Отраслевая структура світового господарства

Отраслевая структура світового хозяйства

Введение

Ускорение науково-технічного прогресу постійно пред’являє нові, дедалі більше високі вимоги до економіки і суспільству різних країн — учасниць світового господарства, створює напруга у взаємозв'язках його підрозділів. Нині є усі підстави не лише про виникнення, а й щодо поглиблення структурного кризи світового хозяйства.

Первые гостро суттєві ознаки кризи проявилися у початку 1970;х років. Структурна перебудова тих років суттєво змінила галузеві пріоритети економічного розвитку. Підвищення ролі ресурсозбереження, зниження попиту на традиційні види сировини й матеріалів різко обмежили розвиток низки базисних виробництв і збільшили розвиток наукоемких.

Мировая економіка є складною, рухомий системою, яка зараз переживає постійному зміні. Тому на згадуваній сьогодні інтернаціоналізація світового господарства досягла нового рівня, якої сприяють процеси інтеграції. У розвитку продуктивних сил сталися величезні зрушення. Світове виробництво майже двічі обганяє приріст населення. Під упливом науково-технічного прогресу відбуваються якісні перетворення світових продуктивних сил. У індустріальних країнах йде технологічна революція. Інформатика і зв’язок, сучасна Автоматизація та використання роботів, нові штучні матеріали (полімери, композити, кераміка та інших.) змінили образ виробництва та продукції. Під упливом науково-технічного прогресу сталися глибокі структурні зрушення економіки, в промислово розвинених в країнах Заходу завершився перехід до інтенсивному типу воспроизводства.

Экономическое розвиток як наслідок рухливості системи світового господарства тісно пов’язане зі зміною співвідношень між секторами і галузями народного господарства. У одних випадках без перетворень галузевої структури неможливий подальший розвиток, що вирізняло процесу трансформації інших країн. За інших структурні зміни є результатом зростання. Між економічним зростом і змінами у галузевої структурі існує функціональна зв’язок. Тому галузева структура світового господарства перебуває під увагою аналитиков.

Несмотря на увагу аналітиків, у літературі цю проблему висвітлюється недостатньо докладно, але й не дивно, оскільки економісти здебільшого намагаються проаналізувати не саму галузеву структуру, а причини, манливі у себе її поточний стан (міжнародний поділ праці в етапі, процеси інтеграції, вплив науково-технічного прогресса).

Основная мета даної роботи одночасно й її основний труднощами. Полягає вона у тому, щоб систематизувати і узагальнити деякі дані, дати наскільки можна точніші дані, виявити дійсне стан галузевої структури світового господарства, показати розподіл світових промислових потужностей, зв’язавши його з економічним розвитком окремих стран.

Глава I. Галузеве економічного обгрунтування производства.

1.1. Галузева структура экономики

Экономика будь-який країни є собою народногосподарський комплекс, що виникає з урахуванням соціального та розвитку, міжрегіонального поділу праці та процесів интеграции.

Отраслевая, чи компонентная структура народногосподарського комплексу відбиває співвідношення, зв’язку й пропорції між великими групами отраслей.

Весь народногосподарський комплекс підрозділяється на групи отраслей:

отрасли матеріального виробництва: промисловість, будівництво, сільському господарстві, і навіть галузі, пов’язані з постачанням населення продукцією, тобто заготівлі, матеріально-технічне постачання, торгівля і громадська питание, отрасли невиробничій сфери: жилищно-комунальное господарство, побутове обслуговування, транспорт, зв’язок тощо. п.,.

социальное обслуговування населення: охорону здоров’я, наука, культура і мистецтво, просвітництво, галузі управління і обороны.

Для вивчення будь-якого народногосподарського комплексу велике значення має тут галузева функціональна класифікація. Вона містить чотири групи галузей: 1) первинні - видобувна промисловість і сільському господарстві, 2) вторинні - обробна промисловість, 3) транспорт, торгівля, до житлового будівництва, охорону здоров’я, обслуговуючі виробництво і населення, 4) управління, наука і наукове обслуживание.

Развитие виробництва призводить до постійного виділенню нових галузей виробництва, особливо у базі науково-технічного прогресу. У цьому іде процес зниження частки видобувних галузей з допомогою зростання наукомістких.

Для сучасної структури народного господарства характерною рисою служить наявність галузевих і міжгалузевих комплексів. Причому всі більшою мірою нині йде процес зміцнення виробничих зв’язків, інтеграції різних щаблів виробництва. Склалися такі міжгалузеві комплекси, як паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, химико-лесной, будівельний, агропромисловий, транспортний. Всі ці комплекси мають у своєму свою чергу складну і диференційовану структуру.

В умовах розвитку ринкових відносин стає дедалі великої ваги набуває інфраструктура. Інфраструктура — це сукупність коштів задля забезпечення виробничих та соціально-побутових потреб. Вона підрозділяється виробничу і соціальну. Виробнича інфраструктура включає транспорт, зв’язок, складське й тарне господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, теплотраси, водогін, комунікації і мережі, газоі нафтопроводи, іригаційні системи та т. буд., соціальна — пасажирський транспорт, комунально-побутове господарство міст і населених пунктів. Інфраструктура як виробнича, і соціальна грає найважливішу роль комплексності народного господарства й у освоєнні нових територій. Хочеться зауважити, що у стартовому рівні початку ринкових відносин нашій країні склалася нераціональна галузева структура. Галузі матеріального виробництва перевищують 70%, галузі невиробничій сфери — менш 30% [1]. Ринкова ж економіка у цивілізованих країнах характеризується іншими пропорціями, більшість із них понад 50% становлять галузі соціальної, невиробничій сфери [2] .

Современная промисловість характеризується високий рівень спеціалізації. Через війну поглиблення громадського поділу праці виникло.

множество галузей, підгалузей і деяких видів виробництв, їхнім виокремленням у своїй сукупності галузеву структуру промисловості, визначене багатьма громадськими структурами і економічними чинниками. Основні з яких є: рівень розвитку виробництва, технічний прогрес, общественно-исторические умови, виробничі навички населення, природні ресурси. Найістотнішим чинником, визначальним зміни галузевої структури промисловості, виступають науково-технічний прогрес та її основних напрямів — автоматизація, комп’ютеризація і механізація виробництва, вдосконалення технологій, спеціалізація і кооперування виробництва. Зміна та вдосконалення галузевої структури промисловості під впливом науково-технічного прогресу відбуваються непрерывно.

В діючої нині класифікації промисловості виділено п’ять комплексних галузей. Так, паливно-енергетичний комплекс включає галузі паливної і енергетичної промисловості (вугільну, нафтову, газову, сланцеву, торф’яну, електроенергетику). Науково-технічний прогрес надає особливо великий вплив галузевою структуру машинобудування, де отримують розвиток такі галузі, як електротехнічна, приладобудівна з подотраслями: виробництво коштів обчислювальної техніки, приладів контролю та регулювання складних технологічних процесів, роботів тощо. буд. створено нові підгалузі в металургійної, хімічної промисловості та інших галузях промышленности.

Промышленность підрозділяється на видобувну і обробну. Галузі обробній промисловості становлять основу важкої індустрії. На частку яких припадає 90% загального обсягу продукції промышленности1. По економічному призначенню продукції вся промисловість ділиться на великі групи: виробництво коштів виробництва (група А) і виробництво предметів споживання (група Б). Частка продукції галузей группы, А становить більш 65% 1. Розподіл промисловості на групи має важливе економічне значення. Воно дозволяє визначити натурально-вещественный склад вироблену продукцію, обчислити частку кожної групи у загальному обсягу промислового виробництва та на основі встановити правильне співвідношення між виробництвом коштів виробництва і виробництвом предметів потребления.

Важнейшей сферою у галузевій структурі світового господарства залишається промисловість. Для її частку яких припадає 28% ВВП промислово розвинутих країн і 27% ВВП та розвитку государств2. Головний становище у общепромышленной структурі займають обробні галузі, що забезпечують рівень технічного розвитку інших галузей господарства, так як і них акумулюються науково-технічні досягнення. У індустріальних країнах ними доводиться 82,6% промислової продукції і на 23% ВВП, в та розвитку — відповідно 73 і 20%3. У державах на відміну від промислово розвинених сталося збільшення частки обробній промисловості. З розвитком країн відбувається перехід від базових галузей, є ресурсоемкими, до наукомістким галузям. У цьому спостерігається певна послідовність у переході спочатку від високу частку сировинних і технічно нескладних виробництв до капіталомістким і матеріалоємним і потім до наукомістким галузям. Але структурні зміни у промисловості не призводять до повної заміні одних галузей іншими: змінюється пріоритетність їх развития.

Доля видобувної промисловості переважають у всіх підсистемах скорочувалася. Для 70 — 80-х, як і раніше було характерно зменшення частки сільськогосподарського виробництва, у створенні ВВП як і промислово розвинених, і у та розвитку. Проте ефективність сільського господарства за більшості районів світу підвищилася. У західні країни сталося освіту аграрно-промислового комплексу, що привела до поліпшення використання кінцевої продукції. У промислово розвинених країнах частку сільськогосподарського виробництва доводиться 2,3% і в країнах — 15,4% ВВП1 .

Это справила вплив та зміну структури зовнішньої торгівлі. У цілому нині, вона зрушувалася в бік продукції обробній промисловості. Наприкінці 80-х років років її доводилося 75% обсягу зовнішньої торгівлі світу (1980 рік — 58%), в країнах — 68% обсягу зовнішньої торгівлі (1980 рік — 42%)2. У цьому що розвиваються як стануть більш експортувати продукції обробній промисловості, а більше імпортувати наукомістких товаров.

1.2. Кількісне означення й територіальний аспект які спеціалізуються отраслей

Важное вплив на функціонування галузевої структури господарської системи надає розміщення ресурсів територією світу, і навіть організаційні форми, в яких використання ресурсів. Народно-господарський комплекс окремо взятому країни відрізняється складної структурою, у якій поруч із галузевої потрібно виділяти щонайменше важливу структуру — территориальную.

Под територіальної структурою розуміється членування системи народного господарства щодо територіальним осередків (таксонам) — зонам, районам різноранговими, промисловим центрам, вузлам. Вона змінюється значно повільніше, ніж.

отраслевая структура, оскільки основні її елементи сильніше прив’язані до кон;

кретной території. Проте часом з’являтимуться нові територій з унікальними на природні ресурси змінює структуру окремих регіонів і сприяє формуванню нових територіальних комплексов.

Пространственное поєднання деяких галузей і окремих виробництв складається під впливом багатьох чинників. До них належать забезпеченість мінерально-сировинними ресурсами, паливно-енергетичними, матеріальними, трудовими. Відзначені чинники тісно пов’язані між собою, надаючи певним чином впливати розміщення підприємств і галузей народного господарства. У процесі розміщення виробництва склалися різноманітні форми територіальної організації. Вирізняють великі економічні зони, промислові райони, промислові агломерації, промислові вузли, промислові наукові центри й промислові пункти.

Анализ галузевої структури економіки виготовляють основі показника ВВП, підрахованого за галузями. Насамперед вивчається співвідношення між великими народногосподарськими галузями матеріального і нематеріального виробництва. Це співвідношення виявляється насамперед із питомій вазі обробній промышленности.

Важное значення має як дослідження структури окремих галузей. Так, галузевої аналіз обробній промисловості показує, який питому вагу у ній займають машинобудування хімія, тобто галузі. Щоб Забезпечити науково-технічний прогрес. Велика диверсифікація провідних галузей. Наприклад, кількість машинобудівних деяких галузей і виробництв в індустріально розвинених країн світу сягає 150 — 200 і більше, і тільки 10- 15 — країни з щодо низьким рівнем економічного развития1. Аналізується також питому вагу великих господарських комплексів: топливно-энергитического, агропромислового, будівельного і конструкційних матеріалів, оборонного, військово-промислового й ін. Без визначення специализирующих галузей на обходиться жодна робота, що з економікою регіону. І тому варто використовувати теоретично обгрунтовані показники, які тісно пов’язані з показниками територіального поділу праці. Бо у основі ринкової спеціалізації лежить територіальний поділ громадського праці, отже, і визначення які спеціалізуються галузей має базуватися на виявленні частки участі регіону на громадському поділі труда.

Для кількісного визначення рівня спеціалізації економічних районів використовуються такі показники, як коефіцієнт локалізації, коефіцієнт подушного виробництва та коефіцієнт міжрайонної товарності. Одним із головних критеріїв розміщення галузей на певній території є показник їхньої економічної ефективності (собівартість продукції з урахуванням її доставки споживачеві, удільні капітальні вкладення на одиницю потужності і прибуток). Поруч із зазначеними показниками з кожної галузі виробництва розробляється система техніко-економічних показників її розміщення. Важливе значення для обгрунтування розміщення виробництва мають забезпеченість робочих основними виробничими фондами, й енергооснащеність, запаси ресурсів немає і пр.

Глава II. Галузева структура світового хозяйства.

1.1. Міжнародне поділ труда

В справжнє час неможливо вказати таку країну, котра вважала б неучасть у світовій господарстві які відповідають національних інтересів. Ринковий метод господарювання ввійшла до числа признаных загальноцивілізаційних цінностей. З позиції світового господарства привертають увагу такі три сучасні тенденції розвитку:

значительное розширення форм ділову активність, які безпосередньо призводять до розширенню зарубіжних инвестиций, решительное висування першому плані междунарожно яка оперує виробництва, що у першу чергу асоціюється з транснаціональними корпорациями, практическое підтвердження ідей про можливість різних національних парадигм у визначенні форм, методів і коштів інтеграції у світовій економіці.

На протязі всієї історії всього людства розвиток громадського виробництва було з прогресом поділу праці, зокрема національно-територіального, межстранового. Різні види й форми обміну економічної діяльністю між країнами призвели до появи специфічнихміжнародних — відносин, що охоплюють торгівлю, і навіть рух капіталу, робочої сили в, наукових кадрів і технологічних знань, досвіду і информации.

Постоянные зміни у характері праці під впливом научно-техни-ческого прогресу супроводжуються посиленням спеціалізації і орієнтованості тих чи інших виробництв і більш на випуск конкретних товарів, приносять найбільшу економічну вигоду. У той самий час поруч із поглибленням господарських відмінностей окремих груп виробників зростає їх взаємозалежність у обміні результатами праці, а й у організації спільного виробництва за принципами кооперації, комбінування, взаємодоповнюваності виробничо-технологічних і ресурсно-сбытовых процесів. Отже, міжнародний поділ праці та «роз'єднує» виробників, і це створює господарські стимули їхнього «сполуки», консолідації зусиль в різних стадіях виробництва, реалізації товарів хороших і услуг.

Усиление інтернаціоналізації господарському житті - одне з головних чорт сьогоднішнього розвитку світового господарства. У його основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації виробництва, з якою тісно пов’язані таких форм участі всіх країн світогосподарських зв’язках як зовнішня торгівля товарами і послугами, міжнародна міграція капіталу робочої сили, интеграция.

Сдвиги в характері розвитку всесвітнього поділу праці протягом останніх 10−15 років істотно змінили умови міжнародної спеціалізації. Прискорення науково-технічного прогресу додала до традиційним чинникам спеціалізації виробництва нові стимули, зробивши конче потрібної відповідну перебудову структури виробництва та экспорта.

Экономический прогрес нашого часу слід оцінювати у двох взаємозалежних, хоч не обов’язково які збігаються, вимірах. Щоб співаку визначити складові, узвичаєні стандартні показники рівня, структури, динаміки виробництва та споживання доцільно доповнити даними, котрі характеризують участь кожної країни у міжнародний поділ праці, і ресурси, куди це участь спирається. Остання група даних містить унікальну інформацію про конкурентоздатності місцевої продукції, що у першому наближенні може служити індикатором ефективності відповідних виробництв з погляду світових рівнів. У міжнародний поділ праці фактично включені багато сфери господарську діяльність. Місце й ролі кожної країни в міжнародному розподілі праці визначається всієї сукупністю її реальних імпортних потреб і експортних, адже й й інше необхідне виявлення економічного потенціалу мирообщения стран.

Вторая світова війна, та був і «холодна війна» виявилися перепоною по дорозі розвитку всесвітніх економічних зв’язків, надовго зупинивши його. Проте світогосподарські зв’язку поступово зміцніли, особливо — по розпаду колоніальної системи та розгортання (при потужної підтримці Радянського Союзу) боротьби національних незалежних держав за економічну самостійність і корінну зміну господствовавшего у світовій капіталістичному господарстві порядку, які дозволяли одним країнам розвиватись агресивно та процвітати з допомогою інших держав і народов.

Специфика відносин між, умовно кажучи, промислово розвиненим Північчю — західними державами, і Півднем — колишніми колоніями (розвиваються) полягало у прагненні одних груп фінансового капіталу (переважно вкладеного в энерго-минерально-сырьевые ресурси) зберегти основу колишню систему відносин світового господарства, лише якийто мері модернізувавши її з урахуванням вимог країн. У той самий час інша група фінансового капіталу (яка представляла переважно наукомісткі, високотехнологічні галузі найбільших інвесторів), дотримувалася інший стратегії: вона поривалася подоланню слаборазвитости колишніх колоній і залежних країн у тому, щоб у перспективі (вже у спілці з тим що формуються у тих страных великим капіталом) зміцнити свої позиції у дедалі більше обострявшейся конкурентної борьбе.

Обострение суперництва у різноманітних галузях міжнародних економічних відносин викликало глибокі зміни у світовому господарстві. Моноцентризм (велику перевагу США з інших країнами, які входять у світове капіталістичне господарство) змінився полицентризмом. Інтеграційні процеси у своїй було неможливо обмежуватися європейським континентом. Взаємозалежність країн і народів, усиливаемая впливом сучасної науково-технічної революції" і распостранением углиб та вшир ринкового механізму господарювання, ставала «категоричним імперативом» времени.

Показательно, формування світового господарства завершилося приблизно століття тому, коли його суб'єкти — держави, іменувалися тоді імперіалістськими, колониалистскими, насильно втягли у орбіту своїх зовнішньоекономічних зв’язків увесь світ. Відносини центру і периферії у період характеризувалися як експлуататорські, бо були наявні неэквивалентное перерозподіл ресурсів немає і «експорт» метрополіями в залежні країни певних моделей хозяйствования.

Во другий половині ХХ в., особливо у останньої його чверті, ці взаємини опинилися істотно перестроєними. По-перше, промислово розвинених країн продемонстрували здатність ефективно розвиватися без колоній. Постимпериалистическая стадія їх розвитку збіглася переходити до постіндустріальної моделі (енергоі ресурсосберегающее виробництво інтенсивного типу із використанням досягнень технологічного прогресу).

Во-вторых, універсальна і динамічна за своїм характером сучасна науково-технічна революція знайшла з урахуванням сформованого соціально орієнтованої ринкового механізму принципово нових форм свого розгортання.

В-третьих, ринкова модель господарювання придбала загальний, універсальному характері. Сфера международноог поділу праці отримала органічну национально-рыночную основуво всіх куточках земної кулі. Це появу нових потужних імпульсів до господарському зближенню країн і народів, поступового перетворенню зовнішньоекономічних зв’язків в світогосподарські зв’язку рівноправної співпраці, формують риси сучасної экономики.

В-четвертых, енергетичний, валютний, сировинної та інші світові кризи (зокрема, заборгованості країн), визначили суттєві коливання на світові ринки товарів та послуг. У цілому нині циклічні і структурні кризи 70 — 1980;х і початку 1990;х років надали глибоке вплив зміни у системі відносин світового господарства. Воно, як зазначалось, в дедалі більшому мері стало набувати однорідний, глобально-рыночный характер (попри збереження розбіжності у характері ладу різних країн, зокрема його специфіку у Росії і державах Східної Європи, в КНР, Лаосі, КНДР, ДВР, на Кубі). У цьому зв’язку форми й ті види взаємин у рамках світового господарства виявляють у своїй розвитку серйозні якісні сдвиги.

Наряду з поглибленням традиційних видів міжнародного поділу праці посилюються предметне, подетальное, технологічне, организационно-управленческое розподіл праці як у внутрифирменно-межстрановом, і на міждержавному рівнях. Дедалі більше переплітаються різноманітних господарські, фінансові, наукові, технічні та інші відносини у плані як міждержавних договорів і угод, і спілок, альянсів, стратегічних об'єднань між корпораціями. У цьому гострота протиріч соперничающих держав та акцій компаній як не зменшується, а й, навпаки, посилюється. Проте, як не парадоксально, суперництво, доходящее до гострих форм боротьби на світові ринки за джерела сировини (передусім енергоресурси), як не розколює господарський світ, а й посилює його цілісність, взаємозалежність держав і корпорацій.

2.1. Розподіл світових промислових отраслей

В індустріально розвинених країн загальна закономірність галузевих зрушень залежить від помітному зниженні частки сировинних деяких галузей і сільського господарства, у Вищій технічній модер-нізації промисловості і швидке зростання галузей сфери послуг. Найбільш радикальні зміни лише на рівні підгалузей, у межах яких саму високу динаміку мають наукомісткі виробництва. Так було в обробній промисловості США зменшення зайнятих відбувався за основному за рахунок традиційних галузей із високим трудомісткістю виробництва (харчової, текстильної, швейної, шкіряної), і навіть з допомогою капіталомістких галузей (в частковості, металургії). У водночас в електротехнічній в промисловості й приладобудуванні чисельність зайнятих зросла протягом останніх 5 років як в 1,5 раза.

Характерные зміни присходят до галузевого структурі країн, особливо про нових індустріальних країн (НІС). Ці країни, насамперед восточноазиатская четвірка (Сінгапур, Тайвань, Південну Корею, Гонконг), всі у більшою мірою спеціалізуються на технічно складних та наукомістких виробництвах спираючись на якість продукції і на кваліфікацію працівників. Переваги у виробництві найпростіших трудомістких виробів (наприклад, текстилю, одягу, взуття) вдається зберегти лише країн із дешевшою робочої силою, пізніше вступили на шлях експортної експансії (Шрі-Ланці, Індонезії, Филлипинам, Бангладеш). Вони домагаються конкурентоздатності там, де нові індустріальні країни через зростання вартості робочої сили в втратили своїми панівними позиціями. Тож у сьогодні спостерігається явно виражена тенденція активного переміщення трудомістких виробництв з більш розвинених менш розвинені держави, і навпаки, техноемких виробництв — із найменш розвинених на більш розвинені. Слід відзначити, що із багатьох країн з дешевшою робочої силою найбільшого успіху домагаються ті, яким вдається сполучити переваги дешевої робочої сили з вибірковим використанням сучасних науково-технічних достижений.

Современное розуміння структури економіки спирається на теорію трьох секторів, основи якої заклав К.Кларк. відповідно до цієї теорії господарство складається з первинного, вторинного і третинного секторів. Динаміку структури проаналізували і обгрунтували Дж. Фурастье і С.Кузнец. дана теорія виходить із гіпотези про певної секторної стадийностиразвития ринкового господарства. Вважається, що розвиток йде послідовно від суспільства, у якій більша частина економічно активного населення здобиччю і виробництвом сировини (насамперед в сільське господарство), до індустріального, та був і постіндустріального суспільства («сервісна» економіка), де переважна більшість населення у сфері услуг.

Изменение співвідношення секторів супроводжується структурними перетвореннями в промисловості. Існує думка, що з 1880 року по сьогодення минуло п’ять великих циклів Кондратьєва, які один від друга специфікою основних інноваційних процесів. У третьому і четвертому циклах (з 1900 року) формується розвивається індустріальне суспільство, причому у третьому (1900;1950 року) інноваційна базу й імпульс для розвитку створюються хімічної промисловості та електротехнічній промисловістю, а четвертому (1950;1990 роки) — нафтохімічної і автомобільної. Основою п’ятого циклу, розпочатого приблизно 1990 року, є інформаційна техника.

В окремих країнах структурні зміни викликаються різними, але взаємопов'язаними причинами. Це стосується як до секторальному, і до галузевому розрізам. У цілому, можна констатувати, що є причинний зв’язок між рівнем економічного розвитку і секторальной структурою її. Структурні зміни визначаються причинами внутрішнього характеру, пов’язаними з рухом попиту чи речення вследствии технічного прогресу, і «зовнішнього характеру, викликаними тенденціями у світовому экономике.

Теория трьох секторів пояснює фундаментальні структурні зміни передусім різної динамікою попиту напродукцию галузей, що обумовлюється зміною душових доходів населення і ще нерівномірним збільшенням попиту окремі товари по мері зростання доходів. З іншого боку, важливим є рівень продуктивності труда.

Рассматриваемая теорія небезперечна і може викликати ті чи інші заперечення. Проте досвід підтверджує її обгрунтованість по крайнього заходу щодо розвинутих країн. Тому економісти і політичних діячів визнають наявність певних тенденцій у розвитку секторів і галузей, тобто. структурні зміни в економіці, і виділяють суспільства з величезним переважанням галузі послуг. Президент ФРН Р. Херцог зазначає: «Ми однак рано чи пізно матимемо звикнутися з шоком нової промислової революції. Приблизно так як 100 років як розв’язано традиційна промисловість змінила сільському господарстві, колись колишнє найважливішої галуззю економіки, це у сучасних умовах усе зростаюча частка валового внутрішнього продукту припадатиме на інформаційну індустрію, охорону довкілля та сектор послуг, а чи не на традиційну промышленность"[3] .

Экономический зростання на світовому масштабі пов’язані з переміщенням центру ваги господарської діяльності, зі сільського господарства на промисловість, та був на сферу послуг. З початком індустріалізації відбувається прискорений ріст промисловості, вследствии її частка у народному господарстві зростає й відповідно зменшується частка сільського господарства. Сфера послуг також розвивається, але порівняно медленно.

В Німеччини приблизно 1800 року 80% робочого населення працювали у первинному секторі, 8 — у вторинному та дванадцяти% - в третичном[4]. Відтоді частка зайнятих сільському господарстві початку зменшуватися, а промисловості зростати. У перебігу 1882−1970 років частка зайнятих у первинному секторі знизилася із 42-го до 9%, у вторинному — зросла з 36 до 49%, досягнувши найвищої величини проти іншими секторами економіки, в третичном — зросла з 22 до 42%[5] .

С кінця 60-х років у економіці розвинутих країн почалися структурні зрушення, від початку преобразившие співвідношення між секторами. Почався процес деіндустріалізації і економічного зростання, спрямованих переважне розвиток цієї сфери послуг, що стали прогресувати швидше, ніж промисловість. У той самий час промисловість розвивалася швидше сільського господарства. У ФРН процес деіндустріалізації яскраво виявився у динаміці чисельності зайнятих окремими секторах економіки. Так, за 1970;1985 роки частка зайнятих у первинному секторі зменшилася з 9 до 5%, у вторинному — з 49 до 41, а третичном — зросла з 42 до 53%1. У 1994 року чисельність зайнятих в народному господарстві розподілялася вже так: 3,5%, 39,1%, 57,4%2. Разом про те процес деіндустріалізації призведе до зниження обсягу промислового виробництва. Навпаки, він збільшувався завдяки зростанню продуктивності труда.

Что стосується розподілу світових промислових потужностей, то тут для здобуття права найповніше охарактеризувати сьогоднішній стан галузевої структури світового господарства, слід подивитися на окремі групи країн та його внесок у світового господарства з погляду галузевої структуры.

Чрезвычайно висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Промисловість цієї країни споживає близько однієї третини всього сировини, видобутого у світі. США має найбільш ємним у світі ринком машин і устаткування. На її частку припадає понад 40% реалізованої розвинених країн продукції машиностроения3. Маючи найрозвиненішим машинобудуванням, США одночасно стали найбільшим імпортером машинотехнических виробів. США приймають більше чверті світового експорту машин і устаткування, проводячи закупівлі практично з усіх видів техніки. На початку 90-х років у США склалася стійка прогресивна структура господарства, у якому переважний питому вагу належить виробництву послуг. Їх частка у ВВП становить понад 60%, частка матеріального виробництва — 37% і близько 2,5% - продукція сільського хозяйства4. Ще значна роль сфери послуг у зайнятості: тут не її доводилося на початку 1990;х років три чверті самодіяльного населення. Американські корпорації міцно утримують першість у світі за таким напрямам НТП, як виробництво літаків і космічних апаратів, сверх мощных комп’ютерів, і їх програмного забезпечення, виробництво напівпровідників і новітніх потужних інтегральних схем, виробництво лазерної техніки, засіб зв’язку, біотехнології. Перед США припадає понад половину великих нововведень, генерируемых в розвинених країн. У даному разі США є головним «інкубатором» технічних нововведень всього світу. Країна продовжує залишаюсь ся найбільшим виробником продукції високих технологій, чи як його прийнято називати — наукомісткої продукції: їх у світовому виробництві цієї категорії продукції становило початку 90-х 36%, Японії - 39%, ФРН — 9,4%, ЄС складі 12 країн — 29%1. Ще однією сферою, де американці утримують дуже міцні позиції, є обробка накопичених масивів знань і надання інформаційних послуг. Цей чинник відіграє вельми істотну роль, оскільки швидке і дуже якісне інформаційне забезпечення стало в усі зростаючій ступеня визначати ефективності роботи всього виробничого аппарата.

В країнах Західної Європи перехід до нових умов відтворення супроводжувався кризою традиційних галузей. Протекціоністський характер Європейського Співтовариства, захищаючи багато галузей промисловості (чорна металургія, хімія, текстильна промисловість) від конкуренції ззовні, сприяв старіння структури господарства. Усе це проявилося під час поглиблення структурних криз відзначених галузей. Частка Західної Європи на промисловому виробництві країн ОЕСР скоротилася з 49% 1970 року до 32,2% 1990;го году2. Структурний криза пережили суднобудування, чорна металургія, текстильна і вугільна промисловість. Такі галузі, колишні стимуляторами зростання, як автомобілебудування, хімія, електротехніка, зіштовхнулися з скороченням внутрішнього попиту, змінами у міжнародний поділ праці. До динамічним галузям ставляться електронна промисловість, у якій переважне розвиток одержало виробництво устаткування промислового й спеціального призначення, передусім ЕОМ. У минуле десятиріччя стався деякий відставання Західної Європи від основних конкурентів в прогресивності галузевої структури. На вироби, користуються високим попитом, доводиться 25% продукції обробній промисловості ЄС, приблизно 30% до й майже 40% в Японии1. Країнні зіставлення про структуру обробній промисловості показують, що машинобудування важка промисловість отримали розвиток у головних країнах регіону. Також значний питому вагу хімії. Багато західноєвропейські країни є значними виробниками споживчої продукції. Гірничодобувна промисловість займає скромне місце у Західної Європи — менш 1% сукупного ВВП (Греція — 4%, Іспанія — 1,3%)2. Видобувається близько тридцяти видів з корисними копалинами, але 3−4 їх у кількостях, значних в масштабах світу (цинк, боксити, поташ, нікель). Більше помітні розбіжності у структурних показниках за часткою сільського господарства за формуванні ВВП — від 1,5 до 8%3. Високорозвинені країни досягли практично краю за цим показником (2−3% ВВП). Перед Західної Європи припадає близько одну п’яту світового виробництва сільськогосподарської продукції. Провідними виробниками у цій області є Франція, ФРН, Італія, Великобританія. Серйозні зміни припадають на топливно-энергитическом балансі країн Західної Європи. Сталося відносне скорочення споживання енергії, а споживання зменшилося абсолютно. Зрушення у структурі енергобалансу пов’язані зі зниженням частки нафти, значним зростанням частки атомної енергії, зростанням ролі газу. У цілому нині, зрушення економіки західноєвропейських країн йдуть у одному напрямку — скорочення ВВП частки галузей матеріального виробництва та збільшення частки послуг. Саме це сектор нині у що свідчить визначає зростання національного виробництва та динаміку інвестицій. На на нього припадає одна третину економічно активного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру, центру надання іншого роду послуг. Але, попри однакові тенденції, галузева структура західноєвропейських країн досі має досить істотні відмінності, що пояснюється сталістю монополістичні структур національних экономик.

Относительно скромне місце у світовому виробництві займають що розвиваються. Значимість країн «третього світу» в планетарної економічної системі визначається їхня багатющими природними і людські ресурси. У 1980;х років у них зосереджено 2/3 сукупних промислових запасів 8 видів мінерального сировини, понад 1/3 такі корисні копалин, як залізна руда, молібден, уран, порядку ¼ промислових запасів вольфраму, марганцю, свинцю, хрому, цинку. Значна частка країн на світових запасах дорогоцінних металів і каміння. Раніше участь країн в міжнародному економічному обміні, в сутності, спиралося на рясне, щодо недороге природне сировину й дешеву робочої сили. Обидва ці чинника, хоча й легко, тривале час дозволяли підтримувати більш-менш прийнятні масштаби експорту. Але всвязи зі зниженням материалоі енергоємності зростання розвинених ринкових економік роль природного сировини у торгівлі має чітко виражену тенденцію до зниження. Тому відставання лідера в освоєнні нових технологій, з їх можливостями диверсифікації й постійного вдосконалювання виробництва, модифікація товарної структури міжнародної торгівлі, супутня використанню таких технологій, помітно послабили традиційні позиції цих країн і направили більшість їх перед чинником відносного витіснення зі світового ринку, зменшення їх частки сукупному експорті світу. Зниження темпи зростання колись всегозатронуло промисловість. У 1980;1989 років у порівнювати з 1965;1980 роками середньорічні темпи зростання промислового виробництва знизилися у всіх регіонах що розвивається світу, крім Південній Азії. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва останніх років в порівнювати з 1965;1989 роками навпаки, кілька підвищилися. Але хоч як мене оцінювалися можливі наслідки цих процесів експертами, їх як загальні підсумки, фиксируемые міжнародної статистикою, незаперечно свідчать, що у розвинених країн відбувається збільшення промислового компонента до галузевого структурі (таблиця 1).

Таблица 1.

Структура промислового експорту країн (%).