Модели управління оборотним капіталом

Модели управління оборотним капиталом

Суть політики управління оборотним капіталом у визначенні достатнього рівня життя та раціональної структури поточних активів і у визначенні розміру й структури джерел финансирования.

Можно виділити три основних моделі управління оборотними средствами.

Агрессивная модель управління поточними активами і пассивами..

Предприятие не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні грошові кошти, запаси сировини й готової продукції, істотну дебіторську заборгованість — у разі питому вагу поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних засобів длителен.

Такая політика управління поточними активами може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але виключає питання зростання ризику технічної неплатежеспособности.

Агрессивной моделі управління поточними активами відповідає агресивна модель управління поточними пасивами, коли у загальній сумі пасивів переважають короткострокові кредити. У цьому в підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату відсотків за кредити ростуть, що знижує рентабельність і це створює ризик втрати ликвидности.

Консервативная модель управління поточними активами і пассивами..

Предприятие стримує зростання поточних активів — і тоді питому вагу поточних активів у спільній сумі активів низький, а період оборотності оборотних засобів стислий. Таку політику ведуть підприємства або у умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажу, терміни надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їх споживання тощо. відомі наперед, чи необхідно суворої экономии.

Такая політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але не несе у собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності у разі непередбачених ситуацій при реалізації продукції або за помилці в расчетах.

Признаком консервативної політики управління поточними пасивами служить відсутність чи принизливий питому вагу короткострокового кредиту на загальній сумі всіх пасивів підприємства. Усі активи у своїй фінансуються з допомогою постійних пасивів (власні кошти і частка довгострокових кредитів і займов).

УМЕРЕННАЯ МОДЕЛЬ управління поточними активами і пассивами..

Предприятие займає проміжну, «центристську «позицію — у своїй поточні активи нині становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних засобів має усереднену тривалість. І тут ні економічна рентабельність активів, і соціальний ризик технічної неплатоспроможності перебувають у середньому уровне.

Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту на загальній сумі пасивів предприятия.

Умеренная політика управління обіговими коштами є компроміс між агресивної і консервативної моделью.

Выбор відповідних джерела фінансування оборотних активів зрештою визначає співвідношення між рівнем ефективність використання капіталу і рівнем ризику фінансової стійкості й платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних средств.

Если при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов’язань зростатиме частка оборотних активів, фінансованих рахунок власних джерел постачання та довгострокового позикового капіталу, то такому разі підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля і рости середньозважена вартість капіталу цілому (т.к. відсоткову ставку за довгостроковими позикам з більшого їх ризику вище, ніж у короткотерміновим займам).

Соответственно, якщо незмінному участі власного капіталу і частка довгострокових кредитів у формуванні оборотних активів зростатиме сума короткострокових фінансових зобов’язань, то такому разі можуть бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуто ефективніше використання власного капіталу (з допомогою зростання ефекту фінансового важеля), та заодно буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (з допомогою зростання обсягу поточних зобов’язань та збільшення частоти виплат долга).

КАК ЕФЕКТИВНО УПРАВЛЯТИ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАДОЛЖЕННОСТЬЮ?.

КАК ПРИСКОРИТИ ОБОРОТНІСТЬ ОБОРОТНИХ СРЕДСТВ?.

Управление рівнем дебіторську заборгованість такими основними факторами:

— оцінка та класифікація покупців залежно від виду продукції, обсягу закупівель, платоспроможності, історії кредитних відносин також гаданих умов оплаты,.

— контроль розрахунків із дебіторами, оцінка реальним станом дебіторської задолженности,.

— аналіз політики та планування грошових потоков.

Оценка реальним станом дебіторську заборгованість, тобто. оцінка ймовірності безнадійних боргів — одне з найважливіших питань управління оборотним капіталом. Ця оцінка ведеться окремо за групами дебіторську заборгованість з різними термінами возникновения.

В цілому, для фінансового становища підприємства сприятливо отримання відстрочок платежу від постачальників (комерційний кредит), від співробітників, держави й т.д. і несприятливо заморожування засобів у запасах сировини, готової продукції, надання відстрочок платежу клиентам.

Одна з основних цілей раціонального управління оборотними активами підприємства полягає в максимально можливе скорочення періодів оборотності запасів і дебіторську заборгованість і збільшенні середнього терміну оплати кредиторської заборгованості із метою зниження поточних фінансових потреб шляхом загального прискорення оборотності оборотних средств.

Этой мети служать такі методи рефінансування дебіторську заборгованість підприємства (прискорення її конверсії в грошові активы):

— Спонтанний фінансування — призначення знижок покупцям до скорочення термінів розрахунку (на товару до закінчення певного терміну покупець отримує знижку з ціни, після цього часу — вкладаючись у договірний термін платежу — він платить повну сумму).

— Облік векселів — продаж наявних проблем підприємства векселів банку по дисконтною ціні (нижче номіналу), величина дисконту, утримуваного банком, залежить від номіналу векселів, терміну їхніх погашення і облікової вексельної ставки (при сумнівною платоспроможності векселедавця облікову ставку може охоплювати премію за риск).

— Факторинг — поступка предприятием-продавцом банку (чи спеціалізованої «фактор-фирме ») права отримання коштів по платіжним документам за продукцію, у своїй банк (фактор-фірма) відшкодовує предприятию-продавцу основну частину суми боргу із таких платіжним документам, стягуючи певні проценти комісійних залежно чинника ризику, від платоспроможності покупця продукції і на передбачених термінів її оплаты.

КАК ЕФЕКТИВНО УПРАВЛЯТИ ФОРМУВАННЯМ ЗАПАСОВ?.

Определение обсягу фінансових коштів, необхідні формування запасів товарно-матеріальних цінностей виробляється шляхом визначення потреби у окремих видах запасов.

Запасы у своїй діляться ми такі группы:

— виробничі запаси (запаси сировини й матеріалів, необхідних виробництва продукции),.

— запаси готової продукції, призначені для безперебійної його реалізації потребителям.

Принципиальная формула визначення необхідного обсягу фінансових коштів, авансируемых на формування запасів, має наступний вид:

ФС = СВ x М — КЗ где ФС — обсяг фінансових коштів, авансируемых в запасы, СР — середньоденної обсяг витрати запасів у сумме, Н — норматив зберігання запасів, в днях (за відсутності розроблених нормативів то, можливо використаний показник середніх термінів обороту запасів у днях),.

КЗ — середня сума кредиторську заборгованість за розрахунками за придбання товарно-матеріальних цінностей.

Расчет ведеться з кожного з видів запасів. Підсумовування результатів розрахунків дозволяє отримати загальну потребу у ресурсах, авансируемых формування запасів, тобто. визначити розмір оборотних засобів, обслуговуючих статтю расходов.

Задача мінімізації поточних витрат з обслуговування запасів для виробничих запасів у визначенні оптимального розміру партії поставленого сировини й материалов.

Расчет оптимального розміру партії поставки, у якому мінімізуються сукупні поточні обслуговування запасів, здійснюється за наступній формуле:

ОР = ((2 x ОЗ x ТЗ1) / ТЗ2).

где СР — оптимальний розмір партії поставки, ОЗ — необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини й материалов),.

ТЗ1 — розмір поточних витрат з розміщення замовлення, доставці товарів хороших і їх приймання для одну поставлену партию, ТЗ2 — розмір поточних витрат з зберігання одиниці запасів.

Для запасів готової продукції завдання мінімізації поточних витрат з їх обслуговування полягає у визначенні оптимального розміру партії готової продукції. Якщо виробляти товар дрібними партіями, то витрати з зберігання його запасів у вигляді готової продукції будуть минимальными.

В той час істотно зростуть поточні витрати підприємства, пов’язані з частої переналадкой устаткування, підготовкою виробництва та ін. Оптимізація сукупного розміру поточних витрат з обслуговування запасів готової продукції також може бути здійснена з урахуванням вищенаведеної формули. І тут замість необхідного обсягу закупівлі товарів використовується запланований обсяг виробництва або продажу готової продукции.

Необходимо забезпечувати своєчасне залучення до господарського обороту зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, яку проводять з урахуванням результатів контролю поточної фінансової складової діяльності (зіставлення нормативного і фактичного розміру запасів). У цьому вивільняється частина фінансових коштів, неефективно пов’язаних в наднормативних запасах.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.