Від реформ до кризових явищ у свеському суспільстві

Проблемы розвитку радянського суспільства в 70-ті роки, складання механізму гальмування стали предметом гострої наукової дискусії, їм присвячені публікації у періодичної преси, спеціальні статті. Історики цілком слушно виділяють 70 — першій половині 80-х в особливий етап розвитку нашого общества.

Період 70-х-первой половини 80-х років, пов’язаний з ім'ям керівника партії і країни Л.І.Брежнєва отримав ухвалу як застійного. Аналіз причин тих труднощів, з якими Україна зіштовхнулася у роки, допоможе нам зрозуміти причини подальшого глибокої кризи радянського нашого суспільства та соціалістичного громадського строя.

1. Трудности і проблеми соціально-економічного развития.

СССР.

У сфері економіки в 60−80-ті ж роки були вжито спроби проведення однієї з найбільш великих економічних реформ. Реформа господарського механізму була і опрацьована ще хрущовське час, але реалізована при Брежневе.

Початок реформі поклали рішення березневого і вересневого Пленумів цк кпрс 1965 року. Березневий пленум зосередив увагу до механізмах управління сільське господарство, яке намагалися реформувати з урахуванням збільшення матеріальну зацікавленість колгоспників і працівників радгоспів у кар'єрному зростанні виробництва. Знижувався план обов’язкових закупівель зерна, оголошений незмінним на 10 лет.

Надпланові закупівлі мали здійснюватися по підвищеним цінами. Знімалися обмеження з особистих підсобних господарств, запроваджені Хрущова. Але невдовзі проявилася обмеженість намічених механізмів стимулювання, зокрема, тенденція до заниження обсягів планових поставок сільськогосподарської продукции.

Важливе значення у тих господарської реформи мали рішення вересневого (1965 р.) Пленуму цк кпрс, хто був конкретизовано в спільних постановах ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 30 вересня 1965 року «Про поліпшення управління промисловістю «і південь від 4 жовтня 1965 року «Про вдосконаленні планування й посилення економічного стимулювання промислового виробництва ». Ініціатором господарських реформ був великий політичний діяч, голова Ради міністрів СРСР А. Н. Косыгин. Суть реформи замислювалась як ще поєднання комплексу заходів, покликаних посилити економічні важелі, розширити самостійність госпрозрахункового ланки (підприємства чи організації), вдосконалити централізоване планирование.

Передбачалося, в частности:1) зменшення кількості директивних планових показників, заміна валовий продукції як основного планового і оцінкової показника обсягів реализации;2) зміцнення госпрозрахунку підприємств, збереження у них більшої частки прибыли;3) перебудова системи ціноутворення, яка заміняла політику підтримки низьких оптових цін політикою встановлення ціни рівні, що забезпечує підприємств на засадах госпрозрахунку (в 1966 — 1967 рр. було здійснено реформа оптових цін промышленности).4) відновлення галузевого принципу управління промышленностью.

Вихідною ідеєю реформи була в децентралізації. Воно Залишалося п’ять директивно планованих показників, серед яких реалізацію продукції, основна номенклатура, фонд заробленої плати, прибуток і рентабельність, стосунки з бюджетом. Проте адміністративна обов’язок завдань навіть за цих суто економічних показателяхдолжна була сохраниться.

Проте реформа не змінювала основ командно-адміністративної системи управління і було спрямована тільки обмеження користування переважно адміністративних методів у поєднанні його з деякими економічними важелями. Перші роки реформи дали позитивні результати. Якщо середньорічні темпи приросту національного прибутку і валового громадського продукту склали в 1961;1965 роках 6,5 відсотків, то 1966;1970 роках — 7,8 і 7,4 відсотка, відповідно. Приріст валової продукції сільського господарства становив 1961;1965 роках 2,2 відсотка, а 1966;1970 роках — 3,9 відсотка. 5 (*).

Вже 1966;67 роках почали виявлятися негативні сторони реформи, причинами яких були передусім сутнісна непослідовність, її половинчастість. Головним недоліком було то, що інтереси нашого суспільства та підприємства стали дедалі більше розходитися. Підприємству було вигідно випускати однотипну продукцію по максимально високих цін. Це було спричинить збоїв в роботі всього господарського механізму країни і могло призвести до швидкого і глибокому економічному кризи. Щоб уникнути його, керівництво країни прийняв рішення повернутися до перевіреної жорсткої адміністративної структурі при детальному плануванні номенклатурної продукції і інших показників обмеженням прав підприємств. На початку 1970;х років від реформи практично цілком відмовилися, валові показники стали знову грати чільне місце у економічній жизни.

Реформа 1965 року передбачала розвиток сільського господарства. Її важливим рішенням було прийняття Зразкового Статуту колгоспів у листопаді 1969 року. Він розширював господарської самостійності колгоспів, зберіг за колгоспниками декларація про підсобне господарство, присадибна ділянка, особистий худобу та птицу.

Економіка країни у 60−80-ті роки характеризувалася ще. Народне господарство СРСР за 70 років. — С.51.достаточно високими темпами зростання. Попри половинчастість і брак реформи 1965 року його кілька затримала темпи падіння, але початку 1970;х років вони стали знижуватися. Якщо приріст національного доходу на 1967;1970 роках становив у середньому протягом року 7,8 відсотка, то 1971;1975 -6,3, 1976;1980 -4,2, 1981;1985 -3,5 процента.

Слід сказати, що ці роки існувало усвідомлення потрібності ефективніше використовувати економічні закони соціалізму, посилити увагу до питань інтенсифікації виробництва, прискорення науково-технічного прогресса.

У аналізований період приймалися правильні рішення необхідність інших підходів в економічної політиці у вигляді перенесення центру ваги з кількісних показників на якісні, з вольових методів управління на экономические.

У у 70−80 роках як найважливішого елемента економічної політики висувалось першому плані розвиток науки і техніки, впровадження їх успіхів у практику. Витрати на розвиток науку й техніки у роки зросли більш ніж в три разу, чисельність науковців майже подвоїлася. На межі 60−70 років були створено науково-виробничі об'єднання (НВО), яких в 1985 році, налічується 250. Вони мусили спеціально призначені до створення новітніх зразків техніки. Проте провідної ролі грали розробки для оборони, через те, що була в широкомасштабну гонку озброєнь. Громадянські підприємства перешкоджали належного ефекту. Машинобудування розвивалося на середньому рівні всієї індустрії. По провадження й використання у народному господарстві новітнього електронного устаткування як вирішального умови науково-технічного прогресу, ми значно відставали навіть інших європейський стран.

XXV з'їзд КПРС визначив 10 п’ятирічку (1976 — 1980 рр.) як «п'ятирічку ефективності і забезпечення якості «. Проте, в действительности—————————————————————————————-Народное господарство СРСР за 70 років. — С.51. 10 п’ятирічка таким стала. Промисловість, сільському господарстві, побудову дев’ятій, десятої і одинадцятої п’ятирічках з планами ради не дали. Причому за найважливіших показників підсумки другий половини 70-х років були значно нижчі від, ніж на початку десятиліття. Це визнавалося у найвищому уровне.

Реформи 1965;1970гг. за всієї своєї обмеженості й непослідовності надали значне позитивне вплив на народне господарство країни. Пройдений період знаменувався новими великими успіхами з економіки і соціально-культурної життя. За 1961;1985 рр. валовий громадський продукт становило 387 відсотків, як і виріс національний дохід. Це означало, що стала провадити у 4 рази більше продукції, ніж 25 років як розв’язано. Продукція промисловості цей час збільшилася на 485 відсотків,.

продукція сільського господарствана 171 відсоток. 5 (*).

Великі структурні зміни характеризували розвиток народного господарства. У дивовижній країні склався єдиний народногосподарський комплекс, до складу якого єдині енергосистему, транспортну мережу, систему зв’язку. За роки було побудовано більше ніж 9 тисяч нових промислових підприємств, зокрема таких гігантів як Атоммаш, КамАЗ, стали до ладу найбільші у світі Красноярська, Братська ГЕС, Канско-Ачинский і Экибастузский паливно-енергетичні комплексы.

У Світовому економічний розвиток Радянський Союз перед твердо обіймав друге у світі і перше місце Європі, випускаючи більш 20 відсотків світової промислової продукции. К 1985 року Україна вийшла перше місце світі з виробництва чавуну, стали, мінеральних добрив, видобутку нафти і є. Загальний рівень промисловості стосовно США зросла з 50 відсотків на 1960 року до 80 відсотків на 1985 году.

Значно виросло добробут совєтського люду. За рік із 1961 по 1985 було побудовано 34 млн. нових квартир, что дозволило поліпшити житлові умови населення. Реальні доходи зросли цей період 2,5 разу, у своїй зберігалися стабільні і низькі ціни на всі товари народного потребления.

Новий крок зробила країна у сфері науку й культури. Було реалізовано перехід на загальний середньому освіті. Вчетверо зросла кількість осіб, які закінчили вузи, в 4,5 разу збільшилася чисельність науковців, досягнувши 1,5 млн. людина (в 1913 року у Росії налічувалося 11,6 тис. науковців. 5 (*).

Загалом і в цілому цей період з’явився періодом найбільших досягнень Радянського держави у сфері економіки, соціальної і з наукового життя. Національне багатство країни, попри важкі випробування, виросло проти 1913 роком, майже в 50 раз. Великий російський письменник і багатонаціональний радянський народ міг пишатися цими досягненнями. Проте зі другої половини 1970;х років почали дедалі більш суттєвими ознаки економічної кризи, проявилася нездатність політичного керівництва реагувати на динамічно мінливі обстоятельства.

Серйозну тривогу викликав розрив приростом потужностей та невисоким рівнем віддачі капітальних вкладень. Становище особливо погіршилося у другій половині 70-х годов.

Поруч із впровадженням нової техніки нормою стали «довгобуд », неповне освоєння нового устаткування, повільність у досягненні проектних показників. Термін окупності капітальних вкладень в промисловості зросла з п’яти років у 1980 року до 11 років у 1975 року, а до кінця 1970;х років вона вже втричі перевищував допустимі нормативы.

Падіння темпів економічного зростання приймало затяжний характер. Продуктивність праці в радянських підприємствах залишалася нижчий за рівень розвинутих країн. Якщо 1966;1970 р. річний приріст продуктивність праці становив 6,8 про—————————————————————————————- 5* 0 4См: Народне господарство СРСР за 70 років. — С.64; Ми й плані 4та: Цифри і факти. — 5-те изд., доп. — М.:1982. — С.67. центи, то 1981;1985 — всього 3,1 відсотка, тобто знизився вдвічі. 5 (*).

Великий шкоди народному господарству завдавали втрати у в промисловості й сельско-хозяйственном виробництві, втрати при зберіганні і перевезенні готової продукции.

Великі були втрата часу та сільському господарстві. Втрати при транспортуванні великої рогатої худоби становили 3−12%, свиней — до 11%. У центрі на елеваторах і за транспортуванні втрачалося до 30% врожаю. Значної шкоди сільського господарства завдала жорстока посуха 1975 року, коли збір зерна зменшився на 40 млн. тонн порівняно з середньорічним збиранням попереднього п’ятиріччя, скоротилося поголів'я скота.

У травні 1982 року прийнята продовольча програма, яка являла собою систему заходів, які охоплюють усі основні боку агропромислового комплексу. Проте негативну тенденцію була сломлена.

Негативні процеси відбивалися і соціальної сфери. Повільно поліпшувалися житлові умови, все хащі стали виникати проблеми в продовольчому постачанні, організації транспорту, медичного обслуговування, освіти. Але, попри негативні явища у економіці рівень життя жінок у СРСР досі підвищувався незалежності до середини 1970;х років, та був більш як п’ятиріччя не знижувався. Росла зароблена плата основні категорій трудящих, колись всього низькокваліфікованих, збільшилися громадські фонди споживання, робилися серйозні, щоправда недостатні, фінансові інвестиції до медицини, освіту, спорт, отдых.

Постачання населення продуктами харчування і виробами легкої промисловості досягло свого максимума. Граждане країни з деякими труднощами, та все ж задовольняли свої потреби у товарах широкого асортименту. На полицях магазинів він був вибір необхідних речей. Головна проблема була на відсутності товаров, а у тому низьку якість, тому покупці намагалися закупити імпортні речі й навіть продукти харчування. Реально рівень життя став падати лише початку 80-х годов.

Отже, застійні явища економіки та соціальній життя, усилившиеся у 70-х, до середини 80-х підвели країну до передкризової ситуации.

Які ознаки цього явления?

У фундаменті економічної області: — тенденція уповільнення зростання основних показників розвитку народного господарства;- відставання в науково-технічному і технологічному процесі від передових капіталістичних країн;- неефективне використання потребує матеріальних та трудових ресурсів немає і затримка початку інтенсивних методів виробництва;- інфляційні процеси, товарний дефіцит, величезний відкладений спрос.

У соціальній області: — залишковий принцип виділення коштів у соціальні потреби;- переважання уравнительности у розподілі і систематичне порушення соціалістичного принципу розподілу по праці;- наростання таких негативних явищ, як пияцтво, алкоголізм, спекуляція, коррупция.

У політичній області: — нездатність керівництва країни оцінити назрілі зміни й прийняти адекватні заходи;- бюрократизація управлінського апарату, волюнтаристические способи прийняття прийняття рішень та проведення у життя;- відсутність гласності по найважливішим питанням державної влади і життя;- пасивність і апатія мас, значна втрата ними довіри до традиційних політичним институтам.

У духовної області: — відрив теорії, ідеологічної роботи від життя, формалізм пропаганди і агітації; - застій в суспільствознавстві, літературі, мистецтві;- стала вельми поширеною споживчої психологии.

Виникнення передкризового стану нашого суспільства можна пояснити як об'єктивними, і суб'єктивними причинами. До об'єктивним ставляться особливості розвитку нашого країни у роки. Тут своєї ролі зіграла складна демографічна ситуація, видалення джерел сировини й енергоносіїв від традиційних районів їх використання, загострення економічних труднощів, неблагополучна світова економічна коньюктура, возраставшее тягар витрат для підтримки військово-стратегічного паритету і допомогу союзникам. У цьому зв’язку слід звернути увагу те що, частка СРСР рамках Варшавського договору становила 90% сукупних витрат і лише десять% складали частку союзників (для порівняння: в рамках НАТО витрати США становлять 54%).

Особливості і результати попередніх років розвитку також сприяли складанню передкризового стану. Такі процеси, як, наприклад, надмірна централізація управління економікою, одержавлення кооперативної форми власності окреслювали і набрали силу набагато швидше. Але в роки, одночасно зі зростанням масштабів виробництва вони почали виявлятися більш отчетливо.

Діагноз становища, у якому опинилося розвиток нашого суспільства — застій. За суттю виникла цілу систему ослаблення інструментів влади, утворився свого роду механізм гальмування соціально-економічного розвитку. Поняття «механізм гальмування «допомагає зрозуміти причини застійних явищ у житті общества.

Механізм гальмування — це сукупність застійних явищ в усіх галузях життя нашого суспільства: в політичної, економічної, соціальної, духовної, міжнародної. Механізм гальмування наслідком, а точніше прояв протиріч між продуктивними силами і виробничими відносинами. У складання механізму гальмування значну роль грав суб'єктивний чинник. У 70-ті - початку 80-х партійно-державне керівництво виявилося непідготовленим активно і ефективно протистояти наростаючим негативним явищам у всіх галузях життя страны.

2. Міжнародна військово-політична конфронтація і ее.

наслідки для СССР.

Зовнішньополітична діяльність у 70-х — першій половині 80-х була забезпечення найбільш сприятливих умов розвитку суспільства, для формування й твердження нових типів міжнародних відносин, усунення загрози війни. Проте атмосфера «застою «позначилася й тут. Були як успіхи і досягнення, а й серйозні просчеты.

Радянська зовнішня політика здійснювалася за такими основним напрямам;- розвиток взаємин із соціалістичними країнами;- підтримку відносин з розвиненими капіталістичними країнами;- зміцнення відносин із країнами «третього світу «- що розвиваються державами;- боротьба за запобігання Першої світової, стримування агресивних устремлінь НАТО і США.

Відмінною рисою взаємовідносин СРСР із соціалістичними країнами було то, що це великої ваги набувало економічне співробітництво і політичні консультації. Найчіткіше це у діяльності Ради Економічною Взаємодопомоги (РЕВ), основний завданням котрого треба було доповнити політичне співробітництво економічної интеграцией.

У цілому цей період досягнуто успіхи у співробітництві соціалістичних країн. У 1971 року СЭВом було прийнято комплексна програма поглиблення співробітництва, розрахована на 15 — 20 років. Однією з основних напрямів було забезпечення східноєвропейських країн дешевими енергоносіями і сырьем. Крупными спільними економічними проектами були будівництво нафтопроводу «Дружба «і газопроводу «Союз », космічна програма «Інтеркосмос », будівництво промислових підприємств у різних странах. Советский Союз поставив в східноєвропейські країни у 1965 р. 8,3 млн. т нафти, в 1975 р. — близько 50 млн., а до початку 80-х — 508 млн. т. Причому ціна на нафту було значно нижче мировой. Не менш активно йшло співробітництво й у рамках Організації Варшавського Договору (ОВС). Практично щорічно у 70 — 80-ті роки проводилися загальні військові маневри біля деяких країн, переважно СРСР, Польщі й НДР. З 1969 року в рамках ОВС діяв Політичний консультативний Комітет міністрів обороны.

Разом з загальним позитивним процесом розвитку у країнах виникали кризові ситуації. Така ситуація, ставившая під загрозу політичну систему, виникла Чехославакии. Відповіддю було введення радянських, німецьких, болгарських і польські війська 1968 року і придушення ворожих сил.

Драматично розвивалися події у Польщі. З кризою початку 1970;х років польському керівництву дати раду самому. Проте в початку 80-х антиурядова боротьба в країні розгорнулася новою силою. Завдяки економічної і політичної допомоги і СРСР, польському керівництву вдалося зберегти ситуацію, під контролем, причому 13 грудня 1981 року у країні було введено на військовий стан. На чолі Польської об'єднаної робітничої партії поставили генерал Ярузельський. Це припинило страйки і наростання соціальної нестабильности.

Поруч із соціалістичними країнами, які входили в ОВС і РЕВ, існували соціалістичні держави, що проводили незалежний зовнішньополітичний курс. З одними СРСР підтримував добросусідські відносини, коїться з іншими був у конфронтації. Закріпилися зв’язки Польщі з Югославією. Протягом всіх 60-х, 70-х і 80-х югославське і радянське уряду проводили щодо одне одного політику стриманого співробітництва. Поруч із посиленими економічними зв’язками політичне взаємодія було конче незначно. Особливу позицію займала Румунія. Керівництво країни на чолі з Чаушеску намагалося проводити незалежний зовнішньополітичний курс, проте загалом як внутрішня, і зовнішня політика держави відповідала принципам социализма.

А стосунки СРСР із Китаєм, і навіть з Албанією були серйозно підірвано. Советско-албанские стосунки перервані ще 1961 году.

У жорсткої конфронтації СРСР був з Китайської Народної Республікою. Загострення відносин з-поміж них почалося ще наприкінці 1950;х років, а середині 1960;х років, з початком «культурної революції «, китайське керівництво свідомо пішло на різке погіршення відносин із СРСР. У 1965;1966 роках із країни виїхали майже всі радянські громадяни, припинилися будь-які економічні, культурні і більше політичні контакти. У 1969 року на радянсько-китайському кордоні сталися збройним сутичкам околицях острова Даманський (Далекий Схід) і Семипалатинську (Середня Азія). Протягом 70-х років Китайська Народна Республіка фактично розглядалася як потенційний противник. Лише після смерті Мао-Цзедуна в 1976 року і смерть Л.І.Брежнєва в 1982 року відносини між двома країнами стали улучшаться.

Взаємини із розвиненими капіталістичними країнами носили суперечливий, але загалом конструктивний характер. У другої половини 1960;х років почалася «розрядка «у відносинах СРСР і Франції. Президент Франції Шарль де Гопль відвідав Москву влітку 1966 року. У 1966 — 1970 рр. візити французьких і радянських міністрів закордонних справ України та глав урядів було продовжено. Відтоді стали швидко розвиватися советско — французькі економічні зв’язку. Новий президент Франції Ж. Помпиду і Л.И. Брежнєв підписали у жовтні 1971 року документ «Принципи співпраці між СРСР і Францією » .

Поліпшилися відносини Радянського Союзу з Федеративної Республікою Німеччини. Восени 1969 року в виборів у Бундестаг перемогу здобула СДПН. Нове керівництво країни заявив про непорушності повоєнних меж, посеред Європі і де-факто визнало існування НДР. Усе це послужило основою підписання мирної договору між ФРН та СРСР серпні 1972 року. У цьому вся договорі було визнано непорушними західні кордони Польщі і кордон між НДР і ФРН. У наступні роки політичні та економічних відносин двох країн розвивалися досить стабільно. У другій половині 1970;х років ФРН перетворилася на однієї з основних зовнішньоекономічних партнерів Радянського Союза.

Аналогічно розвивалися відносини СРСР з більшістю європейських і неєвропейських капіталістичних країн. Найбільш натягнутими протягом усього періоду вони був із Великою Британією та Японією. Тільки після перемоги лейбористів в Англії 1974 року розпочався процес поліпшення англо-советских політичні й економічні відносин. Попри те що, що економічних зв’язку СРСР і Банк Японії були досить успішними, зовнішньополітичні відносини залишалися на дуже низькому рівні. СРСР не уклав із Японією мирний договір і, отже, з формальної погляду перебував із нею у стані війни. Основною причиною в тому, ж Японія вимагала повернення чотирьох островів Південнокурильської гряди, які СРСР отримало відразу після Другої світової війни" та відмовився обумовити з цього питання. Особливим чином розвивалися відносини між СРСР та, найбільшими промисловими і військовими державами.

Після Другої світової війни міжнародні події так чи інакше пов’язані з протистоянням великих держав. Сполучені Штати, проводячи політику гегемонії на світових справах, зустрічали протидія Радянського Союзу. І так було в Корейської війні 1950;1953 рр., відбувалося й у період війни США у В'єтнамі в $ 60 — 70-ті годы.

У травні 1972 року до Москви прибув президент США Р. Ніксон. Внаслідок цього візиту підписано угоди про обмеження стратегічних озброєнь (ОСВ-1), встановлювалися кількісні обмеження для будівництва протиракетної оборони, міжконтинентальних ракет наземного базування і підводні човни. У 1973 — 1976 рр. країни обмінялися візитами керівників держав, у яких обговорювалися військові, політичні й економічні вопросы.

Піком «розрядки », як називали процес 1970;х років політичні діячі, було яка відбулася в столиці Фінляндії Гельсінкі Нарада про співпрацю та безпеки Європі. Робота з підготовки наради відбувалася Гельсінкі з 1973 по 1975 р. У липні-серпні 1975 р. було підписано Заключний акт совещания, в яких глави 33 європейських держав, і навіть навіть Канады. Этот акт зафіксував і узаконив политико-военное і соціально-економічне становище, що склався у повоєнній Європі і мире.

Проте з початку 80-х сталося різке погіршення відносин СРСР із Сполучені Штати та його союзниками по НАТО. Новий президент США Р. Рейган оголосив СРСР «імперією зла «і проголосив «хрестовий похід «проти коммунизма.

Найяскравішим проявом погіршення відносин Захід-Схід були відмова американського Сенату ратифікувати договору про подальшим обмеження гонки озброєнь ОСВ-2 (підписаний в Відні у червні 1979 року) і «подвійне рішення «НАТО про розміщенні у Західної Європи американських ракет середньої дальности.

На початку 80-х практично припинилися конструктивні контакти із західними країнами. США навіть запровадили 1980 року ембарго на поставки збіжжя у СРСР. Засобами масової пропаганди соціалістичних і капіталістичних країн взяли гору терміни періоду «холодної громадянської війни ». Нагнітання обстановки відбувалося всю першій половині 80-х, і супроводжувалося форсованої перегонами вооружений.

Важливий напрямок зовнішньої політики Радянського Союзу було зміцнення позицій у країнах «третього світу », розвиток економічного, політичного й військової співробітництва.

Перемога В'єтнаму у війні зі США можуть в 1975 року ознаменувала собою апогей періоду поступального руху соціалізму в цьому регіоні. У 60−70-ті роки поступово зростала кількість країн, котрі вибрали шлях соціалістичної орієнтації. Передусім це стосувалося Африканського та Азіатського континентов.

У 1967 року спалахнула арабо-ізраїльська війна. Вона завершилася серйозним поразкою Єгипту, Сирії та Йорданії в ході шестиденних бойових дій. Але поразка арабських країн спричинила посилення у яких впливу СРСР, оскільки Ізраїль орієнтувався на США. У той самий час відбувалося зближення Радянського Союзу коїться з іншими арабськими країнами, які проводили антиамериканський курс і искавшими нових союзников.

У Південно-Східної Азії вже радянське керівництво підтримувало повстанські руху на різних країнах, передусім в Лаосі і Камбоджі. Але тут його вплив поступово стало падати, й поступатися китайському, яке зростала з територіальної близькості і наявність у країнах великої кількості етнічних китайцев.

У 60−70-ті роки СРСР підтримував різні антиімперіалістичні угруповання у Африці (Ангола, Ефіопія, Мозамбік), і навіть лідерів країн, проводили дружню СРСР политику.

Великий міжнародний криза вибухнула 1979;1980 рр. через введення радянських військ у Афганістан у грудні 1979 року. Афганські події понизили авторитет СРСР, сприяли серйозного звуження його зовнішньополітичної сферы.

60−70-ті роки в міжнародних відносинах були роками «холодної громадянської війни », розпочатої після Другої світової війни та яка характеризується військово-політичній конфронтацією соціалістичних і капіталістичних країн, широкомасштабної перегонами над озброєннями й балансуванням за межею тотальної війни. Найважливішим напрямом зовнішньої політики України Радянського керівництва в ці роки була боротьба за запобігання світової войны, сдерживание агресивних устремлінь НАТО та. .

Ця «холодна війна «зажадала величезних військових витрат, бо була пов’язані з виробництвом дорогих видів ядерного та ракетної зброї, інших напрямів озброєння військової техніки. Так, за 32 повоєнні роки (з 1946 по 1977 рр.) прямі військових витрат США перевищили 1800 млрд. доларів, тобто склали фантастичну величину в 3,5 разу найбільше основний капітал обробній промисловості США. 5(*) 0 Безпрецедентних 5 0 темпів зростання військових асигнувань США досяг з приходом Білий дім президента Р.Рейгана. Військовий бюджет США в 1982 року перевищив 219 млрд. доларів, 1983;го — 246, в 1985 — 293, і становить за 1980 1985 рр. понад тисячу млрд. доларів, половину те, що було витрачено у попередні 35 років. 5(**) 0 Наступні 5 років витрати становили близько 2000 млрд. долларов.

Наведені дані означають, що великий стрибок у гонитві озброєнь розвернувся на початку 1980;х років. Радянське держава був змушений приймати адекватні заходи, аби домогтися військового рівноваги. Наочним прикладом тому можуть служити порівняльні дані виробництва однієї з дорогих і смертоносних видів зброї - атомних підводних лодок-ракетоносцев: Кількість АПЛР /ядерних зарядів 5 1960 1967 1970 1975 1981 США3/48 41/1552 41/2048 41/4536 41/5280 СРСР 2/32 20/316 55/72 462/2000.

З таблиці видно, що Радянський Союз перед з 1967 по 1975 рік побудував 53 АПЛР, тобто 6−7 на рік. Якщо враховувати, що кожна така корабель коштує понад 1 млрд. доларів, тобто приблизно як велика ГЕС, можна обсяг витрат за озброєння, вилучення з народного хозяйства.

Найбільшим працею радянський народ до середини 1970;х років військове рівновагу зі США можуть було досягнуто. Воно спиралося створений економічний і науково-технічний потенціал, військово-промисловий комплекс. Новий виток гонки озброєнь, розпочатої 80-ті роки, зажадав ще більших зусиль й за умов розпочатого спаду виробництва виявився непомерным.

Повоєнний світ було досягнуто дорогий ціною. Хоча в цей період у світі палахкотіли численні війни" та військові конфлікти, Першої світової вдалося уникнути. У цьому був головний результат зовнішньополітичної і військово-політичній діяльності Радянського руководства.

Отже, пройдені з 1965 по 1985 роки з’явилися новим кроком уперед, у розвитку радянського государства.

У фундаменті економічної. області було створено єдиний народногосподарський комплекс, що дозволило домогтися найвищих показників економічного розвитку за історію країни. Радянський Союз перед, маючи 5 відсотків населення земної кулі виробляв більш 20 відсотків світової промислової продукции.

У соціальній. сфері тривало поіпшення життя народу, здійснювалось у великих обсягах будівництво житла та соціально-культурного призначення, підвищувався освітній і культурне рівень населения.

У зовнішньополітичної області високого авторитету Радянського Союзу дозволяв забезпечувати діяльність Ради Економічною Взаємодопомоги — союзу соціалістичних держав, мати міцні зв’язки із багатьма вивільненими державами і розвивати відносини з капіталістичними державами на основі паритета.

У запланованій військовій. Одеській області було досягнуто стратегічне військове рівновагу між СРСР та, НАТО і ОВС, що викликало збереженню світу унеможливленню Першої світової.

Разом про те, темпи економічне розвитку стали неухильно знижуватися, підходячи до критичної межах, багато передові позиції з науково-технічної області виявилися утраченими. Першу половину 80-х, характеризовавшаяся різким посиленням конфронтації з розвиненими капіталістичними країнами, стрибком у гонитві озброєнь підвела країну до передкризової ситуації. Соціально-економічний стан держави показувало, що адміністративно-командна система вичерпала свої можливості управління гігантським народно-хозяйственным механізмом, назріла потреба нових реформ.