Філософія нового години

Філософія нового години

Контрольна робота.

Подготовила Дібрівка Ольга Валеріївна Черкаська обл. м. Сміла Національний авіаційний університет Міністерство Освіти й Науки України.

1. Характерні риси епохи Нового часу.

Філософія Нового години історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознаства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі із феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового години був орієнтація на природознавство, тісний зв «язок із проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального й соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи й щастя.

Головне своє заподіяння філософія Нового години вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрями: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує із чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше над чуттєвому досвіді суб «єкта. Раціональне пізнання, розум не приносити ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєвосенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, то й раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних й культурних зв¢язків між країнами,.

інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

буржуазна революція в Нідерландах (XVI ст.- поч. XVIIст.).

буржуазна революція в Англії (сірий. XVIIст.).

становище й розвиток капітальних відносин;

зміни в соціальній структурі суспільства;

зміни в політичній системі суспільства.

Природничо-наукові відкриття:

механіка небесних й земних тіл;

астрономія;

теорія опору матеріалів;

фізика: вивчення електричних й магнітних явищ;

хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;

відмова від натурфілософії;

формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цого години знаходилась механіка небесних й земних мас. Вона набуває переважного розвитку й надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений — експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Ставши матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового години, те в філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання й вважає, що зміст знання може бути уявлень як опис цого досвіду чи зведений до нього;

раціоналізм визначає розум основного пізнання й поведінки людей;

сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

індукція — метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;

від загального про одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його более послідовного вивчення.

Процес пізнання — діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання й тому не можна абсолютизувати індукцію чи дедукцію.

У ХІХ ст. Завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На грунті наукового світогляду створюється нова культура, в якій експериментальна наука поступово захоплює домінуючі позиції. Це виявилося уже на початку століття, коли наука остаточно зайняла належне місце серед предметів викладання й стала незалежною від релігії та філософії. Вчений перестає називати собі філософом, як він це робив у XVIII ст. Його уже не цікавлять метафізичні заподій буття, він цілком віддається практичному застосуванню своїх знань.

2. Ф. Бекон — родоначальник матеріалізму Нового години.

Френсис Бекон (1561−1626) — англійський філософ, учредитель матеріалізму й експериментуючої науки Нового години. При королі Якові І досяг високого положення в державі, ставши лордом-канцлером. Автор знаменитого трактату «Новий Органон» (1620) (на відміну від «Органона» Арістотеля), в якому розвинув нове розуміння завдань науки й основи наукової індукції. Проголосивши метою знання, здатність науки збільшувати уладові людини над природою, Бекон вважав, що досягнення цієї мети можливе лише науці, що осягає дійсна заподій явищ. Тому він виступав проти схоластики.

Як й більшість мислителів його епохи, він, вважаючи завданням філософії створення нового методу наукового пізнання, переосмислює предмет й заподіяння науки, як її розуміли в середні віки. Бекон, що розглядав пізнання природи й використання одержаного знання як основу соціального благополуччя, що спробував представити «навчене «сус-пільство в роботі «Нова Атлантида», наполягає на бо відроджувати слід не тих чи інші учення стародавніх, а дух сміливого пошуку, властивий їхні творцям й що особливо виявився в творчости досократиків. Загальне заподіяння всіх наук — збільшення влади людини над природою. Потрібно відродити сам природний розум, природне світло якого — проникливість — затемнень в даний годину помилками-ідолами. Розум, очищень від помилок, спираючись на експерименти, що спеціально проводяться, використовуючи що розробляються їм правила індуктивного (від приватного до загального) висновку, здатний дати повну й корисну практично картину світу.

Наука — засіб, а чи не позначка сама после собі; її місія до того, щоб пізнати причинний зв «язок природного явищ заради використання цих явищ на благо людей. «Мова йде, — мовивши Бекон, маючи на увазі призначення науки, — не лише про споглядальне благо, але й справді про надбання й щастя людського й про усіляку могутність в практиці. Бо людина, слуга й тлумачить природу, скільки здійснює й розуміє, стільки охоплює у порядку природи справою й роздумом; й поверх цого він не знає й не може. Ніякі сили не можуть розірвати чи роздрібнити ланцюг причин; й природа перемагає лише підпорядкуванням їй. Отже, два людські прагнення — до знання й могутності - справді співпадають в одному й тому ж». Бекону належить знаменитий афоризм: «Знання — сила», в якому відобразилася практична спрямованість нової науки.

У широкому сенсі слова філософія, по Бекону, це система всіх досвідчено-раціональних пізнань, доступних розуму як особливій здатності людини (іншій здатності - пам «яті - відповідає історія, уяві - поєзія). У вузькому сенсі слова філософія — вчення про види знання й їхні співвідношення, вчення про метод (органонне) пізнання.

У беконівському прагненні обернути погляд науки до землі, до пізнання природних явищ, котрі нам відкривають відчуття, позначилася як загальна духовна атмосфера капіталізму, що народжується, то й, зокрема, протестантизм. Бекон чітко відрізняє релігію від філософії. Перша покоїться на надприродному одкровенні, друга — на даних органах чуття. У філософії навіть основні качани піддаються обговоренню й перевірці, тоді як в релігії основні качани встановлюються авторитетом. разом із тім Бекон утверждает, що можлива природна теологія, відповідна природній релігії, оскільки встановлюваний пізнанням зв «язок природного явищ вказує на існування божества.

Попередня наука страждала чи «догматизмом», оскільки навчань виводив систему положень, як павук тче свою павутину, із власних зрозуміти, чи «емпіризмом», оскільки він прагнув лише до збирання неосмислених фактів. По відношенню до всього передування знанню Бекон вимагає зайняти скептичну позицію.

У розвитку філософського матеріалізму Бекон, по-перше, відновив матеріалістичну традицію й провів — под цією точкою зору — переоцінку філософських учень минулого: прославивши ранній грецький матеріалізм й розкрив помилки ідеалізму. По-друге, Бекон виробив власне матеріалістичне розуміння природи, поклавши основою погляд на матерію як на сукупність частинок, але в природу — як на сукупність частинок, наділених багатообразними якостями. Невід «ємною властивістю матерії є рух, що не обмежується у Бекона механічним переміщенням (він налічував 19 видів руху).

Всі ці переконання Бекона відображають нові потреби й запити, котрі епоху первинного капіталістичного накопичення в Англії перед «являлися науці.

3. Розробка Ф. Беконом емпіричним методом пізнання.

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561—1626), який основні свої ідеї висловив у працях «Новий органон «(1620) й «Про гідність та примноження наук «(1623). Головне заподіяння філософії Ф. Бекон визначає як пізнання природи й оволодіння її силами, а цого необхідно розробити відповідний метод, який бі найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну й практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність.

Першим кроком цого методу винне бути очищення розуму від постійно загрожуючих йому помилок («ідолів»). Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота, котра б ліквідувала заподій, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, котрі, наче примари, відволікають пізнання від істини." На думку Бекона, існує чотири види помилкових суджень, «примар », від які слід звільнитися перед тім, як починати пізнання. До Першого виду помилок, котрі він називає «примарами Роду », належати тих, що заговорили українською у «язані із недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Вони укорінені в самій людській природі. Під впливом цих «примар «людина розглядає природу аналогічно зі своїми специфічними рисами, антропологізує її. Вони є вродженими, тому позбутися їхні практично неможливо. Одначе усвідомлення небезпеки цих суб «єктивних перешкод у пізнавальній діяльності й дослідницька дисципліна можуть послабити їхній вплив. Ще один вид помилок є «примари Печери », зумовлені індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками, що примушують людину спостерігати природу аби з своєї печери. «Примари Печери », як й «примари Роду », є проявом суб «єктивного ставлення людини до природи. Ці «примари «можна подолати шляхом колективного досвіду, врівноваженістю та неупередженістю в судженнях. Набагато більшу небезпеку становить третій вид помилок «примари Площі «, що проникають у пізнання разом зі словами та іменами. Вони породжуються спілкуванням людей й зумовлені вживанням застарілих зрозуміти, суджень, слів. Четверте джерело помилок — «примари Театру », що породжуються сліпою вірою людей авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи, котрі своїми штучними побудовами нагадують театральні дійства. Щоб очистити пізнання від цих примар, треба, на думку Бекона, виходити дише із досвіду й безпосереднього вивчення природи, бути вільним, самостійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою години, а чи не авторитетів.

Метою пізнання, подчеркивает Бекон, є збагачення життя справжніми відкриттями й влада людини над силами природи; про «єктом пізнання є природа, а основними методами — індукція та експеримент.

Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, то й проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини із самого собі. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму.

Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, то й справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину/.

Метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової індукції. Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи.

Проте не можна не відзначити, що англійський філософ зробив надмірний акцент на емпіричних методах дослідження, недооцінивши при цьому роль раціонального початку в пізнанні, й перш на — математики. Тому розвиток нового природознавства XVII столітті прийшов не зовсім у тій шляху, який йому визначив Бекон. Індуктивний метод, як бі ретельно він не був відпрацьований, усе ж таки таки кінець кінцем не може дати загального й необхідного знання, до якого прагне наука. І хоча беконівський заклик звернутися до досвіду був почутий й підтриманий — перш на його співвітчизниками, проте експериментально-математичне природознавство потребувало розробки особливого типу експерименту, який міг бі служити основою для застосування математики до пізнання природи.

Є характерна особливість, однаково властива як емпіризму, то й раціоналізму, представником якого був перш на Р. Декарт (1596−1650). Її можна позначити як онтоголізм, що ріднить філософію XVII століття — при всій її специфіці - із природою людського пізнання взагалі. Хоча в центрі уваги нової філософії стояти проблеми теорії пізнання, проте більшість мислителів вважають, що людський розум в змозі пізнати буття, що наука й відповідно філософія, оскільки вон є науковою, розкриває дійсну будову світу, закономірності природи.

Правда, досягти такого дійсного, про «єктивного знання людині, на думку філософів XVII століття, не так легко: людина схильниа до помилок, джерелом які є особливості щодо самого пізнання суб «єкта. Тому досягти дійсного знання неможливо, якщо не знайти коштів для усунення цих суб «єктивних перешкод.