На Сході піднімається новий титан

На Сході піднімається новий титан

«Я неодноразово запитував в своїх колег з країн Східної і Південно-Східної Азії: „Як ви збираєтеся реагувати до зростання конкуренції із боку Китаю?“ Поки, мені жодного разу доводилося почути відповіді, який задовольнив б мене», — заявляє Віктор Фанг, представник ділової еліти Гонконгу.

Реакция більшості сусідніх країн на індустріальний зростання КНР є сумішшю тривоги й розпачу. Японія, Південну Корею і Тайвань бояться позбутися власної промисловості через перенесення місцевими компаніями своїх виробничих потужностей у Китай. Країни Південно-Східної Азії побоюються зміни картини торгових оборотів і інвестиційних потоків у регіоні. На думку Кеничи Омаэ, ветерана японського консалтингу, сьогоднішній піднесення економіки Китаю у результаті виллється на кризу, що опиниться ще більше руйнівним, ніж регіональний фінансову кризу 1997;1998 рр.

Страх, який сьогодні терзає сусідів Китаю, виявляється у наступному питанні: як восточно-азиатские країни зможуть заробити життя, коли всі, що вони роблять сьогодні, завтра зможе меншими витратами робити Китай? Якщо це страх справді має під собою грунт, то та корекція ринку, яка може наступити у майбутньому, дійсно можна буде надзвичайно болючої.

Появление Нового Китаю на міжнародної економічної арені може бути початком кінця традиційної восточно-азиатской моделі економічного розвитку. Деякі економісти називають цю модель «які подолали гусаками». У відповідність до ній, азіатська країна починає виробництво експорту простих товарів, таких, наприклад, як взуття чи футбольні м’ячі. Отримана прибуток реінвестується і йде вдосконалення основний капітал. Через війну країна починає експортувати складніші товари, наприклад, напівпровідники чи комп’ютери. Під час цього процесу, величина заробітної плати рівень життя жінок у країні починають поступово наближатися до рівня розвинених держав. Першої цей шлях вступила Японія, яку пішли Гонконг, Сінгапур, Південну Корею і Тайвань. Пізніше до цих країнам приєдналися Малайзія, Таїланд, Філіппіни і Індонезія.

Китай який із східно-азіатських держав відмовився від такої шляхів розвитку, одночасно експортуючи як прості, і складні товари. На думку Енді Ксі, економіста гонконгівського відділення Morgan Stanley, сьогоднішній Китай багато в чому схожий із Америкою 19-го століття. Надлишок робочої сили в веде до рівня зарплати, тоді як споживання зростає через падіння цін.

Разумеется, страхи сусідів Китаю в що свідчить перебільшені. Ще на початку 19 століття англійський учений-економіст Давид Рікардо показав, що значення має тут не абсолютне перевагу в витратах (яким Китай, безумовно, має у багатьох областях), а порівняльне перевагу. Економіст ING Barings Тім Кондон демонструє це, розглядаючи модель Рікардо з прикладу сучасної Азії. Так, рис і сталь сьогодні виробляються у Китаї, й у Таїланді. Китай виробляє обидва товару з меншими витратами, але його цінове перевагу при виробництві сталі більше, аніж за виробництві рису. До того часу, доки ці країни зможуть торгувати, їм обох краще якщо Китай продовжить виплавляти сталь, а Таїланд — вирощувати рис. Хоча цей модель передбачає певну гнучкість ринків, якої, саме, бракує Азії, у прибічників «гусячої» моделі, які побоюються зростання Китаю, є ще одне недогляд. Вони забувають у тому, що валютні курси можуть коливатися: якщо Китай справді входить у домінуючі позиції у зовнішній торгівлі, його валюта має піти вгору і натомість падіння валют його сусідів.

Тем щонайменше, у кожного з сусідів Китаю вистачає своїх власних проблем. Так, Японія, подібно самої КНР, сьогодні страждають від дефляційних тисків. Проте, на відміну від Китаю, ці тиску мають місце у умовах високих витрат на оплату праці, що виправдовує яке у час перенесення виробництва з Країни вранішнього сонця завезеними на територію її західного сусіда. Насправді, Японія справді може виграти через індустріального зростання Китаю (аналогічно, як виграла через зростання інших азіатських країн), якщо, подібно США, вона з виробництва товарів до надання послуг.

Вполне зрозуміла і ситуація з Таїландом, Індонезією, Малайзією і Філіппінами. На думку економіста гонконгівського відділення Goldman Sachs Фреда Ху, ці країни не зможуть протистояти Китаю над ринком текстилю, де обсяги виробництва кожної країни мають визначатися відповідно до правил СОТ. Їх шанс — туризм, а також виробництво сировини й сільськогосподарської продукції. Так, Таїланд залишається поза конкуренцією у сфері вирощування креветок, Індонезія — у лісовій в промисловості й т.д.

Что саме стосується найбагатших країн Південно-Східної Азії, Сінгапуру, Південної Кореї та Тайваню, то майбутньому вона ризикує виявитися між центром високорентабельного виробництва (Китай) з одного боку, і центр високоякісних послуг (Японія) — з інший. На початку 90-х років, за доби розквіту Азіатських «Тигрів», сукупний ВВП трьох вищезгаданих країн разом із Гонконгом у півтора рази перевищував ВВП КНР, На сьогодні їх показники практично зрівнялися. За прогнозами Morgan Stanley, до 2010 сукупний ВВП «Тигрів» становитиме лише половину ВВП Китаю, а до 2020 — 10% ВВП Китаю.

Самым найкращим варіантом розвитку тих країн було б співробітництво із Китаєм в такий спосіб, щоб останній виробляв спроектовані ними товари. Сьогодні, наприклад, Південну Корею і Тайвань є світовими лідерами у сфері напівпровідників. Вони міг би використовувати цю становище у тому, щоб нарощувати свій інтелектуальний потенціал, а чи не просто збільшувати виробничі потужності. Проте, розв’язання проблеми впирається у питання політики. Так, південнокорейські конгломерати перебувають у руках могутніх консервативних сімейних кланів і сплутані через руки і ногах вимогами профспілок, сопротивляющихся будь-яким нововведень.

В найбільш складному становищі сьогодні виявився Тайвань, страждальців через загальносвітового скорочення попиту його. Може бути отже, уперше з 1949 року, зростання економіки Тайваню виявиться негативним. Сьогодні близько половини комп’ютерів, цифрових камер і материнських плат, які йдуть експорту під тавром «Зроблено на Тайвані», насправді виробляються на материку. Для сканнеров цей показник становить до 90%. Тайвань також випробовує власні серйозні труднощі через відпливу мізків: сьогодні багато кваліфіковані фахівці перетинають протоку й влаштовуються працювати в КНР. За словами пана Ксі, у тому, щоб вижити, Тайваню доведеться перетворитися або у Фінляндію, або у Хайнань. У свій час у умовах жорсткій конкуренції із боку інших держав Фінляндія змогла знайти власний простір, зайнявшись, зокрема, виробництвом цих апаратів. Нині вона процвітає. Натомість, Хайнань — це ще один китайський острів під Одесою море, відомий, переважно, місцевими жрицями любові. Насправді, доля Тайваню може повернутися цілком сприятливо, коли він, подібно Гонконгу, зможе пристосуватися до сучасного підйому Китаю. Проте, у тому, щоб справа зрушила, місцеві компанії та їх могутні друзі політичних колах мають серйозно замислитися.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.