Історія благодійності в Росії

Здійснювати благодійність отже «творити благо». Поняття «творити благо» завжди залишатиметься непостійним і неоднозначним. Навіть у одному соціумі офіційна трактування «добродійності» у поданнях різних соціальних, культурних, духовних, економічних і полі-тичних груп различаются.

Загальноприйнята визначення добродійності формулюється через вказівку громадських проблем. Будь-які дії, створені задля їхнє рішення, зізнаються благодійністю. Кожна проблема зазвичай припускає й встановлення тих категорій населення, котрі мають цієї проблеми. Вони є благополучателями під час здійснення добродійності. Види діяльності у своїй зазвичай не встановлюються жорстко, тобто. допускаються будь-які дії, що сприяють розв’язання проблеми.

Здійснення добродійності - приватне і добровільне справа конкретної людини, оскільки це пов’язано з розпорядженням приватними ресурсами, матеріальними, фінансовими чи трудовими. Кожен творить благо, вкладаючи до цього власне уявлення проблемами, у тому, як і форми і кому його потрібно створити. Благодійність лежить поза сферою офіційного адміністрування. Рішення у цій сфері приймаються, а дії робляться без розпоряджень закону чи офіційної політики.

Альтруїзм та співчуття — необхідні умови здійснення добродійності. Вони тій чи іншій мірою притаманні кожній людині. Певною мірою заняття благодійністю — це задоволення потреб в альтруїзмі або відповідних емоцій.

У випадку благодійність є допомогу іншим особам з допомогою власного добробуту чи вільного часу й за умови, що надання цієї допомоги не шкодить іншим конкретних особах і ввозяться закону. Припускається також, що тій чи іншій ступеня благодійність повинна приносити користь як безпосередньому благополучателю, а й суспільству в целом.

1. Історія благотворительности.

На Русі організована благодійність як громадська система допомоги, з’являється з прийняттям християнства, з повним правом перших монастирів. Саме за монастирях почали будуватися перші богадільні і лікарні. Хоч хто прийде з Греції перші іноки принесли з собою як лікарські знання, а й уявлення про лікуванні як «про подвижническом борг ченців. Упродовж багатьох століть монастирі поруч із релігійної діяльністю займалися лікуванням хворих. Вони накопичували медичні знання і набутий передавали їх із покоління в поколение.

У самій Москві, в Новоспасском, Новодівичому і Донському монастирях, збереглися будинку XVII в., які мали лікарні, довгий час колишні основним місцем, де москвичі отримували лікарську помощь.

Перша громадянська лікарня у Москві був влаштована боярином Фёдором Михайловичем Ртищевым неподалік з його двору наприкінці 70 — початку 80-х рр. XVII в. у районі старовинної вулиці Знам’янки. Мені боляче було дивитися, коли час будівництва нової споруди генерального штабу у перекл. Янышева ламали, зносили старовинні особняки, будинки з вікової історією, зокрема і приміщення ртищевской больницы.

Москва здавна були лише містом з «сорока сороками» церков, старовинними садибами, вигадливими неповторними вуличками і багатоголосим торжищем, а й обителлю милосердя, щедрою добродійності. У московських благодійних установах, богодільнях, громадах сестер милосердя, дитячих притулках, лікарнях, училищах знаходили добро, притулок і турботу багато сотень і понад тисячу москвичів і росіян. У самій Москві, принимавшем тисячі старців з всій Росії, минулого століття був голодних смертей, більшість бездомних знаходило собі нічліг у притулках, богодільнях, нічліжках. Заможні і бідні віддавали нуждавшимся те, що мали: одні — стану, інші — сили та час. Вони отримували задоволення від усвідомлення власної користі, від служіння своєї Батьківщини через людинолюбство. Вони залишили нам пам’ятники людинолюбства, доброту милосердя.

Сьогодні ми й часто плутаємо слова «милосердя» і «милостиню». І, брехливо зрозумівши, люди й не лише відмовлялися, але, що найбільш страшне, намагалися образити і аж ображали тих, хто виявляв до них милосердя. Не вистачає мудрості зрозуміти, що милосердя — не милостиню, а безкорислива допомогу сильнішого слабшому, природний прояв душевної доброту піклування про ближньому, що ще нещодавно, на початку ХХІ століття, була властива всьому російському народу — від багатих купців до простих крестян і створення робочих, які віддавали одні сотні тисяч, інші — свої п’ятаки і жебракам та інвалідам скитальцам.

Російське купецтво, у чиїх руках перебувала значної частини капіталу країні, з давнини займалося благодійністю і піклуванням. Вихідці з народу, волосся зберегло з нею духовну зв’язок. Гонитва за прибутком, що з душевними компромісами, і знепритомніла провини і персональної відповідальності перед народом, глибока релігійність, що жила завжди у купецької середовищі, і дух традиціоналізму становили сутність російського, зокрема московського, купечества.

Московське купецтво ще XVI в. містив 12 богоділень, странноприимный будинок для черниць й одне лікарню. Крім благодійних закладів Купецького суспільства багато московські купці будували і вони містили власні кошти лікарні, богадільні, притулки. Приміром, було побудовано Солдатенковская (Боткинская), Бахрушинская (Остроумовская) і його дитяча Морозівська лікарні. Чимало їх ми згодом були перетворилися на адміністративні конторы.

Неподалік Данилова монастиря, старої Павлівської лікарні перебував цілий куточок милосердя, дома якого розташовується Інститут хірургії АМН СРСР їм. А. В. Вишневского.

у Москві 1865 р. було побудовано богадільня на 150 місць. Протягом років вона на повному забезпеченні засновників. Десять років, по височайше утверждённому статуту, богадільня перейшов у ведення Купецької управи. Попечителем Солодовниковской богадільні багато років був батько К. Станіславського — Сергій Володимирович Алексєєв. Сьогодні у ній знаходиться стоматологічна поликлиника.

Коштом, зібрані по добровільної підписці серед московського купецтва, в 1891 р. поруч із Солодовниковской богадельней було побудовано лікарня Купецького суспільства, названа на вшанування імператора — Александровська. У ньому лікували безплатно хворих незалежно від звань, гніву й статі не молодший 16 років, християнського віросповідання, і навіть котрі хворіли хронічні захворювання. Фактично це було притулок для хронічних і невиліковних хворих, що був розвантажити інші купецькі богадільні від «важких» мешканців, котрі за старості або невиліковність хвороби вимагали постійного догляду та частої лікарської допомоги. Сьогодні таких хворих часто вміщують у закриті інтернати чи Українського дому престарелых.

Проектування Олександрівській лікарні доручили архітектору А. С. Каминскому. Купецьким суспільством він поїхав у відрядження разом із лікарем П. И. Покровским зарубіжних країн у тому, щоб із досвідом будівництва таких закладів. Вони відвідали Берлін, Лейпциг, Парижа й інші європейські міста.

Лікарня було поставлено біля, належала Купецькому суспільству, лицьовим фасадом убік вулиці Щипок. У лікарні було 150 ліжок. Сьогодні у будинку розміщуються адміністративні й господарські служби Інституту їм. А. В. Вишневского.

У 1893 р., згідно із заповітом московської купчихи Тетяни Гурьевны Гурьевой, пожертвовавшей певну суму для будівництва вдома піклування на 100 чоловік і окремо заповіла 200 тисяч рублів у ролі недоторканного фонду задля забезпечення змісту богадільні з відсотків цієї суми, дільниці Солодовниковской богадільні почалося будівництво. За умовою заповіту будинку присвоїли ім'я пожертвовательницы. Відкриття вдома відбулося 21 січня 1896 р. Нині у будинку піклування Гурьевой перебуває Опіковий центр Інституту хірургії їм. Вишневського. І ці старі стіни служать вірою і правдою людям. Та цим зростання благодійних установ на Б. Серпуховской не прекратился.

У 1905 р. біля, пов’язаної з Солодовниковской і Гур'євською богадельням, грунтувалася ще одна, коштом, заповідані відомим меценатом, засновником Третьяковській галереї, П. М. Третьяковым.

Все життя і свій стан П. М. Третьяков віддав на збирання, збереження творів російського образотворчого мистецтва. Він лише дбав про творців і картинах, про збереження, про загальнодоступність шедеврів для народу, а й опікав сім'ї багатьох художников.

Будинок, побудоване за мотивами давньоруського зодчества, було досить мальовничим. Це — робота архітектора Соловйова, який одночасно спроектував і притулок для вдів і сиріт російських художників поруч із Третьяковська галерея, на пристрій якого П. М. Третьяков заповідав 150 тисяч карбованців, і який було відкрито 1912 г.

Після революції" у богодільнях Купецького суспільства розмістилася Лікарня ім. Н. А. Семашко. У 1936 р. тут відкрилися клініки Всесоюзного інституту експериментальної і клінічної медицини, з урахуванням що його 1944;му було створено Академія медичних наук СРСР.

На Б. Серпуховской вулиці, поруч із купецькими лікарнями і богадельнями, були і інші добродійні установи. У сьогоднішніх будинках № 37—39 розташовувалося Лялинское гуртожиток, чи «Лялинка», для бездомних. Навпроти містилися вдома «Дамського піклування про бідних», у яких знімали квартири і кімнати малозабезпечені, і навіть вдови з дітьми (будинок № 34). Поруч розташовувався притулок Московського людинолюбного суспільства (будинок № 44) для безпритульних детей.

Благодійність має величезну виховне значення, викликає у людині почуття солідарності, співчуття, співпричетності та фінансової відповідальності за те що поруч із. І це завжди слід пам’ятати, і берегти, й їх милосердие.

2. Благодійність в сучасному мире.

2.1. Проблеми благодійної сферы.

Слабка увагу до сфери добродійності значною мірою пояснюється боязню розпочати кардинальним реформам соціальної сфери. Потенціал недержавних суб'єктів не розглядається як істотного чинника розвитку суспільства, як це має місце у ринкових і серед демократичних системах.

Розподіл бюджетних коштів ввозяться рамках закритих механізмів, доступ благодійних організацій до цього джерелу практично закритий. Непрозорість державних підприємств і муніципальних структур, допуск до засобів наближених організацій породжує зловживання та корупцію. Межсекторное взаємодія у разі стає частиною тіньової экономики.

Більшість благодійних організацій виявляються відрізаними від істотних джерела фінансування своїх проектів. Навіть у випадках, коли офіційні чинники беруть участь у благодійних програмах, усе веде до відтоку ресурсів з приватного благодійного сектора. Держава нині виступає головним конкурентом залучення коштів у рішення громадських проблем. У створені осередками влади фонди відбувається перекачування державних коштів, які безконтрольно витрачаються чи присваиваются.

Бюджетні проблеми, з одного боку, велика залежність підприємництва від державної влади і муніципальної політики, з іншого, й сильна мотивація зрощування влади й ринкових структур, з третього, призводять до постійному вторгнення офіційних структури сферу добродійності, котра, за суті повинна залишатися приватним справою. Виходить, що з здобуття права зробити благодійне пожертвування, потрібно «благословення» влади. Тим самим було, стримується надходження приватних ресурсів у благодійний сектор. Здійснюються переважно проекти, адміністративно схвалені владою. Знижується мотивація як донорів, і благодійних організацій формувати матеріальну базу і ресурси добродійності. Це її й так мізерну матеріально-технічну і фінансовий базу.

Фактично діють неявні механізми «примусу» приватних донорів, розвивається администрируемая (казенна) і планова благотворительность.

У системі управління зберігається відданість адміністративним і авторитарним формам управління. Не відповідна сучасним вимогам підготовка і низька зарплата чиновників, і навіть історично властиве Росії недовіру громадян до офіційним структурам та його представникам сприяють розвитку приватних сфер діяльності, зокрема й благотворительность.

Соціально-економічна ситуація, характеризуемая великою часткою населення з низьким достатком і відсутність середнього класу, визначає щодо низький потенціал доступних для добродійності ресурсов.

Відсутність визначеної і стимулюючої політики щодо добродійності призвела до того, що з здійснення благодійної діяльності склалися невідь що сприятливі условия. В частности, благотворительные організації та благополучатели, що у благодійному процесі, несуть невиправдано високі податкові зобов’язання перед державою. Це підвищує накладні витрати добродійності, знижує мотивацію потенційних доноров.

З іншого боку, наявні податкові пільги часто використовується не так на благодійні потреби. Пільги починають експлуатуватися у комерційних банках інтересах підприємців, що, своєю чергою, змушує і благодійних організацій пристосовуватися до запитів донорів. Початкова місія благодійних організацій відходить другого план.

Усе це зумовило наявність гостру проблему у розвитку добродійності, що полягає у тому, що міра потенційно доступних від використання у цій сфері ресурсів щодо невеликий, але вони втягуються в повному обсязі. Більшість коштів, яка б витрачатися на благодійність, залишається незатребуваною. Отже, слід констатувати, що благодійність у Росії розвинена слабко і найуспішніші організації, як у бізнесі, і у добродійності, функціонують, переважно, на державних ресурсах. Через війну благодійних організацій натомість, щоб доповнювати держава, перетворюються на прохачів, а остаточному підсумку стають суспільству із ще однією тягарем. Часто багато фондів створюються, які мають достатніх засобів, і тоді замість благодійної діяльності зайняті їх пошуком задля власного содержания.

2.2. Взаємини із державою.

До цього часу держава фактично адміністративно включало частина благодійного сектора економіки в механізм виконання своєї соціальної полі-тики. Причому призводило в підвищення ефективності бюджетних витрат, а тільки дозволяла обійти обмеження під управлінням бюджетними коштами чи заповнити убогість бюджетного финансирования.

У першому випадку кошти перетворюються на «кишенькові» благодійних організацій, де ними можна гнучкіше управляти. І у часто завищувати розцінки або обсяги виконуваних работ.

У другий випадок держава через благодійних організацій займається збиранням коштів з приватних джерел, які роблять виконання державних обязательств.

У кожному разі механізми зводяться до створення окремих організацій привілейованого становища. Наявність таких організацій стримує ініціативу та розвитку інших благодійних структур. Це спричиняє втрати ресурсів благодійного сектора. Держава суперничає з благодійним сектором за володіння джерелами ресурсов.

Державний соціальний політика має здійснюватися через бюджетне фінансування і державні програми. Державні зобов’язання повинні відповідати можливостям бюджетного фінансування й не покладатися на псевдодобровольные пожертвування з приватних джерел. Благодійна сфера маєш бути у обсязі залишено на розсуд самодіяльного населення, громадяни мають самостійно розв’язувати, що не об'ємі та як і формі займатися благотворительностью.

Роль держави й місцевого самоврядування у тому, щоб зробити сприятливі умови і нормативні механізми розвитку та здійснення добродійності без безпосереднього вмешательства.

Добродійні послуги повинні перестати бути, у який би не пішли ступеня послугами, оказываемыми органів державної влади чи посадових осіб. Вони повинні бути тільки послугам суспільству. Влада має адміністративними засобами вирішувати, хто, у яких формах, що й що не масштабі має займатися благодійністю. Благодійність мусить бути її вмонтовано у ринок, при регулюванні добродійності застосовувати принципи, аналогічні для ринкових структур.

Втручання влади руйнує філософію добродійності, фактично призводить до її зникнення та заважає її развитию.

Також ускладнює розвиток добродійності відсутність доступу цих організацій до державних ресурсів. Включення незалежних організацій систему виконання державних програм, фінансованих з допомогою бюджетних коштів, сприяє розширенню конкуренції у сфері. Система безумовного бюджетного фінансування має поступатися системі вибору найефективнішого виконавця. Нині організаційна слабкість благодійного сектора Демшевського не дозволяє державі його як серйозного партнера.

Проте, необхідно збільшувати обсяг бюджетних коштів, розподілених на відкритому конкурсі. Чітко певна стратегія розширення конкурсів державних замовлень націлила б благодійних організацій отримання фінансування, стимулювала та їхні розвиток. На початковому етапі благодійних організацій міг би отримати перевагу порівняно іншими формами приватних організацій, щоб забезпечити державні інвестиції у розвиток саме цього сектора.

Конкурси державних замовлень у першу чергу організовувати з тих проблем й у галузях, де недостатньо розвинута сама державна система. Натомість, щоб вкладати ресурси у її розвиток, доцільно зорієнтуватися на недержавних исполнителей.

Державні замовлення слід застосовувати у його сферах, де в держави є розуміння й у тому, як треба чинити розв’язувати проблеми, й інтерес держави зводиться, передусім, для пошуку ефективного управляющего.

Держава і благодійних організацій можуть ефективно взаємодіяти й у сферах, де проблеми тільки виявилися, і немає ясності, як будемо їх долати. Ініціатива благодійних організацій дозволить знайти нові механізми і технології рішення. Тут ефективно застосування грантів. І тут інтерес держави у цьому, щоб було реалізований соціально значимий проект, який ще здійснювався і який благодійним організаціям важко знайти кошти з деяких інших источников.

Частина державних коштів слід виділяти на проекти, розроблені самими благодійними організаціями, і навіть на організаційне розвиток благодійного сектора.

Фінансування благодійних проектів має здійснюватися державою лише з конкурсної основе.

Державне фінансування благодійних організацій має переслідувати мети підвищення ефективності бюджетних витрат і убудовування механізмів бюджетного фінансування й благодійної діяльність у ринкову экономику.

Законодавство, що регулює бюджетний процес і бюджетні витрати, має забезпечувати участь благодійних організацій виконанні державних програм, тож отриманні державних замовлень які з бюджетними організаціями. Вибір виконавця повинен без жодних привілеїв здійснюватися з урахуванням эффективности.

Будь-яка державна чи муніципальна програма, і навіть будь-яке замовлення чи грант має піддаватися обов’язковому аудиту і програмної експертної оценке.

Добродійні організації досить активно користуються різними послугами держави. Зазвичай, вони надаються їм у на пільгових умовах. Особливо важливим реалізації благодійної діяльності є оренда приміщень під офіси і оплата комунальних послуг в, користування приміщеннями для заходів, засобами зв’язку, інформаційними ресурсами тощо. Зазвичай підтримка в формах є є ще однією різновидом сегрегації неурядових організацій за ознакою близькості до своєї влади. Майже ніколи таку перевагу, який чиниться деяким організаціям, стоїть безоплатно. Специфіка цієї форми підтримки у тому, що вона, на відміну фінансування, охоплює довгий час. Надавши можливість оренди на пільгових умов, держава перестає контролювати доцільність такого кроку кілька місяців. Тут потрібні гнучкіші, справедливі і вигідніші державі механизмы.

Надання такої допомоги може здійснювати аж шляхом застосування відкритих процедур. Доцільно проведення конкурсів, де можуть брати участь лише добродійні організації. Переможець має визначатися ще й з критеріям корисність. Договір про оренду повинен зумовлювати вартість оренди договір із урахуванням цієї полезности.

Слід пам’ятати, що благодійний сектор був із процесу безплатної приватизації. Громадяни могли отримати нерухомість власність лише за умови, що займатимуться підприємницької діяльності. Було б правильно встановити правил і процедури участі благодійних організацій у придбанні распродаваемой державою недвижимости.

Ринковий механізм вимагає урівнювання прав всіх споживачів. Добродійні організації при конкуренції коїться з іншими, зокрема і комерційними організаціями, повинен мати сприятливіші умови тільки до залучення коштів. Лише цього має полягати їх преимущество.

Оплата інших послуг благодійними організаціями повинна перевірятися за максимальними розцінками, які встановлені державних бюджетних организаций.

Там, коли це доречно і, можливо, організації, мають бюджетне фінансування, повинна давати пріоритет обслуговування благодійних організацій. Наприклад, це стосується засобам масової інформації, котрим можна встановити нормативи з висвітлення діяльності благодійних організацій корисною і на публікацію матеріалів, формують позитивний громадський образ учасників благотворительности.

Щоб стимулювати благодійної діяльності з боку держави застосовувати різні неекономічні методи. Метою таких дій має бути моральне заохочення всіх учасників добродійності, посилення мотивації громадськості й поклали потенційних донорів, стимулювання їх залучення у благодійність. Визнання особистих заслуг вітчизняних філантропів і активістів благодійного рух зі боку офіційних структур є дуже значимим чинником формування суспільної думки і активізації благотворительности.

Громадськість і її мають чітко і регулярно отримувати «сигнал», що доброчинність і її розвиток відповідає інтересам держави, підтримується їм, що благодійне рух розглядається їм конструктивно і положительно.

У цьому можна, зокрема, торкатися питання розвитку добродійності у щорічній Посланні Президента РФ до зборів, стосуватися цієї теми у спеціальних зверненнях вищих посадових осіб государства.

Великий суспільного резонансу було б нагородження орденами, наприклад, «За заслугу перед Батьківщиною» та державними нагородами найзначніших діячів добродійності за сучасними уявленнями як державні і муніципальних структур, і громадськості, і навіть нагороджувати державними та інші преміями і почесними грамотами приблизні донорські і благодійних організацій. Такі нагороди необов’язково мають включати грошові выплаты.

Добродійні організації також мають бути поінформовані, що є підстави висунуті на присудження премій різних відділу міжнародних організацій, зокрема системи ООН.

Доцільно відродити російську традицію проведення Кремлі благодійного балу з участю вищих посадових осіб у цілях збирання коштів благодійні проекти. Президент чи голова Уряди РФ повинен щороку проводити зустріч із лідерами й керівниками благодійних громадських організацій і найбільшими філантропами, як це робиться для підприємців, і плануємо влаштовувати президентські, чи урядові прийомах у честь активістів добродійництва та філантропів. Найвідоміші і популярні державні та суспільні діячі можуть укладати спостережні ради благодійних организаций.

Громадянам, жертвующим великі суми коштів у благодійність, має бути дозволили називати своїми власними іменами організації, нові проекти та інші об'єкти. Потрібно вітати входження визначних акторів і шановних державних громадських діячів в спостережні ради благодійних організацій. Така форма участі має спричинить створенню тих організацій сприятливіших умов функционирования.

Отже, державну підтримку добродійності має будуватися за такими направлениям:

— участі благодійних організацій здійсненні державних программ;

— відкриття їм доступу державних джерелам финансирования;

— моральне заохочення благотворительности;

— створення сприятливих умов отримання які держава надає услуг;

— використання експертного потенціалу учасників благотворительности.

2.3. Основні функції добродійності.

Функції добродійності у суспільстві полягають у следующем:

— економічна: забезпечення гідного існування громадян, що з об'єктивних особливостей і життєвих ситуацій неспроможні самостійно подбати про себе;

— соціальна: зняття соціальної напруги шляхом вирівнювання рівень життя, підтримки самих знедолених верств населення, котрі за об'єктивним обставинам що неспроможні адаптуватися у нових условиях;

— ринкова: заповнення недоліків соціальної держави і функціонування ринкових механізмів, передусім з допомогою оперативності і адресності доставленої допомоги, тобто. підвищення його эффективности;

— громадська: заповнення перекосів громадських відносин, що призводять до відходу за своїй волі окремих тих категорій населення від стандартів життєдіяльності, що обмежує їхні можливості щодо споживання громадських благ і самореалізації; одночасно — вплив громадські мнение;

— політична: реалізація механізмів зворотний зв’язок населення і ще владних структур, формулювання соціальних пріоритетів від імені тих, які у соціальному з об'єктивних причин, не здатний відстоювати свої права;

— маркетингова: задоволення потреб філантропів, надання донорам послуг за здійсненню благодійних проектів, одночасно — культивація альтруїстичних і людинолюбних настроїв на обществе.

2.4. Основні цілі й принципи благотворительности.

Мета добродійності полягає у забезпеченні можливості досягнення соціально рівня життю тих груп населення, які під впливом соціальних ризиків що неспроможні самостійно реалізувати свої узвичаєні соціальні права.

Ця стратегічну мету благодійної діяльності здійснюється через досягнення певних конкретних цілей, головні у тому числі следующие:

— соціальна підтримка й захист громадян, включаючи поліпшення матеріального становища малозабезпечених, соціальну реабілітацію безробітних, інвалідів та інших осіб, що з своїх фізичних чи інтелектуальних особливостей, інші обставини неспроможні самостійно реалізовувати своїх прав і законні интересы;

— сприяння населенню у подоланні наслідків стихійних лих, екологічних, промислових чи інших катастроф, до запобіганню нещасних случаев;

— допомогу які постраждали внаслідок стихійних лих, екологічних, промислових чи інших катастроф, соціальних, національних, релігійних конфліктів, жертвам репресій, біженцям і вимушеним переселенцам;

— сприяння зміцненню світу, дружби та згоди між народами, запобіганню соціальних, регіональних, національних, релігійних конфликтов;

— сприяння зміцненню престижу й підвищення ролі сім'ї у обществе;

— діяльність у сфері профілактики та охорони здоров’я громадян, і навіть пропаганди здорового життя, поліпшення морально-психологічного стану граждан;

— сприяння діяльність у сфері фізичної культури та масового спорта;

— охорона довкілля та захист животных;

— охорона і належне утримання і використання будинків, об'єктів і територій, мають історичне, культурне чи природоохранительное значення, і місць захоронения.

За підсумками узагальнення, систематизації і політичного аналізу зарубіжного театру і російського досвіду добродійності вироблені найважливіші принципи функціонування системи благотворительности.

Насамперед, це принцип рівноправності всіх членів товариства щодо участі в благодійної діяльності було без будь-якої національної, етнічної, політичної дискримінації як громадян, і біженців, змушених переселенців, осіб без гражданства.

Принцип адресності передбачає надання будь-який форми доброчинну допомогу конкретним групам нужденного населення відповідність до законодавчо прийнятими критеріями і побажаннями благотворителей.

Достатність доброчинну допомогу передбачає такий її обсяг, що задовольнятиме базовим потребам благополучателей на соціально прийнятному рівні, і мінімального відшкодуванню матеріальних збитків від різних соціальних ризиків і непередбачених надзвичайних обставин. Соціальна ефективність добродійності проявляється у забезпеченні соціально рівня життя благополучателя й у водночас, запобігає виникнення соціального утриманства працездатного населения.

Принцип правової забезпеченості досягається завдяки розробці нові й упорядкування чинних законодавчих та інших нормативних актів, регулюючих сферу благотворительности.

Стійкість благодійної діяльності забезпечується з допомогою найповнішого, доцільного, прозорого використання коштів із усіх источников.

Гнучкість благодійних акцій передбачає систематичний перегляд напрямів, форм, методів, механізмів і технологій надання благодійної підтримки у відповідність до изменяющимися соціально-економічними умовами життєдіяльності общества.

Керованість системи добродійності досягається з допомогою чіткого розмежування функцій, повноважень, відповідальності держави і ресурсного забезпечення різноманітних організацій, здійснюють благодійну підтримку різних благополучателей, як приватних осіб, і организаций.

Наукова обгрунтованість системи добродійності передбачає застосування теоретичних, методичних і експериментально опробированных механізмів і технологій, довели практично свою ефективність у рішенні проблем благотворительности.

Важливим принципом вбудовування добродійності до системи соціальної полі-тики є інформаційна достатність супроводу благодійних акцій. Необхідною критерієм ефективності функціонування благодійних організацій є доступність наданих благ нужденним груп населення, тобто. здатність добродійників своєчасно, чітко виявляти і максимально здійснювати свої статутні функции.

З урахуванням поточної соціально-економічну ситуацію найбільші податкові переваги та інші привілеї повинні представлятися учасникам благодійної діяльності, які зосереджені на рішенні проблем малозабезпечених верств населення, соціально ущемлених груп, і жертв соціальних, природних і техногенних катаклізмів. Податкове стимулювання інших благодійних проектів має здійснюватися у меншому об'ємі та збільшуватися принаймні поліпшення економічної та, зокрема, ситуації з наповненням бюджетов.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Благодійність розвивалася нашій країні, переживаючи злети спади, удачі і розчарування. З 1995 року третій сектор Росії збільшився за оцінками різних експертів в 6−8 раз. Сьогодні у Росії за даними Держкомстату на 01.01.2001 діють близько 480 тисяч некомерційних організацій, близько 22% їх займаються соціально орієнтованою діяльністю, 5 тисяч з яких зареєстровані у відповідно до законодавства РФ як благодійні. У некомерційному секторі працюють близько 2% працездатного населення як співробітників, добровольців і консультантів. Результатом своєї діяльності стало допомогу та надання послуг для десятків мільйонів. Щороку НАТО і ЄС залучають у соціальної сфери як пожертвувань, грантів та інших цільових надходжень близько 15 млрд. рублів з позабюджетних джерел. Для величезної кількості громадян нашої країни благодійних організацій є місцем, де їх знаходять безоплатну допомогу, підтримку і фінансово доступні послуги. Із початком перебудови благодійність було визнано як важлива, необхідна і невід'ємний елемент громадського участия.

Узагальнено яку можна оцінити такими характеристиками:

— благодійність у суспільстві розвинена слабко, необхідність її розвитку державі і суспільстві не осознана,.

— благодійні ресурси багато в чому використовуються за назначению,.

— благодійне рух хитке і погано впорався зі своєї миссией.

Через війну суспільство сприймає благодійні дії як певну незаконну діяльність, яка створює зайві проблеми, хоча благодійність існує саме з здобуття права краще справлятися з громадськими проблемами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. А. Р. Горюнов Благодійництво та її роль світі СПб, 1996 г.

2. У. М. Пугаев. Соціальна робота. Підручник — М.: Видавничий будинок «Дашков і Ко», 2002 р.

3. Історія Російського меценатства. Під Ред. Памбухчиянца Про. У. М.: 2000 г.

4. Історія Школі соціальної роботи. Під ред. Артем'єва Про. П. М.: 2002 г.