінь кревності різних видів по розбіжностям у тому ДНК, дуже нагадує метод глоттохронологии, використовуваний під час встановлення кревності різних мов. За 1000 років у так званому базовому словнику (він включає ті слова, що є у будь-якій мові, — «будинок», «земля», «небо», назви частин тіла, і т.д.) зберігається 86% слів, тобто. кожен із мов двох народів, разделившихся 1000 років тому вони, має 86% загальних слів з предковым мовою. Отже, друг з одним ці мови мають 74% (86% від 86%) загальних слів. Навіть студент здатний прорахувати, коли могли розділитися мови, у яких нині у близькому вимову 5% (тощо.) загальних слів. Щоправда, є й інші лінгвістичні версії, де підкреслюється изначальность діалектів люди (в частковості, розбіжність мов слов’ян від Дунаю у 3 тис. е. О. Н. Трубачев доводив изначальностью вже у ті часи діалектів). Не дуже узгоджується зі порівняно однаковими можливостями людської гортані, близькістю знакового багатства останні десятки тисячоліть люди у різних куточках планети.

В плані багатотисячолітньої історії доиндоевропейства та раннього индоевропейства (зокрема й праславян) корисні роботи М. Гимбутас та закордонних вчених близького кола, хоча — зрозуміло — у будь-якій наукової версії (навіть найбільш докладною) можна виявляти і вади. Але навіть їх нескінченно менше, ніж у шкільних, і вузівських підручниках по засадам вітчизняної історії, Росії та її регіонів.

Сравнение еволюційного дерева популяцій людини з лінґвістичними даними і класифікацією мов по надсемействам показує, що у вона найчастіше мови генетично родинних популяцій належать лише до лінгвістичної групі. Чим раніше розділилися і довше еволюціонували незалежно дві популяції - тим більше коштів накопичилося замін у тому ДНК й у мовами. Звісно, мови не залежить від генів, і кореляції генетичного і лінгвістичного кревності визначаються лише історичними обставинами. І все-таки генетичний чинник слід враховувати при лінгвістичних дослідженнях — це спішно роблять фахівці з финно-уграм, тюрків, семітам тощо. Зрозуміло, що це можна поглибити історію своїх пращурів до 20 — 30 років тому. І вести майже всі людство (хоча б населення всій Росії) від «себе, улюблених». У цьому забути про початкової близькості «африканської генетичної галузі» Homo sapiens (нині навіть популярно — Homo sapiens sapiens).

Здесь використовуємо поняття генетики. Найшвидше накопичуються мутації в мітохондріальній ДНК. Мітохондрії містять кільцеву молекулу ДНК, що складається із 16-ти 500 пар підстав, — це зовсім небагато проти ДНК хромосом, що у ядрі клітини, і які з десятків і мільйонів пар підстав. При заплідненні мітохондріальна ДНК (мтДНК) сперматозоїда не потрапляє у яйцеклітину, тож і чоловіки, і вони отримують мтДНК тільки від матері. Звідси існує версія, що чоловіки з’явилися торік у результаті випадкових мутацій і - хоча через десятки тисяч літ — приречені на зникнення.

Американский генетик Алан Уїлсон вивчив мтДНК людей різного походження — африканців, європейців, азіатів, австралійців та її жителів Нової Гвінеї. За кількістю відмінностей у нуклеотидної послідовності мтДНК було визначено ступінь кревності різних груп людей та побудував родовідне древо людства. Найбільш рання точка розгалуження у цьому дереві відокремлює групу африканців від інших людей — по сучасним даним це сталося 137±15 тис. років тому вони.

Ныне визначено різницю між послідовностями мтДНК покупців, безліч шимпанзе. По відомої дати відділення галузі шимпанзе (5 млн років як розв’язано) було обчислено час першого поділу груп предків сьогодення людей, що відбулося 180−190 тис. років як розв’язано. Це дата найбільш древньої мутації в мтДНК, яку генетики можуть розпізнати. У цьому рівні зазвичай закінчуються й можливості глоттохронологии — порівняння коренів найдавніших мов людей. Хоча — теоретично та практично — мови спілкування в живої природи був і в приматів, превращавшихся в первісних людей кілька мільйонів років як розв’язано.

Древнюю володарку цієї мтДНК деякі вчені та журналісти відразу охрестили Пра-Евой. Але з наведених даних аналізу мтДНК зовсім не від слід, що 190 тис. років тому Землі жила лише одна-єдина жінка. «Єва» була єдиною і відрізнялася від своїх сучасниць за спроможністю до розмноженню. Просто мтДНК її сучасниць були за десятки тисяч літ втрачено (не всі жінки залишають потомство, і якщо жінка має сенс тільки синів, то не передають її мтДНК наступному поколінню). По незалежними оцінками кількох груп генетиків, розмір популяції, до котрої я належала африканська «Єва», становив той час за кілька століть близько 10−30 тис. людина. І водночас більшість нинішніх росіян — генетично дуже далекі нащадки тієї Єви. Як це враховується в російської історії, як підкреслюється явна близькість всіх його народів?!

Схожая оцінка часу появи і чисельності вихідної популяції Homo sapiens отримана для дослідження Y-хромосоми. Ця хромосома передається тільки від батька до сина і становить зручний об'єкт для еволюційних досліджень, у пошуках Пра-Адама. Про те, що жив за десятки тисяч літ до біблійного створення світу.

Безусловно, висновки генетиків суперечать пробиблейству — і мультирегиональной («марксистської» з використанням прямолінійного дарвінізму) гіпотезі походження людини, яка передбачає общепланетное перетворення популяцій Homo erectus в Homo sapiens — але невеликої кількості людей (зі смертністю і тривалістю тих найважчих часів) просто забракнуло б, щоб заселити всю землю.

Вместе про те, зрозуміло, що тепер у організмів всіх людей генетичні тексти дуже схожі на. Два будь-яких людини, крім однояйцевих близнюків, різняться лише одного буквой-нуклеотидом з 300. А от від наших найближчих родичів у світі тварин — людиноподібних мавп — ми відрізняємося вже тільки нуклеотидом із. Чим більше кревність живого, то більше вписувалося відмінностей у генетичних текстах. Дослідження подібності ДНК дозволяє з’ясувати родинні стосунки для людей — встановлення батьківства, часто які у кримінологічної експертизі, до встановлення походження цілих етнічних груп.

Помнят чи міфи й сказання щось і дуже ранню історію народів, хіба що на генетичному рівні?! І генетики все частіше роблять відкриття, віддавна відомі з сказань і легенд. Наприклад, древнє переказ свідчить, що це монголи походять від трьох матерів. Вивчення мтДНК, наследующейся лише з матері, показало, що більшість населення Монголії по генетичним характеристикам дуже чітко поділяється на групи. Це ще одного удару по пихи вузьких фахівців, завзято ігнорують глибинні дані епосу. Адже сколоты-скифы поводилися від Зевса і русалки (дочки Дніпра), а греки вважали їх нащадками Геракла і полудевы-полузмеи з країни Гілея (потім Скіфія).

Генетическое дослідження людей європейської раси показало, що з білим колір шкіри сталися 30 — 40 тисяч років тому я від групи числом близько 20 людина, у своїй число чоловіків у двічі перевищувало число жінок. І протипоказань, що цю групу «пра-европеоидов» жила саме у землях півдня Росії.

В жовтні 1997 р. в Колд Спринг Харбор (США) пройшла чергова конференція по еволюції людини. Постійні згадки теорії африканського походження і досліджень африканських і неафриканских популяцій викликали тривожне зауваження одній з учасниць (про, ці жінки!) про етичності такого розподілу людства, пов’язану з педантичністю суспільної думки у США щодо расизму.

На це дотепно відповів швейцарський генетик Андре Лангани. Замість доповіді по геногеографии він прочитав загальноосвітню лекцію у тому, що, якщо судити з генетичним даним, все ми є «африканцями» («папуасами», як кажуть деякі противники досягнень этногенетики). Просто є азіатські африканці, європейські африканці і африканські африканці… Звісно, імовірні і прибульці, але «треба трошки довести».

Пока генгетически і росіяни — найчастіше європейські та азіатські «африканці» (нащадки Пра-Евы). Що вдієш?! Наука… Решта — релігія чи інше вненаучное свідомість, що у умовах інформаційного суспільства приречене. Але — зрозуміло — до схем етногенезу росіян ці дані доки входять. І учні змушені приймати схеми типу праць В. В. Седова (за всієї поваги до выстраданности і доказовості для певного етапу історії висновків цього дослідника) протягом останнього слово науки. Роботи В. В. Седова і близьких до нього вчених стосовно корисні пізньої античності та раннього середньовіччя слов’ян Росії, у своїй частина слов’янських земель ці вчені на тисяч літ віддають — без абсолютних підстав — одним финно-уграм.

История Росії - це історія словено-русов, але ці історія всіх народів нашої Батьківщини. Повномасштабні підходи — з урахуванням психології та генетичних даних — дозволяють всього цього народам відчути своє початкове многотысячелетнее єдність як народів Великої Скіфії. Кожен із найдавніших, античних, середньовічних і сучасних народів вніс значний внесок у розвиток єдиної держави, яка принаймні християнізації перетворилася на Росию (Росію — на згадку про біблійному князя народів від краю землі Росе-Роше). Історія Великої Русі - це яскравий період багатотисячолітньої історії нашої Батьківщини, проте період середньовіччя — і він ні домінувати над іншими періодами вітчизняної історії.

Ярких досягнень пращурів росіян в палеоліті, мезоліті, неоліті. Цивілізаційних висот енеоліту і бронзового століття землях Росії. Усього багатства імен та подій багатотисячолітньої Великої Скіфії (потім Сарматії, Готии, Гуннии, Тюрского каганату, приазовській Болгарії, Хазарии тощо.). Так, між народами країни виникали чвари. Не більше, ніж у тієї ж Новгород-Киевской Русі чи торгівлі між російськими княжениями під час «феодальної роздробленості». Аналогічну «феодальну роздробленість» — під впливом місцевих еліт — у сприйнятті сучасних умах спочатку полиэтничных російського, і стоїть в ім'я нових історичних успіхів Росії швидше долати.

Надо знати й відчувати багатотисячолітню генетику родинних мов всіх російських народів, як і потрібні і враховувати близький початковий мову генів їх історичних пращурів. І весь цей на реальну глибину — кілька десятків тисячоліть. Зокрема й реальну історію Росії.

Список литературы

Anati, E. (1986). «Гора Бога: Har Karkom ». Нью-Йорк, Rizzoli. Anati, E. (1993).

" Світове наскальное мистецтво: споконвічний мову ". Capo di Ponte, Італія, Edizioni del Centro. Birnbaum, L. З. (1986).

" Liberazione della donna: Фемінізм в Італії «. Middletown, Conn., Wesleyan University Press. Birnbaum, L. З. (1993).

" Чорні Мадонни: Фемінізм, релігія й відкрита політика Італії «. Бостон, Northeastern University Press. Cavalli-Sforza, L. L. і F. Cavalli-Sforza (1995). «.

Большие людські діаспори: історія різноманітності й розвитку ". Reading, Mass., Addison-Wesley; Cavalli-Sforza L., Feldman M.W. Cultural Transmission and Evolution: A Quantitative Approach. Princcion, 1981; Gadon, E. W. (1989).

" Богиня у минулому й у майбутньому: символ протягом сьогодення ". Нью-Йорк, Harper & Row. ;Gimbutas, М. A. (1982).

" Богині та обов’язки Старій Європи ", 6500−3500 е.: міфи й образи культу. Лондон, Thames and Hudson.; Gimbutas, М. A. (1991).

" Цивілізація Богині: світ Старій Європи ". Сан-Франциско, Каліфорнія, HarperSanFrancisco.; Gimbutas, М. A. (1991).

" Мова Богині «. Сан-Франциско, Harper.; Gimbutas, М. A. & J. Marler (1997).

" Від царства предків: антологія Марії Гимбутас ". Манчестер, CT, Knowledge Ideas & Trends. ;Grahn, J. (1993).

" Кров, хліб, і троянди: як менструація створювала світ ". Бостон, Beacon Press.; Gramsci, A. і D. Forgacs (1988).

Золин П. М. Генетика історії Росії.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.