Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі

Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі

Серед народної мудрості, українського фольклору чільне місце посідають легенди, приказки, прислів'я, казки, оповідання, пісня, котрі вчать дітей любити і поважати своїх батьків та рідню. Про обов’язок дітей перед батьками йдеться в прислів'ях й приказках: «як батька покинеш, то і сам загинеш», «Шануй батька і неньку — якщо тобі скрізь гладенько», «Шануй отця, матір, будеш доголітен на землі». Нехтувати своїми батьками, а тім понад кривдити їхнього ніхто не сміє «Куля міні, а материне слово не міні», «Батькова та матчина молитва з моря викидає, а прокльони в калюжі топлять».

Дуже багато прислів'їв та приказок про маму, котрі виховують у дітей повагу до рідних матусь та татусів.

— Немає того краму, щоб купити маму.

— Матері ані купити, ані заслужити.

— Материн гнів, як весняний сніг, рано впаде та скоро розтане.

— Добре і неньці, як дитина в славі.

— Маті одною рукою б'є, а другою гладить.

— Який кущ така і калина, Яка матір, така і дитина.

— Немає цвіту білішого, як на калині.

Нема в світі ріднішого, як матір дитині.

— На сонці добро сидіти, а коло мами добро жити.

— Яка хата — такий тин, який батько — такий син.

— Молодь багата мудрістю мами й тата.

— Чоловік у домі голова, а жінка — душа.

— Не навчив батько — не навчить й дядько.

Хто скривдить батька чи матір, того сумління гризтиме все його життя. Саме таку ідею проголошує українська народна дума «Олексій Попович», у якій «козак майстровий писар військовий» Про. Попович просити прив’язати йому до шиї камінь й в морі втопити, заявляючи.

Од вас я гріхів понад маю:

гей, що я ув охотне військо од'їжджав, З отцем, із матушкою опрощенія не мав, У грудях отця і матінку стременем отпихав Старшого брата за рідного брата не мав, Що із міста вибігав, Триста душ малих дітей розбивав, Кров безневинну християнську проливав, А молодії жони за ворота вибігали, Маленькії діти на руки хапали, Мене, Олексія Поповича Гей, кляли — проклинали. 1].

Ідеал ставлення до батьків, братів й сестер виражений такими словами народної пісня «Повів Івасько коня до води».

І мене батько — ясний місяченько,.

І мене матінка — зрозуміла зіронька.

І мене братенько — ясне сонечко,.

І мене сестронька — зрозуміла звіздонька[2].

У пісня «Рідна мамо», якої співав відомий артист України Назарій Яремчук оспівується рідна матінка, її доброта та ніжність її колискової пісні.

Рідна мамо. добра ти моя ненько.

Мамо, мамо, вишенько біленька.

Чуєш мамо? Горлиця Мені знову Нагадала давню пісню колискову.

Мамо, мамо! Горлиця, як ти, сива, Проліта крізь літа, Давнім спомином щаслива Чуєш, мамо? Більшого немає дива За пісня, що ти дала, як папороть цвіла.

Ще є дуже багато пісень, в які відображена любов дітей до батьків, бабусь, дідусів: «Пісня про рушник», пісня «Два кольори», пісня «Маті наша, матір» та пісня на свої слова У. Симоненка.

«Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть із тобою приспані тривоги.

За тобою завжди будуть мандрувати Очі материнські й білява хата.

Можна вибрать друга й за духом брата.

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна усі світі вибирати, сину.

Вибрати не можна лише Батьківщину.

У пісня «У неділю рано-пораненько» висміюється сін, який маючи дві хати, не хоче дати рідній матері притулок на старості. З першої хати він вигнав її, щоб не заважала гостям, котрі мають незабаром з'їхатися, бо «будуть гості та всі у бархатині», а неня «в подертій свитині». Знайшла матір притулок у доньки. Так коли в невдячного сина сталася біда, він прибіг за допомогою до матері:

Забрехали вратії собаки, ;

коли йде сін матері прохати.

«Іди, нене, тепера до мене…

сталася причина у мене…

Сталася у мене причина:

Вмерла жінка — залишилася дитина".

«Бодай, брата, ще і хата згоріла, Як матінці нашій сидіть не дуже до діла.

А як якщо та хата горіти.

Явлю людям, щоб не йшли гасити, Як матінці нашій не дуже до діла жити".

Є багато казок, оповідань, межи простих людей засуджує дітей, котрі цураються своїх батьків, забувають про свій синівський чи дочірний обов’язок їх. У українській народній казці «Невдячні сині» розповідається про невдячних синів, котрі не хотіли приймати до собі сивого, як голуба батька, а пустили його жебраком по світу. За цей вчинок смердоті були покарані.

Дуже гарно змальована любов до батьків в оповіданнях та казках. «Харитя», «Помічниця», «Назв батько» (українська народна казка) а також ставлення дітей до батьків «Немає в мене мами», «як Івась шукав синьої квітки», «Образливе слово», «Татова порада», «Батько та донька».

Поети у своїх віршах також відображували любов, повагу пошану до своїх батьків.

Є старовинна українська легенда.

У матері був Єдиний сін — дорогий, ненаглядний. Душі в ньому матір не чула, по краплині збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс сін, ставний, гарний. Одружився із дівчиною предивної, небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Не злюбила молода дружина свекруху, зненавиділа її. Боялася матір показатися невістці на очі, сиділа в сінях. У сарай переселилася. Алі і це не заспокоїло красуню. Каже вон чоловікові: «Колі хочеш, щоб я жила із тобою, вбий матір, вийми із груд її серце й спали на повільному вогні».

Не здригнулося серце в груд сина, зачарувала його небачена краса дружини. Каже він матері: «Покарала Мені дружина вбити вас мамо, вийняти із груд ваших серце й спалити на повільному вогні. А послухаю, піде від мене дружина. Не можу я жити без неї не можу не послухатись.» Заплакала матір і відповідає синові «Ну що ж, сину, роби так, як велить серце».

Пішов сін із матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Знищивши матір, вийняв із груд серце. Поклав на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, вдарила в обличчя синові, обпекла скрикнув сін, закрив долонею обпечене обличчя. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло. «Синочку мой ридний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, вісь зростанні біля вогнища, приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш».

Заридав сін, схопив гаряче материнське серце в долоні, уклав його в розкраяні грудях, обливши себе гарячими сльозами. Зрозумів він, що ніхто і ніколи не любити його так гаряче і віддано, як рідна матір. І таким всесильним було б бажання материнського серця бачити сина радісним й безтурботним, що ожило серце, закрилися розкраяні грудях, підвелася матір й притисла кучеряву голову сина до груд. ???ружною стала йому дружина — красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому і матір. Пішли смердоті вдвох степами широкими, стали двома могилами високими.

Така легенда, створена народною мудрістю. Немає любові, сильнішої за материнську, немає ніжності, ніжнішої за ласку й турботу материнську, немає тривоги, тривожнішої за безсонні ночі і незімкнуті очі материнські. «Колі в серці синовому загориться іскра, в тисячу разів менша від смолоскипа материнської любові, то і тоді ця іскра якщо все життя людське горіти незгасним полум’ям» — говорити українська мудрість.

Синівська вдячність… немає вищої радості для людини, Яка відчуває наближення присмерку свого життя, ніж вдячність дітей за добро й благо, створене батьками в ім'я їхніх сина і доньки, добра й блага. І немає гіркішого і сумнішого почуття для батьківського і материнського серця, ніж відчувати, що сін чи дочка байдужі, безсердечні, що смердоті забули разом узяте добро, зроблене їм матір'ю й батьком.

У невичерпному джерелі народної моралі нам треба черпати духовну енергію справжньої людяності, дружби й товариськості, справжнього братства вільних людей. Народ нещадно засуджує синівську невдячність й підносить шляхетність синівської любові і відданості. Вісь, наприклад у такій легенді «Завжди розум навчить».

Колись старих людей, котрі уже нічого робити було неможливо, спускали на лубках у провалля, щоб дарма хліб не їли. а один Чоловік дуже любити свого батька і не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві та годував таємно. Через деякий годину трапився недорід. Нічим людям сіяти. Старий побачив, що сін чогось зажурився, розпитав разом узяте і порадив зняти зі стріхи снопи, ще раз обмолотити їхнього й засіяти. Так сін й вчинив. Зійшов у нього хліб найкращий, найбільша нива був засіяна. Всі люди допитуються, як він доти додумався.

Чоловік спочатку мовчав. тоді розповів, що батько так навчив. З того години люди перестали старих на лубках вивозити, а шанували до самої смерти, бо смердоті мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.

Ми усі запам’ятаймо таку істину: до рідних потрібно ставитися зі щирою любов’ю, повагою, чуйністю. Піклуйтеся про них, не завдавайте їм прикрощів, бережіть рідних — це найдорожче, що ви є. Нехай ваші бажання виходять з можливостей батьків.

Будь хорошою людиною — й ти забезпечиш щастя батькові і матері. Не припускайся, щоб старість їхня був позначена горем. Нехай це якщо метою усього твого життя.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.

[1] Нар. пісня в записах І. Манжури, с. 208.

[2] Укр. нар. пісня в записах З. Доленги-Ходаковського, с. 128.