Крестоносная агресія біля Русі

Крестоносная агресія біля Руси Крестоносная агресія на території Русі, достигнувшая свого піку першої чверті XIII в., бере початок ще XII в. Саме тоді західних і поморських слов’ян облаштувалися німецькі лицарі, у тому числі переважно перебували на початковому етапі загони «хрестоноських» загарбників, вони просувалися далі на схід, вторгалися, з одного боку в Пруссію, з іншого — в Прибалтику.

С кінця 80-х XII в. «хрестоносні» загони «місіонерів» дедалі більше роблять збройні нападу завезеними на територію північно-західній Русі, переважно на землі полоцких і смоленських князів, на землі лівів, колись всего.

Древняя ливонская літопис кінця XIII в., відома під назвою «Римованої хроніки», містить ясне вказівку те що, що землі, заселені прибалтійськими племенами, належали в плані росіянам і російські князі отримуючи з них данина: «Земля зелов, лівів, летів лежить у руках російських до появи „братів“, які землі силою відібрали». Наша літопис як і підтверджує цю звістку. Літопис неодноразово згадує назви низки цих племен, розповідаючи у тому, як вони, спільно зі слов’янськими племенами, будували російське государство.

С давніх часів народи Прибалтики пов’язувалися історичними долями з Руссю. Ці відносини укріплювалися постійними торговими зв’язками і великим культурним впливом. У мові естів і латишів ці древні російські впливу збереглися досі. Вже Х—XI ст. до Прибалтики з Русі проникає і західне християнство, свідченням чого залишилися древні поховання, предмети культу (хрести тощо. п.), знайдені під час розкопок. Із середини XII в. німецькі купці з Бремена, Любека та інших північних міст, торгували різними товарами, дісталися гирла Двіни і встановили епізодичні зв’язки й з Прибалтикою. Невдовзі ці зв’язку придбали більш постійний характер, унаслідок чого зростало, і міцнішала прагнення німецьких купців створити собі у Прибалтиці міцну базу. З Прибалтики купці прагнули проникнути і далі, до меж власне російських земель. У 1184 р. в Новгороді було споруджено немецко-латинский купецький двір, під назвою ім'ям св. Петра, і церква. Цей двір вступив у гостру конкурентну боротьбу з роботи вже що існувала тут факторією готландских купців, носила ім'я св. Олафа.

На початковому етапі загарбниками у Прибалтиці було саме духовенство, від імені переважно монахов-цистерцианцев. Діяли вони за прикладу рыцарей-разбойников того часу. Невдовзі на захоплених землях встановилися звичайні форми західноєвропейського феодалізму: місцеве населення перетворюватися на кріпаків, землі віддавалися в бенефициальное дарування васалам, будувалися церкві та монастирі. Так робилося як на землях лівів, а й у землях куров, семигалов та інших племен.

Яркую картину цього безцеремонного порядкування на землях прибалтів залишив Генріх Латвийский—автор розлогій «Хроніки Лівонії», сам був однією з учасників «хрестоносного» наступу на восток.

Первые кроки «місіонерів» зазвичай мали «мирний» характер. Так, близько 1188 р. до полоцкому князю Володимиру звернувся католицький чернець ордена августинців Мейнард про те, щоб було дозволено вести проповідь християнства землі лівів. Генріх Латвійський пише про Мейнарде, що він «почав проповідувати ливам і будувати саме церкву в Икесколе».

Действия «місіонерів» не зустрічали у місцевого населення співчуття, навпаки, викликали сильну ненависть. Як Генріх Латвійський, ліви майже принесли на поталу своїм богам помічника Мейнарда—Дитриха (Теодориха), а самого Мейнарда не відпускали зі свого землі, побоюючись, що він призведе християнське військо. Центром своєї діяльності Мейнард обрав відбудований їм замок Икесколе (Икскюль) на Двіні, розташований трохи вища її устья.

Придавая велике значення діяльності Мейнарда, єпископ бременский Гартвиг II призначив її в 1186 р. «єпископом икскюльским в Русии», а ще через двох років Папа Римський Климент III затвердив це і видав особливу булли про створення нового єпископства в підпорядкуванні бременського архієпископа. Отже, створили форпост немецко-католической агресії Сході, звідки почалося планомірне вторгнення на землі, котрі входили у складі Русі і підвладні російським князьям.

Папская курія керувала цієї «діяльністю, надаючи їй чимале значення у своїй загальної політиці. Мейнард посилав до Рима донесення про своє «місії», і «тато не скупився на благословення, похвали й інші словесні «дари» і «милості»: допомогти новоявленому єпископу істотніше тато було. Лише кількома роками пізніше, коли несподівана загибель імператора Фрідріха Барбаросси розв’язала руки новому татові Целестину III і коли, з іншого боку, зазнав повного провалу III хрестовий похід, римська курія зробила спробу надати Мейнарду більш дійову помощь.

Папа закликав до «хрестовому походу» в землю лівів для насильницького їхнього першого звернення в християнство. Усім, які у такому поході прийме участь, обіцяли відпущення гріхів. Проте народні маси землі лівів одностайно противилися всім спробам «звернення» в католицтво. Цілком справедливо вони пов’язували його з неминучою остаточної втратою залишків своєї свободи. Хрестоносцям вдалося використати ті групи місцевого населення, у яких почали виділятися як панівна соціальна верхівка: племінних вождів, старійшин роду. Джерела повідомляють, що Мейнард саме у неї і спирався і для смертю, восени 1196 р. скликав їх і взяв із них обіцянку продовжувати його «місіонерську» діяльність. Проте розрахунки Мейнарда і підтримували його членів місцевої знаті не оправдались.

Преемником Мейнарда з’явився призначений бременским архієпископом німецький чернець Бертольд, раніше абат Локкумский. Він хотів силою звернути лівів в християнство, але у першому ж кровопролитному зіткненні, викликану його, 24 липня 1198 р., був убитий. Його хрестоносці, щоправда, примусили значну частину лівів погодитися на «звернення», але, повідомляє джерело, ще не встигли торжествуючі переможці сховатися у своїх кораблях не врахували як ліви повстали, кинулися спочатку у Двину, щоб змити із себе ненависне їм хрещення, та був розпочали винищування так само ненависних ченців і попів. Створені за попередні 14 років церкви було спалено. Усі сліди нав’язаного силою християнства були знищені в стислі терміни.

На зміну Бертольду з Бремена прибув племінник архієпископа Альберт, під назвою Марксом «паршивим бременским каноніком». Для Альберта уся її діяльність серед лівів була початку будівництва і остаточно підприємством военно-разбойничьег характеру, у якому «проповідь», «звернення» вже не грали ролі. Молодий нащадок знатної феодальної сім'ї графів Буксгевден фон Аппельдерн, він у дусі на той час розраховував зброєю придбати багатства і славу.

В інтересах діяв Альберт Аппельдернский, досить чітко свідчить те, що із років свого єпископства він 12 років у Німеччини. Родинними і соціальними узами він був тісно пов’язані з феодальної аристократією (світській, і духовної) північної Германии.

Альберт зумів заручитися реальнішою, ніж його попередники, підтримкою тата, особливо вступило 1198 р. на римський престол Інокентія III, який додав розбійницькому підприємству Альберта проти лівів характер «подвигу благочестя». Буллою від 5 жовтня 1199 р. тато оголосив що у поході проти лівів рівнозначним виконання обітниці, протягом якого надавалося повне відпущення гріхів, через 5 років, під час IV хрестового походу, інша буллою прирівняв хрестоносців у Прибалтиці до хрестоносцям, вихідцям до Палестини, дозволив, якщо був принесений обітницю про участь у поході «на святу землю», заміняти його відвідинами Прибалтику. Отже, тато офіційно визнав так звану «ливонську місію» військовим підприємством, і сам закликав до зброї, звернулося особливим посланням до бременскому духівництва й до «християнам Нижньої Німеччини», пропонуючи прийняти широке що у поході Альберта, оголошеному у своїй «великому справою веры».

Епископ Альберт діяв разом із датським королем Канутом VI і герцогом Шлезвигским Вальдемаром, які у ці ж таки роки спустошували землі естів, які лежали північніше землі лівів. Генріх Латвійський згадує про німецькому імператорі Пилипі Швабском, яка має Альберт, очевидно, також заручився поддержкой.

После такий грунтовної підготовки, свидетельствовавшей у тому, яке велике значення надавали володарі феодальної Європи католицької експансії Схід, походу з російськими землі, Альберт навесні 1200 р. розпочав свій вторгнення. Попри порівняно численну рать, яку Альберт привів із собою на 23 судах, населення справила агресорам завзяте опір. Хитрий канонік зміг влаштуватися в в цих місцях тільки тоді ми, що він використовував межплеменную ворожнечу, і нацькував на лівів, справитися з опором яких був неспроможна, сусіднє плем’я земгалов, і навіть, за прикладом Мейнарда, залучив зважується на власну бік ливскую і куршскую знать.

Большую роль зіграв захоплення хрестоносцями гирла Авины і на будівництво тут у 1201 р. дома, де які вже існувало поселення, укріпленого міста, названого Ригою. Звідси легко було організувати дієвий контроль над Подвиньем, з одного боку, та контроль Балтикой—с інший. Папа не залишив без своєї допомогу й такі дії агресорів. Генріх Латвійський повідомляє, що тато заборонив під страхом церковного відлучення комусь надалі відвідувати гавань семигалов. Це мало забезпечити торгову монополію захопленої німцями Риги і погіршити торгівлю, яку місцеве населення здавна вело зі свого, якоїсь іншої, гавані. Цікаве й інше: російські купці, постійно підтримували з ливами й іншими місцевими племенами торговельні стосунки, вважали за потрібне дотримуватися цього папського забороні й намагалися торгувати як і, вирушаючи при цьому до земгалов. Тоді німці «напали ними, і коли двоє, саме лоцман і капітан, були схоплені і віддані жорстоке вбивство, інші змушені були вернуться».

В цих коротких повідомленнях літописця дано надзвичайно важлива свідоцтво про справжньому характері діяльності хрестоносців. Це було вторгнення заради захоплення торгівлі на Балтиці, заради захоплення земель.

Враждебные дії хрестоносців у Прибалтиці був із початку віроломними стосовно російським, уклали ще 1195 р. торговий договір «з усіма німцями, готландцами і латинянами». Договір цей, підписаний князем новгородським Ярославом Володимировичем і послом німців від імені якогось Арбуда, був, очевидно, відновленням та розширенням колись котрий діяв угоди, потім вказує згадуваний і який підтверджується у договорі 1195 р. «світ старий».

Действия хрестоносців мали на меті створити торгову блокаду Русі, оскільки головні торговельні зв’язки йшли з Балтії в Псков, Новгород, Ладогу. Полоцьк, Смоленськ та інші російські міста. Навіть католицькі церковні історики змушені визнати, що став саме торгові інтереси направляли католицьку експансію Схід І що тому, кажучи як один із таких историков-доминиканцев, «середньовічний християнин було ніяк забути про існування цих широких шляхів в язичницький мир».

В 1202 р. створили спеціальний військово-чернечий орден під назвою «Брати Христового воїнства», якому Інокентій III наказав статут створеного Палестині ордена «тамплієрів» і як отличительного знака затвердив для створення нового ордена зображення червоного хреста і меча, нашитых на білий лицарський плащ. Звідси й пішло пізніше назва ордена «мечоносці». На відміну від «тамплієрів», були папським орденом, «мечоносці» були орденом ризького епископа.

В 1207 р. було встановлено, одну третину всіх захоплених Прибалтиці земель передається ордену.

Русские були головним ворогом, з якою спрямовувалася агресія німецьких рицарів та ченців. Загарбники чудово знали, що вони діють у межах російських володінь. Найбільш небезпечними їх противниками були російські князі — полоцький, псковський, смоленський, особливо «великий князь» новгородський. Ці князі надавали постійну підтримку місцевого населення, котрий вів нелегку боротьбу із бойовиками. Особливо російські надавали істотну допомогу своїм найближчих сусідів эстам, проти яких посилено діяли датско-шведские лицарі, керовані архієпископом Андрієм Лундским, своєю чергою які мають підтримку обабіч — від короля датського і зажадав від папської курії. У 1206 р. тато Інокентій III в особливому посланні писав архієпископу, явно підбурюючи його до розбійницькому походу проти естів: «Оскільки ти, по правильному і благочестивому рішенню, вирушаєш проти язичників… ми препоручаем тобі країни, яку ти з христової допомогою приведеш після знищення язичництва пізнання віри христовій, встановити католицького епископа».

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.