Біосфера й людина

Біосфера й людина

Вступ.

Людина завжди використовувала навколишнє середовище в основному як джерело ресурсів, але й впродовж досить тривалого години її діяльність не впливала помітно на біосферу. Лише наприкінці ХІХ століття зміни біосфери под впливом господарської діяльності звернули у собі увагу вчених. У першій половині ХХ століття ці зміни зростали, а тепер смердоті лавиною обрушилися на людську цивілізацію. Прагнучи до покращання умів свого життя, людина постійно нарощує темпи матеріального виробництва, не замислюючись про наслідки. При такому підході більша частина взятих від природи ресурсів повертається до неї у вигляді відходів, часто отруєних та непридатних для утилізації. Це створює загрозу як існуванню біосфери, то й самої людини.

Попереджуючи про можливі наслідки вторгнення людини в природу, ще півстоліття тому академік В.І. Вернадський писавши: «Людина стає геологічною силою, здатною змінити лік землі». Наслідки антропогенної діяльності проявляються у виснаженні природних ресурсів, забрудненні біосфери відходами виробництва, руйнуванні природних екосистем, зміні структури поверхні землі, зміні клімату. Антропогенні впливи приводять до порушення практично всіх природних біогеохімічних циклів.

Розглянути концепцію єдності людини й біосфери, Яка є центральною у вченні про ноосферу, — позначка цого реферату.

І. Характеристика та склад біосфери.

У буквальному перекладі термін «біосфера» означає сферу життя, і в такому значенні він був уперше уведень у науку в 1875 р. австрійським геологом та палеонтологом Едуардом Зюссом, який визначав біосферу як сукупність організмів, обмежену в просторі та часі, Яка мешкає на поверхні Землі.

Сучасна наука визначає біосферу як оболонку землі, Яка містить всю сукупність живих організмів та ту частину речовини планети, що знаходиться у безперервному обміні із цими організмами.

Два головних компоненти біосфери — живі організми та середовище їхнього проживання — безперервно взаємодіють між собою та знаходяться в тісній, органічній єдності, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера як глобальна суперсистема на свій чергу складається із ряду підсистем.

За годину еволюції життя на землі існувала величезна кількість різних видів живих організмів (всього близько 500 млн.). Зараз нараховують близько 3 млн. видів живих організмів.

Окремі живі організми не існують ізольовано. У процесі своєї життєдіяльності смердоті поєднуються в різні системи, наприклад, в популяції. У ході еволюції утворюється інший, якісно новий рівень живих систем, так звані біоценози — сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів у локального середовищі існування.

У сукупності з оточуючим середовищем існування, обмінюючись із нею речовиною та енергією, біоценози утворюють нові системи — біогеоценози чи, як їхнього ще називають, екосистеми. Біогеоценоз є природною моделлю біосфери в мініатюрі, включаючи у собі усі ланки біотичного кругообігу: від зелених рослин, котрі створюють органічну речовину, до їхні споживачів, котрі перетворюють її знову на мінеральні елементи. Інакше кажучи, біогеоценоз є елементарною складовою біосфери. Таким чином, у сукупності усі живі організми та екосистеми утворюють суперсистему — біосферу.

Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери.

Атмосфера — це найбільш легка оболонка землі, котра межує із космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовиною та енергією із космосом. Атмосфера має декілька шарів: тропосфера (нижній кулю, який межує із поверхнею землі, висота 9−17 км, в ньому зосереджено близько 80% газового складу атмосфери та весь водяний пар), стратосфера, ноосфера.

Гідросфера — це водна оболонка Землі.

Літосфера — зовнішня тверда оболонка землі. Поверхневий кулю літосфери, в якому здійснюється взаємодія живої матерії із мінеральною (неорганічною), представляє собою ґрунт. Організми переходять в гумус (родючу частину ґрунту). Складовими частинами ґрунту є мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази.

ІІ. Біосфера й людина. Ноосфера..

Поява людини як «гомо сапієнса» (людини розумної) якісно змінила не лише біосферу, але й і результати її планетарного впливу. Поступово ставши відбуватися перехід до цілеспрямованої зміни оточуючого середовища розумними істотами.

Геосфера у нас собі в цілому пасивно реагує на втручання людини, а жива речовина активно пристосовується до нових умів існування та присутності в природі людини. Так, багатократно зросла стійкість та несприятливість багатьох комах до отрут, котрі застосовують люди. З’являються мутаційні чи змінені види та популяції, котрі здатні існувати в техногенному та забрудненому середовищі.

Людина як особлива форма життя та істота, котра має розум, вносити принципово нові елементи у взаємовідносини із природою. Людина виступає як автономна цілісність всередині біосфери. Живе речовина, перетворюючи кісну та взаємодіючи із нею, утворює техносферу. Алі якщо при формуванні біосфери усі біоценози лише підтримують системну цілісність шляхом обміну речовиною та енергією, то людина, окрім цих функцій, у першу чергу зречевлює природу, створюючи нові штучні предмети.

Концепція єдності біосфери та людства є центральною темою вчення про ноосферу. Академік Вернадський в своїх роботів розкриває першооснови цієї єдності, значимість організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце та роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу до ноосфери.

В.І. Вернадський, М. М. Камшилов, В.П. Казначеєва розглядають ноосферу як нову, вищу стадію еволюції біосфери, котра пов’язана з виникненням та розвитком в ній людства, яку, пізнаючи закони природи та вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід природних та космічних процесів.

Однією із основних ідей, котрі лежати в основі теорії про ноосферу, є ті, що людина не є самодостатньою живою істотою, котра живе окремо за своїми законами, вон співіснує всередині природи та є її частиною. Ця єдність зумовлена перш на функціональною нерозривністю оточуючого середовища та людини. Людство саме по собі є природним явищем й тому природно, що біосфера впливає не так на середовище життя, але й і особу думки.

Академік Вернадський представивши ряд конкретних умів, котрі необхідні для становлення та існування ноосфери. Це:

заселення людиною всієї планети;

різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами;

посилення зв’язків, у тому числі і політичних, між всіма країнами Землі;

початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, котрі відбуваються у біосфері;

розширення між біосфери та вихід у космос;

відкриття нових джерел енергії;

рівність людей всіх рас та релігій;

збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики;

свобода наукової думи та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських та політичних факторів та створення умів, сприятливих для вільної наукової думки;

продумана система народної освіти та зростання благоустрою народу;

розумне перетворення первісної природи землі із метою задовольняння всіх матеріальних, естетичних та духовних потреб населення;

виключення війн із життя суспільства.

Простежимо, наскільки ці умови виконуються в сучасному світі.

Умову про заселення людиною землі виконано. На землі майже не залишилося місць, де не ступала б нога людини, вона поселилася навіть в Антарктиді.

Засоби комунікації постійно вдосконалюються, з’являються такі можливості, про котрі недавно людство ще лише мріяло. Сам Вернадський писавши, що процес повного заселення біосфери людиною зумовлений ходом історії наукової думи, він нерозривно зв’язаний з швидкістю комунікації, із успіхами техніки пересування, із можливістю миттєвої передачі думок та їхнього одночасного обміркування на всій планеті.

Умова посилення зв’язків тепер активно виконується. Приклад тому — Організація Об'єднаних Націй.

Умову переважання геологічної ролі людини також виконано, хоча саме її переважання викликало тяжкі екологічні наслідки.

Умову про вихід людини до космосу також частково виконано. Робота в цьому напрямі ведеться вченими всієї планети.

Умову про відкриття нових джерел енергії виконано, але й, на шкода, із трагічними наслідками. Ядерна енергія давно засвоєна як у мирних, то й у військових цілях. Людство, а точніше політики, не вже були наготові обмежитися мирними цілями, ядерна сила використовується перш на як військовий засіб. Алі і мирне використання часто Веде до трагедії, як це було б, наприклад, у Чорнобилі.

Умова рівності людей всіх рас та релігій тепер досягається, й важко сказати, коли нарешті можна якщо вважати її виконаною.

Умова збільшення ролі народних мас виконано в всіх країнах з парламентерською формою правління.

Важко говорити про умову свободи наукової думи в стране, де ще зовсім недавно наука був под гнітом тоталітаризму. Зараз такий тиск відсутній, але й через тяжке економічне становище в українській науці багато вчених змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, деякі виїжджають за кордон. Алі науці створені фонди, такі, наприклад, як фонд Сороса.

Важко говорити також про умову продуманої системи народної освіти в стране, котра стоїть на порозі голоду та бідності. Алі В.І. Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери у ноосферу не може відбуватись поступово та єдинонаправлено, що на цьому шляху тимчасові відступи неминучі. Отже, ситуацію, що склалася тепер в Україні, можна розглядати як тимчасове явище.

Умову про розумне перетворення первісної природи землі не можна вважати виконаною, адже сучасне політичне керівництво орієнтується в основному на вирішення економічних проблем.

Умову виключення війн із життя суспільства В.І. Вернадський вважав дуже важливою для створення та існування біосфери. Алі вон не виконана та поки ще незрозуміло, чи якщо вона колися виконаною. Світова спільнота намагається не допустити світової війни, але й локальні війни все ще забирають життя багатьох людей.

Отже, процес утворення ноосфери поступовий й, співуче, ніколи не можна якщо точно вказати рік чи навіть десятиріччя, із якого перехід біосфери до ноосфери можна якщо вважати завершеним.

Висновки.

Академік Александров писавши, що аналіз стану сучасного природного світу свідчить про ті, що причиною відсутності гармонії у рівноправних відносинах людини та природи є ще досі не подолані процеси відчуження людини від природи. Інша причина — це політика підкорення природи, Яка приводити до появи непрямих впливів антропогенно зміненої природи на людину. При цьому непрямі впливи, як правило, несуть лише несприятливі наслідки свого впливу на природу та особливо на людину. Ці обставини, на шкода, не враховуються сучасною наукою, що в кінцевому результаті стримує наше просування на шляху до поєднання людини із природою.

Сам Вернадський, відмічаючи небажані, руйнівні наслідки господарювання людини на землі, вважав їхнього тимчасовими. Він вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра та краси. Ноосферу слід приймати як символ віри, як ідеал розумного людського втручання в біосферні процеси под впливом наукових досягнень.

Для виконання всіх умів, котрі В.І. Вернадський вважав необхідними для входу до ноосфери, необхідна стабілізація економіки України та переорієнтація уряду на вирішення екологічних проблем через вживання системи заходів. До системи таких заходів мають входити: основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження із радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.

Александров І.А. Космічний феномен людини. — М.: «АГАР», 1999. — 432 с.

Алимов А. А., Случевский У. У. Вік XX: екологія і ідеологія. — Л.: Лениздат, 1988. — 111 с.

Вернадский В.І. Біосфера і ноосфера. — М, 1989. — 432 с.

Вернадский В.І. Хімічне будова біосфери Землі та її оточення. — М., 1987. — 632 с.

Гумилев Л. Н. Етногенез і біосфера Землі. — М., 1993. — 499 с.

Дедю І.І. Екологічний енциклопедичний словник. — До.: Гол. ред. МСЕ. — 408 с.

Екологія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисциплін / Дорогунцов С.І. та ін. — До.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 152 з.

Казначеев В. П. Вчення В.І. Вернадського про біосфері і ноосферу. — Новосибірськ: Наука, 1989. — 301 с.

Крисаченко В. С. Людина й біосфера. Підручник. — До., 1999. — 690 с.

Моисеев М. М. Людина й ноосфера. — М., 1993. — 298 с.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.