Стиль управління, його елементи й поліпшуючи властивості

Стиль управління, його елементи і свойства.

Более повне визначення стилю керівництва: щодо стійка система способів, методів і форм практичної діяльності руководителя.

Кроме того, під стилем управління розуміють манеру і загальнодосяжний спосіб поведінки керівника процесі підготовки й реалізації управлінських решений.

Все визначення стилю управління зводяться до сукупності притаманних керівника прийомів та способів вирішення завдань управління, тобто. стиль — це система постійно застосовуваних методів руководства.

Как видно, стиль і підхід до управління перебувають у певному єдності. Стиль є форму реалізації діянь, прийняту даним керівником у відповідність до його успіхами, субъективно-психологическими характеристиками.

Каждому з діянь адекватний цілком певний стиль управління. Це означає, кожен метод для своєї реалізації потребує особистостях, які мають цілком визначеними качествами.

Для авторитарного (автократичного) стилю характерна централізація влади у руках одного керівника, що вимагає, щоб про всіх справах доповідали тільки Мариновському. Цьому стилю притаманні ставка на адміністрування і обмежені контакти з підлеглими. Такий менеджер одноосібно приймає (чи скасовує) рішення, аби дати можливості проявити ініціативу підлеглим, категоричний, часто різкий з людьми.

Для автократа характерні догматизм і стереотипність мислення. Усі нове сприймається ним обережно чи взагалі сприймається, так як і управлінської роботі він практично користується одними й тими самими методами. Тобто. всю владу зосереджена руках руководителя-автократа.

Руководитель, використовує переважно демократичний стиль, прагне як жило якнайбільше питань вирішувати колегіально, систематично інформувати під чиненных про стан справ у колективі, правильно реагує на критику. У спілкуванні з підлеглими гранично чемний та доброзичливий, перебуває у постійному контакті, частина управлінських функцій делегує інших фахівців, довіряє людям. Вимогливий, але справедливий. У підготовки до реалізації управлінські рішення беруть участь усіх членів коллектива.

Руководитель з ліберальним (невмешательским) стилем керівництва мало втручається у діяльність колективу, а працівникам надано повна самостійність, можливість індивідуального і колективної творчості. Такий керівник з підлеглими зазвичай чемний, готовий скасувати раніше прийняту ним рішення, особливо якщо загрожує його популярності. Різнить лібералів безініціативність, неосмысленное виконання директив вищих органів управления.

В чистому «академічному» вигляді не виступає жоден стиль керівництва. Нерідко трапляється, коли форма і змістом дій керівника далеко ще не збігаються між собою. Наприклад, авторитарний власне керівник зовні поводиться повністю демократично. Використання тієї чи іншої стилю керівництва обумовлено поруч соціально-психологічних чинників: специфікою готівкової ситуації, своєрідністю розв’язуваних завдань, кваліфікацією і сработанностью членів колективу, їх особистісними особливостями та інші. Очевидно, у такій ситуації за межею екстремальній навіть від дуже демократичного керівника знадобиться жорсткість у управлінні групою. У той самий час спокійний перебіг подій здатне пробудити навіть у страшенному автократе більш «м'які» форми керівництва. Очевидно, що з управління людьми, мають кваліфікацію, великий політичний досвід співпраці і досить високий рівень згуртування, знадобляться інші методи лікування й форми управління, ніж у тому випадку, коли керівник взаємодіє зі людьми, чиї індивідуальні і групові показники носять діаметрально протилежний характер. Як критерію застосовності однієї з стилів керівництва виступає єдиний показник — групова эффективность.

Другой стильовий варіант збрешемо, ефективного керівництва — соучаствующее (чи партисипативное) управління: регулярні наради керівника з підлеглими, відкритість відносин між керівником і підлеглими, втягнутість підлеглих у розробку і прийняття організаційних рішень, делегування керівником підлеглим низки повноважень, участь рядових працівників як і плануванні, і у здійсненні организац. змін, створення особливих групових структур, наділених правом самостійного прийняття рішень, надання працівникові можливості автономно розробляти ті чи інші проблеми, формулювати нові й таким чином робити внесок у розвиток інноваційних процесів.

Согласно «вероятностной моделі», ефективність стилю керівництва опосередкована ступенем контролю керівника на ситуації, де він діє. Ситуація у моделі представлена гримлячи параметрами: ступенем сприятливість відносин керівника з підлеглими, величиною позиції влади (впливу) керівника групі (маю на увазі його можливості у контролю над діями підлеглих й використанні різних коштів стимулювання їх активності), структурою груповий завдання (що включає чіткість поставленої мети, шляхи та засоби її досягнення, наявність множинності прийняття рішень та ін.). Сукупна кількісну оцінку (по спеціально розробленим шкалам) всіх перерахованих вище параметрів дозволяє будувати висновки про величині здійснюваного керівником ситуаційного контролю, тобто. про рівень володіння ним ситуацією функціонування группы.

Таким чином, стиль керівництва завжди поєднана з ефективністю функціонування очолюваного керівником колективу, зв’язок між стилем керівництва та ефективністю обумовлена особливостями колективу, специфікою розв’язуваних завдань тощо. Судити про ефективність стилю керівництва можна лише з обліку готівкових умов його реализации.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.