Економіка Азербайджану

Экономика Азербайджана

Структура хозяйства

Экономика Азербайджану в протязі майже 70 років розвивалася, як частина економіки СРСР, з орієнтацією головним чином російський ринок. Основними галузями господарства були нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість і сільське господарство. У 1960−1980;е роки у республіці розвивалися машинобудування, хімічна, текстильна, харчова інші галузі промисловості. Війна в Карабасі і політичний нестабільність сприяли значного зниження виробництва, у 1988−1994. Після укладання вірмено-азербайджанського домовленості про припинення вогню у зоні конфлікту травні 1994 і стабілізації політичної обстановки економічний спад зупинили.

С 1997 відбувається швидке зростання ВВП (5,8%, 1999;го — 7,2%, у 2000;му — 11,3%, 2001;го — 9,9%), що забезпечується переважно сектором послуг і натомість незначного підйому промислового виробництва та триваючого скорочення сільськогосподарського виробництва. Проте частка тіньової економіки становить 25% ВВП.

Ключевым сектором економіки залишається нафтогазовий (58% від ВВП). У 1997 видобули 9 млн. тонн нафти (99,2% від рівня 1996) і шість млрд. куб. м газу (95% від рівня 1996). Збільшилися на 20% виробництво бензину, і дизельного палива й експорт їх у країн СНД.

Нефтегазовые запаси Азербайджану приваблюють іноземних нафтових компаній. Азербайджан лідирує серед країн СНД щодо темпів зростання іноземних інвестицій (від 10 до 50% на рік). Можливі маршрути транспортування азербайджанської нафти (по Північному Кавказу чи Закавказзю, до Чорного чи Середземного моря) є джерелом політичних суперечностей, і конфліктів міжнародною і регіональному рівнях.

Второй по значенням сектор — сільському господарстві. Із загальної площі країни на сільськогосподарські землі доводиться 46% (прибл. 4 млн. га), причому половині з них займають пасовища. Вирощують зернові, технічні (бавовну, тютюн), субтропічні (гранат, чай, цитрусові, хурма) культури, виноград. Виробляється натуральний шовк. У 1997 площі під зерновими культурами збільшилися на 3%, а площі під кормовими і технічними культурами скоротилися на 55%. Країна забезпечує себе продовольством тільки 10−15%. 2000;го виробництво зерна збільшилося на 40,7% й сягнуло свого 1538,8 тис. т, картоплі було зібрано 468,6 тис. т, фруктів, і ягід 407,9 тис. т, баштанних 260 тис. т, винограду 75,6 тис. т, тютюну 13,8 тис. т, зеленого чайного аркуша 625 т, бавовни 90,5 тис. т. На тлі скорочення деяких культур (бавовни, винограду, зеленого чайного аркуша) загальний обсяг продукції рослинництва у 2000;му збільшився на 18,6% проти попереднім роком.

В 2000 виробництво м’яса становило 195 тис. тонн на живій вазі, молока — 1070 тис. т, яєць — більш 550 млн. штук, вовни — 12 тис. т, коконів шовковичного хробака — 70 т. Виробництво продукції тваринництва виросло на 3,7%, а цілому сільськогосподарської своєї продукції 12%.

Со другий половини 90-х років відбувається зростання капіталовкладень у різні галузі економіки (1996;го збільшився на 65%, 1997;го — на 67%, 1998;го — на 45%), передусім з допомогою позабюджетних коштів. За період із 1996 по 2000 сума іноземних інвестицій становила 5 млрд. дол. До 50% іноземних інвестицій надходить в розвитку машинобудування, зв’язку, в харчову промисловість, сектор послуг та інших. (1996;го частка «ненефтяного» сектора інвестицій становила 33%).

Экономические реформы

По оцінкам Міжнародного валютного фонду (МВФ), падіння виробництва, у Азербайджані за період після незалежності в1991 по 1995 становило прибл. 60%. Однак у 1996 з’явилися ознаки економічного підйому.

По мері здійснення програми реформ вже під кінець 1997 інфляція було зменшено до і нині становить 1−2% на рік (1994;го — 1600%, в 1995 — 85%, 1996;го — 28%), зміцнився манат (девальвація 2−3% на рік), а сумарний зростання ВВП за 1995−2001 становив 40%. У цьому активізуються зусилля, створені задля зниження безробіття й усунення кризи у галузях економіки, які пов’язані з нафтою. Важливим кроком по дорозі економічних перетворень стало прийняття закону про земельну реформу, запровадивши приватну власність на грішну землю для громадян країни. Після 1995 було ліквідовано більш 1300 колгоспів і радгоспів і створено прибл. 35 тис. фермерських господарств. Для підтримки реформ у сільському господарстві 1999;го прийнятий Закон про звільнення п’ять років виробників сільськогосподарської продукції з податків, про списання боргів з податків у бюджет і продажу за цінами палива.

После незалежності було проведено приватизація торгівлі. У цей час у приватний сектор зосереджені бó, льшая частина роздрібної торгівлі, об'єкти громадського харчування та служба побуту. Розпочата приватизація середніх і великих промислових підприємств. Ведеться підготовчу роботу по приватизації важливих стратегічного значення (металургії, машинобудування, паливної галузі, нафтохімічної промисловості).

2000 рік відзначений будівництвом важливих виробничих об'єктів: здано в експлуатацію Еникендская ГЕС, пущено до ладу газотурбинная електроустановка на Бакинської ТЭЦ-1, запрацювала бурова установка Гуртулуш, розпочато реконструкція ГРЕС Північна і будівництво автомобільної дороги Алят — Газимагомед та інших.

Трудовые ресурсы

Традиционно в республіці найбільше кваліфікованих фахівців становили росіяни й вірмени, що з 1988 почали залишати Азербайджан. У 1991 з 3,9 млн. працездатного населення мали роботу 2,7 млн. людина, але тільки чверть незайнятих отримала офіційного статусу безробітних. У 1994 реальний рівень безробіття становив 24,6%. Наступна стабілізація економіки дозволила знизити безробіття до кінця 1997 до 2,5% (за неофіційними даними рівень безробіття значно вищий). Багато азербайджанці працюють у Росії, Казахстані, Туркменії у торгівлі і нафтогазовому секторі. У галузевої структурі зайнятості переважає сфера послуг (52,6%), потім ідуть сільське, лісове і рибне господарство (32,1%) і промисловість (15,3%).

Транспорт

Протяженность залізниць — 2125 км, причому більше з них электрифицирована. Дві залізничні магістралі, якими здійснюються основні вантажні і пасажирські перевезення, з'єднують Азербайджан із державами — Росією та Грузією: Баку — Махачкала (Дагестан) і Баку — Тбілісі (Грузія). Менш завантажені залізниці між Баку і Нахічеванської Республікою, і навіть між Баку і Ленкоранью. Залізничне повідомлення з Єреваном та Іраном припинено. Приблизно третина залізничних колій сильно зношена і вимагає реконструкції, на багатьох ділянках швидкість руху поїздів обмежена (шлях до Тбілісі займає 20 годин).

Параллельно основним залізничним сталевих магістралях йдуть шосе: вздовж Каспійського морів з Росії через Баку до Ірану і з Баку до грузинської кордоні. Від міста Евлах (на магістралі Баку — Тбілісі) на південь відходить шосейна шлях у Нагірний Карабах. Після 1991 обсяг дорожно-ремонтных робіт було скорочено. Нині прибл. 60% доріг потрібно ремонтувати та реконструкції. Проте між Баку і великими містами республіки, ні з Дербентом, Тбілісі, Тегераном і Стамбулом налагоджене регулярне автобусне повідомлення.

Баку — портовий місто та перевалочний пункт переважно для нафти, нафтопродуктів, лісу й до пиломатеріалів. Порт має 17 причалів (5 призначені транспортуванню сирої нафти і нафтопродуктів, 10 — для перевезення лісу й до інших вантажів, 2 — пасажирських). Порт може обслуговувати судна вантажопідйомністю до 12 тис. т і має критими складськими приміщеннями площею 10 тис. кв. метрів і відкритими — площею 28,7 тис. кв. м. Торгові флоти налічує 55 суден загальним тоннажністю 248 155 брутто-регистровых тонн (кожне вантажопідйомністю понад 1000 брутто-регистровых тонн) і включає 12 вантажних, 40 нафтоналивних танкерів, 2 порома і одну пасажирське судно. Вантажі направляють у Туркменію (порт Туркменбаші, бывш. Красноводськ) і до Ірану (порти Энзели і Бендер-Торкемен). Пасажирське судно курсує в Туркменбаші приблизно тричі на тиждень тому з 300 пасажирами на борту.

Азербайджан має 1130 км трубопроводів транспортуванню сирої нафти, 630 км — для транспортування нафтопродуктів і 1240 км газопроводів. За основним трубопроводу нафту на території Грузії вступає у Батумі, а звідти йде експорт — або у сиром вигляді, або з переробки на Батумському нефтеочистительном заводі. Два газопроводу йдуть паралельно нафтопроводу до Тбілісі, а звідти на північ через Великий Кавказ до Росії і Західної Європи.

Крупнейшие міста Азербайджану пов’язані з Баку і авіасполученням. Найбільший аеропорт перебуває у Баку, звідки відбуваються регулярні рейсів у Москву, інші міста Росії і близько країн СНД.

Азербайджан має важливе стратегічне становище дорогою з Європи до Азії, на так званому Великому шовковому шляху. У 1993 ЄС було прийнято спеціальна дитяча програма створення транспортного коридору із Європи через Чорне морі та Кавказ в в Центральну Азію, розширення регіональної торгівлі, і відновлення зв’язків, втрачених після розпаду СРСР. У 1998 12 держав у межах розвитку цієї програми підписали багатостороннє угоду, так звану Бакинську декларацію, про співробітництво для відновлення та розвитку транспортної інфраструктури. Новий «Шовковий шлях» став реальністю, а обсяг торгівлі у ній вже перевищило початкові плани. Однією з останніх успішних проектів став Таузский міст в Азербайджані, реконструкція якого дозволила подвоїти обсяг торгівлі між Азербайджаном та Грузією.

В останні роки зростає обсяг транспортних перевезень. Так 2000 автомобільним транспортом було 80 млн. т вантажів і 880 млн. пасажирів. Близько 55% вантажоперевезень і 84% пасажироперевезень здійснюється транспортними засобами недержавного сектора.

Внешняя торговля

Распад єдиного економічного простору колишнього СРСР призвів до суттєвим змінам в торгової орієнтації Азербайджану. Торгівля з Росією і виконання Україною скоротилася, одночасно збільшився обсяг торгівлі із Туреччиною, Іраном і ОАЕ. 2000;го обсяг зовнішньоторговельних операцій оцінювався 2796 млн. дол. (збільшення на 88% по порівнянню з 1999). Частка експорту становила 63,3%. Позитивне сальдо — 680 млн. дол. Торговий оборот із країнами далекого зарубіжжя виріс у 2,2 рази, й становив 80,7% від загального обсягу зовнішньої торгівлі, а із СНД збільшився на 18%.

Основные зовнішньоторговельні партнери Азербайджану — Туреччина, Росія, Іран, ОАЕ, Туркменістан, Німеччина, Україна, Грузія, Казахстан та.

Банковская система

Функции центрального банку країни виконує Азербайджанський національний банк (АНБ). У роки затяжного перехідного періоду негативний вплив на фінансову систему справила політика вільного кредитування. У 1996 АНБ відновив контролю над зростанням грошової є і ввів жорсткіші банківські правила. У цей час у Баку діють кілька іноземних дипломатів і змішаних банків: «Бейбанк» (Туреччина), Іранський національний банк і британський Банк Середнього Сходу, «Азертюркбанк» (з участю найбільшого державного банку Туреччини «Зирайет»). Найбільшими азербайджанськими банками є Міжнародний банк, Азербайджанський агропромисловий банк й потужні приватні банки — «Азкомбанк», «Бакобанк», «Ренесанс», «Инпатбанк» і «Гунай».

Основные закордонні інвестори. Уряд Азербайджану підписало кілька важливих угод про розробку нафтових та газових родовищ. У вересні 1994 було підписано угоду про інвестування 8 млрд. дол. в освоєння Чирагского і глибоководного Гюнешлийского родовищ. Було створено Азербайджанська міжнародна операційна компанія (АМОК). У листопаді 1995 було підписано, а лютому 1996 ратифіковано угоду про розвідці Карабахського морського родовища з обсягом інвестицій 3 млрд. дол. Відповідно до угодою було створено Каспійська міжнародна нафтова компанія (КМНК). Після закінчення розвідницького буріння 1999 компанія доходить висновку про нерентабельність розробки родовища і припинила своєї діяльності. 15 травня 2001 було ратифіковано угоду між Азербайджаном й Туреччиною щодо постачання природного газу морського родовища Шахдениз до Туреччини. Планується будівництво газопроводу Баку — Тбілісі - Арзрум. Задля реалізації цього проекту потрібно 2,6 млрд. дол. інвестицій.

В справжнє час основними інвесторами в Азербайджані є нафтові компанії. 90% акцій АМОК належить іноземних інвесторів: «Брітіш петролеум» (Великобританія, 17,1%), «Амоко» (США, 17,0%), «ЛУКойл» (Росія, 10,0%), «Пенсойл» (США, 4,8%), «Юнокал» (США, 10,0%), «Статойл» (Норвегія, 8,6%), «Иточу ойл» (Японія, 3,9%), «Рамко» (Великобританія, 2,1%), ТПАО (Туреччина, 6,7%), «Ексон» (США, 8,0%), «Делта-Нимир» (Саудівська Аравія, 1,7%). Інвесторами проекту «Шахдениз» є: об'єднання «Брітіш петролеум"/"Статойл» (Великобритания/Норвегия, по 25,5% кожна), ДНКАР (Азербайджан, 10%), «ЛУКойл» (Росія, 10%), «Эльф-Акитэн» (Франція, 10%), Іранська холдингова компанія (Іран, 10%), ТПАО (Туреччина, 9%).

Вслед за вступом «Иточу ойл» в АМОК представники кілька великих японських корпорацій відвідали Азербайджан для вивчення можливостей інвестування. Значні японські інвестиції очікують Нафтогазову компанію Азербайджану.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.