Василь II Васильович Темний

Василий II Васильович Темний (1415−1462)

Великий князь Московський і Володимирський, син великого князя Василя I Дмитровича. Княжив з 1425 р. Він мав 10 років, коли його тато. Його кандидатура на великокняжий стіл могла рахуватися як юридично не міцної: заповіт Дмитра Донського, його діда, включало у собі слова, обосновавшие домагання дядька Василя, Юрія Дмитровича, на велике князювання. Рішення спору між дядьком і племінником залежало насправді від великого князя литовського Вітовта, опікуна сім'ї Василя I. Маючи нього, митрополит фотій схилив Юрія до мирному договору (1425), по якому той зобов’язався не домагатися великого князювання силою; лише ханське дарування визнано було авторитетним у разі, якби Юрій відновив свої претензії. Залежну від Вітовта московське уряд не протестувало проти що у 1425 р. призначення особливого западнорусского митрополита. Не становило Вітовта праці отримати зречення (в 1428 р.) московського великого князя від самостійної політики у Великому Новгороді і Пскове.

Однак у 1430 р. помер Вітовт; на Литовському великому княжении сіл Свидригайло, і Юрій, пов’язані з ним властивістю, не забарився відмовитися від договору 1428 р. На початку 1431 р. Юрій Бєлоног і Василь II були вже у Орді; тяжба затяглася там понад рік і скінчилася на користь Василя II. По літописного розповіді, Юрій стояв грунті заповіту Донського; московський боярин Іван Дмитрович Всеволожский противоставил заповіту суверенну волю хана, заперечуючи юридичну цінність «мертвих» грамот. Василь II був посаджений на стіл ординським послом — вперше у Москві. Юрію ханом дали місто Дмитров, невдовзі (1432) відібраний в нього Василем. Дане Василем у критичний момент Всеволожскому обіцянку брати шлюб із його дочки було порушено, й у 1433 р. відбувся шлюб Василя II з дочкою питомої князя Ярослава Володимировича. До того ж на весіллі великого князя мати його, Софія Витовтовна, грубо повелася з сином Юрія, Василем Косим. Скривджений Всеволожский перейшов до бік Юрія; Василь Косий з братами Дмитром Шемякой і Дмитром Червоним поїхав до отцу.

Почалися невпинні міжусобиці. Василь II зазнавав поразки за поразкою. Раптова смерть Юрія розколола його противників; молодші брати не пристали до старшого, Василю Косому, який оголосив себе великим князем; з допомогою Василь II повернув собі велике князювання. Становище Василя був, проте, міцно. Усобица, кілька років поспіль що порушувала економічне життя московського центру, похитнув вірність московських торгово-промислових кіл, що шукали світу. У Твері Шемяка став схилятися набік Косого (і він за підозрою у цьому заточений). Сам Косий в 1436 р. порушив угоду і проти Василя II. У відкритому бою він з’явився; у полоні його осліпили, Шемяку звільнили і подарували вотчиною.

Проте нинішнє становище продовжувало залишатися напруженим. Хан Улу-Махмет, викинутий із Орди до російської кордоні, засів в 1438 р. у місті Белове; обложений там московськими військами, готовий був йти яким завгодно умови, віддаючись на повну волю Василю II. Але московські воєводи хотіли бойової перемоги — і зазнали поразки внаслідок зради надісланого їм у допомогу литовського воєводи. Улу-Махмет безперешкодно пройшов до Нижнього Новгороду й у 1439 р. зробив руйнівний набіг на Москву; великий князь встиг бігти, кам’яний «місто» уцілів, але посади і зв’яже околиці (до Коломни включно) сильно постраждали. Нижній Новгород був у облозі. У Мурома і поважали Володимира доводилося тримати посилені гарнізони; з-поміж них кочувала резиденція великого князя.

У 1445 р. вдалося відкинути рух Махмета; вважаючи, що національна безпека тимчасово забезпечена, Василь II повернувся до Москви зустріти Великдень. Користуючись слабкістю гарнізонів, Махмет несподівано напав на Василя II в міста Юр'єва і узяв його в полон. Умови звільнення — важкий викуп (200 000 рублів) — створили грунт, сприятливу для піднесеного знову Шемяки: спираючись на невдоволення у різних шарах суспільства, він залучив зважується на власну бік тверського і можайського князів. Вже у лютому 1446 р. Василь II був захоплений Троїцькому монастирі князем можайским: Москва зайнята Шемякой. Сюди привезли Василя II і осліпили. Прибічники його знайшли почесний прийом на Литві. За посередництва рязанського єпископа Іони, якому Шемяка обіцяв митрополію, новий уряд вдалося обманом викликати у Москві дітей Василя II; разом ж із батьком їх ув’язнили в Углич.

Ця розправа не зміцнила становища Шемяки; зосередження незадоволених на литовської території загрожувало великими ускладненнями. На церковно-боярском раді наприкінці 1446 р. Шемяка, під впливом особливо скомпрометованого митрополита Іони, погодився звільнити сліпого Василя II (1447). Вологда дали то отчину і став базою відразу ж розпочатого руху на нього. Центр нього був перенесений у Твер, коли ігумен Кирилло-Белозерского монастиря Трифон дозволив Василя II від хрестоцілування Шемяке, а тверський князь Борис відстає від Шемяки, і було заручення його дочки зі сином Василя, Іваном (майбутній великий князь Іван III); у Твер потягнулися і прибічники Василя II з Литви. Московська православна кафедра, завжди прибічниця сильної великокнязівської влади, не упустила моменту реабілітуватися та стати набік найсильнішого; від'їзд Шемяки з господарів Москви віддав у її руки що вагалося столичне населення, у керівних торгових колах виключно мирно налаштоване. Невеличкому загону прибічників Василя II, таємно проникшему у Москві, було легко перевистачати близьких Шемяке покупців, безліч скласти присягу московську масу (присяга Шемяке можна було скасовано лише вищої місцевої, тобто митрополичої, церковної властью).

Становище Шемяки відразу ж швидко погіршувався, й у 1448 р. він був відмовитися від московського престолу. У 1450 р. Шемяка був остаточно знесилений під Галичем і утік у Великий Новгород. Звідти в 1452 р. він зробив вилазку, кончившуюся невдало. У 1453 р. раптом помер. Версія про отруєння його московськими стараннями, по деяким ознаками, можна вважати правдоподобной.

Можайський князь утік у Литву, і Можайськ приєднано до Москви в 1454 р. Через двох років те сталося з боровським князем. Дійшла чергу, й до Великого Новгорода. Новгородські війська зазнали поразка, Новгород було наведено до покірності великому князю на небувало умовах: десятитисячна контрибуція, скасування вічових грамот, заміна новгородській друку печаткою великого князя. Це був початок кінця новгородській самостійності. Про масштаби роздратування новгородців можна зважити на те, що одного з приїздів Василя Васильовича в Новгород (1460) на віче обговорювалося питання убиении великого князя. У 1458—1459 рр. і В’ятка, в усобице 30-х рр. яка стояла за Юрія та її синів, мусила все «добити чолом на волі великого князя «. У 50-х ж рр. рязанський князь доручив своє князівство і сина московської опіки. Москва надіслала в Рязань намісників. Результати князювання Василя II можна характеризувати як кілька великих успіхів: збільшення території московського великого князювання, незалежність» і нова формулювання завдань Російської Церкви, оновлена ідея московського самодержавства і внутрішньо усталена влада великого князя. У 1450 р. Іван, старший син Василя II, було зроблено його співправителем; його ім'я зустрічається на державних грамотах. А сам Василь Васильович помер 27 березня 1462 р. від сухотной хвороби.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.