Важкі діти в сім"ї

Важкі діти в сім'ї

Реферат Запоріжжя 2005.

Сьогодні вже можна вважати доведенням, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш на у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві й ранньому дитинстві сім «я майже безроздільно формує особистість дитини.

Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, котрі дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини й громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. У цих випадках ніяке, навіть добро організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Вісь чому при розв «язанні проблем попередження правопорушень й злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім «ю, на сімейне виховання.

В нормальній сім «ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони і створюють тієї неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини й створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.

Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося із окремими випадками, коли сім «я — не може вплинути й не впливає позитивно на дитину. Причини цого годиною видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється аби і без видимих причин. Та в обох випадках такі сім «ї постачають суспільству педагогічний шлюб, який потім важко піддається виправленню.

Коли говорити про ті, що є особливого в подібних сім «ях, то варто перш на підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох з них й поведінка батьків не з нашим моральним нормам. Характерною їм є також надзвичайно низька педагогічна культура. як правило, такі сім «ї прийнято називати неблагополучними.

По-перше, це сім «ї, в які батьки систематично чи дуже часто пиячать. Пиятики здебільшого супроводжуються сварками, бійками, конфліктами між батьками. Адже людина черствіє без пестощів. Б «ють, відчувши силу, як правило, тих, кого часто били, коли смердоті були слабкими.

Дитина може статі важкокерованою із різних причин. Серед них є і такі, котрі безпосередньо заговорили українською у «язані із невмінням батьків виховувати чи, ще гірше, із попусканням та байдужістю до власних дітей. як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім «ї сприяють формуванню подібних рис й такого ж ставлення людям, котрі дитину оточують: власне, звідси іноді і бере вухо жорстокість у ставленні до тварин та более слабких однолітків, якої можна зафіксувати в дітей й підлітків із таких сімей.

В окремих випадках сімейних конфліктів й сварок кожен з батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника чи судье, до якого апелюють обоє батьків. У подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому з батьків віддати перевагу. Це ще понад загострює й так складну обстановку в сім «ї. Таких сім «ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються смердоті авторитетом й люди, із якими так чи інакше спілкуються.

Такими є найбільш типові моменти побутового улаштую й внутрішньосімейних стосунків, котрі призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім «ях.

Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш на у спільній діяльності, якої розумно організовують дорослі, коли дитина разом із батьками бере доля в якихось спільних справах, вон засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до промов, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками і дітьми, налагоджується взаєморозуміння й виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина й у більшості радянських сімей.

У неблагополучних батьківщинах й в дошкільний період, й в Перші рокта навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, Розпорядженням батьків. З віком поступово й аби непомітно для необізнаної із педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама у собі, починає засвоювати життєвий досвід, але й не под впливом спілкування із батьками чи особами, що замінюють їхнього, а частенько под впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді і под впливом осіб, котрі ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи й все понад відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, котра виявляється над максималістських судженнях, надто викривлених й неправильних за своєю суттю, але й і також у надмірній-свободі вчинків та дій.

Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, й тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що смердоті вже дорослі й мають декларація про повну самостійність.

Ситуація відчуженості, як один із найбільш важливих й у тій годину прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім «ї у найважливішій й найсуттєвішій сфері її діяльності — вихованні дитини, може бути викликана і іншими конкретними причинами, також заговорили українською у «язаними із низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов «язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням й приділяти належну увагу своїй дитині.

У батьків із неблагополучних батьківщин діти, їхні інтереси, потреби, бажання й всі ті, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до години не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають із поля зору. Алі дуже важливо знаті внутрішній світло дитини, розуміти її.

Порівняно часто із явищем відчуження дітей й батьків доводитися зустрічатись у сім «ях неповних, таких, де немає когось з батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тім, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль й виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім «ї упорядковане, й у вже склалися певні традиції, режим й порядок, якщо між дитиною й матір «ю існують контакт й заєморозуміння.

Життєва практика, однак, показує, що досить часто самотня матір не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім «ї одним з батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку бо діється навколо, розпад сім «ї викликає у неї образу, невіру по людях, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про собі, про своє благополуччя. У такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим й громадським — особисте починає переважати, домінувати. У дитини із «являється тенденція протиставляти собі колективу. Виникає сприятливий фон для появи різноманітних конфліктів, й як наслідок — дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності із іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.

Слабке спілкування із дорослими членами сім «ї й фактичне випадання із внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують й не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їхні, перетворюються на запеклих егоїстів, котрі в ім «я задоволення своїх потреб чи просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки й навіть на злочини.

Це відбувається також й бо в процесі сімейного виховання таким дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет — здатність протистояти поганим впливам, із якими вона може зустрітись й зустрічається в житті. Алі моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім «ї. Якщо ж близьких контактів між людьми і батьками не існує, якщо немає доброго приклада й позитивного впливу батьків — моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників з зовні благополучних, але й за своєю суттю неблагополучних сімей.

Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими й суто випадковими впливами, котрі хоч й короткочасні, але й, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.

Щоб цого не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, й тому в першу чергу слід розв «язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» — цей гасло потрібно всюди втілювати у життя.

Увага суспільства винна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією із таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит години. Велика зайнятість на роботі залишає деяким з них дуже мало години для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, котрі ростуть й поступово стають дорослими. Дефіцит години призводить до дефіциту спілкування й тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння й, зрештою, може, й навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну й здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми і батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ані відокремлення, ані нейтралітету.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.