Забезпечення фінансово-економічної сфери регіонів банківської системи України

Реферат з курсу «Гроші та кредит».

на тему:

Забезпечення фінансово-економічної сфери регіонів банківської системи України Зміст.

Вступ.

1. 1.Рівень територіальної концентрації банківської системи в регіонах України. …4.

2. 2.Показник залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах. …7.

3. 3.Банківське кредитування регіонів України. …8.

4. Висновки. …12.

5. Список використаної літератури. …14.

Додатки. …15.

У сучасних умовах банківські систе­ма відіграє стратегічну роль у розвитку економіки України. Пов’яза­но це в основному з нерозвинутістю ринку фінансових посередників у дер­жаві. Нині в Україні слабко розвинута ланка інвестиційних посередників — спеціальних компаній та фондів. Тільки і 01.01−2004 року набрав чинності Закон України «Про недержавне пенсійне за­безпечення», по­ле для функціонування недержавних пенсійних фондів. Трохи краще, та все ж недостатньо розвинута ланка страхо­вих компаній. Власне, ці фактори і при­звели до домінування саме банківсько­го сектору на фінансовому ринку країни.

Банки істотно підтримують вітчизняну економіку. В основному це вияв­ляється у фінансуванні інвестиційного процесу на підприємствах, наданні коштів для задоволення споживчих по­треб населення, розрахункових послуг тощо. Нині в наукових публікаціях приділяється багато уваги особливос­тям функціонування банківських уста­нов в Україні, розглядаються численні напрями та шляхи вдосконалення їх роботи. Однак сучасна економічна наука майже не досліджує регіональні аспек­ти діяльності українських банків, А проте в умовах усе більшої фінансової глобалізації та регіоналізації це питання є дуже суттєвим і стратегічно важливим для розвитку регіонів.

Протягом І кварталу 2003 року розвиток банківської системи України характеризувався динамічним зростанням обсягів діяльності, певним підвищенням фінансової стабільності, рівня капіталізації, поліпшенням якості активів, кредитного портфеля, незначними змінами в кількісній структурі банків.

1.Рівень територіальної концентрації банківської системи в регіонах України.

На сьогодні сталий розвиток банківської системи України стримується значними територіальними дис­пропорціями щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показни­ком Україна відстає від багатьох інших держав. Так, у країнах ЄС на 100тис. осіб припадає 40−50 кредитних установ, Центральної та Східної Євро­пи — 7, в Україні 3.2 (в столично­му регіоні - 5.7., на решті території України, без урахування столичного регіону, — 3.0.

Рівень розвитку регіональних банківських систем значною мірою за від соціально-економічного розпитку регіонів, чисельності насе­лення, розвитку ринкової і транспорт­ної інфраструктури, мережі зв’язку тощо.

За рівнем територіальної концент­раті банківської системи (обсягом сумарних активів банків і філій, розташованих в області) регіони умовно можна поділити на чотири групи (див. додаток А): ви­сокої (столичний регіон), середньої (активи банків і філій в області пере­вищують 1.5 млрд. грн.). незначної (зазначений показник становить від 500 млн. до 1.5 млрд. грн.) і низької концентрації (менше 500 млн. грн.).

Група високої концентрації представлена м. Києвом та Київською обла­стю (столичний регіон), де зосередже-10 більше половини діючих банків (85. або 54.1%) і 166 банківських філій (11 8% від їх загальної кількості). Загальні активи банківських установ столичного регіону на 01.04.2003 р. становили 36 423.7 млн. грн. (48.7% від загальних активів по системі), кре­дитний портфель — 22 546.0 млн. грн. і (44.5%), капітал (балансовий) -5 859.3 млн. грн. (56.6%). Така висока концентрація банківських активів і капіталу в столичному регіоні харак­терна практично для всіх країн СНД — Росії. Білорусі та інших.

Група середньої концентрації вклю­чає 8 індустріально розвинутих областей (Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Одеську, Запорізьку, Львівську, Полтавську та Автономну Республіку Крим), де сконцентрова­но близько третини банків України (60, або 38.2%) та 620 філій (44.1%). Як бачимо, ця група характеризується значною кількістю філій, тоді як у групі високої концентрації перева­жають банки.

У групі регіонів середньої концен­трації банківських установ загальні банківські активи на 01.04.2003 р. ста­новили 28 978.9 млн. гри. (38 7% від загальних активів системи), кредит­ний портфель — 20 816.7 млн. грн. (41%), капітал (балансовий) — 3 886.8 млн. грн. (37.5%).Ця група посідає перше місце за розміром вкладів фізичних осіб (47.7% від за­гальної суми по системі) та коштів суб'єктів господарювання (46.1%).

До групи незначної концентрації на­лежать 9 регіонів (Луганська. Мико­лаївська, Волинська. Івано-Фран­ківська. Черкаська. Херсонська. Чернігівська, Сумська та Вінницька області). В перелічених областях діє 10 (6.4%) банків та 391 (27.8%) філія. За­гальні активи на 01.04.2003 р. стано­вили 6 687.9 млн. грн. (8.9% від за­гальної суми, по системі), кредитний портфель -5 223.4 млн. грн. (10.3%). капітал (балансовий) — 452.5 млн. грн.

До останньої групи — низької кон­центрації - входить 7 регіонів (Рівненсь­ка, Хмельницька, Житомирська, Закар­патська, Тернопільська, Кіровоградська, Чернівецькі області), в яких розташовано 2 банки (1 3%) та 228 філій (16.2%) Загальні банківські активи у цих облас­тях на 01.04.2003 р. становили 2 743.2 млн. грн. (З 7%). кредитний портфель — 2 087.0 млн. грн. (3.8%). капітал (балансовий) — 153.9 млн. грн. (15%).

Територіальну нерівномірність розміщення банків в України певною мірою згладжує розвиток мережі філій. Найбільша їх кількість розташована в Києві та Київській області (166), До­нецькій (125) і Дніпропетровській (96) областяху 4 областях (Волинській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій) — до 30 філій.

Наведені дані свідчать про значні територіальні диспропорції в розвит­ку банківської системи країни. Тож подальший її розвиток залежатиме насамперед від діяльності банківських установ столичного регіону та індуст­ріально розвинутих областей, де зосереджено близько 90% активів, капіталу ту кредитного портфеля всієї банківської системи країни.

Найефективнішими нині є банків­ські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Во­лодіючи 38.7% активів, вони забезпечують одержання 84 3% загальною прибутку банківської системи країни.

Усунення територіальних диспро­порцій та підвищення ефективності банківської діяльності сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожно­му регіоні.

2.Показник залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах.

Аналіз регіональних особливостей по будови банківської системи України засвідчує: значні диспропорції у її розвит­ку призвели до вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвес­тиційної привабливості у регіони (області), розвинутіші та інвестиційно при­вабливіші (див. додаток Б).

За показником залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ре сурсів у регіонах усі області (регіони) Ук­раїни можна умовно поділити на дві групи:

1) регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси;

2) регіони-отримувачі, котрі залуча­ють фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи слід віднести Авто­номна Республіку Крим, Донецьку, Жи­томирську, Івано-Франківську, Київську, Луганську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську області. Найбільшими донорами в Україна є Донеччина, але це є, швидше за все, тимчасовим явищем, пов’язаним із політичною ситуацією, Львівщина (вилу­чено 1 180 млн. грн.) та Луганщина (530 млн. грн.). Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону є дуже небезпечним для економіки областей, оскільки в резуль­таті виникає брак коштів, необхідних для інвестиційної діяльності, а це у свою чергу призводить до збільшення ціни на ресурси та загального колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

До другої групи належать Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Ми­колаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонсь­ка, Чернівецька області та м. Київ. Найбільшим отримувачем коштів в Ук­раїні є Київ, який залучив у свою еко­номіку з інших регіонів 5 537 мли. грн. (!).

Явище вимивання коштів із регіонів потребує особливої уваги, оскільки воно посилює диспропорції у їх соціально-економічному розвитку. Така ситуація спонукає до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них — підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі регіонів.

3. Банківське кредитування регіонів України.

Розглянемо можливості банківського кредитування, проаналізуємо регіональні й га­лузеві особливості розподілу довгота короткострокових кредитів.

Якщо проаналізувати структуру кредитів за видами, виявимо одно­значне домінування короткостро­кових позичок, які до того ж витра­чаються здебільшого на покриття дефіциту обігових коштів. Така тен­денція характерна для всіх регіонів держави.

За обсягами наданих кредитів регіони України суттєво відрізняють­ся. У цьому плані лідирують м. Київ і Київська область. За даними Ради з вивчення продуктивних сил Ук­раїни Національної академії наук Ук­раїни, їх частка у загальному кредит­ному потоці держави починаючи з ]993 року становить від 38 до майже 48%. Значна частка кредитів припа­дає, на області Придніпровською регіону (14.5−18.6%). Питома вага позичок, наданих банківськими ус­тановами областей Донецького та Східного регіонів, за даними Ради з вивчення продуктивних сил України, становила 17.5% (відповідно 8 2 і 9.3%). У Південному регіоні значення даного показника коливалося в межах від 11.1% (1995 р.) до 8.2% (2000 р.). Зрос­тання (на 0.8%) спостерігалося лише в Одеській області Кредитні ресурси областей Подільського (1.7%) та Кар­патського регіонів (5.0%) теж знижу­ються. Діапазон коливань — від 0,1% (Івано-Франківська область) до 0.8% (Вінницька область). Більш-менш ста­лу ситуацію маємо у Львівській об­ласті. Східному регіону (як і Цент­ральному та Придніпровському при­таманна тенденція до збільшення об­сягу кредитів. Потенціал зростання є результатом успішної кредитної політики регіональних органів влади. На Поліссі спостерігається протилеж­на ситуація: за даними Ради з вив­чення продуктивних сил України, до 2001 року у Волинській та Жито­мирській областях показник, про який ідеться, мав нульове значення, у Рів­ненській і Чернігівській — від'ємне (відповідно -0.9 та-0,4%).

Як бачимо, більшість областей Ук­раїни донедавна мала так звану фол-тенденцію у сфері надання кредитів, лише в окремих із них обсяги позичок стабільно збільшувалися. Зауважимо, що зростання, як правило, спостеріга­юся в індустріальних областях, у ве­ликих бізнесових (фінансових, І.

інвестиційних, інноваційних) центрах.

Перейдемо до аналізу (в регіональ­ному масштабі) структури кредитів за строками.

Немає потреби доводити, що дов­гострокові позички (на термін понад 5 років), як правило, спрямовуються на оновлення та розширення основного капіталу, тобто фактично і є інве­стиціями. На жаль, саме їх в Україні гостро не вистачає. Серед основних причин — наявність різких ринкових коливань, відсутність гарантій повер­нення капіталу, незахищеність кре­диторів тощо.

Серед восьми регіонів України найвищіші показники надання довгостроко­вих кредитів мали Центральний регіон (9.4% від загального обсягу), Придніпровський (3.2), Південний (1.8) і Східний (1.3). Найменші значення зафіксовано в Поліському (0.4) та Подільському (0.1%) регіонах. Макси­мальні значення (в межах регіонів) мали Київська (9.4), Дніпропетровська (2,5) і Харківська (1.0%) області. Довгострокові кредити становили близько 0.1% у Закарпатській, Хер­сонській, Житомирській і Чернігівській областях. У Луганській, Черні­вецькій, Рівненській, Черкаській об­ластях та областях Подільського регіону надання зазначених кредитів про­тягом дослідженого Радою з вивчен­ня продуктивних сил України періоду не зафіксовано.

На основі даних Національного банку України проведемо аналіз про­цесу кредитування в часовому вимірі.

Стосовно загального обсягу кредитів, то за період із 1995 по 2003 роки спос­терігалася тенденція до їх суттєвого збільшення. Так, упродовж 1999 року приріст загального обсягу позичок порівняно з попереднім роком становив 2 914 млн. грн. (32,84%), протягом 2000 р — 7 787 (66.05%), 2001 р. -8 799 (44.95%), 2002 р. — 13 662 (48.15%), а за станом на І вересня 2003 р. — 13 455 млн. грн. (32−00%) відносно відповідного періоду попе­реднього року. Це свідчить про сут­тєве зростання ролі банківської систе­ми у процесах кредитування та в інве­стиційному забезпеченні суб'єктів гос­подарювання грошовими коштами, яке простежується останнім часом.

За секторами економіки протягом 2003 року домінував нефінансовий — на нього припадало понад 85% за­гального обсягу кредитів.

Незважаючи на відносно невисо­ким рівень ліквідності національної валюти, вона в Україні стала основ­ним платіжним засобом кредитуван­ня. За 8 місяців 2003 р частка пози­чок, наданих у національній валюті сягнула 58.79%.

У розрізі регіонів процентні ставки характеризувалися значною дифе­ренціацією Якщо у Хмельницькій об­ласті їх значення досягали 20.4%, то в Києві та Львівській області вони ча­сом знижувалися до 12−13%. Тобто розмах варіації досягав 8%.

Дещо інша ситуація склалася щодо регіональної диференціації ставок для фізичних осіб: мінімальний розмір (14.3%) було зафіксовано в Дніпропе­тровській області, максимальний (21.7%) — у Чернігівській.

Середні кредитні ставки у більшості регіонів перевищували середню ціну кредитів у країні в цілому. На 1 верес­ня 2003 р. перевищення було таким: в АР Крим — на 5.2%, у Вінницькій області - на 14.4, Волинській — на 2.9, Дніпропетровській — на 0.2, До­нецькій — на 2.5, Житомирській — на 5.1, Закарпатській — на 1.4, За­порізькій — на 1.1, Івано-Франківській — на 1.4, Київській (без м. Ки­єва) — на 4.4, Кіровоградській — на 4.8, Луганській — на 3.8, Одеській — на 0.3,Полтавській — на 3.8, Рів­ненській — на 4.0, Сумськійна 3.4., Тернопільськійна 3.2,Харківськійна 3.0, Херсонській — на 4.1,Хмельницькій — на 5.7,Черкаській — на 2.7, Чернівецькій — на 4.2, Черні­гівській — на 4.1. Лише у двох регіонахм. Києві та Львівській області - се­редні кредитні ставки виявилися ниж­чими (відповідно на 2.2 та 3.8%) від загальноукраїнського.

Нижчі ставки за банківськими кредитами в зазначе­них регіонах пояснюються високою концентрацією банківської інфра­структури, а отже, ширшою пропо­зицією банківських послуг.

Розглянемо регіональні особливості розподілу кредитів короткоі довго­строкового характеру. Як свідчать дані за вісім місяців 2003 року, в Україні поки що домінують короткострокові позички. Серед них переважають кредити в національній валюті. А серед довго­строкових — в іноземній. Це, очевид­но, пояснюється тим, що короткост­роковим позичкам притаманний ниж­чий рівень ризику. Довгострокові ж кредити, розраховані на тривалий період функціонування, потребують максимально надійного грошового за­безпечення, тому під час проведення операцій із ними клієнти надають пе­ревагу іноземній валюті.

Диференціація регіонів за показ­ником надання кредитів довгостро­кового характеру ще вища, ніж за іншими критеріями. Різниця між більшістю областей та, скажімо, столицею або Дніпропетровським регіо­ном досягає 10 разів. Так, довгостро­кові кредити, зосереджені в АР Крим становлять 4.40% від їх загальнодер­жавного обсягу. Відповідний показ­ник Вінницької області - 1.26, Во­линської - 2.30, Житомирської - 1.20, Закарпатської - 1.24, За­порізької - 4.76,Івано-Франківської- 2.43, Київської (без м. Києва) ;

1.68, Кіровоградської-0.84,Лугансь­кої - 3.44, Львівської - 5. 07, Миколаївської- 3.01, Одеської - 3.25,Полтавської - 3.88, Рівненської - 0.96, Сумської - 1.92, Тернопільської - 0.72, Харківської - 3.73, Херсонської - 1.66, Хмельницької - 0.99,Черкаської - 2.23,Чернігівської - 0.82. Дещо вище значення у Донецькій області -7.3%. Найвищі ж мають м. Київ — 17.89, та Дніпропетровська область — 20.31%.

Висновки.

Проведений аналіз дає підстави для таких висновків:

1. Основна маса кредитних ре­сурсів, що останнім часом надаються вітчизняними комерційними банка­ми, припадає на сферу промисловості, торгівлю та громадське харчування (68.9% від загального обсягу кредитів).

2. Довгострокові позички обслуго­вують основному сферу послуг. Найбільш кредитомісткими нині є сфери зв’язку (45.8%) і транспорту (35.4%). Гостра нестача цього виду кредитів відчувається у промислово­му секторі. В даному випадку просте­жується логічний зв’язок між спря­муванням довгострокових кредитів за видами економічної діяльності та особливостями їх регіональної ло­калізації, який полягає в тому, що підприємства сфери послуг, розміщу­ючись у великих містах, «притягують» до себе довгострокові інвестиції.

3. Стосовно спрямування коротко­строкових кредитів за видами еко­номічної діяльності, то вони доміну­ють у промисловому секторі, проте.

не мають інвестиційного значення.

4. Основна маса кредитних ре­сурсів, наданих комерційними бан­ками суб'єктам господарювання, ло­калізується в Центральному, При­дніпровському та Східному регіонах. Сумарний показник «їх частки сягає.

74%. Частка всіх інших регіонів дорівнює приблизно 26%.

1. 5.Впадає в око «тяжіння» вітчизня­них інвестицій до регіонів. Із розвину­.

   тою промисловою інфраструктурою та центрів фінансової діяльності. На.

   іншому полюсі залишаються регіони, спеціалізацією яких с сільське госпо­дарство, переробна промисловість. Вони мають найнижчі показники що­.

   до кредитування, передусім — довго­ строкового.

2. 6.Основна маса довгострокових кредитів зосереджується у Централь­ному, Придніпровському, Південному і Східному регіонах. їх частка стано­вить близько 66% від загальноук­раїнського обсягу позичок цього виду.

Короткотермінове кредитування зафіксовано в усіх без винятку регі­онах України.

7.Значні диспропорції у розвитку.

банківської системи України призвели.

до так званого вимивання коштів з.

регіонів із низьким рівнем розвитку.

фінансової інфраструктури і низькою.

інвестиційною привабливістю в розви­нутіші та інвестиційно привабливіші.

регіони. Вилучення фінансових ресурсів.

є дуже небезпечним для економіки.

регіону, оскільки спричиняється до бра­ку коштів, необхідних для інвестицій,.

що у свою чергу призводить до підви­щення ціни на ресурси та колапсу інве­стиційної діяльності суб'єктів господа­рювання.

8. Необхідно розробити нові шляхи.

стабілізації руху фінансових ресурсів.

між регіонами. Один Із них — підви­щення ролі регіональних банків у фінан­совому секторі областей. Кроком до.

цього має стати підтримка діяльності в.

Україні регіональних банків місцевими.

та центральними органами влади, а та­кож створення в Україні спеціалізованих.

регіональних банків.

Список використаної літератури.

1. 1.Грудзевич У. Я. Особливості розміщення та діяльності банків у регіонах України //Регіональна економіка. — 2003. — № 3. — С.127.

2. 2.Другов О. Регіональні аспекти функціонування банківської системи України //Вісник НБУ. — 2004. — № 10. — С.42−45.

3. 3.Патрикац П.І. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України // Вісник НБУ. — 2003. — № 1. — С.46−49.

4. 4.Пугачова М. В. Обстеження фінансової сфери — джерело статистичної інформації //Фінанси України. — 2003. — № 3.

5. 5.Сундук А., Юрін Я. Банківське кредитування як чинник гарантування інвестиційної безпеки регіонів України //Вісник НБУ. — 2004. — № 1. — С.24−26.

6. 6.Фінанси України. — 2002. — № 8.

7. 7.Фінанси України. — 2002. — № 11.

8. 8.Шлапак О., Пушкарьов В., Корчева Г. Основні тенденції і проблеми діяльності банків України //Вісник НБУ. — 2003. — № 6. — С.2−5.

9. 9.http://www.referats.kiev.ua.

10. http:// ukrreferat.com.

Додаток А.

Рівень розвитку регіональних банківських систем за станом на 01.04.2003 р.

Джерело: Вісник НБУ. — 2003. — № 6. — С. 4−5.

Додаток Б.

Залучення (вилучення)фінансових ресурсів у регіон (з регіону).

через банківську систему.

Регіон.	Зобов’язання банків за рахунками суб'єктів господарювання та фізичних осіб.		Вимоги банків за кредитами в економіку України.		Залучення. (вилучення) фінансових ресурсів у регіон. (з регіону) через банківську систему.
	Усього.	3 них довгострокових.	Усього.	3 них довгострокових.	Усього.	3 них довгострокових.
Автономна Республіка Крим.	2 414.			1 090.	— 495.
Вінницька.
Волинська.
Дніпропетровська.	8 244.	2 505.	9 920.	5 423.	1 676.	2 918.
Донецька.	7 754.	3 195.		2 300.	1 537.
Житомирська.
Закарпатська.
Запорізька.	2 608.		2 848.	1 360.
ІваноФранківська.	1 120.		1 017.		— 103.
Київська.					— 195.
Кіровоградська.
Луганська.	1 983.
Львівська.	3 709.	1 531.	2 529.	1 189.	— 1 180.
Миколаївська.	1 08 В.
Одеська.	3−197.	1 278.	3 780.	2 152.
Полтавська.	1 918.		195Є.
Рівненська.
Сумська ;						— 106.
Тернопільська.					— 196.
Харківська.	4 152.	2 059.	5 049.	2 168.
Херсонська.
Хмельницька.
Черкаська.	1 108.
Чернівецька.
Чернігівська.					— 37.
м. Київ.	27 065.	9 659.	32 603.	16 495.	5 537.	6 836.

.

Джерело: Вісник НБУ. — 2004. — № 10. — С.45.

Додаток В.

Показати весь текст Вартість унікальної роботи