Может Інтернет зашкодити демократии?

Этот переклад — частина диплома, успішно захищеного в СПбГТУ в 2002 г.

Переводчик: George.

Присылайте ваші thanx’ы, критику варіанти перекладу: [email protected].

Will the Internet Be Bad for Democracy?

Eli M. Noam.

Professor and Finance and Economics.

Director, Columbia Institute for Tele-Information.

Graduate School of Business, Columbia University.

Presented at the.

Heinz Nixdorf Computer Museum Forum.

Paderborn, Germany.

May 1999 When the media history of the 20th Century will be written, the Internet will be seen as its major contribution. Television, telephone, and computers will be viewed as its early precursors, merging and converging into the new medium just as radio and film did into TV. The Internet’s impact on culture, business, and politics will be vast, for sure. Where will it take us? To answer that question is difficult, because the Internet is not simply a set of interconnecting links and protocols connecting packet switched networks, but it is also a construct of imagination, an inkblot test into which everybody projects their desires, fears and phantasies. Some see enlightenment and education. Others see pornography and gambling. Some see sharing and collaboration; others see e-commerce and profits. Controversies abound on most aspects of the Internet. Yet when it comes to its impact on democracy process, the answer seems unanimous. 1][1] The Internet is good for democracy. It creates digital citizens (Wired 1997) active in the vibrant teledemocracy (Etzioni, 1997) of the Electronic Republic (Grossman 1995) in the Digital Nation (Katz 1992). Is there no other side to this question? Is the answer so positively positive? The reasons why the Internet is supposed to strengthen democracy include the following.

1. The Internet lowers the entry barriers to political participation. 2. It strengthens political dialogue. 3. It creates community. 4. It cannot be controlled by government. 5. It increases voting participation. 6. It permits closer communication with officials. 7. It spreads democracy world-wide. Each of the propositions in this utopian populist, view, which might be called is questionable. But they are firmly held by the Internet founder generation, by the industry that now operates the medium, by academics from Negroponte (1995) to Dahl (1989), by gushy news media, and by a cross-party set of politicians who wish to claim the future, from Gore to Gingrich, from Bangemann to Blair. I will argue, in contrast, that the Internet, far from helping democracy, is a threat to it. And I am taking this view as an enthusiast, not a critic. But precisely because the Internet is powerful and revolutionary, it also affects, and even destroys, all traditional institutions—including- -democracy. To deny this potential is to invite a backlash when the ignored problems eventually emerge. 2][2] My perspective is different from the neo-Marxist arguments about big business controlling everything; from neo-Luddite views that low-tech is beautiful; and from reformist fears that a politically disenfranchised digital underclass will emerge. The latter, in particular, has been a frequent perspective. Yet, the good news is that the present income-based gap in Internet usage will decline in developed societies. Processing and transmission becomes cheap, and will be anywhere, affordably. Transmission will be cheap, and connect us to anywhere, affordably. And basic equipment will almost be given away in return for long-term contracts and advertising exposure. That is why what we now call basic Internet connectivity will not be a problem. Internet connectivity will be near 100% of the households and offices, like electricity, because the Internet will have been liberated from the terror of the PC as its gateway, the most consumer-unfriendly consumer product ever built since the unicycle. Already, more than half of communications traffic is data rather than voice, which means that it involves fast machines rather than slow people. These machines will be everywhere. Cars will be chatting with highways. Suitcases will complain to airlines. Electronic books will download from publishers. Front doors will check in with police departments. Pacemakers will talk to hospitals. Television sets will connect to video servers. For that reason, my skepticism about the Internet as a pro-democracy force is not based on its uneven distribution. It is more systemic. The problem is that most analysts commit a so-called error of composition. That is, they confuse micro behavior with macro results. They think that if something is helpful to an individual, it is also helpful to society at large, when everybody uses it. Suppose we would have asked, a century ago, whether the automobile would reduce pollution. The answer would have been easy and positive: no horses, no waste on the roads, no smell, no use of agricultural land to grow oats. But we now recognize that in the aggregate, mass motorization has been bad for the environment. It created emissions, dispersed the population, and put more demand on land. The second error is that of inference. Just because the Internet is good for democracy in places like North Korea, Iran, or Sudan does not mean that it is better for Germany, Denmark, or the United States. Just because three TV channels offer more diversity of information than one does not mean that 30,000 are better than 300. So here are several reasons why the Internet will not be good for democracy, corresponding to the pro-democracy arguments described above.. The Internet Will Make Politics More Expensive and Raise Entry.

Barriers The hope has been that online public space will be an electronic version of a New England or Swiss town meeting, open and ongoing. The Internet would permit easy and cheap political participation and political campaigns. But is that true? Easy entry exists indeed for an Internet based on narrowband transmission, which is largely text-based. But the emerging broadband Internet will permit fancy video and multimedia messages and information resources. Inevitably, audience expectations will rise. When everyone can speak, who will be listened to? If the history of mass media means anything, it will not be everyone. It cannot be everyone. Nor will the wisest or those with the most compelling case or cause be heard, but the best produced, the slickest, and the best promoted. And that is expensive. Secondly, because of the increasing glut and clutter of information, those with messages will have to devise strategies to draw attention. Political attention, just like commercial one, will have to be created. Ideology, self-interest, and public spirit are some factors. But in many cases, attention needs to be bought, by providing entertainment, gifts, games, lotteries, coupons, etc, That, too, is expensive. The basic cost of information is rarely the problem in politics; it’s the packaging. It is not difficult or expensive to produce and distribute handbills or to make phone calls, or to speak at public events. But it is costly to communicate to vast audiences in an effective way, because that requires large advertising and PR budgets. Thirdly, effective politics on the Internet will require elaborate and costly data collection. The reason is that Internet media operate differently from traditional mass media. They will not broadcast to all but instead to specifically targeted individuals. Instead of the broad stroke of political TV messages, «netcasted» politics will be customized to be most effective. This requires extensive information about individuals' interests and preferences. Data banks then become a key to political effectiveness. Who would own and operate them? In some cases the political parties. But they could not maintain control over the data banks where a primary exist that is open to many candidates. There is also a privacy problem, when semi-official political parties store information about the views, fears, and habits of millions of individuals. For both of those reasons the ability of parties to collect such data will be limited. Other political data banks will be operated by advocacy and interest groups. They would then donate to candidate’s data instead of money. The importance of such data banks would further weaken campaign finance laws and further strengthen interest group pluralism over traditional political parties. But in particular, political data banks will maintained through what is now known as political consultants. They will establish permanent and proprietary permanent data banks and become still bigger players in the political environment and operate increasingly as ideology-free for -profit consultancies. Even if the use of the Internet makes some political activity cheaper, it does so for everyone, which means that all organization will increase their activities rather than spend less on them. 3][1] If some aspects of campaigning become cheaper, they would not usually spend less, but instead do more. Thus, any effectiveness of early adopters will soon be matched by their rivals and will simply lead to an accelerated, expensive, and mutually canceling political arms-race of investment in action techniques and new— media marketing technologies. The early users of the Internet experienced a gain in their effectiveness, and now they incorrectly extrapolate this to society at large. While such gain is trumpeted as the empowerment of the individual over Big Government and Big Business, much of it has simply been a relative strengthening of individuals and groups with computer and online skills (who usually have significantly about-average income and education) and a relative weakening of those without such resources. Government did not become more responsive due to online users; it just became more responsive to them. • The Internet will make reasoned and political dialog more difficult. True, the Internet is a more active and interactive medium than TV. But is its use in politics a promise or a reality? Just because the quantity of information increase does not mean that its quality rises. To the contrary. As the Internet leads to more information clutter, it will become necessary for any message to get louder. Political information becomes distorted, shrill, and simplistic. One of the characteristics of the Internet is disintermediation, the Internet is in business as well as in politics. In politics, it leads to the decline of traditional news media and their screening techniques. The acceleration of the news cycle by necessity leads to less careful checking, while competition leads to more sensationalism. Issues get attention if they are visually arresting and easily understood. This leads to media events, to the 15 min of fame, to the sound bite, to infotainment. The Internet also permits anonymity, which leads to the creation of, and to last minute political ambush. The Internet lends itself to dirty politics more than the more accountable TV. While the self-image of the tolerant digital citizen persists, an empirical study of the content of several political usenet groups found much intolerant behavior: domineering by a few; rude «flaming»; and reliance on unsupported assertions. (Davis, 1999) Another investigation finds no evidence that computer-mediated communication is necessarily democratic or participatory (Streck, 1998). • The Internet disconnects as much as it connects Democracy has historically been based on community. Traditionally, such communities were territorial — electoral districts, states, and towns. Community, to communicate — the terms are related: community is shaped by the ability of its members to communicate with each other. If the underlying communications system changes, the communities are affected. As one connects in new ways, one also disconnects the old ways. As the Internet links with new and far-away people, it also reduces relations with neighbors and neighborhoods. The long-term impact of cheap and convenient communications is a further geographic dispersal of the population, and thus greater physical isolation. At the same time, the enormous increase in the number of information channels leads to an individualization of mass media, and to fragmentation. Suddenly, critics of the «lowest common denominator» programming, of TV now get nostalgic for the «electronic hearth» around which society huddled. They discovered the integrative role of mass media. On the other hand, the Internet also creates electronically linked new types of community. But these are different from traditional communities. They have less of the averaging that characterizes physical communities-- throwing together the butcher, the baker, the candlestick maker. Instead, these new communities are more stratified along some common dimension, such as business, politics, or hobbies. These groups will therefore tend to be issue — driven, more narrow, more narrow-minded, and sometimes more extreme, as like-minded people reinforce each other’s views. Furthermore, many of these communities will be owned by someone. They are like a shopping mall, a gated community, with private rights to expel, to promote, and to censor. The creation of community has been perhaps the main assets of Internet portals such as AOL. It is unlikely that they will dilute the value of these assets by relinquishing control. If it is easy to join such virtual communities, it also becomes easy to leave, in a civic sense, one’s physical community. Community becomes a browning experience. • Information does not necessarily weaken the state. Can Internet reduce totalitarianism? Of course. Tyranny and mind control becomes harder. But Internet romantics tend to underestimate the ability of governments to control the Internet, to restrict it, and to indeed use it as an instrument of surveillance. How quickly we forget. Only a few years ago, the image of information technology was Big Brother and mind control. That was extreme, of course, but the surveillance potential clearly exists. Cookies can monitor usage. Wireless applications create locational fixes. Identification requirements permit the creation of composites of peoples' public and private activities and interests. Newsgroups can (and are) monitored by those with stakes in an issue. A free access to information is helpful to democracy. But the value of information to democracy tends to get overblown. It may be a necessary condition, but not a sufficient one. Civil war situations are not typically based on a lack of information. Yet there is an undying belief that if people «only knew», eg. by logging online, they would become more tolerant of each other. That is wishful and optimistic hope, but is it based on history? Hitler came to power in a republic where political information and communication were plentiful. Democracy requires stability, and stability requires a bit of inertia. The most stable democracies are characterized by a certain slowness of change. Examples are Switzerland and England. The US operates on the basis of a 210-year old Constitution. Hence the acceleration of politics made the Internet is a two-edged sword. The Internet and its tools accelerate information flows, no question about it. But same tools are also available to any other group, party, and coalition. Their equilibrium does not change, except temporarily in favor of early adopters. All it may accomplish in the aggregate is a more hectic rather than a more thoughtful process. • Electronic voting does not strengthen democracy The Internet enables electronic voting and hence may increase voter turnout. But it also changes democracy from a representative model to one of direct democracy. Direct democracy puts a premium on resources of mobilization, favoring money and organization. It disintermediates elected representatives. It favors sensationalized issues over «boring» ones. Almost by definition, it limits the ability to make unpopular decisions. It makes harder the building of political coalition (Noam, 1980, 1981). The arguments against direct democracy were made perhaps most eloquently in the classic arguments for the adoption of the US Constitution, by James Madison in the Federalist Papers #10. Electronic voting is not simply the same as traditional voting without the inconvenience of waiting in line. When voting becomes like channel clicking on remote, it is left with little of the civic engagement of voting. When voting becomes indistinguishable from a poll, polling and voting merge. With the greater ease and anonymity of voting, a market for votes is unavoidable. Participation declines if people know the expected result too early, or where the legitimacy of the entire election is in question.. Direct access to public officials will be phony In 1997, Wired magazine and Merrill Lynch commissioned a study of the political attitudes of the «digital connected». The results showed them more participatory, more patriotic, more pro-diversity, and more votingactive. They were religious (56% say they pray daily); pro-death penalty (¾); pro-Marijuana legalization (71%); pro-market (%) and pro-democracy (57%). But are they outliers or the pioneers of a new model? At the time of the survey (1997) the digitally connected counted for 9% of the population; they were better educated, richer (82% owned securities); whites; younger; and more Republican than the population as a whole. In the Wired/Merrill Lynch survey, none of the demographic variables were corrected for. Other studies do so, and reach far less enthusiastic results. One study of the political engagement of Internet users finds that they are only slightly less likely to vote, and are more likely to contact elected officials. The Internet is thus a substitute for such contacts, not their generator. Furthermore, only weak causality is found. (Bimber 1998) Another survey finds that Internet users access political information roughly in the same proportions as users of other media, about 5% of their overall information usage (Pew, 1998). Another study finds that users of the Internet for political purposes tend to already involved. Thus, the Internet reinforces political activity rather than mobilizes new one (Norris, Pippa, 1999) Yes, anybody can fire off e-mail messages to public officials and perhaps even get a reply, and this provides an illusion of access. But the limited resource will still be scarce: the attention of those officials. By necessity, only a few messages will get through. Replies are canned, like answering machines. If anything, the greater flood of messages will make gatekeepers more important than ever: power brokers that can provide access to the official. As demand increases while the supply is static, the price of access goes up, as does the commission to the middle-man. This does not help the democratic process. Indeed, public opinion can be manufactured. E-mail campaigns can substitute technology and organization for people. Instead of grass roots one can create what has been described as «Astroturf»,. i.e. manufactured expression of public opinion. Ironically, the most effective means of communication (outside of a bank check) becomes the lowest in tech: the handwritten letter (Blau, 1988) If, in the words of a famous cartoon, on the Internet nobody knows that you are a dog, then everyone is likely to be treated as one. • The Internet facilitates the International.

Manipulation of Domestic Politics. Cross-border interference in national politics becomes easier with the Internet. Why negotiate with the US ambassador if one can target a key Congressional chairman by an e-mail campaign, chat group interventions, and misinformation, and intraceable donations. People have started to worry about computer attacks by terrorists. They should worry more about statesponsored interferences into other countries' electronic politics. Indeed, it is increasingly difficult to conduct national politics and policies in a globalized world, where distance and borders are less important than in the past, even if one does not share the hyperbole of the «evaporation» of the Nation State (Negroponte 1995). The difficulty of societies to control their own affairs leads, inevitably, to backlash and regulatory intervention. Conclusion: It is easy to romanticize the past of democracy as Athenian debates in front of an involved citizenry, and to believe that its return by electronic means is neigh. A quick look to in the rear-view mirror, to radio and then TV, is sobering. Here, too, the then new media were heralded as harbingers of a new and improved political dialogue. But the reality of those media has been is one of cacophony, fragmentation, increasing cost, and declining value of «hard» information. The Internet makes it easier to gather and assemble information, to deliberate and to express oneself, and to organize and coordinate action. (Blau, 1998). It would be simplistic to deny that the Internet can mobilize hard-to-reach groups, and that it has unleashed much energy and creativity. Obviously there will be some shining success stories. But it would be equally naпve to cling to the image of the early Internet — - nonprofit, cooperative, and free — - and ignore that it is becoming a commercial medium, like commercial broadcasting that replaced amateur ham radio. Large segments of society are disenchanted with a political system is that often unresponsive, frequently affected by campaign contributions, and always slow. To remedy such flaws, various solutions have been offered and embraced. To some it is to return to spirituality. For others it is to reduce the role of government and hence the scope of the democratic process. And to others, it is the hope for technical solution like the Internet. Yet, it would only lead to disappointment if the Internet would be sold as the snake оіл cure for all kinds of social problems. It simply cannot simply sustain such an expectation. Indeed if anything, the Internet will lead to less stability, more fragmentation, less ability to fashion consensus, more interest group pluralism. High capacity computers connected to high-speed networks are no remedies for flaws in a political system. There is no quick fix. There is no silver bullet. There is no free lunch. The Internet is a thrilling tool. Its possibilities are enchanting, intoxicating, enriching. But liberating? We cannot see problems clearly if we keep on those rosy virtual glasses and think that by expressing everything in 1 and 0 and bundling them in packets we are even an analog inch closer to a better political system. The Internet does not create a Jeffersonian democracy. It will not revive Tocqueville’s Jacksonian America. It is not Lincoln-Douglas. It is not Athens,[4][2] nor Appenzell. It is less of a democracy than those low-tech places. But, of course, none of these places really existed either, except as a goal, a concept, an inspiration. And in that sense, the hopes vested in the Internet are a new link in a chain of hope. Maybe naпve, but certainly ennobling. [pic].

[pic].

Чи може Інтернет зашкодити демократии?

Доклад.

професора й директора з фінансів і экономике.

Колумбійського інституту Елі М. Ноум для.

Вищої Школи Бізнесу у сфері телекомунікацій, і інформації при Колумбійському университете.

Представлений на.

Хайнц Никсдорф Комп’ютер Мьюзиэм Форум.

Падеборн, Германия.

Травень 1999.

Коли буде написана історія засобів 20 століття, Інтернет розглядатиметься як найважливіший внесок у їх успішний розвиток. На телебачення, телефон і комп’ютери дивитимуться як у його попередників, які перетворюються на новий спосіб масової інформації і вливаються у Інтернет як і, як радіо та кіно раніше влилися в телебачення. Вплив Інтернету для культури, бізнес, і політику, безумовно, величезним. Коли йому це буде з нами? Коли Інтернет нами заволодіє? Відповісти це питання важко, оскільки Інтернет — непросто набір з'єднаних між собою ліній і протоколів, що з'єднують комп’ютери, які виконують єдину роботу. Інтернет — це і якась конструкція, вироблена нашим уявою, якесь простір, яким кожен проектує свої бажання, страхи і фантазии.

Одних приваблюють просвітництво й освіту. Інші шукають порнографію і азартні ігри. Хтось хоче поділитися думками і знайти однодумців для спільних занять. Деякі зайняті електронної комерцією і женуться за прибутком. Заперечення суперечки перебувають у достатку за більшістю аспектів Інтернету. Та коли мова про вплив Інтернету на процес розвитку демократії, всі стають единодушны[5]. Інтернет — благо для демократії. Він поєднує громадян — користувачів ПК («digital citizens» (Wired 1997)), які активну участь у демократичної життя («the vibrant teledemocracy» (Etzioni, 1997)) Електронної Республіки («the Electronic Republic» (Grossman 1995)), в Націю Користувачів Персональних Комп’ютерів («the Digital Nation» (Katz 1992)). Однак в цього процесу інший, невидимого боку? Чи так безапеляційно праві ті, хто дає такий одностайний позитивний ответ?

Причини, якими вважається, що зміцнює демократію, включають следующее.

1. Інтернет знижує бар'єри до участі у політичному жизни.

2. Інтернет посилює політичний диалог.

3. Він створює співтовариство единомышленников.

4. Він підконтрольний правительству.

5. Він розширює що у выборах.

6. Він дає змогу тісніші контакти з властями.

7. Він сприяє повсюдного поширення демократии.

І з наведених тверджень у тому утопічному популізмі представляється спірним, але вони міцно сидять у головах покоління, що формувався під впливом Інтернету й індустрії, що використовує зараз Інтернет, академіками (від Negroponte (1995) до Dahl (1989)), захопленими засобами масової інформації та ворогуючими одна одній групами політиків від демократів до республіканців і зажадав від консерваторів до лейбористов.

А я, навпаки, наведу переконливішими арґументами, що як далекий від допомоги демократії, а є загрозою неї. І моя діяльність точка зору — це погляд зацікавленого людини, а чи не холодного критика. Саме оскільки Інтернет має міццю і революційним потенціалом, він впливає традиційні інститути демократії та навіть руйнує їх. Заперечити цю потенційну можливість означає надихнути змова мовчання у те час, коли ігноровані проблеми виходять загальний огляд і стають об'єктом внимания[6].

Мій погляд відрізняється від аргументів неомарксистів проти тотального контролю великого бізнесу, від погляду неолуддитов на примітивні технології як у благо і південь від побоювань реформістів, що з’явиться позбавлений права політичного голоси підклас користувачів ПК. Останнє погляд стало особливо распространённым. Попри це, позитивним і те, що заснований на нерівності прибутків нерівність в використанні Інтернету скорочуватиметься в розвинених країн. Обробка і пересилання інформації дешевшають і буде доступні всюди. Передача інформації буде дешевою праці й нам можливість з'єднуватися скрізь. А найпростіше застаріле обладнання буде майже всюди замінюватись на умовах довгострокових контрактів й під впливом рекламы.

Саме тому те, що ми називаємо зараз найпростішим підключенням до Інтернету, нічого очікувати проблемою. До Інтернету, як і до електромережі, будуть підключені майже сто% приватних домоволодінь і офісів. Адже Інтернет, як спосіб сполуки самого персонального комп’ютера коїться з іншими комп’ютерами, буде вільний від виснажливою обмеженості окремого ПК, так само недружелюбного до свого користувачеві, як одноколісний велосипед.

Нині понад половина комунікаційного обміну представлено як даних, а чи не в голосовому форматі. Це означає, що комунікаційний обмін ввозяться першу чергу з допомогою швидких машин, а чи не повільних людей. Такі машини будуть всюди. Автомобілі спілкуватимуться з автострадами, від валіз надходитимуть скарги авіакомпаніям, електронні книжки будуть завантажуватися від видавців, від вхідних дверей в поліцію надходитимуть повідомлення про їхнє рухах, электрокардиостимуляторы вестимуть діалог із лікарнями, телевізори самі підключатися до видеосерверам.

Через це мій скепсис з приводу Інтернету як продемократической сили базується не так на його нерівномірному поширенні. Мої сумніви щодо більшою мірою системними є. Проблема у цьому, більшість аналітиків роблять так звану структурну помилку, змішуючи микропоступки з макрорезультатами. Вони вважають, що й щось корисно якомусь окремої людини, суспільству взагалі також корисно, коли цим користуються все.

Гадаю, ми могли запитати століття тому, знизить чи автомобіль забрудненню довкілля. Відповідь б простий і позитивний: немає коней, немає покидьків на дорогах, немає запаху, не потрібно займати сільськогосподарські угіддя вівсом. Але ми розуміємо, що у сукупності масова автомобілізація стала злом для довкілля. Вона створила шкідливі викиди, розділила людей, збільшила попит на землю.

Друга помилка — помилка припущення. Тільки речей, що є благо для демократії у такі місця, як Північна Корея, Іран чи Судан, не можна робити висновок, що це за й у Німеччини, Данії або США. Тільки речей, що три телеканалу пропонують більш різноманітну інформацію, ніж один, годі було, що 30 000 краще, ніж 300.

Отже, ось кілька причин, чому Інтернет нічого очікувати благом для демократії. Ці причини співвідносні з продемократическими аргументами, наведеними выше.

Інтернет зробить політику дорожчим і підвищить вхідні барьеры.

Ми сподівалися, що загальнодоступне простір Інтернету стане електронної версією міських зборів у новій Англії чи Швейцарії, відкритих кордонів та безупинно та розвитку. Інтернет сприятиме простої й недорогому брати участь у політичного життя і розширення політичних кампаніях. Та чи это?

Простий вхід справді є, оскільки Інтернет грунтується на вузькоспрямованою передачі даних, переважно у вигляді тексту. Але розвиваючись нині многоадресная розсилання Інтернетом зробить доступними складні відеоі мультимедиа-сообщения і інформаційні ресурси. Неминуче виростуть очікування аудиторії. Коли кожна може говорити, хто має шанс бути почутими? Якщо історія засобів щось отже, року в кожного буде таке шанс. Та й ні може вона бути з будь-якого. Не мудрейшие з тих, хто має переконливішими арґументами чи вагомі причини говорити, зможуть донести щось до аудиторії. Це потім будуть особистості, яких привабливими зробили міцні продюсери і промоутери. І це дорого.

По-друге, через зростання обсягу зайвої інформації та просто інформаційного сміття, авторам повідомлень доведеться виробляти стратегії, щоб привернути увагу. Увага політичної аудиторії, як і, як і увагу покупців, треба формуватиме. Ідеологія, цікаве зміст саме собою, ставлення суспільства до — деякі чинники. Але в часто увагу треба закупляти у вигляді розваг, подарунків, ігор, лотерей, купонів тощо. І це дорого. Первинна собівартість інформації рідко буває проблемою у політиці, створення красивою обгортки — ось головна труднощі. Неважко і недорого друкувати та поширювати паперові буклети, телефонувати телефоном чи виступати на громадських зборах. Але ефективно контакти з величезної аудиторією стоїть чималих грошей, оскільки реклама і PR-акції вимагають значних бюджетов.

По-третє, щодо ефективних політичних заходів у Інтернеті вимагатимуть детально опрацьовані й дорогі вибірки даних. Причина — в тому, що державні кошти масової інформації Інтернету функціонують негаразд, як традиційні мас медіа. Програми Інтернету для широкої аудиторії не охоплюють усіх і кожного, а націлені на конкретних індивідуумів. Для найбільшої ефективності політичні передачі по «світовому павутинні» треба буде підганяти і перенастраивать, на відміну масованих ударів телепередач. І тому потрібно чимало інформації про індивідуальних інтересах держави й перевагах. Банки даних у разі стануть ключем до ефективної політиці. Хто володіти і оперувати ними? У окремих випадках політичні партії. Але вони зможуть продовжувати контролювати банки даних по тому, як пройдуть первинні вибори, що відкриті багатьом кандидатів. Є тут ще й проблема проникнення приватне життя, коли офіціозні політичні партії зберігають інформацію про поглядах, побоюваннях і звички мільйонів приватних осіб. По обом цим причин можливість збирати такі дані для партій буде ограничена.

Інші політичні банки даних буде використано адвокатами і зацікавленими групами. Вони нібито будуть додані до кандидатських банкам даних замість спонсорську допомогу. Існування таких банків даних знизило надалі значимість законодавства у сфері корпоративних фінансів і підсилили відповідальність позиції зацікавлених груп у їх співіснування з традиційними політичними партиями.

Але з особливою турботою і ретельністю політичні банки даних будуть використані компаніях, відомих нині як політичних консультанти. Вони заснують постійні й постійно закриті для сторонніх банки даних, щоб стати ще більше важливими гравцями на політичної арені працювати все більше як консультанти, звільнених від ідеологічних пут заради прибыли.

Але якщо Інтернет, і зробить певні політичні діяльність дешевше, це адже пошириться усім. Зростання активності всіх організацій випередить скорочення витрат з цього активность[7]. Якщо деякі аспекти участі організацій політичних компаніях стають дешевше, звичайно не витрачають менше, а починають робити больше.

Отже, будь-яка ефективна знахідка першовідкривачів невдовзі стане відповідати своїм конкуруючим аналогам і поведе до ускоряющейся, дорогої і безкінечною гонці політичних озброєнь — інвестицій у діючі методи лікування й нові інформаційні маркетингові технологии.

Перші користувачі Інтернету досягли ефектних результатів і тепер неправомірно екстраполюють свої успіхи на суспільство загалом. Тоді як про ці успіхи сурмлять як і справу перемозі Особистості над Владою і Бізнесом, велика частина їх — просто відносне посилення окремих осіб і груп з комп’ютерами й навиками роботи у мережі (тих, чий прибуток і освіту не нижчий від середнього) і відносне ослаблення тих, котрі мають цих ресурсів. Власті у більшою мірою контрольованими завдяки користувачів Інтернету, просто їх рецептори стали чутливими до мережевий публике.

Інтернет утруднить аргументовану і найбільш інформаційно насичений політичний диалог.

Справді, Інтернет активніше і інтерактивне засіб масової інформації, ніж телебачення. Але використання її у політиці - це лише обіцянку чи реальность?

Зростання обсягу інформації значить автоматичного підвищення її якості. Навпаки. Оскільки Інтернет веде до зростання інформаційного потоку, будь-яке повідомлення має звучати голосніше. Політичні повідомлення стануть перекрученими, настирливими і упрощёнными.

Один із характеристик Інтернету — його універсальність. Інтернет використовують і у бізнесі, і політиці. Традиційні засобу масової інформації зі своїми демонстраційними технологіями поступово витісняються Інтернетом зі сфери політики. Прискорення круговороту новин веде до менш ретельної перевірці, тоді як конкуренція веде до більшої сенсаційності. Випуски завоёвывают увагу, якщо вони зрозумілими і здатні прикувати екрана. Це спричиняє роздуванню подій, піднесенню до вершин слави не за п’ять хвилин, акцентированному заарканиванию і взнуздыванию глядача, подачі новин як розважального відеоряду. Інтернет також допускає анонімність, яка створює можливість несподіваного повержения політичного супротивника у останню хвилину. Інтернет більше для брудних політичних ігрищ, що більш відповідальне телевидение.

Тоді як толерантний просунутий громадянин продовжує плекати власний уявлюваний образ, емпіричне вивчення сутності кількох політичних груп, використовують Інтернет, виявило не толерантне поведінка: домінування окремих осіб, грубу перепалку, залежність від неправильних суджень. (Davis, 1999) Ще одне дослідження виявляє відсутність свідчень те, що демократичність право кожного на участь у прийнятті загальних рішень неминуче випливають із саму природу компьютерно-сетевой комунікації (Streck, 1998).

Наскільки Інтернет з'єднує, настільки він і разъединяет.

Історично основою демократії є громада, інакше кажучи, співтовариство. Традиційно такі співтовариства утворюються територіальним принципу — виборні округу, держави й міста. Можливість спілкування всередині цих співтовариств залежить від конкретних умов: співтовариства формуються завдяки здібності з членів до комунікації. Якщо невидимі оку системні комунікативні зв’язку поміняти, вплине на співтовариство. Коли співтовариство переходить нового спосіб комунікації, старі зв’язки розриваються. Коли Інтернет пов’язує знову людей, удалённых друг від друга, він у той самий момент послаблює їхнього нерозривного зв’язку з сусідами й сусідські отношения.

Довгострокове вплив дешевого і зручного обміну полягає у подальшому географічному поширенні населення, як наслідок, в зростанні фізичної ізоляції. У той самий саме час, колосальне зростання числа інформаційних каналів веде до індивідуалізації коштів масової інформації та фрагментації. Раптом, в критиці «найменшого спільного знаменника» всіх сьогодні телепрограм стала відчувається ностальгічна нота через «електронного серця», навколо якого скупчилося суспільство. Що Критикують відкрили інтегруючу роль коштів масової информации.

З іншого боку, Інтернет також створює нові типи электроннокомунікативного співтовариства. Але вони відрізняються традиційних співтовариств. У них менше усереднення, яке притаманно природно сформованих співтовариств, що зібрали разом м’ясника, булочника і свечника. Натомість нові співтовариства більшою мірою стратифицированы за деякими загальним аспектам, таких як бізнес, політика чи хобі. Тому цих груп буде тенденція стати піддаються нав’язаним думок, вужчими, з більш обмеженим поглядом на речі, і часом непримиренними, як бувають непримиренні підтримують одне одного люди одних взглядов.

Понад те, з цих співтовариств перебуватимуть під чиєїсь владою. Вони подібні торговим центрам, обмеженим співтовариствам, які мають є право виганяти, заохочувати, цензор. Створення співтовариств — можливо головний актив таких порталів, як «Америка Онлайн». І навряд чи такі портали допустять до контролю сторонніх. Адже це знизило б вартість цінного нематеріального актива.

Приєднатися до таких віртуальним співтовариствам легко. Легко стало так ж припинити членство у матеріальному співтоваристві. Співтовариство стає місцем броунівського руху индивидуумов.

Інформація необов’язково послабить тиранію державного аппарата.

Чи може Інтернет понизити ступінь тоталітарності? Зрозуміло, може. Тиранія контроль над умами стають жорсткіше. Але романтики від Інтернету недооцінюють здатність держави контролювати Інтернет, обмежувати його, і використовувати як інструмент тотального стеження. Як швидко ми забуваємо. Лише кілька років тому зразком інформаційної технології був Великий Брат з роману Джорджа Оруелла «1984» контроль над умами. Це була, звісно, крайність, але потенційна можливість стеження виразно існує. Енергійні діловиті хлопці можуть ознайомитися з будь-який діяльністю. «Домашнє печиво» (Cookies), сохраняемое на персональному комп’ютері Web-узлом, робить користувача видимим. Вихід до ефіру фіксує координати. Ідентифікаційні запити дозволяють створити повної картини життєдіяльності та інтересів особистості, громадських і приватних. Переглядаючи групу новин, користувач повинен пам’ятати, що на той саме час група новин «переглядає» його самого.

Вільний доступом до інформації корисний для демократії. Але цінність інформації для демократії перебільшена. Інформація — необхідне, але з достатнє условие.

Не недолік інформації зазвичай причина конфронтації в суспільстві. І усе ж таки є вічна віра, що «якби люди знали» (наприклад, в режимі он-лайн), вони стали б більш терпимішими друг до друга. Але оптимісти, які виражають такі надії, грунтуються історією? Гітлер прийшов до влади республіці, де політичне інформування й комунікації були розвинені більш, ніж достаточно.

Для демократії потрібна стабільність, а стабільність передбачає трохи інерції. Найбільш стабільні демократії демонструють певну неквапливість в перервах. Приклад — Швейцарія і Англія. США живуть на основі Конституції, якої 210 років. Через це прискорення політичних процесів Інтернетом — палиця про суть двох концах.

Інтернет зі своїми коштами прискорює інформаційні потоки, немає сумнівів. Але одні й самі кошти доступні для будь-яких груп, партій, коаліцій. Баланс між тими силами не змінюється, крім тимчасових переваг убік користувачів зі стажем. Все, що у цілому можна досягнути — то радше велика гарячковість, ніж содержательность.

Електронний голосування не посилює демократию.

Інтернет уможливлює електронне голосування і тому число що у виборах, має бути, зросте. Але водночас завдяки Інтернету модель демократії змінюється з репрезентативною на прямую.

Під час цієї моделі пріоритетами будуть мобілізаційні ресурси, фонди підтримки і організація процесу. Модель саме таких виборів передбачає проміжних виборних представників. Вона сприяє результатам сенсаційним, а чи не передбачуваним, і тому нудним. Майже з визначення, вона обмежує можливість ухвалення непопулярні рішення. Ця модель зміцнює політичні коаліції (Noam, 1980, 1981). Аргументи проти моделі саме таких виборів було сформульовано, мабуть, найпереконливіше і красномовно в класичних аргументах президента Джеймса Мэдисона за прийняття Конституції США.

Електронний голосування — це буде непросто традиційне голосування без незручного очікування у черзі. Коли голосування схоже нажимание кнопочок пульта телевізора, не залишиться й сліду громадянського співучасті при голосуванні. Коли голосування не можна буде від підрахунку голосів, процеси зіллються до одного. При більшої лёгкости і анонімності голосування неминуче торгівлі голосами виборців. Участь зменшується, коли знають очікуваного результату зарано чи коли легітимність виборів у цілому під вопросом.

Прямий доступом до офіційної влади буде фальшивым.

У 1997 року на замовлення журналу Wired magazine і партнерів банку Merrill Lynch провели вивчення політичних поглядів співтовариства користувачів Інтернету («digital connected»). Результат показав, що з його членів вище вовлечённость, вони більше патріотичні, вони у більшою мірою за розмаїтість, І що активність під час виборів вони вище. Вони релігійні (56% сказали, що вони моляться щодня), є прибічниками страти (¾), легалізації «легких» наркотиків (71%), ринкових відносин (%) і демократії (57%). Але вони: піонери нової моделі чи навіть злегка відособлена групка? У 1997 року співтовариство користувачів Інтернету становила 9% населення. Вони мали вище освітній рівень кваліфікації і рівень доходів (82% володіли акціями), вони були білими, молодими. Прибічників республіканської партії у тому числі було, ніж загалом серед населення. Що стосується дослідженням Wired magazine і Merrill Lynch було і не однієї демографічної вибірки, відповідної цим результатам. Інші без дослідження те враховують й отримують значно менше оптимістичний результат.

Одне дослідження вовлечённости користувачів Інтернету до політики показує, що вони трохи менше налаштовані голосувати і більше налаштовані контакти з чиновниками, зайнятими виборами. Отже, Інтернет — новий спосіб для таких контактів, а чи не їх генератор. Понад те, причинний зв’язок дуже слабка. (Bimber 1998).

Ще одне дослідження показує, що користувачі Інтернету вибирають інформаційно-політичні сайти приблизно від тієї ж частотою, як і користувачі інших засобів масової інформації, приблизно 5% всіх звернень. (Pew, 1998). Наступне дослідження показує, що користувачі Інтернету для політичних цілей вже залучені у ці процеси. Таким чином, Інтернет підтримає й підсилить вже наявну активність, а чи не розширить її (Norris, Pippa, 1999).

Так, деякі швидко відсилають гнівні електронні послання офіційним владі й можливе навіть дістають відповіді. Це створює ілюзію участі. Але обмежений ресурс — увагу влади — продовжуватиме дефіцитним. Зовсім невелика частина послань досягне адресатів і то по нагальну потребу. Відповіді будуть нагадують фонограму автовідповідача. Зростаючий потік повідомлень зробить всесильних брокерів, у яких слід просити допуск до влади, воротарів власне, ще більше важливими, ніж раніше (якщо це взагалі можливо). Коли попит росте, а пропозицію залишається колишньому рівні, ціна цього допуску підвищується, оскільки ростуть комісійні посередника. Демократичному процесу це способствует.

У насправді, думку можна сформувати. Розсилки по електронної пошти можуть замінити людей технологією та організацією. Замість природною підтримки можна створити штучну, прояви суспільної думки можна сфабриковать.

За іронією, найефективнішим засобом комунікації (беручи до уваги банківського чека) стає просте рукописне лист (Blau, 1988).

Знеособленість Інтернету Демшевського не дозволяє розрізняти індивідуальні черты.

Інтернет сприяє міжнародним махінацій доморослих политиков.

Втручання на національну політику легшає мережею Інтернет, котрій немає кордонів. До чого переговори з участю посла США, якщо торпедувати ключову постать голови будь-якого парламенту кампанією, развёрнутой з допомогою електронної пошти, інтервенцією мережевий балаканини, дезінформацією та інші які надходили не звістку звідки подарунками недругів. Люди зараз бояться атак комп’ютерних терористів. Їм було б тривожитися щодо спонсорованих державою актів втручання у комп’ютерну політику інших стран.

У насправді, стає більш важко впливати на національної політики й управляти ними її курсом за умов глобалізації планети, коли відстані та невидимі кордони менш важливі, ніж торік, навіть якщо не дотримуватися гіперболи, за якою національні держави «випаровуються» (Negroponte 1995). Якщо суспільству важко контролювати свої власні дії, це неминуче веде до виходу накопиченої негативною реакції і подчиняющему вмешательству.

Выводы.

Легко романтизувати минуле демократії, у якому жителі Афін дискутували перед обличчям всього громадянського суспільства, та спокійно вірити, що з електронними засобами ця ідилія повертається до нас весняної ластівкою. Швидкий погляд, у дзеркало заднього виду на радіо та потім телебачення протвережує. Адже реалії існування цих засобів — какофонія, фрагментарність, ростучі витрати й зниження цінності безсторонньою і суворої информации.

Інтернет дозволяє собі з більшої легкістю збирати і компонувати інформацію, радитись про свою думку, організовувати і координувати дії (Blau, 1998).

Було б певним спрощенням заперечувати, що може мобілізувати неконтактні групи, і це дасть вихід величезної творчої енергії. Певне, ми свідками кількох історій сліпучого успіху. Однак у тієї мірі було б наївно сліпо вірити в імідж Інтернету вже на початковій стадії його існування — духу співробітництва, волі народів і безкорисливості - і ігнорувати те що, що він працює комерційним засобом масової інформації подібним комерційному мовлення, вытеснившему розважальне радіо. Те, що великі групи у суспільстві розчаровані у політичному системі, часто вже не піддається зміни, часто є наслідком подачок, раздаваемых під час виборчих компаній, і постійно утрудняє просування вперёд.

Щоб виправити такі недоліки, запропоновані й прийнято як керівництво до дії різні рішення. Щодо деяких із яких мусив статися повернення до духовності, на інших — зменшитися роль уряду і, як наслідок, протидія демократичним процесам. А треті покладають надії технічні рішення, такі, як Інтернет. Проте, якби Інтернет подавався як чудодійний цілющий бальзам всім соціальних проблем, це привела би до лише для розчарування. Адже надія не може існувати довго без її реалізації. Насправді Інтернет призведе до зниження стабільності, більшої роздробленості, меншою можливості прийти до згоди, почастішання груп з незбіжними інтересами. Потужні комп’ютери, під'єднані до високошвидкісним мереж, не є засіб виправлення недоліків політичною системою. Тут немає швидкого розв’язання. Тут немає чудодійних засобів і безплатного сыра.

Інтернет — захоплююче засіб. Його можливості зачаровують, опьяняют, збагачують. Але роблять чи вільним? Не може ясно розуміти проблеми, якби нас рожеві віртуальні окуляри, а голові думку, що, висловлюючи все у вигляді двох цифр — 0 і одну — і відсилаючи поспіхом в пакетах через мережу, ми хоча на сантиметр просунулися до більш досконалої політичної системе.

Інтернет не створює якусь демократію на кшталт президента Джефферсона. Він оживить Америку часів президента Джексона, який її побачив французький письменник і політик Токвіль. Інтернет не виконає роботу президента Лінкольна і борця за скасування рабства Дугласа. Він — не Афины[8]. У ньому менше демократії, ніж в усіх цих місцях з примітивними технологіями. І це сенсі надії, які покладає Інтернет — це нову ланку в довгому ланцюгу надій. Можливо, наївні, але виразно облагораживающие.

———————————- [1][1] Exceptions are Bimber (1998) and Blau (1998) [2][2] This analysis holds mostly for the United States, but there is no major reason why it should not apply, in general terms, to toher larger free market, free-speech democracies, within variations of history, constitution, and political culture. [3][1] They would expand to the point where marginal benefit is equal to the value of marginal impact [4][2] for those lucky to have had the vote. [5] Винятки: Bimber (1998), Blau (1998).

[6] Це дослідження актуально головним чином заради США, але у основних положеннях може бути застосована до було більшим вільним ринків і демократичним товариствам з різними історією, конституцією, політичної традицією. [7] Вона росте зазвичай до точки, у якій гранична вигода дорівнює недоліків отримання граничного впливу [8] Афіни, об'єднувальні щасливчиків, які мали правом голоса.